CОЦІОЛОГІЯ СІМ’Ї ТА ШЛЮБУ. ГЕНДЕРНА СОЦІОЛОГІЯ.

 

План.

1. Сім’я як соціальна група і соціальний інститут.
2. Структура і функції сім’ї. Спосіб життя та етапи існування сім’ї.
3. Проблеми стабільності сім’ї. Розлучення.
4. Шлюб як складова інституту сім’ї, типи і види шлюбів.
5. Стать і гендер. Ідентифікація гендерної ролі та очікування.
6. Гендер та поведінка. Формування гендерної ідентифікації. Гендерна нерівність.

 

Соціологія сім’ї – це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Першими в історії соціології фундаментальними дослідженнями сім’ї були дослідження французького вченого Ле Пле (1806-1887), який виділяв ІІІ типи сім’ї: патріархальну (залежну від волі батька), нестійку (діти часом зі своєю долею спадщини залишають сім’ю батьків), корінну (залишається опікунство однієї дитини над батьками).

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім’ї розвивалась в останні роки досить успішно. Найбільш відомими спеціалістами в соціології сім’ї на Заході є І. Най, Дж. Хілл (США), Ф. Мітель (Франція), З. Тишка (Польща), Л. Чех-Сомбаті (Угорщина), А.Г. Харчев, М.С. Мацьковський, І.В. Бестужев-Лада (Росія) та інш.

Українськими соціологами (Л.Р. Аза, Н.Б. Лавриненко, М.Й. Боришевський, С.О. Войтович, Е.С. Дьоміна, В.М. Піча, Г.О. Ковтун, В.Ф. Рибаченко, Б.О. Татенко, В.І. Зацепін, Л.М. Бучинська, О.Д. Цимбалюк, Ю.М. Якубова та ін.), вивчається ряд важливих проблем, пов'язаних із репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов'язків у сім'ї тощо.

Найважливішими об'єктами вивчення соціології сім'ї є шлюб і сім’я.

Соціологія сім'ї та шлюбу вивчає досить широке і різноманітне коло питань:

•   типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;

•   фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;

•   зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;

•   суспільні функції сім'ї, її структуру та особливості як соціального інституту, психологічної групи;

•   мотивацію шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньо-сімейних конфліктів;

•   інтеграцію та дезинтеграцію сім’ї;

•   історичні типи та форми шлюбно-сімейких відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;
•   умови життя сім'ї та ін.

Як основні соціологічні підходи до дослідження сім'ї виступають соціальний інститут і мала соціальна група. Ці підходи з'являються у специфічному баченні предмета дослідження і виборі понять.

Сім'ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін.

При розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються:

• суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних відносин, узагальненні характеристики сімейної поведінки груп населення в різних економічних і культурних умовах, вплив суспільних потреб та характер відносин та спосіб життя сім’ї;

• причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї и тих чи інших умовах;

• соціальний механізм зміцнення сімейних норм і цінностей;

• ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій в різних ідеологічних, політичних, соціально-економічних і культурних умовах;

• співвідношення зразкових сімейних норм і цінностей, а також реальної поведінки членів сім'ї тощо.

При аналізі сім'ї як малої соціальної групи доцільно виділяти три основних типи характеристик:

• характеристики групи в цілому: цілі та завдання сімейної групи, склад і структура сім'ї, соціально-демографгшнй склад сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії сімейної групи, структура влади, комунікації в сім'ї тощо.

• характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими суспільними системами в межах  соціальної структури  суспільства.

• цілі, завдання і функції стосовно до індивіда, групова регуляція поведінки та взаємодії індивідів у сім'ї, груповий контроль, групові санкції тощо, сімейні цінності, норми та зразки поведінки, включення індивіда в сім'ю, його задоволеність перебуванням у сім'ї, її функціональними вимогами ти ін.

Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на цивільні і церковні. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбно сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення, конкубінат та ін.

Залежно від форми шлюбу виділяють:  моногамію і полігамію, яка у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком та кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. Сім’я – це досить авторитетний соціальний інститут, організуючий і соціалізуючий вплив якого з самого початку життя відчуває кожна людина.

 Сім’я  - це структура (соціальний інститут), який ґрунтується на кровній спорідненості людей, шлюбі, всиновленні, загальному бюджеті і побуті, об’єднаних взаємною відповідальністю.

 Сім’я є не тільки біологічним, скільки соціальним утворенням. У сім’ї статевий інстинкт отримує морально-естетичне, соціальне забарвлення, сім’я – це не тільки відносини типу: “чоловік-жінка”; скільки – “мати, батько – син, донька”, це сплав кохання, обов’язку, відповідальності.

 Основними особливостями сім’ї в порівнянні з іншими соціальними групами, інститутами є перевага у відносинах тенденцій на згуртування, більшу взаємовідповідальність, стійкість, спорідненість, інтимність інтересів і стосунків, особлива емоційність відносин і вікові залежності.

 Предметом конкретного соціологічного аналізу, досліджень у сфері сімейних відносин являються умови життя, структура сімей і їх життєві цикли.

До специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім’я, належать:

• місце проживання (регіон, вид поселення);
• соціально-расова та етнічна належність;
• матеріальне становище; рівень освіти і культури членів сім’ї;
• традиції, цінності, на які орієнтується у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї;
• стартова позиція, тобто та моральна й економічна база, на якій будується кожна сім’я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтеграції.

 Основами для створення, успішного функціонування сім’ї є: біологічні (фізіологічні, природні, вікові, сексуальні); матеріально-економічні (забезпечення здорового побуту, дозвілля); правові (заключення шлюбу);соціальні (вільна згода на шлюб і рівні права та обов’язки у ньому); морально-етичні (кохання).

 Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв’язку з цим авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім’ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права і обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного.

Важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш вагомим являється встановлення міжособистісних каналів комунікації і характеру їх існування. Структура комунікації суттєво впливає на всі сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюється, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжями як на стадії формування сім’ї, так і на біль пізніх, етапах сімейно-шлюбних відносин багато втому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволеність шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій.

Існує також рольова структура сім’ї. Вона пов’язана з виконанням кожним членом сім’ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистісному досвіді членів сім’ї.

Можна виділити чотири основні ролі індивіда – члена сім’ї – щодо суспільства в цілому (роль члена суспільства), виробничої діяльності індивіда (роль виробника), за його неформальними контактами з друзями, знайомими, сусідами (роль товариша) і з родичами (сімейна роль). У вивченні сімейно-шлюбних відносин доцільно конкретизувати роль членів сім’ї і розглядати їх зв’язок з іншими, поза сімейними ролями.

