29 квітня о 18:00Вебінар: Використання технології «перевернутий клас» на уроках хімії

Лекція "Розвиток освіти та науки в Туреччині (у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.)"

Про матеріал
Лекція розкриває питання освітнього процесу у даний період; висвітлює основні тенденції науки в основні періоди реформування держави. Лекція розроблена в рамках написання кваліфікаційної роботи для здобувачів освіти історичних спеціальностей. Лекція може використовуватися на уроках Всесвітньої історії, при вивченні дисципліни "Культура Сходу".
Перегляд файлу

План-конспект лекції на тему:

Розвиток освіти та науки в Туреччині

(у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.)

 

Лекція з курсу: Історія Азії та Африки у новий час

Для студентів спеціальності: 032 Історія та археологія, 014 Середня освіта (історія).

Курсу: ІІІ курсу

Вид лекції: Інформаційна.

Тип лекції: Поточна.

Мета лекції – дати систематизовані основи наукових знань про розвиток освіти та науки в Османській імперії (Турецькій республіці).

Завдання

Навчальні: познайомити з джерельною базою та історіографічним надбанням могутньої держави; ознайомити з реформами Танзимату; розкрити сутність реформ Ататюрка; розкрити питання освітнього процесу у даний період; висвітлити основні тенденції науки в основні періоди реформування держави.

Розвивальні: розвивати образне і критичне мислення, довільну пам’ять та волю до якісного навчання.

Виховні: формувати систему емоційно-ціннісного ставлення особистості до світу (патріотичні, естетичні, моральні).

Практичні: формувати навички узагальнення історичного матеріалу.

Об’єкт лекції – Турецька держава.

Предмет лекції – Розвиток освіти та науки в Туреччині (у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.)

Методи, прийоми, засоби навчальної діяльності – розповідь; бесіда (репродуктивна), дискусія; апеляція до висловлювань відомих людей; проведення доказів; діагностичне питання; аналіз; синтез; порівняння; розрізнення; аналогія; узагальнення; дедукція; індукція.

Наочність, обладнання – комп’ютерна презентація навчального матеріалу.

План

  1. Становлення та розвиток освіти в Османській імперії у другій половині ХІХ – на початку 20-х рр. ХХ ст.
  2. Реформування освіти в Турецькій республіці у 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
  3. Основні тенденції розвитку науки.

Джерела та література

  1. 1924 Anayasasi. URL: https://www.tbmm.gov.tr/anayasa/anayasa24.htm (дата звертання:25.11.2018).
  2. Ататюрк Мустафа Кемаль. Избранные речи и выступления. Москва: Прогресс, 1966. 439 с.
  3. Головач И.Ю. Профессор Хулуси Бехчет – известный турецкий дерматолог, описавший болезнь бехчета. История открытия и описания болезни. Український ревматологічний журнал. 2012. № 2 (48). С. 56–59. URL: http://www.rheumatology.kiev.ua/wp/wp-content/uploads/2012/05/7231.pdf?upload= (дата обращения: 10.11.2019).
  4. Гюль А. Аналіз процесів становлення системи вищої освіти Туреччини: історична ретроспектива. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2015. Вип. 1 (79). Педагогічні науки. С. 175–178.

 

