Лекція на тему: "Мистецтво Стародавньої Греції"

Мета: актуалізувати знання та з’ясувати особливості мистецтва Стародавньої Греції; ознайомити студентів з  головними рисами становлення мистецтва Стародавньої Греції; дослідити основні ознаки мистецтва різних періодів Стародавньої Греції; прослідкувати зміну характерних особливостей мистецтва Греції у різні періоди розвитку; розвивати у студентів уміння порівнювати, узагальнювати інформацію; виховувати прагнення оволодіти знаннями.

Обладнання: мультимедійна дошка, презентація із ключовим матеріалом заходу, ілюстрації видів мистецтва Ст. Греції про яких йдеться мова у змісті лекції.

ПЛАН:

I. Вступ

II. Виклад основного матеріалу

1) Загальна характеристики давньогрецької культури

2) Мистецтво Архаїки 7-6 ст. до н.е.

3) Висока класика Стародавньої  Греції

4) Пізня класика

5) Доба еллінізму

III. Висновки

VI. Питання до лекції

V. Додатки

Список використаних джерел:

1. Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство: Учеб.—3-е изд., перераб. и доп.—М.: Высш. шк., 2013.— 368 с.

2. Искусство древнего мира. Любимов Л. 2-е изд. - М.: Просвещение, 1980. — 320 с.

3. История и культурология: учебное пособие для ВУЗов/Под ред. Н. В. Шишовой. – М.: Логос, 1999. – 100 с.

4. История искусства зарубежных стран. Первобытное общест- во, Древний Восток, античность / Под ред. М.В. Доброклонского и А.П. Чубовой. М., 1981. 194 с.

5. Ордерная система древней Греции // [Електронний ресурс] Точка доступу: http://tartle.net/blog/195-ordernaya-sistema-drevnyay-grecii/

6. Орнаменти Античного світу // [Електронний ресурс] Точка доступу: https://msn.khnu.km.ua/pluginfile.php/293311/mod_resource/content/3/Лекція%202.4.pdf

ХІД ЗАНЯТТЯ

I. Вступ

Мистецтво Стародавньої Греції, як і філософія, спиралось на міфологію й черпало з неї свої теми й сюжети. Проте воно починає служити не тільки ритуально-міфологічним, культовим завданням. Твори мистецтва набувають свою власну, естетичну цінність, яка визначається не їх культовим призначенням, а художніми цінностями. Мистецтво стає самостійною галуззю культури, сферою діяльності, спрямованою на задоволення естетичних потреб. У ньому виникають й диференціюються один від одного як особливі його види архітектура, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, лірична поема, драма, театр.

Основою грецького мистецтва була міфологія. Докорінна відмінність античної культури від культури Єгипту, Месопотамії чи Скіфії випливає із самого характеру грецької міфології, яку потім, лише перейменувавши на свій лад, запозичили римляни. Як будь-яка інша, грецька міфологія являє собою докорінно художню творчість народу, вона втілювала в конкретні образи таємничі сили природи. Грецька поезія, і в першу чергу гомерівський епос, надали народним легендам закінчений розповідний характер.

 Життя для елліна – боротьба, а за життям наступає смерть. Але життя ‑ не тільки боротьба, головне в житті – радість. А радість породжує усмішку. І в цілому грецьке мистецтво осяяне усмішкою, велично спокійною усмішкою радості. Отже, грецька міфологія створила богів, що втілювали в прекрасних людських образах пристрасті і мрії, якими живе світ. Якщо стародавній грек сприймав природу не в її нерозгаданих таємницях, а в її видимій об'єктивній реальності, його мистецтво мало стати реалістичним. Художня творчість Еллади вперше в історії світу установила реалізм як абсолютну норму мистецтва. Але не реалізм у точному копіюванні природи, а в завершенні того, чого не змогла довершити природа. Отже, притримуючись намірів природи, мистецтву належить створювати таку досконалість, яку природа лише започаткувала, але сама не змогла досягти. Боги Олімпу ‑ Зевс, Афродіта, Афіна ‑ хто вони, як не люди, які стали ще прекраснішими і набули у своїй людській досконалості безсмертя.

 Головна тема грецького мистецтва – людина. Повністю виявити всі можливості людини - такою була мета мистецтва, поезії, філософії і науки. Ніколи ще в історії людства так глибоко не впадало в душу усвідомлення того, що людина ‑ найвище творіння природи. І тому вслід за міфотворчістю мистецтво повинне зображувати людину, наділену тією гідністю і тією красою, яку належить їй в самій собі виявити. Грецьке мистецтво твердо стає на шлях гуманізму, де йому судилося завоювати нетлінну славу. Мета грецького мистецтва - створення краси, яка рівнозначна добру, рівнозначна фізичній і духовній досконалості людини.

