Література Київської Русі

Література  Київської  Русі -  матеріали   для   інтеграції                                                                             Ярослав  Мудрий  (бл.978 -1054)  -  син  Володимира  Великого  і  полоцької  княжни  Рогніди  Рогвоволодівни,  визначний  державний  діяч,  князь,  який  правиви Київською  Руссю  протягом  1019 — 1054  років.  За  життя  батька  Ярослав  княжив  у  Новгороді,  який  платив  Києву  щорічну  данину  2000  срібла.  Після  смерті  Володимира  Великого  Ярослав  встряв  у боротьбу    за  княжий  престол,  знищивши  інших  претендентів  -  братів.  За  час  правління  Ярослава  Мудрого  Київська  Русь  перетворилася  в  цивілізовану  державу.  Міжусобиці  між  удільними  князями  були  викоренені  майже  повністю.                                                                      Ярослав  Мудрий  розбудував  Київ.  Створивши  на  Старокиївській  горі  так  зване  Ярославе  місто,  яке  займало  близько  60га  території,  було  оточене  валом  з  водою  а  з  цього  укріплення  було  видно  кілька  виходів:  Золоті  ворота,  Лядська  брама,Жидівські  ворота, - Ярослав Мудрий  в  центрі  міста  побудував  храм  святої Софії  зі  школою  і  бібліотекою при  ньому. За  цього  ж  князя  було  засновано  перші  монастирі  в  Києві:  святого  Юрія,  святої Ірини,  Києво  -Печерський  монастир.                                                                    У  часи  правління  Ярослава  Мудрого  розбудовано  й  інші  старі  міста  Київської  Русі: Чернігів,  Турів,  Переяслав, Володимир  - Волинський.                                                                              Ярослав  Мудрий уклав  збірник  законів  “Руська  правда,  що  вважається  найдавнішою  складовою  частиною  законів  руського  права.                                                                                                  Софійський  собор (Софія  Київська)  -  один  з  найстаріших і  архітектурно найцікавіших  архітектурних  храмів.  Закладено  святиню  в 1037 році  Ярославом  Мудрим.  Тоді  храм  мав  13 баней  і  5 навів.  Церква  оздоблена  фресками  на  релігійну  і  світську  тематику.  При  Софіївському  соборі  була  величезна  бібліотека.  В  соборі  поховані  особи  княжого  і  високого  козацького  чину: Ярослав  Мудрий,  його  син  Всеволод, Володимир  Мономах...                  У  ХІ -ХІІІ століттях  Софію  Київську  кілька  разів  добудовували.  Водночас  і  не  раз  руйнували: Андрій  Боголюбський  -  у 1169  році, Рюрик Ростиславович -  1203  році,  татари  - у 1240  та 1482  роках.  Відбудовував  храм    Петро  Могила,  а в  ХVІІ  столітті  відбудова  йшла  коштами  Івана  Мазепи.                                                                                                                         Коли  в  1918 -  1919  роках  більшовики  обстрілювали  Київ,  кулі  пошкодили  саму  будову  й  мозаїку  вівтаря.  У 1934  році  радянська  влада  заборонила  богослужіння  в  цьому  храмі  й  оголосила  його  музеєм,  конфіскувавши  церковне  золото  й  срібло.   У  роки  Другої  світової  війни  радянськими  підпільниками  була  зроблена  невдала  спроба  підірвати  Софію  Київську.  На  щастя,  Бог  вберіг  цю  святиню  для  нащадків.                                                         Іван  Огієнко -  православний  метрополит,  відомий  під  іменем  Іларіон. Народився у 1882 році. Закінчив  Київський  університет.  У 1918  році  був  міністром   освіти  в  уряді  УНР. Став  одним  з  провідних  культурних  діячів  і  мовознавців.  Написав  ряд  цінних  праць,  серед  яких  двотомний  твір” Кирило  і  Мефодій”,  “Історія  української  літературної  мови”,  “Князь  Костянтин  Острозький  і  його  культурницька  праця”.                                                         Гюстав  Доре (  6  січня 1832 -  23  січня  1883) — один  з  найвідоміших  французьких  художників  і  скульпторів.  Народився   у Страсбурзі.  Розквіт  таланту  Доре  припав  на  50 -ті -  70 -ті  роки  ХІХ  століття.  У  цей  час  він  створив  чудові  ілюстрації до  знаменитих романів Ф.Рабле “Гаргантюа  і Пантагрюель”, М.Сервантеса  “Дон  Кіхот”, до “Божественної  комедії”  А.Данте (розділ  “Пекло”).  Та  особливо  щедро  ілюстрував Біблію,  його  багата  фантазія  і  глибоке  вміння  проникати  в  психологію  біблійних  персонажів  допомогли  створити  справжні  шедеври.                                                                                                                         Борис  і  Гліб  - молодші  сини  князя  Володимира  Великого,  матір'ю  яких  була  його  константинопольська  порфирородна  дружина  Анна.  Коли  у  1015  році Володимир  помер,  почалися  міжусобні  війни  за  київський  престол  між  його  нащадками.  Наймовірнше,  що  Ярослав  Мудрий  знищив  ростовського  князя  Бориса  і  муромського  князя  Гліба  як  реальних  претендентів  на  батьків  престол,  але  це  злодіяння  приписав  Святополку  Окаянному.  “Повість  минулих  літ”  подає   іншу  версію,  очевидно,  підтасовану  під  волевиявлення  Ярослава  Мудрого.  Але  у  творі  сказано,  що  саме  Святополк  як  найстарший  син  мав  найбільше  прав  на  престол  батька  -  Володимира  Красного  Сонечка.  Він  убив  свого  брата Ярополка.  Це  відповідає  історичній  правді.  Проте  на  київський  престол  почав  претендувати  Ярослав,  новгородський   князь.  Він  переміг  Святополка.  