Лекція-виступ "Виховання вміння жити в колективі"

Виховання вміння жити в колективі

Часто можна почути слово «колектив». Колектив дорослих, колектив дітей. Що ж можна сказати про те як жити в колективі? Діти до школи ходили в дитячий садок, були вдома. І от вони школярі. Вони прийшли до школи: нові друзі, нові знайомі. Коли запитаєш «Що роблять діти в школі? - Зви­чайно, вчаться!» - скажуть батьки, маючи на увазі насамперед засвоєння знань, умінь, навичок. А от колективне життя молодших учнів, їхні сто­сунки з ровесниками нерідко вважається другорядною справою. Насправді ж, доводять психологи, що успіхи у навчанні, ставлення до школи, настрій дитини багато в чому залежить від того, які в неї взаємини з товаришами, яке місце посідає в колективі.

Василь Олександрович Сухомлинський говорив «Не забуваймо, що в школі дитина не тільки вчиться. В школі дитина живе. Колектив живе багатим, повноцінним духовним життям тоді, коли в ньому є ідейні, громадські, трудові, естетичні відносини».

Діти прийшли до школи. Влились в новий колектив. Одні дуже швидко адаптувались, освоїлись. Іншим це важче. З перших днів бачиш, що одна ди­тина тримається осторонь, ніколи перша не розпочне розмову. Інша ж навпаки - підійде, щось розпитує, про себе щось розповідає. На уроках одні діти уважні, слухають, інші часто обурюються від того, що вони знають, а їх не запитали тоді, коли хотілось їм. Свої незадоволення висловлюють вголос. Цим самим відволікають увагу інших. І тому великою помилкою батьків у підготовці дітей до життя в шкільному колективі є те, що вони дбають насамперед, щоб діти знали більше різних відомостей, фактів, скоріше навчилися читати, писати. Проте, організованість, спостережливість та самостій­ність, уміння уважно слухати і доводити до кінця розпочату справу - ці якості майже не виховуються. От і буває, що часто діти, яким до школи пророкували блискучі успіхи, не радують ні вчителя, ні батьків.

Діти дуже змінюються із вступом до школи. Але не завжди ці зміни виявляються вдома, буває, що вони зовні непомітні. Часто батьки говорять «Вдома її не чути», «Та хіба ж мій син б’ється». Або інше «І як він тут? Вдома все перевертає. Непосидючий». А от в школі дитина веде себе зовсім по-іншому. Одні діти люблять, щоб на них звертали увагу всі і тим самим роблять те,  чого не слід робити. Інші намагаються бути непомітними. І тому батькам і вчителям слід вчити дітей поводитись в колективі, серед друзів.

Виховувати колективістами - найважливіше завдання школи. І про це багато говорили видатні педагоги. Тільки в колективі дитина має всі можливості для усебічного і гармонійного розвитку. Створення справжнього дитячого колективу - тривала і складна справа. З перших і до останніх днів перебування в школі учень відчуває на собі вплив колективу, його психологічний клімат. Якщо дитина каже вдома: «Мені добре з дітьми», «Скоріше зібратись всім класом» - за цими простими словами криється і дитяча оцінка класного колективу. Але буває й таке, що дівчинка або хлопчик з відчаєм говорять: «Я не хочу йти в школу», «Не хочу їх бачити», «Мене ніхто не любить в класі». Це теж оцінка колективу і свого місця в ньому. Природно, що в першому випадку школа, на­вчання, спілкування з товаришами будуть для дитини приємними й бажаними, а в другому - обтяжливим обов’язком.

Коли діти приходять до школи, то тривалий час вони виділяють з-поміж дітей тільки двох-трьох учнів. Найчастіше сусіда по парті, або тих з ким були знайомі до школи. Але поступово в дітей розвиваються колективістські почуття: доброзичливе ставлення до товаришів, бажання допомогти іншим. Не слід забувати про те, що молодші школярі своє ставлення до товаришів, до колективу, до школи взагалі визначають, як правило, за оцінкою старших. Батькам слід постійно цікавитися не тільки навчальними успіхами дитини, а й тим, з ким дружить син чи донька, чому саме з цим учнем, чим він їм подобається. І рідні, і знайомі найчастіше запитують дитину тільки про її власні успіхи і невдачі. А мало коли йде мова про таке: «А кому в вашому класі важко вчитися ?», «Чи допомагає їм хто в навчанні?», «Чи раді діти успі­хам однокласників?». Про всі ці речі обов’язково слід розмовляти з дітьми. Бо звідси починається тоненька ниточка до громадянської активності.

