"Організація надання соціальних послуг у структурі професійної діяльності фахівця соціальної сфери"

Організація надання соціальних послуг у структурі професійної діяльності фахівця соціальної сфери (на прикладі роботи з вразливими сім`ями)

Відповідно до міжнародного досвіду соціальної роботи, першочерговим завданням діяльності соціальних працівників/фахівців із соціальної роботи є створення умов для збереження сім’ї для дитини. Оскільки гармонійний розвиток дитини не можливий поза сім’єю, батьки мають уміти створювати сприятливе сімейне середовище (атмосферу щастя, любові і розуміння). Це стрижневе положення Конвенції ООН про права дитини, винесене в преамбулу документа, підкреслює важливість побудови системи соціальної підтримки сімей таким чином, щоб гарантувати, з-поміж інших прав, право дитини на сім’ю.

Зважаючи на сучасні загрози і виклики, соціальні працівники/фахівці із соціальної роботи мають приділяти особливу увагу наступним питанням:

–  соціальної адаптації та примирення внутрішньо переміщених сімей та дітей (за умов сучасної політичної та економічної ситуації в Україні з’явилася нова вразлива категорія, якій, на жаль, притаманні такі негативні явища, як бідність, розірваність соціальних зв’язків, відсутність житла, роботи, психологічні травми; нині близько 27 000 осіб – це діти в сім’ях внутрішньо переміщених);

–  сприяння соціалізації та реінтеграції вихованців і випускників інтернатних закладів у спільноту (щороку близько 4,5 тисяч вихованців інтернатних закладів досягають повноліття та розпочинають самостійне життя. На шляху до самостійності вони стикаються з низкою проблем, зумовлених як наслідками недосконалої системи інтернатного виховання (зокрема, сформованою споживацькою позицією та складністю адаптування до нових умов), так і відсутністю житла, соціальних послуг, підтримки);

–  соціальної допомоги особам, які пережили травму чи втрату,

зокрема внаслідок стихійного лиха або війни (нині у державі загострюється
збройний конфлікт, що призводить до збільшення кількості осіб, які зазнають травм чи втрат. Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і неконтрольованість життєвих ситуацій, тощо. Особливої підтримки потребують учасники АТО, їх родини, а також сім’ї, рідні яких зазнали поранення, стали інвалідами);

–  соціальної роботи із сім’ями, в яких є особи, залежні від психоактивних речовин (така робота є однією з найскладніших. На жаль, для сучасного суспільства характерні посилені алкоголізація та наркотизація молоді жіночої статі, мода на вживання ПАР у підлітковій субкультурі, розширення спектру вживаних психоактивних речовин);

–  соціальної підтримки осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД (за даними ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України», 2015 року в Україні зафіксовано понад 264 тисяч випадків ВІЛ-інфекції, зокрема зареєстровано більше ніж 75 тисяч хворих на СНІД, соціальної роботи із вразливими сім’ями з дітьми із них: 3036 – це діти, у яких підтверджено діагноз ВІЛ-інфекція. У зв’язку з цим важливо підвищувати рівень обізнаності спеціалістів, батьків про ВІЛ-інфекцію загалом, особливості її перебігу, механізм дії антиретровірусної терапії (далі АРТ) та наслідки відмови хворих від лікування; активніше впроваджувати на рівні громади досвід, напрацьований в межах проектів Глобального фонду);

–  запобігання насильству та жорстокому поводженню з дітьми (особливість української ситуації полягає в тому, що донедавна проблема насильства щодо дітей була прихованою. Діти можуть стати жертвами насильства вдома, у школі, на вулиці. Нині визнано, що будь-який вид жорстокого поводження/насильства шкодить здоров’ю дитини чи становить небезпеку для її розвитку та життя. Водночас саме сімейне насильство є найбільш значущим негативним фактором, оскільки впливає на зростання соціального сирітства, бездоглядності, безпритульності та злочинності серед

неповнолітніх);

