Курсова робота "Розвиток пізнавальної активності на уроках математики "

Про матеріал

Мета достідження полягая у виявленні впливу учіння на рівень пізнавальної активності учнів і засвоєння математичних знань

Перегляд файлу

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи пізнавальної активності учнів

основної школи в процесі навчання математики

Зміст та основні положення активізації пізнавальної

діяльності учнів……………………………………………………6

Психолого-методичні основи розвитку пізнавальної

активності учнів основної школи під час навчання

математики…………………………………………………………9

Методи, засоби та прийоми пізнавальної активності учнів……12

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження розвитку пізнавальної

активності учнів………………………………………………..20

ВИСНОВКИ………………………………………………………………23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….26

ДОДАТКИ……………………………………………………………….. 27

ВСТУП

...Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості.

В.О.Сухомлинський

Долю оновлення і перебудови суспільства вирішує людина з притаманними їй світоглядом, рівнем освіти і культури, моральними установками та ідеалами, основа яких значною мірою закладається у загальноосвітній середній школі. Тому не випадково головна мета Державної національної програми “Освіта”. Україна ХХІ століття « передбачає “забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації”. Це висуває принципово нові вимоги до вчителя, оскільки лише його творча особистість і компетентність здатні призвести до оновлення сучасної загальноосвітньої школи, бо йдеться про орієнтацію на інтенсивні шляхи її розвитку. Останнє зумовлює рішучу ініціативно-перетворюючу діяльність педагога в умовах постійного творчого пошуку. У зв’язку з цим постає проблема розвитку пізнавальної активності учнів у принципово нових соціально-економічних, ринкових умовах розвитку суспільства. Цим і обумовлена актуальність даного дослідження.

Проблема розвитку пізнавальної активності учнів, успішне вирішення якої дозволяє досягнути суттєвого підвищення ефективності, результативності та якості навчально-виховного процесу, постійно знаходиться в центрі уваги як дослідників, так і особливо педагогів-практиків.

Психологічні аспекти проблеми висвітлені у роботах Б.Ф. Баєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, З.І. Калмикової, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, А.М. Матюшкіна, Н.О. Менчинської, С.Л. та ін..

Безпосередньо питанням пізнавальної активності школярів присвячені дослідження Л.П. Арістової, П.С. Атаманчука, Ю. К. Бабанського, В.К. Буряка, Л.В. Занкова, Б.І. Коротяєва, І.Я. Лернера, В.І. Лозової, М.І. Махмутова, Н.Г. Морозової, В.О. Онищука, В.Ф. Паламарчук, І.Ф. Харламова, Т.І. Шамової, Г.І. Щукіної, Н.М. та багатьох інших дидактів і методистів.

Проблема пізнавальної активності учнів була в центрі уваги психологів і дидактів, якими всебічно проаналізовані гносеологічні і дидактичні засади активності навчально-пізнавальної діяльності школярів (Л.П. Арістова, Б.І. Коротяєв, В.І. Лозова, І.Ф. Харламов, Т.І. Шамова та ін.); активізація мислення учнів розглядається у контексті проблемного навчання ( А.М. Алексюк, І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, В.І. Лозова, А.І., А.М. Матюшкін, І.Ф. Харламов та ін.); характеризуються внутрішні стимули активності в учінні (Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Н.М. Звєрєва та ін.); обгрунтовуються управління активністю навчального пізнання засобами вчителя (Л.П. Арістова, П.С. Атаманчук, Б.І. Коротяєв, В.І. Лозова, В.О. Онищук, Т.І, Шамова та ін.).

Таким чином, проблема розвитку пізнавальної активності учнів займає чільне місце в психолого-педагогічних дослідженнях. Вона відноситься до числа пріоритетних і найбільш актуальних питань сучасної педагогічної науки і практики в умовах розвитку інноваційних процесів, притаманних психолого-педагогічним наукам.

Разом з тим і на сьогодні ціла низка її аспектів не знайшла належного розв’язання. До останнього часу ця проблема системно і цілісно не досліджувалась з позицій інноваційних процесів, які притаманні педагогічній науці останнього десятиріччя. Особливо це стосується учнів старших класів при вивченні математики в контексті інтенсивного впровадження нових технологій навчання та інтенсифікації навчально-виховного процесу. Важливість її дослідження посилюється також у зв’язку з розробкою і впровадженням у шкільну практику стандартів загальної середньої освіти, що знаходить своє вираження у поглибленні диференціації навчання, означеному концепцією побудови національної школи в незалежній Україні.

Викладене вище зумовило вибір теми мого дослідження “Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках математики ”.

Об’єкт дослідження – пізнавальна активність учнів у навчально-виховному процесі сучасної середньої загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні і методичні умови розвитку пізнавальної активності учнів при вивченні математики.

Мета дослідження полягає у виявленні впливу учіння на рівень пізнавальної активності учнів і засвоєння математичних знань.

