Кваліфікаційна робота «Соціалізація креативної особистості молодшого школяра»

Про матеріал

Сьогодні, в умовах швидкого зростання ритму і темпу нашого життя, на перший план серед вимог до людини як члена суспільства виходить її індивідуальність та здатність до творчої взаємодії індивіда і суспільства на основі предметно-перетворювальної діяльності, результатом якої є гармонізація відносин особистості й соціуму. За таких умов посилюється актуальність досліджень питань щодо соціалізації людини: її гармонійне входження в суспільство, адаптація до змінних умов життя, дотримання соціальних норм та вимог, прийняття й передача з покоління в покоління системи національних, культурних та релігійних цінностей, здатність будувати конструктивні стосунки, відчуття себе членом певної спільноти, перенесення своїх знань в нові умови, творчий підхід у вирішенні життєвих ситуацій. Тому метою моєї проблеми є висвітлення питання розвитку креативних здібностей учнів як передумови успішної соціалізації особистості.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Центр до університетської та післядипломної освіти

Реєстраційний №______

«Соціалізація креативної особистості

молодшого школяра»

Кваліфікаційна робота

вчителя початкових класів,

яка претендує на встановлення

II кваліфікаційної категорії

Криворізької загальноосвітньої

школиI-IIIст. №21

Золотухіної Анастасії Вікторівни

Кривий Ріг 2019 р.

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................3

Розділ 1.Теоретичні основи вивчення соціалізації креативної особистості

молодшого школяра

1.1. Сутність поняття соціалізація молодшого школяра …………………. 6

1.2.Креативність, як складова творчості молодшого школяра ................ 8

Розділ 2. Практичний досвід вивчення соціалізації креативної особистості

2.1. Методичні прийоми для розвитку креативних здібностей та успішної соціалізації молодшого школяра.…….............................................................. 17

Висновки ................................................................................................................ 24

Список використаної літератури ...................................................................... 25

Додатки................................................................................................................... 28

ВСТУП

У сучасній педагогіці проблема соціалізації дитини молодшого шкільного віку поступово виходить на перший план. Це пов'язано з безліччю факторів: мінливою соціальною ситуацією розвитку дитини, сучасною реформою освіти, збільшенням соціально-педагогічних проблем дітей. У документах про модернізацію освіти відзначається, що в процесі реформування суспільства змінюються роль і функції освіти: вони зміщуються з обслуговування інтересів держави на задоволення потреб особистості, суспільства і соціальних груп. Метою освіти відповідно до нових підходів стає розвиток особистості.

Особливості соціалізації дитини на сучасному етапі визначаються насамперед тим, що цей процес відбувається у несприятливих умовах загальної соціально-економічної кризи нашого суспільства на фоні суперечливих світових тенденцій глобалізації. Серед чинників соціалізації підростаючих поколінь поглибленого наукового вивчення вимагають ті із них, які можна цілеспрямовано вдосконалювати з метою ефективного застосування у навчально-виховному процесі в загальноосвітній школі, починаючи вже з перших класів. Адже діти молодшого шкільного віку мають специфічні труднощі соціалізації, постають перед проблемою адаптації до нової соціальної ролі, нового статусу, що є серйозним випробовуванням їх психічних та фізичних можливостей. Одним з дієвих чинників соціалізації молодших школярів є креативне мислення, розвиток якого допомагає учням впевненіше діяти в проблемних ситуаціях, здійснювати самостійний пошук вирішення завдань, адекватно реагувати на стрімкі зміни сучасності тощо. Володіючи такого роду вміннями справлятися з труднощами дитина почувається комфортніше в оточуючому світі, її соціалізація відбувається більш гармонійно. В той же час, сучасна стратегія в теорії та практиці освіти щодо розвитку творчих здібностей дитини характеризується певними суперечностями між соціальною значимістю розвитку креативного мислення та недостатньою розробленістю науково-методичного забезпечення для організації творчої діяльності учнів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що проблема соціалізації особистості досліджується досить широко, зокрема у дослідженнях Є. Кузьміна, В. Мухіна, О.Главник, Л. Виготського, А. Петровського, Т. Репіна Ю. Васількова, В. Іванова, Н. Лавриченко, А. Мудрик та ін.

Але під яким кутом би не досліджувалося питання соціалізації особистості, слід відмітити той фат, що освіта відіграє в цьому процесі не останню роль. Тому метою моєї проблеми є висвітлення питання розвитку креативних здібностей учнів як передумови успішної соціалізації особистості.

Соціальний запит на креативну особистість відображений у законодавчих актах із проблем освіти, в яких наголошується на перспективах формування неповторної унікальної людини, що здатна творити. Як зазначається в Законі України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, галузевих стандартах вищої освіти, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. та інших державних документах, освіта повинна забезпечувати формування в дітей і молоді не лише системи знань, наукового світогляду, а й розвиток їхньої креативності, навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації. Розвиток креативності особистості є пріоритетним напрямом сучасної освіти.