II. Виклад основного матеріалу

1) Загальна характеристики давньогрецької культури

На початку І тис. до н.е. всі племена Давньої Еллади Знаходились на останній стадії первісного ладу. Період їх історії ХІ-VІІІ називається “гомерівським”, при чому в 9-8 ст. з’являється соціальна нерівність. Вожді і оточення захоплювали землі, здобич, рабів. Поява заліза сприяє розвитку ремесел. Процес розпаду родового ладу супроводжується оформленням образного світогляду еллінів – міфології. Її передавали аеди. Міфічні перекази про богів, про життя та діянння вождів та героїв відтворені в багатьох мистецьких творах від античності до сьогодення. Давньогрецький пантеон складний і розвинений. Від Урана (Небо) і Геї (Земля) народилось 6 дітей-титанів. Один з них Крон (Час) полонив батька і захопив владу. Він боявся своїх дітей і проковтував їх. Але мати (дружина і сестра Крона) Рея врятувала молодшого сина – Зевса. (Крім нього: Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон). Зевс змужнів і змусив батька повернути на світ своїх братів і сестер. Він став на чолі богів-олімпійців, що починають керувати світом.

Небо: Зевс – Гера, Аполлон, Артеміда, Афродіта, Афіна. Біля трону Зевса – Ніка, біля Гери – Іріда; Геба і Ганімед роздають олімпійцям нектар і амброзію. На Олімпі – Феміда та Мойри.

Вода: Посейдон – Амфітріда, їх син Тритон та 50 дочок-нереїд.

Підземний світ: Аїд – Персефона, богині помсти – Еринії, смерть – Танат, сон – Гіпнос, перевізник через ріку Харон, пес-охоронець Цербер.

Елліни намагались в своїх міфах пояснити явища природи, їх поетична фантазія населила світ казковими істотами. Так, в річках проживають німфи, на деревах – дріади, в горах – ореади, в морях – океаніди; дику природу уособлювали сатири і кентаври. Світом керували несмертні, але подібні людям боги. Це робило їх близькими і стверджувало еталоном довершеності красу людини.

Покровителем мистецтва був Аполлон, якому підлягало 9 муз: Каліопа – епічна поезія, Евтерпа – лірика, Ерато – пісні про кохання, Мельпомена – трагедія, Талія – комедія, Терпсіхора – танці, Кліо – історія, Уранія – астрономія (мати – Мнемозіна), Полігімнія – священні гімни.

Порівняно з міфологією образотворче мистецтво робить перші кроки. Найвищий рівень демонструє гончарство. Вже на межі тисячоліть виконані на крузі вироби почали розписувати лінійно-геометричним орнаментом можливо магічного значення. Великим розмаїттям відзначаються форми посуду, в залежності від призначення. Одні використовувались для зберігання рідин – піфос, пеліка, гідрія; амфора – для рідин і зерна; для змішування вина з водою – кратер, дейнос; охолоджування – псіктор; наливання – ойнахойя, пиття – кілік. Крім цього – арібаллоси, піксіси, ритони, лекіфи. Всі вони захоплюють довершеністю форми, функціональністю, гармонією декору і тектоніки.

В рамках геометричного стилю виділяються локальні варіанти. Кращими творами доби слід вважати вази, а власне, культові посудини з Діпілонського кладовища. Вони вищі за людину і слугували надгробками євпатридів. Вся поверхня ваз вкрита розписами. Орнамент відіграє роль не лише декоративну, а покликаний підкреслити тектонічні, конструктивні особливості посуду. Поверхня розділена на окремі горизонтальні смуги-пояси, утворені геометричними узорами: трикутниками, меандрами, зірками В розписах цих ваз з’являються мотиви процесій, гранично стилізованих, підпорядкованих орнаментиці. Іноді сцени діпілонських ваз переносять нас у світ гомерівських героїв: по морю пливуть дворядні човни з гребцями, йде битва біля кораблів, змагаються музиканти і танцюристи, проходить похорон героя тощо.

Відносно архітектури, то в гомерівський період будівництво цивільне, типове для мікенської культури, відступає на другий план: на зміну палацам і фортецям приходять сакральні споруди. Давньогрецька архітектура протягом гомерівських часів та початку архаїки зберігає форму магарона, улюблену ще у ахейців. В основі своїй це – прямокутний зал, що опирається на чотири колони з отвором в стелі і без вікон. Поступово мегарон як будинок володаря перетворюється на святилище бога. Проте будівельний матеріал залишається попереднім:  це дерево та глина. 

2) Мистецтво Архаїки 7-6 ст. до н.е.

