Лекція з елементами тренінгу для педагогів "Шкільний булінг: педагог у небезпеці"

Лекція з елементами тренінгу для педагогів на тему:

«Булінг у школі: педагог у небезпеці»

 

Мета : ознайомити педагогів з поняттями «булінг», «шкільний булінг»; виробити систему дій при виникненні булінгу у навчальному закладі; розвивати у педагогів впевненість в собі, психологічну компетентність.

Завдання :

1.Розширити інформацію про причини, прояви та наслідки  шкільного булінгу.

2.Виробити важливі навички міжособистісної взаємодії учасників навчально-виховного процесу з  профілактики шкільного насилля.

3.Сформувати систему психолого-педагогічних дій з протидії шкільному булінгу.

3.Удосконалювати  навички ефективного спілкування та раціональної поведінки педагогів під час конфліктів.

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

Привітання учасників семінару.

Повідомлення теми та мети семінару.

 Інформаційне повідомлення. 5 хв

        Насилля у школі – проблема, про яку довгий час було не прийнято говорити. Одним із аспектів проблеми насилля є жорстоке поводження з дітьми та нехтування їхніми інтересами, та, як наслідок, насилля в стосунках між дітьми. Поведінка, спрямована на утвердження своєї влади над кимось або чимось, стає усе більш розповсюдженою.

           Коли говорять про булінг у школі, здебільшого мають на увазі агресію одних дітей щодо інших. Утім шкільне насилля часто проявляється й у ставленні учнів до педагогів Нині у навчальних закладах це поширена проблема, яка негативно впливає на якість навчально-виховного процесу й психічне здоров’я його учасників

 

Булінг (англ. bully — хуліган, забіяка, насильник) — це різновид насилля, жорстоке ставлення однієї людини чи групи людей до іншої, результатом якого є фізичне й моральне страждання. Найчастіше він проявляється в психологічному тероризуванні, цькуванні, приниженні або ж мовчазному спогляданні насилля. Основними особливостями булінгу є тривалість та свідома спрямованість на ображання й приниження іншої людини. Зазвичай таке неприйнятне ставлення виявляють одне до одного діти. Утім, мабуть, кожному відомі приклади психологічного тероризування педагогів з боку учнів.

          Скажімо, вчитель намагається проводити урок, а учні не звертають на нього уваги й голосно розмовляють, сміються, займаються власними справами. Трапляється, що діти під час уроку хором відтворюють певний звук, жбурляють у вчителя папірцями тощо. Педагог, звичайно ж, намагається зупинити свавілля, закликає учнів бути чемними й сумлінними, погрожує поскаржитися директору чи батькам. Та здебільшого його зусилля залишаються марними — учні не зважають на них і продовжують знущання.

 

Основні причини насилля в навчальному закладі

          Однією із причин шкільного насилля як соціального феномена є такий суспільний устрій, за якого відсутня повага між учасниками навчального процесу. Навчіть учнів налагоджувати соціальні зв’язки та дружні взаємини, виявляти повагу одне до одного та до дорослих незалежно від їхньої посади, соціального статусу чи матеріального становища.

             На поширення насилля в школі також впливає й надмірна терплячість педагогів, запізніла реакція на знущання із себе й недостатнє усвідомлення проблеми. Тож учні, які намагаються продемонструвати свою вищість, у будь-який спосіб підкорити слабших, дуже часто уникають покарань. Як наслідок, булінг педагогів стає чинником, що, з одного боку, погіршує академічну успішність учнів і руйнує їхнє психічне здоров’я, а з другого — унеможливлює професійну самореалізацію та психологічне благополуччя педагогів.