Щодо типів сім’ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат. nucleus - ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва члени подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Щодо структурної побудови, сім’ї розрізняються за формами життя, або їх спорідненістю, за формою шлюбу, розподілом влади (режимом), місцем проживання, наслідуванням майна і т.п.

За формами проживання сім’ї поділяються на прості (чоловік і жінка) і нуклеарні (з дітьми – однодітьні, малодітні і багатодітні), розширені, складі (з представниками різних поколінь, різних родичів), неповні (одинокі), альтернативні (гетеросексуальні пари – без реєстрації шлюбу, комуни – об’єднання сімей за різними мотивами, одностатеві пари), дистантні (геологів, полярників, військових) сім’ї.

За формою шлюбу (режимом) сім’ї бувають авторитарні (матріархальні, патріархальні) і демократичні (егалітарні – фр. рівність); за місцем проживання – патрилокальні (молоді проживають у батьків чоловіка), матриархальні (вони проживають у батьків нареченої) і неолокальні (проживають самостійно); за наслідуванням майна (за чоловічою, чи жіночою лінією).

Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.

Якщо три типи сім’ї (за соціально класовою ознакою, типом поселенню, національною ознакою) характеризуються досить просто, то типом сім’ї за віком, тривалістю існування, кількісному, чисельному складу та ін. мають багато відмінностей.

Сім’я молодіжна. Це сім’я, яка тільки створилась, оформилась. Для такої сім’ї атмосфера ейфорії – нормальне явище. Про такі сім’ї вдало підмітив поет Сергій Чемкарьов: “Їх любов – це перець, вогонь і жовч. Це розою квітуча рана. Вона має мучити і пекти, вона не терпить спокійної мови”.

Молода сім’я. Це сім’я, яка зустрілась з першими для них несподіваними перешкодами. Кожний з сім’ї – чоловік чи жінка думають, що однієї любові малувато. Треба мати побільше доброти, про яку так вдало сказав Уільям Шекспір: “Моя любов без дна, доброта – як ширина морська, чим більше її бачу, тим становлюсь безмежніше і багатіше”, більше уступчивості, турботливості, тактичності, прояву належної уваги до батьків і більших. В сім, яка чекає дитину, помітно змінюються подружжя: дружина не залишається без уваги, появляється надзвичайна турботливість один до одного.

Сім’я середнього подружнього віку (від трьох до десяти років спільного проживання). Це період найкритичніший, відповідальний в життя такої сім’ї. Це пояснюється тим, що саме в такий період появляється скука, одноманітність стереотипів у взаємовідносинах подружжя. Прислів’я говорить: однією любов я ситий не будеш і вік обнявшись не просидиш. Починають розгорятися конфлікти, і на такий період припадає більшість розлучень і розпаду сімей. Сім’я старшого подружнього віку (десять-двадцять років подружжя). Морально психологічне благополуччя в такій сім’ї залежить від багатства їх осіб, взаємної уступчивості, співпадання потреб, інтересів. Літня подружня сім’я, яка прожила не один десяток років спільно. А як відомо, у прожитого життя є два крила: одно несе радість, а другим – сльози утирає. Ця різновидність сімей виникає після вступу в шлюб їх дітей, появи онуків. Подружжя вступають в нові для них ролі – бабусь і дідусів, освоюють нові функції в сім’ї і як раніше люблять один одного. Про таку любов поет Степан Щипачов писав: “Нехай пильно дивляться чоловіки і гадають як хочуть. Нехай! Бувають жінки, подібні на ледь зів’ялі квіти. Ще миліше, ще дорожче для чоловіка стала ти”.

Певний тип сім’ї становлять сім’ї: бездітні, малодітні, багатодітні та ін.

Бездітні сім’ї – це сім’ї, де протягом десяти років спільного життя в подружжі не народилась дитина. Таких сімей на Україні приблизно 30% загальної кількості сімей. Причому приблизно 12% з них залишаються бездітними через медико-біологічні причини, решта – через небажання мати дітей. Кожна третя сім’я з такої групи розпадається частіше з ініціативи чоловіків.

Однодітні сім’ї – в Україні становлять в містах 53,6%, а в селі – 38 – 40%. З таких сімей розпадається приблизно кожна друга. Проте, не можна стверджувати, що такі сім’ї розпадаються через те, що в них не тільки одна дитина, оскільки подружжя вважають, що жити скільки небудь триваліше вони не можуть і тому ризикують обзавестить другою дитиною. З однодітної сім’ї нерідко виходять люди розвинуті інтелектуально, але дуже ужербні морально-психологічно і комунікаційно. Малодітні сім’ї (сім’я з двома дітьми) – найпоширеніші, і тут менше буває розлучень (якщо серед однодітних сімей розпадається майже кожна друга, то в малодітних – лише кожна сьома сім’я). Багатодітні сім’ї більше трьох дітей. Серед таких сімей майже не буває розлучань, а якщо і трапляється розпад сім’ї, то винятково з вини чоловіка. Головна заслуга в міцності і стабільності сім’ї належить жінці, матері. Неповна сім’я, де є лише один з батьків з дітьми (частіше – одинокі матері). Причин такого становища багато і вони дуже різноманітні: смерть одного з батьків, розлучення або позашлюбне народження дитини, а то і усиновлення одинокою жінкою чужої дитини та ін. такий тип сім’ї соціально найменш ефективний. Окрема сім’я, яка створюється подружжям з дітьми або без них, що живуть окремо від батьків і інших рідних. Це самостійні, незалежні сім’ї. Тут частіше виникають суперечки, тривалі сімейні конфлікти та ін. Бувають ще великі сім’ї, які об’єднують представників кількох поколінь. Тепер за даними соціологічних досліджень приблизно 60% молодих подружь живуть в таких сім’ях. Сімей же, які включають дві подружні пари, налічується в Україні 56 %. В таких сім’ях раціонально налагоджений побут, у молодших подружніх парах часто буває більше часу на дозвілля. Є ще великі сім’ї, які складаються з трьох і більше подружніх пар. За особливими умовами сімейного життя виділяється студентська сім’я, дістатні сім’ї та ін. Аналіз і характеристика типів сім’ї не вичерпується їх різновидністю. Сім’я легше і ефективніше здійснює індивідуальний підхід до людини, своєчасно помічає прорахунки у виховальній діяльності, активно стимулює прояви позитивних якостей і бореться з негативними рисами характеру. В сучасних умовах мало хто заперечує той факт, що ключова роль в сім’ї належить жінці. Саме її свідомість, поведінка, її роль як подруги, матері, працівниці ставлять перед нею великі вимоги. Безперечно, що професійна діяльність, спілкування з людьми, участь в соціально-політичних рухах розширює кругозір жінки, збагачує її інтелектуальний і емоційний світ і цим створює можливість для зростання шансів матері і виховательки, підвищує її авторитет серед дітей і в сім’ї.

