Курсова робота "Особистісне та професійне самовдосконалення вчителів"

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ»

49006, м. Дніпропетровськ, вул.. Свердлова, 70, тел./факс 8(056) 732-48-48

 

E-mail: doippo.adm@gmail.com                               www.doippo.dp.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Особистісне та професійне самовдосконалення вчителів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець Литвиненко Ірина Володимирівна, вчитель,  Криворізького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» № 38

Науковий консультант - 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2015

Зміст

Вступ

Розділ І.  Особистість вчителя

1.1.Сучасні поняття про особистість вчителя

1.2. Структура особистісних якостей вчителя

Висновок до розділу І

Розділ ІІ. Побудва моделі професійних якостей особистості вчителя

2.1. Професійний саморозвиток і самовдосконалення вчителів 

2.2. Сучасний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи

2.3. Нетрадиційні уроки - як форма підвищення пізнавального інтересу учнів

Висновок до розділу ІІ

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Педагоги не можуть успішно когось учити, якщо в цей же час ретельно не вчаться самі    Алі Апшероні

Як зазначається в державній програмі «Вчитель» - освіта є головною у сфері духовного і культурного розвитку нашої держави. Ключова роль у вихованні дітей належить вчителеві. Саме через його діяльність реалізується політика держави , яка спрямована на зміцнення культурного, духовного та інтелектуального потенціалу нації, збереження і примноження культурної спадщини[ 4 ].

Професійна діяльність сучасного педагога навчального закладу в умовах модернізації української освіти ускладнюється та поповнюється новим змістом. Вимога постійного особистісного та професійного зростання є чи не найважливішою для професії педагога. Адже саме вона пов`язана із донесенням до широкого загалу всіх новітніх досягнень у культурі, науці й техніці, найвищих норм та ідеалів з метою забезпечення прогресивного розвитку. Для цього вчитель повинен сам досягти високого рівня, що стає можливим лише завдяки невтомній праці над собою. Програми принципового оновлення системи освіти враховують сьогодні безперервність педагогічної освіти чи освіти впродовж життя. І мова тут іде не про здобуття освіти (навчання у вищих навчальних закладах), а більшою мірою, про здатність вчителя само розвиватися з урахуванням вимог професії та суспільства. Тому як ніколи стає актуальним дослідження механізмів професійного саморозвитку вчителя з метою його швидкої адаптації, гнучкості в умовах переходу України до європейської системи освіти.

Метою курсової роботи є дослідження особистісного та професійного саморозвитку та самовдосконалення вчителів.

Об’єктом курсової роботи є процес особистісного та професійного розвитку самовдосконалення вчителя.

Предметом дослідження являються особистісні якості, які повинні бути притаманні вчителеві, а також аналіз поняття саморозвитку та самовдосконалення учителів

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективність засвоєння умінь та навичок під час навчання та формування знань та навичків учнів може бути підвищена за рахунок наступних чинників:

- застосування електронного навчально-методичного комплексу для вивчення тем з можливістю надання різного роду допомоги і різноманітних комбінацій фрагментів навчального матеріалу;

- індивідуального підходу до учнів у процесі профільного навчання.

- систематизації знань учнів на уроках з предмету «Трудове навчання»;

Під час дослідження даної проблеми, у відповідності з метою і висунутою гіпотезою необхідно розв’язати наступні завдання:

- проаналізувати науково-практичні піходи до проблеми самовдосконалення та самоосвіти вчителів;

- визначити основні фактори, які впливають на самовдосконалення вчителів;

- здійснити теоретичний аналіз наукових знань щодо професійних та особистісних вимог вчителя.

Розділ І.  Особистість вчителя

 

1.1.Сучасні поняття про особистість вчителя

У минулому склалося поняття про учителя, яке мало широке соціальне значення. Учителями називали мислителів, які передавали людям свої погляди і переконання, що служили дороговказом у житті. Сьогодні вчитель — це не лише практичний працівник, спеціаліст у галузі навчання і виховання підростаючого покоління, а й громадський діяч[12,179]. Учитель не тільки передає знання, є не тільки джерелом, як тепер прийнято говорити, інформації, він є і вихователем і носієм моральних цінностей. При цьому він передає їх своїми повчаннями, своїми діями, поводженням, всією своєю особистістю[1,9].

