За Україну,За її долю,За честь і волю, За народ… Слова відомого маршу - заклик йти у бій за волю України - належать патріоту своєї Вітчизни,нашому земляку Миколі Вороному - творцю поетичних шедеврів. Таким шедевром є ліро-епічна поема “Євшан – зілля”, написана у Полтаві в 1899 році. Проблема, яку порушує автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.
«Краще у своїй землі кістьми лягти, ніж у чужій у славі жити» Ця мудра думка Іпатського літопису лягла в основу поеми «Євшан - зілля». Микола Вороний згадує не ті літописні оповідання, де «вчинки войовничі» прославлялися, вихвалялись герої, а «якесь пророкування» «тим, котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали…». Поет, що сам був патріотом рідної неньки -України, звертається з болем до людей, що зрадили свій народ. Україно! Мамо люба!Чи не те ж з тобою сталось?Чи синів твоїх багато. На степах твоїх зосталось?Чи вони ж не відцурались,Не забули тебе, неньку,Чи сховали жаль до тебеІ кохання у серденьку?...
Теорія літератури Ліро-епічний твір — твір, що поєднує в собі ознаки лірики й епосу Літературні роди поділяються на три групи Ліро-епос. Епос. Зображення світу через розповідь про події та персонажів. Лірика Зображення світу через почуття, переживання ліричного героя. Драма Зображення світу через дії персонажів, гру акторів на сцені
Літературний аналіз Жанр Поема. Літературний рід Ліро – епос. Тема. Зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілляІдея. Возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї Головні герої Син половецького хана Князь Володимир Монома ВіщунЄвшан-зілля (як образ чудодійної сили)
Любов до рідної землі – найпотаємніше почуття людини. І ким би вона не була, багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, - і якою б вона не була – дорослою чи малою, рідна домівка кличе до себе, надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці маминою піснею, навіює духмяні запахи квітів дитинства – матіоли й чорнобривців. Почуття любові до Батьківщини ще більше загострюється, коли знаходишся далеко від неї під час відрядження, подорожі, й переходить у тяжку тугу, коли довгий час доводиться жити на чужині, або стає одвічною ностальгією, коли на Батьківщину вороття нема.…Де ж того євшану взяти,Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить,—Шлях у край свій повороту?!