 Найчастіше шкільними булерами стають підлітки. Саме вони легко й невимушено доводять учителів до нервових зривів. Психологи пояснюють таку поведінку насамперед зміною авторитетів, що цілком нормально для цього віку. Так, під час роботи з учнями молодшого шкільного віку педагогу не потрібно доводити свій авторитет власними якостями чи поведінкою, адже для дітей він є беззаперечним. Натомість підлітки уже не поважають дорослого просто так — їхню повагу необхідно заслужити, а потім постійно докладати зусиль, аби не втратити її. До того ж серед самих учнів у підлітковому віці розгортається боротьба за авторитет, зумовлена потребою бути «крутим» в очах однолітків. Випробовування на міцність педагогів —не проблема сучасності. Підлітки завжди намагалися досліджувати межі дозволеного, аби поступово зростати й перетворюватися на дорослих свідомих особистостей. Так званий підлітковий бунт, що проявляється в опозиції до всього, що пов’язано зі світом дорослих, є необхідним кроком на шляху розвитку, без якого, можливо, юна особистість ніколи не пізнає себе, не навчиться формувати власну думку, обстоювати її та жити в гармонії із собою й навколишнім світом.

 

Мозковий штурм «Ситуації прояву булінгу у шкільному житті» 10 хв (Додаток А)

Обговорення варіантів ситуацій.

 

Інформаційне повідомлення.5 хв

        Реакція учителя на владолюбну поведінку є важливим маркером того, що перед ним потенційний булер. Є дві суттєві ознаки, за якими легко визначити, чи була та чи інша поведінка владолюбною. Мова іде про емоції учителя та про його перший порив, імпульс.

        Перша ознака – це такі почуття учителя у відповідь на витівку -  гнів, обурення, збентеження, зніяковіння від своєї безпорадності та навіть страх.

        Друга ознака – це природній імпульс – негайно припинити витівку, можливо навіть за допомогою фізичних дій, наприклад, струсити, ударити  учня, який так  себе поводить.

         Реакція учня на виховні впливи теж красномовно свідчить про те, що перед нами – владолюбець. Коли ми намагаємося припинити його витівку, учень запалюється та йде на конфронтацію. «Ти мені нічого не зможеш зробити!» - ось виклик, який вам закидають в обличчя, навіть якщо нічого не висловлено вголос. Вони спокійно спостерігають за тим, що ви робите, та навіть із зацікавленістю очікують, що будете робити далі. Вони продовжують, доки не будуть упевнені, що усі присутні (глядачі) бачили: вони припинили витівку не тому, що їх примусили, а лише тому, що вони самі захотіли.

         Такі учні відрізняються наполегливістю, хитрістю та винахідливістю. Вони точно обирають час, місце та привід для своєї боротьби за владу. Підстерігаючи у ті хвилини, коли жертва розслаблена, та точно знають людські слабкості. Намагайтеся уникати прямої конфронтації з ними. А також дозволяйте проявляти владу у рамках конструктивних проектів та керувати дозволеними способами.

           Булінг має визначення як тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, фізичного та (або) психічного, з боку однієї  або групи дітей до іншої дитини (інших дітей). Однак, шкільний булінг проявляється не лише в дитячих взаємостосунках, але також у системі стосунків «учитель/дорослий - дитина».

 Соціальна структура булінгу:

• переслідувач (кривдник, агресор);
• постраждала дитина (жертва);
• спостерігач.

 

8. Гра-розминка "Хто зайвий"

Мета: активізувати учасників, зняти неприємні емоції від попередньої вправи, підготувати до подальшої роботи.

 Тренер. Зараз я забираю один стілець. Всі ви, за моєю командою, будете рухатися по колу. По команді: "СТОП" ви повинні знайти собі місце для того, щоб сісти. Це не обов'язково має бути ваш стілець. Той, хто залишиться  стояти - вибуває з гри.

 Після гри. Чи звернув хтось увагу на стрічки, які висять на 3 стільцях? Ці стрічки означають певну соціальну роль у булінгу. Звертаю вашу увагу на те, що дехто з вас, несподівано, встиг побувати у певних ролях. Так, може трапитися з вами і у житті: "Ви не очікуєте, а опиняєтеся у ролі жертви чи можливо агресора".

 

9. Вправа "Чому так стається"

Мета: зʼясувати причини поведінки учасників булінгу.

 Тренер. Ви всі бачите у мене різних кольорів та розмірів картки. Зараз кожен з вас вибере картку. З іншого боку  там є зображення, але ви не можете дивитися самі, що там і показувати комусь з учасників. Картки відкриваєте за моєю командою. Прошу обʼєднатися у групи за малюнками, які є на картках. Дякую. А тепер, як ви думаєте, що означає "стріла?" (агресор), "око" (спостерігач), "мішень" (жертва). Ви знову, мимоволі отримали ролі. А зараз кожна група буде мати своє завдання.

