26 травня о 18:00Вебінар: Як вчителю створити та розвивати власний YouTube-канал

Курсова робота "Розвиток комунікативної компетенції шляхом позакласної роботи."

Про матеріал
В роботі використані матеріали провідних методистів, вказані пролеми розвитку комунікативних коипетенцій, шляхи їх подолання та надається аналіз і роль позакласної роботи у вивчені іноземної мови.
Перегляд файлу

Mіністерство освіти і науки України

Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти»

Запорізької обласної ради

Кафедра філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін

 

 

Випускна робота

На тему: «Розвиток комунікативної компетенції шляхом позакласної роботи»

 

 

Виконав:

Слухач курсів підвищення кваліфікації

вчителів англійської мови

(4.06.2018-15.06.2018)

вчитель англійської мови

Запорізької ЗОШ  І-ІІІ ступенів №38

Вєтрова Наталя Іванівна

науковий керівник

Ст. викладач

Халемендик Надія Павлівна

 

 

 

Запоріжжя

2018

Вступ

Позакласна робота є невід’ємним компонентом системи народної освіти в Україні і вимагає глибокого і всебічного дослідження, особливо на етапі формування нової української школи. На важливість розв’язання проблеми організації позакласної роботи вказується у законах «Про освіту», «Про загальну середню освіту», в державній програмі «Освіта»(Україна ХХ1 ст.), у новітньому  «Законі про освіту», оскільки позакласна робота спрямована на задоволення інтересів, потреб і запитів учнів та є одним із найважливіших засобів вирішення реальних можливостей розширення та поглиблення знань, навичок та умінь в іншомовному спілкуванні, стимулювання інтересу учнів до вивчення іноземної мови, всебічний розвиток особистості школяра, включаючи інтелектуальну, емоційно-вольову та духовно-моральну сфери.

Позакласна робота є вагомою складовою всього навчального процесу. В умовах звичайної школи, де на вивчення англійської мови відведено 2-3 години на тиждень і де комунікативне спілкування іноземною мовою закінчується зі дзвоником з уроку, досягти кінцевої мети – достатнього рівня комунікативної компетенції – дуже важко. Тому я вважаю, що в новій українській школі одним із суттєвих факторів, який сприяє успішному навчанню іноземної мови, є організація позакласної роботи. Вона розкриває низку можливостей як для вчителя, так і для учнів.

Грамотно організована позакласна робота не лише поглиблює і розширює знання з іноземної мови, але й сприяє зацікавленості учнів у її вивченні, підвищенню мотивації до знайомства з її культурою. Вона систематизує та вдосконалює знання і навички, розвиває комунікативну компетенцію, допомагає розкрити вміння і таланти учнів. Основною метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції учнів. Соціокультурна компетенція є складовою комунікативної компетенції, якою учні повинні оволодіти у середній школі. Це означає, що випускник нової школи повинен володіти сучасними ціннісними орієнтирами і досвідом творчої діяльності, бути готовим до міжособистісної та міжкультурної співпраці як у межах своєї країни, так і на міжнародному рівні.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Особливості організації навчальної діяльності

 

1.1  Особливості організації навчальної діяльності

на уроках іноземної мови в умовах сучасної школи

1.2 Мотиваційний чинник як ефективний механізм навчальної         діяльності

1.3 Позакласна робота в контексті компетентнісно-орієнтованого          навчання і виховання

1.4 Технологія компетентнісно-орієнтованого навчання

1.5 Сучасні тенденції організації позакласної роботи з іноземної мови

1.6 Формування комунікативної компетентності учнів засобами позакласної роботи.

 

Розділ 2. Позакласна робота при вивченні іноземної мови.

2.1 Проводячи позакласну роботу ,слід  памятати про такі принципи:

2.2 Позакласна робота у початковій школі

2.3 СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ « ПОЗАКЛАСНА РОБОТА»

ЇЇ РОЛЬ ТА ЗАВДАННЯ В НАВЧАННІ

ТА ВИХОВАННІ ШКОЛЯРІВ

2.4 Гра-драматизація як форма позакласної роботи з англійської мови

 

ВИСНОВКИ:

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

 

1.1.Особливості організації навчальної діяльності

на уроках іноземної мови в умовах сучасної школи

Іноваційні зміни в освітньому просторі України визначають також особливості організації навчальної діяльності на уроках іноземної мови в умовах сучасної школи.  Актуальним для нашого сьогодення є впровадження відповідних європейських стандартів у навчанні іноземних мов. Орієнтація на особистість учня із урахуванням сучасних вимог життя є ключовим моментом в організації навчальної діяльності. При цьому значна увага приділяється соціокультурному аспекту, оскільки ознайомлення учнів з побутом, культурою та історією народу носія мови підвищує розуміння ними важливості  опанування виучуваної мови, відтак надає навчальній діяльності ; життєвого змісту, підвищує мотивацію  учнів опанування іноземної мови і сприяє активності навчальної роботи школярів.

Відповідно до Державного Стандарту  метою вивчення іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетентності з урахуванням комунікативних умінь, сформованих на основі мовних знань і навичок, оволодіння уміння та навичками спілкуватися в усній і письмовій формі з урахуванням мотивів, цілей та соціальних норм мовленнєвої поведінки в типових сферах і ситуаціях.

Головною умовою успішної реалізації даної мети є правильно організоване педагогічне спілкування в роботі з учнями. Отже, технологією вибору сучасної школи є технологія компетентнісно-орієнтованого  навчання, яка на перше місце ставить уміння учня на основі набутих знань вирішувати проблеми, що виникають у різних ситуаціях. Специфіка компетентнісного навчання полягає в тому, щоб засвоювалися не готові знання, кимось  запропоновані, а здобуті самими учнями. Це у свою чергу, означає , що практичним виходом навчання є сформовані компетентності, які розуміються як загальна здатність, що грунтуються на знаннях, досвіді та цінностях особистості, результативно вирішувати нестандартні завдання, питання за шкільною партою, а в подальшому  - у дорослому житті. Саме компетентнісний підхід сприяє формуванню готовності учня застосовувати набуті знання, уміння, навички та способи діяльності у практичному житті. Державний Стандарт домінантною навчання визначає досягнення учнями компетентностей. Методичне забезпечення компетентнісного навчання відбувається через системний  підхід, особистісно – орієнтований підхід, комунікативний підхід, мотиваційне забезпечення.     

З огляду на специфіку навчального предмета «Іноземна мова» домінантною є комунікативна компетентність. Комунікативний метод, зокрема його соціокультурний аспект, забезпечує практичну мовленнєву, комунікативну спрямованість навчання іноземної мови, чиїм завданням є найбільш успішна підготовка учнів до майбутнього спілкування через створення умов для зацікавленої активної навчальної діяльності школярів. Це підвищує мотивацію учнів, викликає в них потребу в спілкуванні, інтерес до нього.

 

1.2.Мотиваційний чинник як ефективний механізм навчальної діяльності

На сучасному етапі розвитку освіти школа – модель життя, де навчальні ситуації засобами певного навчального предмета моделюють реалії дорослого життя і учні вчаться доводити «життєві теореми», а навчальний предмет є засобом впливу на учня. У процесі цього відбувається усвідомлення учнями ціннісних орієнтацій навчальної діяльності, формування системи цінностей. Справа в тому, що людиною в усіх її проявах керують цінності, система цінностей. Це є визначальним як для окремої людини, так і для суспільства загалом. Отже, соціально – ціннісним і особистісно – ціннісним чинниками навчального процесу належить виняткова роль. Їх взаємозв’язок утворює підгрунтя мотивації , яка в свою чергу, є рушійною силою будь-якої, зокрема і навчальної діяльності. Це означає, що мотивація і ціннісні орієнтації утворюють єдність, а запорукою успіху є єдність двох категорій – «хочу» і «можу» як двох аспектів поведінки дитини  - індивідуального  та мотиваційного в процесі навчально – пізнавальної діяльності. Єдність мотивації й ціннісних орієнтацій є тим «двигуном», безперебійна робота якого здатна забезпечити успіх.