Нині в Україні переважають прості сім’ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім’ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній соціологічній літературі відсутня єдина типологія функції сім’ї.

Функції сім’ї – це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім’ї і окремих її членів.

Основні соціальні функції сім’ї:

•                    Відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім’ї;
•                    Господарсько-побутова. Відображується господарсько-побутова функція сім’ї;
•                    Виховна. Виховна соціальна функція сім’ї визначає відповідальність батьків за духовно-моральне, естетичне виховання дітей;
•                    Взаємне піклування членів сім’ї один за одного. Мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків;
•                    Організація і використання вільного часу. Її мета – допомогти членам сім’ї реалізувати свої здібності і таланти в забезпеченні активного відпочинку.

При дослідженні умов життя сімей, їх поділяють на загальні соціальні умови (економічні, політичні, культурні, демографічні, екологічні, психологічні), умови соціального оточення (тип населеного пункту, характеристика місцевого господарства, закладів освіти, культури, медицини, демографічного і етнічного середовища) і безпосередні умови сімейного життя (квартира, побутові умови, фінансові можливості …).

Наступним важливим елементом соціологічного аналізу є їх життєві цикли: утворення сім’ї, початок і кінець народження дітей, “пусте гніздо”, припинення існування сім’ї.

При утворенні сім’ї в більшості країн, народів світу забороняється ендогамія, інцест, або єдинокровний шлюб. Велике значення на даному життєвому етапі для майбутніх наречених мають такі соціальні фактори, як територіальна близькість, спорідненість діяльності, ідеалізовані їх уявлення про партнера (“він, як мій батько, брат, вона – як і я”), об’єктивна оцінка здоров’я, можливостей, статусу, здібностей, краси партнера, соціальні фактори релігії, національності, раси. Слід особливо зважити в даний період на принципи добровільності і рівноправності у відносинах.

На даному життєвому циклі існування сім’ї слід сумісно вирішувати, через який період сім’я повинна стати нуклеарною, скільки і яких за статтю дітей буде в сім’ї, яка між ними повинна бути різниця у віці.

За останніми дослідженнями соціологів підкреслимо окремо – головні складові сімейного щастя: взаєморозуміння, квартира, матеріальна забезпеченість, діти, впевненість у міцності шлюбу, цікаве дозвілля, навчання, відповідний статус на роботі, надійні друзі, самостійність подружжя і т.п.

“Пусте гніздо” – це той життєвий етап сім’ї, коли остання дитина дорослішає, вступає в шлюб і покидає сім’ю (що є приводом до більш згуртованої подальшої життєдіяльності батьків, або для їх розлучення).

Припинення існування сім’ї може бути пов’язане із смертю одного із членів простої сім’ї, або розлученням.

Своєрідним соціальним орієнтиром для совісті тих, хто вступає в шлюб, є моральні норми, узагальнені у практиці сучасної сім’ї: по-перше, реєстрацію шлюбу відповідальними державними органами є не тільки юридичний акт, але й форма прийняття моральних обов’язків, що випливають з шлюбу. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Так, в Конституції України зазначається, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка і що кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 50). Правда, в Україні, як і в інших країнах, є сотні тисяч сімей незареєстрованих шлюбів. Ніхто ж не примушує до укладання та реєстрації шлюбу, але всякий має підкорятися законам шлюбу. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом. По-друге морально виправданий лише той шлюб, який укладається на взаємній любові. Адже приспів каже: ”Без сонечка не можна пробудити, без любові не можна прожити”. По-третє, рішення про укладання шлюбу має належати лише тим, хто вступає в шлюб, поради батьків і друзів можуть бути враховані, але не мають вирішального значення. Потрібно бути соціально і психічно підготовленим до вступу в шлюб (готовність до корисної праці, до виховання дітей і самообслуговування). Одружитися – це наполовину зменшити права і удвічі збільшити обов’язки. Морально регулюється не тільки вступ в шлюб, але й розлучення. Якщо між подружжям зникли взаємна повага, дружба, любов, і сім’я не може більше вирішувати свої функції, то розірвання шлюбу є моральним. Тут розлучення лише офіційно фіксує те, що уже сталося – розпад сім’ї.

У сімейних відносинах через їх складність і індивідуальність виникає багато суперечностей, що регулюються морально. Моральні норми, що регулюють сімейні суперечності, ємкі за змістом і значимістю. Це взаємна любов між подружжям, визнання рівності між подружжям, недопустимість підкорення одного з них іншому, або спроб командувати іншим, піклування і чуйність у відносинах між усіма членами сім’ї; любов до дітей, виховання і підготовка їх до трудового, соціально корисного життя, тактичність у вирішенні сімейних суперечностей; взаємодопомога у всіх видах діяльності, в тому числі і в побуті.

У світі співвідношення: шлюб-розлучення складає 2:1 (на Україні пропорція більша), причому в 2/3 випадків ініціаторими розлучень є дружини, найбільш часто розлучаються молоді сім’ї.

Причин розлучень занадто багато, однак основні із них – це легковажний вступ у шлюб, прояви антикультури в період дозвілля, дисгармонія в інтимних відносинах, зради (адюльтер), несумісність характерів і таке інше.

З припиненням існування сім’ї пов’язана і проблема повторних шлюбів (не зважаючи на те, що один гуморист сказав, що дані шлюби є тріумф надії над досвідом, дані чисельних соціологічних досліджень стверджують, що досить велика частка і чоловіків, і жінок про свою згоду вступити в повторний шлюб з першим чоловіком (першою дружиною).

Слід вказати і на ті сили, які все ж таки утримують подружні пари у шлюбі: це – внутрішні сили сім’ї (кохання, діти, почуття обов’язку перед членами сім’ї, сумісне прагнення до реалізації планів, можливості гармонійного розвиту всіх членів сім’ї…), і зовнішні сили (допомога держави, й піклування про сім’ю, тиск суспільної думки, можливість урати соціального статусу, престижу, вплив економічних умов життя…).

Розлучення – це скасування шлюбу за життя обох членів подружжя. Розлучення відбувається по заяві одного або обох членів подружжя у судовому порядку, а при взаємній згоді обох членів подружжя, якщо не мають неповнолітніх дітей, в органах ЗАГСу.