 Група "агресорів" спробує написати причини, які спонукають кривдника себе так поводити.

 Група "жертв" спробує написати причини, чому діти стають легкими мішенями для кривдників.

 Група "спостерігачів" пише причини, чому спостерігачі часто не вмішуються у процес булінгу.

 

Робота в парах «Жертви булінгу» 10хв. (Додаток Б)

• На сьогоднішній день прийнято виділяти такі ведучі фактори, наявність яких

дозволяє віднести дитину до групи ризику по булінгу:

• Множинний стрес. Жертви цькування обтяжені багатьма проблемами. Погане здоров’я, низький соціальний статус, незадовільні стосунки з ровесниками, великі сім’ї, виражене соціальне неблагополуччя, а також низькі компенсаторні можливості – усе це характерне для жертв цькування.
• Провокативні особливості жертви.( або «провокуючі жертви»). Це досить неоднорідна група дітей та підлітків, які внаслідок особливостей їх особистості на поведінковому рівні можуть виступати фактором подразнення для більшості їх умовно толерантних ровесників.

 

Інформаційне повідомлення 10 хв

Чому педагоги стають жертвами булінгу

Серед батьків, а інколи й педагогів, побутує думка, що діти мають вразливу психіку. Тож їх необхідно оберігати, захищати й поводитися з ними дуже обережно, аби часом необміркованим словом чи жестом не завдати їм психологічної травми, яка неодмінно позначиться на їхньому розвитку в майбутньому. У результаті батьки вимагають від педагогів, аби ті стали «надлюдьми», які в жодному разі не можуть злитися чи ображатися й мусять завжди стримувати свої емоції. Окрім того, часто батьки навіть не намагаються розібратися в конфліктній ситуації й не підозрюють, що їхня «крихітка» — насильник. Вони невдоволені лише діями педагога, який «чіпляється» до дитини. За таких умов учитель, відчуваючи тиск із боку батьків, захищається усіма можливими способами. Зрештою контакт з батьками й учнями порушується, адже педагог сприймає їх як ворогів, що заважають нормально працювати. Шкільне життя поступово стає схожим на гру з назвою «Хто кого?», шкільна дисципліна звужується до покарань, а відповідь на запитання «Хто залишиться переможцем?» турбує всіх учасників навчально-виховного процесу значно більше за саме навчання.

 

Трапляється й таке, що педагог, боячись конфліктних ситуацій і судових позовів, поступається своїми поглядами й послаблює вимоги до учнів. Так, аби не наразитися на конфлікт із батьками, він узагалі перестає бодай щось вимагати від учнів, терпить будь-яку їхню поведінку і намагається швидко провести урок і піти. При цьому контактування з батьками так само поступово зводиться нанівець, адже педагог їх уникає й сумлінно виконує єдине їхнє бажання — не чіпає дітей. Основною передумовою подолання шкільного булінгу є об’єднання зусиль батьків і педагогів, завдяки чому дорослі зможуть побудувати спільну стратегію розв’язання цієї проблеми й поступово втілити її в життя. Насамперед важливо, аби дорослі усвідомлювали, що прояви шкільного булінгу не можна ігнорувати. Навпаки, їх слід жорстко присікати й навчати дітей вчасно зупинятися у своїх емоційних поривах і відповідати за власну поведінку.

Усвідомлення проявів булінгу як насилля Незадовільну поведінку, що проявляється в цькуванні вчителя, можна назвати провокативною, спрямованою на самопізнання, привертання уваги, розвиток лідерських якостей тощо. Її причини можна шукати в помилках батьківського виховання, у вікових особливостях учнів чи невідповідності педагога обраній професії. Утім насправді така поведінка — це ніщо інше, як насилля. Тож важливо, аби всі зацікавлені сторони, тобто педагоги, батьки й учні, розуміли це й називали речі своїми іменами. Адже булінг — це вже не просто невинні дитячі пустощі чи вибрики примхливих підлітків. Така поведінка потребує серйозного ставлення до неї й вироблення ефективної стратегії розв’язання проблеми.

 

Взаємодія педагога з батьками

Для профілактики та подолання проблеми шкільного насилля, спрямованого на педагога, насамперед налагодьте взаємини з батьками. Спілкуйтеся з ними як із власного бажання, так і з їхньої ініціативи. І вчителі, і батьки мають усвідомлювати, що в навчально-виховному процесі вони — партнери, а виховання дітей — їхня спільна справа, тож і успіх її залежить від взаєморозуміння між ними та злагодженості їхніх дій.

 

Налагодження контакту педагога з учнями

Не менш важливим є й контакт педагога з учнями. Адже взаємини між ними — це основа навчально-виховного процесу. Так, за умови міцного контакту з педагогом учні більше цікавляться його предметом та докладають зусилля для оволодіння ним. Натомість різноманітні непорозуміння й суперечки, найімовірніше, і зумовлюють булінг з боку учнів. Якщо педагог не сприймає урок як ділову ситуацію, не має запалу в очах, не докладає зусиль до того, щоб учням подобався його предмет, а вважає за найліпше відчитати матеріал якомога швидше, він власноруч руйнує їхню мотивацію до навчання. Вибудовуйте з класом позитивні ділові взаємини, усіляко намагайтеся зацікавити учнів своїм предметом, усміхайтеся й доречно жартує, використовуйте комунікативні ігри, мозковий штурм та інші техніки інтерактивного навчання замість класичного читання «сухого» матеріалу — це значно зменшить шанси опинитися в ролі жертви булінгу. Надмірна поступливість учителя руйнує взаємини з учнями. Адже повністю поступитися своїми принципами та вимогами може лише людина, яка боїться відповідальності. Будьте лідером і обстоюйте свої погляди в будь-яких ситуаціях. Пам’ятайте: іноді треба показати твердий характер, «випустити кігті» зіткнення різних поглядів та суперечки — це нормально, не бійтеся їх та не намагайтеся задобрити учнів чи згладити певні протиріччя іноді саме тверде слово є свідченням справжньої любові до учнів приймайте рішення, розглядаючи будь-яку ситуацію, що виникла в класі, зокрема й булінг, як ділову, з якою можна й необхідно працювати.

Не залякуйте дітей — така позиція абсолютно не сумісна з гуманізмом та демократією. Залякування ефективне лише доти, доки діти не виростуть і не перестануть боятися педагога. Тож не дивно, що булінг часто характерний для тих шкіл, у яких педагоги дозволяють собі ображати та принижувати учнів. Утворюється замкнене коло, коли спочатку вчителі лякають дітей, а потім діти змушують вчителів нервувати й депресувати. Зосередження уваги на гідності кожної особистості Якщо батькам і педагогам вдалося налагодити взаємодію і вони сприймають насилля у школі однаково — як неприпустиму поведінку, — можна переходити до реалізації стратегії з його подолання. На цьому етапі дорослим слід перетворити гучні слова про гуманізм та повагу до особистості кожної людини на реальний принцип взаємин у школі, що полягає в зосередженні уваги на гідності всіх учасників навчально-виховного процесу: як вчителів, так і учнів. Це спонукатиме батьків і вчителів спільно докладати зусиль до того, щоб створити в навчальному закладі ділову невимушену атмосферу, у якій педагогам буде приємно ділитися своїми знаннями, а учням — ними оволодівати. Формування кодексу правил поведінки