Якщо дитина не може розповісти про справи класу, що нового було на уроці, як вели себе діти на перерві, значить їй там сумно, нецікаво, вона ні з ким по справжньому не спілкується, не дружить. І не треба заспокоювати себе тим, що вона ще маленька, соромиться, мало кого знає. Треба спільними зусиллями почати над тим як добитися того, щоб дитина могла нарешті сказати «Наш клас», «В нашому класі», «В мене багато друзів».

Згуртуванню дитячого колективу сприяє виконання громадських доручень. В кожному класі є староста, відповідальний за дисципліну, пост бережливих та інші доручення. І, звичайно, якщо крім того, що вчитель говорить: «От ти по­винен відповідати за доручену справу», «Справедливо оцінювати стан збере­ження кожного підручника» ще й вдома запитають чи завжди він сумлінно виконав своє доручення. Тоді в дитини виникає більший інтерес. Вона з задоволенням справляється зі своїм обов’язком.

Часто буває й таке: говориш дитині зробити саме так, а учень відповідає: «Ні, я буду робити так, як говорила мені мама». Хоч це і не правильно. Друга ди­тина й собі на наступний раз скаже: «А я теж не буду робити. Миколка он не зробив». І, звичайно, цим самим ми підриваємо і авторитет всього класу і згуртованість колективу.

Дуже важливим в колективі є й те, на скільки наші діти виховані. Найважче опанувати дітям культуру спілкування, зміст якої має різні відтінки. Ось, при­клад: дає дівчинка сусідці олівець і каже: «На, візьми, ти забудько!». Або ще: «Не дам, май свого». Другий приклад: двоє дітей посварились і от щоб помиритись, вони одне одного починають смикати, стукати не знаючи іншого шляху для зближення. Отже, увагу до товариша, приємні послуги можна оцінити некрасивою формою вияву. Значить, наше завдання полягає в тому, щоб прищепити дітям навички правильної поведінки в різних ситуаціях, правил поведінки в колективі. Якщо діти часто чують у сім’ї розмови, у яких дорос­лі негативно відгукуються про своїх товаришів по роботі, а також розмови, пройняті недовір’ям до найкращих людських почуттів, то і в дітей поступово формується такий підхід в оцінюванні вчинків своїх товаришів. Дуже добре роблять батьки, які роз'яснюють недосвідченим малюкам, що вияви жорстокості, бездушності окремих людей - це не типове явище для нашого способу життя. Навпаки, слід підходити до людей щиро, вірити їм.

Більшу частину дня діти перебувають у колективі ровесників.

Не тільки вчитель, вихователь, але й батьки повинні дбати, щоб діти міцно засвоїли правила співжиття у колективі і виконували їх.

Якщо ти хлопчик, ти повинен допомагати дівчаткам, коли їм важко. Не со­ромся підняти олівець, ручку, що впали в дівчинки й подати їй. Дівчинці буде твоя допомога приємною. Ти дівчинка. Будь скромною і ввічливою. Не забувай говорити «Будь ласка». Будь прикладом акуратності, старанності, ви­хованості. Будь справедливим. Такі і багато інших правил поводження в ко­лективі ми повинні прищеплювати дітям змалку. Але разом з тим, дорослі мають бути прикладом дітям в усьому. Один із стародавніх мислителів гово­рив: «Нелегко провести до добра повчанням, а легко – прикладом». Особистість дитини формується безперервно, щодня, щогодини. І основою ви­ховного впливу є наш особистий приклад. Діти уважно придивляються до нас. Вони суворі судді слів і вчинків дорослих. І про це ми ніколи не забуваймо. Виховуймо дітей бути не байдужими. Скажімо, трапилась у когось з друзів біда - завжди поруч люди. Вони приходять на допомогу не за обов’язком, а за велінням серця. Обов'язково розповідайте про цю взаємодопомогу дітям, щоб вони знали - у нас людина не може бути безпомічною і беззахисною, її завжди підтримають .

Але нерідко буває, батьки говорять:

•   Навіщо тобі бігати за тим металоломом, макулатурою, збирати жолуді. Не будеш цього робити .
•   Ти де так довго був? - Заносив товаришеві уроки.
•   От дурника знайшли ! - говорить мама .

І от в таких випадках в душі дитини відбувається складна боротьба думок, почуттів. І згодом маленька людина привчається байдуже сприймати все, що не торкається її особисто. А це страшно – «байдужа людина». Більше, ніж хвороби, бережіть дітей від цього вірусу.

 І любіть своїх дітей такими, якими вони є. І допомагайте в усьому.