Все моє, все зветься Україна. Буває, часом сліпну від краси. Спинюся, не розумію, що воно за диво,ці степи, це небо, ці ліси,все так гарно, чисто, незрадливо,все як є – дорога, яворі,все моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна,що хоч спинись і з Богом говори. Вірші Л. Костенко. Дощик, дощик, ти вже злива!Плаче груша, плаче слива. Ти періщить заходився,соловейко застудився. А тепер лежить під пледом,п’є гарячий чай із медом.
Пелехаті - довгі, густі, скуйовджені. Дудка-джоломія - Серпанок - легка прозора тканина. Опанча - старовинний верхній одяг, що мав вигляд широкого плаща. Хапуни - ті, що викрадають. Підданці – прислужники. Невсипущий - невтомний, роботящий. Поночі – в темноті. Косми – волосся. Словникова робота
БУЗИНОВИЙ ЦАРУ садочку-зеленочкуходить вишня у віночку. Хтось їй грає на дуду,подивлюся я піду. Баба каже: — Не ходи!Темні поночі сади. Там, де вітер шарудить,бузиновий цар сидить. Брови в нього волохаті,сиві косми пелехаті. Очі різні, брови грізні,кігті в нього, як залізні,руки в нього хапуни —так і схопить з бузини!Я кажу їй: — Бабо, ні!Очі в нього не страшні.
На пеньочку, як на троні,він сидить собі в короні. Грає в дудку-джоломію,я заграв би, та не вмію. А навколо ходять в танціквіти — всі його підданці.Є оркестри духові,равлик-павлик у траві.Є у нього для настрашкиславне воїнство — мурашки. Три царівни бузиновімають кожна по обнові —невсипущі павукитчуть серпанки і шовки. На царевій опанчізорі світяться вночі. Він сидить у бузині, усміхається мені!