Зміст Державного стандарту початкової загальної освіти та навчальних програм галузей освіти не передбачає вивчення основ творчої діяльності. Проте найвищий рівень (творчий) дванадцятибальної системи оцінювання діяльності учнів вимагає визначення конкретних критеріїв дослідження динаміки якісних змін в оволодінні відповідними вміннями, які б засвідчували певний рівень опанування школярами креативно-практичними діями.

Розвиток креативності має свої особливості в кожному віковому періоді, причому різні фактори, що впливають на її динаміку, в тому чи іншому періоді можуть набувати першорядного значення. У молодшому шкільному віці визначальними є фактори організації навчально-пізнавальної діяльності, особливості мікросередовища, а саме: характер спілкування вчителя з дітьми, стиль сімейного виховання, статусна структура групи і ряд інших.

Завдання проблеми: проаналізувати наукову психолого-педагогічну літературу; теоретично обґрунтувати поняття креативності та соціалізації;визначити значення креативності у функціональній структурі чинників соціалізації дітей молодшого шкільного віку; підібрати практичні завдання на уроках для успішної соціалізації особистості молодшого школяра.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення соціалізації креативної особистості молодшого школяра

Сутність поняття соціалізація молодшого школяра

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге — прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується до періоду громадянської зрілості людини. Перші елементарні відомості людина отримує в сім'ї. Потім естафету соціалізації особистості приймає школа. Освітня установа є другим за значимістю (після сім'ї) інститутом соціалізації і виступає для дитини «справжньої моделлю суспільства, ... придбані в родині задатки і навички соціального життя набувають тут новий соціальний контекст, ... дитині передається вся система соціальних вимог» [9]. Засвоєння соціального досвіду і готовність до його збагачення формується через включення дітей і підлітків в реальні відносини між собою, в родині, з дорослими, в мікрогрупах і більших об'єднаннях, у відносинах з державою, представленим, перш за все школою, зі світом - через природу і засоби масової інформації. Розглядаючи з цих позицій мету нашої діяльності, ми бачимо її головні складові, адекватні основні соціальні функцій, що реалізовуються людиною в житті. Такими складовими є сформованість в учнів готовності:

- до цивілізованих людських стосунків;

- до відносин у духовній сфері на базі загальнолюдських цінностей.

Наші перші практичні кроки по реалізації цього методологічного підходу до діяльності, що спирається на повагу до дитини, переконали нас в тому, що соціалізація дитини буде здійснюватися більш ефективно, якщо:

1. Забезпечити включеність дітей в реальні соціально-значимі відносини.

2. Регулювати відносини дітей і дорослих на основі гармонізації загальнолюдських і реальних цінностей.

3. Гармоніювати права дитини на основі взаємозв'язку педагогічного управління і дитячого самоврядування.

Для успішної соціалізації необхідно вчити школярів виробляти готовність до доцільних дій в нових обставинах життя, тому виникає питання про можливість управління даним процесом.

Освітні установи можуть посприяти соціалізації дитини, якщо відповідним чином організують і структурують методичні, управлінські, кадрові та інші ресурси.

На сьогодні науковці виділяють три підходи щодо розуміння сутності соціалізації, які різняться уявленнями про людину та її ролі у процесі власного розвитку.

Окреслимо ці підходи:

1) особистість як об’єкт соціалізації – зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб його члени успішно опановували громадські ролі (робітника, сім’янина, законослухняного громадянина, патріота своєї країни та ін.);

2) особистість як об’єкт і суб’єкт соціалізації – людина як повноцінний член суспільства засвоює соціальні норми, культурні цінності в єдності з реалізацією своєї активності, самовдосконалення, самореалізації в оточуючому середовищі. Індивід адаптується до суспільства й активно приймає участь в процесі соціалізації, впливає на самого себе і своє життя;

3) особистість з точки зору необхідності реалізації цілей держави, суспільства, людини. Відповідно до цього підходу соціалізація індивіда може проходити як розвиток індивідуальності і виховання особистості в інтересах індивіда; в інтересах суспільства та індивіда; в інтересах держави, але не індивіда; в інтересах певних груп.

1.2. Креативність, як складова творчості молодшого школяра

Соціально-економічна ситуація у світі в цілому і в Україні зокрема якісно змінює вимоги до особистості. Випускник школи, який повинен володіти високим рівнем самостійності, мати розвинену креативну уяву, креативну пам′ять, мислення й абсолютну сформованість ключових компетентностей. Зі зміною соціальних вимог до людини змінюються зміст, форми і методи процесу навчання та виховання, які готують майбутніх випускників шкіл до трудової діяльності. Нові цінності та орієнтири освіти (індивідуально-особистісний підхід у навчанні, суб'єкт-суб'єктні відносини вчителя та учнів і т. д.), а також сучасні досягнення науки багато в чому визначають вибір технологій, яким педагоги все частіше віддають перевагу на цьому етапі розвитку освіти [16].