Гіпотеза дослідження – формування і розвиток пізнавальної активності учнів загальноосвітньої середньої школи можливий, якщо:

вчителям відомі структура пізнавальної активності школярів, рівні та динаміка її розвитку в залежності від різних соціально-педагогічних чинників та індивідуальних особливостей учнів;
технологія навчання школярів, розроблена з урахуванням виявлених рівнів і особливостей їх пізнавальної активності;
цей процес буде здійснюватися на основі відповідної програми розвитку пізнавальної активності школярів, яка координує зусилля вчителів математики.

Поставлена мета і сформульована гіпотеза дослідження визначають його конкретні завдання та логічну послідовність:

Провести аналіз психолого-педагогічної літератури та шкільної практики з питання пізнавальної активності учнів з урахуванням інноваційних процесів, притаманних сучасній загальноосвітній середній школі.
Визначити структуру й динаміку розвитку пізнавальної активності школярів у залежності від соціально-педагогічних чинників та індивідуальних особливостей учнів.
На основі теоретичного аналізу розробити критерії і визначити досягнуті рівні розвитку пізнавальної активності школярів.
Теоретично обґрунтувати організаційно-педагогічні та методичні умови формування і розвитку пізнавальної активності учнів.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали Закон України “Про освіту”; концепція національної загальноосвітньої школи; Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття); фундаментальні дослідження педагогів про розвиток активності особистості в діяльності (Л.П. Арістова, Б.І. Коротяєв, В.І. Лозова, В.О. Онищук, В.Ф. Паламарчук, І.Ф. Харламов, Т.І. Шамова, Г.І. Щукіна та ін.); діяльнісно-системний підхід до розвитку пізнавальної активності старшокласників (Л.С.Виготський, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, В.І.Лозова, Л.М.Фрідман, І.Ф.Харламов, Т.І.Шамова та ін.)

Для розв’язання поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

аналіз філософської, психолого-соціальної, педагогічної, науково-методичної вітчизняної та зарубіжної літератури;
педагогічне спостереження за навчальним процесом;
методи опитування (бесіди, анкетування, інтерв’ювання);

Практична значущість дослідження визначається тим, що розроблені підходи до організації навчальної діяльності на сучасному уроці забезпечують розвиток пізнавальної активності учнів і є перспективними та доступними для масового впровадження у шкільну практику.

Особистий внесок автора полягає у розробці розвиваючої технології формування і розвитку пізнавальної активності учнів в умовах диференціації та індивідуалізації навчальної діяльності на сучасному уроці.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи пізнавальної активності учнів

основної школи на уроках математики

Зміст та основні положення активізації пізнавальної діяльності учнів

У педагогічній науці немає єдиного підходу до визначення поняття пізнавальної активності. Аналізуючи визначення пізнавальної активності різними авторами, ми з’ясували, що у психолого-педагогічних дослідженнях пізнавальна активність розглядається у таких аспектах:

пізнавальна активність – компонент пізнавальної діяльності (Л.П.Арістова, М.О.Данилов, Л.О.Іванова, М.Я.Ігнатенко, І.Ф.Харламов, Т.І.Шамова, Г.І.Щукіна та ін.);
пізнавальна активність – одна з рис особистості (М.С.Головань, І.Я.Ланіна, В.І.Лозова, Г.І.Щукіна та ін.).;
пізнавальна активність як готовність особистості до пізнання зовнішнього і внутрішнього світу ( І.Я.Ланіна, Н.М.Звєрєва, Н.О.Половнікова, І.Ф.Харламов, Т.І.Шамова та ін.)

У контексті нашого дослідження основоположним є поняття “пізнавальна активність”. У результаті аналізу різних підходів до означення цього поняття ми прийшли до висновку, що пізнавальна активність – це окреме особистісне утворення, яке називають властивістю або якістю особистості. Пізнавальна активність – це інтегральне складне утворення особистості, що містить мотиваційний, змістовно-операційний і емоційно-вольовий компонент. Пізнавальна активність реалізується через пізнавальну потребу, ініціативу, пізнавальну надситуативність, перетворювальність, самоактуалізацію, саморегуляцію, які є визначальними характеристиками пізнавальної активності. Пізнавальна активність має мотиваційно-вольову природу, оскільки пов’язана з вольовими рисами особистості (цілеспрямованість, організованість, самостійність, рішучість), а також з усіма утвореннями особистості, які є проявами її внутрішньої активності (цілісними орієнтаціями, спрямованістю).

Щодо поняття “навчально-пізнавальна активність учнів” (М.О.Данилов, М.Я. Ігнатенко, Н.М. Звєрєва, І.Ф. Харламов, Т.І. Шамова та ін.), то його ми розглядаємо як характеристику особистості учня, яка виявляється в його готовності, в прагненні до навчально-пізнавальної діяльності, в тому числі, й самостійності, а також у якості здійснення навчальної діяльності, у виборі раціональних шляхів досягнення поставленої мети навчання.