Як же це спрацьовує в процесі навчання іноземної мови? За сучасних умов іноземна мова – засіб спілкування, засіб міжособистісної взаємодії в умовах полікультурного світового простору, інструмент спілкування в діалозі культур. Але оволодіння іншомовним спілкуванням – процес нелегкий. Він потребує значних зусиль, передбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Як результат – зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі, спрямованої на оволодіння іншомовним мовленням, погіршення успішності. Щоб подолати вказані труднощі, потрібні такі особистісні якості, які могли б стати на перешкоді цих труднощів і забезпечити внутрішню потребу учня активного зацікавленого навчання. Ціннісні орієнтації як важливі елементи внутрішньої структури людини, як основа формування людських потреб(Життя – це задоволення людських потреб!), а відтак як основа мотивації людини, спрямовані безпосередньо на мотиваційну сферу, на процеси реалізації та на сферу індивідуальних якостей учня і спроможні таким чином підсилювати мотивацію, саме внутрішню мотивацію. Ціннісні орієнтації навчальної діяльності сприяють усвідомленню учнями спрямованості навчально-пізнавальної діяльності на пізнання себе, пізнання іншого, пізнання світу засобами навчального предмета, тут – засобами іноземної мови, спираючись на цінності, які виконують при цьому регулятивну, орієнтувальну та проектну функції.

Передусім це базові цінності: моральні цінності (найвищою з яких є ставлення людини до праці, усвідомлення працьовитості) та інтелектуальні цінності, які передбачають такі розумові характеристики, як здатність людини мислити критично й самокритично. Сукупність утворених ціннісних орієнтацій сприяє усвідомленню власного «Я», що знаходить відображення у спрямованості потреб і інтересів, тобто є важливим фактором, що обумовлює мотивацію дій людини. А це неможливо переоцінити в процесі навчання іноземної мови. А в основі цього процесу – педагогічний інструментарій – форми, методи, технології, прийоми навчання.

В умовах сьогодення навчальний предмет «Іноземна мова», враховуючи його величезний комунікативний та навчально-виховний потенціал, може бути визнаний як цінність, оволодіння якою сприяє розвитку здатності людини до неперервної освіти. У цьому процесі відбувається формування соціальної комунікації та зміцнюються цінності взаємодії. Отже, в процесі опанування іноземної мови за умов мотиваційного забезпечення та ціннісної підтримки відбувається формування особистісної сфери учня, здатного до життєтворчості, до продуктивного перебування в середовищі.

1.3.Позакласна робота в контексті компетентнісно-орієнтованого навчання і

виховання

Іноземна мова – це не просто навчальний предмет, це – скарбниця іншомовної культури. Процес  навчання іноземної мови націлений на досягнення практичної мети – формування вмінь та навичок іншомовного спілкування, що означає засвоєння мовного матеріалу. Дуже важливим є зберегти і розвивати інтерес до вивчення іноземної мови.

Урочна й позакласна робота є складовими єдиного навчально-виховного процесу. Позакласна робота сприяє підвищенню інтересу учнів до вивчення іноземної мови. За сучасних умов роль позакласної роботи з предмета особливо зростає.

Позакласна робота розширює словник учнів, охоплює проблеми й питання, які виходять за межі шкільної програми, поглиблює соціокультурні знання. Соціокультурний аспект у викладанні іноземної мови є справді важливим, адже не можна вивчати англійську мову, не звертаючись до історії, культури, повсякденного життя англомовних країн.

Позакласна робота стимулює учнів до поглибленого вивчення іноземної мови. Під час позакласної роботи учні мають можливість реалізувати себе, розкрити свої здібності. Нестандартні форми проведення позакласної роботи надихають учнів на самовдосконалення, оскільки під час підготовки та проведення позакласного заходу створюється особлива атмосфера взаєморозуміння, співробітництва, довіри та взаємодопомоги. Я намагаюсь залучати до проведення позакласних заходів якомога більше учнів, які відповідають зацікавленою підготовкою цих заходів. Великий позитив є також у тому, що діти самі із задоволенням беруть участь у виготовленні необхідного для проведення таких заходів.

Проводячи позакласну роботу та готуючи позакласні заходи, потрібно:

- показати, що учні засвоїли з англійської мови за час навчання;

-розвивати мовленнєві здібності та вміння працювати в команді;

-розвивати пізнавальний інтерес учнів;

-формувати культуру спілкування;

-прищеплювати любов до традицій та звичаїв народу виучуваної мови;

-виховувати почуття самостійності та вміння подолати труднощі.

Отже, позакласні заходи розвивають в учнів самостійність, навчають мислення, удосконалюють інтелектуальні здібності(пам’ять, увагу, критичне мислення, креативне мислення). Цікаві позакласні заходи дають змогу кожному учневі проявити себе, показати свої здібності й повірити у свої сили. Успішна реалізація головної мети – формування комунікативної компетентності, до якої входять мовна, мовленнєва й соціокультурна компетенції, можлива тільки за умови поєднання класної та позакласної роботи.

 

1.4.Технологія компетентнісно-орієнтованого навчання

Є технологією вибору в умовах сьогодення шкільної освіти, оскільки ця технологія спроможна задовольнити вимоги сьогодення до школи, забезпечити потрібний результат, а саме – сформувати компетентного учня з розвинутими вміннями максимально швидко й ефективно вирішувати проблеми в приватному та професійному житті в умовах сучасного високо інформаційно-технологічного швидко змінюваного життєвого простору.

Навчання учнів іноземної мови в кінцевому результаті спрямоване на практичне опанування ними іноземної мовленнєвої діяльності. Завдання вчителя полягає в  тому, щоб створити умови для практичного оволодіння учнями мовою, виявлення ними активності. При цьому технологія компетентнісно-орієнтованого навчання та технологія особистісно-зорієнтованого навчання як мікрочинника компетентнісно-орієнтованого навчання є справді дієвими. Системне використання інтерактивних методів як серцевини особистісно-зорієнтованого навчання є актуальним для сучасної освіти й виступає грунтовним складником у формуванні компетентної особистості учня. Використання інтерактивних технологій формує в учнів мовні та мовленнєві навички й уміння, розвиває розумово мовленнєву діяльність учнів.

Ефективним механізмом усього процесу навчально-пізнавальної діяльності в цілому є мотивація. Мотивоване навчання іноземної мови є вкрай необхідним для учнів, щоб відчувати потребу в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних і мовленнєвих можливостей, усвідомлюючи близьку і далеку перспективу застосування знань. Мотиваційний чинник сприяє розвитку філологічної пильності, вміння бачити за мовним знаком значення і зміст. Розвивати інтерес, підвищувати мотивацію до вивчення англійської мови покликані системи інтерактивних та особистісно-зорієнтованих педагогічних технологій, які створюють передумови для розвитку ключових компетенцій і самостійності учнів у досягненні нового. Такий підхід до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів дозволяє зробити процес іншомовного навчання більш прозорим для учнів, допомагаючи їм розвивати здатність до самооцінювання, надаючи можливість поступово збільшувати свою відповідальність за власне навчання.

Практика доводить, що якісного засвоєння навчального матеріалу можна очікувати лише тоді, коли він має життєвий зміст для учнів та є для них особистісно значимим. Сьогодні визначальним у процесі навчання іноземної мови є комунікативний підхід. Це вимагає формування стійких лексико-граматичних навичок, які забезпечують використання мови як засобу спілкування, у чому полягає суть комунікативного підходу до навчання іноземної мови.

Навчальний предмет «Іноземна мова» має невичерпний виховний потенціал. У процесі навчання ми, вчителі іноземної мови, виховуємо в своїх учнів такі риси характеру, як активність, працьовитість, терпіння, наполегливість, допитливість, розвиваємо вміння висловлювати свої почуття, погляди, критичну оцінку і свою власну думку щодо ситуацій навколишнього життя, виховуємо позитивне ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою.

Вивчаючи іноземну мову, учні залучаються до активної мовленнєвої  діяльності, відбувається розвиток їхньої мовленнєвої і творчої ініціативи.

І це для того, щоб у дорослому житті сьогоднішні діти могли б сказати словами Наполеона Бонапарта: «The wordimpossibleis not in my dictionary». У моєму словнику немає слова «неможливо». Наполеон Бонапарт.

 

 

1.5.Сучасні тенденції організації позакласної роботи з іноземної мови

Позакласна робота є невід‘ ємним компонентом системи народної освіти в Україні та вимагає глибокого і всебічного дослідження. На важливість розв’язання проблеми організації позакласної роботи вказується у законах «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ ст.. ) оскільки позакласна робота (ПЗР) спрямована на задоволення інтересів, потреб і запитів учнів [14, с. 356] та є одним із найважливіших засобів вирішення реальних можливостей розширення та поглиблення знань, навичок та умінь в іншомовному спілкуванні, стимулювання інтересу учнів до вивчення ІМ, всебічний розвиток особистості школяра, включаючи інтелектуальну, емоційно-вольову та духовно-моральну сфери [11, с. 5 ].

 

 Г. І. Мокроусова, Н. Е. Кузовлєва [8, с. 6], О. О. Загородня [4, с 17], К. І. Саломатов [12, с. 5] під позакласною роботою (ПЗР) розуміють динамічний творчий процес вирішення методичних завдань виховного та навчального характеру в різних формах позакласної діяльності учнів іноземною мовою, зміст якої виходить за рамки обов’язкової навчальної програми.