Виникає потреба в застосуванні креативних форм, методів навчання, які розвивають здатність до оригінальної думки та креативної дії. Креативність можлива у всіх галузях людської діяльності, зокрема в мистецтві, науці, навчанні, іграх та інших сферах повсякденного життя. Усі люди мають здібності до креативної дії. Для цього потрібні відповідні умови й достатні знання та навички.

У результаті здійсненого аналізу з′ясовано, що розвиток креативності особистості в ЄС названо одним із чотирьох стратегічних завдань у галузі освіти до 2020 р.

Аналіз досліджень з питань розвитку креативності школярів дозволив окреслити низку суперечностей, характерних для сучасного освітнього простору України, зокрема між:

• задекларованою державою необхідністю розвитку креативності школярів та недостатньою зорієнтованістю системи підготовки вчителів на виконання цього завдання;

• зростанням потреби в теоретичному обґрунтуванні моделі розвитку креативності школярів з урахуванням новітніх європейських освітніх принципів та недостатнім рівнем її розробки у педагогічній науці;

• важливістю модернізації української педагогічної освіти через збагачення її зарубіжними інноваційними технологіями та малою кількістю наукових розвідок у галузі креативності [18].

Глибокі зміни, яких зазнає особистість молодшого школяра, свідчать про широкі можливості розвитку дитини на даному віковому етапі. Протягом цього періоду на якісно новому рівні реалізується потенціал розвитку дитини як активного суб'єкта, що пізнає навколишній світ і самого себе, що здобуває власний досвід життя в цьому світі.

Науковці відмічають, що «творчість, креативність обумовлює вміння вирішувати нові завдання, орієнтуватися в нових умовах, долати різноманітні труднощі, пробуджує і стимулює розвиток інтересу до діяльності, оскільки завжди пов’язана з відкриттям нового, пошуком чогось раніше невідомого. Згідно з дослідженнями розвитку креативності, вона гарантує в майбутньому успішну діяльність у менш складних умовах, а також постійну спрямованість на раціоналізацію своєї праці, покращення її якості та ефективності і полегшення адаптації до нового» [1]. Отже, творчість та креативність виступає однією з передумов здатності людини до адаптації взагалі, й соціалізації зокрема.

«Звичайно, найвищий вияв творчості, як вважав Л. Виготський, і досі доступний лише небагатьом представникам людства, але у повсякденному житті, що оточує нас, творчість є необхідною умовою існування, і все, що виходить за межі рутини і в чому міститься хоча б йота нового, зобов’язане своїм походженням творчості людини» [4]. Саме тому сучасні теорія і практика освіти характеризуються пошуком шляхів нарощення творчого потенціалу молоді як актуального й прогнозованого реагування на виклики часу, в тому числі й щодо успішної соціалізації особистості. Постать педагога в цьому процесі є визначальною. Тому сучасний учитель повинен скеровувати навчально-виховний процес у бік розвитку творчих здібностей особистості, яка постійно нарощує свій інтелектуальний потенціал. Такий підхід враховує вимоги сучасності, сприяє формуванню «Я концепції».

Творчі здібності особистості, – за визначенням В. Калошина і Д. Гоменюка, – це синтез властивостей і особливостей особистості, що характеризують ступінь її відповідності вимогам певного виду творчої діяльності й обумовлюють рівень її результативності [17].

«Креативність» (від англійського слова «creativity») - рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що становить відносно стійку характеристику особистості [3].

Креативність – це здатність творити, створювати, привносити щось нове в цей світ. Проблема креативності відноситься до недостатньо вивченої та дослідженої проблеми сьогодення як у психології так і у педагогіці. Увага до цієї проблеми не послаблювалась у психолого-педагогічній науці протягом усього періоду її розвитку. їй були присвячені дослідження видатних вітчизняних та зарубіжних психологів і педагогів, зокрема П. Блонського, Л. Виготського, В. Давидова, А. Занкова, Г. Костюка, Г. Люблінської, Н. Менчинської, М. Шардакова і ін. Незважаючи на численні дослідження, ще й досі не визначено можливостей і шляхів креативності, недостатньо вивчено особливості проявів продуктивного мислення на усіх вікових етапах, не досліджено роль навчальних дій у розвитку творчого інтелекту школярів.

Відповідно у психолого-педагогічній науці знаходимо трактування «креативності» як здатність особистості, яка прагне до творчої діяльності в усіх сферах життя, має широкі потреби та інтереси. Однак, відсутність належних наукових розробок, а також запити сучасного суспільства значною мірою впливають на необхідність спеціальних досліджень креативності на різних рівнях її прояву та розвитку. Аналіз наукової психолого-педагогічної літератури переконує, що ця проблема є багатоаспектною і вимагає дослідження. Креативність охоплює деяку сукупність розумових і особистісних якостей, визначальну здатність до творчості. Одним з компонентів креативності є здатність особистості нестандартно вирішувати навчальні завдання.