Розлучуваність, в демографії, частота скасування шлюбу. Вимірюється кількістю розлучень на 1000 мешканців у місті або на 1000 існуючих подружніх пар.

Постійний ріст розлучень на протязі декількох десятиліть розбурхав у США уяву про кризу сім’ї як соціального інституту. Пік таких розмов прийшовся на початок 70-х років. А вже в кінці 70-х помічається ренесанс сімейних цінностей. Виник так званий просімейний рух. На сьогодні більшість американських соціологів припинили драматизувати ситуацію та перейшли до її серйозного аналізу.

Чоловік та жінка проходять різноманітні цикли задоволеністю та розчарування шлюбом. Коливання цих циклів не співпадає.

Після 6 років сімейного життя чоловік відлучається від сім’ї, дружина необхідна йому в якості господині та товариша. У жінок все навпаки: по мірі дорослішання дітей виникає необхідність в емоціональній прив’язаності. Розходження думок на цьому етапі і призводить до виникнення незадоволеністю шлюбом. Але після 18 років подружнього життя задоволеність знову зростає за рахунок необхідності в духовному діалозі обох членів сім’ї.

Мотиви розлучення – це суб’єктивні причини, приведені експертами або тими хто розлучається. Мотиви відображають тільки ті почуття, які відчувало подружжя на період розлучення, а не реальні проблеми, які призвели до розлучення. Про це гарно відомо сучасним соціологам, котрі будують свої дослідження на матеріалах справ про розлучення. Відомо, що під час суду подружжя називає неіснуючу причину розлучення, а мотив, полегшуючий процедуру розірвання шлюбу. Серед них найбільш популярними є наступні:

•        Відсутність спільних поглядів та інтересів;
•        Не зійшлися характерами;
•        Кохання до іншої людини;
•        Алкоголізм;
•        Відсутність нормальних житлових і матеріальних умов;
•        Втручання батьків у сімейне життя подружжя.

Причини розлучення та мотиви розлучення – поняття кардинально різні. Перші об’єктивні, другі суб’єктивні. Перші діють по мимо волі та свідомості людей. Вони підкорюють їхню свідомість. Наприклад, незадоволення житловими умовами, відсутність грошей, спільне життя з тещею та інше, ці причини можуть стати приводом до розлучення. Але у багатьох із них люди не зізнаються. Вони повідають соціологу зовсім про інше. Кожен прагне виглядати краще за інших. Навіть наодинці ми не завжди зізнаємося в правді і намагаємося якось раціоналізувати свої дії.

Потрібно враховувати і третього героя – привід до розлучення. Це як і люба дрібниця, яка стала останньою краплею що стала початком активних дій.

Стану психологічного спустошення, емоційного стресу та панічного страху, що приходить після розлучення, вчені дали назву “травма розлучення”. Сюди включаються і ті порушення в психіці, поведінці, у світі батьків та дітей, які відбулися після розлучення і були ним спровоковані. “Травма розлучення” посилюється із збільшенням віку подружжя що розлучилося. Згідно інформації, жінки сильніше переживають розпад шлюбу, ніж чоловіки. Але вони і отямлюються швидше, легше переносять самотність.

Відновлення психічної рівноваги та пристосування до нових соціальних умов називають адаптованістю до післяшлюбного життя. У чоловіків і жінок, молодих та старих, бідних та заможних, представників різних культур вона проходить неоднаково.

Гендерна соціологія – галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот.

До категоріального апарату гендерної соціології, крім згадуваного поняття «гендер», належать: «стать», «фемінність», «маскулінність», «андрогінність», «сексизм», «біархат», «патріархат», «матріархат».

Поняття «гендер» (gender) означає соціальне очікування від представників кожної статі. Але, на відміну від поняття «стать», воно стосується не біологічних особливостей, за якими різняться чоловіки та жінки, а соціально сформованих рис. Тобто якщо зі статтю пов’язані лише фізичні відмінності будови тіла, то з гендером - психологічні, соціальні, культурні відмінності між чоловіками та жінками. Відповідно поняття «стать» охоплює комплекс репродуктивних, поведінкових, тілесних, соціальних характеристик, які визначають індивіда як чоловіка чи жінку. У світовій соціології біологічну стать визначають терміном «sex», а соціальну – «гендер». Поняття стать і гендер розрізняються по змісту. Стать (sех) відноситься безпосередньо до внутрішніх і зовнішніх статевих органів. Суспільного або культурного поняття "стать" не існує. Гендер, в свою чергу, це особисте, суспільне або культурне визначення індивіду як чоловіка або жінки.

Стать. Стать - це чисто фізіологічне визначення того, чи є індивід чоловіком або жінкою.

Не пов’язані з біологічною статтю поняття «маскулінність» (лат. masculinus – чоловічий;  тут – мужність, сила) та «фемінність» (лат. femina – жінка, самка; тут – жіночність). Вони позначають відмінні психологічні характеристики, історично сформовані особливостями культури певного суспільства. Маскульність асоціюється з активністю, незалежність, самовпевненістю, а фемінність – із залежністю, не сміливістю, сентиментальністю. Вищий рівень споріднення рис маскульності та фемінності, досягнутий однією особою, свідчить про її андрогінність (грец. androgynos  двостатевий). Маскулінність, фемінність та андрогінність є передумовами певної соціальної поведінки. Андрогінна особа має більший вибір варіантів модулювання поведінки, є гнучкішою щодо соціального пристосування.

•  Таким чином, пеніс та яєчки є ознаками індивідів чоловічої статі; піхва, фалопієві труби та яєчник - ознаками індивідів жіночої статі.

• Особисте сприймання та самоідентифікація (самоототожнювання) не відіграють ролі у визначенні статі.

•  Єдиний виняток у визначенні чоловічої або жіночої статі виявляється у  людей,  які  мають  назву  гермафродити,  тобто  у  індивідів з відносно рідким типом вродженого дефекту, який залишає в них статеві органи як чоловіка, так і жінки.

1. Гермафродит може мати (одночасно) будь-яке поєднання чоловічих і жіночих статевих органів.

2. Класифікація статі гермафродитів робиться  на підставі статевих хромосом: якщо хромосомний набір (формула) складає XX, його стать вважають жіночою; якщо - XY, тоді його стать визначають як чоловічу.

Гендер. На відміну від статі, критерієм якої є статеві органи, гендер визначається рядом характеристик, які люди додають до самих себе та які інші застосовують до них.