Дискусії про те, яким повинен бути вчитель, виникають у педагогічних колективах дуже часто. І це закономірно. Адже вчитель - головна фігура в навчально-виховному процесі. Він повинен дати знання, від нього залежить спрямованість виховання учнів. Ще зі студентських часів учитель має пам'ятати слова російського педагога К. Д. Ушинського про те, що у вихованні все повинне ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості[1,12].

Особистість учителя відіграє вирішальну роль у навчанні: тільки особистість, людина високих духовних якостей, може ефективно впливати на учнів.

Сучасна гуманістична психологія цінуючи роль особистості вихователя трохи інакше бачить його самого і його педагогічну позицію стосовно учня. На противагу вчителеві, що веде за собою, що особливо характерно для сучасної школи, обґрунтована позиція учителя-фасілітатора (від англ. facilitate - полегшувати), тобто допомагаючого учневі знайти себе. Це припускає інший підхід учителя до дитини, оволодіння іншими вміннями й способами поводження. Такий учитель як вихователь намагається якнайбільше надати можливостей для активної самостійної, діяльності дітей - пізнавальної, трудовий, соціальної та ін.

З цього приводу виникає необхідність розглядати функції вчителя з позиції керування навчальної діяльності школяра вчителем, як це відбувається в школі.

Щойно ми почали керувати учнем, контролювати кожен його крок, діяльність учня руйнується бо перестає бути його власною. Керування вчителя має бути таким, що не обмежує учня в діяльності, а стимулює його активність. Саме таке керівництво притаманне учителю-фасілітатору.

Обидва типи особистості вчителя: лідер, що веде за собою, нерідко з авторитарними й харизматичними рисами, і помічник, «фасілітатор», що стимулює саморозвиток учня, протистоять технологізації своєї праці, оскільки праця вихователя кропіткий, «ручний» і немеханізований процес, що не піддається шаблону[2,9].

Сучасна школа має забезпечити розвиток дитини, як особистості та як вищої цінності сучасного суспільства. Виявити її таланти, розумові та фізичні здібності, виховати громадянина здатного до свідомого суспільного вибору. Розв’язання цих завдань певною мірою залежить від вчителя. Це стимулює педагога до оволодіння новими педагогічними підходами до навчання та виховання. Не слід забувати і про такі якості особистості вчителя як високий професіоналізм, ерудованість та суто людські риси – любов до дітей, до своєї справи, доброта, чесність, щирість, відвертість т.д. В. Сухомлинський писав: «Я твердо переконаний, що є такі якості душі, без яких вчитель не зможе стати справжнім вихователем і серед них на першому місці стоїть уміння проникати у духовний світ дитини. Біда багатьох вчителів в тому, що вони забувають: учень, це насамперед жива людина, яка вступає у світ пізнання, творчості людських відносин»[8,147].

У цьому контексті школа висуває перед вчителем ряд вимог, яких він повинен дотримуватись у своїй діяльності. Він повинен бути прикладом моральної чистоти, мати сильну волю й твердий характер, бути наполегливим у доведенні до кінця початої справи. У той же час вчитель повинен мати витримку й терпіння, бути людяним[7,66-69].

Викладач має пам'ятати, що справляє той чи інший вплив на учнів як змістом своїх уроків та інших навчальних занять, так і всією своєю особистістю, поведінкою, навичками, манерами, зовнішнім виглядом, своїм ставленням до справи, інших людей і, насамперед, до учнів. Цей вплив може бути і позитивним, і негативним.

У своїй роботі вчитель використовує різні види діяльності, при чому головне його завдання – створення умов для творчого розвитку особистості учня. У зв’язку з цим основними видами навчання є пошукова робота, робота з додатковою літературою, розв’язання проблемних ситуацій. Ці методи навчання активізують розумову діяльність учнів, формують вміння аналізувати, порівнювати, будувати гіпотези, бачити суть проблеми т.д. Однак лише той вчитель досягає цієї мети, який постійно працює над своєю культурою, засвоює різні наукові знання, орієнтується на безперервне вдосконалення своєї педагогічної майстерності. Усвідомлює необхідність чітко уявляти структуру навчальної діяльності та своїх дій на кожному етапі : від виникнення задуму до його реалізації. Тому виділяють основні завдання сучасного педагога:

- залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності.

- емоційна підтримка дітей; створення для кожного учня ситуації успіху на основі застосування індивідуального підходу.