Дотримуючись позиції вчених, що визначають креативні здібності як самостійний фактор, розвиток яких є результатом навчання творчої діяльності молодших школярів, виділимо компоненти креативних здібностей молодших школярів [6]: творче мислення, творчу уяву, застосування методів організації творчої діяльності.

В загальнотеоретичному плані вченими обґрунтована необхідність і механізми формування здібностей у процесі навчання й виховання. При цьому їхній розвиток відбувається ефективніше за умови врахування як генетичних передумов, так і соціокультурних впливів середовища. Загальновизнаним є положення про те, що здібності формуються в діяльності. Проте у сучасних дослідженнях значна увага приділяється особливостям психічної організації суб’єкта, тобто потенціальним резервам особистості, від яких залежать творчі досягнення.

Учитель, організовуючи навчально-виховний процес, повинен впливати на всі складові творчих здібностей дитини: мотиваційно-творчу активність; інтелектуально-логічні, творчі, комунікативно-творчі та інтелектуально-евристичні здібності; світогляд і моральні властивості (якості) індивіда; здатність до самоорганізації власної творчої діяльності; індивідуальні особливості особистості, що сприяють успішній навчально-творчій діяльності.

Формування творчих здібностей учнів обумовлено розвитком особистісних рис, як-от: впевненість у своїх силах, оптимізм, висока самооцінка, самостійність і самоорганізація, здатність до критичного аналізу і формулювання проблеми, схильність до ризику, допитливість, точність, сміливість, оригінальність, толерантного ставлення до ідей інших людей, образність, швидкість, гнучкість мислення, концентрація уваги. Важливо зауважити, що ці риси допомагають дитині успішно адаптуватися в соціумі як сьогодні, так і в майбутньому.

Освітній процес складний і багатогранний, з великою кількістю методів і методик, а тому за умови творчого підходу вчителя і правильної організації творчої активності учнів на уроках, заняттях, виховних заходах буде відбуватися нарощення творчого потенціалу учнівської молоді. Педагог повинен не лише використовувати весь розроблений на сьогодні інструментарій розвитку творчих здібностей особистості, а й продовжувати пошуки дієвих стимулів для активізації творчості школярів.

Оскільки основною метою освіти є підготовка підростаючого покоління до майбутнього, то саме творчість - це той шлях, що може ефективно реалізувати цю мету. При цьому показником творчого розвитку стане креативність. Отже, креативність є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і вибором відповідних засобів. Її можна розглядати і як передумову для будь-якої творчої діяльності, змотивованої прагненням індивідума до самовираження та самоствердження.

Творчі здібності існують в кожної дитини Відповідно, творчість - це природна функція мозку, яка виявляється і реалізується у діяльності при наявності спеціальних здібностей у тій чи іншій конкретній діяльності. Тому задача вчителя початкової школи - побачити індивідуальні творчі здібності учня, визначити їх рівень і прагнути розвивати їх.

Проблема розвитку креативної особистості в останні роки привертає все більшу увагу дослідників. Розвиток суспільства неможливий без формування креативної компетентної особистості, здатної адаптуватися до умов, що постійно змінюються. Особливо це стосується розвитку особистості молодшого школяра, який навчаючись у школі, зможе застосовувати практично отримані знання.

Для молодої української держави проблема ідентифікації, підтримки та адаптації творчих, креативних дітей є досить актуальною. І саме це зумовлює необхідність впровадження інновацій в галузі освіти на сучасному етапі її розвитку, оскільки вони забезпечать розвиток нестандартного мислення креативної особистості.

Особливої важливості набувають дослідження, щодо розкриття основних механізмів розвитку обдарованості, специфіки її проявів на різних вікових етапах, особливостей взаємозв’язків когнітивних і особистісних чинників у розвитку обдарованої особистості, умови розвитку інтелектуальних здібностей і особистісних характеристик, які б забезпечували розкриття індивідуальних якостей кожної дитини, а також шляхи формування креативності і мотивації для досягнення успіху.

У школу приводять дітей з різним рівнем розвитку. У деяких здібності починають проявлятися ще в дошкільному віці, однак досить часто буває, що багатьох дітей вони заховані глибоко всередині. На цьому етапі дуже важливо вчасно виявити і творчій потенціал кожної дитини, визначити рівень його розвитку. Звичайно задатки відіграють важливу роль у формуванні певних якостей особистості, однак якщо в дитини почати розвивати креативність ще у молодшому шкільному віці, то це дає можливість для подальшого її розвитку.

Молодший шкільний вік є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх творчих здібностей. Саме в цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність. О. Савенков вважає, що для педагога вирішення питання про креативність як загальної або спеціальної здатності має важливе практичне значення. На його думку, найбільш продуктивний педагогічний шлях, згідно з яким обдарованість (у сенсі «висока креативність») на ранніх вікових етапах (старший дошкільний і молодший шкільний вік) повинна розглядатися і розвиватися як якась загальна, універсальна здатність. З віком ця універсальна здатність все більше набуває специфічних рис і певної наочної спрямованості.

