Лінгвістичний тренажер «Зима»

                               

    Лінгвістичний тренажер «Зима»

  Лексика           Вірші

  Загадки            Скоромовки

  Чистомовки    Лічилки

  Приказки,  прислів’я, прикмети

                    Лексика

  Іменники        Прикметники        Дієслова            Прислівники

  Зима                     пухнастий                     йде                          весело

  сніг                       м’який                           випав(сніг)            красиво

  бурулька              білий                             висить(бурулька)  зимно

  лід                        холодний                      ліпити                     радісно

  мороз                   снігова(баба)                кататися                 смішно

  холод                   великий                         падає                      жваво

  доріжка               маленький                     летить                    холодно

  лопатка               середній                         робить                   яскраво

  коло                     твердий                         розгрібати             щедро

  ожеледь               м’який                           мерзнути               морозно

  іній                       зимовий                        кататися                охоче

  хурделиця           сніжна                           ковзатися              барвисто

  ковзанка              кришталева                   тремтіти                похмуро

  сніжинка             сніжно-біла                   грітися                  

  завірюха              похмурий                      розважатися

  санки                   морозний                       ходити

  снігурка              сонячний                       веселитись

  зірочки                блискучі

  хуртовина           сріблясті                 

  лижі

  кожушок

  метіль

 метелиця

   Загадки

   Зима 

 -Доню! Доню!- кличе мати,-       Хто  наткав полотна      Прийшла до нас бабуся

 Швидше вийди-но із хати!          Аж  до лісу від вікна?    У білому кожусі.

 Вийшла доня.                                І  сміється, задається:    Поля  причепурила-

 Дивина!                                          «От така ширина!»        Пухнастим снігом       

 Щезла  стежка….                                                                   вкрила.

 Де  вона?                                                                                 Відгадайте,  хто  вона,

 Зникла  десь  і огорожа…                                                     Бабусенька  чарівна.

 Сад на себе чом не схожий?       

 Що за диво –                                                                          Що за диво? Все село

 Все село                                                                                  Білим пухом занесло.

 Білим пухом  занесло…                                                        Дива зовсім тут нема:

 Дива  зовсім тут нема –                                                         Це в село прийшла….

 Це в село прийшла… 

  Білокоса, білолиця,            Хто наткав полотна        Мірошниця біла – біла,

  Рукавом махає -                  Аж від лісу до вікна?     Беручка до свого діла,

  Сріблом все вкриває.         І сміється, задається -     Сіє, віє, січе, меле. 

                                               Ось  така  ширина!          Та  по землі муку стеле.

\                                                                                         Хто ця мірошниця? 

                                                                                         (Хуртовина, зима).

 Стало біло навкруги -        Диво – сани прилетіли,

 Я розтрушую  сніги,          Скакуни в них білі – білі.

 Наганяю холоди,                В санях тих сидить цариця –

 Води сковую в льоди.        Білокоса, білолиця.

 Я дружу з дітьми всіма.     Рукавом  махає –

 Здогадались? Я -…             Сріблом все вкриває. 

   Взимку

  Лід на річках, сніг на полях,           Сніг на полях,

  Віхола гуляє. Коли це буває?          Лід на річках,

                                                              Хуга гуляє.

                                                              Коли це буває?

 Мороз

 Сам не біжить, а іншим стояти не дозволяє.    Хто фарбує без пензля.

 

 Хто це взимку, любі діти,                                   Без сокири, без клинців

 На вікні малює квіти?                                         Дідусь мости мостить.

 

 Що це за майстер малює на склі               На шибках без олівця

 Айстри, жоржини, кульбабки малі?         Він малює без кінця.

 Сніжинка

 Срібна зірка, біла-біла,      Ніжна зірка, сніжно-біла,    Взимку вкрили ми навкруг

 На долоню теплу сіла.       на рукав згори злетіла.         Ліс, дорогу, поле, луг.

 І як сіла, то й розтала-       Поки ніс її сюди,                   А як сонце припече,

 Голуба  водиця стала.       стала краплею води.              Ми  струмочком потечем.

 

 -Що це?  Що це? – всі кричать.  

 -Білі  мухи летять.  

 Сніг

 Він легенький, наче пил,      Я падаю на ваші хати,         В небі хмара пролітала,

 З неба він летить без крил,   Я білий, білий волохатий,  Білий пух порозсипала,

 Наче мох, м’який – м’який,  Я  прилипаю вам до ніг.     Він на землю міцно ліг.