Важливим аспектом нормального функціонування навчального закладу, окрім самого освітнього процесу, має бути дисципліна. При цьому, з огляду на вік учнів, правила поведінки мають бути логічними і змістовними. Так, вони повинні бути доволі жорсткими, аби захистити учнів від можливих небезпек, і водночас достатньо гнучкими, аби не заважати їхньому розвитку й навчанню. Правил обов’язково мають дотримуватися як педагоги, так і учні. Їх має бути небагато, але достатньо, щоб унеможливлювати прояви неповаги та насилля в школі. Головним призначенням правил поведінки є не заборона щось робити, а передусім утвердження та підтримання певного способу життя, що дає змогу будувати у школі позитивні взаємини, яких прагнуть діти, батьки і педагоги. Активна участь батьків у розробленні, введенні й підтриманні в навчальному закладі дисциплінарних правил є обов’язковою. Адже лише так вони зможуть цілісно побачити проблему й спрямувати власні зусилля на подолання булінгу, а не намагатимуться будь-що витягти свою дитину «сухою з води». Важливими похідними правил поведінки є покарання за їх порушення та за булінг у школі. Нині покарання є немодними. Велика кількість книжок, статей в журналах та інтернеті, присвячених вихованню, переконують батьків, що достатньо лише заохочувати хорошу поведінку дітей і не помічати поганої. Автори стверджують, що використання заохочень унеможливлює погану поведінку і при цьому не завдає непоправного удару по самооцінці учня. Але якщо діяти відповідно до цих порад, то й булінг помічати не потрібно. Така думка хибна. Схильність дорослих надміру захищати дітей від негативних переживань і виправдовувати їхні погані вчинки призводить до того, що вони втрачають важіль впливу на поведінку дітей. Покарання, якщо вони справедливі, обґрунтовані й відповідають вчинку, допомагають дітям встановити зв’язок між своїми діями і їх наслідками та навчитися правильно керувати ними. Тобто покарання стають для дітей значимим аргументом не бути поганими. Звісно, покарання учнів батьками або педагогами в жодному разі не повинно переростати у фізичне насилля. Радше це має бути моральний урок. Так, скажімо, позбавлення дитини, яка любить подорожувати, можливості взяти участь у цікавій екскурсії може мати позитивний ефект. Наприклад, навчить її наступного разу, перш ніж почати діяти, обдумувати свій вчинок, допоможе усвідомити наслідки своїх дій, опанувати емоції і вчасно зупинитися. Тож шкільна дисципліна має спонукати учня не лише бути хорошим, а й не бути поганим. Проблема шкільного булінгу, що полягає у тероризуванні учнями інших дітей, педагогами учнів та учнями педагогів, поширена в суспільних колах, де неповага до інших людей є загальноприйнятою та звичною нормою поведінки. Насилля у школі — негативне й неприпустиме явище, яке потребує негайного реагування з боку педагогів і батьків, а також грамотно розроблених, ефективних стратегій, спрямованих на запобігання йому та подолання його наслідків.

 

         Змінювати ситуацію у навчальному закладі може спеціально розроблена система психолого-педагогічних дій, яка має враховувати два основних змістовних напрями: роботу з потенційними агресорами (педагоги, батьки, школярі) та роботу з потенційними жертвами (ті ж групи).

          Основними результатами проведення профілактичної роботи з попередження насилля у школі є формування безпечного середовища, тобто таких умов, за яких максимально знижено вплив факторів, які провокують насилля, та до мінімуму зведена потреба прояву агресії любого виду. Досягти  цього можливо лише спільними зусиллями усього педагогічного колективу.

         Педагогічні заходи, які ефективно зарекомендували себе у подоланні проявів насилля у навчальному закладі:

1. Заявлена позиція учителів має найважливіше значення у психологічному відношенні. Допомога педагогів полягає у створенні умов, коли учні самостійно розробляють власні ритуали по подоланню та обмеженню агресії.
2. Про  випадок насилля  у школі мають бути поінформовані усі – як учителі, так і учні. Школа повинна знати усі подробиці інциденту та супутні обставини, знати імена учасників. Насильникам стає зрозуміло,  що результатом їхніх дій є їх ізоляція від колективу, що певні факти насилля недопустимі. Розголос імен учасників та всебічне висвітлення інцидентів допомагає дітям відчути, де, за поняттями педагогів та батьків, пролягає межа дозволеного.
3. З агресивними дітьми та підлітками необхідно проводити бесіди, корекційну роботу. У них повинна залишатися можливість інтеграції у шкільне життя.
4. Розширення професійної самосвідомості педагога, формування здатності дивитися на процес збоку та готовність до змін і інновацій, спрямованих на подолання проблем навчального процесу, профілактику насилля у школі.

