Лекційний матеріал до предмета: «МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО»

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ОРДЕНА"ЗНАК ПОШАНИ"ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ № 75

 

 

 

 

Лекційний матеріал до предмета:

«МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО»

 

 

 

 

Розробив викладач вищої категорії

Квітка І.Г.

 

 

 

 

 

2018 рік

 

Тема 1. Класифікація матеріалів

Під класифікацією розуміють розподіл матеріалів, виробів, властивостей чи явищ на окремі види, групи, підгрупи чи інші категорії. Признаками класифікації матеріалів можуть бути походження, форма, розмір, колір, властивості, призначення, спосіб отримання чи інше. Сучасне поширення отримала галузева класифікація матеріалів, тому що в її основу покладено найменування галузі народного господарства, що безпосередньо пов’язана з виробництвом даного матеріалу. В Державній системі стандартизації прийнята така класифікація матеріалів (витримка з стандарту): Корисні копалини; Нафтові продукти; Метали; Електротехнічні матеріали; Будівельні матеріали; Силікатно-керамічніта вуглецеві матеріали; Хімічні продукти, гумові та азбестові вироби; Хімічні волокна, полімери, пластмаси; Текстильні, шкіряні матеріали; Лісоматеріали, целюлоза, картон, папір;

Однак дана класифікація не дає можливості встановити взаємозв'язок складу, будови, структури та властивостей матеріалів і часто ускладнює визначення належності матеріалу до той чи іншої групи.

Найбільші можливості для розв’язання задач матеріалознавства дає класифікація матеріалів за їх агрегатним станом в нормальних умовах, їх походженням, природою та будовою:

Системна класифікація матеріалів
за агрегатним станом:	тверді	рідкі	газові	плазма
за походженням:	природні	штучні
	органічні	неорганічні
по хімічному складу:	одно-	багатокомпонентні сплави
	одно-	багатокомпонентні розчини
по виду утворених часток:	атомні	іонні	молекулярні

 

по атомній (молекулярній) будові: кристалічні			аморфні полімерні
по структурі:	однофазні	багатофазні	композиційні
зза фізичною природою:	провідники	напівпровідники	діелектрики
	нормальні розчини		рідкі кристали

 

 

 

Тема 2. Види матеріалів

Види мате ріалів	Колір	Властивості	Недоліки	Використання
Деревина	Відтінки білого, жовтого, червоного, коричневого; має характерний малю-нок-текстуру (смуги, лінії, кола)	Міцна, легка, м’яка в обробці, зберігає тепло, не проводить електричний струм (діелектрик), легкозаймиста	Змінює розміри під дією вологи та контрастних температур. Може мати тріщини, гнити	У будівництві, для виготовлення меблів, паперу, інструментів
Метали	Непрозорі, мають специфічний блиск	Міцні, тверді, добре проводять електричний струм (провідники)	Під дією вологи піддаються корозії (іржавіють)	У машинобудуванні, спорудженні будинків, мостів, залізниць тощо; для виготовлення інструментів, труб, дротів, посуду
Скло	Прозоре	Тверде,крихке, не проводить електричний струм	Крихкість	У будівництві, машинобудуванні; для виготовлення посуду та прикрас
Пластмаса	Буває різного кольору, прозора та непрозора	Порівняно міцна, різна за твердістю, має невелику масу, діелектрик	За високих температур плавиться, з часом погіршується вигляд, втрачає міцність	Для виготовлення виробів складної форми; деталей і корпусів приладів та побутової техніки, труб, посуду тощо
Папір	Білий та кольоровий, непрозорий	Буває тонкий і товстий, щільний, гладкий, легкозаймистий, розмокає у воді, легко рветься та ріжеться, формується складанням, скручуванням	Низька міцність, швидко вбирає вологу	Для друкування книг, журналів тощо, пакування товарів, виготовлення шпалер
Тканина	Різного кольору	Різноманітна за властивостями. Тонка, пориста, добре згинається, скручується, зминається, легко ріжеться, пропускає повітря, вбирає вологу, зберігає тепло. Міцність різна залежно від будови	Порівняно низька міцність, легкозаймиста, під дією води та високих температур змінює розмір	Для виготовлення швейних виробів, спеціального одягу, оформлення інтер’єрів, оббивки м’яких меблів тощо

 

 

 

 

Тема 3. Чавуни та сталі

Найпоширенішими на сьогодні сплавами чорних металів є сталь і чавун.