 І  холодний, і блідний:          І   називаюсь  просто…      Називають  його….

 З’їсть його весною сонце, - 

 Хто мерщій  вгадає –

 Що  це?

 

 Що це за птиця,         Скатертина біла         Біле, як сорочка,        Надворі горою,

Що сонця боїться?     Увесь світ накрила.   Пухнасте, як квочка.  а в хаті водою.

                                                                          Крил не має,

                                                                         а гарно літає.

 Крил не має, а гарно літає.

 

 Я падаю на ваші хати,                 Ліг на землю вранці           А гарно літає.

 Я білий – білий, волохатий,       Ковдрою пухнастою -         Що  це  за  птиця,

 Я прилипаю вам до ніг               Виграє на сонці                    Що  сонця  боїться?

 І називаюсь просто….                Ниткою сріблясто.

 Сніг уранці                  Сніг увечері та вночі        Сніг під час відлиги

 Він ще недавно голубів -   Як тільки сутінь настає      Спочатку він міцний і білий

 Застиг у сонній мрії.          І зорі в небі сяють,              Та коли сонце припікає,  Ось небокрай почервонів-    Він фіолетовим стає           Відразу слабшає, жовтіє,

 І вже він рожевіє.                Й до ранку не згасає.           Чорніє, тане і зникає.

  Лід

 У воді родиться і води боїться.   Що в воді не тоне   Прозорий, мов скло,

 Ні в огні не горить,                       і в землі не гине?    а не вставши у вікно. 

 Ні в воді не тоне.

  Бурулька                               Вода  й  лід               Лід

 Росте весною – тільки вниз,        Текло,  текло -               Прозорий, мов скло,

 Любить крівлю і карниз.              та й лягло під скло.       А не вставиш у вікно.

 

 Як на свято, вбрався дах      

 В снігову сорочку.                      

 А чи знайдете на ній

 Льодяну торочку?                                         Росте вона зимою

                                                                         Донизу головою.

 Під нашим дахом морквинка росте.            Тоненькою, прозорою,

 Сонце пригріє – вона відпаде.                      Біло – голубою.

  Небо  й  зірочки

 Розстелений кожушок,         На чистому полі                 Торох, торох,

 На нім посіяний горошок.    попутані коні,                     розсипався  горох,

                                                 І  вузлики знати,                 Почало  світати –

                                                 та не можна розв’язати.     нема що збирати.

  Небо

 Голубий шатер

 Увесь світ накрив.

   Сонце

 Вдень у небі гуляє,               Ой за лісом, за пралісом      По морю, по морю золота

 А  ввечері на землю сідає.   Золота діжа сходить.            тарілка  плаває.

 

 Котилася  тарілочка        Без дров, без огня,              Я на вигляд круглолице,

 По крутій горі,                  а світить і гріє щодня.        Наче  баня на дзвіниці;

 Забавляла любих діток    Вдень у небі гуляє,             Щирим золотом горю,

 У  моїм дворі.                   а ввечері на землю сідає.   Глянь на мене – засліплю.

 Нам тієї тарілочки 

 Чому не любить –

 Хорошая,  золотая

 І як жар горить.

 

 Хто однаково всіх любить,      Ой за лісом,                             Високо стоїть,

 Всіх однаково голубить?          за  пралісом                             Одне око має,

 Кожний скоса тільки гляне,      золота паляничка                   Всюди заглядає.

 А  обняти не дістане.                 печеться.                                  

 

 Що  сходить  без  насіння.

   Вітер

  Що літає: крил не має,      Летить, а не горобець,      І шумить, і гуде, 

  але крила підіймає?           виє, а звір.                          і все горою йде.

 

  Гуляє  в полі,        Прийшов хтось       Є  на світі кінь –

  Та не кінь.             Та взяв щось;          Всьому світу не вдержати.

  Літає  на волі,        Бігти за ним -     

  Та не птиця.           Не знаю за ким,      Без рук, без ніг, а двері відчиняє.

                                  Бо пішов туди - 

                                  Не знаю куди.         Рукавом  махнув – дерева нагнув.

      

 Живе без тіла,       

 Говорить без язика,

 Ніхто його не бачить,

 Тільки чує.