  1. Гюльханейский хатт-и-шериф (3/XI 1839). Хрестоматия по новой истории. В 3 т. / под ред. А.А. Губера, А.В. Ефимова. Т. 2. 1815–1870. Москва: Мысль, 1965. С. 424–426.
  2. Дадашев Т.П. Просвещение в Турции в новейшее время (1923–1960). Москва, 1972. 170 с.
  3. Жевахов А.Б. Кемаль Ататюрк. Жизнь замечательных людей. Москва: Молодая гвардия, 2008. Вып. № 1135. 344 с.
  4. Желтяков А.Д. Печать в общественно-политической и культурной жизни Турции (1729–1908). Москва: Наука, 1972. 320 с.
  5. Ихсаноглу Э. История Османского государства, общества и цивилизации: в 2-х т. Москва: Восточная литература, 2006. Т.2: История Османской цивилизации. 587 с.
  6. Киреев Н.Г. История Турции XX век. Москва: ИВ РАН: Крафт+, 2007. 608 с.
  7. Конституция Оттоманской империи (Турция, 23 декабря 1876). URL: http://illuminats.ru/home/34-2009-10-23-23-02-38/1836-the-constitutionof-the-ottoman-empire (дата звертання:25.11.2018).
  8. Манахов И.А. Особенности становления светского образования в Турции в середине XIX в. URL: https://elibrary.ru/item.asp?id=18247659 (дата звернення: 07.10.2019).
  9. Надюков С. А. Секуляризация по-турецки (реформы Мустафы Кемаля Ататюрка). Вестник Адыгейского государственного университета. 2007. № 1. С. 94–100.
  10. Новая история стран зарубежной Азии и Африки / глав.ред. Г.В. Ефимов. Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1971. 450 с.
  11. Петросян И. Е. Османская империя: реформы и реформаторы (конец XVIII – начало XX в.) Москва: Наука, 1993. 186 с.
  12. Турция в первый период Танзимата. Выдержки из статьи русского учёного П. А. Чихачева. Хрестоматия по новой истории. В 3-х т. / под ред.: А. А. Губера, А. В. Ефимова. Т. 2. 1815–1870. Москва, 1965. С. 426–427.
  13. Хатт-и-хумаюн от 18/11 1856 г. Рескрипт турецкого султана Абдул Меджида о новых реформах. Хрестоматия по новой истории. В 3-х т. / под ред.: А. А. Губера, А. В. Ефимова. Т. 2. 1815–1870. Москва, 1965. С. 428–430.
  14. Чайковский А. Несколько слов о турецких военных школах и о корпусе офицеров турецкой армии. Военный сборник. 1876. № 12. С. 399–410.
  15. Черніков І.Ф. Мустафа Кемаль Ататюрк – засновник і будівничий республіканської Туреччини. Наукове видання. Київ, 2015. 56 с.
  16. Эришген Л.Р. Система образования в Республике Турция. URL: http://www.fan-nauka.narod.ru/2011.html (дата звернення: 07.10.2019).

 

Результати навчання в термінах, датах, діячах, об’єктах й назвах історичних джерел.

Терміни: освіта, наука, епоха Танзимату, молодотурецький рух, університет (Дарюльфюнун), товариство, вестернізація, реформа, ферман.

Дати: 1857 р., 1861 р., 1863 р., 1870 р., 1900 р., 1914 р., 1931 р., 1932 р., 1933 р.

Діячі: Селім ІІІ, Махмуд ІІ, Абул-Гамід ІІ, Алі-паша, Фуад-паша Еріх Ауербах, Решид Галіб, М.К. Ататюрк.

 

Хід лекції:

 

І. Вступна частина (до 10 хв.)

1) привітання викладача зі студентами;

2) налагодження зв’язку із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначення її місця і ролі у системі навчального курсу, прогноз подальшого її розгляду;

3) повідомлення теми лекції, створення у студентів позитивної установки на її вивчення;


4) визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури;

II. Основна частина (70-75 хв.)

  1. Становлення та розвиток освіти в Османській імперії у другій половині ХІХ – на початку 20-х рр. ХХ ст.

Освіта — це суспільно організований і нормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, який в онтогенетичному плані становлення особистості є її генетичною програмою і соціалізацією.

Вестернізація – термін, що використовується переважно на позначення процесу запозичення елементів західної культури іншими культурами.

Наприкінці XVIII – першій половині XIX століття носіями вестернізації були окремі представники правлячої верхівки Османської імперії, причому «європеїзацію» вони трактували лише як комплекс реформ, які стосувалися військової справи і частково діяльності деяких державних установ. Це особливо яскраво проявилося при правлінні султана Селіма III (1789 – 1807 рр.). Саме ця подія (1789 р. – вступ Селіма ІІІ на престол) визначається нами як відправна точка розвитку освіти у Туреччині. «Цей султан перевершував розумом і освіченістю всіх своїх попередників після Сулеймана Пишного, і благородством характеру, щирим бажанням працювати на користь батьківщини всіх султанів, починаючи з Османа I, – пише про нього історик М.Д. Гутор. – він був молодий, енергійний, діяльний, користувався симпатією серед турків і не викликав антипатій серед своїх християнських підданих».