Час формування античного рабовласницького ладу і міст-держав. Архаїка позначена також прогресом матеріальної культури. Розвивається містобудівництво, ливарництво, збільшується виробництво товарів. З’являються загальноеллінські ринки, чеканяться гроші. Купці, ремісники, моряки, селяни і середні рабовласники утворюють демос (народ), що протистоїть євпатридам. Формування державності супроводжується колонізацією, коли навколо Середземного і Чорного морів виникає біля 150 міст. З колоній везуть хліб і рабів, а в обмін – художні вироби. Освоєння нових територій і розвиток торгівлі послабили позиції знаті і в кінці VI ст. виникає демократія, що забезпечувала відносно рівні права всім вільним. Поступово усталюються міцні громадські колективи. Основа держави – поліс. Поліс уявляв собою соціально-політичну форму існування рабовласницького ладу в Елладі. Формується відповідна ідеологія: переконання, що їх політичний устрій – найкращий, що елліни горують над варварами. Це сприяло розвитку наукової думки і творчості. Розповсюджується загальногрецька алфавітна писемність. На основі засвоєння знань єгиптян і вавілонян, розвиваються точні науки. Виникає натур-філософія, представниками якої були Валес, Анаксімандр, Анаксімен. Народжується театр.

Архітектура. Основним типом давньогрецької архітектури, з яким пов’язані всі її досягнення і конструктивні і декоративні,  став  храм, де зберігалась статуя бога-покровителя і міська скарбниця. На початку  VII ст. до н.е. була розроблена система раціональних співвідношень між опорами та перекриттям – ордер. Формуються два основних напрямки: доріічний та іонічний і вже значно пізніше, в добу пізньої класики, з’являється коринфський. Дорійський напрямок прагнув до монументальної мужності, а для іонійського характерні вишукана легкість ліній. Поняття ці не співпадають механічно з географічним розповсюдженням обох стилів.

Найулюбленішим типом храму став перистиль або периптер / “з усіх боків окрилений” /, тобто, споруди, обнесені з усіх боків колонадою, Вони спочатку відзначались підкресленою видовженістю. Основними складовими  частинами ордера є: трьохступінчастий стереобат, на якому стоїть періптер; колона з базою /в доричному ордері – без бази/, канелюрами і капітеллю; антаблемент (архітрав, фриз, карниз), двоскатний дах з двома фронтонами. Основні відмінності в ордерах стосуються колон, зокрема – капітелей. Якщо дорична капітель мае чітку геометричну форму і складається з ехіни та абаки, то іонічна капітель має пишні закручені волюти та орнамент. Середня частина антаблемента – фриз – поділений на тригліфи та метопи, що оздоблювались рельєфом. Всередині – наос. Ранніми зразками таких  споруд є храми Аполлона в Коринфі і Дельфах, скарбниця афінян у Дельфах, Найславленішим в античні часи храмом доби архаїки був  храм Артеміди в Ефесі, спалений Геростратом.

Скульптура. В добу архаїки зароджується монументальна пластика. Статуї культового характеру позначені схематизмом і умовністю.  Постійні війни робили основним обов’язком захист поліса. Труднощі походів і вага зброї вимагали фізичної сили. Фізичні вправи демонструються на змаганнях. Виникають Олімпійські та інші ігри. На змаганнях атлети виступали оголеними, тобто, саме життя висувало атлетичний ідеал краси, що починає панувати в скульптурі. Система обробки каменю поки що нагадує єгипетську, знання анатомії приблизне, деталі (волосся, одяг) трактуються декоративно. Всі об’єми тіла зводились до площин профілю і фасу; типові вертикальність, фронтальність, симетрія. Яскравим прикладом такої трактовки можуть бути так звані “Богиня з Оксера”, “Богиня із зайцем”, Триголовий змій тощо. Але при спільних з Єгиптом рисах, маємо новий зміст: переважна більшість композицій створюється не не для звеличення обожнюваного фараона, а заради прославлення міці вільної людини.

Названі риси особливо відчутні в статуях так званих куросів /”юнаків”/, що називаються також архаїчними Аполлонами. Куроси загалом зустрічаються на Північному Пелоппонесі і Кікладах, а майстри Аттики віддавали перевагу корам, тобто “дівчатам”. Одним з найвідоміших пам’ятників є «Аполлон з Тенеї». Умовність трактовки мармурової постаті юнака, що стоїть, виструнчившись, нагадує єгипетську мистецтво. В повній мірі витриманий принцип фронтальності зображення. На вустах юнака грає так звана «архаїчна» посмішка, очі широко розкриті, руки опущені і стиснуті в кулаки.  Характерно, що голова, ніс, вуста постаті живуть ніби самі по собі. Точність і вишуканість зображення окремих частин фігури в добу архаїки надзвичайно високі, але статуї позбавлені цілісності і гармонії.

