Розробка уроку "Українська душа"

                             УКРАЇНСЬКА ДУША

   Душею і серцем прив’язаний українець до своєї чепурної оселі, вишневого саду, миски запашного борщу.

Українцям дісталася щедра земля. Земля – це колиска життя. З землі на світ божий прокльовуються рослини, до Благовіщення землі не можна було торкатися,  казали, що вона вагітна паростками трав і квітів. Землею лікувались, до землі розмовляли. Козак, лягаючи на землю питав: „ Матінко - землице, можна я тебе придавлю?”. В народі казали : „ Будь багатим, як земля „, „Бодай тебе земля не тримала!”, „Вдар лихом об землю”.

  Про землю, як про матір треба дбати: лише тому земля повертає, хто про неї дбає. Важкою працею,  на чорній землі люди вирощували білий хліб. За давніми переказами матір’ю врожайності землі була богиня Мокоша,  яка полюбляла дружити з водяними істотами і особливо з богинею Даною ( дружина Сонця). Вважається, що світ створений Царем - вогнем і Царицею- водою. Витоки річок слов’яни називали „колисками”. Джерела на Україні називали „живокостами” або „живицями”. До джерельної води ставилися з повагою. „ Силою колодязь копати – води не пити”, - вчать старі колодязники. Копачеві колодязя господар та господиня дарували сорочку, рушника та відро.

  Мати чисту воду – головна потреба людини. Вода міцно з’єднує : „Друзі  - не розлий вода”,  передбачає подію :” Як у воду дивився”, підкреслює красу: „Глянь у воду на свою вроду”.

  В народі говорять :” Стрімка вода людей лякає, а тиха топить”, „ в каламутній воді добре рибу ловити”.

  З поконвіку ми живемо на берегах могутньої річки Дніпро, але це не заважало нашим пращурам бути вогнепоклонниками. Жароок – це божество, яке керувало вогнем, а полум’я випромінює, вибухає, очищає,  іскорка все спалить і сама згине. Вогонь завжди був поруч з людиною – це добрий слуга, але поганий хазяїн. Він потребує поваги та пошани, до нього звертались у замовляннях.

 Наші діди та прадіди жили в мирі та злагоді з природою, шануючи Сонце. Казали, що гріх показувати пальцем на сонце, бо виштрихнеш собі ока, плювати – одпаде язик, кидати каміння – Бог хліба не дасть. Якщо не було образа, хреста,  щоб помолитися то оберталися „на схід сонця”.

  Шанували Місяця, за місячним календарем виконувалось більшість сільськогосподарських робіт.

   Зірки називали очима неба. Зірки – це свічки, що запалює Бог, коли народжується нова людина. Зоряну дорогу називали Чумацьким шляхом.

  Вітер надворі – радість і горе, куди вітер дме, туди і дощ падає, а дощу без хмар не буває. До свята Іллія хмари ідуть за вітром, а після Іллія – проти.

  „ Сиві кабани усе поле затягли”, -  це про туман.

   День починається з росяних стежок. Роса вважається божою і цілющою. Весною ,на Юрія ,збирали росу і використовували як ліки. По росі ходили босоніж, щоб набратись здоров’я і сили від землі.

  Поруч з людиною співіснують птахи, звірі , трави, кущі, квіти. „ Де лелека водиться, там щастя родиться”, „ горобці кубляться в пилюці – це на дощ”, „ сова кричить, чи курка впала з сідала – це смерть у хаті”.

   За легендою зозуля та чайка – це дівчата, що дражнили Бога, за що тепер одна кує, а друга кричить.

  Наші предки обожнювали дерева. „ З однієї деревини – хрест і лопата». Першодерево світу – це дуб. Кажуть, скалічені дерева плачуть, тому крутили дірочку для соку в березах, які мали зрубати, а молодих не торкалися. Але сік можна отримати не лише з берези. Ламали свіжі вербові або соснові гілочки, дрібно сікли, заливали водою і через два тижні напій ,приправлений сушеними яблуками, грушами, смаженим ячменем та медом – готовий. Такий напій називали барвицею.

 Символи України – калина та верба. З верби виготовляли посуд і човни, плели тини, клітки, кошики. Шостий Великодній тиждень називали Вербним. Освячені гілочки зберігали на Покуті, вербою окурювали хвору дитину, робили настоянку від головного болю.

  Де верба - там криниця, де криниця -  там калина. Це вона білим цвіте, а родить червоним. Калина – це природна аптека. Нею лікуються, її смакують в пирогах та як приправу до м’ясних страв. Під стріхою хати висіли калинові грона – це означало , що тут дівчина на виданні і можна засилати старостів. Калину вплітали у вінок та весільний коровай, калинові кущі садили над могилами.

  Весною пробуджується земля і вибухає барвами. Серед розмаїття рослин є такі, що особливо дорогі серцю українця. На землі 300 видів ковили, але є і наші – українська та дніпровська.

  Барвінок – це його називають „зеленкою” або „могильником”. ”Хрещатий барвінок” вплітали у вінки.

  „Де волошки, там хліба трошки” – казали в народі. Яке ж Клечання без васильок. Кажуть, це русалки заманили хлопчика  Василька в хліба, залоскотали його та перетворили в квітку.

   „Богородицька трава”, „чепчик” – так називають чебрець. Це і ліки, і приправа для маринадів, і ароматизатор, і медонос, і духмяний аромат домівки.

   Полин – це світла радість та чорна біль. Полин, зібраний 30 травня має велику цілющу силу.

  З коріння плакун – трави виготовляли обереги та хрестики, простріл- трава лікувала рани, рута – зупиняла кровотечу. Чар – зілля збирають Купальської ночі, або на світанку, поки не зійде роса. Зілля слід збирати з праведним серцем, світлою душею і чистими руками.

  Сьогодні ми загубили найсвітліше – людську любов до землі, розгубили такі риси, як співпереживання та співчуття. Духовне виродження – це екологічна катастрофа нації.

  Якими ж мудрими були наші пращури. Вони не ставили себе вище природи, були не хазяїном її, а слугою. Через те могли стати на коліна  і з Дніпра напитись води, скупатись під дощем, заснути на землі. Жили в хатах з природного матеріалу, пили з криниці чисту воду, готували страви і зберігали продукти в глиняному посуді, спали на подушках, напханих сіном і голова в них не боліла, пекли хліб на хмелеві, готували їжу на один раз, замість бананів та ананасів вживали кабаки та калину, горобину та бузину. Працювали до сьомого поту, одягались в полотняні сорочки і у взуття з натуральної шкіри, а парфуми були натуральними – сіно та пучки із трав.

   Все у нас було краще, от би повернути все це, відновити та зберегти.

   Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру творили далеко до християнського періоду. Вона увійшла в наші звичаї і тепер важко уявити Різдво без куті і Дідуха , Великодня без писанки, Трійці без клечання. Ми відзначаємо свято Купали і Введення, Катерини і Андрія.

  Відродження наших традицій, звичаїв та обрядів, їх збереження – це головне завдання у виховній роботі. Тільки виховуючи дитину на національних традиціях, можна виховати і справжню людину, і громадянина , і патріота.