Огляд сучасної методичної літератури засвідчив, що проблема організації ПЗР з іноземної мови була об‘єктом дослідження у працях багатьох учених. Дослідниками підкреслюються різноманітні аспекти проблеми організації та проведення позакласної роботи, такі як: роль позакласної роботи в підвищення мотивації вивчення іноземної мови учнями (Шерстінікіна В. Н.); організація позакласної роботи на різних ступенях навчання (Шепелєва В. І., Савіна С. Н.); специфіка ПЗР та її взаємозв’язок з навчальним процесом (Якушина Л. З.); ПЗР у системі виховання творчої діяльності підлітків (Єнін О. В.). Крім того, були дослідження присвячені підготовці вчителя до її проведення (Загородня О. О., Карпова В. М.).

Особливого значення набуває ПЗР на сучасному етапі розвитку сучасної школи у світлі визначення іншомовної комунікативної компетенції (ІКК) як мети навчання у середній школі, що зумовлює актуальність подальших досліджень щодо ефективних форм, видів ПЗР та методики її проведення. Важливість такої форми роботи пояснюється, з одного боку, недостатньою кількістю аудиторних годин, що відводяться на заняттях з ІМ, а з іншого - необхідністю підтримання інтересу учнів до ІМ, їхнього бажання краще оволодіти мовою. Тому одним із резервів досягнення ІКК учнів у вивченні ІМ може бути ПЗР, особливо це важливо в основній школі, де спостерігається зниження інтересу учнів до вивчення ІМ. Тому метою нашої статті є проаналізувати сучасний стан позакласної роботи з іноземної мови у середній школі та розглянути шляхи ефективного використання ПЗР як резерву для формування ІКК в учнів, зокрема в основній школі.

В основі функціонування системи ПЗР з ІМ лежить ряд принципів, які визначають зміст, форми, методи, спрямованість педагогічного впливу на особистість. У методиці навчання іноземних мов під принципами розуміють вихідні положення, які у своїй сукупності визначають вимоги до навчального процесу в цілому та до його складників (цілей, завдань, методів, засобів, організаційних форм, процесу навчання) [16, с. 147]. У сучасній теорії навчання [3] особливо підкреслюється, що саме опис реалізації принципів є ключем до створення високоефективного навчально-виховного процесу з будь-якої навчальної дисципліни. Цим пояснюється той факт, що проблема принципів навчання іноземних мов була і є у центрі уваги вчених (Рогова Г. В., Рабінович Ф. М., Сахарова Т. Е., Шатілов С. Ф., Щукін А. М.). Принципи позакласної роботи з іноземної мови також досліджуються у працях багатьох науковців. Так, В. І. Шепелєва визначає такі основні організаційні принципи позакласної роботи з ІМ: добровільності та масовості, урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів, зв'язку позакласної роботи з уроками.

Г. І. Мокроусова і Н. Ю. Кузовлєва доповнюють вищезгадані принципи принципами комплексності, захопленості та розвитку ініціативи і самодіяльності, систематичності та послідовності, особистісної індивідуалізації, новизни. С. Н. Савіна визначає такі найбільш значимі принципи, що лежать в основі організації ПЗР з ІМ: зв’язку з життям, комунікативної активності, врахування рівня мовної підготовки учнів, поєднання колективних, групових та індивідуальних форм роботи, міжпредметних зв‘язків у підготовці та проведенні ПЗР з ІМ.

На сьогодні зі зміною мети навчання ПЗР вимагає пошуку ефективних шляхів і принципів її організації. Оскільки метою навчання ІМ є формування в учнів іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності й готовності здійснювати іншомовне спілкування на міжнародному рівні, ми вважаємо за необхідне будувати ПЗР з ІМ у сучасній школі на основі принципів, які дадуть змогу реалізувати поставлену мету: комунікативна спрямованість ПЗР (спрямованість на розвиток мовлення у чотирьох видах мовленнєвої діяльності та удосконалення мовленнєвих навичок), соціокультурна спрямованість ПЗР, особистісно орієнтована спрямованість ПЗР, урахування вікових особливостей учнів.

 

Спрямованість ПЗР на організацію активної творчої діяльності учнів, використання як колективних, так і індивідуальних форм роботи, з одного боку, та удосконалення іншомовних знань, навичок та умінь у різних видах мовленнєвої діяльності - з іншого, зумовлює використання принципу комунікативної спрямованості, що є одним із основних принципів навчання ІМ (Бердичевський А. В., Бім І. Л., Леонтьєв О. О., Ляховицький М. В., Пасов Ю. І.). Характерними рисами ПЗР з ІМ, яка побудована за цим принципом, є такі:

 

• вмотивованість (кожне висловлювання, мовленнєва дія учня повинна мати мотив);

 

• цілеспрямованість (кожне висловлювання учня повинно мати мовленнєву інтенцію);

 

• індивідуальність (кожен учень має право висловлювати власне ставлення до того, що обговорюється);

 

• мовленнєво-мисленнєва активність (має місце під час вирішення учнем якого-небудь мовленнєво-мисленнєвого завдання, пов’язаного з породженням висловлювання);

 

• взаємодія (співробітництво між учнями та вчителем);

 

• контактність (складається з трьох компонентів: емоційного, смислового та предметного);

 

• ситуативність (співвіднесення висловлювання з ситуацією спілкування);

 

• інформативність (включення у зміст навчання інформації, яка є цікавою для школярів і відповідає їхнім віковим та інтелектуальним можливостям);

 

• новизна (визначає не лише зміст текстів для опрацювання, а й прийоми навчання, ситуації, предмети обговорення);

 

• евристичність (діяльність школяра має спонтанний та творчий характер);

 

• функціональність (зміст висловлювань визначає відбір та введення одиниць мови у процес навчання) [16, с. 166].

 

Принцип комунікативності зумовлює практичні цілі навчання ІМ і є визначальним для загальнометодичного підходу до навчання. Інакше кажучи, принцип комунікативної спрямованості передбачає моделювання у навчальному процесі ситуацій реального спілкування з метою мотивації мовлення учнів. Так, позауроками учням надається час і можливість зрозуміти й осмислити мовні засоби, їх взаємозв’язок із мовними одиницями, засвоєними раніше. Усвідомлення мовного матеріалу відбувається з урахуванням загального комунікативного завдання і виявляється ефективнішим та сприяє переходу мовних засобів на підсвідомі рівні, а процес навчання стає для учнів привабливішим.

Володіння ІМ є важливою передумовою для особистих, культурних, професійних та економічних контактів. Сучасні психолого-педагогічні та методичні дослідження розглядають навчання ІМ як процес особистісного розвитку учня у контексті «полілогу культур» [9]. Практична мета навчання у загальноосвітній школі полягає у навчанні учнів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної програмою, так, щоб здобуті у школі знання з ІМ та сформовані уміння з основних видів мовленнєвої діяльності змогли забезпечити учням доступ до інших національних культур і тим самим - до світової культури [9]. Як відомо, ПЗР з ІМ сприяє формуванню позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, підвищення рівня оволодіння мовою, ширшому ознайомленню школярів з культурним та соціальним життям народів світу. Тут має місце врахування принципу соціокультурної спрямованості навчального процесу (Баришніков Н. В., Бердичевський А. В., Бім І..Л., Бориско Н. Ф., Коломінова О. О., Кузьменко Ю. В., Ніколаєва С. Ю., Сафонова В. В., Соловова О. М., Скляренко Н. К., Щукін А. М. та ін.), що передбачає соціокультурну спрямованість навчання ІМ, залучення учнів до культури країн, мови яких вивчаються, усвідомлення ними культури своєї власної країни та розвиток умінь представляти її засобами ІМ.

На практиці це знаходить відображення у нормативних документах та навчальній літературі, а також в організації навчального процесу. До змісту навчання ІМ залучається інформація про культуру різних культурних груп країн як рідної мови, так і мови, що вивчається, через тексти різного характеру, через географічні, історичні та інші реалії. Культурологічна автентичність матеріалів, на основі яких має здійснюватися навчання, їх свіжість і реальна значущість для тих, які говорять цією мовою, здатні помітно підвищити мотивацію навчання шляхом задоволення їхніх пізнавальних та естетичних потреб. Реалізація цього принципу саме у позакласний час дає змогу залучати учнів до культури, традицій, звичаїв країни, мова якої вивчається, підвищує ефективність спілкування у мовному середовищі, виховує активну особистість, підготовлену до участі у діалозі культур.