Структурними компонентами творчих здібностей виступають: знання, вміння, навички, які реалізуються в конкретній діяльності, психічні процеси: уява, мислення, емоції, відчуття. Основні показники творчих здібностей: творча продуктивність; оригінальність; гнучкість думки; допитливість; фантазія, вигадка; висока вразливість; інтуїція [13].

Критерії здібностей учнів не характеризуються якоюсь однією конкретною здібністю. Основною ознакою творчої особистості вважають її творчі якості, тобто індивідуально - психологічні особливості людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

Критеріями здібностей учнів до творчої діяльності є застосування нових підходів до розв’язання навчальних проблем, комплексне і варіантне використання у навчальній практичній діяльності всієї сукупності теоретичних знань і практичних навичок, прояв гнучкості під час обирання оптимального рішення у нестандартних ситуаціях.

Зовнішніми проявами творчого розвитку в дитинстві є:

- більш швидкий розвиток мислення і мовлення;

- захопленість (музикою, малюванням, читанням,рахуванням);

- допитливість;

- дослідницька активність.

Для розвитку творчого мислення і творчої уяви учнів необхідно розвивати такі уміння, як:

- класифікувати об’єкти, ситуації, явища за різними характеристиками;

- встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

- бачити взаємозв’язки та виявляти нові зв’язки між системами;

- розглядати систему в розвиткові;

- робити припущення, прогнозувати;

- виділяти протилежні якості об’єкта;

- виявляти та формулювати протиріччя;

- використати різні системи орієнтації в уявному просторі.

Розвивати творчі здібності можна, лише орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості учнів та психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з дітьми молодшого шкільного віку. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів, їхнього розвитку, інтересів, характеру. Одні тільки здібності не можуть привести до великих досягнень. Перш за все, здібності тісно пов’язані з позитивним ставленням до відповідної діяльності, інтересом до неї, схильністю займатися нею.

Виховуючи здібності дітей, потрібно виховувати у них наполегливість у подоланні труднощів, без якої будь-які здібності не дадуть результатів. Інколи учень, який володіє хорошими здібностями, опускає руки при невдачах, губить віру у свої сили. У таких випадках учитель повинен підтримати учня, допомогти йому подолати труднощі. Важливою умовою розвитку творчої особистості молодших школярів є такий фактор як використання у навчально-виховному процесі дидактичних ігор та ігрових моментів. Включення ігор у навчально-виховний процес школи виправдано як з дидактичної, так і з психологічної точки зору.

Отже, ми можемо зробити висновок, що питання творчості є важливим. Її формування було важливим з найдавніших часів і таким залишається й до сьогодні. Важливим є молодший шкільний вік, який є сприятливим для творчого розвитку дітей.

Розділ 2. Практичний досвід вивчення соціалізації креативної особистості

2.1. Методичні прийоми для розвитку креативних здібностей та успішної соціалізації молодшого школяра.

Високий динамізм життя, науково-технічний прогрес, складність завдань, що стоять перед суспільством, вимагають постійного нарощування креативного потенціалу суспільства, розвитку креативного мислення як атрибуту вільної особистості. Звідси випливає, що розвиток креативності молодого покоління стає найважливішою метою навчання і виховання.

Спираючись на науково-методичні розробки з даного питання та власний педагогічний досвід, наведу приклади різних методичних прийомів, що допоможуть вчителю початкових класів у вирішенні питання розвитку творчих здібностей та креативності дітей та їх успішній соціалізації.

Так, наприклад, для розвитку мовленнєвих умінь і творчого розвитку мислення можна використовувати такі вправи й завдання: «Крісло автора». Учні за бажанням сідають у »крісло автора» і розповідають щось цікаве про своїх рідних, знайомих або епізод зі свого життя, історію про своє ім’я тощо. «Опиши (намалюй) навпаки». Учитель показує сюжетний малюнок, а групи учнів описують його, замінюючи основні предмети, їх ознаки, дії, явища на протилежні.

Дуже люблять учні початкових класів працювати із загадками, але діти повинні не лише відгадувати їх. Учитель на уроці може запропонувати складати загадки. Такі завдання можна використовувати на всіх уроках з метою формування творчого потенціалу школярів. Такий підхід допомагає навчити дітей висловлювати свої думки, розвивати фантазію та креативність мислення. Загадка найбільше зацікавлює дітей, коли вона стає відправним моментом для бесіди про тварину чи подію або явище, використовується, щоб учні здогадалися, яку нову тему вивчатимуть, щоб закріпити словникові слова, для логічних вправ тощо.