Однак, спроби реформ Селіма III зазнали невдачі через слабку підтримку у владних колах та суспільстві у цілому, а сам султан був повалений і відсторонений через загрозу інтересам яничар, але реформаторські спроби Селіма III створили умови для подальшого реформаторського правління Махмуда II (1808 – 1839 рр.). Процес «європеїзації» охоплював всі сфери життя османського суспільства.

Перші культурні реформи були проведені в освітньому просторі. Воєнні реформи, запроваджені ще при султані Селімі ІІІ, а згодом реорганізовані при Махмуді ІІ, потребували освічених офіцерів, лікарів, інженерів та інших спеціалістів. Для задоволення цих потреб були створенні воєнні навчальні заклади. У 1827 р. було відкрито військово-медичне училище.

Реформа – корінний перелом усталених процесів, традицій тощо.

Танзимат – прийнята в літературі назва модернізаційних реформ (і сам період їх проведення) в Османській імперії з 1839 до 1876 р., коли була прийнята перша османська конституція. Основні принципи реформ були викладені в Гюльханейському хатт-і-шерифі, виданому султаном Абдул-Меджидом 3 листопада 1839 р. при вступі на престол. На відміну від попередніх реформ, головне місце у Танзиматі займали не військові, а соціально-економічні перетворення.

З початком проведення реформ паралельно відбувався процес «європеїзації». Посилення зв’язку із західноєвропейськими країнами призвів до культурного впливу цих країн на Туреччину. Тісний зв’язок полягав у навчанні османів у європейських державах, які давали їм змогу отримати освіту європейського зразку (передусім ця освіта була направлена на воєнну спеціальність).

13 березня 1845 р. розпочав свою діяльність Меджліс-і Муваккат (Тимчасова рада) у справах освіти, створений для упорядкування освітньої роботи і складався з алімів, чиновників і військових. Його головою був Мелек-пашазаде Абдулкадир-бей. Секретарем Тимчасової ради був призначений історіограф Мехмед Раджан-ефенді.

У звіті, який через рік роботи Тимчасовий рада надала для Меджліс-і Вааля, містилися пропозиції щодо нової організації початкових шкіл, упорядкування роботи середніх шкіл, посилення навчання в них релігійних наук, відкриття вищого навчального закладу під назвою Дарюль-фюнун (університет), де могли б жити і вчитися студенти, які


бажали отримати гуманітарну і технічну освіту, і про заснування спільної ради у справах освіти, відповідального за діяльність всіх навчальних закладів.

Відповідно до цього рапортом в липні 1846 р. був заснований постійний орган під назвою Меджліс-і Маріф-і Умумміе (Рада у справах освіти) на чолі з генералом Емін-пашею. Метою і завданням ради у справах освіти, до якої входили голова, шість членів і секретар, було вирішення питань у проведенні необхідних перетворень в країні відповідно до рішення Меджліс-і Муваккат.

У першій третині ХІХ століття була проведена шкільна реформа. Вона передбачала створення світських начальних, середніх і вищих шкіл. Головним освітнім органом світського навчання було Міністерство освіти (1857 р.). Середні навчальні заклади називалися рюдшту. Основним завданням було підготувати учнів до вступу на більш високий щабель освітнього процесу. Вища освіта в період Танзимату продовжувала відкривати світські заклади освіти. Перший університет було відкрито 1870 р., заняття проводилися за спрощеною програмою, яку можна було розглядати як своєрідні підготовчі курси. Але згодом цей університет закрили. До ХХ століття була ідея заснувати університет, що складався з декількох факультетів в рамках одного комплексу, але всі спроби відкриття такого університету закінчувались невдачею. Однак у період правління Абдул-Гаміда ІІ був заснований Імператорський університет у складі кількох факультетів і юридичної школи. Він став фундаментом для відкриття сучасних турецьких університетів. 12 вересня 1914 р. був відкритий Жіночий університет, що складався з відділення гуманітарних знань, математики і природничих наук, але вже у 1921 р. він був скасований.