Від пізнавальної активності учнів під час вивчення шкільного курсу математики залежать результати знань, їх підготовка до роботи в сучасних умовах, до творчої діяльності. Цей факт потребує реалізації методів навчання, спрямованих на підвищення пізнавальної діяльності школярів у оволодінні знаннями, розвитку їх навичок до самоосвіти та його творчого використання в нових життєвих умовах. Саме через активну творчу діяльність можна досягти міцного засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу, розвитку навичок його творчого використання.

Активність означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності. Вона виявляється у характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно пов'язані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження. Об'єктивна можливість розвитку пізнавальної самостійності учнів зумовлена діалектичним характером навчального процесу, який, як відомо, характеризується двома протилежними тенденціями і цілеспрямованістю і суворою послідовністю викладання, з одного боку і безперервним збудженням активності учнів і створення простору для творчої діяльності класу і кожного учня, з другого боку. Саме з цих джерел виникає потреба розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів. Важливою є допомога школи у виробленні самостійності мислення, вмінні приймати рішення, застосуванні теоретичних знань в повсякденному житті. У зв’язку з цим постає питання про вдосконалення методів та прийомів навчання математики, які спроможні максимально сприяти розвитку активного та самостійного навчання учнів. Одним з основних чинників підвищення ефективності навчання є керівництво процесом знань, яке сприяє пробудженню думки та почуттів учнів.

У даному контексті виникає питання про формування особистості, здатної знаходити, оцінювати та використовувати отриману інформацію, а також застосовувати набуті знання в різних сферах діяльності.

Психолого-методичні основи розвитку пізнавальної активності учнів основної школи під час навчання математики

Важливою умовою активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання є знання психологічних закономірностей розвитку школярів.

У практиці навчання математики більше спостерігається прояв інтересу учнів до розв‘язання задач прикладного спрямування, ніж до теоретичних чи тренувальних вправ. І це не випадково. В таких задачах розглядається певна реальна ситуація, яка вчить не лише математичним законам, а й показує їх практичне застосування. Тому потрібно, щоб вивчення математики включало в себе більше задач практичного значення. Вони зацікавлюють учнів, показують можливість реалізації математичних знань в життєвих ситуаціях.

Зв’язок математичних знань з життям створює нові умови для розвитку пізнавальної діяльності учнів. Це також формує передумови для підготовки учнів до виконання визначених соціальних функцій у відповідності до тенденцій трансформації суспільства та розвитку особистості в умовах ринкових відносин.

Саме від вирішення питання розвитку пізнавальної активності учнів залежить ефективність навчальної діяльності, яка проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.

Активність учнів виражається через запитання, прагнення думати, пізнавальну самостійність у процесах сприйняття, відтворення, розуміння та творчого застосування. Критеріями сформованості активності особистості виступають: ініціативність, дієвість, енергійність, інтенсивність, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Завдяки цим якостям є можливість простежити підвищення активності учнів у процесі навчання. Тому я виділив ьи такі рівні активності учня в навчальній діяльності:

Низький – вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує способи розв’язання завдання, а учень слухає, записує та пригадує повідомлене.
Середній – завдання розв’язуються сумісними зусиллями вчителя та учнів; учні залучаються у частковий пошук, виявляючи при цьому епізодичний інтерес до роботи, елементи творчості, самостійності тощо.
Високий – учні самі здійснюють активний пошук відповіді, пропонують власні способи розв’язування завдань, виявляють стійкий інтерес, прагнення, добросовісне ставлення до роботи тощо.

Прояв активності в процесі навчання пов’язаний з пізнанням світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах акцентується важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Відмінність пізнавальної активності від загальної активності полягає в тому, що “активність” як поняття включає не лише процес пізнання, а й інші сфери діяльності учня, зокрема вольову та емоційну.

Ознаками пізнавальної активності в будь-якій діяльності виступають такі показники, як готовність до роботи, прагнення до самостійної діяльності, якість роботи, шляхи вибору оптимальних способів розв’язання завдань.

Пізнавальна активність у навчальному процесі є складовою об’єктивного закономірного навчання як активного процесу пізнання. Це виступає важливим фактором необхідності активної діяльності учнів у пізнанні. Однак характер та ступінь активності учнів у навчанні можуть бути різними. Які ж фактори впливають на це? Передусім, це пізнавальний інтерес. Саме його втрата, як правило, є причиною зниження пізнавальної активності дітей.

Стимулами пізнавальної активності в навчально-виховному процесі, крім внутрішнього стимулу - пізнавального інтересу, також можуть виступати такі педагогічні прийоми, як заохочення, розкриття необхідності та значення навчального завдання (мотивація), підкреслення розвитку позитивних рис особистості в процесі навчання, своєчасне визнання успіхів учнів, активна позиція вчителя, довіра учням та інших, які вже стають зовнішніми стимулами пізнавальної активності учнів. Вона є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованості учня на ефективне опанування знань та способів діяльності.

У залежності від наведених вище критеріїв науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів.