Загадки можна складати:

- за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом. Наприклад, «І в огні не горить, і в воді не тоне» (лід), «І по небу літає, і на землю сідає» (літак);-

- за аналогією, розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше; -

- за темою. Наприклад, зимова тематика: про сніг, річку, кригу.

Навчаючи дітей працювати із загадками, обов’язково опишіть та розберіть разом із дітьми алгоритм складання загадки і тоді вони із задоволенням і легкістю будуть виконувати такі завдання:

1. Уважно розгляньте предмет (чи пригадайте явище).

2. Опишіть його за планом: а) предмет (форма, колір, смак, запах, дотик); б) явище (позитивне чи негативне, для чого воно? Коли відбувається?); в) тварина (рослина) (назва, розмір, форма, колір, дотик, де живе, що їсть, користь).

3. Зробіть висновок про суттєві особливості предмета і за висновком складіть загадку.

Не можна забувати про те, що коли дитина приходить до школи відбувається процес її адаптації до нових видів діяльності, які супроводжуватимуть її все життя. Впровадження в навчальний процес технології «Ситуативне моделювання» дозволяє вчителю створити ситуації, за яких учні намагаються відтворити свою діяльність ніби в реальному житті, або, принаймні, так, як вони б хотіли діяти в реальності. Наприклад, на уроці з основ здоров’я запропонуйте дітям відтворити ситуацію «Ми відвідуємо хворого товариша». Ця технологія не лише дозволяє педагогу скерувати процес формування соціально бажаної поведінки молодших школярів та пошуку нестандартного вирішення життєвих проблем, а й сприяє розвитку комунікативної компетенції учнів, що є необхідним чинником успішної соціалізації.

Технологія «Карусель» допомагає навчати дітей співпрацювати один з одним, формувати вміння працювати в колективі. При обговоренні тем, запропонованих вчителем («Де в природі міститься вода», «Шкідливі та корисні звички», «Де на світі живе доброта», «Що означає бути Людиною»), діти вчаться переконувати у своїй правоті співрозмовника, з повагою ставитися до думок інших, бути толерантними в діалозі з однокласниками, проявляти творчість тощо.

Ігрова діяльність також сприяє розвитку творчих та креативних здібностей особистості та допомагає успішній соціалізації молодшого школяра.

Гра для дитини – одна з можливостей проявити себе, самовиразитись і самоствердитись. Тому педагоги повинні активно впроваджувати в навчально-виховний процес різні ігри, наприклад: «Відгадай потребу» (за сюжетами казок учні повинні відгадати потребу), «Яку фірму можна відкрити» (за зображеннями інструментів, учні визначають сферу їх застосування), «З яких звуків складається слово?» (навчити дитину вслухатися в слово, чути звуки, з яких воно складається, і визначати послідовність цих звуків), «Чому так трапилось?» (діти повинні поміркувати над проблемою і зробити висновки, установити причинно-наслідкові зв’язки – річка вийшла з берегів і затопила навколишні поля) та ін.

Учитель повинен пам’ятати, що розвивати творчість – означає виховувати в учнів інтерес до знань, самостійність у навчанні. Дитина буде добре навчатися за умови, коли переживає успіх, хоча б невеликий. Тому не дивно, що дуже цінними щодо успішної соціалізації дитини в освітньому просторі школи є переживання нею ситуацій успіху. Усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості допомагає здоланню своєї боязливості та невпевненості у собі. Тому вже с перших уроків учитель повинен створювати ситуації успіху, зокрема через такий алгоритм їх створення: «Лінія горизонту». Перший успіх дитини вчитель має відмітити і створити умови для його повторення на більш складному рівні, немов «відсуваючи» лінію горизонту. «Авансування». Спочатку завдання учень виконує в індивідуальному порядку, наприклад, вдома чи разом з вчителем. Потім подібне завдання виконується ним самостійно в класі, і в цей момент школяр відчуває успіх. «Радість класу». Емоційний відгук однокласників на успішне виконання завдання учнем.

Для розвитку креативності також важливо враховувати вікові особливості дітей молодшого шкільного віку.

Учням із високим рівнем розвитку креативності притаманні: висока працездатність; прояв власної ініціативності, максимальна самостійність під час вирішення творчих завдань; оригінальність ідей та творчих проектів; довготривале утримання уваги; швидке та міцне засвоєння нового навчального матеріалу.

У молодших школярів із середнім рівнем розвитку креативності спостерігається середня працездатність; ініціативність після спонукання вчителя, короткочасне переключення уваги; під час вирішення завдань вони радяться з учителем, товаришами, батьками; поєднують продуктивну та творчу діяльність, фантазують, але в діях відсутній елемент новизни; вагаються при продукуванні нових ідей.

Дітям із низьким рівнем розвитку креативності властива: низька працездатність; безініціативність при висуненні ідей; розсіяна увага; репродуктивна діяльність; трудність під час засвоєння нового навчального матеріалу; копіювання ідей товаришів.

