Стаття "Особливості усного мовлення у молодших школярів із дисграфією".

ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ДИСГРАФІЄЮ

Порушення писемного та усного мовлення є найпоширенішими мовленнєвими вадами у дітей молодшого шкільного віку, що негативно впливають на весь процес навчання, на шкільну адаптацію дітей, формування особистості й характер психічного розвитку дитини.

В даний час у вітчизняній логопедії висвітлені питання структури даного мовного розладу, механізмів дисграфії, симптоматики, розроблені як загальні методологічні підходи, так і зміст, напрями, диференційовані методи корекції різних видів дисграфії (О. М. Корнєв, Р. І. Лалаєва, Л. Г. Парамонова, І. М. Садовнікова, Є. Ф. Соботович та ін.). Проте, і до теперішнього часу методи корекції дисграфії у дітей з порушеннями усного мовлення залишаються актуальною проблемою логопедії.

Проблема сутності дисграфії є недостатньо обґрунтованою, хоча і вивчається комплексно в різних аспектах: клінічному, анатомо-фізіологічному, психологічному, психолінгвістичному, логопедичному.

З багатьох питань порушень писемного мовлення існують неоднозначні, часом суперечливі точки зору. В більшості дослідженнях підкреслюється взаємозв'язок механізмів порушень усного мовлення і письма.

Труднощі оволодіння навичкою письма молодшими школярами загальноосвітньої школи виявляються досить часто. У дослідженнях вчених, зокрема Р. Е. Левіної, Н. А. Нікашин, Л. Ф. Спірова, А. В. Ястребової, розкрито тісний зв'язок між порушеннями читання і письма та відхиленнями у розвитку усного мовлення дітей, розроблені теоретичні основи і методи корекції писемного та усного мовлення. Є ряд робіт, присвячених корекції порушень письма учнів загальноосвітніх шкіл. В окремих дослідженнях     О. Б. Іншакова, О. М. Корнєва, Р. Е. Левіна представлений аналіз деяких механізмів порушення письма. У той же час багато теоретичних питань, пов'язаних з особливостями усного мовлення молодших школярів з дисграфією залишаються мало вивченими [4].

Аналіз логопедичної літератури авторів та дослідників з даної теми дав змогу сформувати уявлення про те, що відхилення в розвитку усного мовлення дитини спричиняють вторинні труднощі в оволодінні навичкою письма, зокрема ведуть до виникнення дисграфії. [1; 2; 3].

Разом з цим все частіше висловлюються припущення про те, що існуючий взаємозв'язок між розвитком усного мовлення та проявами порушень письма не такий однозначний, що знаходить підтвердження в практичних спостереженнях фахівців, які свідчать, що корекційні методики, спрямовані на подолання у дітей з дисграфією виключно вербальних порушень, не завжди виявляються успішними [1; 2; 3].

Дисграфія розглядається як складне мовне порушення, яке обумовлене анатомічною або функціональною незрілістю високо організованих структур мозку. Автори, Л. М. Єфименкова, О. М. Корнєв, Р. І. Лалаєва стверджують, що дисграфія являє собою порушення письма, яке виникає у дітей як наслідок несформованості операцій, що приймають участь у процесі письма [1; 2].

Більшість авторів, які вивчають дисграфию, (Г. А. Каше, Р. Е. Левіна, Л. Ф. Спірова і інші) розглядають це порушення як наслідок недорозвинення мовлення, пов'язаного з несформованістю мовних узагальнень (фонематичних, морфологічних, синтаксичних). Ними виділено наступні види дисграфії: артикуляторно – акустична, на основі порушень фонемного розпізнавання (диференціації фонем), на ґрунті порушення мовного аналізу і синтезу, аграматична та оптична дисграфії.

Появі дисграфії сприяє затримка формування різних функцій: зорового аналізу і синтезу, просторових і часових уявлень, а також недорозвинення фонематических, лексичних, граматичних уявлень. Основні симптоми дисграфії – специфічні помилки, які не пов'язані із застосуванням орфографічних правил. Такі помилки дуже стійкі і повторюються неодноразово [4].

Проблема механізмів порушення писемного мовлення є найбільш значущою в логопедії, так як від її рішення залежить і зміст корекційно –логопедичного впливу. Однак до теперішнього часу не існує єдності у визначенні механізмів цього розладу.

Розглядаючи механізми порушень писемного мовлення, багато авторів (С. С. Мнухін, Н. Ф. Суворов, О. П. Таіров) відзначають несформованість багатьох психічних функцій, процесів аналізу, синтезу, узагальнення.

Симптоматика недорозвитку усного мовлення в учнів молодших класів вивчається, насамперед, у процесі індивідуального обстеження дітей і співвідноситься з якістю їх писемного мовлення на предмет наявності чи відсутності дисграфії з наступною кваліфікацією її виду.

Дисграфія розглядається з точки зору сформованості в дитини тих операцій, які необхідні для оволодіння грамотою, тобто фонетичним принципом письма.

Враховуючи особливості кожного виду дисграфії, науковці в даній області логопедії – І. М. Єфименкова, В. А. Ковшиков, О. М. Корнєв,                    Р. І. Лалаєва, Г. Г. Місаренко, І. М. Садовнікова та інші – розглядають різні методики корекційної роботи. Основна увага у більшості методик подолання дисграфії приділена виявленню та корекції порушень усного мовлення дітей, адже доведено, що найчастіше в учнів виникають порушення писемного мовлення як результат загального недорозвитку всіх компонентів мови, а саме: фонетико – фонематичного та лексико – граматичного. Це обґрунтовано тим що, молодші школярі недостатньо розпізнають на слух фонеми, що є близькими за артикуляційними та акустичними ознаками. Окрім цього, дитина не розуміє значення слів, володіючи недостатнім словниковим запасом, і тому викривляє їх, робить пропуски, змішує та замінює.