У відміченій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним із головних завдань у педагогічній діяльності вчителя є збільшення активності учнів до рівня самостійності.

Самостійність – це здатність з власної точки зору підійти до розв‘язання складних учбових питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється в їх критичній думці, в умінні висловити свої думки незалежно від чужого погляду. Активність не завжди поєднується із самостійністю, але є її необхідною умовою. Основою для самостійності виступає система знань, вмінь та навичок, якою володіє учень, а також використання вже засвоєного матеріалу приводить до опанування новими знаннями, вміннями та навичками. Так як самостійність завжди передбачає активність, то саме вона відображає ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Методи, засоби та прийоми пізнавальної активності учнів

Розвиток пізнавальної самостійності учнів у навчально-виховному процесі відбувається завдяки системі прийомів, методів, форм навчання, які адекватні досягнутому рівню навченості учнів. Їх вдалий підбір в методиці навчання приводить до активізації навчального процесу.

Наведені вище міркування дають можливість виділити такі критерії активізації пізнавальної діяльності учнів:

формування пізнавального інтересу до об’єкта навчання;
збільшення активності в процесі навчання;
наявність ознак пізнавальної активності;
прояв самостійності в навчально-виховній діяльності;
розвиток пізнавальної самостійності.

Для активізації пізнавальної діяльності учнів також важливим є вдалий вибір методів, прийомів та засобів навчання, при якому враховуються певні психологічні особливості учнів. Головне призначення методів та прийомів навчання полягає в організації пізнавальної діяльності учнів.

Сьогодні, коли кожний учень розглядається як особистість, велика увага звертається на розвиваючу та активізуючу функції методів навчання.

Правильний вибір методів навчання у відповідності до цілей та змісту навчання і вікових особливостей учнів сприяє розвитку пізнавальної активності та пізнавальної самостійності учнів, а також підвищує інтерес учнів до предмету, виробляє вміння та навички використовувати набуті знання на практиці, спонукає учнів до самостійної діяльності, формує світогляд. Використання системи методів та прийомів веде до досягнення головних завдань процесу навчання. При цьому вони продовжують, доповнюють та розвивають один одного. Їх використання передбачає організацію взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів. Саме вчителю тут належить керівна роль.

Сьогодні в основі процесу навчання покладена мета створення умов для розвитку особистості. Тому вибір системи методів та прийомів навчання на цих засадах робить його розвиваючим та особистісно-орієнтованим.

Одним із типів розвиваючого навчання є проблемне навчання.

Суть проблемного навчання полягає у пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань, розв’язування проблем і завдань у проблемному викладі й поясненні навчального матеріалу та різноманітних самостійних форм роботи.

Проблемні методи навчання є ефективними засобами активізації пізнавальної діяльності учнів. Вони сприяють інтелектуальному розвитку учнів і водночас формують світогляд, моральні та емоційні риси особистості. Проблемно-пошукове навчання зближує процес навчання в школі з науковим пізнанням, розвиває творче мислення. Пізнавальна активність та самостійність школярів збільшується завдяки різноманітності елементів навчального процесу. Цього вимагає і модернізація уроку.

Введення проблемного методу в навчання, можливе за умови , коли виділяються такі структурні елементи уроку:

актуалізація раніше засвоєних знань, вмінь та навичок;
створення проблемних ситуацій та постановка проблеми;
розумовий пошук та розв‘язання проблеми (висування та доведення гіпотез);
перевірка розв‘язку проблеми.

Досягнення найвищого рівня емоційного стану, прояву пізнавальної активності та самостійності є прагненням активізації пізнавальної діяльності учнів за допомогою використання проблемного навчання (додаток 1).

Проблемний підхід є засобом розвитку творчого мислення школярів. виходячи з індивідуальних особливостей учнів, темпу опанування ними учбового матеріалу, проблеми перед учнями слід ставити доступі, посильні, цікаві, природні; у процесі викладення матеріалу на уроці пов’язувати нове з вже відомим, постійну увагу приділяти спостереженню, експерименту, узагальненню та створенню атмосфери творчого пошуку. Завдяки цьому відбувається розвиток пізнавальної активності та пізнавальної самостійності учнів, що приводить до активізації їх пізнавальної діяльності.

Важливе значення для активізації пізнавальної діяльності учнів, підвищення інтересу до математики та формування пізнавальної самостійності має і правильна організація самостійної роботи учнів. Завдяки їй можливе підвищення свідомості та міцності знань учнів при навчанні математики, а також формування глибини та свідомості знань, вмінь та навичок, розвиток пізнавальних здібностей. Це і спостережливість, допитливість, логічне мислення, творча активність тощо. Глибоке засвоєння знань та їх усвідомлення можливо лише в процесі самостійної роботи. Тут учень знаходить нові зв‘язки між отриманими знаннями, застосовує їх у нових умовах, пізнає раніше невивчені сторони явищ та поповнює свої знання.