•  У більшості людей стать і гендер співпадають: у них статеві органи визначеної (однієї) статі, вони вважають себе представниками цієї статі, та навколишні вважають його та ставляться до нього, як до представника цієї статі.

•  Людей,   чия   стать   і   гендер   не   співпадають   (вони   володіють статевими органами однієї статі, але вважають, що належать до протилежної статі), відносять до транссексуалів.

1.  Така людина почуває себе як жінка, яку загнано в тіло чоловіка, або як чоловік, якого загнано в жіноче тіло.

2.  Транссексуали - це не те ж саме, що гомосексуалісти (індивіди, чиї романтичні та сексуальні інтереси спрямовані на представників їхнього власного гендеру), або трансвестіти (індивіди, які сексуально збуджуються, коли носять одяг протилежного гендеру).

•  В інших випадках люди можуть мати статеві органи однієї статі та відносити себе до неї, але коли вони спілкуються з іншими людьми, ті   характеризують   їх   і   ставляться   до   них   так,   якби   вони відносилися до протилежної статі.

1.   В такому  випадку  гендер людини  важко  віднести  до якоїсь категорії, бо особиста та соціальна складові не узгоджуються.

2. Як правило, це не представляє проблеми: для переважної більшості людей те, як вони самі ідентифікують (ототожнюють) себе, співпадає з тим, як їх ідентифікують інші.

Статеві або гендерні відмінності. Соціологи не вивчають те, що називають статевими відмінностями, предмет вивчення соціологів - гендерні відмінності.

•   Стать відноситься до таких дисциплін, як біологія або анатомія.

•   Гендер підпадає в сферу вивчення соціології та психології.

 

Більшість культур мають різноманітні норми у відношенні чоловічої та жіночої поведінки. За допомогою механізму соціалізації культура навчає індивідів поведінці, що є прийнятним (або неприйнятим) у рамках цієї культури саме на підставі гендеру. З самого початку життя люди постійно зустрічаються із судженнями про те, що личить і що не личить робити чоловікам і жінкам. Це допомагає їм формувати стійке розуміння того, що вважається належною і неналежною поведінкою для чоловіків і жінок в їх культурі.

 

Ідентифікація гендерної ролі. Цей термін вказує на особисті переконання індивіда: що він повинен або не повинен робити певним чином, саме на підставі того, є він чоловіком або жінкою.

•  Ідентифікація гендерної ролі є особистою системою переконань, установок,   що  регулюють  та  формують   критерії,   смаки  та дії індивіда.

Очікування по відношенню до гендерної ролі. Суспільство вказує індивіду, що він повинен та чого не повинен робити, саме тому, що він є чоловіком або жінкою.

•  В багато чому подібно ідентифікації гендерної ролі, очікування від гендерної   ролі   представляє   собою   систему   суспільних   або культурних уявлень і установок, які формують і регулюють всі зразки поведінки представників даної культури, тоді як ідентифікація гендерної ролі діє на індивідуальному рівні.

Як  правило  в людині   поєднуються маскулінні та фемінні риси: ключове питання складається в тому, яка з них переважає в людині в даному соціальному контексті, та які риси здогадно повинні переважати. Ці уявлення визначають те, як до людини будуть відноситись на підставі її гендерної поведінки

Відповідна гендеру поведінка - це все, що вважається прийнятним у діях чоловіків і жінок саме тому, що вони чоловіки та жінки (в певному культурному контексті). Це види діяльності, до якої нас залучено, відповідно гендерним рольовим очікуванням щодо наших гендерних ролей. І навпаки, невідповідна гендерна поведінка - це дії, які вважаються неприйнятними в силу того, що хтось є чоловіком або жінкою. Це зразки поведінки, що суперечать гендерним рольовим очікуванням певної культури, і розглядаються як неправильні або невідповідні для чоловіка і жінки.

Значення відповідної гендерної поведінки. Соціологічні гендерні дослідження настійливо демонструють нам те, що норми, які регулюють гендерні рольові очікування, є одними з найвпливовіших регуляторів нашого життя.

•  Більшість людей воліє поводити себе відповідно до своєї гендерної ролі,  навіть якщо це може привести до деяких ускладнень або недоречно в конкретній ситуації.

•  Люди, в своїй більшості, не збираються поводити себе невідповідно власному гендеру, навіть якщо це може бути прийнятне або доречно ситуації.

Приклади відповідної гендерної поведінки. Припустимо, що жінці сподобався чоловік і вона запрошує його на побачення.

•  Як типовий чоловік 90-х років, він в захопленні від її запрошення, та приймає його.

• Вони вечеряють у ресторані, де приємно проводять час, і настає час розплатитися.

•  Як він  це робить завжди,  чоловік бере чек,  але оскільки жінка запросила  його,   вона  каже:   «Ні,   розплачуюсь  я.  Адже  я  тебе запросила».

•  Чоловіка лякає така перспектива, це означає для нього, що він їсть за рахунок жінки, тому він відповідає: «Ні, сплачую я».

•  Це діється кілька разів, і кожен з них вважає себе зобов'язаним оплатити рахунок.

Суть проблеми: чоловік намагається вести себе відповідно до притаманного гендеру образу поведінки (чоловіки платять за частування на побаченні), що не відповідає даній конкретній ситуації (очікується, що платить той, хто запрошує на побачення, якщо це не обумовлено заздалегідь).

Приклад невідповідної гендерної поведінки. Уявіть собі положення, в якому знаходиться 35-річний чоловік, дуже прив'язаний до обох батьків.

•  Раптово помирає мати, та його серце розтрощено цією втратою.

•  Увесь час приготувань до похорону він зберігає самовладання, не зронивши ані єдиної сльози, хоча йому дуже хочеться заплакати.

•  Цілком певно,  що люди визнають доречним, якщо він сльозами висловить своє горе; та навряд чи вони будуть вважати його менш мужнім, оскільки він плакав на похоронах своєї матері.

•  Але не даючи волю своїм емоціям, чоловік відмовляється поводити себе невідповідно гендерній ролі, навіть якщо це прийнятно в даній ситуації.

Формування гендерної ідентичності - це процес, через   який   ми   усвідомлюємо   себе   як   маскулінних   або фемінінних істот. Основа гендерної ідентичності - це постійне,   стійке  визначення  самих   себе  як  маскулінної (чоловічої) істоти, або фемінінної (жіночої) істоти.

Формування гендерної ідентичності. Це процес, шляхом якого ми починаємо розвивати ідеї про те, хто ми є, що нам треба та що не треба робити, оскільки ми відносимося до чоловічого або жіночого гендеру.