Одним із важливих загальнодидактичних принципів в організації ПЗР з ІМ є принцип особистісно орієнтованої спрямованості навчання. Цей принцип певною мірою пов’язаний як із принципом виховного та розвивального навчання, так і з принципом індивідуалізації навчання, які висуваються рядом методистів (Гальськова Н. Д., Гез Н. І., Петращук О. П., Рогова Т. В., Рабінович М. Ф., Сахарова Т. Е.). Основний зміст принципу особистісно орієнтованої спрямованості навчання полягає у послідовній активізації інтелектуальних здібностей, знань, мовленнєвого досвіду кожного учня, його емоцій та настроїв, а також у розвитку цих особистісних параметрів.

В основі навчання за цим принципом, зазначають Н. Д. Гальськова та Н. І. Гез [3, с. 142-143], - рівноправна взаємодія усіх учасників навчального процесу, а також взаємна обумовленість та різноманітні динамічні взаємозв’язки усіх компонентів навчального процесу. Відносини вчитель - учень будуються на принципах партнерства, що базується на цікавій сумісній діяльності та співробітництві, спрямованих на досягнення спільної мети. У центрі навчання - учень як суб’єкт навчально-виховного процесу і як суб’єкт міжкультурного спілкування, його індивідуальна картина світу, його потреби і мотиви. Зміст та технологія навчання мають відповідати актуальним інтересам і потребам учня і стимулювати його мовленнєво-розумову, пізнавальну і творчу активність.

Саме особистісно орієнтоване навчання, яке активно впроваджується у навчально-виховний процес з ІМ, передбачає створення найкращих умов для саморозвитку особистості.

Це означає, що у процес навчання ІМ необхідно активно впроваджувати:

 

• особистісно орієнтоване спілкування (особистісний контакт з учнем, відчуття душевного комфорту);

 

• збагачення змісту навчання емоційним, особистісно значущим матеріалом;

 

• діалог між учнями, учнями та вчителем як домінуючу форму навчального спілкування;

 

• стимулювання в учнів самооцінки, самопізнання та самовдосконалення в різних видах мовленнєвої діяльності;

 

• варіативність, гнучкість форм організації різних видів діяльності (індивідуальна, парна, групова, колективна);

 

• створення всілякими засобами позитивної емоційної атмосфери і духовного збагачення;

 

• можливості кожної дитини випробувати себе в різних видах творчості [13, с. 8].

 

Відомо, що призначення ПЗР бути засобом підвищення інтересу учнів до вивчення мови та спілкування нею може реалізуватися за умови дотримання принципу врахування вікових особливостей учнів, тобто її слід будувати з опорою на сили та можливості, які притаманні певному віку, та сприяти подальшому духовному і фізичному розвитку кожного школяра. Згідно з психологічними дослідженнями В. В. Андрієвської [1, с. 3-8], провідною діяльністю підлітків, в якій формується новоутворення цього віку, є спілкування. Об’єктом пильної уваги стає власна активність в різних формах соціальної взаємодії та спілкування. Зважаючи на це, до найбільш доцільних форм ПЗР ми можемо віднести масові та гурткові форми, що створюють необхідні умови для спілкування підлітків. Водночас у підлітковому віці інтенсивно розвивається самосвідомість дитини. Розвиток самостійності іноді призводить до певної емансипованості підлітка від впливу колективу. Загострене почуття власної гідності зумовлює емоційну травмованість та ефективність підлітків. Психологи відмічають, що на стриманість підлітків позитивно впливає підвищена розумова активність. Підлітків привертає атмосфера подолання труднощів, наполегливості та самостійності. Для них цікавим є зовсім не те, що дістається легко.

Із усього викладеного вище можна зробити висновок про те, що найбільш адекватними віковим особливостям підлітків видами масової та гурткової роботи будуть різноманітні інтелектуальні ігри-змагання: конкурси, вікторини, турніри іншими словами. Саме в таких заходах створюються умови для інтелектуального та емоційного самоствердження старших підлітків, а також забезпечується можливість використання мови як засобу спілкування та творчого використання засвоєного мовного матеріалу.

Отже, вказані вище принципи визначають вимоги до змісту, методів та організаційних форм позакласної роботи, відповідають її цілям та завданням, також ілюструють суть педагогічної діяльності вчителя-організатора ПЗР з ІМ.

У методичній літературі спостерігається термінологічна невизначеність методичних понять «види ПЗР» та «форми ПЗР», що вживаються як синоніми. У нашому дослідженні види ПЗР розглядаються як окремі різновиди позакласних заходів, наприклад, вечір, конкурс, вікторина та ін., а під формою ПЗР розуміємо спосіб їх організації та проведення.

Ми слідом за А. І. Кузьмінським під формою розуміємо взаємообумовлену діяльність учителя та учнів під час роботи над певним змістом матеріалу, обмежену в часі і просторі [7, с. 164].

Проведений нами аналіз літератури з даної проблеми свідчить про те, що у позакласній роботі з ІМ, як і з інших предметів, традиційно розрізняють три основні форми роботи: індивідуальну, групову та масову. В основу такого розподілу покладений критерій «кількісного охоплення учасників». Підкреслюючи нечіткість поняття "масовості", В. І. Шепелєва пропонує розрізняти форми позакласної роботи з ІМ за організаційно-структурною ознакою. Відповідно вона відносить групові форми до організаційно-структурних форм, а індивідуальні та масові - до не структурних [15, с 57]. К. І. Саломатов [12, с. 19-20], беручи за основу критерій «методичної спрямованості позакласного заходу», виокремлює такі групи: інформаційно-орієнтуючі, художньо-ігрові, художньо-оформлюючі, з поглибленим вивченням мови, комплексні. В основу класифікації Г. В. Мокроусової, Н. Е. Кузовлєвої [8, с. 27] покладено критерій «групування за змістом», за яким виділяються змагальні види (конкурси, ігри...), засоби масової інформації (стіннівка, виставка, вікторина), культмасові (різні види вечорів), політико-масові (засідання клубу, фестиваль). В. М. Карпова [6, с. 18-19] класифікує форми позакласної діяльності з ІМ залежно від характеру цієї діяльності: основні (пізнавальні, навчальні, розважальні, комплексні) та допоміжні (художньо - оформлюючі). Т. М. Калениць, З. О. Кейліна виокремлюють об’єднуючі форми ПЗР за критерієм «об‘єднання за віком та інтересами»: дитячі клуби за інтересами, шкільні музеї, бібліотеки, кіностудії, кінотеатри, КВК, тиждень ІМ, листування.

В усіх описаних вище класифікаціях взято за основу один критерій (наприклад, зміст, складність і т. д.). Зазначені форми позакласних занять, без сумніву, допомагають учителям у практичній діяльності, однак така класифікація, на нашу думку, не завжди послідовна. У деяких випадках одні і ті самі форми ПЗР можна віднести до різних груп. У нашому дослідженні ми будемо говорити про індивідуальні (підготовка повідомлень, доповідей; розучування віршів, пісень, ролей до вистав; оформлення стіннівок, стендів), групові (різноманітні гуртки: розмовні, вокальні, драматичні, перекладачів, позакласного читання), масові (вечори, конкурси, фестивалі, карнавали, прес-конференції, екскурсії), об‘єднуючі (КВК, шкільні бібліотеки, музеї, кіностудії, дитячі клуби за інтересами), комплексні (тиждень / декада ІМ у школі).

 

1.6.Формування комунікативної компетентності учнів засобами позакласної роботи.

 

Підготовка учнів середньої школи до комунікації на міжнаціональному рівні – таке завдання стоїть перед учителем іноземної мови на сучасному етапі розвитку суспільства. Людина, готова до міжкультурного спілкування, повинна володіти навичками і вміннями розуміти думки інших людей і виражати свої думки виучуваною іноземною мовою. Щоб досягти цього, учні повинні мати достатню практику у вільному користуванні мовою. При цьому важливо, щоб спілкування стало для них необхідним, тобто вмотивованим, щоб вони позбавились психологічного бар’єру, «зажатості» при говорінні іноземною мовою, щоб у повній мірі виявилась виявилась їх активна творча сутність учасника спілкування.

Для досягнення таких цілей явно недостатньо лише учбової роботи, яка регламентується досить жорсткими часовими і просторовими обмеженнями. Позаурочна або позакласна робота з іноземної мови, що є однією з форм навчально-виховного процесу в СНЗ, дозволяє розширити рамки навчальної іншомовної діяльності. Вивчення англійської мови в позаурочний час – це не тільки ще один спосіб спілкування. Воно допомагає розвивати особистісне ставлення учнів до культури країн, мову, яких вивчають та процесу оволодіння цією культурою, що надає змогу формувати в них:

  •                   систему моральних цінностей;
  •                   оцінно-емоційне ставлення до світу;
  •                   позитивне ставлення до англійської мови, до культури народу, який говорить цією мовою, взаєморозуміння, толерантність;
  •                   розуміння важливості вивчення іноземної мови та необхідність користуватися нею як засобом спілкування.