Рік

Місто

Назва закладу

1827

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стамбул

 

Військово-медичне училище

1829

Хірургічна школа

1834

Школа військових наук

1834

Загальновійськове училище

1838

Султанської школи

1839

Школи гуманітарних знань

1847

Сільськогосподарське училище

Школа ветеринарів

1848

Дарюль-Муалімін (училище для підготовки вчителів)

1849

Коледж Валіде-султан

1850

Академія наук

1850

Будинок знань

1857

Міністерство освіти

1858

Лісова школа

1858

Перша школа для дівчат

1859

Школа цивільних чиновників

1863

Босфорський університет

1866

Султанська галатасарайська школа

1866

Громадянське (цивільне) медичне училище

1868

Стамбульська школа з викладанням французької мови

1870

Перше жіноче училище

1870

Османський університет («Даруль фунун» – «Будинок наук»).

1873

Султанський університет

1874

Стамбульське педагогічне училище

1875

Школа з підготовчими класами (ідаді)

1900

Відкрито Імператорський університет

1908

Імператорський університет перейменовано на Стамбульський університет


 

1911

 

Йшлдиз технвчний університет

1914

Відкрито Жіночий університет

1921

Ліквідовано Жіночий університет

1933

Стамбульський університет

 

  1. Реформування освіти в Турецькій республіці у 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Причини реформування освітнього процесу за правління Ататюрка: жінка – нижча ланка в суспільстві, внаслідок їх неосвіченість; відсутність єдиної світської системи національної освіти; неосвіченість більшість міського та сільського населення; стилістично важка та історично застаріла османська мова.

Вже 29 жовтня 1923 р., у день проголошення Туреччини республікою і обрання М. Кемаля президентом нової держави, він в інтерв’ю з французьким журналістом Морісом Перно наголосив на тому, що «наша політика, наші традиції, наші устремління будуть спрямовані на те, щоб Туреччина стала європейською країною, або точніше, країною, що орієнтується на Захід».

До початку освітньої реформи в Туреччині існувало три типи шкіл:

  •                  медресе (які вивчали переважно Коран і вчили запам’ятовувати тексти),
  •                  ідаді та султані (створені за часів Танзимату),
  •                  коледжі та інші школи (які проводили навчання на інших мовах і використовували сучасні їм моделі навчання).

Першим законодавчим актом, що визначив систему освіти в новій Туреччині, був закон № 430 «Про єдину освіту», прийнятий 3 березня 1924 р. одночасно з законом про ліквідацію халіфату. Прийнята незабаром, у квітні 1924 р., перша республіканська конституція у 87-й статті зобов’язувала всіх турків, незалежно від статі, опановувати у державних школах початкову освіту.

Новий Цивільний кодекс, прийнятий у 1926 р., визнавав рівні права жінок при розлученні, утримання під вартою і успадкуванні. Вся освітня система від початкової школи до університету стала загальною. Навчальний рік у Туреччині починався у другій половині вересня і тривав до середини червня, в залежності від того, де знаходилася школа: в міській або сільській місцевості.

Також поступово, в 1926 – 1934 рр., жінкам країни надали рівні з чоловіками права. Мустафа Кемаль усіляко підтримував емансипацію жінок. Їх допустили і на комерційні факультети університетів, і в аудиторії гуманітарного факультету Стамбульського університету.

Одночасно зі змінами в релігійній сфері була реформована система освіти країни – вона стала світською. Більш того, турецьке міністерство освіти взяло під свій контроль усі релігійні школи (медресе). Так, медресе при мечеті Сулеймана в Стамбулі, яке готувало улемів вищого рангу, було передане богословському факультету Стамбульського університету. Пізніше на базі цього факультету було відкрито Інститут ісламських досліджень. В перші роки перебування на чолі влади «батька турків» відіграли у відкритті Стамбульського університету (1933 р), Інституту вищого землеробства (1933 р.).

Таким чином, дослідження реформування освіти за правління Ататюрка дає нам ґрунтовний аналіз для модернізації та вестернізації освіти, як в містах так і в селах та не в залежності від гендерної приналежності.