–  соціальної роботи із сім’ями, в яких є особи з інвалідністю (фізичними та психічними розладами) (типовими для таких сімей є фінансові та матеріальні труднощі, а також проблеми, пов`язані з: постійним психічним та нервовим перевантаженням, нерозумінням з боку соціального оточення, відчуттям покинутості, самотності; лікуванням, здійсненням медичної і педагогічної корекції та компенсації порушень; отриманням технічних засобів і спеціального приладдя, задоволенням потреб у періодичному контролі стану здоров`я, кваліфікованих консультаціях, оздоровленні, реабілітації, освіті. Нині актуалізується надання необхідної своєчасної підтримки таким сім’ям, забезпечення доступності усіх послуг на рівні громади);

–  запобігання відмовам від дітей раннього віку та влаштуванню в інтернатні заклади (надзвичайно важливим для формування здорової, цілісної особистості є присутність поряд із дитиною, ще з раннього її віку, дорослого, до якого формується стійка прив’язаність. Відсутність такого постійного і близького емоційно-чуттєвого контакту негативно впливає на те, як у дитини надалі складатимуться стосунки з найближчим оточенням, чи буде вона довіряти іншим, справлятися з труднощами. Доведено, що діти, позбавлені батьківського піклування, відстають у розвитку від однолітків, які мають сім’ю, вже до кінця першого року життя);

–  соціальної підтримки сімей з особами, які перебувають у конфлікті із законом (в Україні більше 6000 засуджених за скоєння злочинів. Соціальна підтримка таких осіб полягає у зміні їх життєвих цінностей, формуванні вмінь просоціальної поведінки, адаптації до умов соціуму, створенні сприятливого підтримувального середовища тощо).

Основним об’єктом та одночасно суб’єктом соціальної роботи має стати не окрема особа, а сім’я, яка опинилася у складних життєвих обставинах, або сім’я, в якій проживає особа, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Зважаючи на це, соціальний працівник має мінімізувати будь-які інституційні

форми догляду за дітьми та іншими особами (інвалідами, людьми похилого віку). Ці процеси в Україні вже розпочалися, оскільки послуги на базі сім’ї, громади – ефективніші і дешевші; сприяти розвитку ринку соціальних послуг, запровадженню реальних механізмів соціального замовлення на рівні громади, що дасть змогу розширити коло надавачів соціальних послуг, створити конкурентне середовище, що сприятиме підвищенню якості надання послуг; забезпечити доступність послуг на рівні громади; перелік та види необхідних послуг мають визначатися за результатами вивчення потреб жителів громади; запровадити такі підходи у роботі з отримувачами послуг, які б гарантували взаємодію систем державної грошової допомоги та соціальних послуг і сприяли швидшому подоланню складних життєвих обставин; з урахуванням факту зростання вразливості сімей передбачати, щоб базовий пакет послуг охопив послуги не тільки з медичної допомоги та освіти, а й щодо підтримки батьківства; індивідуальної підтримки та реабілітації тих, хто потрапив у складні життєві обставини; раннього виявлення проблем; сімейних форм виховання тощо; призначити посаду фахівця із соціальної роботи у кожній громаді, для організації і координації дій відповідно надання допомоги та підтримки вразливим особам/сім’ям з дітьми.

Новий формат соціальної роботи із вразливими сім’ями з дітьми має бути спрямований на забезпечення їх потреб, профілактику сімейного неблагополуччя, а не на боротьбу з наслідками поширення тих чи інших негативних чинників.

Прикладом світового досвіду (США, Канада) щодо різновиду діяльності соціального працівника є окрема спеціальність – «посередник» (інша його назва – фахівець з розв’язання конфліктів). Посередництво використовують як альтернативу суду між потерпілим та правопорушником, у системі освіти, на робочому місці, в системі охорони здоров’я, для розв’язання конфліктів. Цей підхід використовують у своїй професійній діяльності представники різних професій, зокрема, соціальні педагоги, працівники, психологи, вчителі,

вихователі, дипломати.

Держава має заохочувати сім’ю до продовження свого роду, підтримувати її зусилля щодо виховання дитини, формування свідомих, активних і відповідальних громадян-патріотів, здатних працювати на благо суспільства, народу. Саме це найбільшою мірою сприятиме забезпеченню благополуччя дітей і сімей загалом.

Відтак, основним критерієм ефективності тих чи інших рішень на державному чи місцевому рівні має стати їх позитивний вплив на стан благополуччя дитини, сім’ї, на її здатність виховувати дитину, долати труднощі, підтримувати найбільш вразливих членів родини.