Слід зазначити, що  ефективність позакласної роботи з іноземної мови

безпосередньо залежить від урахування взаємозв’язку урочної і позаурочної роботи, який поєднує їх в одне ціле. Отже при організації і проведенні позакласної роботи необхідно дотримуватися основного правила: позакласна робота повинна бути логічним і послідовним продовженням класної роботи як у мовному, так і в змістовному відношеннях.

Як свідчить наш досвід викладання англійської мови у ЗОШ№38, позакласна робота так само важлива для реалізації комунікативних цілей оволодіння англійською мовою, як і урок. Крім того, слід виділити деякі переваги, порівнюючи з уроком. Під час позакласних занять учні стають більш розкутішими у виконанні завдань, ніж на уроці, і вони можуть ініціювати різноманітні творчі види робіт. Вони поводяться невимушено, емоційно, вдаються до своїх прийомів висловлювання думки. Учитель, який виступає партнером спілкування, непомітно спонукає учнів до користування лише англійською мовою.

Ще одна перевага позакласної роботи полягає в тому, що дозволяє ширше впроваджувати різні форми проектної роботи, розвивати здібності дітей до співу, танців, акторського мистецтва, здійснювати цікаву пошукову роботу. Ефективним у проведенні позакласної роботи є складання разом з учнями сценаріїв заходів з різних актуальних для учнів тем. Це підвищує інтерес учнів до вивчення мови, активізує їхню мовленнєву діяльність, бажання спілкуватися, бо такі сценарії є чудовим способом відтворення реальних ситуацій, подій, учасниками яких можуть бути самі учні, їхні вчителі, друзі, батьки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

 

2.1.Проводячи позакласну роботу ,слід  памятати про такі принципи:

  1.               Принцип зв’язку навчання з життям. Реалізація цього принципу дозволяє забезпечити тісний зв’язок позакласної роботи з іноземної мови з умовами життя та діяльності дитини.
  2.               Принцип комунікативної активності учнів. Передумовою вищої комунікативної активності учнів у позакласній роботі є можливість вибрати найцікавіший і доступний вид діяльності. Велике значення для стимулювання комунікативної активності має не тільки різноманітність видів діяльності, але і її змістовний бік. Використання нових, невідомих учням матеріалів, їхня пізнавальна цінність і цікавість викликають потребу в спілкуванні, підвищують його якісний рівень.
  3.               Принцип урахування мовної підготовленості учнів і наступності позакласної роботи з уроками іноземної мови. У позакласній роботі, так само, як і на уроках, необхідно домагатися свідомого застосування знань, умінь і навичок. Я переконана, що від розуміння змісту використовуваного матеріалу, готовності учнів включати його в мовну діяльність багато в чому залежить формування інтересу дитини до іншомовної діяльності. Спадкоємність уроку іноземної мови та позакласної роботи з предмету не означає дублювання теми, форм і методів роботи. Поступове розширення лексико-тематичних зв’язків у тематиці позакласної роботи створює сприятливі умови для вирішення практичних, загальноосвітніх та виховних завдань.
  4.               Принцип урахування вікових особливостей.
  5.               Принцип поєднання колективних, групових та індивідуальних форм роботи. Уміле поєднання колективної, групової та індивідуальної форм роботи засновано на доброму знанні вчителем контингенту учнів, їхніх інтересів, можливостей, планів. Це дозволяє оптимально підібрати партнерів, розподілити їхні ролі.
  6.               Принцип міжпредметних зв’язків у підготовці та проведенні позакласної роботи з іноземної мови. Дотримуючи загальних вимог та принципів позакласної роботи та поставивши для себе цілі, а саме:

- розширення і поглиблення знань, умінь і навичок в опануванні іншомовною комунікативною діяльністю;

- стимулювання інтересу учнів до вивчення предмета всебічний розвиток особистості, включаючи інтелектуальну, емоційно-вольову та духовно-моральну сфери,

Можна вирішити такі завдання:

  •                   удосконалення знань, навичок і умінь, набутих на уроках;
  •                   допомога дитині у формуванні світогляду;
  •                   розвиток творчих здібностей дітей, самостійності, естетичних смаків;
  •                   виховання любові і поваги до людей свого рідного краю і країни виучуваної мови.

Покладене на нас завдання: формування в учнів основних компетенцій: соціальної, полікультурної, інформаційної, комунікативної; саморозвитку, продуктивної творчої діяльності. Це робить навчання іноземної мови не лише важливим засобом духовного збагачення кожної дитини, але й формує їхню життєву компетентність. В умовах нової школи особливого значення набуває здійснення позакласної роботи з англійської мови. Саме позаурочна діяльність учителя-фахівця разом зі своїми учнями дає можливість підтримати їхню зацікавленість процесом навчання, допомогти сформувати лінгвістичні інтереси, спрямовані на розширення й поглиблення знань, комунікативних умінь і навичок, забезпечити етичне виховання молодших школярів. Поряд із пізнавальними завданнями в системі позаурочної роботи розвязують і виховні, зокрема, виховання культури спілкування. Позакласна робота також розвиває такі риси особистості, як колективізм, відповідальність за доручену справу, акуратність та наполегливість. А тому правильно організована позакласна робота є одним із засобів ефективного навчання та виховання школярів.

 

2.2.Позакласна робота у початковій школі.

Сучасна початкова школа має застосовувати педагогічно доцільні методи навчання, завдяки яким учні повноцінно засвоюють знання, інтенсивно розвивають творчу активність і самостійність. Відповідно до завдань, які стоять перед нашим суспільством, школа повинна не тільки озброювати учнів міцними знаннями, а й сформувати в них основи світогляду, забезпечити моральне й фізичне  виховання нової людини, яка гармонійно поєднувала б у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.

В умовах школи особливого значення набуває формування в учнів у процесі позакласної роботи з англійської мови лінгвістичних інтересів, спрямованих на розширення й поглиблення знань, комунікативних умінь і навичок, етичне виховання молодших школярів. Поряд з пізнавальними завданнями в системі позакласної і позашкільної роботи розв’язуються й виховні, зокрема, виховання культури спілкування.

Позакласне робота дає можливість розвивати індивідуальні інтереси дітей, їхні здібності, нахили, розширювати кругозір, формувати стійкі потреби самостійно пізнавати навколишній світ, покращувати стосунки між людьми. Вона забезпечує цікаве й корисне проведення школярами вільного часу. Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна робота сприяє розвиткові мислення школярів. Під час проведення позакласної роботи в дітей виховується повага до праці, у тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до іноземної мови.

Психологи довели що співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовно-психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості й напруги кожний стає духовно біднішим, примітивнішим, ніж є насправді.

Позакласний педагогічний процес-явище більш виховане, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки.

Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдосконалюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позакласного виховання, бо схильність дитини до оновлення моє сильну енергію.

Отже, позакласний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчанням. Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати державний стандарт загальної освіти.

Його логічно розглядати в руслі соціологічної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени симпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції.

Значна увага має, на наш погляд, приділятися використанню у позакласній роботі дидактичних ігор, цікавих завдань, декламуванню віршів, завдання підвищеної складності, завданням-жартам, мовним головоломкам тощо. Крім того, повинні використовуватися історичні факти, наприклад, про культуру, звичаї, побут країни, мова якої вивчається, походження слів та ін.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки.

- розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення англійської мови, формування у дітей позитивного становлення до мовленнєвої діяльності.

- виявлення найпростіших мовних закономірностей;

- встановлення звязків і взаємозвязків між окремими мовними елементами та я вищими;

- розширення уявлень дітей про єдність мови та людської культури;

- забезпечення застосування набутих знань і вмінь на практиці.

Поєднання позакласних занять з уроками дась змогу досягти цієї мети.

 

2.3.СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ « ПОЗАКЛАСНА РОБОТА»

ЇЇ РОЛЬ ТА ЗАВДАННЯ В НАВЧАННІ

ТА ВИХОВАННІ ШКОЛЯРІВ

Позакласна робота з англійської мови – це організована на добровільних засадах діяльності учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь, і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до її вивчення. Ця діяльність базується  на інтересі й бажанні дітей її виконувати, тому вона необов’язкова  для всіх учнів класу, хоча складає невід’ємну частину навчально-вихованого процесу навчання англійської мови, складного процесу впливу на свідомість та поведінку молодших школярів, поглиблення та розширення їхніх знань і навичок  з англійської мови, усієї діяльності вчителя у поєднанні з різнобічної діяльності учнів.