В залежності від різних основ, які покладені в класифікацію, самостійні роботи поділяють за принципом дидактичного призначення самостійних робіт у навчанні (самостійні роботи, які використовуються для отримання нових знань; самостійні роботи для використання нових знань, на утворення вмінь та навичок; самостійні роботи з метою перевірки знань та їх повторення); за джерелом знань (робота з підручником; робота з довідковою літературою; навчальні вправи; роботи, які пов‘язані з використанням карт, схем, малюнків, графіків тощо); за способами управління викладачем навчальною діяльністю учнів (роботи під керівництвом вчителя; робота з посібниками; практичні роботи; повністю самостійні роботи; творчі роботи).

відтворюючі самостійні роботи за зразком;
реконструктивно-варіативні самостійні роботи;
евристичні самостійні роботи;
творчі самостійні роботи.

Евристична самостійна робота спрямована на навчання учнів пошуковій діяльності, виявленню залежностей між знаннями, пошуку нового способу розв‘язування задач та розв‘язанню проблемних ситуацій, які створюються вчителем під час роботи або які виконають під час роботи з задачами. Завдання для таких робіт повинні бути такими, щоб учням доводилось розв‘язувати лише окремі під проблеми, а не всі проблеми відразу. В наслідок виконання таких математичних дій учні опановують елементи творчості, вчаться орієнтуватися в складних ситуаціях, оволодівають евристичними прийомами та здійснюється перехід від відтворюючої діяльності до творчої.

Під творчою роботою будемо розуміти таку роботу, яку учень виконує повністю самостійно за складеним ним докладним планом, коли учень відкриває або творить щось нове для себе. Наприклад, до творчих завдань можна віднести задачі на знаходження різних способів розв‘язування та завдання на складання нових задач.

У нашому дослідженні в цю групу ми включаємо роботи, виконання яких потребує творчої самостійності учнів.

Для успішного виконання як творчих, так і евристичних робіт необхідна сформованість вмінь діяти за зразком або за загальним правилом у зміненій ситуації. З іншого боку, творча діяльність формує інтерес учнів до математики, стимулює пізнавальну активність, формує особистісні якості та сприяє підвищенню ефективності навчання.

Для того, щоб відкрити щось нове, самостійно працювати над задачами, поповнювати власні знання та знаходити різні шляхи діяльності, необхідно мати певний запас вже отриманих знань і способів діяльності.

Як зазначалось вище, підвищенню ефективності та активізації пізнавальної діяльності учнів сприяє не один метод, а їх логічне поєднання. Тоді вони забезпечують просування учнів від простої репродуктивної діяльності до найвищого рівня – творчої активності. Так, для слабких учнів можливе поєднання пояснення та виконання завдань під керівництвом вчителя, для середніх – проблемний підхід при викладенні матеріалу та напівсамостійне виконання завдань, а для сильних – постановка проблеми та самостійне її розв’язання, подальше її застосування в житті та самостійне складання задач:

Використання елементів проблемного навчання: задач з зайвими даними, задач із недостачею даних, задач із не сформульованим запитанням, задач з декількома розв‘язками, задач на логічне міркування тощо.
Самостійність у роботі.
Створення математичних задач.
Диференційованість у навчанні, різнорівневі завдання у

відповідності до можливостей учнів.

Організація групової роботи.

Правильний вибір методів та прийомів навчання передбачає врахування як змісту учбового матеріалу, так і рівня його складності й специфіки підготовки учнів.

Активізувати навчально-пізнавальну діяльність можливо завдяки спрямуванню навчання не на догматичне засвоєння готових знань, а на активне добування їх учнями в результаті оперування ними, пошуку способів їх використання та одержання нових знань. Це можливо досягти завдяки використанню різних методів та прийомів учбової діяльності. Питання вибору шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів дуже пов'язане з встановленням раціонального відношення між методами та прийомами, які використовуються в процесі навчання.

Результати проведеного теоретичного дослідження та педагогічного експерименту дозволяють нам сформулювати висновки щодо їх практичного використання:

Активізація пізнавальної діяльності учнів – це перехід до більш високого рівня активності та самостійності учнів у процесі навчання, який стимулюється розвитком пізнавального інтересу, та відбувається завдяки удосконаленню методів та прийомів навчального процесу.
Показниками та ознаками прояву активності та інтересу учнів у процесі роботи над задачею є:

постановка запитань;
відстеження помилок в процесі роботи над задачею;
використання отриманих раніше знань;
прагнення розв’язувати нестандартні задачі;
пошук цікавих математичних фактів, використання набутих мате

матичних знань у повсякденному житті;

самостійне створення задач;
допомога одноліткам у розв’язанні складніших завдань;
пошук альтернативних способів розв’язування задач тощо.