  1. Основні тенденції розвитку науки.

Наука – сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.


 

Витоки османської науки беруть свій початок від правління Мехмета Завойовника, коли в 1453 році був захоплений Константинополь і Османська імперія ставала могутньою державою і не хотіла відставати від західних країн. ХVI століття характеризується підйомом наукової діяльності в тому числі і в астрономії, але у ХVIІ столітті відбулась криза в науці. В ХVIІІ столітті в Османській імперії почався процес вестернізації, і саме в цей період у мусульманський світ входить друкарська машина.

Відмінною рисою османської науки у ХІХ ст. є те, що вона переорієнтувалася зі Сходу на Захід під впливом створених навчальних закладів. Однак, ще існували вчені, які слідували витокам класичної традиції. У досліджуваний період 190 авторів написали і переклали 378 праць з математики, з них 296 – турецькою, 80 – арабською, одна – арабською і турецькою і одна – англійською.

Відомими вченими в галузі математики на початку ХІХ століття були головні викладачі султанського Інженерного училища Хусейн Рикфи Тамані і Ісхак-ефенді. Тамані написав чотири книги з математики: «Трактат про логарифми», «Переклад підручника з геометрії». Інша робота Тамані – переклад виданої книги у 1789 р. книги англійського математика Джона Боннікастла «Елементи Евкліда». При перекладі Тамані використовував допомогу англійського інженера, який прийняв іслам і отримав ім’я Селім.

Одним з перших представників нової геометрії в османському світі був Ібрагім Едхем-паша. Йому належать праці з логарифмів і геометрії. Ще одне найважливіше ім’я в нової османської математики – Відінлі Тевфик-паша. Окрім, математики, дослідник писав праці у галузі астрономії та фізики.

У Стамбулі у 1850 році був заснований комітет Енсумен-і-Даниш (Encümen-i Dâniş). Мета і підстави Encümen-i Dâniş полягали в тому, щоб підготувати підручники для викладання в Дарюльфюнуне, який планувалося відкрити з 1845 році і підготувати твори з авторського права та перекладу, які підвищать культурний рівень людей. Очікувалося також, що він допоможе розвитку турецької мови за допомогою книг, які будуть підготовлені і видані на простій мові, зрозумілій суспільству в різних галузях.

Друга сучасна академія відкрита для розповсюдження західних наук була заснована в Стамбулі в 1861 р. Cemiyet-i İlmiye-i Osmaniye (непрофесійне товариство). Основоположні цілі товариства науки в Османській імперії розповсюджування публікації газети з назвою Mecmua-i Fünun на початку кожного місяця, щоб звернути увагу на питання, представлені у ній, уникаючи релігійних і політичних питань часу.

На другому етапі Танзимату (1856–1876 рр.) відбувся соціальний переворот – поява молодої турецької інтелігенції, яка стала принциповою подією у політичному і культурному житті країни. Метою турецької інтелігенції було стремління до економічного і культурного прогресу Османської імперії. Серед турецьких істориків кінця XIX – початку XX ст. виділяється Ахмед Саїб (1859–1920 рр.). Діяльність і творчість Ахмеда Саїба цікаві в двох планах – як важливий етап у розвитку турецької історіографії і як помітне явище в турецькій публіцистиці.

Молодотурецька революція призвела не тільки до зміни політичного ладу, а й підштовхнула дослідників на вивчення природних ресурсів країни (були знайдені хроміти і боксити, бор, ртуть). Для наукових досліджень створювалися особливі центри в 1912 р.

Перемога кемалістів у національно-визвольній боротьбі і наступне слідом за цією подією провиголошення Туреччини республікою відкрило нову сторінку в історії турецької преси. Центром друку стала столиця Анкара: тут збиралися видатні видавці, редактори та журналісти, створювалися друковані органи. Найбільш значущими журналами, які видавалася в перші роки після проголошення в Туреччині республіканського режиму, були «Тюрк Юрду» («Тюркський світ»), «Акбаба» («Гриф»), «Айдинлик» («Світло»), «Йені Меджмуа» («Новий журнал»), «Міллі Меджмуа» («Національний журнал»), «Ресімлі Ай» («Місяць в ілюстраціях»), «Хаят» («Життя»).