Для розвитку творчого мислення та творчої уяви учнів початкових класів необхідно на будь - яких уроках застосовувати творчі завдання, що сприятимуть формуванню наступних умінь:

- класифікувати об'єкти,ситуації, явища за різними ознаками;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;

- бачити взаємозв'язки і виявляти нові зв'язки між системами;

- робити припущення;

- виділяти протилежні ознаки об'єктів;

- виявляти і доводити протиріччя;

- розділяти суперечливі властивості об'єктів у просторі і в часі;

- представляти просторові об'єкти.

Творчі завдання диференціюються за такими параметрами,як:

- складністю поставлених проблемних ситуацій;

- складністю розумових операцій, необхідних для їх вирішення;

- формою подання протиріч (наявні, приховані).

У зв'язку з цим виділяються три рівні складності змісту системи творчих завдань: початкового рівня складності - творчі завдання цього рівня містять проблемне питання або проблемну ситуацію; завдання другого рівня складності спрямовані на розвиток основ системного мислення, продуктивної уяви; завдання високого рівня складності - це відкриті завдання з різних областей знання, що містять приховані протиріччя та спрямовані на розвиток основ діалектичного мислення, керованої уяви.

Враховуючи рівні складності творчих завдань, їх можна розділити умовно на тематичні групи, у яких завдання будуть спрямовані на пізнання, створення, перетворення, використання у новій якості певних об’єктів, процесів чи явищ. Кожна з виділених груп є однією зі складових творчої діяльності учнів, має свою мету, зміст, передбачає використання певних методів, виконує певні функції. Таким чином, кожна група завдань є необхідною умовою для накопичення учнем суб'єктивного творчого досвіду при вирішенні поставлених навчальних завдань.

1група - «Пізнання».

Мета - накопичення творчого досвіду пізнання дійсності. Уміння, що формуються:

• вивчати об'єкти, процеси, явища на основі виділених ознак - кольори, форми, розміри, матеріал, призначення;

• розглядати ці об’єкти через співставлення з іншими, і спростовуючи протиріччя, що виникають;

• моделювати явища, процеси враховуючи їх особливості, системні зв'язки, кількісні та якісні характеристики, закономірності протікання.

2група - «Створення».

Мета - накопичення учнями творчого досвіду моделювання об'єктів, процесів, явищ. Формується вміння створювати оригінальні творчі продукти навчальної діяльності, що передбачає:

• отримання якісно нової ідеї суб'єкта творчої діяльності; орієнтування на ідеальний кінцевий результат розвитку системи;

• повноцінне усвідомлення вже існуючих об'єктів і явищ за допомогою елементів логічного мислення.

3група - «Перетворення».

Мета - отримання творчого досвіду щодо перетворення об'єктів, процесів, явищ. Уміння, що формуються:

• моделювати фантастичні (реальні) зміни зовнішнього вигляду систем (форми, кольору, матеріалу, розташування частин і та ін.);

• моделювати зміни внутрішньої будови систем;

• враховувати при змінах властивості системи, природу об'єктів, процесів, явищ.

4 група - «Використання в новій якості».

Мета - накопичення учнями досвіду творчого підходу щодо використання вже набутих знань про об'єкти, процеси, явища. Уміння, що формуються:

• розглядати об'єкти, процеси, явища з різних точок зору;

• знаходити інші шляхи застосування реально існуючих систем;

• здійснювати перенесення функцій у різні сфери застосування.

Вибір учнями шляхів розв’язання певних груп творчих завдань, а також результат їх виконання, характеризує відповідні рівні розвитку їх креативного мислення, креативної уяви. Таким чином, перехід на новий рівень розвитку креативних здібностей молодших школярів відбувається в процесі накопичення кожним учнем досвіду творчої діяльності під час розв’язання навчальних задач.

Для розвитку креативної особистості необхідно надавати можливість учням молодшого шкільного віку самостійно знаходити шляхи вирішення завдань, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення.

У навчально-виховному процесі початкової школи розвиток творчої активності дитини - важливий компонент, завдяки якому відбувається активізація її навчальної діяльності. Проблема розвитку креативної особистості в останні роки привертає все більшу увагу дослідників. Розвиток суспільства неможливий без формування креативної компетентної особистості, здатної адаптуватися до умов, що постійно змінюються. Особливо це стосується розвитку особистості молодшого школяра, який навчаючись у школі, зможе застосовувати практично отримані знання.

Висновки

Креативність дитини є сприятливим інтегруючим чинником її соціалізації, оскільки соціальна діяльність дитини, яка є вирішально-визначальною під час її соціального дорослішання, в своїй основі має творчий характер. Під час засвоєння досвіду суспільного життя дитина переживає кожний етап цього процесу як суб'єктивне відкриття та створення власного соціального простору. Креативне мислення як когнітивний аспект творчої діяльності є постійним супутником та передумовою гармонійного розвитку людини впродовж усього її життя, забезпечуючи вміння особистості аналізувати проблеми, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити пропозиції прогнозуючого характеру, виявляти та формулювати суперечності, досягати результат із меншими енерговитратами та більшою радістю, розуміти «множинність» першопричин і наслідків ситуацій, учинків, рішень тощо. У свою чергу креативне мислення дитини є однією з головних складових творчості, оскільки і власне психічний розвиток людини, і соціальна діяльність дитини, засобами якої здійснюється соціалізація, мають творчий характер.