задача повинна бути зрозуміла учням, тобто пояснені всі терміни,
які зустрічаються в задачі, ситуація описана в задачі відома та
цікава для учнів із життєвої необхідності, вимога задачі повинна

викликати інтерес;

задача повинна бути посильною учням, тобто учні повинні мати

досвід роботи з такими задачами або можуть самостійно набути

необхідних знань;

задача повинна викликати інтерес завдяки хоч одній умові: зовні

цікавого формулювання, незвичної постановки запитання чи процесу

розв’язування задачі;

задача повинна розвивати життєвий досвід учнів, показувати

можливість використання шкільних знань у різних життєвих

ситуаціях.

Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт? За таких умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.

Проблемні ситуації особливо часто виникають під час проведення експериментів, спостережень, виконання різноманітних практичних завдань.

Важливим шляхом активізації сприйняття є використання попереднього досвіду учнів: їхні власні спостереження, участь у різних видах роботи, почута розповідь старших людей, батьків. Цей досвід дітей використовую, плануючи свою роботу з ними. Раджу учням провести спостереження за окремими явищами природи, життям людей, поведінкою тварин тощо.

Дуже важливо з перших кроків навчати дітей спостерігати різні явища таким чином, щоб їхній досвід не був стихійним, випадковим, а складався під впливом учителя.

Під час спостереження певних об’єктів, явищ учні концентрують свою увагу на зовнішніх, часто не суттєвих ознаках предмета. Я намагаюся так продемонструвати учням предмет, посібник, щоб вони побачили його найголовніші, найсуттєвіші ознаки. Отже, керування вчителем процесом сприйняття – важливий шлях до підвищення якості сприйняття і пізнання.

Сприйнятий учнем навчальний матеріал повинен бути осмислений відповідно до знань цього учня. Осмислення є центральною ланкою в процесі засвоєння знань і відбувається не окремо від сприйняття, а разом з ним. З метою посилення ефективності засвоєння знань дуже важливо ставити учня перед необхідністю порівнювати, аналізувати, узагальнювати сприйняте. У результаті узагальнення, осмислення знань виникають поняття.

Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюються суттєві ознаки предметів і явищ.

Формування понять – складний розумовий процес. Він здійснюватиметься успішно, якщо вчитель турбуватиметься про розвиток у школярів мислення і пізнавальної активності на уроках та в позакласній роботі.

Викликати пізнавальну активність в учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв’язку із цим важливе значення має саме формування запитань завдань, що може по-різному вплинути на вияв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності.

Під час складання завдань необхідно, щоб у самостійних роботах використовувалися такі важливі форми розумової діяльності, як порівняння, зіставлення, узагальнення, пошук причинно-наслідкових зв’язків тощо.

Важливу роль у навчальному процесі відіграє вибір часу для самостійної роботи на уроці. Невелику самостійну роботу доцільно проводити в першій половині уроку. Це дає можливість відразу залучити учнів до активної роботи, створити робочу атмосферу на уроці і, користуючись зацікавленістю та підвищеною активністю дітей, успішно проводити другу половину уроку.

При цьому:

Учні захоплюються самостійною роботою – їм ніколи відволікатися;
Під час роботи набувають деяких знань і з інтересом чекають додаткових

пояснень учителя;

Учитель отримує можливість під час пояснення спиратися на набуті (нехай

незначні) у процесі роботи уявлення учнів, використовувати їх для

активізації бесіди під час узагальнення набутих знань.

Таким чином можна організувати самостійні роботи з метою отримання учнями нових знань або оформлення вже отриманих результатів. Учні можуть готувати усні або письмові відповіді (наприклад, робити записи в зошитах, заповнюючи колонки таблицями за спеціальним зразком тощо).

Для чіткої організації самостійної роботи вчитель має розробити систему завдань пошукового характеру з теми, предмета в цілому, передбачити їх поступове ускладнення і підвищення рівня самостійності учнів під час виконання цих завдань.

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження розвитку пізнавальної активності учнів

У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового навчального матеріалу, потрібно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони підвищують допитливість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу.

Система роботи вчителя-предметника з активізації пізнавальної діяльності учнів дає змогу виявити структуру його діяльності, орієнтовану на розвиток пізнавальної активності учнів. Цю проблему можна успішно розв’язати лише на основі використання принципу системності, який і було застосовано у нашому дослідженні.

В основу системи роботи вчителя-предметника з розвитку пізнавальної активності учнів ми поклали особистісно-діяльнісний підхід, який об’єднує всі елементи системи в єдине ціле.

Смислоутворюючу основу діяльності учня складають його внутрішні спонукання, внутрішні стимули, які є результатами зв’язків і відносин учня з предметним середовищем, що виникає в його діяльності. Мотиви, які спонукають до набуття знань, можуть бути різні: соціальні, моральні, пізнавальні, а також спілкування та самовиховання. Серед усіх мотивів навчання й учіння найбільш дієвим слід вважати інтерес до предмета. Інтерес до предмета усвідомлюється учнями раніше, ніж мотиви учіння, ним вони частіше керуються у своїй діяльності, він для них більш значущий – має особистісну цінність і тому є дієвим, реальним мотивом учіння, зокрема розвитку пізнавальної активності школярів.