Залежно від вмісту вуглецю у сплаві розрізняють такі сорти

Сталь — це сплав заліза з вуглецем, який містить до 2,14 % вуглецю і домішки (кремній, марганець, сірку, фосфор).

сталі:

• низьковуглецеві (до 0,25 %);

• середньовуглецеві (0,25-0,6 %);

• високовуглецеві (більше 0,6 %).

Для підвищення технічних властивостей сталей до них додають легувальиі елементи: марганець, хром, нікель, молібден, алюміній, мідь.

Легування заліза з метою отримання сталей зі спеціальними властивостями — це процес додавання в залізо інших металевих та неметалевих домішок для отримання сплавів покращеної якості.

 Якщо вміст легувальних домішок у сталях становить менше 2,5 % — це низьколе-говані сталі; від 2,5 до 10 % — помірноле-говані,; більше 10 % — високолеговані. Введення легувальних домішок підвищує корозійну стійкість, ковкість, пружність сталі. Леговані сталі у вигляді листів та профілів використовують для створення конструкцій у машинобудуванні та на будівництві. Характеристики того чи іншого сталевого сплаву мають відповідати умовам, у яких використовуватимуть виготовлений зі сталі виріб, та технологіям з’єднування його окремих деталей.

Чавун — сплав заліза з вуглецем, нижня межа частки вуглецю в якому становить 2,15 %, а верхня — 6,67 %.

 Чавун — твердий і крихкий матеріал. Його найчастіше застосовують як сировину для переробки у сталь та в машинобудуванні для виготовлення різноманітних деталей. Чавуни поділяють на білі та сірі.

Білий чавун отримав таку назву тому, що заготовки або деталі, виготовлені з нього, на зламі мають сріблястий колір (внаслідок властивостей основної структурної складової). Білий чавун має високу твердість і крихкість. Через ці властивості його мало застосовують у техніці й абсолютно не використовують у будівництві. Білий чавун йде у переробку на сталь і сірий чавун.

Сірий чавун отримав таку назву через сірий колір зламу, на відміну від сріблястого кольору зламу білого чавуну. Злам має сірий колір через вуглецеву складову, що входить до складу сірого чавуну у вигляді графіту. Подивіться, наприклад, на колір осердя звичайного креслярського олівця. Сірі чавуни мають такі різновиди: ковкий, високоміцний, корозійностійкий та жаростійкий.

Ковкий чавун отримують з білого чавуну за допомогою термообробки. Він так називається через підвищену пластичність і в’язкість (хоча обробці куванням він не піддається). Ковкий чавун має підвищену міцність під час розтягування і високий опір удару. Із ковкого чавуну відливають деталі складної форми: картери заднього моста автотранспортної техніки, гальмівні колодки залізничного транспорту, сантехнічні трійники, кутники тощо.

Жаростійкі та корозійностійкі чавуни використовують для виготовлення деталей турбокомпресорів, поршневих кілець та блоків і головок циліндрів двигунів внутрішнього згоряння.

 

 

Тема 4. Кольорові метали

Кольорова металургія - галузь металургії, яка включає видобуток, збагачення руд кольорових металів і виплавку кольорових металів та їх сплавів. За фізичними властивостями і призначенню кольорові метали умовно можна розділити на благородні, важкі, легкі й рідкі.

До шляхетних металів відносять метали з високою корозійною стійкістю: золото, платина, паладій, срібло, іридій, родій, рутеній і осмій. Їх використовують у вигляді сплавів в електротехніці, електровакуумної техніці, приладобудуванні, медицині і т.д.

До важких відносять метали з великою щільністю: свинець, мідь, хром, кобальт і т.д. Важкі метали застосовують головним чином як легуючі елементи, а такі метали, як мідь, свинець,цинк, кобальт частково, використовуються і в чистому вигляді.

До легких металів відносяться метали з щільністю менше 5 грам на кубічний сантиметр: літій, калій, натрій, алюміній і т.д. Їх застосовують як розкислювачів металів і сплавів, для легування, в піротехніці, фотографії, медицині і т.д.

До рідкісних металів відносять метали з особливими властивостями: 

вольфрам, молібден, селен, уран і т.д.

До групи широко застосовуються кольорових металів відносяться; 

алюміній, титан, магній, мідь, свинець, олово.

Кольорові метали мають цілу низку дуже цінних властивостей. Наприклад, високу теплопровідність (алюміній, мідь), дуже малою щільністю (алюміній, магній), високою корозійною стійкістю (титан, алюміній).

За технологією виготовлення заготовок і виробів кольорові сплави діляться на деформуються і литі (іноді спечені).

Мідь - метал червоного, в зламі рожевого кольору. Мідь належить до металів, відомим з глибокої давнини.

Латуні - сплави міді з цинком (до 50% Zn) і невеликими добавками алюмінію, кремнію, свинцю, нікелю, марганцю (ГОСТ 15527-70, ГОСТ 17711-80). Мідні сплави, призначені для виготовлення деталей методами лиття, називають ливарними, а сплави, призначені для виготовлення деталей пластичним деформуванням - сплавами, оброблюваними тиском.

Бронзи - це сплави міді з оловом (4-33% Sn), свинцем (до 30% Pb), алюмінієм (5-11% AL), кремнієм (4-5% Si), сурмою, фосфором та іншими елементами.

Бронзи - це будь-мідний сплав, крім латуні. Це сплави міді, в яких цинк не є основним легирующим елементом. Загальною характеристикою бронз є висока корозійна стійкість і антифрикційні

Олов'яні бронзи мають високі механічні, ливарними, антифрикційними властивостями, корозійною стійкістю, оброблюваністю різанням, але мають обмежене застосування через дефіцитності і дорожнечі олова.

Спеціальні бронзи не тільки служать замінниками олов'яних бронз, а й у ряді випадків перевершують їх за своїми механічними, антикорозійним і технологічним властивостям:

Алюміній - метал сріблясто-білого кольору. Температура плавлення 650 ° С.

 Алюміній має кристалічну ГЦК грати. Алюміній має електричну провідність, складовою 65% електричної провідності міді. Алюміній займає 3 місце з поширення в земній корі після кисню і кремнію. Алюміній стійкий проти атмосферної корозії завдяки утворенню на його поверхні щільної окисної плівки.

Цинк - в'язкий метал голубувато-сірого кольору. Метал з невеликою температурою плавлення (419 градусів С) і високою щільністю (7,1 г / см ^3). Міцність цинку низька (150 МПа) при високій пластичності.

Цинк застосовують для гарячого та гальванічного оцинкування сталевих листів, у поліграфічній промисловості, для виготовлення гальванічних елементів. Його використовують як добавку в сплави, в першу чергу в сплави міді (латуні і т.д.), і як основу для цинкових сплавів, а також як друкарський метал.

Магній - метал сріблясто-білого кольору. Температура плавлення магнію 650 ° С. Кристалічна решітка гексагональна. Відрізняється низькою щільністю (1,74 г / см ^3), 

хорошою оброблюваністю різанням, здатністю сприймати ударні і гасити вібраційні 

навантаження.

У залежності від вмісту домішок встановлені наступні марки магнію: Мг96 (99,96% Mg), Мг95 (99,95% Mg), Мг90 (99,90% Mg), магній високої чистоти (99,9999% Mg).

 

Кольорові метали та їх сплави знайшли широке застосування в будівництві завдяки своїй міцності, легкості, високою антикорозійною стійкості. Вони поділяються на легкі (в більшості своїй на основі алюмінію) і важкі (на основі міді, латуні, олова і т.п.).

Кольорова металургія є однією з найбільш конкурентоспроможних галузей промисловості.

 

Тема 5. Рідинні діелектрики

Електропровідність рідких діелектриків зумовлена переміщенням іонів в результаті дисоціації молекул рідини і домішок, а також переміщенням заряджених частинок домішок – моліонів. Електропровідність рідких діелектриків в значній мірі залежить від їх чистоти. В якості забруднень можна розглядати воду або інші по сторонні рідини, а також різноманітні тверді частинки. Очистка рідких діелектриків від домішок суттєво підвищує їх питомий опір, однак повністю видалити домішки із рідкого діелектрика практично неможливо. Електропровідність будь-якої рідини суттєво залежить від температури. З підвищенням температури зростає рухливість іонів та степінь теплової дисоціації. Ці два фактори суттєво збільшують електропровідність.

Рідкі діелектрики за своїм призначенням поділяються наступним чином:

1) По хімічній природі:

а) нафтові ізоляційні оливи; б) синтетичні рідини (хлоровані вуглеводи, кремній і фторорганічні рідини, складні ефіри різних типів);

2) По специфіці застосування: а) для трансформаторів і вимикачів; б) конденсаторів; в) кабелів; г) систем циркуляції охолодження та ізоляції випрямлювальних установок, турбогене-раторів.