- проведення експертизи отриманих результатів як вчителем так і учнями[3,3-5].

Виконання цих завдань забезпечує ефективне навчання і розвиток особистості як учня та і вдосконалення особистості педагога.

1.2. Структура особистісних якостей вчителя

Розглянемо структуру особистісних якостей, яку побудував відомий психолог Рибалка В.В. На мою думку саме ця структура найбільш повно відповідає особистості вчителя. Отже, у вчителя повинні бути присутні такі якості: професійна спрямованість його особистості, комунікативні здібності у сфері спілкування, риси характеру творчої особистості, самосвідомість, великий творчий досвід, творчі розумові здібності та гармонійно поєднані з усім цим особливості вищої нервової діяльності (темпераменту).

Спрямованість це напрям діяльності особистості, в якій вона задовольняючи свої потреби розвивається і самовдосконалюється[8,152]. Спрямованість поділяється на такі структурні компоненти:

• педагогічна спрямованість: вчитель повинен постійно перебувати в пошуку шляхів вдосконалення своєї педагогічної майстерності, мати спрямованість на поглиблення своїх знань і вдосконалення вмінь та навичок[12,18].
• гуманістична спрямованість особистості вчителя направлена на бажання приносити добро, користь дітям і колегам своєю працею, на інтерес до духовних цінностей, до моральних засад життя дітей. На прагнення досягати нових результатів у наукових знаннях педагогічної діяльності. Гуманістична спрямованість виховує почуття гуманізму, доброту та любов на сам перед до дітей[6].
• комунікативні здібності у сфері спілкування.

Здатність до творчого наукового діалогу з учнями з урахуванням їх вікових особливостей дає змогу вчителю об'єктивно, різнобічно сприймати особистість учня без недооцінки або переоцінки його якостей. Правильно розуміти вихованця, з'ясовувати чинники його поведінки, входити в його становище.

Творча взаємодії з колегами дає можливість розробляти та обговорювати ідеї в ході творчого спілкування в колективі. Дає змогу для колективного прийняття творчих рішень та організувати творчу групу, стати її лідером і налагодити ділове співробітництво між її членами.

Потреба вчителя у здобутті нової інформації, у пошуку та отримання наукової, технічної інформації (знань, ідей), яка міститься у книгах, статтях вчених, інженерів, письменників, вчителів виховує любов до читання наукової, технічної, фантастичної літератури. Це розвиває здатність до систематизації фактів, знань, до ведення нотаток, конспектів, щоденників спостережень та письмового викладання своїх думок, ідей у вигляді наукових статей, тез, до створення розповідей, віршів, фантастичних творів.

Потреба у спілкуванні присутня у кожної людини. А у вчителя повинна бути не потреба, а зобов’язаність до спілкуванні з творчо мислячими людьми, вченими, з іншими вчителями в умовах дискусії, семінару, конференції. Це потрібно для отримання нової наукової та технічної інформації при колективному обговоренні наукових проблем, для виступу з науковим повідомленням, доповіддю, лекцією перед колегами. Спілкування розширює кругозір і це створює умови для розуміння нових, нестандартних думок, наукових поглядів співрозмовників, ідей, що висунуті співрозмовниками в ході дискусії, дебатів тощо[6].

Висновок до розділу І.

 Здатність до адекватного самоусвідомлення позитивних якостей і вад власної особистості порівняно з іншими людьми та колегами дає можливість вчителеві прогнозувати свою подальшу діяльність. Обміркування, аналіз, вивчення своїх дій і вчинків, правильне розуміння себе, своїх здібностей, рис характеру ефективно впливає на розробку реальних цілей, планів і завдань педагогічної діяльності. Здатність контролювати себе, свої думки, вчинки, дії, усвідомлюючи, що від цього залежить успіх у поведінці та творчій діяльності вихованців.

Досвід повинен постійно підвищуватись і розвиватись. Він дає змогу вчителеві уникати помилок, які були в минулому, покращувати свою педагогічну майстерність і прогнозувати свою діяльність.

Вчителю повинна бути притаманна здатність постійно розвивати творчий професійний досвід, бажання підвищувати наукову компетентність, отримувати нові знання. На основі цих знань розвивати відповідні вміння і навички педагогічної роботи.