Як і всі психічні властивості особистості, пізнавальний інтерес зароджується і розвивається у процесі пошуково-творчої діяльності. Він знаходить вираження в намаганні глибоко і всебічно вивчити дані предмети, докопатися до суті того, що пізнається. Досвід самостійної творчої діяльності сприяє переростанню простої цікавості і первинної допитливості в стійку рису особистості – пізнавальний інтерес.

Система роботи вчителя з розвитку пізнавальної активності й активізації пізнавальної діяльності повинна враховувати, що в навчальній діяльності школярів можна виділити такі рівні: а) рівень розуміння; б) рівень логічного мислення; в) рівень творчого мислення. Активізація пізнавальної діяльності і розвиток пізнавальної активності учнів повинні розпочинатися з використання різноманітних засобів і способів, які забезпечили б глибоке і повне засвоєння школярами навчального матеріалу з математики на основі його всебічного і глибокого розуміння.

Можна виділити такі основні напрямки роботи, які забезпечують всебічне, глибоке і міцне осмислення учнями навчального матеріалу: 1) управління організацією сприймання нового матеріалу; 2) використання доказових прийомів і способів пояснення; 3) врахування методологічних вимог і психологічних закономірностей; 4) навчання роботі з підручником і додатковою літературою.

Активізації пізнавальної діяльності і розвитку пізнавальної активності учнів сприяє розвиток логічного і творчого мислення.

Ми визначили три рівні розвитку пізнавальної активності старшокласників згідно з проведеною діагностикою. Розподіл учнів за рівнями пізнавальної активності виявилися такими: 43 % усіх досліджуваних мали низький рівень (репродуктивна активність), який характеризувався байдужим ставленням учнів до навчального процесу та виконання навчальних завдань, вивчення матеріалу; 32% – середній рівень (пошукова-виконавча активність) – досить стійка і продуктивна активність; основні мотиви такої активності – потреба мати високі оцінки, бажання зайняти високий статус у системі взаємостосунків класу, бажання виправдати надії учителя, батьків; 25% – високий рівень (творча активність) – чітко виражене задоволення від учіння, стійкий інтерес до самого процесу діяльності, готовність і здатність виконувати пошуково-творчі завдання, володіти прийомами застосування знань у нових ситуаціях. У ході експерименту було також установлено, що рівень розвитку пізнавальної активності учнів є недостатнім для успішного засвоєння програмного матеріалу. Більше половини учнів має низький рівень пізнавальної активності, що вказує на деяке відставання у формуванні мотиваційних емоційно-вольових, інтелектуальних і контрольно-оцінних компонентів пізнавальної активності особистості.

За результатами повторного визначення рівня пізнавальної активності розподіл учнів за рівнями виявився таким: 31% учнів мали високий рівень, 29% – середній і 40% – низький(додаток 2). В учнів експериментальних класів відмічено значне підвищення якості знань, посилення інтересу до вивчення математики.

ВИСНОВКИ

Актуальність проблеми дослідження випливає з невідповідності існуючої організації освіти, змісту, методів і засобів навчання та виховання вимогам нової, високотехнічної цивілізації, яка вступає в інформаційне і комп’ютерне поле, в якому первинними чинниками стають знання, досвід, ціннісні орієнтації людини, її пізнавальна і пошуково-творча активність, готовність до неперервної освіти. Розбудова системи освіти в України вимагає переорієнтації загальноосвітньої середньої школи на цілеспрямоване і системне формування і розвиток зазначених вище якостей особистості, підсилення гуманістичної та гуманітарної спрямованості навчання і виховання.
Вихідними принципами проблеми дослідження розвитку пізнавальної активності є положення про те, що основою розвитку навчання математики й виховання особистості є навчально-пізнавальна діяльність; діяльнісний підхід до процесу навчання, врахування того об’єктивно існуючого чинника, що рушійною силою процесу пізнання є внутрішні суперечності між зростаючою складністю, новизною завдань і вимогами до навчання, і принципами його диференціації та індивідуалізації.
Системний підхід до аналізу навчальної діяльності учнів дозволив визначити методологічні, психолого-педагогічні і методичні засади з урахуванням особливостей взаємозв’язку і взаємозумовленості структурних компонентів: цільового, особистісно-операційного, емоційно-вольового, контрольно-регуляційного й оціночно-результативного. Зміст цих компонентів має специфічні навчальні функції, які підпорядковані кінцевій меті діяльності, і такий підхід дає можливість розробити об’єктивну модель процесу навчання основам наук у контексті розвитку пізнавальної активності школярів.
Шкільний навчально-виховний процес розглядається як складний динамічний процес спільної діяльності вчителя і учнів, під час якого у свідомості школярів відбувається не просто дзеркальне, а активне відображення явищ і процесів навколишнього світу та причинних закономірних зв’язків між ними. Центральне місце у процесі навчання відводиться розвиткові пізнавальної активності школярів. Цей процес пов’язаний із багатьма чинниками, але його кінцевий результат оцінюється рівнем спільної діяльності учнів і вчителів, між якими існують тісні взаємозв’язки і взаємовплив, а діяльність кожного з них одночасно розвивається і вдосконалюється, проявляючи свій динамічний характер.
Цілеспрямований розвиток пізнавальної суттєво підвищує міцність та якість знань учнів, сприяє свідомому засвоєнню системи фізико-математичних знань, надає результатам навчання практично значущого характеру, розвиває прийоми та властивості мислення, створює необхідні умови для розвитку в учнів творчого стилю мислення. створює необхідні умови для розвитку в учнів творчого стилю мислення, виховання в них відповідальності, сили волі, ініціативності, ерудиції, інтелектуальних і дослідницьких здібностей.
Ефективність і результативність розвитку пізнавальної активності учнів у процесі навчання математики забезпечується завдяки активізації методів навчання в умовах раціонального поєднання організаційних форм навчання на основі нових технологій навчання, закріплення і вдосконалення навчально-пізнавальної діяльності через систему пізнавальних завдань.
Виявлено, що учні мають різні навчальні можливості і математичні здібності, на різних рівнях сприймають і осмислюють навчальний матеріал, потребують різної допомоги, їм під силу не однакові завдання. Тому, організуючи роботу, спрямовану на розвиток пізнавальної активності, слід ефективно використовувати навчальні картки-завдання, складені з урахуванням поступового зростання складності, трудності, варіативності і диференціації у залежності від навчальних можливостей учнів, складності і трудності навчального матеріалу й характеру їх пізнавальної діяльності, необхідної для успішного розв’язування поставлених завдань.