• Наша культура вважає слідування гендерним рольовим очікуванням настільки важливим, що навчання нас належній гендерній поведінці починається майже з народження.

• Для    більшості    людей    цей    процес    починається    з    моменту народження, даючи таким чином можливість облаштовуватись у суспільстві з малих років.

• Почавши   навчатися  основам   відповідності   рольовим   гендерним очікуванням, нам потрібно не набагато більше знань, які стосуються гендеру.

• Все, що треба ще знати - це те, як легше пристосовуватися до розмаїтості    соціальних    обставин,    у    яких  ми опинимося  в майбутньому.

• Але коли наша гендерна ідентичність вже сформована,  вона залишається майже незмінною, хоча і уточнюється протягом всього життя.

Основа гендерної ідентичності. Коли вона вже сформована, основа (або ядро) гендерної ідентичності зберігається до кінця життя; це постійний «ярлик», який ми присвоюємо собі; він зазначає, що «Я - чоловік!» або «Я - жінка!».

• Майже у всіх людей ядро гендерної ідентичності визначається у віці між 3 та 5 роками.

• До трирічного віку більшість з нас вже знає, що він хлопчик або дівчинка, а також має чіткі уявлення про те, що чоловіки та жінки - у тому числі і ми самі - повинні робити, та що не повинні.

 Ця самосвідомість,  і поняття з притаманною чоловікам і жінкам поведінкою, зберігаються у нас на все життя.

Оскільки наше суспільство придає настільки важливе значення діям, відповідним гендеру, наша гендерна ідентифікація підкріплюється протягом всього життя.

Гендерна  диференціація.   Різниця  між чоловіками  та  жінками, зумовлена культурними особливостями.

Така диференціація майже повністю довільна, і   в різних культурах вона приймає різні форми.

Приклади:

У більшості американських пологових будинків і нині ще новонароджених хлопчиків завертають у блакитні ковдри, а дівчинок - у рожеві. Як тільки вони народжуються, браслет з написом «Хлопчик [прізвище]» або «Дівчинка [прізвище]» надягається   на їх зап'ястя.

• Привласнення дітям імен також пов'язано з гендером. Існують і гендерно-нейтральні імена, але все ж таки пишуться вони по-різному. У ранньому дитинстві ця іменна диференціація буде використовуватися самими дітьми для віднесення людей по категоріям - саме так діти навчаються асоціювати себе чоловіками або жінками.

•  Дитячі кімнати хлопчиків часто прикрашені в яскравому кольорі, а дівчаток - у пастельні тони.

•  «Рожевий  колір для  дівчат  і  матусиних  синків»  -  такі  подання багатьох дорослих чоловіків можна приписати гендерним впливам у ранні роки.

• Немовлята-хлопчики отримують більше фізичного контакту, тоді як з дівчинками дорослі розмовляють більше, ніж з хлопчиками

•  На  плач  дівчаток відзиваються  значно  швидше,   аніж  на  плач хлопчиків.

Існує припущення, що ці та інші аналогічні різниці згодом ведуть до того, що чоловіки стануть більш незалежними та сильними до фізичного самовираження, а жінки - більш емоційними та схильні до словесного самовираження.

 

Період дитинства - це важливий етап гендерного розвитку, бо в цей час викристалізовується наша гендерна ідентифікація (після усвідомлення початкових понять про чоловічий та жіночий образи поведінки). Багато чинників формують гендерну ідентичність: спостереження за поведінкою дорослих, іграшки, книги та підручники, вчителя, телебачення та ігри.

Спостереження   за   поведінкою   дорослих.    Молодь   схильна копіювати дії тих, кого сприймає як рольових взірців для наслідування. Діти в першу чергу імітують дії безпосередніх авторитетів - батьків, дідусів та бабусь, дядьків та тіток, вчителів.

• Оскільки ці авторитетні люди дорослі та живуть у культурі, яка робить чітке розмежування між гідною та негідною поведінкою для чоловіків   і   жінок,    вони   звичайно   демонструють   стереотипну гендерну поведінку.

• Згодом, діти починають засвоювати багато стереотипних гендерних дій, які дістають з поведінки дорослих.

Іграшки. Навіть сьогодні у багатьох дорослих зустрічаються стереотипні уявлення про те, якими повинні бути іграшки для хлопчиків і якими - для дівчаток.

• Іграшки для хлопчиків, як правило, спрямовані на дію (солдатики, що    персоніфікують    героїв    мультфільмів    і    серіалів;    моделі автомобілів), вони розширюють та зміцнюють гендерну ідентичність в дитячий період, і хлопчики з самого початку соціалізуються більш діяльними та незалежними, ніж дівчинки.

• Іграшки для дівчинок більше пов'язані  з домашніми справами (дитячі     колясочки,     ляльки     Барбі),     поряд     з     численними домогосподарськими виробами.

• Навіть   забарвлення   упаковки   забавок,   як   правило,   гендерно стереотипно:   ляльки   Барбі   продаються   в   рожевих   коробках, більшість   ляльок   -   у   пастельних   кольорах,   що,   як   правило, асоціюється з юними леді;  упаковки забавок для  хлопчиків,  як правило, мають темне або яскраве забарвлення.

Дитячі книги та підручники. Контент-аналіз (аналіз змісту) видань для дітей виявляє різницю в тому, як зображуються в них чоловіки та жінки.

• Чоловічі персонажі (дійові особи) кількісно переважають жіночі в цих книгах, інколи у відношенні 11:1.

• Чоловічі персонажі виконують безліч ролей і залучені до великого числа різноманітних видів діяльності; у той же час жіночі персонажі майже завжди зображені матерями, домогосподарками, вчителями, няньками або секретарками.

• Дітям прищеплюють, що:

1. Чоловіки більш значні, аніж жінки.

2. Чоловіки, як правило, ведуть більш цікаве і різноманітне життя, аніж   жінки.

3. Жінки в більшій мірі обмежені в тому, що можуть або повинні робити (бути матір'ю або домогосподаркою, наприклад).

 

Телебачення:

Як і дитячі книги, телепрограми буяють чоловічими персонажами. Передачі для дітей знаходяться в ряду тих телепрограм, що найбільш непропорційно зображають чоловічі та жіночі персонажі. Як і дитяча література, телебачення представляє чоловіків у більш різноманітних ситуаціях, які виконують більше різноманітних ролей і займають більш високий статус, аніж жінки.