Вчитель повинен уміти цілеспрямовано досліджувати, вивчати певні питання або проблеми, набувати у творчих пошуках нові знання і цим розширювати свій науковий кругозір. Проводити експериментальні дослідження та оформляти їх результати у формі наукових звітів, статей, тез. Отримувати відчуття задоволення від нарощування досвіду професійної діяльності і водночас - незадоволення ним, як умова подальшого зростання компетентності в педагогічній роботі. (Додаток № 1)

Вчитель повинен мати здібності до самостійного формування глибоких і систематичних знань у педагогіці, мобілізувати весь власний досвід з метою розв'язання важливих та складних проблем, в процесі вирішення яких швидко набувати додаткової досвіду. Відчувати відповідальність при розв’язанні цих завдань[6].

Наявність у вчителя інтелектуально-творчих здібностей відіграє дуже важливу роль у його особистості.

Розділ ІІ. Побудова моделі професійних якостей особистості вчителя           (з досвіду роботи)

 

2.1. Професійний саморозвиток і самовдосконалення вчителів 

Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності ї, чи найголовніше безмежне бажання стати педагогом – майстром.

Педагогічна майстерність – це високе мистецтво навчання і виховання, доступне кожному педагогові, що постійно вдосконалюється; це єдність знань, методичних умінь, мовної культури, педагогічної техніки, такту й оптимізму.

Сьогодні держава покладає великі сподівання на тих, хто працює з дітьми. Доручивши закласти фундамент свого майбутнього – навчити. Виховати, всебічно розвинути, сформувати особистість, людину - творця, господаря своєї долі, патріота і громадянина.

Таке завдання може виконати тільки висококваліфікований, творчо працюючий педагог. Учитель - це не тільки той, хто навчає, а в першу чергу, той, хто вчиться сам. Той, хто своїм прикладом привчає до творчого злету, до відповідальності за доручену справу день за днем, крок за кроком. У педагогічній праці такими кроками є атестації, які проходять педагогічні працівники кожні 5 років відповідно до Типового положення про проходження атестації педагогічними працівниками України.

Як зробити ці кроки впевненими, необтяжливими, активними і бажаними, як досягти якомога кращих результатів у міжатестаційний період? Відповідь на це запитання – правильно організована самоосвітня діяльність педагога.

 Самовдосконалення – це діяльність людини, спрямована на формування у себе нових і посилення позитивних якостей і властивостей, умінь і навичків, а також на корекцію своїх недоліків; припускає дію на саму себе, означає опору людини на краще в собі, розширення цього кращого посування до власної вершини (самовдосконалення), досягнення акме (гр.. асте – розквіт, вершина) [1;5].

 Філософією поняття «саморозвиток» трактується як перехід на більш високий ступінь організації і є власністю як організму, так і суспільства, біосфери [2]. Тобто це здатність людини перехід на рівень, де вона здатна виховувати саму себе. Основними ідеями даного підходу є утвердження самостійності, само визначеності як провідник цінностей сучасного суспільного устрою, що передбачають здатність людини до саморозвитку, тобто постановки цілей.

 Підкреслюючи необхідність самоосвіти педагога, К.Д. Ушинський стверджував, що педагог існує як фахівець, допоки вчиться сам [10;40].

Саморозвиток вчителів -  важлива складова професійної діяльності, від якої певною мірою залежить якість цієї діяльності. З огляду на нормативні документи та невідкладні завдання системи освіти в цілому, саморозвиток вчителів стає однією з головних складових його діяльності впродовж життя.

Під час професійної діяльності на шляху саморозвитку вчителя, постає багато зовнішніх та внутрішніх бар’єрів, що обумовлені багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами.

Зовнішні об’єктивні бар’єри:

• низька заробітна плата;
• клопоти про велику родину і «відсутність часу» на саморозвиток;
• велика завантаженість на роботі;
• поганий стан здоров’я та постійне його відновлення.

    Зовнішні суб’єктивні бар’єри:

• у НЗ не створюються умови для саморозвитку вчителів;
• наявність конфліктів на робочому місті;
• відсутність підтримки з боку адміністрації;

Внутрішні об’єктивні бар’єри:

• відсутність навичок (здатності) саморозвитку, дотримання шаблонів та стереотипів;
• відсутність мотивів і потреби у саморозвитку;
• недостатня сформованість психологічних механізмів саморозвитку, само сприйняття, само прогнозування;
• незнання (поверхневе знання) «технології» саморозвитку і самовиховання

Внутрішні суб’єктивні бар’єри:

• власна інертність, лінощі, небажання мобілізуватись для змін, особистісне зростання;
• розчарування у професії, з огляду на професійні невдачі;
• само програмування на блокування прагнення до змін;
• негативне ставлення до усілякого роду інновацій, які змінюють звичайний хід життя і змушують працювати над собою.

