Лекція "ПОЧАТОК ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВОЄННІ ДІЇ У 1914 р. НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ"

ПОЧАТОК ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВОЄННІ ДІЇ У 1914 р.

НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

План.

1.   Основні причини і привід до початку Першої світової війни.

2.   План «блискавичної війни».

3.   Українські землі у складі двох імперій.

4.   Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України. 5. Хід воєнних дій на території України в 1914 р.

1. Основні причини і привід до початку Першої світової війни.

1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків:

•           Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика

Британія і Франція);

•           Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія і він був спрямований проти Франції, Росії та Англії. У 1915 р. Італія перейшла на бік Антанти, а замість неї до Троїстого союзу увійшла Туреччина та Болгарія, перетворивши військо-політичний блок на Четверний союз).

Для кожної країни існували певні причини для розв'язання Першої світової війни. Загалом це були просто територіальні претензії та зазіхання. 

Причини Першої світової війни:

1.    Перерозподіл світу.

2.    Отримання нових територій з метою:

•          отримання нових ринків збуту;

•          отримання людських ресурсів;

•          отримання сировинних та енергетичних ресурсів.

3.    Економічні, політичні та військові суперечності між Антантою та Центральним блоком.

Найгостріші протиріччя за сфери впливу виникли між Німеччиною та Росією,

Німеччиною та Великою Британією, Німеччиною та Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами всередині цих двох військовополітичних блоків. 

Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. 

Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870-1871 рр.

На 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною та Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення «світової політики» перекреслювалися могутнім потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно й послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її границями колишнього Московського князівства.

Найтиповішою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Дранг нах Остен» - «Натиск на Схід», що передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусь і Балтійські губернії Російської імперії.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і

Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини, котра до того часу кілька десятиліть була її протекторатом, готувалася захопити Сербію. Анексія викликала обурення як мусульманського, так і слов’янського населення. Сербія заохочувала боснійських сербів виступати проти австрійців, яких називали окупантами. За сприянням Белграда, група студентів й учнів сформувала нелегальну організацію «Молода Боснія». Юнаки їздили до Сербії, там навчали їх сербські офіцери. Поряд із патріотичною літературою, вони з Сербії отримували зброю.

Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.

Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгнення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона пред'явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.

Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд. чоловік, тобто 75% населення земної кулі. В армії воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн. чоловік.

Безпосереднім приводом до розв'язання світової війни стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Його смертельно поранив боснійський серб Гаврило Принцип, член таємної організації «Млада Босна». 

Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала АвстроУгорщину до війни проти Сербії. Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, і хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Австрійський уряд обвинуватив Сербію у сараєвському вбивстві. 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 

Австро-Угорщину відразу підтримала Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія як союзниці Росії.

Воєнні дії розпочалися 28 липня. Першими жертвами були 16-літній сербський доброволець Душан Джонович та угорський піхотинець Іштван Балохі. Молодий серб був членом підрозділу, який замінував міст через річку Саву в Белграді – єдиний зв’язок між Сербією та Австро-Угорщиною. Підірваний міст упав на угорський корабель «Алкотмань», на якому знаходився й бідолашний Балохі.

У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі. Та й більшість інших країн не залишились нейтральними надовго.

А щодо Гаврилa Принципа, його відразу після замаху заарештували. Від смертної кари порятував його факт, що не був повнолітнім. Засудили його на 20 років. Помер у в’язниці, можливо був убитий. Чимало сербів досі вважає його героєм. В Сербії замовчують факт, що Принцип вбив, разом із ерцгерцогом Фердинандом, і його вагітну дружину, принцесу Софію. Адже, вбивство вагітної жінки ніяк не можна назвати патріотизмом.

2. План «блискавичної війни». 

Перша світова війна велася майже на десятку фронтів у різних куточках земної кулі. Однак головними фронтами були Західний, де німецькі війська вели бойові дії проти англійських, французьких і бельгійських військ, і Східний, де війська Росії протистояли об'єднаним силам австро-угорської та німецької армій. Людські, сировинні і продовольчі ресурси Антанти значно перевищували ресурси Троїстого союзу (або, як його називали інакше, Центрального блоку), тому шанси Німеччини й Австро-Угорщини на перемогу у війні на два фронти були незначними.

Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її військовоекономічним потенціалом і цілями, які дана країна намагалася досягти. 

У Німеччині генеральний план ведення війни був розроблений начальником генштабу А. фон Шліфеном і здобув назву план «блискавичної війни». Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти - проти Франції та Росії. Відповідно до цього плану після оголошення війни Франції та Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку воєнних дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, завданого через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках франкобельгійського кордону. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена Франція. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії й у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.

     Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність оперативно-стратегічних дій.

Англійський генеральний штаб передбачав надіслати в Європу незначну експедиційну армію. При цьому дії союзних військ не були погоджені, що давало можливість Німеччині наносити удари противникам поодинці.

Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції.

У 1914 році людство ще не мало досвіду світової війни. Громадяни воюючих сторін були впевнені, що перемога недалеко. Балканський історик професор Дюра Гарді пояснює: «Перша світова війна, велика війна великих сил та імперій була дуже добре підготовлена тодішніми суспільними елітами. На підставі мемуарів та преси ми можемо створити дуже ясну картину настроїв: так як це буває на початку кожної війни, вірнопіддані великих держав на початку були захоплені. Вони були упевнені, що легко переможуть ворогів та що війна закінчиться через місяць або два місяці. Однак, незадовго виявилося, що це не так, та що це буде конфлікт всесвітніх масштабів».

3. Українські землі у складі двох імперій. 

Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською (з 1867 р. - Австро-Угорська) імперіями.

До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній:

Волинську, Подільську, Полтавську, Київську, Катеринославську, Херсонську, Харківську, Чернігівську і Таврійську (зі степовою частиною Криму). Значна частина українців проживала за межами цих губерній - на Дону і на території Кубані. Змішаним було населення і прикордонних губерній - Курської, Воронезької, Гродненської, Мінської, Територія етнічних українських земель, захоплених Російською імперією, охоплювала 618 тис. кв. км.

До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відійшли західні землі у складі Буковини, Галичини, Бессарабії з територією 72 тис. кв. км.

У роки Першої світової війни українські землі стали об'єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу й Антанти (в особі Росії).

І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн українців, а в австрійській - 300 тис.

4.   Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

4.1.       Плани Німеччини: захоплення східних та південних земель України з метою подальшого наступу

на Росію. 

а) Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

б) Інші політичні сили цієї країни бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

4.2.       Плани Австро-Угорщини: захоплення частини земель Правобережної України: Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

4.3.       Плани Росії:

захоплення Галичини й Буковини: під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

Отже, ситуація, в якій опинилася Україна була особливо тяжкою, оскільки напередодні війни українські землі перебували під владою двох ворожих одна одній імперій (Російської та Австро-Угорської). Внаслідок цього українці повинні були воювати в братовбивчій війні.

             6.        Хід воєнних дій на території України в 1914 р. 

Російська імперія, що володіла величезними просторами, ще не могла опам'ятатися від поразки в війні з Японією (1904-1905 pp.) і внаслідок цього, а також технічної і технологічної відсталості, різко наростаючих соціально-економічних проблем у країні, політичної кризи у верхніх ешелонах влади, була не здатна забезпечити ефективний захист своєї території, і насамперед південно-західних (українських) земель.

Війська Південно-Західного фронту, які знаходилися на території України (у складі чотирьох армій), були розтягнуті на 450 км - від Іван-города до Кам'янецьПодільського. Їм протистояли чотири австро-угорські армії.

Головні події у 1914 р. відбувалися в Галичині:

1.     23 серпня 1914 р. – Галицька битва

2.     захоплення Львова 3 вересня 1914 p. російськими військами, 

3.     1914 – 1915 рр. облога та взяття Перемишля.

Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 

3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австроугорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича.

Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.

Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійськоугорські війська зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австроугорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії. Так Галичина й Буковина опинилися під російською окупацією, де було утворено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом О. Бобринським. Він оголосив Східну Галичину й Лемківщину споконвічною частиною великої Росії, запровадив тут великодержавно-шовіністичну політику Петербурга. 

Окупаційна адміністрація закрила українські установи, школи, клуби, бібліотеки, союзи, в тому числі «Просвіту» та НТШ (Наукове товариство ім. Шевченка), редакції українських газет, пограбувала музеї, заборонила продаж та поширення українських книг і газет. Тисячі українців, насамперед еліту Галичини, депортували на схід. У заслання потрапив і М. Грушевський – видатний український історик. 

Нещадних репресій зазнала Українська греко-католицька церква (УГКЦ), а її митрополита – Андрія Шептицького заарештували. 

Під час проведення бойових операцій у західноукраїнських землях загострилася обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт.

Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу (Четверний союз утворився після переходу на бік Антанти в 1915 р. Італії та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії) воювати на два фронти, однак перемоги також не домоглася.