  Сани                                             Грудень             Завірюха

 У зимову веселу пору                        Сіюсь,  сіюсь,          Шумить, гуде,

 Ми кращі друзі дітвори.                    Ніби  з  сита.            Все  горою йде.

 Вивозять діти нас нагору,                 І  земля  вже

 А ми веземо їх з гори.                       Гарно  вдіта.

  Іній

 Рано – вранці увесь світ          На зимові віти сіли білі квіти.

 Вбрався в білий оксамит.

 А як вітер нападе –                  В нас зимою білим цвітом

 Оксамит цей опаде.                 Сад зацвів, неначе літом.

     Вірші

 Г. Бойка «Морозець»              М. Познанська «Зимонька»

 Морозець, морозець,                 В білих валянках і білім кожусі

 Не щипай за щічки.                   Ходить зимонька в полі і в лузі.

 Теплі валянки у нас,                  Носить  зимонька білий мішок,

 Шубка й рукавички.                  Трусить з нього на  землю сніжок.

 Морозець, морозець! -              Теплу постіль готує Землиці:

 Плещемо в долоні.                     Квітам, травам, озимій пшениці.

 У дівчаток і хлоп’ят                   Не замерзнуть під снігом пшениці.

 Носики червоні.                          Не замерзнуть під снігом вони –

                                                       Будуть спать до самої весни.

   Н. Забіла «Санчата»                                        Г. Чуприки «Під снігом»

 Стоять під снігом сосни сонно,                        Віє метелиця, крутиться, мелеться,

 Сидять на соснах снігурі.                                  Котиться полем у млі.

 Санчата на ставок з розгону                             Килимом – хутром падає, стелиться

 Скотились весело з гори.                                  Сніг по замерзлій землі.

                                                                              Квіти торішні,

                                                                              Зернятка ніжні

                                                                              Сипали там восени.

                                                                              Тож їх заховають килими сніжнії,

                                                                               Щоб не померзли вони.

  Н. Калюжна                Марія Познанська           О. Плавенчук «Кожушок»

 Снігами дороги             В лісі сніг, у лісі звірі.       Біле поле, біла річка,

 Усе замело,                    Ось зайчатка скачуть сірі. Сніг навкруг. Немов пушок.

 Синичка за хлібом                                                      Не спав зайчик цілу нічку;

 Летить у село.                                                             Пошив білий кожушок.

   Л. Глібов «Зима»

 Зимонько – снігурочко,              Ми повибігаємо,

 Наша білогрудочко,                    Снігу накачаємо

 Не верти хвостом!                       Купу за садком;

 А труси тихесенько,                    Бабу здоровенную,

 Рівненько, гладесенько               Уночі страшенную,

 Срібненьким сніжком.                Зліпимо гуртом.

   П.Воронько «Кожушок»

 Йшов сніжок на торжок             Як забіг у нім до хати,

 Продавати кожушок.                  Хутро стало розтавати.

 Кіт купив того кожуха,              Сів Вуркотик за мішком

 Загорнувсь по самі вуха,            та й умився   кожушком.

  П.Воронько «Кіт не знав»

 Падав сніг на поріг,     Поки смажив, поки пік,       Кіт не знав, що на пиріг

 Кіт зробив собі пиріг.  То пиріг водою стік.            Треба тісто, а не сніг.

   Г.Бойко « Лижі»

 Дівчинка  Мила         Мила  на  лижах          Лижі  поїхали,

 Лижі вдягла,              Стоїть несміливо:        Милочка: - «Ах!»

 Лижі великі,               Хилиться, хилиться,   Якби не палиці,

 А Мила мала.             Хилиться вліво.           Було  би бах!

  П.Мовчан

 Прийшов сніг – білоніг,         Змерзли  ноги  босі».

 Борода  патлата.                      Я  кажу: «Е, ні, ні…

 Сів  тихенько на поріг,           Відпочив  і досить…»

 Попросивсь  до  хати.             Сніг  поволеньки  підвівсь

 Каже: «Холодно  мені,            Та  й  пішов  у поле.

  О. Пушкін «Зимовий ранок»     Ф.Петров «Від зими до зими»

 Під голубими небесами                  Січень січе,                 Серпень чудовий

 скрізь  чарівними килимами           лютий лютує,             булки  дарує.

 на яснім сонці сніг лежить;            березень  плаче,          Вересень  трусить

 прозорий ліс лише чорніє,              квітень  квітує.           Груші  в садочку.

