Лекція "СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ"

СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ.

План

    1 Сутність і основні ознаки суспільства.

    2. Суспільство як соціальна система.

    3. Соціальні інститути, відносини, контакти.

    4. Соціальні інтереси і цінності.

Суспільство — це спосіб існування людства, сукупність форм спільної життєдіяльності людей, які історично розвиваються.

Термін «суспільство» використовується в різних значеннях: від найширшого (соціальна форма руху матерії, людство в своєму історичному розвитку) через різні проміжні значення (античне суспільство, світське суспільство і т. д.) до найвужчого — різновид організації, об'єднання.

Поняття «суспільство» в процесі історичного розвитку філософської і соціологічної думки набувало різних інтерпретацій. В античності сфера людського існування ототожнювалася не з суспільством, а з державою. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формувалися в межах теорії природного права і суспільного договору, де зазначено, що виникнення держави і права є результатом свідомої угоди між людьми. Пізніше Гегель відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових та ін.) інтересів від держави. Основоположник соціології як науки французький соціолог Огюст Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім'я, держава, власність, релігія, мова і яка базується на розподілі праці і солідарності. Представники органістичної школи в соціології (Г.Спенсер, А.Шеффлє, П.Лілієнфельд, Р.Бормс, А.Еспінас та ін.) стверджували, що суспільство — організм, і виділяли ряд аналогій між суспільством і біологічним організмом. Патріарх французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, основану на «колективних уявленнях». Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальної, тобто орієнтованої на інших людей, дії. Американський соціолог Толкотт Парсонс також виходив з «соціальної дії», коли зазначав, що суспільство — це система, для утворення якої служать норми, цінності і т. д.

Таким чином, поняття суспільства в своєму історичному розвитку мало велику кількість різних тлумачень залежно від історичного періоду, а також концепцій і шкіл, в межах яких воно формувалося.

В сучасній науковій літературі суспільство визначають як сукупність всіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного.

Основною важливою ознакою суспільства є територія, на якій консолідуються соціальні зв'язки. Планета надає можливість багатьом спільностям людей знайти свою екологічну нішу для забезпечення життєвих потреб, життєдіяльності індивідів — набути своїх неповторних рис, обумовлених різноманітними кліматичними умовами і природним ландшафтом.

Територія — основа соціального простору, в якому розвиваються відносини і взаємодія індивідів. Здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків — інша ознака, притаманна суспільству. Колективну свідомість, наявність загальної волі, що стоїть на перешкоді людському егоїзму, Еміль Дюркгейм вважав основою стійкості і єдності суспільства. Саме завдяки фундаментальним цінностям, які засвоюються більшістю населення і орієнтують кожного індивіда на дотримання норм спільної життєдіяльності, і зберігається суспільство — вважає соціолог Роберт Мертон.

На початку зародження суспільства людей зв'язували узи родини і сусідства, що будувалися на емоційній, напівінстинктивній основі, на звичці, на побоюванні залишитися без допомоги і підтримки. Фердинанд Тьонніс називає суспільство, що базується на родстві і сусідстві, общиною. Але система міжособистісної взаємодії не могла більше підтримувати стійкість зв'язків між людьми у міру зростання населення. Соціальні структури стають основним стабілізуючим фактором суспільства. Під структурою в соціології розуміють стійкі соціальні утворення, зв'язки, відношення: соціальні спільності, соціальні інститути і т. д. Саме вони реалізують життєво важливі для суспільства цілі і завдання.

Соціальна спільність — це сукупність індивідів, яка реально існує, яку можна емпірично зафіксувати, що відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом соціальної дії (сім'я, молодь, політична партія і т. п.).

Соціальний інститут — стійкі форми організації спільної діяльності людей (армія, церква, школа, право, власність і т. д.).Соціальні структури реалізують свою роль, підтримуючи стабільність суспільства лише за умови їх законності, тобто визнання їх доцільності більшістю населення. Автономність та високий рівень саморегуляції суспільства також є важливою ознакою. Здатність створювати необхідні умови для задоволення різних потреб індивідів і надає їм можливості для самоствердження і самореалізації. Суспільство має можливість без втручання ззовні створювати такі форми організації життя, які полегшують їм досягнення особистих цілей.