У час правління Ататюрка пожвавилася і наукова діяльність. Все більш з’являлось навчальних закладів різного напрямку: хімічний – в Стамбулі, ветеринарний – в Анкарі. В університеті Стамбула в 1933 році з’явилися медичний, фізико-математичний і дослідницький факультети.

Ставлення Ататюрка до науки, його інтерес до виховання суспільства і увагу на технологічні розробки характеризує реформами у 20-30-і рр. ХХ ст. Інтерес Ататюрка до науки, знань, навчання і техніки ми дізнаємося не тільки від його слів, але й від його дій. Наскільки він піклувався про науку, доводить цитата: «Все в світі, матеріал, духовність, успіх – майстром яких є наука. Наукою кожну хвилину ми живемо, щоб реалізувати еволюцію фаз і відстежувати прогрес у часі. Це дуже важливо». З цим словом, Ататюрк, науку для країни і нації зробив дуже важливим компонентом історії. Організація наукових з’їздів і конгресів Ататюрка в різних галузях, таких як освіта, мова, історія, мистецтво, культура та економіка, показує, наскільки він надавав значення науці. Одним з найважливіших з них є Ізмірський економічний конгрес.

У 1932 р. світ побачив перший том всесвітньої історії, який містив у собі дані стародавньої та давньої історії Туреччини. Другий том характеризував головну історичну роль тюрків у розділі «Тюркські народи в Азії і Європі. Третій том всесвітньої історії охоплював період від початку османської історії до кінця ХІХ ст. Так, відносно у короткий історичний термін нова держава отримала розпорядження з викладання історії, яке було прийнято в усіх середніх і вищих школах. Метою розпорядження з викладання історії було донести нові погляди з історії держави. Поширена була національний окрас у наукових роботах. Розкривався компілятивний характер, вплив французької історичної концепції.

Одним з найважливіших кроків прояву інтересів до науки – відкриття наукових товариств. Товариство – одне з найважливіших науково-дослідних установ республіканського періоду турецької історії. Воно було створено самим батьком-засновником країни, Мустафою Кемалем Ататюрком, 15 квітня 1931 року. Перший час товариство носило назву Турецького товариства історичних досліджень (Türk Tarihi Tetkik Cemiyeti) і займалося пошуками в області новітнього періоду національної історії, вигадували політичну міфологію турків і вивчали археологію Анатолії. У липні 1932 року товариство організувало перший Конгрес з історії Туреччини. Мета полягала в тому, щоб презентувати народу свіжий погляд на його історію і впровадити нові методи викладання історичної науки. Ще одним не менш важливим науковим товариством за часів правління президента Ататюрка було турецьке лінгвістичне товариство, сформоване 12 липня 1932 року і очолене Ататюрком, є однією з найголовніших наукових організацій сучасної Туреччини, чия діяльність і публікації тривають і в даний час. Метою лінгвістичного товариства було виявлення самобутності і багатства турецької мови і надання їй міжнародного статусу серед мов світу. Для здійснення цієї мети турецьке лінгвістичне товариство проводило дослідницьку роботу.

Отже, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть зміна політичного життя завдяки молодотурецькій революції, призвела до зростання наукового рівня в країні, піком якого, за хронологічними рамками дослідження були реформами Ататюрка, направлені на освіту і науку.

III. Заключна частина (5-10 хв.)

Отже, більшість часу ХІХ століття обумовлено періодом Танзимату, який був направлений на політику вестернізації та периферізації в культурному, освітньому та науковому процесі. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть зміна політичного життя завдяки молодотурецькій революції, призвела до зростання наукового рівня в країні, піком якого, за хронологічними рамками дослідження були реформами Ататюрка, направлені на освіту і науку. Саме в цей період набуває розвитку ті науки, які викладаються в закладах вищої освіти, створюються наукові товариства під егідою президента (Турецьке історичне товариство 1931 р., Турецьке лінгвістичне товариство 1932 р.) Дякую за увагу.

 

docx
Додано
7 лютого 2020
Переглядів
630
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку