"Леонід Глібов. Замальовка життєпису письменника"

Леонід Глібов. Замальовка життєпису письменника

Леонід Іванович Глібов народився 1827 на Полтавщині у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків.

Початкову освіту він здобув вдома з допомогою матері, яка у 7 років навчила його читати. А пан Родзянко, у якого служив батько, давав йому уроки арифметики.

У дитинстві Глібов був веселим і жвавим хлопчиком, любив доглядати за квітами, через це люди, вітаючись до нього, говорили: “Здоров був, Льолику, квітчастий королику!”

В 1840р. Леонід Іванович вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Вірші Леоніда Глібова» (1847)

Леонід Глібов свій перший вірш написав у 13 років

Дитячі твори, надруковані в різних виданнях, поет підписував псевдонімом дідусь Кенир.

Глібов працював вчителем історії та географії. Учнем Глібова був Петро Косач (батько Лесі Українки). Поетеса в дитинсві також зачитувалася його творами. Петро Косач

Відомо 107 байок, понад 50 загадок, 14 акровіршів поета

Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича. У останні роки життя він втратив зір, але продовжував писати під лінійку з лупою.

Акровірш – це загадка, відгадку на яку можна прочитати за першими літерами кожного рядка

БАЧИТЬ – НЕ БАЧИТЬ…Бачить - не бачить,Чути - не чує,Мовчки говорить,Дуже мудрує. Часом захоче -Правди навчає;Іноді бреше,Всіх звеселяє. Люба розмова, -Будемо, діти,З нею довіку. Жити-дружити. Хто ж то такая. В світі щаслива,Мудра, правдиваІ жартівлива?Як не вгадали,Стану в пригоді: Річ коротенька -Книжка, та й годі.

КОТИЛАСЯ ТАРІЛОЧКАКотилася тарілочка. По крутій горі,Забавляла любих діток. У моїм дворі. Нам тієї тарілочки. Чому не любить —Хорошая, золотаяІ як жар горить. Прийшла баба — сама чорнаІ чорний жупан,—Заховала тарілочку. У синій туман. Постихали співи й жарти. У дворі моїм;Золотої тарілочки. Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,У віконці ставІ про тую тарілочку. Співати почав:«Туманочку, туманочку!Поклонись зорі,Покоти нам тарілочку. По нашій горі…»Де не взявся із-за лісу. Невідомий птах,Довгохвостий, гостроносий,На восьми ногах. Я — на піч та у куточку. Зігнувсь, притаївсьІ, щоб птах той не надибав,Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,Не найде нідеІ тонесенько виводить:«А де дідок, де?»Закричав горлатий півеньІ прогнав мій страх,Я зрадів — і не побачив,Де той дівся птах. Золотую тарілочку. Всі знають давно: То на небі сонце ясне,На весь світ одно. Чорна баба — нічка темна:Із давніх-давен. Покриває все на світі,Як погасне день. Заховався, шуткуючи,Дідусь-господар,Щоб не зразу догадались,Що той птах — комар.