3) По верхній межі допустимої робочої температури: а) до 95⁰С (всі нафтові оливи); б) до 135⁰С (синтетичні вуглеводи, хлорпохідні вуглеводів, деякі ефіри кремнієвої кислоти, фосфорної та органічних кислот); в) до 200⁰С (деякі типи фторвуглеводів); г) до 250⁰С (поліфенілефірні і спеціальні поліорганосилоксани).

4) По ступені горючості: а) горючі; б) негорючі.

Вимоги до рідких діелектриків:

1. Висока електрична міцність.

2. Високий електричний опір.

3. Величина діелектричної проникності вибирається в залежності від особливості всієї системи ізоляції.

4. Діелектричні втрати – найменші.

5. Висока стабільність в умовах експлуатації і зберігання.

6. мінімальна в’язкість в діапазоні робочої температури.

7. Сумісність з твердою ізоляцією і конструкцією матеріалів.

8. Економічність застосування.

9. Для спеціальних випадків застосування – негорючих.

Найрозповсюджений в енергетиці рідкий діелектрик – трансформаторна олива. Це очищена фракція нафти, що одержується при перегонці при температурі кипіння від 300°С до 400°С. У залежності від походження нафти мають різні властивості. Олива має складну вуглецевоводну будову із середньою вагою молекул 220-340 а.о., і містить наступні основні компоненти: парафіну – 70-80%, ароматичних вуглеводнів – 15-20%, з’єднання сірки та азоту – <2%, антиокисна присадка – 0,5%. Кожний з компонентів оливи відіграє значну роль при експлуатації.

Конденсаторні оливи – об’єднана група різних діелектрикків, що застосовується для просочення паперово-масляної і паперово-плівкової ізоляції конденсаторів. Найбільш розповсюджену конденсаторну оливу отримують із трансформаторної оливи шляхом більш глибшого очищення. Відрізняється від звичайних олив більшою прозорістю, меншим значенням tgd (більш, ніж у десять ра-зів). Касторова олива – олива рослинного походження. Основна область використання – просочення паперових конденсаторів для роботи в імпульсних умовах.

Касторова олива не розчиняється в бензині, але розчиняється в етиловому спирті. На відміну від нафтових олій касторове не викликає набрякання звичайної гуми. Цей діелектрик відноситься до слабополярних рідких діелектриків, його питомий опір при нормальних умовах складає 10⁸-10¹⁰ Ом×м. Кабельні оливи призначені для просочення паперової ізоляції силових кабелів.

 Електроізоляційні полімери

Серед діелектриків особливе значення займають високо-молекулярні органічні матеріали. Для того, щоб розібратися у властивостях і можливостях цих матеріалів, необхідно попередньо ознайомитись із загальними закономірностями, що стосуються їх будови і властивостей, а також встановити деякі терміни і поняття, що неодноразово будуть використовуватись в подальшому викладі.

Органічними речовинами називають з’єднання вуглецю з іншими елементами. Найбільше число органічних електроізоляційних матеріалів належить до високомолекулярних з’єднань, тобто до речовин з великими молекулами, що містять іноді тисячі атомів. До високомолекулярних речовин належать деякі, що зустрічаються в природі речовини: целюлоза, шовк, білки, каучук. Отримані штучним шляхом високомолекулярні матеріали можуть бути розділені на два класи. Поперше, сюди відносяться штучні матеріали, що виготовляються шляхом хімічної обробки природних високомолекулярних речовин: так, наприклад, при переробці целюлози отримуються ефіри целюлози. Але найбільше значення як для електроізоляційної техніки так і інших галузей техніки має другий клас синтетичні високомолекулярні матеріали, що виготовляються із низькомолекулярних речовин. Багато з цих матеріалів характеризуються цінними технічними властивостями до того ж деякі з них можуть бути отримані із легкодоступної сировини (природний газ, нафта, корисні копалини), Тому вивченню розробці і застосуванню таких матеріалів для різноманітних цілей приділяється дуже велика увага.

Практично всі важливі високомолекулярні з’єднання по своїй хімічній природі є полімерами, тобто речовинами, молекули яких являють собою сукупність великого числа, що мають однакові будови груп атомів і отримуються в результаті об’єднання один з одним молекул порівняно простих пза своїм складом речовин, так званих мономерів.

Реакція утворення полімеру із мономеру називається полімеризацією. При полімеризації зростає молекулярна маса, температура плавлення, підвищується в’язкість, зменшується розчинність. В процесі полімеризації речовина може переходити із газоподібного і рідкого стагу в стан досить густої рідини і далі в стан твердого тіла.

Полімери діляться на дві групи: лінійні і поверхневі.