Професійне самовиховання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих  можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності [9].

 Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:

1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв’язання.
2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об’єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.
3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами, конференцій тощо. Популярними серед учителів є газети «Освіта», «Шкільний світ», журнали «Рідна школа», «Шлях освіти» та інші.
4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму (Додаток № 2 )

2.2. Сучасний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи.

Сучасний урок – це активізована розумова діяльність учнів, де вчитель постійно має вдосконалювати відомі методи роботи, шукати засоби, які б сприяли глибокому засвоєнню програмового матеріалу.

Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечує високий рівень викладання. Потрібно також враховувати власний досвід вчителя, індивідуальні особливості кожного учня окремо, та загалом всього класу, а також особливості викладання навчального матеріалу. Адже, підготовка до уроку – це, не тільки наука, а й мистецтво яке потребує від вчителя натхнення і прояву творчих здібностей. Важливо зацікавити учнів, та правильно аргументувати потрібність і актуальність даної теми, прищепити любов до навколишнього середовища.

Сучасний розвиток суспільства і виробництва потребує від вчителів формувати в учнів не тільки техніко-технологічні знання і навички користуватися інструментами, але й вміння застосовувати ці знання на практиці – через розв’язання творчих завдань (виконання навчальних і творчих проектів), вміння використовувати сучасні технології.

Розроблена мною технологія дає змогу забезпечити здобуття всіма учнями знань на рівні Державного стандарту:

Для підвищення зацікавленості до навчання, цілеспрямованого і постійного розвитку творчих можливостей учнів необхідно, щоб організаційні методи, форми та засоби навчання відповідали цілям і задачам навчально-творчої діяльності.

Моя головна мета на уроці – викликати у дітей пізнавальний інтерес. Тому на кожному уроці необхідно:

• учити дітей здобувати знання самостійно, при цьому організовуючи й направляючи сам процес навчання;
• спочатку самому вчителеві добре продумати запитання, а потім ставити їх так, щоб вони активізували самостійну думку учня;
• формувати в учнів інтерес до навчання через проблемно – пошуковий підхід до висвітлення теми.

Отже, розвитком творчого мислення на уроках необхідно керувати. Для організації такої діяльності підбираю різноманітні форми організації навчально-виховного процесу, а саме:

• класна;
• індивідуальна;
• індивідуально-групова;
• робота в парах, трійках;
• робота в ланках;
• кооперативно-групова.

Які ж методи і методичні прийоми переважають в моїй роботі? Це нетрадиційні, невипробувані часом і досвідом, а також новітні, інтерактивні методи. Щоб зацікавленість учнів до вивчення предмету  не знижувалась, доречно систематично проводити уроки з використанням інтерактивних технологій. Намагаюсь оптимально їх поєднувати.

2.3. Нетрадиційні уроки - як форма підвищення пізнавального інтересу

Погляди педагогів на нестандартні уроки розходяться: одні бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи, а інші навпаки, вважають такі уроки небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під натиском обледащіли учнів, які не бажають і не вміють серйозно працювати.
Отже, ефективність навчального процесу багато в чому залежить від уміння вчителя правильно організувати урок і грамотно вибрати ту чи іншу форму проведення заняття.

Розвиток дитини на уроках відбувається по-різному. Все залежить від того, що саме розуміється під розвитком.  Якщо мати на увазі, що розвиток - це нарощування знань, умінь і навичок виробляти певні дії (складати, вичитати, аналізувати, узагальнювати і розвивати пам'ять, уяву і т.д.) - такий розвиток забезпечується саме традиційними уроками. Воно може йти швидко чи повільно. Якщо віддаєте перевагу швидкий варіант - тоді необхідно звернутися до нетрадиційної організації уроку.

Нетрадиційні уроки в школі, як і раніше займають значне місце. Це пов'язано з віковими особливостями школярів, оригінальністю їх проведення.

При проведенні відкритих уроків дана форма (використання нетрадиційних методів навчання, а також нетрадиційних матеріалів виконання роботи) є завжди виграшною, тому що в ній представлені моменти, оригінальна подача матеріалу, зайнятість учнів не тільки при підготовці уроків, але і в проведенні самих уроків через різні форми колективної і групової роботи.