У “Повісті  минулих  літ”  Борис  і Гліб  виступають  юними  мучениками,  ідеальними  братами.  Згадується,  що  Ярослав  Мудрий  домігся  від  Візантії  офіційного  визнання  Бориса  і Гліба  святими.                                                                                                                     Володимир  Великий (Володимир  Святославович,  Володимир Красне  Сонечко) (рік  народження  невідомий  -  помер  15  липня  1015  року) — посідав  княжий  престол  у  Києві  протягом  978  -1015  років.  До  цього  княжив  у  Новгороді (970  -978).  Ставши  великим  київським  князем,  Володимир  заповзявся  централізувати  Київську  Русь,  для  чого  усунув  удільних  князів,  а  на  їх  місце  прислав  посадників  або  своїх  близьких  родичів,  переважно  синів.  Для  захисту  від  кочовиків  будував  міста  -   фортеці. Розширив  територію  міста Києва  і  укріпив  місто  земляними  валами  з  кам'яними  баштами. Підтримував  політичні  та  економічні  стосунки  з Візантією,  Польщею, Болгарією,  іншими  державами.  Одружився  з  сестрою константинопольського  імператора Василія ІІІ Анною.  Запровадив  на  Русі  християнство (988).  Побудував  Десятинну  церкву,  заснував  кілька  шкіл  для  підготовки  священників.                                                                                                                       Нестор - рік  народження  невідомий -помер  після 1113  року - видатний  давньоруський  літописець, чернець Києво -Печерського  монастиря,  пізніше -диякон. Імовірно,  що  саме  він написав  чи  упорядкував “Повість  минулих  літ”.                                                                                Ольга- рік народження  невідомий — померла  в 969  році — велика  княгиня  київська (945 — 957) в часи  малолітства  її сина  Святослава. Жорстоко  придушила  древлянське  повстання в 945  році, тричі  розправившись  з  древлянами,  які  вбили її  чоловіка Ігоря  й  готові  були  йти  на  будь — яке  примирення, аж до пропозиції Ользі  вийти  заміж  за  їхнього  князя Мала. Проявила  себе  мудрою  політичною  діячкою, регламентувала  розмір  данини.     У 957  році  їздила  до Константинополя,  де справила  незабутнє  враження  на  правителя  Візантії  Костянтина Багрянородного,  який  пропонував  їй  шлюб.  Прийняла  християнство у Константинополі.  Підтримувала  політичні  стосунки  з  німецьким  королем Оттоном І і  погодилася  обмінятися з  ним  посольствами.  Церква  канонізувала княгиню Ольгу,  яка  вважається  рівноапостольною.                                                                                                      Ігор- рік  народження  невідомий -   вбитий  древлянами  в 945  році — великий  князь  київський, який  правив  після  смерті Олега  з 912  року.  Не  виявляв  особливих  державницьких  талантів,  тому  вже  на  початку  його  правління  з-під  влади Києва  вирвалися  древляни,  уличі  та інші  племена,  на  яких  він  ішов  збройними  походами.  З  печенігами  Ігор  уклав  мирний  договір. Похід  на  Візантію  цього  князя  виявився  невдалим:  Ігореву  флотилію  супротивники  знищили  за  допомогою  “грецького  вогню”, а  на  час  наступного  походу Ігоря  запропонували  мир.  У 945  році Ігор  уклав  з Візантією     вигідний  для Київської  Русі договір,  за  яким  Русь  мала  доступ  до  Чорного  моря.  Виявився  нещадним  до  підкорених  древлян,  посмів  тричі  на  рік  збирати  з  них  данину,  за  що й  поплатився  життям:  древляни  нахилили  дві  берези,  прив'язали  до  їх  верхівок  ненаситного  князя  і  відпустили   мотузки. Розпрямляючись,  дерева   живцем  розірвали  Ігоря.                                                                                                                                                                         Олексій  Іванович Мусін -Пушкін- 1744- 1817 -  президент  Російської Академії  мистецтв,  археолог,  історик,  граф,  обер — прокурор  Височайшого Синоду.  Цікавився  стародруками.  Знайшов  і  опублікував  такі  старовинні  літописи,  як  найдавніший  список  Лаврентіївського  літопису,  “Повість  минулих  літ”,  “Слово  о  полку Ігоревім”, списки “Руської  правди”.  З наукових  досліджень О. Мусіна-Пушкіна  найбільш  вартісне “Історичне  дослідження  про  розташування  давнього  руського Тмутараканського  князівства”,  яке  побачило  світ  у  1791  році.                                                                                            Володимир  Мономах-1053-1125-  руський  князь, який  був  на  київському  престолі  протягом  1113-1125  років.  Боровся  проти  княжих  міжусобиць,  відновив  великокняжу  владу  майже  на  всій  території  Київської Русі,  здійснив  ряд  важливих  реформ,  зокрема  заборонив  переводити  вільних  людей  у  стан  рабів  за   невиплачену  позику. Найкращим  твором  цього  князя  вважається  “Повчання   своїм  дітям”. Літопис  подає  легенду,  що  царські  регалії (барми  і  корону)  Володимир  Мономах  отримав  від  свого  діда  по  материнській  лінії — Костянтина  Мономаха. Насправді    так  звана “шапка  Мономаха” -  ювелірний  виріб  не  грецького,  а  східно — азіатського походження.  Цей  гостроверхий  філігранний  головний  убір,  оторочений  соболевим  хутром і увінчаний  хрестом,  зберігається  в  Оружейній  палаті  Московського Кремля.  Вираз  “Тяжка ти,  шапко Мономаха!”  слід  розуміти  як  неймовірний  тягар  й  відповідальність  за  керівництво  державою.