• Враховуючи, що в середньому дитина дивиться телевізор  близько 3-х    годин    на день, ця  гендерно-стереотипна інформація сприймається дітьми багаторазово протягом дитинства, що значно підвищує можливості телебачення в процесі соціалізації.

Розподіл ролей під час гри.

•   Для хлопчиків вважається більш прийнятним забруднитися, ніж для дівчинок.

• Батьки ставляться більш терпляче до того, що сини отримують незначні травми під час гри (подряпані лікті або коліна, синці від падінь тощо), ніж доньки (в тій самій грі).

• Хлопці частіше знаходять розуміння, коли шумлять, скандалять беруть участь в фізично активних іграх ніж дівчинки.

• Деякі ігри вважаються такими, що більш личать хлопчикам, інші -дівчинкам    (наприклад,    гратися   у   "доньки-матері"    вважається прийнятним для останніх).

Кумулятивний ефект (ефект накопичення). Жодного з цих явищ недостатньо для того, щоб закласти гендерні норми у дитини; але взяті разом, вони утворюють кумулятивний, або сукупний істотний ефект.

• Діти отримують узгоджені відомості, що диференціюють хлопчиків і дівчаток;  ці  відомості зміцнюють процес  початкової гендерної диференціації, яка розпочинається в перші роки життя.

 

Процес гендерної соціалізації починається вже у дитинстві, а згодом виникають кілька нових чинників, які зміцнюють  гендерні ролі  в  юності,   серед  них     норми ровесників   і   друзів,   норми   сексуальної   доблесті, запрошення на побачення та спорт.

Поділ на чоловіків і жінок. Всі наступні розрізнення мають одну спільну особливість: вони зміцнюють розуміння підлітками того, що юнаки та дівчини відмінні один від одного, та що чоловіки та жінки мають різні "достоїнства" в нашій культурі.

Норми ровесників і друзів. В юності вони мають величезну вагу.

• Можливо, ніколи в житті ми не замислюємося стільки про те, що люди про нас думають, як у підлітковому віці.

• Мабуть, ані в який інший час ми не буваємо більш чутливими та схвильованими тим, що навколишні думають і говорять про нас, аніж у юності.

• В  цей  період  ми,  певно,  найбільш  настійливі  в своїх спробах відповідати рольовим гендерним очікуванням.

• Останні    виглядають особливо окресленими та визначеними для юнаків:

1. Наклеювання   ярликів,   наприклад  таких,   як      "педики"   або "паїньки" тим, чия мужність менш виражена - це один із засобів, за допомогою яких юнаки реалізують гендерні норми.

2. Таким    чином,    у    юнаків    існує   схильність    поводити    себе гіпермаскулінно (демонстрантивно-мужньо). Це спроба довести своїм друзям і ровесникам, що вони справжні чоловіки, діючи відповідно власному гендеру.

3. Діючи таким чином, підлітки зміцнюють своє розуміння того, що повинні являти собою гендерні ролі.

Норми сексуальної "доблесті". Схожим образом, норми сексуальної "доблесті" ясно окреслюють гендерні норми як для юнаків, так і для дівчат.

•   Встановлений   дуже   наочний,   і   при   цьому   стійкий   подвійний стандарт:    для    того,    щоб    відповідати    гендерним    рольовим очікуванням, юнаки повинні бути завжди готовими до сексу.

1. Вони повинні завжди жадати сексу та створювати враження, що постійно знаходяться в пошуках слушної нагоди.

2. Норми сексуальної "доблесті" вимагають від юнаків, щоб вони заявляли про свою сексуальну досвідченість, або, принаймні, про більш великий досвід, ніж в їхніх товаришів.

3. Норми "саме чоловічої" поведінки заохочують юнаків бути свого роду ходячою, розмовляючою, думаючою "секс-машиною".

Очікування від дівчат зовсім інші.

1. На відміну від юнаків, від дівчат очікується, що вони повинні відмовляти сексуальним намаганням юнаків, і дбати про те, щоб вони не заслужили собі репутації розпутної або легкодосяжної.

2. Від дівчат, у значно більшій мірі, ніж від юнаків, очікується бути розбірливою, що вони будуть якомога більше обачними.

3. Насамперед очікується, що дівчини повинні бути цнотливими.

• Виходить досить дивний парадокс: як повинні юнаки набувати весь свій сексуальний досвід, якщо дівчини зберігають недоторканість, а гомосексуальні        контакти не вважаються прийнятною альтернативою? Наше суспільство не готово до розв'язання цієї дилеми.

Призначення   побачень. Перед нами ще одна сфера, де відбувається гендерний розподіл, який з'являється в юності.

•   Хоча за останні 20 років стан речей значно змінився, дослідження показують,    що   люди    й   зараз   продовжують   вважати   більш притаманним для юнака запрошувати дівчину на побачення, аніж для дівчини - юнака.

•   Дослідження  переконують в тому,  що юнак з великою часткою ймовірності   відмовиться   від   запрошення   дівчини.    Видно    це відбувається тому, що запрошення дівчини уражає чоловічу гідність.

•   Навіть в 90-і роки, вважається відповідною гендерною поведінкою для юнаків запрошувати на побачення, а для дівчини - приймати або не приймати їх.

• Так, поведінка, пов'язана з побаченням, служить ще одним засобом для розрізнення в гендерних ролях.

 

Заняття спортом. Це також сфера, яка набула змін в останні роки. Зараз спостерігається більша рівність між юнаками та дівчатами, аніж у минулому. Проте багато істотних розрізнень зберігається:

•   Дослідження по соціології спорту вказують, що чоловічі спортивні змагання привертають увагу більшої кількості глядачів.

•   Зберігається тенденція  пропонувати більшу  розмаїтість у  видах спорту для юнаків, позбавляючи багатьох дівчат можливості вибору спортивних занять.

•  Навіть   сьогодні    в   багатьох   школах   зберігається    розділення спортивних класів, а інколи пропонуються різні види спортивних занять юнакам і дівчатам.

 

Як соціологічне утворення, поняття гендерна нерівність використовується для позначення систематичної різниці між життєвими умовами, соціальними очікуваннями та можливостями саме в силу того, що індивід є чоловіком або жінкою. Наше суспільство робить значні розподіли між чоловіком та жінкою; ці розрізнення численні і можуть визначатися кількісно за різними критеріями.

Різні життєві умови.

•   У чоловіків, у середньому вони простіше, аніж у жінок; існує безліч визначених сфер життя, де чоловіки виявляються в переважному становищі.

•   Систематичний характер цих розрізнень є причиною того, що наше суспільство в чималій мірі наповнено гендерною нерівністю.