Завдання, які отримують діти на нетрадиційних уроках, допомагають їм жити в атмосфері творчого пошуку.

Завдання можуть бути найрізноманітніші:
- Заповнити анкету (текст);
- Відповісти на листи читачів;
- Підготуватися до інтерв’ю;
- Створити рекламу виробу;
- Скласти ескіз за опорними словами;
- Придумати приклад по аналогії і т.д.

-  Підібрати матеріал для роботи самостійно

- Виконати творчий проект (презентацію виробу)

Нетрадиційними можуть бути і організаційний момент, і хід уроку, і фізкультхвилинки.  Це залежить від професіоналізму творчого таланту вчителя.

Можна використовувати для цього сучасну педагогічну літературу, де рекомендуються можливі теми нетрадиційних уроків з різних предметів, а також передбачаються безліч готових уроків.

Ознаки нетрадиційного уроку

- Несе елементи нового, змінюються зовнішні рамки, місця проведення.
- Використовується позапрограмний матеріал, організується колективна діяльність у поєднанні з індивідуальною.
- Залучаються для організації уроку люди різних професій.
- Емоційного підйому учнів через оформлення кабінету, дошки, музики, використання відео.

- Організація і виконання творчих завдань.
- Обов'язковий самоаналіз в період підготовки до уроку, на уроці і після його проведення.
- Обов'язково створюється тимчасова ініціативна група з учнів для підготовки уроку.
- Обов'язкове планування уроку заздалегідь.
- Чітко визначати третій дидактичні завдання.
- Творчість учнів має бути спрямована на їх розвиток.

Кожен педагог має право обирати ті педагогічні технології, які комфортні для нього і відповідають індивідуальним особливостям учнів:
а) авторські (людина, група людей)
б) авторизовані (Шаталов, Пастухов)
в) новаторські (дослідники, експериментатори)
г) традиційні (роби як я)
д) використовувати нетрадиційні уроки.

Аналіз педагогічної літератури дозволив виділити декілька десятків типів нестандартних уроків. Їх назви дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню.

До нестандартних уроків належать:

1. Уроки змістовної спрямованості, їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу -- уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції;

2. Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами), їм властиве викладання матеріалу кіль­кох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та му­зику, географію та іноземну мову тощо.

3. Уроки міжпредметні. Мета їх -  «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4. Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передба­чають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування пев­ної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших роз­ділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної ді­яльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх на­прикінці чверті, семестру, року.

6. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засо­бів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку допові­дей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікатив­них умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка до­повідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетво­рює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення точок зору.

7. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним пла­ном часу, викликають емоції, збуджують інтерес до на­вчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

8. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослі­дження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють ді­тей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спря­мованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

9. Уроки з різновіковим складом учнів, їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

10. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки -- «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають вико­нання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте де­які вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпу­лювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчаль­них ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пі­знавального ентузіазму. [8]

Підготовка до нестандартного уроку може здійснюва­тися за алгоритмом колективної творчої діяльності: фор­мулювання мети уроку, планування, підготовка, прове­дення уроку, підсумковий аналіз. Нехтування елемента­ми цієї структури зводить нанівець зусилля педагога. Доцільно розглянути стратегію, тактику організації ко­лективної творчої діяльності учнів на кожному з етапів. Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи в органі­зації навчально-виховного процесу в школі, сприяють оптимальному розвитку і вихованню учнів.

Я  постійно шукають способи пожвавлення уроку, намагаються урізноманітнити форми пояснення і зворотного зв'язку, пов’язую роботи учнів із життєвими ситуаціями, подіями, їхнім буденним. (Додаток № 3)

Зрозуміло, ніхто не вимагає скасування традиційного уроку, як основної форми навчання і виховання дітей. Мова йде про використання в різних видах навчальної діяльності нестандартних, оригінальних прийомів активізують всіх учнів, підвищують інтерес до занять і разом з тим забезпечують швидкість запам'ятовування, розуміння і засвоєння навчального матеріалу з урахуванням, звичайно, віку і здібностей школярів.

Потрібно сказати, що хоча це авторські уроки, що відображають оригінальність мислення та творчі здібності окремих талановитих вчителів, їх форми, методи, прийоми можуть успішно застосовувати і викладачі інших шкільних дисциплін. Копіювати не можна, використовувати досвід можна і корисно.