 крізь іній глиця зеленіє,                  Травень під ноги        Жовтень  гаптує

 і річка кригою блищить.                 стеле  травицю.          клену  сорочку.

                                                            Червень  складає        Йде  листопад,

                                                            сіно  в  копиці.           застеля килими.

                                                            Липень  медовий       Грудень  надходить –

                                                            бджілок  чарує.          Початок  зими.

 

  Г.Бойка « Кришталева  зимонька»

  Кришталева зимонька в срібнім кожушку!                Білий сніг пухнастий

  Ти  кругом насипала білого сніжку.                            Падає,  кружляє.

  Принесла ти радощі нашій дітворі.                             І  на землю  тихо

  Гірочка і ковзанка в кожному дворі.                          Стелиться,  лягає.

  Кришталева  зимонько,

  Ще  сніжку  сипни! –

  Сядем на санчата ми,                                             Я  морозу  не  боюсь!

  Візьмем  ковзани.                                                   В  кожушинку  одягнусь.

 Морозець  пощипує  і сніжок  хрустить…           Хай  мороз не злиться –

 Кришталева  зимонька  всіх  нас  веселить!         Я у рукавицях.

                                                                                   Хай  мороз не хвалиться –

                                                                                   Я у теплих  валянках.

                                                                                   Я  морозу  не  боюсь! –

                                                                                   Під  ногами  хрусь, хрусь!

  Вірш  про  грудень       - Грудень (Кулачками  показуємо замерзлі  грудочки

 Їхав  грудень  возом,                           землі.)

 Віз  мішок  морозу.         –Січень (Заплющуємо очі і махаємо  на  них  долоньки,    

 До  морозу  кригу,                            ніби  січе  сніг.)

 А  до  криги  снігу.         –Лютий (Трусимось,  ніби  холодно.)

  Зимові місяці                               М. Познанська «Грудень»

• Я, Грудень, землю колисаю –         …Здорова будь, зима у білій шубі!

 Нехай природа засинає.                       Ти нам також і дорога, і люба,

• Я, Січень, снігу прибавляю,           Як і весна, як літо, і як осінь.

 Дітей навколо розважаю.                    Це ж ти полям постелиш сніжку постіль

- Я, Лютий,  Січню помагаю.               І ковдрами із снігу пуховими

                                                                Укриєш від морозу всі озимі:

                                                                Де взимку буде снігу з головою –

                                                                Улітку вродить урожай горою!

 Н.Забіла «Лютий»

Хоче лютий, щоб на світі             Ще ми й свято незабутнє

Панувала вік зима,                        Відзначаєм в місяць цей:

Та поволі сонце гріти                   Наша армія могутня

Починає крадькома.                     Свій справляє ювілей.

 

  Зима  морозяна  на  дворі.              Подивіться – на дорозі,

  замети  білі  на  землі.                     Торохтить  зима  на возі,

  Зоріють  в  небі  ясні  зорі,              Мотузяні віжки смиче,

  Заснули  зайчики  малі.                   Хуртовину   в поміч кличе.

 

  Закружилися  сніжинки,        П.Сингаївський «Білі черевички у зими»

 Як  метелики  прудкі.             Вкрив дерева білими крильми

 Прилетіли до ялинки              Морозець колючий, мов шипшина.

 Й почепились на гілки.           Білі черевички у зими,

 Голі  кущики прикрили,         Біла – біла в неї кожушина.

 Притрусили  поріжок,            Білі сани, білогриві коні,

 І  доріжку побілили –             Білі рукавички пухові.

Зовсім іншим став лісок.         Білі щоки, а вуста червоні,

                                                    Мов розквітлі маки польові.

 П. Тичина «Вийшли вранці ми»

 Вийшли вранці ми.              Проти сонця дим,                   Ох, яка ж краса!

 Дивне місто проти сонця!   Проти зимнього патлатий,    Сад увесь убрався в іній,

 Всі взолочено віконця…     Що з труби зверта від хати,  Проти сонця він-як синій.

 Ні, такої ще зими                 Й понад садом молодим        Гілля до землі звиса,-

 Не стрічали ми .                   Тане, тане дим…                    Ох, яка ж краса!...

 Яків Щоголів                    Олександр Олесь

 По задвірках крутить вітер,    Безмежна тиша навкруги –

 Аж віконниці риплять,            Ні голосу, ні шуму…

 А у нас у грубці дрова             На все навіяли сніги

 І  палають, і тріщать.               Якусь глибоку думу.