 

Тема 6. Тверді діелектрики

Усі діелектричні матеріали можна розділити на групи, використовуючи різні принципи, наприклад, розділити на неорганічні й органічні матеріали.

Неорганічні діелектрики: скла, слюда, кераміка, неорганічні плівки (окисли, нітриди, фторидів), металлофосфати, електроізоляційний бетон. Особливості неорганічних діелектриків - негорючі, як правило, світло-, озоно- термостійкі, мають складну технологію виготовлення. Старіння на змінній напрузі практично відсутні, схильні до старіння на постійній напрузі.

Органічні діелектрики: полімери, воски, лаки, гуми, папери, лакотканини. Особливості органічних діелектриків - горючі (в основному), малостійкі до атмосферних і експлуатаційних впливів, мають (в основному) просту технологію виготовлення, як правило, більш дешеві в порівнянні з неорганічними діелектриками.

Тверді діелектрики поділяються за хімічним складом на:

- органічні;

- неорганічні.

В радіотехніці особливе значення має урахування впливу частоти електричного поля на властивості матеріалу. Тому з поділом за хімічним складом ми будемо ділити діелектрики на полярні (низькочастотні) та неполярні (високочастотні).

Розглянемо органічні діелектрики.

Першим представником органічних діелектриків є смоли.

Смоли – це аморфні високомолекулярні речовини, які можуть бути в трьох станах: склоподібному, еластичному та в’язкотекучому.

Електроізоляційні лаки та емалі використовуються для захисту елементів апаратури від корозії, пилу та вологи. Вони поділяються за використанням на: просочувальні, покрівельні та ключі.

За складом електроізоляційні лаки та емалі можна поділити на:

- полімерні (полістирольний та епоксидний лаки, тобто ті, в яких плівкоутворюючими елементами є полімери – полістирол, полівінілхлорид) та смоли (епоксидна, кремнійорганічна).

- нітроцелюлозні – розчини нітроцелюлози в ацетоні. Вони швидко висихають, але мають погану адгезію до металу та малу нагрівостійкість.

- масляні –до них відносяться ті, що мають висихаючи масла )лляне чи синтетичне).

Компаунди – це суміші смол, бітуму та воску. Використовуються для просочення та заливки елементів РЕА (трансформаторів, блоків, котушок і т. д.). При цьому досягається захист елементів від дії атмосфери, підвищуються електроізоляційні властивості, покращується відвід тепла, збільшується механічна міцність.

Рідкі кристали – рідини, які знаходяться в проміжному стані між кристалом та рідиною і мають анізотропні властивості. Це органічні з’єднання, молекули яких мають подовжену або паличкову форму. Неорганічні діелектрики.

До неорганічних діелектриків відносяться:

- неорганічне та напівпровідникове скло;

- склокераміка (ситали);

- кераміка;

- слюдяні матеріали.

Неорганічне скло – це аморфний матеріал, до ч складу якого входять складні системи різних окислів. За звичайних умов скло має властивості твердого матеріалу. При нагріванні – перетворюється в рідину. Одержують скло при охолодженні розплаву, що складається із оксидів SiO₂, B₂O₃, Na₂O, K₂O, CaO, MgO, PbO, ZnO, Al₂O₃. При варці оксиди утворюють силікати, борати та алюмінати.

Напівпровідникове скло – скло чорного кольору, завдяки присутності оксидів заліза. Має електронну провідність n чи p типу в залежності від його складу. Якщо на звичайне скло нанести тонке н/п покриття, то таке скло буде поєднувати н/п властивості з прозорістю.

Склокераміка (ситали) – займає проміжне положення між склом та керамікою. Ситали – це скло керамічні матеріали, отримані шляхом стимуляції кристалізації скла спеціального складу, кристалізатором яких виступає Ag чи Cu, а також TiO₂, FeS.

Кераміка – основні компоненти це окисли алюмінію, кремнію, титану, цирконію, олова, магнію. Кераміка характеризується тим, що можливе отримання матеріалів з наперед заданими характеристиками шляхом зміни складу та технології виготовлення.

Кераміка – це багатофазна система, яка складається з кристалічної та скловидної фаз. 

Слюда – це мінерал, що легко розчіплюється на тонкі листки. За хімічним складом відносяться до водяних алюмосилікатів. Є дві різновидності слюди:

- мусковіт (K₂O·Al₂O₃·6SiO₂·2H₂O) – матеріал без кольору іноді з червонуватим або зеленуватим відтінком.

