Лінійка – реквієм «Свічка Пам’яті»

Мета: Вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.
 

Лінійка – реквієм «Свічка Пам’яті»

(Лінійка проходить  у шкільному залі хліба.)

Звучить класична композиція, на фоні якої виступають ведучі.

На столі розламана хлібина на вишитому рушнику, на ній колоски пшениці, перев’язані чорною стрічкою, запалена свічка. На стіні зеркало, завішене чорною хусткою, плакат «Пам’ятник голодомору». Звучить «Реквієм» Баха.

Вчитель: З книги-меморіалу «Голод-33»: «Літа 7441-го від сотворення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні Великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ні моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів. (До книги Буття українського народу, якщо таку Книгу колись буде написано.)

1В.У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Отже ми звами сьогодні запалимо Свічку Пам’яті.
 

Вірш «Свічка пам’яті».

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?

Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.

Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!

Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.

2В. Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується цей мітинг.

Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.

В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.

 Вірш «Україні».

Моя Вкраїно, вистраждана доле,
Тобі б до сонця гордою рости,
Тебе ж із дому нелюди вигонили,
І мусила свій хрест тяжкий нести.

Тебе з корінням – та на попелище,
Тебе у воду з каменем тяжким.
А ти злітала усе вище й вище,
Не скорена й не зламана ніким.

Із серця слово рідке виривали,
Палили вроду у сліпім вогні.
А ти весною знову зацвіла
У вишитім вкраїнському вбранні.

Тебе топтали, били, розпинали,
Стріляли у калину і пісні,
А ти співала, як же ти співала!
Й верталися до саду солов’ї.

Моя Вкраїна, гарна, як тополя,
Я – українка із прапрадідів.
Схиляюсь в молитовному поклоні
Щоб наш не перевівся родовід.

1В. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України.
Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
 

2В. Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару. 
 

1В. Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.
Уявляєте собі, щоб без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, було знищено голодом мільйони людей! Тільки дітей, зморених голодом - 3 млн. 900тис.! Ось наслідки цієї війни. І це ще не остаточний підрахунок жертв.
 

2В.  Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців. 
У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.
А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все зерно. 
Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й.Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.
 

 «Палахкоче свіча
Поминальної нині Молитви»

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...
Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,
І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...
Над Полями Святими замучені душі ячали,
І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви
І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...
Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,
Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Ігор  Яворський

Вчитель . Сьогодні, коли від початку голодомору минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Пом’янімо душі померлих від голоду Хвилиною мовчання.
 

(Хвилина мовчання.)

Прости нас, Господи великий
Прости ще раз, в останній раз –
Позбав нас від такого лиха!
Народи всі і грішних нас.

Прости безумство наше, Боже,
Безвір’я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.

Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати –
Спасти нас можеш тільки Ти.

Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці!

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ж ми колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

1В. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Дорогі діти, шановні колеги, усі присутні! Усі ми, що зібралися сьогодні на цю священну лінійку пам’яті жертв голодомору, є нащадками тих невинно загиблих людей. Тому наш священний обов’язок – зберігати в пам’яті і глибоко вшановувати наших предків, тих людей, котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність насильницькою, мученицькою смертю!

Тому, завтра, 23 листопада, о 16-ій годині ми всі доєднаємося до загальнодержавної хвилини мовчання і запалимо свічку пам’яті у вікнах своїх осель на знак вшанування невинно загиблих наших нащадків страшною мученицькою смертю – з голоду. І нехай цей вогник зігріє душі усіх померлих, а для нас буде одвічним символом пам’яті і осяйним променем майбуття.

Звучить пісня О. Білозір «Свіча», під супровід якої учні ставлять свічки памяті на стіл до рушника із хлібом та колосками.

Свіча пам’яті

       Запалила свічку, запалила, 

Щоби більше лихо не ходило, 

Хай палає свічка світлом білим, 

Щоб в бабусі серце не боліло…

Щоби більше не прийшло те горе, 

Хай горять свічки Голодомору.

Чуєш – душі аж до неба кличуть!

Хай горять вогненні білі свічі!

Пам’ятники болю – з колосками.

Нехай світить кожен дім свічками, 

Хай в цей вечір в кожному віконці

Буде крапля вогняного сонця…

Щоб в бабусі серце не боліло, 

Свічку запалила білу-білу, 

Аби смерть важка вже не ходила, 

Запалила свічку, запалила…

22 листопала  в Мусіївському НВК, вчителем історії та учнями школи, з метою вшанування пам'яті  безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей 1932-1933 рр., виховання в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвитку траурного етикету, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих, була проведена лінійка-реквієм «Свіча пам’яті».

Пройшовши заново минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком ми пройшли заново хресну путь своєї далекої і близької історії. В кінці лінійки жоден з присутніх не залишився байдужим до цих трагічних сторінок історії українського народу.

Підготував вчитель історії Тищенко Євген Олександрович.