 

-   Практичний інструмент індивідуального підходу – складання плану (програми) роботи змін дитини через опис взаємодії з нею. Складання плану вимагає часу, але правильно складений план виправдовує затрати. Вже в процесі планування ви починаєте вірити, що все можна змінити. Змінюються установки педагога: раніше він постійно очікував неприємностей, зараз налаштований на очікування успіху.

        Складаючи індивідуальну програму побудови взаємодії з конкретним учнем, учитель фактично розробляє оптимальну стратегію та тактику спілкування з ним. Під час цього він послідовно вирішує п’ять завдань, ніби робить п’ять «кроків».

         Крок 1. Об’єктивний опис поведінки дитини.

         Крок 2. Розуміння мотиву «поганої» поведінки.

         Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного вирішення «витівки» на уроці.

         Крок 4. Розробка стратегії  та тактики підтримки учня для підвищення самоповаги.

         Крок 5. Залучення батьків та колег-педагогів до реалізації конкретного плану.

 

Вручення учасникам семінару пам’ятки «Кроки взаємодії педагога з учнем» 

 

Мозковий штурм «Типові неправильні дії дорослого, що посилюють напругу та агресію» 10 хв

• Підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;
• Демонстрація влади («Учитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);
• Крики, обурення;
• Агресивні пози та жести: стиснуті щелепи, перехрещені руки, розмова «крізь зуби»;
• Сарказм; висміювання та передражнювання;
• Негативна оцінка особистості дитини, його близьких чи друзів;
• Використання фізичної сили;
• Втягування у конфлікти сторонніх людей;
• Непохитне уявлення про свою правоту;
• Нотації, проповіді, «читання моралі»;
• Покарання або погрози покарання;
• Узагальнення на зразок: «Ви усі однакові»; «Ти, як завжди,..», «Ти ніколи не…».
• Порівняння дитини з іншими дітьми не на її користь);
• Команди, жорсткі вимоги, тиск;
• Виправдання, підкуп, нагороди.

       Деякі з цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого наносить більше шкоди, ніж сама агресивна поведінка.   

 

          - Виправлення поведінки  - це важка, кропітка праця, яка повинна проводитися послідовно та в основі якої закріплення поведінки через заохочення дорослого.

         Рух дитини до змін може бути дуже повільним, але обов’язково необхідно відмічати та схвалювати кожен її крок на цьому шляху. Потрібно не менше 21 день, щоб з’явилися перші результати, тому не поспішайте здаватися. Необхідно пам’ятати - якщо не спрацює один підхід, спрацює інший.

Дякую за співпрацю!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

 

 

1. Одні з них постійно незадоволені та виражають це незадоволення голосно і вголос (провідна тема: «Ви не можете примусити мене робити це. Інший учитель цього не вимагає. І я не буду робити.»)

 

 

 

 

2. Другий варіант – учні видають «синдром адвоката». Ці діти не грублять, вони розмовляють  у ввічливій та дружній манері, але припускають абсолютно нелогічні пояснення своєї «поганої» поведінки. «Можна я не буду робити самостійну роботу, вже ж мало часу залишилося. Краще я повторю формули.» або «Можна я не буду відповідати сьогодні? Я ж відповідав на минулому уроці, ви ж бачили, що я знаю цю тему!». Їх дружелюбність часто збиває, і учитель піддається. Повторні спроби  нас бентежать, і ми швидко дратуємося від цієї мовної акробатики.

 

 

 

 

3. Треті не влаштовують публічних сцен, але все ж роблять те, що хочуть, а не те, що потрібно. Вони не демонструють видиму конфронтацію та багато не говорять. Замість цього вони посміхаються нам та кажуть те, що ми хочемо  чути. А потім роблять те, що їм хочеться.

 

 

 

 

4. Владолюбці часто прикриваються хитрими масками, наприклад, проникливо розповідають учителю про свою лінь, яка заважала виконати урок, з якою він намагається боротися, про хвороби . Щирість та самокритичність поєднані із жалістю, зазвичай справляють враження на більшість учителів. Якби ці діти казали правду, вона була б проста: «Ти для мене нічого не значиш зі своїми уроками!». У них багато спритності, тому прямо вони не ризикують висловитися, вислизаючи знов і знову, залишаючись при своїх інтересах.