Перспективу розвитку основних ідей дослідження ми вбачаємо в наступному: а) у розробці діагностики рівнів пізнавальної активності учнів на різних етапах навчання; б) в управлінні навчально-пізнавальною діяльністю учнів різних типологічних груп в умовах групової форми роботи; в) в упровадженні гнучких технологій навчання з метою розвитку пізнавальної активності учнів; г) у використанні рейтингової системи контролю й оцінки навчальних досягнень учнів; д) у визначенні напрямків комп’ютерного забезпечення розробленої методики пізнавальної активності учнів при вивченні математики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. В.Н.Осинський, “Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках

математики в 9-10 класах”, Київ “Радянська школа”, 1980.

“Дидактика сучасної школи” під редакцією В.А.Онищенка. Київ “радянська школа”, 1987.
Л.М.Фрідман, “Психолого-педагогічні основи навчання математики”. Москва, “Просвещение”, 1983.
В.Г.коваленко, І.Ф.Тесленко, “проблемний підхід до навчання математики”, Київ “Радянська школа”, 1985.
М.Д. Касьяненко, “підвищення ефективності навчання математики”. Київ “Радянська школа”, 1980.
Методика викладання математики. Науково-методичний збірник. Київ “Радянська школа”, 1974.
В.А.Крутецький, “Психологія математичних здібностей школярів”, Москва, “Просвещение”, 1968.
О.Я. Блох, Е.С.Канін та інші, “Методика викладання математики в середній школі.” Харків, “Основа”, 1992.
“Порадник методиста”, №№ 1,2,3, 1998 р.
Газета “Освіта”, 22-29 липня 1998 р.
Журнал “Математика в школі”, №1, 1998р.

ДОДАТОК 1

	*Діяльність вчителя*	*Діяльність учнів*
1рівень	активізує та контролює знання; ставить та формулює навчальну задачу; розв‘язує проблему; закріплює знання учнів, організовує самостійну роботу.	розуміють необхідність актуалізації знань; розуміють суть проблемної ситуації; осмислюють хід її розв‘язання; виконують вправи за зразком та тренувальні вправи в процесі виконання самостійної роботи.
2 рівень	керує підготовчою роботою; актуалізує опорні знання; діагностує можливості учнів до розв‘язання навчальної проблеми; створює проблемну ситуацію; формулює проблему; направляє учнів на розв‘язання проблеми; організовує самостійну роботу	розуміють необхідність актуалізації знань та створеної проблемної ситуації; разом з вчителем розв‘язують проблему; виконують вправи на перевірку та закріплення розв’язаної проблеми; тренуються у виробленні навичок.
3 рівень	керує підготовчою роботою; актуалізує опорні знання та створює проблемну ситуацію; керує розв‘язанням навчальної проблеми; організовує самостійну роботу	осмислюють актуалізовані знання та створену проблемну ситуацію; формулюють навчальну проблему; висувають гіпотезу та дедуктивно її обґрунтовують; перевіряють розв‘язання; виконують самостійну роботу
4 рівень	керує підготовчою роботою; ставить завдання; організовує, керує навчальним процесом; організовує самостійну роботу	усвідомлюють необхідність самостійного засвоєння нових знань; формулюють навчальну проблему; висувають гіпотезу; обґрунтовують її дедуктивно; перевіряють правильність доведення; творчо застосовують здобуті знання на практиці