- флогопіт (K₂O·6MgO·Al₂O₃·SiO₂·2H₂O) – більш темного кольору, від коричневого до чорного тону.

Використовується для виготовлення електроізоляційних шайб, ізоляторів для електровакуумних приладів, в конденсаторах високої якості.

 

Тема 7. Паливо – мастильні матеріали.

Палива — є джерелом енергії для парових і водогрійних котлів різних серій і продуктивності; мастильні матеріали (оливи та мастила) зменшують тертя й спрацювання вузлів тертя фермської техніки, через що підвищується надійність і довговічність її роботи.

У теплових установках сільськогосподарського призначення, залежно від типу, використовують тверде, рідке й газоподібне палива. У різних регіонах країни той чи інший вид палива застосовують по-різному. Найпоширеніший вид твердого палива — тверді горючі копалини. Представниками такого палива є торф і викопне вугілля.

Торф — наймолодше паливо і належить до відновлювальних видів. Це губчаста, болотяна маса, що утворилася з різного виду рослинних решток, якi розкладалися в умовах надлишку вологи та нестачі повітря. Свiжовидобутий торф містить велику кількість вологи (майже 85%), тому до використання його піддають повітряному сушінню. Якщо висушити торф до вмісту вологи нижче 34%, він не поглинає зовнішньої вологи та може зберігатися за будь-якої погоди.

Буре вугілля — продукт відносно неглибоких перетворень вихідної органічної речовини. За зовнішнім виглядом — це крихка маса бурого або коричневого кольору — від дрібняку до великих шматків. Буре вугілля містить багато баласту, тому теплота згоряння його може значно рiзнитися (8400–24000 кДж/кг). Буре вугілля легко займається й горить довгим полум’ям, що коптить.

Кам’яне вугілля — основний вид викопного вугілля. Характеризується ве-ликою рiзноманiтнiстю навіть одного родовища, мало містить золи та води, що забезпечує теплоту згоряння 20730–31400 кДЖ/кг. Кам’яне вугілля використовують здебільшого для одержання металургійного коксу, а непридатне для переробки — як паливо.

Антрацит — найбільш обвуглецьований різновид кам’яного вугілля. За складом наближається до чистого вуглецю. Використовують антрацит тільки як паливо. Важко загоряється, горить коротким синюватим полум’ям. Добувають його практично тільки в Донецькому басейні. Шматки антрациту мають сірувато-чорний колір з металевим блиском. Теплова цінність антрациту залежить від розмірів шматків i може доходити до 30000 кДж/кг. Зі зменшенням розмірів шматків антрациту значно збільшується в паливі вміст породи та зменшується його теплота згоряння.

Рiдкi котельно-пiчнi палива одержують із продуктів переробки нафти, горючих сланців і кам’яного вугілля. До найпоширеніших котельно-пiчних палив належать: нафтове паливо (мазут) і пічне побутове паливо, а також гаси (керосини).
 Нафтове паливо (мазут) виробляють із малосiрчастих i сірчастих нафт (ГОСТ 10585-75). Мазути характеризуються великою в’язкістю й густиною.

Гас випускають двох видів: освітлений i для технічних потреб.
Освітлений гас (ТУ У 22340203.005-97). Колір гасу характеризує глибину його очищення, а висота полум’я без кіптяви визначається здатністю гасу горіти білим рівним полум’ям без нагару й кіптяви. Різниться з технічним меншим вмістом смолистих речовин, сірчастих сполук, зольністю, а також температурою спалаху й висотою полум’я без кіптяви. 

Мастильні матеріали 

Практично половина мастильних матеріалів — це оливи (трансмісійні, моторні та індустріальні) і антифрикційні мастила (загального призначення для звичайних і підвищених температур та багатоцільові).

Трансмісійні оливи — найпоширеніша група олив для фермського обладнання (понад 30% усіх мастильних матеріалів).

Моторні оливи у фермській техніці застосовують значно менше (близько 3%). Позначення моторних олив встановлено ГОСТ 17479.1–85 (зі змін. №1–3) . Воно складається з груп знаків: перша з яких позначається літерою М (моторна); друга — цифрами, характеризує клас кінематичної в’язкості оливи; третя — великими літерами, характеризує експлуатаційні властивості олив і рекомендовану сферу застосування. Після основного позначення в дужках може   бути вказана додаткова характеристика, що характеризує особливості оливи, наприклад “рк” — робочо-консерваційна — М-8-Г2 (рк).  Моторні оливи, залежно від класу, поділяють на зимові, літні, всесезонні.