Легенда роду Корсакових

Легенди та міфи Сумщини

Давно ця історія трапилася, але історія ця була насправді, вона основана на історичних подіях. У 1686 році охтирський полковник Іван Перекрестов викупив село Славгород у одного із боярських дітей, про те, не довго село знаходилося у його віддані, адже через наклеп про хабарі та казнокрадство, у 1704 році Петро І відібрав Славгород на користь казни. В 1720 році Славгород був переданий духівнику Петра І Тимофію Надаржинському, а після його нащадкам Корсаковим.

З 1799 року Славгород перейшов до онуки Тимофія Надаржинського Варвари

Василівни Надаржинській, яка увійшла в історію села як засновниця храму Святої Трійці у 1807 році. В 1843 році праправнука духівника княгиня Софія Олександрівна Голіцина (в дівоцтві Корсакова) додала нові елементи античного стилю до храму, який своєю новизною, плануванням, іконостасами поступався лише Петропавлійській церкві у Севастополі.

Легенда нашого села буде тісно пов'язаною з родом Корсакових, а саме з донькою директора Артилерійського корпусу, сенатора, колекціонера, власника цегляного заводу Олексія Івановича Корсакова - Варварою Олексіївною.

В центрі села був збудований дім на 18 кімнат з великою залою, в якій проводилися бали, чотири колони та балкон з видом на фруктовий сад, який був улюбленим місцем молодої княжни. З самого дитинства Варвара любила музику, а матір дівчинки, запрошувала вчителів музичного мистецтва, вони разом відвідували різноманітні концерти з гри на скрипці та фортепіано. Одного разу коли прибула Варвара до села з-за кордону, де перебувала у гостинах в тітки, був влаштований бал в її честь, і на цьому балу грали музиканти, а скрипалем був смуглявий хлопець, який сподобався з першого погляду Варварі. Княжна розпитала знайомих про цього хлопця, так і дізналася, що він є кріпак.

Не зважаючи на те, що вони були один-одному не рівня, любов до музики пов'язала їх тоненькою ниточкою, яка була кріпшою за сталь. Хлопцеві також подобалася княжна, і він приходив грати для Варвари в саду, дівчина виходила на балкон, щоб послухати скрипку, та поговорити в юнаком. Але не довго так добре тривало, служниці також сподобався кріпак, і вона вирішила зробити все можливе і не можливе, щоб бути з скрипалем. Хлопець запримітив цю зацікавленість, і щоб не засмучувати дівчину, нічого їй не розповів, лише попрохав не зустрічатися деякий час, мовляв багато роботи, але можна буде писати листи, адже юнак умів писати та читати. Варвара декілька тижнів не бачилася з хлопцем, і сидячі біля каміну вечорами сумувала. Якось княжна прогулювалася по містку, побачила скрипаля та підійшла, й розпочала розмову. Тим часом служниця побігла до князя та показала сховані листи доньки, та розповіла про зустрічі кріпаказ Варварою. Олексій Іванович наказав збирати речі княжни і відправив Варвару до Італії вчитися музиці. Пів року не було жодної звістки з Славгорода, і нарешті отримала княжна довгоочікувану звістку від служниці, яка розповіла про свої почуття до скрипаля, і про те, що це вона розповіла про юнака князеві, думаючи, що таким чином князь змусить його одружитися на служниці, поки княжна Варвара буде на навчанні, і забуде про кріпака, але хлопець відмовився, а через деякий час взагалі зник з села.

Йшов час, а почуття дівчини не згасли, а всі намагання князя видати заміж дочку були марними, аж поки княжна не захворіла, а саме через те, що намагалася отруїтися, але її вчасно запримітили та врятували, але все ж таки здоров'я похитнулося в молодої княжни, і повертаючись додому на кораблі княжна померає, так і не діждалася вона свого скрипаля, чи звістки про нього, і до останього подиху в серці була надія на те, що вони зустрінуться, нехай і в наступному житті.