До таких уроків треба ретельно готуватися:  давати попередні завдання, пояснювати побудова уроку, роль і завдання кожного учня; готувати наочні посібники, матеріал, карти, дидактичний матеріал. Передбачається  хід занять з урахуванням рівня та особливостей як класу в цілому, так і окремих школярів, характеру і здібностей учнів, які отримали конкретне завдання, послідовність операцій.

Результати використання даної технології мені бачаться такими:

• вища результативність у засвоєнні знань і формуванні умінь;
• формуються вміння співпрацювати;
• формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки;
• розвиваються творчі здібності, мислення, уява;
• розвивається навчальна діяльність планування, рефлексія, взаємоконтроль;
• розвиваються лідерські навички;
• розвиваються комунікативні уміння;
• виконується більший обсяг роботи за той самий час
• підвищується інтерес до вивчення того чи іншого предмету

Висновок до розділу ІІ.

В останні роки інтерес до нетрадиційних уроків у школі значимо посилився. Це пов'язано з різними перетвореннями, що відбуваються в нашій країні, які створили певні умови для перебудовних процесів у сфері освіти ¾ створення нових типів уроків, активного впровадження в уроки різних педагогічних методів і способів розвитку інтересу у дітей молодшого шкільного віку, авторських програм і підручників.

Організація нетрадиційного уроку передбачає створення умов для оволодіння школярами прийомами розумової діяльності. Оволодіння ними не тільки забезпечує новий рівень засвоєння, але і дає істотні зрушення у розумовому розвитку.

Отже, ефективність навчального процесу багато в чому залежить від уміння вчителя правильно організувати урок і грамотно вибрати ту чи іншу форму проведення заняття. Нетрадиційні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, що вивчається, але і розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.
Такі форми проведення занять "знімають" традиційність уроку, оживляють думку. Однак необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних форм організації навчального процесу недоцільно, тому що нетрадиційні уроки можуть швидко стати традиційними, що в кінцевому рахунку призведе до падіння в учнів інтересу до предмета. (Додаток № 4)

Висновок

Учні мають вірити, що успіх завжди можливий. Слід допомогти їм побудувати таку впевненість за допомогою різних прийомів, в основі яких позитивний зворотний зв’язок та безмежна віра в учнів:

– «Усі діти талановиті» (з досвіду В.Ф. Шаталова).

Головний принцип роботи: зняти почуття страху в душі учня, зробити його розкутим, вільним, впевненим у своїх силах. Усі діти можуть учитися успішно, однак учитель повинен мати велике терпіння.

У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і витиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного «голосу», власного «почерку». Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів. (Додаток № 5)

 

Список використаних джерел

1. Вайніленко Т.В. Основи професійного самовдосконалення педагога: методичні рекомендації/Т.В. Вайніленко. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – 250 с.
2. Воронов В.В. Технология воспитания и личность учителя // Школа и производство. – 2003. - №7. – 6 – 9 с.
3. Гнатюк О. Особистість сучасного педагога // Початкова освіта. – 2002. - № 3. – 3-5 с.
4. Данилова Г.С. Акмеологічна модель педагога // Освіта і управління. 2006. - № 3 – 4. – 82 – 84 с.
5. Данилова Г.С. Акмеологічна модель педагога в ХХІ столітті // Рідна школа. – 2003. - № 6. – 6 – 9 с.
6. Левитан К.М. Личность педагога : становление и развитие / К.М.Левитан. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1990. – 168 с.
7. Лында А.С. Требования к учителю трудового обучения // Школа и производство. – 1964. - № 1. – 66 – 69 с.
8. Методичний портал «Вчитель вчителю» - Режим доступу до документу: http://teacher.at.ua
9. Парщук С. Проблеми підготовки сучасного вчителя. – 2014. - №9
10. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані твори в 5 т. – Т.3. – К.: 1977. – 147 с.
11. Ушинський К.Д. Твори: в 6-ти тт../ К.Д. Ушинський. – К.: Рад. Школа, 1954. – Т. 1. – 40 – 41 с.
12. Яворська Г.Х. Особистість педагога та її роль у навчально- виховному процесі // Яворська Г.Х. Педагогіка для правників. – К.: 2004. – 186 с.