Позакласна робота грунтується на добровільній ініціативі й активності молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми. Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси й запити, набутими на уроках, тому дуже важливим є те, що учні якнайповніше використовували ці навички та вміння під час позакласного заходу.

У широкому спектрі досліджувану проблему вивчали  М. В. Богданович, Є. П. Морокішко, В. І. Чепелєв та ін.

Питання організації позакласної роботи в початковій школі розглядається також у працях М. В. Богдановича, Б. Г. Друзя, Н. Ф. Вапняр, Л. М. Дудко, Д. В. Клименченко та інші. Ці автори розглядають позаурочну навчальну діяльність молодших школярі як засіб підвищення рівня знань.

Позакласна робота – це система занять, заходів і організованого навчання учнів, що проводяться в школах і поза ними під керівництвом учителів, громадськості, органів учнівського самоврядування 

Як органічна частина загальної системи навчально – виховного процесу позаурочні заняття певною мірою вільні щодо вибору конкретної тематики, рівня самостійності учнів у набутті прикладних знань і вмінь, здійснення цілеспрямованої творчої діяльності.

Позакласні заняття – це форма різноманітної організації добровільної роботи учнів поза уроками під керівництвом учителя для збудження і виявлення їх пізнавальних інтересів і творчої самодіяльності на розширення і виявлення і доповнення шкільної програми.

Здібних до англійської мови учнів слід заохочувати до активної гурткової роботи, до участі в олімпіадах, конкурсах – таких видах позакласної роботи, в яких максимально повно може розкритися потенціал обдарованої дитини, які вимагають здатності розв’язувати нестандартні задачі, діячи самостійно в невідомій ситуації. Завдання  вчителя – не лише не лише вчасно виявити обдарованих дітей, ай наполегливо розвивати їх здібності, сформувати їх стійкий інтерес до англійської мови.

При цьому треба пам’ятати, що в ранньому шкільному віці іноді важко розпізнати лінгвістичні здібності, тому важливо охоплювати всіх дітей позакласною роботою, щоб кожному  дати поштовх до розкриття прихованого потенціалу.

Так, учням, яким важко дається англійська мова, доцільно пропонувати участь в умовних ранках, екскурсіях, іграх, вікторинах, інших колективних видах позакласної роботи, де б таких дітей не пригнічувало їх не знання чи не достатня кмітливість і водночас де б вони мали нагоду почерпнути нову інформацію, відкрити для себе світ цікавої англійської мови. Вчитель повинен володіти майстерністю, педагогічним тактом,  щоб нікого не відштовхувати, а, навпаки, зробити англійську мову цікавою для всіх учнів, допомогти повірити у власні сили кожній дитині.

З часом у молодших школярів розвиваються пізнавальні можливості, поглиблюються сприйняття пам'ять увага, і гра поступово відходить на другий план надаючи місце тим видам діяльності, які вимагають більшої зосередженості й самостійності.

Специфіка позакласної роботи проявляється на рівні таких завдань:

  1.               Формування у дитини позитивної концепції, яка характеризується трьома факторами: а) впевненістю у доброзичливому ставленні до неї інших дітей; б) переконаністю в успішному оволодінні нею тим чи іншим видом діяльності; в) почуттям особистої значущості. Позитивна концепція характеризує позитивне значення дитини до самої себе й об’єктивність її самооцінки.
  2.               Формування у дітей навичок співпраці, колективної взаємодії. Повністю позитивна концепція формується тільки в колективній взаємодії.
  3.               Формування у дітей потреби у продуктивній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності
  4.               Формування морального емоційного, вольового компонентів світогляду дітей.
  5.               Розвиток пізнавального інтересу.

А позакласна робота з англійської мови, у свою чергу, розвязує такі завдання.

  1.               Удосконалення знань, звичок і вмінь, отриманих на уроках англійської мови;
  2.               Розширення світогляду учнів;
  3.               Розвиток їх творчих здібностей, самостійності, естетичних смаків;
  4.               Виховання любові й шанування людей свого рідного краю і країни, мова якої вивчається.

Принципи позакласної роботи з англійської мови – вихідні становища, які визначають вимоги до її змісту, методів і організаційних форм. Вони мають відповідати цілями і завданнями усієї позакласної роботи з англійської  мови у школі.

Основними організаційними принципами позакласної роботи з англійської мови є принципи добровільності й масовості, принцип урахування й розвиток індивідуальних особливостей  та інтересів учнів, принцип зв’язку позакласної роботи з уроками.

Принцип добровільності полягає в тому, що учні входять у позакласну роботу  з власним  бажанням. Принцип масовості передбачає активну участь у позакласних заходах найбільшої кількості учнів із різними рівнями володіння іноземною мовою. Принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів передбачає облік у діяльності учнів їхнього власного досвіду, інтересів, бажань, нахилів, світогляду, емоційно-чуттєвої сфери і статусу особливості в колективі. Принцип звязку позакласної роботи з уроками, насамперед, полягає в тому, щоб забезпечити єдність практичних, розвивальних і вихованих цілей позакласних занять і уроків. Він також передбачає зв’язок навчальних матеріалів, що використовуються у позакласній роботі, з матеріалом діючих навчально – методичних комплексів з англійської мови.

набутими під час уроків англійської мови, тому важливим є те, щоб учні найповніше використовували ці навички і вміння під час позакласного заходу.

Принцип захопленості пов'язаний з вибором конкретрних цікавих прийомів, які мають сприяти ефективному досягненню поставлених завдань.

Принцип розвитку ініціативи й самодіяльності передбачає стимулювання та розвиток у школярів самодіяльності й ініціативи в роботі. Саме в позакласній роботі вчитель може дати учням можливість самостійно скористатися своїми знаннями й уміннями, дозволити робити все стосовно підготовки й проведення позакласного заходу, вміло й непомітно керуючи цим процесом. Самодіяльність – це основа творчості; саме творче задоволення у роботі завжди сприяє бажанню працювати краще, знати іноземну мову досконаліше. Ініціатива може бути життєвою позицією кожного учня. Вчителю необхідно спонукати своїх учнів до того, щоб вони самі вибирали тематику й форми позакласного спілкування.

Усі вищезгадані принципи доповнюють один одний  й комплексно забезпечують цілеспрямований, послідовний, систематичний і разом із тим різнобічніший розвиток особистості.

 

 

 

 

 

 

 

ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРЯМКІВ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ.

 

 Виходячи з того, що позакласна робота повинна бути диференційована, спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів, а учні мають різні здібності та інтереси, розрізнять три напрямки позакласної роботи:

 

 1.Робота з учнями, які не досягли обовязкового рівня у вивченні програмного матеріалу(додаткові позакласні заняття).

 2.Робота з учнями, які бажають підвищити свій рівень навчальних досягнень з певної теми.

 3.Робота з учнями, які виявили до вивчення предмету підвищений інтерес та здібності.

 Головна мета першого напрямку – своєчасна ліквідація(та попередження) проєгалин у знаннях, уміннях і навичках учнів з курсу англійської мови.

 Роботу з такими учнями найкраще проводити індивідуально, бо прогалини в знаннях учнів різні. Проте, можна вказати теми, які важко засвоюються багатьма. За такими темами варто проводити групову роботу.

 Завдання для цих учнів повинні бути посильними для них, мати практичний характер, містити підказки, зразки виконання, малюнки.

 Зупинимося на другому напрямку позакласної роботи.

 Це новий напрямок у додатковій роботі з учнями й не дуже розроблений у методичній літературі, бо приходять підвищити свій рівень навчальних досягнень і учні, які мають 5, 7, 8, 9 балів.

 У цьому випадку треба:

 А)передивитися з учнем його тематичну залікову роботу;

 Б)перевірити роботу над помилками, зроблену учнем;

 В)відповісти на запитання, які зявилися в учня у процесі виконання тематичної роботи і роботи над помилками до неї;

Г)дати можливість учневі виконувати відповідні завдання з «Дидактичних матеріалів» та тестів;

Д)провести тематичну   роботу та виставити відповідну кількість зароблених балів.

Розглянемо третій напрямок: робота з учнями, що виявили до вивчення англійської мови підвищений інтерес та здібності.

За формами організації ця позакласна робота з англійської мови теж поділяється на масову .групову та індивідуальну. Кожна з них має свої переваги й недоліки. Масова робота дає змогу залучати до неї великий колектив учнів. У такому масовому вияві творчості легко організувати змагання, проте, важко забезпечити глибоке проникнення всіма учасниками в суть розглядуваних мовних явищ, проконтролювати діяльність кожного учасника. Зрозуміло, що важко й підтримувати тривалий час продуктивну роботу великого учнівського колективу.

