"Професійно-компетентнісна характеристика соціального працівника"

Професійно-компетентнісна характеристика соціального працівника

Соціальна робота в Україні взагалі, а також діяльність фахівців соціальної сфери зокрема останнім часом набувають дедалі більшої популярності. У зв’язку з прийняттям в Україні курсу на впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх закладах, визріла необхідність підготовки компетентних фахівців для роботи в цій галузі. З цією метою нами буде проаналізовано професійно-компетентнісну характеристику соціального працівника.

Професійні компетентності соціального працівника досліджували А. Белінська, В. Бочарова, В. Сидоров, А. Ляшенко, І. Мигович, Г. Попович, Є. Холостов та ін.

Поняття «професіоналізм» означає здатність сучасних спеціалістів визначати результативні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативного визначення повноважень, з урахуванням умов і реальних можливостей.

Професійна компетентність – це інтегративна характеристика ділових i особистісних якостей фахівця, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, достатніх для досягнення мети з певного виду професійної діяльності, а також моральну позицію фахівця.

У педагогічній науці поняття «компетенція» та «компетентність» часто вживають як взаємозамінні. Однак вони мають різне смислове навантаження, при всій їхній близькості. Термін «компетенція» стосується кола питань, щодо яких певна особа володіє знаннями та досвідом, або ж повноважень певного закладу чи особи, про це свідчать результати аналізу довідкової літератури. Порівняно з попереднім поняттям, компетенція фахівця визначається нормативними документами організації і відображається у посадових інструкціях. Компетентність – це показник сформованості відповідних навичок та вмінь, ступінь їх володіння. Отже, в основі професійної компетентності лежать сформовані вміння, знання та навички професійної діяльності.

З точки зору представників зарубіжної літератури, а саме М. Сіпоріна, поняття «професійна соціальна діяльність» характеризується як цілеспрямовані

дії, що визначаються цінностями, знаннями, технологіями, загальноприйнятими професійною спільнотою і які у своїй сукупності властиві лише соціальній роботі як професії (свідоме застосування знань із сфери соціальних наук з метою стимулювання запланованих змін в індивідах, групах або соціальних системах та дії, спрямовані на ті зміни, що визначаються цінностями, методами і технологіями, властивими соціальній роботі.

Професійний портрет «соціальний працівник» є певним сукупним обрисом професії «соціальна робота». У Короткому словнику термінів з соціальної роботи США звертається увага на те, що соціальний працівник повинен вміти створювати і розвивати стосунки, які сприяють успішній професійній діяльності, стосунки між людьми та їх оточенням, активізувати зусилля підопічних (індивідів, груп, общин) по розв’язанню власних проблем, сприяти їх довірі, а також бути посередником і налагоджувати стосунки між конфліктуючими індивідами, групами, забезпечувати між інституційні зв’язки.

Як зазначає О. Бєлінська, предметно-інструментальна основа професійної діяльності соціального працівника включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі.

Соціальний працівник має володіти широким колом відповідних знань та умінь, які умовно можна об'єднати в наступні групи:

–  загальні вимоги до освіти спеціаліста;

–  вимоги до знань та умінь з циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін;

–  вимоги до знань і вмінь з циклу загальних математичних і при¬родничих дисциплін;

–  вимоги до знань і вмінь з циклу загально-професійних дисциплін;

–  вимоги до знань і вмінь з циклу спеціальних дисциплін.

До переліку професійних знань, необхідних для соціального працівника,

належать наступні:

–  специфіку роботи в різному соціальному середовищі;

–  використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності;

–  основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, спів-відношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини;

–  дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів;

–  володіти основами соціологічного аналізу;

– типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій;

–  основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів;

–  форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;

–  національні особливості побуту і сімейного виховання, народні традиції регіонів, вміло використовувати їх у практичній соціальній роботі;

–  норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист;

–  основи кримінального та цивільного права;

–  порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;

–  організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

Серед професійних умінь соціального працівника виокремлюють такі:

–  забезпечити посередництво, з одного боку, між особистістю і сім'єю, а з іншого, між різними громадськими і державними структурами;

–  забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми та дорослими, сім'єю та суспільством;

–  впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до виконання соціально-значущої діяльності;

–  працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;

– надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;

–  вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;

–  надавати першу медичну допомогу.

Окрім цього, соціальний працівник повинен уміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути прикладом у професійних стосунках, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, шукати джерела і отримувати засоби для допомоги іншим.

Важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв'язання проблем, які виникають у клієнта. Працюючи у складі міжпрофесійних груп разом із лікарями, педагогами,

соціологами, практичними психологами, соціальними юристами, соціальний працівник має можливість комплексно вирішувати проблеми сім'ї, окремої особистості чи соціальної групи, безумовно, спираючись на потенціал даного суб'єкта.

Таким чином, структура професійних обов'язків соціального працівника досить складна і різноманітна, а обсяг знань, умінь і навичок цього спеціаліста не може обмежуватись характеристиками, що відображено у посадових інструкціях. Вона постійно розвивається і вдосконалюється, що передбачає постійний розвиток особистості соціального працівника, його перепідготовку і підвищення кваліфікації.