В жіночих постатях не приділяли багато уваги пропорціям людського тіла, а зосереджувались на гнучких обрисах і м’якому трактуванні драпувань одягу. Статуї кор аттичної школи з пароського або пентеліконського мармуру сповнені грації і, водночас, серйозної гідності, як “Кора в Пеплосі”, “ Кора хіоського майстра”.

Поступово розвиток архаїчної пластики йде від жорстких, нерухомих абстрактно-геометричних форм до вільних і природних. Цікавим зразком зрілої архаїчноі пластики є “Мосхофор”.  Юнак з жертовним телям на плечах утворює монолітну композицію, побудовану за принципом схіазма. Сильне, пропорційне тіло, м’язисті руки поєднуються з декоративно трактованими деталями: орнаменталізованою зачіскою та бородою. Як і вся архаічна скульптура, Мосхофор розфарбований: теля - синє, очі – червоні, борода – зелена. З часом в пізньоархаїчних статуях, таких як “Курос із Аттики” чи “Аполлон з Пьомбіно” зникає і умовна посмішка. Пропорції тіла тут правильні і достовірні, добре передані м’язні, чудове моделювання мармуру. Перед нами з’являється типовий узагальнений образ героя, девізом якого є  “нічого занадто”.  

Вазопис. Порівняно з “геометричною” керамікою Діпілону, в добу архаїки набагато більше уваги приділяється сюжетним зображенням. Зображення людини, її повсякденних занять і розваг стало головною тенденцією творчості. Розписи 7 - першої половини 6 століть до н.е. - так званий чорнофігурний, тобто зображення чорним  лаком по жовтій глині. Тонкий контурний малюнок, деталі продряпані. В 6 ст. остаточно перемагають цілісні багатофігурні композиції. Афінські вази витіснили всі інші. Найвидатнішим майстром чорнофігурного розпису був Ексекій. Його відомими творами є амфора “Ахіл та Аякс, що грають в кості” – справжня перлина архаічного мистецтва - та “Килік з Діонісом”. Як бачимо, чорнофігурний стиль висуває на перше місце людину і міф.

Чорнофігурна техніка відповідала завданню “прикрашання” ваз, але умовний площинний малюнок обмежував можливості невимушеної передачі руху і тощо. З останньої чверті 6 ст. його замінив червонофігурний розпис. Образи міфології поступаються місцем побутовим сценам. Майстри досягають більшої індивідуалізації персонажів. Ми бачимо на вазових розписах юнаків, що займаються у палестрах, майстерню ремісника, веселий бенкет, флейтисток  тощо.

Червонофігурна амфора Евфіміда з написом: “Розписав Евфімід, син Полія, як Єфроній ніколи б не зміг.”, зображує Гектора, Пріама і Гекубу. Єфроній, автор кратера з сценою в палестрі, вважався одним з кращих.

В цілому вазопис архаїки демонструє, як в боротьбі з умовностями геометричного випереджають скульпторів.

Таким чином, в стилю формується нова мова реалістичного мистецтва. Досягнення вазописців добу архаїки були закладені ті підвалини художньої культури, той гуманістичний ідеал еллінського народу, на яких виросло мистецтво класики.

3) Висока класика Стародавньої  Греції.

Культура Еллади вступає в період найвищого розквіту, пов’язаного з перемогою рабовласницької демократії. Суворим випробовуванням для греків були війни з Персією (500-449). Всі міста Еллади об’єднались навколо Афін. Під час персидських війн склався морський союз /478р. до н.е./, де брало участь біля 200 міст, Пізніше цей союз перетворюється на короткий термін в державу під егідою Афін. Із зростанням ролі флоту зросла і роль бідноти, що служила в ньому. В середині V ст. всі громадяни Афін одержали можливість займати всі державні посади за жеребком. Жінки і інші елліни прав не мали. Великої шкоди єдності держави завдавало суперництво Афін і Спарти.

Плідною для афінян була діяльність Перикла, який 15 років керував містом на посаді стратега (444-429). Зокрема, високого рівня досягає в цей час духовне життя еллінів. Найвищого розквіту досягає афінська демократія, суспільне життя. В місті проживають відомі філософи Анаксагор та Демокрит, формується школа софістів. Водночас із ними живе в Афінах видатний філософ античності Сократ. В п’ятому столітті, в добу високої класики розквітає творчість видатних драматургів античності Есхіла, Софокла та Еврипіда. А образотворче мистецтво втілило в прекрасних художніх образах узагальнений тип людини-героя в довершеності фізичної і духовної краси.