На основі здійсненого аналізу психолого-педагогічної літератури можна зробити висновок, що креативне мислення як когнітивний аспект творчої діяльності є постійним супутником та передумовою гармонійного розвитку людини впродовж всього її життя. Лише цілеспрямована і систематична робота педагога щодо розвитку творчих здібностей дитини є передумовою успішної соціалізації особистості. Тільки за умови залучення школярів до творчості можна виховати творчу та креативну особистість.

Список використаної літератури

1. Антонішева В.Л. Визначення сутності поняття креативності в психолого-педагогічній науці / В.Л. Антонішева / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – 2010. – Вип. 14, книга ІІ. – С. 11–18.

2. Антонова О.Є. Сутність поняття креативності: проблеми та пошуки / О.Є. Антонова // Теоретичні і прикладні аспекти розвитку креативної освіти у вищій школі: [монографія] / за ред. О.А. Дубасенюк. – Житомир: Вид-во ім. І. Франка, 2012. – С.14–41.

3. АрихЕлена. Креативноеобразование – чтоэто? – [Електронний ресурс] / Е. Арих. – Режим доступу : http://obrazcity.ru/what-is-creative/

4. Баюк А.Ф. Педагогічний словник / А.Ф. Баюк, М.І. Голованський. – Хмельницький : Вид-во Хмельницький центр ДМСУ, 2006. – 96 с.

5. Выготский Л.С. Педагогическаяпсихология / Л.С. Выготский. – Москва : Педагогика, 1996. – 394 с.

6. Гергель Є.Л. Психологічні особливості формування креативних здібностей у підлітковому віці: дис.. кандидата психол. наук: 19.00.07 / Є.Л. Гергель. – Київ, 2008. – 289 с.

7. Гільберг Т.Г. Природознавство. 1 клас: підручник / Т.Г. Гільберг, Т.В. Сак. – Київ : Генеза, 2012. – 112 с.

8. Гнатюк О.В. Основи здоров’я. 1 клас: підручник / О.В. Гнатюк. – Київ : Генеза, 2012. – 111 с.

9. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитаниеребенка. Учебноепособие для студентоввысшихучебных заведений / Н.Ф.Голованова. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с.

10. Закон України «Про освіту» № 1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008: Закони: [Електронний ресурс] // Освіта.ua. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation

11. Ізотова Є.І. Індивідуалізація професійної діяльності педагогів і психологів і її вплив на соціалізацію молодших школярів .// Психологія і школа. - 2010. - №1. - С. 24 – 39.

12. Концептуальні засади змісту діяльності класного керівника .// Вісник освіти. - 1991. - №8. - С. 19-23.

13. Моляко В. 0. Актуальні соціально-психологічні аспекти проблеми обдарованості. // Обдарована дитина. - 1998. - № 1. - С.3-5.

14. Навчальні програми для загальноосвітніх навч. закл. із навчанням українською мовою. 1–4 класи. – Київ : Вид. дім «Освіта», 2013. – 392 с.

15. Павленко В.В. Креативність: сутність, структура, закономірності формування і розвиток / В.В. Павленко // Педагогічна освіта: Теорія і практика. Педагогіка. Психологія: зб. наук. праць / Київ ун-т ім. Б. Грінченка; редкол. : В.О. Огнев’юк, Л.Л. Хоружа [та ін.]. – Київ : ун-т ім. Б. Грінченка, 2015. – Вип. 23. – С. 15–21.

16. Павленко В.В. Розвиток креативності молодших школярів як педагогічна проблема / В.В. Павленко // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України. – Київ, 2015. – Вип.85. – С. 152–158.

17. Понасенкова С.В. Обдаровані діти: формування та розвиток здібностей (психологічний аспект) / С.В. Понасенкова // Проблеми виховання. – 2003. – №2. – С.21–35.

18. Рада Європи: Симпозіум за темою «Ключові компетенції для Європи»: [Електронний ресурс] Док. DECS / SC / Sec. (96) 43. Берн, 1996 – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua /portal/soc_gum/ Ppog/2008_7_1.pdf

19. Савченко О.Я. Без якісного підручника якісна шкільна освіта неможлива / О.Я. Савченко // Проблеми сучасного підручника: зб. наук. праць. – Київ : «Комп'ютер у школі та сім'ї», 1999. – С. 3–6.

20. Шадріна А.В. Формування креативного потенціалу майбутнього вчителя засобами загальноправових навчальних дисциплін: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / А.В. Шадріна. – Харків, 2014. – 20 с.