Організація логопедичної роботи з виявлення та подолання дисграфії в дітей молодшого шкільного віку може здійснюватися в декількох методологічних підходах. Один з підходів ґрунтується на результатах логопедичної діагностики учнів з проблемами письма і відповідає сучасній теорії логопедії. Здійснивши аналіз діагностичних даних, логопед працює над визначенням слабких сторін (насамперед лінгвістичних) функціональної системи письма в окремого учня, працює над визначенням виду або поєднання різних видів дисграфії і сплановує подальшу корекційну роботу, враховуючи існуючі методичні рекомендації щодо подолання різних видів дисграфії. Дана робота проводиться з підгрупами дітей, у яких спостерігаються однакові види дисграфії і які є одного віку або індивідуально [4].

В даний час існує цілий ряд досліджень спрямованих на розробку основних принципів, напрямків, методів і змісту логопедичного впливу по корекції дисграфії.

Логопедична робота з корекції дисграфії будується з урахуванням механізму порушення, симптоматики, структури дефекту, психологічних особливостей дітей і носить диференційований характер. У дослідженнях багатьох авторів (Н. С. Жукова, Е. М. Мастюкова, Т. Б. Філічевой, Г. А. Каше, Р. І. Лалаєва, Р. Е. Левіна, Н. А. Нікашина, Л. Г. Парамонова, І. Н. Садовнікова, Л. Ф. Спірова і інші), наголошується на необхідності своєчасного, найбільш раннього виявлення патологічних факторів, що призводять до виникнення порушень писемного мовлення.

Існуючі методи корекції дисграфії спрямовані на усунення порушених навичок усного мовлення, що лежать в основі порушень письма, а саме: на постановку звуковимови, вироблення диференціації фонем, навички мовного аналізу, а також на розвиток лексики та граматичного ладу, на розвиток зв'язного мовлення. Вид дисграфії визначає вибір конкретних прийомів і методів корекції.

В даний час в логопедичній літературі розроблені глибокі та обґрунтовані системи методів усунення різних видів дисграфії.

Логопедична робота з корекції дисграфії в учнів початкової школи спрямована на усунення недоліків у розвитку усного та писемного мовлення і обумовлених ними труднощів в оволодінні програмним матеріалом з рідної мови. Основою такого навчання є розвиток і вдосконалення усного мовлення, що передбачає формування фонетичних, морфологічних і синтаксичних узагальнень. На цій основі здійснюється корекція порушень писемного мовлення. При цьому, необхідний диференційований, індивідуальний підхід, який передбачає  врахування особистісних, індивідуальних особливостей кожної дитини.

Узагальнюючи опрацьований матеріал з даної проблеми, нами було узагальнено і запропоновано наступні напрями корекційно – логопедичної роботи:

1. При корекції дисграфії на ґрунті порушення фонемного розпізнавання, або акустичного – удосконалення фонематичної диференціації звуків мови і засвоєння правильного буквеного позначення на письмі;

2. При корекції акустико – артикуляторної дисграфії – корекція дефектів звуковимови і вдосконалення фонематичної диференціації звуків, засвоєння їх правильного буквеного позначення на письмі;

3. При корекції дисграфії на ґрунті несформованості мовного аналізу і синтезу – вдосконалення досвіду довільного мовного аналізу і синтезу, здатності відтворювати на письмі складову структуру слів і структуру речень;

4. При корекції аграматичної дисграфії – вдосконалення синтаксичних і морфологічних узагальнень, морфологічного аналізу складу слова;

5. При корекції оптичної дисграфії – вдосконалення зорового сприйняття, пам'яті; просторових уявлень; зорового аналізу і синтезу; уточнення мовного позначення просторових співвідношень.

Таким чином, аналіз літератури дозволяє зробити висновок про те, що в процесі корекції дисграфії основна увага приділяється формуванню мовленнєвих умінь і навичок, розвитку мовних психічних функцій. Психологічний аспект корекційно – логопедичного впливу в сучасних логопедичних дослідженнях не представлений або представлений не комплексно, фрагментарно, що визначає актуальність подальшого вивчення даної проблеми.

Література

1. Корнев А. Н. Нарушения чтения и письма у детей. – СПб.: Речь, 2003. – 330 с. 2. Лалаева Р. И. Диагностика и коррекция нарушений чтения и письма у младших школьников /  Р.И. Лалаева, Л.В. Венедиктова. – СПб.: Изд-во Союз, 2001. – 224 с. 3. Ахутина Т. Б. Нейропсихологическая диагностика, обследование письма и чтения младших школьников / Т.Б. Ахутина, О.Б. Иншакова. – Москва: В. Секачев, 2008. – 128 с. 4. Шеремет М. К. Логопедія : підручник / М. К. Шеремет, В. В. Тарасун, С. Ю. Конопляста, В. О. Кондратенко, Н. В. Чередніченко, І. С. Марченко, В. В. Тищенко, І. В. Мартиненко, О. Ю. Ромась. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К. : Слово, 2010. – 665 c.