Отже, суспільство — це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.  

Система являє собою сукупність елементів, між якими існує взаємозв'язок і взаємодія і які в цій взаємодії утворюють єдине ціле. Суспільство розглядають як макросистему, яка включає сукупність підсистем.

Соціальна система — це складноорганізоване цілісне утворення, впорядковане і пов'язане з сукупністю взаємодетермінованих зв'язків між його елементами.

Можна виділити ряд особливостей, які притаманні соціальній системі:                                               

1) цілісність, відносна завершеність об'єкта його відносна єдність;

2) наявність внутрішніх зв'язків;

3) наявність зовнішніх зв'язків з іншими об'єктами та системами;

4) має свою структуру, внутрішню будову;

5) соціальна система як об'єкт є відносно автономною;

6) самоорганізована і саморегульована система;

7) виконує численні функції;

8) соціальна система скерована на досягнення певного результату.

Сучасне суспільство — це система, яка складається з окремих рівнів соціальних спільностей.

При соціологічному аналізі в основному вивчають суб'єкти чотирьох рівнів спільності.

По-перше, фундаментальний рівень формування, організації суспільства — це людство в цілому, що формує свої інтереси як єдина цивілізація.

По-друге, це соціальні інститути. Соціальний інститут — це стійка, організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного розподілу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. Їх діяльність може бути охарактеризована з зовнішнього та внутрішнього боку. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, які володіють певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію. Змістовна, внутрішня, сторона діяльності соціальних інститутів — певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій.

Інституціоналізовані соціальні зв'язки бувають формальні і неформальні.

Формальні соціальні інститути мають загальну ознаку — взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально обумовлених правил, законів, регламентів, положень і т. п.

Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом. Неформальні соціальні інститути ґрунтуються на особистих зв'язках, взаємних симпатіях, безпосередньому спілкуванні. Прикладом неформального соціального інституту може бути дружба.

Кожний соціальний інститут має свою структуру, яка включає:

1.Соціальні норми, правила, які уособлюються у вимогах, статутах, інструкціях, законах.

Соціальні норми — це система вимог і правил, які встановлені суспільством або групою щодо своїх членів з метою здійснення ними діяльності за певним зразком. Соціальні норми деперсоналізовані, вони стосуються кожного члена суспільства.

2. Наявність спеціалізованих установ, закладів (наприклад, тюрма, церква як будівля).

3. Спеціалізований професійний суб'єкт соціального інституту (наприклад, в політичних інститутах — чиновники).

4. Здійснення соціального контролю, яке відбувається через санкції.

Прикладом формального соціального інституту може бути суд. Соціальні норми уособлюються в даному випадку в юридичних законах. Спеціалізованим закладом є суд як установа. Спеціалізовані суб'єкти соціального інституту — судді, прокурори, адвокати і т. д. Здійснення соціального контролю відбувається через санкції (покарання за скоєний злочин),

За типом вирішуваних завдань соціальні інститути можна розділити на п'ять груп:

1) економічні, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці і т. ін. (власність);

2) політичні, пов'язані із здійсненням функцій влади (влада, уряд, держава);

3) інститути стратифікації, які визначають розподіл позицій і людських ресурсів;                                                   

4) родинні інститути (сім'я, шлюб);                          

5) культурні інститути, що пов'язані з релігійними звичаями, з науковою і художньою творчістю; організують відношення людей да релігії, культури та ін. (церква, мистецтво).                    

Основними функціями соціальних інститутів є: організаційна, регулятивно-управлінська, культурно-виховна, контрольна.           

По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це соціальнії спільності, верстви, соціальні групи.

По-четверте, рівень окремого індивіда, оскільки для соціології саме особистість є предметом вивчення як суб'єкт і об'єкт соціальних відносин.