 Уляна Кравченко «Поспіши дитино мила»

 Поспіши, дитино мила,                  Ні зігрітись у промінні,  

 Глянь на світ навкруг:                    Ні знайти зерна,

 Снігом все зима покрила -             Ось лежить там на камінні

 І поля, і луг.                                     Пташка нежива.

 

 А тут друга прилетіла,                    Обережно  ти, дитятко,

 Жалібно квилить:                           Стіл щодня змети –

 Поможи, дитино мила,                   І кришини перед хатку

 Зиму цю прожить.                          Пташці принеси.

 Вадим Скомаровський « Навкруги казкові шати»

 Навкруги казкові шати –                  Сплять над озером ялинки,

 Сиве плетиво  гілок.                          Як сестрички в сповитку.

 Спробуй зранку відгадати,               Біла віхола хустинки

 Де тут в’яз, а де дубок,                     Їм зіткала нашвидку.

 Де калина, де шипшина,                   І берізка – мов лілея

 Де черешенька мала?                        В платті  з  ніжних пелюсток.

 Все зима запорошила,                       Замість  стрічечки у неї -

 Запушила, замела.                             З  клена  зірваний  листок.

 Олександр Олесь «Зимою вдосвіта»

 Коли  із хати вийшли ми,                     Кущі насунули шапки

 Ще тільки розсвітало…                        І  вовною пишались.

 Під білим килимом зими                      Укрилось ряднами село,

Усе навколо спало.                                 Безмежний степ біліє,

 В  пухнасті ковдри і свитки                  Стежки й дороги  занесло,

 Ялини повлягались,                               І  цяточки не мріє…

 Степан Жупанин «Віхола»

 На білих конях віхола                  Село дзвенить копитами,

 В село  моє  заїхала.                      Снігами – оксамитами

 Летить  вона  алеями-                    І  світиться  домівками

 Село  цвіте  лілеями.                     З  веселими  щедрівками.

 Т.Коломієць «На возі»

 Подивіться – по дорозі            Нагулялась  на  весіллі     Торохтить зима на возі,

 Торохтить зима на возі,            В  молодої  заметілі.        Мотузяні віжки  смиче,

 Мотузяні  віжки  смиче,           Нагулялась, натомилась  Хуртовину в поміч кличе.

 Хуртовину  в поміч  кличе.      Спать  надовго  завалилась.

 А тим часом хуртовині              Що тут вдієш?

 Славно спиться  на  перині.       По  дорозі

  П.Воронько «Гра  в сніжки»

 Із доріжки до  доріжки                Зверху  сніг

 Полетіли влучні сніжки,              І  знову  сніг,

 І почався білий бій,                      І  ніхто  впізнать  не  міг,

 Закрутився у сувій.                       Де  чиї  стирчали  ніжки.

 Закрутився, покотився,                 Ой  весела  гра  у  сніжки!

 Під горою зупинився.

 М.Познанська «Сніг  іде»

 Тихо, тихо  сніг іде,                  Стежку  біля  ганку,

 Білий сніг, лапатий;                  Вийде  мама  з  хати

 Ми  у  двір  скоріш  підем,       І  почне  питати:

 Візьмемо   лопати.                     – Хто ж  це так  доріжку

 Ми  прокинем зранку                Вміє  прокидати?

 Л. Забашта «Зимонька»

 Зимонько,  Голубонько               І  ладнаєш  ковзанки

 В  білім  кожушку,                      В  нашому  дворі.

 Любимо  ми  бігати                     Візьмем  ґринджолята  ми

 По  твоїм  сніжку.                        Помчимо  з  гори.

 Всім  рум’яниш   личенька          Снігом  нас  притрушують

 Ти  о  цій  порі                               Срібні  явори.

 М.Рильський «Білі мухи»

 Білі мухи налетіли -         - Галю, Петрику, Кіндрате,   Всі  з гори  летять  щодуху,

 Все  подвір’я стало біле.    Годі, ледарі, вам спати!-     Щоб піймати білу муху,

 Не злічити білих мух,        І побігли до санчат              А  санчата їм усім

 Що  летять. Неначе пух.    Галя, Петрик  і Кіндрат.    Змайстрував старий Максим.

 В.Бичко «Зима»

 Дорога біла стелеться,                    Повита тихим сном вона,

 І край їй нема.                                  Весняних днів  чека.