Більш результативною є робота з невеликою групою, як правило, тих самих учнів, наприклад, членів гуртка. Індивідуальна робота проводиться тут відповідно до інтересів учнів.

Характеристика рівнів самостійності

За характером навчальної самостійної діяльності учнів на позакласних заняттях з англійської мови доцільно виділити чотири рівні самостійності.

Перший рівень – відтворювальна самостійність

Це перший етап розвитку самостійності, етап накопичення фактів. Цей рівень самостійності ми бачимо, коли учень самостійно виконує завдання та вправи за зразком.

Другий рівень самостійності – варіативна самостійність

Самостійність на цьому рівні проявляється в умінні з кількох існуючих правил, визначень, зразків вибрати одне певне та використати його під час самостійного виконання завдання. На цьому рівні самостійності учень показує вміння робити аналіз та порівняння.

Третій рівень самостійності – частково-пошукова самостійність

Самостійність на цьому рівні проявляється в умінні із існуючих у нього правил для виконання завдань певного розділу англійської мови формувати узагальнені способи для виконання більш широкого кола завдань; в умінні робити перенесення лінгвістичних методів, які вивчались в одному розділі, на виконання завдань з іншого розділу або суміжних навчальних предметів; у прагненні знайти «власне правило», прийом, спосіб діяльності, в пошуках кількох способів виконання завдання та виборі найбільш раціонального. У названих проявах самостійності присутні елементи творчості.

Учень на цьому рівні вміє робити порівняння, аналіз, синтез, абстрагування та узагальнення. У його діяльності значне місце займає контроль наслідків та самоконтроль. Він може самостійно спланувати та організувати  свою навчальну діяльність.

На позакласних заняттях самостійність деяких учнів носить творчий характер, що виявляється у самостійній постановці ними проблеми або задачі, складанні плану її розв’язання, знаходженні   способу виконання, постановці гіпотез та їх перевірки, проведенні власних досліджень. Тому доцільно  виділити вищий, четвертий, рівень самостійності – творчу самостійність.

 

 

2.4.Гра-драматизація як форма позакласної роботи з англійської мови

Враховуючи вікові та психологічні особливості розвитку учнів молодшого віку, великий інтерес викликає граматико-педагогічна організація навчання англійської мови, яка повністю орієнтована на дію.

За свідченням психологів, навчальна діяльність у початковій школі набуває специфічного змісту, що зумовлено особливостями формування та розвитку пізнавальних інтересів дітей цього віку, їхньої поведінки, емоційно-вольової та мотиваційної сфер, своєрідним характером діяльності та мовлення. На цьому віковому етапі становлення особистості молодшого школяра навчальна діяльність є домінуючою. Вона у відповідний спосіб зумовлює трансформацію психіки дитини, що охоплює всі психофізіологічні особливості її розвитку, і об’єктивно потребує врахування їх під час визначення змісту навчання. Тому зміст навчання має бути спрямований на те, аби підтримувати у дітей інтерес до навчання.

Домінуючими психологічними властивостями особистості молодших школярів є такі: підвищена емоційність, важлива образів роль у сприйманні та запам’ятовуванні нової інформації під впливом емоційних вражень і сильних переживань, які сприяють ефективнішому засвоєнню навчального матеріалу. Водночас говоріння – складний вид мовленнєвої діяльності, оволодіння яким потребує застосування прийомів навчання, спрямованих на формування мовленнєвих умінь говоріння, всебічний розвиток особистості. Згідно з поглядами І. О. Зимньої, «мовна діяльність є процесом активного, цілеспрямованого, опосередкованого мовою і зумовленого ситуацією спілкування, взаємодії людей між собою»[2,с.93]

У сучасних дослідженнях драматизація розглядається як самостійна технологія для засвоєння тем(В.А. Караковський), структурний елемент іншої технології(Н. Ф. Коряковцева, Є. С. Полат), педагогічно організована гра(Н. П. Анікеєва, А. Б.Воловик),засіб і технологія виховання(С. Р. Фейгінов, Н. Є. Щуркова), технологія позакласної роботи з іноземної мови з іноземної мови(А. М. Утєхіна),педагогічний засіб формування комунікативної культури майбутніх учителів(З. А. Побежимова), одна з форм представлення творчого проекту[3,с.5]

Питання особливостей навчання іншомовного  говоріння  на основі драматизації розглядали зарубіжні вчені(Г. Болтон, Р.Віа, С. Голден, Дж.Імкамп, Дж. Ладус, М. Шеве, Е. Целікас, Ш. Уеселз), які вважать драматизацію перспективним засобом для вдосконалення процесу оволодіння цим видом мовленнєвої діяльності.

Узагальнюючи ідеї згаданих науковців, можна стверджувати: гра-драматизація – це ефективний засіб формування вмінь говоріння у школярів, що спрямовується на формування іншомовної комунікативної компетенції.

Найважливішим завданням учителя є розвиток дитини, її художня освіта, естетичне виховання, а іноземна мова як предмет відіграє в цьому важливу роль. Захоплюючий світ вистав, пісень ігор, імпровізацій, імітацій допомагає вчителеві у формуванні та розвитку мовної компетенції, вирішенні завдань естетичного виховання, розвитку творчих здібностей дітей. Драма близька дитині, бо динамікою, дією нагадує світ гри, в якому вона живе. Це те, у що ми залучені в повсякденному житті, коли стикаємося з різними ситуаціями. Діяльність, що стимулює нашу уяву, пробуджує почуття і надихає грати різні ролі, може називатися драмою. Під час вивчення англійської мови драматизація перетворює простий гуртковий урок на приємне заняття, звільняючи учнів від побоювань бути незрозумілими або нерозуміючими.

Тож необхідно використовувати гру-драматизацію на ранньому етапі роботи з молодшими школярами. Адже основна діяльність цього періоду - гра. Діти інстинктивно пов'язують себе з усім, що відбувається навколо. Це їхня природна тенденція виражати і вбирати новий досвід. У зв'язку з цим можна стверджувати, що де ж, як не в драмі, використовувати їхні здібності до гри. Спілкування учня з учителем на основі гри та мистецтва робить його яскравим і незабутнім.

Спільна справа допомагає учителю і його учням стати однодумцями, а значить:

- руйнується непорозуміння між ними;

- вчитель позбувається домінантного ставлення;

- створюється атмосфера довіри, поліпшуються стосунки вчителя з учнями;

- діти стають вільніші, розкутіші, впевненіші в собі;

- діти вчаться працювати в команді, толерантніше ставитися один до одного;

- формується почуття взаємодопомоги та відповідальності за свої знання;

- ситуація успіху спонукає дитину до подальшої діяльності;

- гра пробуджує творчу фантазію.

Драма, без сумніву, допомагає розвинути в учнів мовну компетенцію, навіть, якщо мовна підготовка дітей не відповідає достатньому рівню. Беручи участь у спектаклі, діти слухають, чують і розуміють один одного. Сценічне дійство допомагає зрозуміти сенс того, що відбувається, і в результаті в глядачів розвивається мовна здогадка. Важливим моментом у розвитку вимови й фонематичного слуху є використання музики та пісень. Музика надає настрій виставі, а пісні сприяють розвитку в школярів почуття мови, допомагають активізації лексики. Музичний ритм допомагає легше засвоїти граматичні структури. Розучування коротких і нескладних пісень із частими повторами дає змогу закріпити не тільки слова, а й правильні артикуляцію, вимову звуків, наголос, ритм. Сцена привчає дітей до чіткої мови, правильно оформленої граматично, інтонаційно й фонетично. У результаті:

- збагачується й активізується лексичний запас;

- ліквідуються прогалини граматичних структур;

- освоюється новий граматичний матеріал комунікативним шляхом;

- коригуються вимова та інтонація, формується фонематичний слух;

- поліпшуються аудитивні навички шляхом занурення в мовне середовище;

- розвиваються всі види мовленнєвої діяльності;

- підвищується мовна компетенція.

Драматизація дає змогу творчо вправляти і розвивати найрізноманітніші здібності й функції: мову, інтонацію, уяву, пам'ять, спостережливість, увагу, асоціацію, технічні та художні здібності (робота над оформленням сцени, створенням бутафорії, костюмів, декорацій), руховий ритм, пластичність тощо. Завдяки цьому розвивається творча особистість дитини, її емоційна сфера; симпатії, співчуття, моральне почуття; виховується здатність перевтілюватися в інших, жити їхнім життям, відчувати їхні радість і горе.