Приклади:

Освіта: хоча дані на 1990 рік показують, що серед американських студентів відсоток жінок вищий, ніж відсоток чоловіків (54,4 % проти 45,6 %), саме жінки складають велику частину тих, хто навчається по скороченій програмі (part time) (48,2 % проти 41,2 %).

•   Остання       розбіжність      частково      зумовлена      економічними розрізненнями, що полегшують чоловікам можливість навчатися в коледжах і університетах повний час.

•   Ця  різниця,   можливо також,  хоча б частково,  зобов'язана тим рольовим   тендерним  нормам  у  нашій  культурі,  які  приписують жінкам   бути   студентками   тільки   в   другу   чергу,   а   матерями, дружинами та домогосподарками - в першу.

Зайнятість та прибутки: навіть у сьогоденні жінки частіше залишаються без роботи. А перебуваючи зайнятими, жінки заробляють набагато менш чоловіка.

•   Нещодавні статистичні дані свідчать про те, що жінки приблизно в два рази частіше залишаються без роботи.

•   На   сьогоднішній   день,   зарплатня   працюючої  жінки   складає   в середньому дві третині від чоловічої

Фахова зайнятість. Навіть на сьогодні існують глибокі відмінності у фаховій зайнятості між чоловіками та жінками в нашому суспільстві.

Сфери зайнятості, де переважають жінки, як правило, характеризуються низьким рівнем соціальної захищеності, зарплати, пільг і привілеїв, а також відсутністю престижу та можливостей службового зростання.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

 

1. Що таке сім’я і шлюб?
2. Які типи і види сімей ви знаєте?
3. Назвіть основні функції сім’ї.
4. Що таке умови життя сім’ї і які умови ви вважаєте важливими?
5. Назвіть етапи існування сім’ї.
6. Які ви знаєте найпоширеніші причини розлучення?
7.         В чому полягає відмінність між поняттями «стать» і «гендер»?
8.         В чому полягає проблема гендерних відмінностей ?
9.         Яка основа гендерної ідентичності ?
10. Явище фемінізму: сутність, етапи розвитку, напрями.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Кон И.С. Социология личности.— М., 1967.                       
2. Краткий словарь по социологии.— Москва, 1989.                  
3. Мертон Р. Социальная структура й аномия // Социологические исследования.—1992.—№3,4.                                           
4. Москаленко В.В. Социализация личности. (Философский аспект).— Киев, 1986.
5.  Особа і суспільство:  Підручник   для   10   кл /   Р.А.Арцишевськнй, С.О.Бондарук та ін. – Київ - Ірпінь: ВТФ "Перун", 1997.
6. Клайн Х.  Основи соціології. – Харків, 1999.

 

Додаток.    

 

Т. Устименко

 

… Есть вещи, которые в любом искусственно-морализованном обществе считаются крайне неприличными, особенно если о них говорят женщины. О нет, речь идет не о супружеской неверности, не о вытравливании нежеланной беременности и не о полученных от супруга синяках. Все это совершенно нормально с точки зрения широкой публики. Дамам не прощают совсем иное.

   По меркам общества, жена ни в коем случае не должна становиться успешнее мужа. На самом деле подобное встречается отнюдь не редко, но вот поди же ты - афишировать такую "неправильную" ситуацию в семье не соглашаются ни только мужчины, но и сами женщины. Дамы щадят самолюбие своих супругов, сознательно принижая собственные достижения. Они будто извиняются за ум и красоту, за трудолюбие и деловую хватку. То есть за все то, чем обычный человек вообще-то должен гордиться. "Вы не подумайте чего неприличного, - словно бы пытаются сказать женщины. - Я, как и положено любой бабе, - дура дурой. Просто сейчас у меня временные трудности - я неожиданно выбилась из образа. Простите, люди добрые. Ну не повезло мне - добилась я в жизни больше чем нормальный, среднестатистический мужчина. Но вы не волнуйтесь, скоро я снова стану серенькой мышкой-неудачницей и смирно уйду в тень своего господина".

   Нормальная женщина должна быть хуже мужчины - вот установка нашего общества. Поэтому, если она вдруг становится в чем-то лучше его, она просто обязана прилюдно каяться, ныкаться по всем углам и просить прощения у всех богов сразу. И, конечно же, ни словом ни взглядом, никогда не напоминать любимому о реальном положении дел. Угождать, подстраиваться, подмахивать, тешить мужское самолюбие и уничижать себя - это всегда пожалуйста. А вот публично признавать себя более успешной - стыд и позор.

   А еще женщине неприлично выглядеть сексуальной. От нее требуется стройность ног и упругость кожи, пухлость губ и пышность волос. Ее всячески подбивают на флирт, домогаются, уговаривают вступать в близость с кем угодно и когда угодно. Но при этом ее за это же и осуждают. Парадокс!

   А злость и умение постоять за себя? Увы, в наличии этих качеств женщинам отказывают тоже. Им даже не прощают открытого проявления эмоций, выражающегося в отстаивании своих позиций, как-то: аргументированный спор с мужчиной - если последний остается в проигрыше, демонстрация силы воли, логики и умения мыслить объективно. Обиду, зависть, мелкую исподтишковую мстительность и прочие проявления слабости женщине простят, но если она решительно стукнет кулаком по столу или еще как-то, с поднятым забралом, проявит агрессию, то все - пиши пропало. Хорошие девочки себя так не ведут. Хорошие девочки не вызывают мужчину на поединок и не валяют его в грязи ни физически ни морально, на потеху всему ристалищу. Хорошие девочки - если их что-то возмутило, должны забиться в уголок и там тихонько поплакать, в ожидании своего защитника на белом коне. Но, при том - проявлять гнев открыто, бороться за свои права, как это делают мужчины - стыдно!

   И уж что в женщинах совершенно не допустимо - так это скинуть на кого-то свои материнские обязанности и идти спасать мир. Нельзя доверять хотя бы часть родительских обязанностей мужчине - это не правильно. Нельзя быть амбициозной. Нельзя становиться жесткой, неуступчивой, принципиальной. Нельзя гордиться своими успехами, если они выходят за рамки кухни, набожности, вышивания, выращивания цветов и воспитания детей. Нельзя вслух признавать свои достижения, если у тебя что-то получается на территории традиционно-мужской вотчины. Нельзя знать себе цену, уметь драться, выглядеть любвеобильной и не подчиняться существам - носящим брюки и шляпы. Существам - называемых мужчинами, что приравнивается к слову - человек. Женщине нельзя быть человеком. Стыдно! …