 Сніжок мете. Метелиця.                  І ліс дріма. Безлистою

 Прийшла до нас зима.                      Верхівкою  поник.

 Льодком  тоненьким  скована,        Над  ним  пісні  висвистує

 Спинилася  ріка.                               Лиш  вітер – сніговик.

   Прислів’я,  приказки,  прикмети.

 Готуй  сани  з  весни,  а  колеса  з  осені.

 То сніг, то завірюха – бо вже зима коло вуха.

 Зима без снігу – літо без хліба.

 Снігу багато – на добрий урожай.

 Січень без снігу – літо без хліба.

 Сніг, мов з рукава.

 Грудень рік кінчає, а зиму починає.

 Держись, Хома, іде зима.

 Сніг учить нас чистоти, а сонце доброти.

 Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув цілий день.

 Як в грудні сніг заляже, так в серпні жито виляже.

 Зимою деньок, як комарів носок.

 Сонце блищить. А мороз тріщить.

 Зимою сонце як мачуха – світить, а не гріє.

 Хоч  мороз і припікає, зате комарів немає.

 Зимове  тепло – літній  холод.

 Якщо  зима  сніжна.  То  буде  літо  дощове.

 Багато  снігу – багато  хліба.

 Хмари  йдуть  низько -  на  холод.

 Сильно  рипить  сніг  під  ногами – буде  мороз  ще  довго.

 Мокрий, з відлигами,  січень – жди холодного літа.

 Взимку без  вітру шумить ліс -  бути хуртовині.

 Вечірній зіркопад – на нічний мороз.

 Вовки виють неподалік жител – до морозу.

 Сіра ворона при заході сонця самотиною сидить на верхівці найвищого дерева – чекай лютого морозу.

 Пес на снігу згортається калачиком – на мороз, а витягується, розкидає лапи -- на відлигу.

 Якщо  після Нового року хмари пливуть проти вітру, то буде сніг.

 Якщо вдень свійська птиця відсиджується в курнику – неодмінно збільшиться  мороз.

 Раннього морозяного вечора дружно розспівалися півні – чекай відлиги.

 Неодмінно заморозить, якщо дим з димаря в’ється стовпом, ранкова зоря дуже яскрава, а зірки в нічному небі надмірно поблискують.

 Ясного дня з’являється лапатий та голкастий Іній – чекай різного похолодання і хуртовини; якщо був іній уночі – сніг удень не йтиме.

 Віконниці або журавель взимку скриплять – буде відлига.

 Якщо спекотним був липень, то грудень буде морозяним.

 Снігурі прилетіли в грудні – зима буде суворою.

 Горобці ховаються в затишок – на мороз  і  заметіль.

 Снігур заспівав, а сорока під дах заховалася – бути хуртовині.

 Гусак стоїть на одній лапці, та ще й ховає голову в крило – на мороз.

 Якщо миші вилазять з-під снігової ковдри і бігають по снігу – незабаром потеплішає.

 Дим без  вітру стелиться по землі – випаде сніг або потепліє.

 Починають  «плакати»  вікна – зменшиться тиск  і  потепліє.

 Яскраві  зірки  взимку – на мороз.

 Кімнатні птахи мовчать перед  заметіллю.

 Сова   кричить – холод  накликає.

 Якщо  ворона  вранці  сидить  на  верхівці  дерева й  каркає – бути  хурделиці.

  Скоромовки.

 В  семеро  саней,  по  семеро  в  сани,

 розмістились  самі.

 Метіль, метіль, метелиця,

 Метляючи, метелиться.

 Мете, мете, метелиця,

 Метеликів метелиця.

 Оповідання

 Зимовий  день

 Зимою  сонечко  світить,  але  гріє  мало. Зимові  дні  короткі,  а ночі  довгі.  Ріки  і озера  замерзають  так, що по  них  можна  ходити  і  їздити. Земля  покривається  товстим  шаром  снігу.

 

 Настала зима. Мороз  розмалював усі віконця. Летить,  кружляє  білий сніг. Біля ганку виріс високий намет. Усе  навкруги застелено білою ковдрою. Дерева стоять голі. Звірі заховалися  в  нори. Діти раді зимі. Вони катаються на лижах, санчатах і ковзанах.

 Зима  йде.

 Усі дерева  вже простягли  вгору,  до  сизого неба, оголені віти.