Соціальні відносини — це відносно самостійний специфічний вид суспільних стосунків, який виражає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві і ролі в суспільному житті. Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Однак, таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розуміють в широкому сенсі, протиставляючи їх. природним відносинам. Соціальні відносини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони завжди взаємопов'язані з іншими відносинами в системі суспільних відносин. Для того, щоб виділити власне соціальні відносини із системи суспільних відносин, необхідно, передусім, встановити причину, на основі якої вони будуються.

Відомо, що кожний вид суспільних відносин реалізується між соціальними суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта. Якщо це відносини з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — правові відносини і т. д. Соціальні відносини у вузькому значенні виникають при реалізації власне соціальної взаємодії, між різними соціальними верствами, групами і індивідами.

Отже, соціальні відносини — це стосунки між групами людей, різноманітні зв'язки між соціальними суб'єктами в процесі їх життєдіяльності.

Суспільні відносини є більш широким поняттям, ніж соціальні відносини. Суспільні відносини — це ті відносини, які встановлюються між великими групами людей.

За сферою прояву суспільні відносини можна поділити на: економічні політичні, духовні, соціальні.

Соціальні відносини — відносини, які існують поряд з суспільними відносинами. До них можна віднести всі форми відносин між невеликими спільностями: побутові, сусідські і т. п. Це трансформація суспільних норм через призму індивідуальних інтересів.

Соціальний інтерес — одна з найважливіших рушійних сил поведінки і діяльності будь-якого соціального суб'єкта, особистості, соціальної спільності, верстви, суспільства.

В сучасному суспільстві існує велике різноманіття інтересів, і їх узгодження — основне завдання держави, політичних партій і суспільних громадських організацій. Поняття «інтерес» тісно пов'язане з поняттям «цінність». Цінність в соціології визначають як особливе суспільне відношення, завдяки якому потреби і інтереси людини чи соціальної групи переносяться в світ речей, предметів і духовних явищ.

Соціальна цінність — це значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп чи особистості.

За суб'єктами або носіями цінності поділяють на:

1) Індивідуальні цінності. У кожного є речі, які мають ціннісне значення тільки для окремої особи і не для кого більше (фотографії, реліквії і т. п.).

2) Групові або колективні цінності. Колективні цінності утворюються в діяльності соціальної спільності, верстви, групи людей і мають певну значимість, згуртовуючи цю спільність.

3) Загальнолюдські цінності — це цінності, які виникають внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значимість для всіх людей (наприклад, любов, дружба).

Встановлення певних типів соціальних і суспільних відносин відбувається на основі таких процесів:

• просторовий контакт (при випадкових зустрічах);
• психологічний контакт (при виникненні певної зацікавленості між його суб'єктами).

Соціальний контакт — взаємодія на основі обміну цінностями, благами; виявляє потребу в спілкуванні і соціальній дії. Між суб'єктами соціального контакту лежать певні цінності. При соціальному контакті виникає інформаційний механізм спілкування.

Спілкування — це багатоплановий процес взаємодії соціальних суб'єктів, організації їх життєдіяльності, реалізації потреб, обмін інформацією.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ:

1. В чому полягає суть поняття «суспільство», його основні ознаки

2. Суспільство як соціальна система.

3. Поняття соціального інституту, його структура.

4. Назвіть основні типи соціальних інститутів.              .

5. Що таке соціальні відносини і суспільні відносини?

6. Соціальний інтерес, соціальна цінність.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Краткий словарь по социологии.— Москва, 1989.

2. Макеев С. А. Социальные перемещення в крупном городе.— Киев, 1981

3. Современная западная социология. Словарь.—Москва, 1996.     

4. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие для студентов высших

учебных заведений / Под ред. В.П.Андрущенко.— Харьков, 1996.

5. ЩепанскийЯ. Элементарные понятия социологии.—Москва, 1969.

6. Якуба О.О. Соціологія.—Харків, 1996.