Архітектура. Наприкінці доби архаїки та на початку ранньокласичного періоду греки досягають в своїх ордерах справжньої архітектурної гармонії. Удосконалюється тип периптера: усталюються відношення кількості колон по сторонах як 1:2+1. Наприклад, співвідношення колон в храмі Зевса в Олімпії – 6 : 13. Колони стають тоншими і стрункішими, що змінює загальний вигляд споруд. Переважає доричний ордер з логічними конструкціями і гармонійними пропорціями. Храм Гери в Пестумі відзначає урочиста монументальність, конструктивне рішення точне і логічне. Всередині храму – двоярусна колонада. Ще більш вишуканим стає іонічний ордер. Серед іонійських храмів, що збереглись від тих часів виділяється легка і ошатна скарбниця в Дельфах.

Скульптура.   В ранньокласичний період, тобто в кінці 6-го – в першій половині 5 століття до н.е. досягає розквіту синтез архітектури і монументальної пластики. Вперше ми бачимо, як архітектура і скульптура виступають як рівноцінні мистецтва, доповнюючи одне одне. Так, у вже згаданому храмі Гери в Пестумі велику роль відіграють скульптурні композиції на фронтонах та метопах. Статуї невимушено заповнюють поле фронтону і узгоджуються з його обрисами. Етапну роль зіграла скульптура храму Зевса в Олімпії (470-456). На метопах храму відтворені 12 подвигів Геракла. На східному фронтоні – міф про виникнення змагань на колісницях. На західному – битва богів і героїв з кентаврами (довжина фронтону 26 м., висота – 3 м.). В центрі – Аполлон на весь зріст, а по обидва боки віртуозно вписана в трикутник композиція, що втілює ідею переваги розумної людини над силами природи.

“Візничий” – одна з небагатьох давньогрецьких статуй, що відомі не в копіях і виконана в типовому для того часу матеріалі – бронзі. Молодий грек  стояв на колісниці з квадригою, стискуючи в руках віжки. Суворий ритм складок уподіблює фігуру доричній колоні. Особливої пронизливості погляду надають інкрустовані очі.

Зображення людини в рельєфі мислиться з V ст. в 3-х вимірному просторі. Рельєф з зображенням Афіни може розглядатись як типовий приклад. Витончена, граціозна дівчина спирається на спис в глибокій задумі. Захоплює спокійний ритм драпіровок пеплоса. Образ сповнений моральної чистоти. Іншого, більш чуттєвого настрою сповнені рельєфи уславленого “Трону Людовізі”. Центральна композиція відтворює сюжет міфу про народження Афродіти. Спокійна, врівноважена композиція позначена гармонійною єдністю. Основний художній ефект досягається за рахунок складного ритму ліній і рухів, який об’єднує частини твору. Та ж гнучка мелодійність ритмів характеризує бічні композиції трону із зображенням флейтистки та жінки з жертовним вогнем.

Улюбленим матеріалом V століття, як зазначалось,  була бронза. Саме в бронзі працювали видатні майстри ранньої класики – Мирон і Поліклет. Проте, роботи їх відомі лише по мармуровим копіям римлян.

Справді світову славу приніс Мирону його  “Дискобол”. Заслуга майстра в тому, що він вперше зумів передати в скульптурі активність руху. Все тіло атлета насичене рухом і напружене до краю. Сам задум представити атлетичну постать з торсом, нахиленим вперед, в граничній концентрації фізичних сил був сміливим для свого часу. Ще одна робота Мирона – “Афіна і Марсій”, цікавий приклад двофігурної композиції, персонажі якої пов’язані лише психологічно.

Поліклет намагався знайти ідеально вірні пропорції людської фігури. Він математично розрахував співвідношення частин тіла між собою; взявши за одиницю середній зріст, одержав: голова – 1/8, обличчя – 1/10, долоня – також, ступня 1/6. Він написав трактат “Канон” про гармонійні пропорції і втілив його принципи на практиці в своєму “Дорифорі”. Спокійна, невимушена поза, природність досягається завдяки системі рівноваги: припідняте праве стегно – спущене плече, спущене ліве стегно – підняте плече. Вся вага припадає на праву ногу – на лівому плечі спис. Образ втілює стриману могутність, можність, готовність до подвигу. Фактично Дорифор – уособлення ідеалу доби: здорова, цільна, гармонійна особа. Ці зображення стояли в багатьох палестрах Еллади. Канон Поліклета проіснував біля ста років в давньогрецькій пластиці, поки на зміну йому не прийшов новий, встановлений Лісіппом.

 В добу ранньої класики починає працювати і найуславленіший скульптор доби – Фідій.   В 480-479 роках перси захопили Афіни і зруйнували Акрополь. Розвалини довго зберігались, як нагадування про нашестя. Першим новоствореним пам’ятником стала статуя Афіни – воїтельки з шоломом і списом, що височіла над містом і морем. Її створив найвидатніший афінський майстер Фідій.     Він народився в Афінах, вчився в Агеллада разом з Мироном і Поліклетом. В юності він створив групу з 13 богів і героїв для храму Аполлона в Дельфах. Справжню славу Фідію принесла 13-метрова статуя Зевса-громовержця для храму в Олімпії. В ній втілено класичний ідеал людської особистості. Трон виконано з кедрового дерева, дерев’яна фігура обкладена золотом (одяг) та слоновою кісткою (тіло), тобто – хризоелефантинній техніці. В руках Зевса скіпетр (ліва) та 2-метрова статуя Ніки. Сучасників приваблював вираз доброти, м’який людяний погляд всесильного бога. В 480 – 479 роках  перси захопили Афіни і зруйнували Акрополь. Першим новоствореним пам’ятником головного святилища афінян стала статуя Афіни-воїтельки в шоломі і з списом із позолоченим вістрям, що височіла над містом і морем. Автором композиції теж був Фідій, що  пов’язав свою творчість з Афінами.

Архітектура і скульптура афінського Акрополя. В цей період Перікл запропонував відкладати 1/60 прибутків для оздоби міста. В 449 р. вирішили реконструювати Акрополь, доручивши загальне керівництво Фідію. Скоро повстав унікальний комплекс. Підіймаючись на верх скелі Акрополя, глядач поступово відкриває все розмаїття і багатство ансамблю: Пропілеї, храм Ніки Аптерос, Пінакотеку, Піргос, Статую Афіни, Ерехтейон, Парфенон. В цілому впадає у вічі прагнення творців Акрополя поєднати елементи іонічної та доричної архітектури. Архітектор Мнесіклет, автор величних Пропілеїв, що ведуть до Акрополя, безпосередньо використовує обидва ордери: доричні колони прикрашають два фасади, а іонічні – внутрішній прохід. В архітектурі чудового мініатюрного храму Ніки Аптерос /”безкрилої”/ набувають довершеності вишукані риси іонійського стилю, хоч будував його автор величного  Парфенону Калікрат. Центр Акрополя – Парфенон (архітектори Іктін і Калікрат). Доричний периптер з розмірами 70×31 м. вражає чуттям гармонії і міри з врахуванням особливостей людського зору: стереобат в центрі на 10 см опукліший, як і архітрав; наріжні колони масивніші і ближче посунуті до інших; всі колони похилені до центру.  Вплив іонійських традицій в цьому доричному периптері виявився в появі фризу із зовнішнього боку західного фасаду.  Всередині храму – целла  з дванадцятиметровою статуєю Афіни Парфенос, яка виконана теж в хризоелефантинній техніці, /на виготовлення пішло біля 1200 кг золота/. В правиці покровителька Афін  тримає 2-метрову Ніку, а в лівій – 5-метровий щит. Статуя вкрита рельєфами: на сандаліях – бій греків з кентаврами; на щиті ззовні – битва з амазонками, всередині – богів з титанами. Західна частина храму називалась “парфенон”, там дівчата  протягом року ткали Афіні одяг.

З Парфеноном пов’язані вищі досягнення доби в рельєфі. Вся тематика скульптурних композицій пов’язана з Афіною. На східному фронтоні відтворено міф про  народження Афіни, західному – суперечка Афіни з Посейдоном за Аттику. Східні метопи розповідають про боротьбу богів з гігантами, північні – руйнування Трої, західні – битва афінян з амазонками, південні – битва греків з кентаврами. Внутрішній фриз – святкова панафінейська процесія афінських громадян. Це – стрічка довжиною 160 м., висотою 1м. Тема фризу – урочистий похід: юнаки, вершники, музики, старці, дівчата рухаються в урочистому ритмі; за процесією спостерігають боги. Постаті водночас величні і динамічні. Цей рельєф побудований за принципом ізокефалії, вражає невичерпна фантазія в передачі руху: з 365 людей та 227 тварин немає двох однакових. Подібно до Мирона та Поліклета Фідій зображує людей ідеальних, таких якими вони мають бути. Помер видатний скульптор в тюрмі в 431 р. до н.е.

Останній храм Акрополя – Ерехтейон, розташований дуже живописно, це єдиний асиметричний храм Греції: східна частина на 3 метри вища за західну. Храм має три портики із знаменитими каріатидами замість колон з південної частини споруди.

Про живопис високої класики, як і раніше, ми можемо судити із свідчень сучасників та вазопису. Першим легендарним живописцем був Полігнот, що розписав з учнями портик Стоя Пойкіле сценами з легендарних та історичних битв. Полігнот та його учні використовували чотири фарби: білу, чорну, червону та жовту і славились майстерним малюнком. Слідуючий відомий живописець Аполодор був прозваний “майстром тіней”. Він застосував нову техніку, близьку до темпери, що дозволило ввести перспективу, світлотінь тощо.

4) Пізня класика. 

Архітектура. Виникає потяг до підкресленої пишноти і грандіозності. Яскравим прикладом нових тенденцій стала гробниця царя Мавзола в Галікарнасі. Цей тип пам’ятника, що увінчує особу царя, прийшов із сходу і позначений рисами величної монументальності. Цю 24-хступінчасту піраміду висотою 49 м, увінчану квадригою коней греки зараховували до семи чудес світу. Театр в Епідаврі, створений архітектором Поліклетом молодши захоплює гармонією пропорцій. Світла кам’яна чаша його театрона (підковоподібно розташовані місця для глядачів), розміщена на лісистому пагорбі, чіткими круглястими лініями контрастує з положистими образами навколишніх гір. Розрахований на 25000 глядачів, театр вражає акустикою: в останньому ряду за 60 м. від сцени чути кожен звук.

Скульптура. Втративши життєву повноту і цілісність, твори цього часу глибше розкривають внутрішній світ і емоції людини. Найвищі досягнення презентують роботи Скопаса з Фароса, Праксителя з Афін та Лісіппа з Сікіона. Скопас оформлював Галікарнасський мавзолей і храм Артеміди в Ефесі. Його роботи сповнені могутньої енергії та пристрасного напруження як сповнена динаміки  “Менада”. Якщо у Дискобола всі рухи точно розраховані і раціонально обумовлені, то у Менади рух стає виражальним засобом передачі внутрішнього стану. Скопас створив також новий тип посилено експресивного обличчя, наприклад в образі Геракла.

Пракситель в роботах втілював чуттєву красу людського тіла і передавав радість буття. Гнучкі, пливкі лінії його “Афродіти Кнідської” та “Гермеса з Діонісом” знаменують новий ліричний стиль. Замість мужньої суворості атлетів V століття ми бачимо в Гермесі спокійну грацію пози та одухотвореність і поетичність ідеально вродливого обличчя. до-речі, вперше в давньогрецькій скульптурі він зобразив Афродіту в чарівній і піднесеній наготі.

Лісіпп за творче життя створив біля 1500 робіт. Був придворним майстром Олександра Македонського і залишив нащадкам його бюст. Він намагався наблизити образи до реальної дійсності, дати їх в конкретній ситуації. В його творах стверджується нова система пропорцій: більш струнка і легка: у атлетів Лісіппа стрункі, дуже довгі ноги, гнучкий тонкий стан та невелика голова. Цей ідеал втілює “Апоксіомен”. Трактування вимагає кругового огляду, змінюючи враження залежно від точки зору; фігура подана в нестійкій рівновазі, з ознаками втоми.

Підсумовуючи сказане відзначимо, що в мистецтві IV століття вже були закладені підвалини культури доби еллінізму. Зокрема Скопас створив новий тип обличчя – посилено експресивний (образи Галікарнакського мавзолею). Пракситель подає в своїх роботах характери ліниво-спокійні, фігури довершених пропорцій. Підпора в нього використовується, як невід’ємна частка композиції. Лісіпп звертає увагу на конкретну людину.

5) Доба еллінізму.

Еллінізм став фінальним етапом розвитку давньогрецької культури. Грандіозні політичні зміни в Елладі пов’язані з походами Олександра Македонського в Персію. З 334 по 324 р. до н.е. були захоплені території від Малої Азії до Індії, від Чорномор’я до аравійських пустель. Після смерті Олександра Македонського імперія розпалася на монархії: Єгипет, Сірію, Македонію. Війни між ними проходять через всю історію еллінізму. Селяни цих часів нічим майже не відрізняються від рабів. Загострюється контраст між багатими і бідними. Розвиток торгівлі спричиняє виникнення міст на Сході. Центрами еллінізму стали: Олександрія, Антиохія і Пергам.

Приплив полонених-рабів дозволив розширити будівництво палаців, храмів, театрів, будинків. З’являється потяг до “східної” величі. Будують Фароський маяк в Олександрійській гавані висотою 120 м. Скульптор Харес створює 32-метрову статую Геліоса – “Колосс Родоський”. Має місце взаємовплив грецької, єгипетської і вавилонської культур. Загальногрецька мова домінує від Марселя до Середньої Азії, від Каспію до порогів Нілу. Систематизуються всі знання, накопиченні за тисячоліття: в олександрійській бібліотеці зберігалося 700000 згортків по всім галузям знань. Архімед робить відкриття в фізиці, механіці, Евклід – геометрії, Гіппарх складає каталог зірок, Ератосфен обчислює довжину екватора, Арістарх Самоський стверджує, що земля і планети крутяться навколо сонця.

Політично-економічні зміни вели до втрати громадянської самосвідомості і формування нової уяви про місце людини в світі. Бурхливе життя, війни і небезпеки породжують думки про неможливість протистояння долі і бажання замкнутись в світі особистих переживань. Це відбивається і в новому розумінні краси. На противагу спокійній цілеспрямованості класичного мистецтва образи еллінізму несуть більше емоційне напруження і пристрасну патетику.

Архітектура. Доба еллінізму позначена прогресом містобудівництва. Нові міста на території завойованого Олександром Персидського царства мали регулярне планування, широкі вулиці, каналізацію і водопостачання. Як і в класичну добу центр міста – агору оточували портиками, що надавали тінь. В кожному елліністичному місті зводились палестри, адміністративні споруди – булевтерії длі засідань міської ради, екклесіастерії для священного вогню міста. Навколо агори розташовувались також прітанеї – канцелярії, судові та торговельні базиліки, театри, стадіони тощо. В сакральній архітектурі панував іонічний ордер, в якому вирішені монументальний Дідімайон в Мілеті, храм Асклепія в Прієні. Виникає форма псевдоперіптера, коли ряд колон до половини втоплений в товщі споруди. Крім прямокутних будівель в часи еллінізму часто споруджують круглі пам’ятники

Скульптура. Елліністичну пластику відзначає небачена до тих часів патетика. Надзвичайної емоційності сповнена мармурова статуя Ніки Самофракійської з розпростертими крилами, створена в пам’ять перемоги над сирійським флотом.

Справжнього розквіту патетичний стиль досягає в скульптурних рельєфах Пергамського вівтаря. Мармурова архітектурна споруда малих форм  зведена на честь Зевса  після перемоги Атіли І над галатами. Високий цоколь з струнким іонічним портиком перепоясаний безперервним фризом, що випромінює пафос боротьби. Висота фриза 2,3 м., довжжина 120 м. Темою стала битва богів і гігантів. Композиція вирішена таким чином, що боги-переможці розташовані над гігантами, які подолані; подаються найскладніші ракурси і рухи. В центрі – Зевс, що готується вразити блискавкою ватажка ворогів Порфіріона. Особливим драматизмом сповнена сцена бою Афіни, яка перемагає крилатого гіганта Алкіонея: до Афіни вже летить Ніка, священний змій кусає Алкіонея, а мати-земля Гея оплакує загибель синів.

Афродіта Мілоська – це повернення до класичних традицій. Фігура випромінює спокій і ясне чуття гармонії. Портретні роботи  елліністичної доби  разюче відрізняються від обличь класики, котрі ніколи не знали такої невпевненості і збентеженості. Один з останніх шедеврів еллінізму – Лаокоон трьох родоських майстрів: Агессандра, Афанодора і Полідора.

III. Висновки

Античне мистецтво Греції заклало основи сучасного естетичного розуміння світу, залишаючись класичним зразком його раціонального, естетичного, логічного тлумачення. Античне мистецтво Греції справила потужний вплив і на подальший розвиток світового мистецтва, і на його осмислення, дала початок багатьом напрямкам у різних областях духовної творчості.

Як відомо, класична епоха розквіту змінилася часом занепаду. Падіння престижу освіти, заміна раціонального знання інтересом до ірраціонального, наростання сумніву та скепсису супроводжувалися і зміною вимог до самої людини. Дисгармонія між людиною і суспільством, яке стало пред'являти до нього зовсім інші вимоги, призвела до занепаду античного мистецтва і падіння самого античного суспільства.

VI. Питання до лекції

1) Чи мала вплив крито-мікенська культура на формування давньогрецького мистецтва і в якій формі?

2) Подайте загальну характеристику розвитку науки і культури, державного устрою Стародавньої Греції. Яке місце в культурі займала міфологія?

3) Сформулюйте засади ордерної системи давньогрецької архітектури.

4) Визначіть основні етапи розвитку архітектури стародавньої Греції.

5) Реконструюйте історію становлення і розвитку давньогрецької скульптури. На якому етапі вона має спільні риси з давньоєгипетською?

6) Перерахуйте основні стилістичні форми та основні етапи розвитку вазопису.

V. Додатки

Мал.1 Типи архітектурних ордерів Ст.Греції

Мал.2 Приклади афінського вазопису

Мал.3 «Дискобол» Мирона

Мал.4 храм Ніки Аптерос

Мал.5 храм Ерехтейон

Мал.6 Афродіта Мілоська