 Тільки ялинки і сосни стоять зелені, та дуб не скинув свого вбрання. Листя його пожовкло, потемніло. І здалеку здається, що то стоїть могутній воїн. Закований у бронзу. Налетить вітер – задзвенить своїм бронзовим листям могутній дуб, але не схилиться і перед бурею…

 Іду лісом. Ніби ступаю по золотому килиму. (За  О. Копиленком).

 Взимку.

 Повівав  холодний  вітерець. З  краю неба насувались білі, наче молочні, хмари. Дорога була слизька. На обидва боки від дороги, скільки кинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом. Мов білою скатертиною. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. Чорне вороння  сідало громадами на сніг  і знов здіймалося з місця. Вітер дужчав. Насунули снігові  хмари і оповили небо. Сонце сховалось за хмари. Посипав сніжок. (За М. Коцюбинським).

 Снігова  баба

 Коля і Вова зліпили у дворі дві грудки снігу: одну велику, другу меншу. Малу грудку поклали на велику. Потім приліпили до великої грудки руки із снігу. Встромити в руки мітлу. На голову бабі одягнули відро. Зробили очі і рот із кори дерева. А ніс – із морквинки.

  Легенда

 Здавна люди знали двох морозів. Вони були братами, були синами однієї матері – Зими. Разом розкидали по землі сніг. Морозили дітям руки, прикрашали в розовий  колір їхні щічки. Та виросли ті брати. Один взяв собі за дружину лагідну, щиру жінку. А другий – сердиту. Хуртовину. Через неї і посварилися двоє  братів. Бо вона завжди робила шкоду. Потрусить білим сніжком мати – Зима,  землю вкриє теплою ковдрою. А Хуртовина все переробить на свій лад. Забере сніг з одного місця, та й порозкидає по різних місцях: під стовпи, під  дерева. Нагорнить кучугури. Поскаржились мати синові. Заборонив Мороз виходити їй на вулицю. І  тепер, коли Мороз вночі спить. Вискакує зла Хуртовина на вулицю, замітає снігом дороги, здіймає «хурделицю».

   Чистомовки

 Ас – ас – ас – прийшла зима до нас.

 Озу  - озу – озу – не бійтеся морозу.

 Са – са – са – яка кругом краса!

 Зани – зани – зани – вдягайте  ковзани.

 Ок – ок – ок – білий  падає  сніжок.

 Ки – ки – ки – замітає всі стежки.

 Ать – ать – ать – ать – вибіг  зайчик  погулять.

 Сніг – сніг – сніг –  сніг - вийшла киця на поріг.

 Сніг – сніг – сніг – сніг – понесла  коту пиріг.

 Киць – киць – киць – киць – ти куди без рукавиць?

 Ма – ма – ма – в гості йде зима.

 Ма – ма – ма – ой, весела вже зима!

 Ло – ло – ло – скільки снігу намело.

 Мі – мі – мі – дуже раді ми зимі.

 Иця – иця – иця – зимує в нас синиця.

 Ми – ми – ми – приготувався до зими.

 Ям – ям – ям – важко взимку горобцям.

 Ди – ди – ди – в осінні й зимні холоди.

 Уть – уть – уть – зимові місяці пройдуть.

 Бурятська  казка «Сніг і  заєць».

   Каже  Сніг  зайцеві:

-Чогось мені голова заболіла.

-Мабуть, ти танеш, тим тобі й голова заболіла,- сказав  Заєць. Сів  на пеньок і

гірко  заплакав: «Шкода, шкода мені тебе, Сніженьку. Я все по снігу бігав, круглі дірки робив. Від Лисиці, від Вовка,  від Мисливця в сніг заривався,  ховався. Як  я без тебе житиму? Піду до Господаря лісу, проситиму, хай він тебе, Сніженьку, збереже для мене».

  Та й став Заєць плакати, Господаря лісу просити.

  А  сонце все високо ходить, добре припікає, сніг тане, з гір потоками біжить.

  Почув Зайця  Господар лісу. Прохання його вислухав та й  каже:

-З  сонцем  змагатись не беруся,  снігу зберегти не можу.

 Зате кожушок твій білий зміню на сіренький, буде тобі влітку  легко ховатись між сухого листу. Кущів та трави. Ніхто тебе не вглядить.

Зрадів  Заєць. Та з того часу щоразу й міняє зимовий кожушок на літній.