Вчителі не повинні боятися свого непрофесіоналізму з погляду режисури та драматургії, тому що мета постановки - не створення театрального шедевру, а залучення дітей до творчого процесу навчання мови. Створюючи за допомогою дидактичних прийомів ситуації для спілкування, близькі до реальних, учителі ліцею, які займаються гуртковою роботою з молодшими школярами, використовують додаткові засоби, фрагменти діафільмів, слайди, листівки, фотографії. Під час виконання вправ ми намагаємося орієнтувати учнів не на переказування, а на говоріння, особливо, коли у мовця є певне мовне завдання. Використання ігрової ситуації, рольової гри, драматизації на уроці, під час яких учні набувають досвіду мовного спілкування, посилює емоційне сприйняття матеріалу. Можливість говорити не від свого імені, а від імені персонажа, роль якого виконує учень, позбавляє страху видатися смішним, допомагає уникнути незручності, тривоги.

Учням молодших класів подобається розучувати римування, лічилки, вірші, відгадувати загадки, співати англійських пісень, грати в різні ігри, готувати забавні сценки, особливо з ляльками, тощо.

На початковому етапі навчання зацікавленість дітей у предметі відіграє особливу роль. Цінним прийомом навчання є прийом інсценівки.

Основу цього прийому становлять такі принципи:

а) особлива підготовча робота не проводиться (написання сценарію, заучування ролей тощо);

б) інсценівка здійснюється безпосередньо на занятті, на завершальному етапі;

в) матеріалом для інсценівки є тільки відомий усім учням матеріал;

г) дітям надається повна свобода вибору мовних засобів для реалізації обраної теми;

д) під час розподілу ролей треба прагнути того, щоб кожний школяр одержав роль.

У міні-спектаклі можливою є участь учителя в ролі казкаря або ведучого. Він підключається до роботи в тому випадку, якщо виникла нестандартна ситуація або, наприклад, діти значно відхилилися від сюжету твору. Педагог також регулює участь сильних і слабких учнів. Природно, що постановка не є самоціллю, а лише послуговує інтересам засвоєння програмового матеріалу, допомагаючи створити ситуацію, в якій бажання мовленнєвої діяльності в школярів значно випереджає їхні мовні можливості. У такий спосіб створюються винятково сприятливі умови для засвоєння нових знань, розвитку навичок уживання нових мовних одиниць у мовленні.

Наприклад, учні можуть інсценувати «Ріпку». Весь процес поділяється на чотири етапи.

1. Ознайомлення із ситуацією.

Учитель встановлює декорацію (картонний будиночок), яка потім завжди асоціюється у дітей із театром. Учитель повідомляє, що театру потрібні актори на ролі дідуся й бабусі, онучки тощо. Сформувавши трупу, вчитель вводить необхідну лексику. У цьому разі це слово «turnip»; фраза «Here I am». Замість слів «бабуся», «дідусь» пропонується вико-ристовувати відомі дітям «Mummy», «Daddy».

Учні, не охоплені трупою, складають журі. Потім вони будуть акторами й покажуть свою інтерпретацію казки.

2. Постановка завдань.

Учитель пояснює: перш ніж виконати свою роль, кожен учень повинен з'ясувати все про ріпку за допомогою доступних йому мовних засобів, намагаючись використати в діалозі якомога більше знайомих слів та структур.

3. Інсценівка.

4 Підбиття підсумків

 На завершення вчитель дякує акторам, просить журі назвати кращого учня і, в разі потреби, аналізує мовлення акторів із погляду граматики, лексики у формі рекомендацій до наступних спектаклів.

 Доцільно розділити казку на епізоди й наприкінці кожного заняття показувати черговий уривок, намагаючись узгодити його з конкретними програмовими вимогами відповідного етапу навчання. Наприклад, можна ввести роль ведучого, який буде представляти діючих осіб, описуючи їхню зовнішність. Хоча передбачуваний прийом не викликає в учителя значних труднощів, завдання варто сформулювати так, щоб вони відображали тільки кінцеву мету комунікації, наприклад: зясувати все про ріпку, довідатися, де знаходиться будинок бабусі, тощо. Не можна обмежувати учнів у виборі мовних і мовленнєвих засобів. За такого підходу мовленнєве поводження кожного залежить від мовленнєвого поводження партнера. Саме тому, сценарій заздалегідь не створюється, це суперечить ідеї прийому. Звичайно, можливі відхилення, часто несподівані, від сюжету твору, але в більшості випадків вони  викликають лише позитивні емоції публіки й дають можливість долучити нових персонажів, що полегшує розв’язання навчальних завдань. У разі потреби вчитель (у ролі казкаря) може легко усунути ці відхилення.

 Слід зазначити: що частіше  вчитель звертається до театральних постановок на занятті, то менше часу й зусиль витрачається на ознайомлення із ситуацією та постановку завдань, а учні частіше можуть мінятися ролями. .Це дуже важливо для розвитку навичок мовного поводження у різних ситуаціях. Прийом драматизації, інсценівки надзвичайно ефективний для розвитку навичок і вмінь непідготовленого мовлення. Мало хто з учнів залишається байдужим перед можливістю спробувати себе в акторському амплуа, всі діти стають активними учасниками або свідками використання іноземної мови: спочатку свідомо, а потім і підсвідомо. Прив’язуючи різні мовленнєві звороти до певних ситуацій спілкування, упевненіше оперують ними під час виконання комунікативно спрямованих вправ; швидко оволодівають новою, обумовленою сюжетом, лексикою й надалі вже легше виконують програмові завдання: “Listen, read and act”, “Dramatize the text”.

 Під час виконання вправ із розвитку навичок та умінь непідготовленого діалогічного мовлення спостерігаємо, як учні автоматично включають у діалоги знайомі їм за спектаклями мовленнєві формули.

 Театральні постановки – сильний мотив до вивчення мови. Вони допомагають створити мовне середовище, наближене до природного. Зявляється можливість активізувати на цій основі практично весь програмовий лексико-граматичний матеріал початкового й наступного етапів навчання. Учні швидко опановують мовні конструкції й формули(у рамках певних ситуацій), потім автоматично оперують ними в ході виконання інших комунікативних завдань.

 Під час драматизації процес формування навичок говоріння спрямований на розвиток готовності до спілкування, використання іноземної мови як засобу спілкування. Драматизація сприяє охопленню дітей процесом спілкування. На змістовій основі казки, тексту чи іншого матеріалу для інсценування можуть бути побудовані різні ситуації ігрового рольового спілкування, сюжетно-рольові ігри, діалоги. Отже, драматизація є ефективним засобом навчальної діяльності, що сприяє формуванню мотивації навчання, підвищує виховні й освітні можливості іноземної мови, розвиває іншомовне спілкування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, позакласна й позаурочна робота має велике значення в навчальному процесі з англійської мови. Вона сприяє розширенню знань, набутих на уроках, їх конкретизація, формує вміння і навички практичного характеру, викликає  інтерес до нового матеріалу, розвиває самостійне мислення школярів.

Головні напрямки позакласної роботи – розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення іноземної мови; удосконалення комунікативних умінь, етичне, естетичне виховання школярів; забезпечення застосування отриманих знань на практиці.

Позакласна робота організовується вчителем і передбачає обовязкову звітність із приводу її результатів. Вона визначається з урахуванням інтересів і запитів дітей,  що виникають під час вивчення англійської мови. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як  відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість. Правильно організована позакласна робота сприяє  формуванню і учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань з мови.

Отже, правильно організована позакласна робота є одним із засобів ефективного навчання та виховання школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентнісного підходу. Іноземні мови.-2010.№2 Ніколаєва С. Ю.

2.Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах:підручник.-вид.2-е,випр. і перероб./Кол. Авторів під керівн. С. Ю.Ніколаєвої. – К: Ленвіт2002

3.Компетентностный подход в образовании. Проблемы, понятия, инструментарий. Учебно-методическое пособие .М. АПК:ПРО2003

4.Формування пізнавальної та дослідницької діяльності в позакласній роботі. Галіч А. В. Англійська мова та література №28-29 с.2-5 жовтень 2014.

5.Роль позакласної роботи у здійсненні комунікативних цілей оволодіння англійською мовою.Добра(Тячів) О.Й. Іноземні мови №2 2008

6.Формування комунікативної компетенції засобами позакласної роботи. Гуліда С. М. Англійська мова та література №27 вересень2014

7.Сучасні тенденції організації позакласної роботи у середніх навчальних закладах. О. І. Прокопенко

8.Позакласна робота з англійської мови у початковій школі. О.С. Казачінер Харків. Видавнича група «Основа» 2010

9.Гра – драматизація як форма позакласної роботи .Ковалишина С. Рідна школа №10(жовтень) 2014