Література рідного краю. Одещина.Тема. Перекази та легенди Акермана

Література рідного краю. Одещина. 5 клас

Тема. Перекази та легенди Акермана

Мета: -  зіставити теоретичні поняття «легенда» і «переказ»;

 - формувати навички роботи з текстом, сприяти зацікавленню учнів матеріалом уроку;

- виховувати інтерес до історії рідного міста, героїчного минулого нашого народу;

- розвивати творчі здібності учнів, прищеплювати цікавість до всього що нас оточує.

Обладнання: фотоальбом „Білгород-Дністровський ", книги про історію міста.

Тип уроку: урок-дослідження.

Перебіг  уроку

І. Організація класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми і завдань уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

• Бліц-опитування

Перекази - оповіді про минуле.

Легенди - фантастичні оповідання як про минуле чи майбутнє, так і про сучасні події.

Фольклор (народна мудрість) - усна народна творчість

Види усної народної творчості

Робота з опорною таблицею

Слово вчителя. Ми з вами вивчаємо тему „Усна народна творчість". І сьогодні мені хочеться розповісти про те, як історія нашого міста пов'язала з народною творчістю.

Звідки походить назва нашого міста, скільки часу існує воно на землі? Все це і багато іншого ми спробуємо сьогодні дізнатися. Але чи можна почати розповідь про місто, не розказавши про річку, що тече у Чорне море і назву якої носить наш Білгород-Дністровський.

IV. Сприйняття навчального матеріалу

Слово надаємо дослідникам

Легенда та перекази  про походження назви річки Дністер, які тісно пов’язані з назвою нашого міста.

• Про що говорить назва річки Дністер? Її походження сягає найдавніших часів. Різні народи і племена, просуваючись у басейні Дністра, но-новому сприймали назву і щоразу її видозмінювали. У працях старогрецьких учених ця річка згадується під назвою Тірас або Тіріс. Починаючи з 2-6 ст. нашої ери, у римлян вона була відома під назвами Данастріс, Данаструс. У турків мала назву Турла. У молдаван і румунів – Ністру. У Київській Русі  її ще називали Днестрь, а в Україні – Дністро.
• Є кілька версій, звідки походить назва Дністер (Дністро). Найбільш імовірна основана на тому, що в назві сполучаються два річкових терміни. Перший староіранський, скіфсько-сарматський, пізніше осетинський (дан, дон, дун, дн), що означає «ріка». Другий – фракінський – «істрос», що означає «сильна водна течія, потік», або «швидка вода».
• Українська народна етимологія пов'язує назву річки зі словосполученням «дні стер». Існує легенда, згідно з якою на березі річки в сиву давнину жило плем’я тиверців. Життя біля річки було зручним: вдосталь риби, птиці, що гніздилася по берегах водойми, забезпечували стабільний харч. В ті часи календаря не було. Щоб вести літочислення свого проживання, тиверці на піску берегового плеса позначками у формі паличок відзначали прожиті дні. Однієї ночі, коли всі заснули, почався сильний вітер, річка розлилась, затопивши береги своїми водами, і стерла надписи на піску. Прокинувшись всі були здивовані. Адже не стало їхнього календаря. Хто дні стер? Це річка дні стерла! – крикнув хтось з юрби. З того часу і стали називати річку Дністер.
• А в другій легенді розповідається, що давним-давно в Карпатах жив добрий і мудрий дідусь. Він лікував людей і давав їм добрі поради. Одного разу в горах вирвався з-під каменя струмок і потік до Чорного моря. З кожним роком струмок ставав усе більшим і повноводнішим. Тож люди прийшли до дідуся порадитись, як назвати річку. Він запропонував їм кинути в річку камінь. Люди так і зробили, і сильною течією камінь понесло по дну річки. Коли він дійшов до моря, то майже весь стерся. Тому річку було названо Дністер.

Сторінки історії

Надаємо слово нашим історикам.

Білгород-Дністровський має багатовікову історію і, будучи одним з найдавніших міст світу, стоїть в одному ряду з Римом, Афінами, Дамаском, Єрусалимом, Бейрутом, Пекіном, Єреваном та іншими містами, вік яких 2500 років. Місто пережило багато історичних епох, і кожна з них залишала свій слід. Численні назви міста (Офіусса, Тіра, Алба-Юлія, Білгород, Левкополіс, Аспрокастрон, Ак-Або, Фегер-Вар, Монкастро, Четатя-Албе, Ак-Керман), що свідчить про часте пересування і зміну населення, про важливий торговельний і ремісничий центр, через який проходили основні торговельні шляхи, що з'єднують Східну і Західну Європу, країни Сходу з північними землями. Історія міста починається з утворення наприкінці VI ст. до н.е. вихідцями з грецького міста Мілета на Західному березі р.. Дністер (р. Тирас) античного міста Тіра. Це було місто-держава. З другої половини IV ст. до н.е. місто чеканить свою монету, спочатку зі срібла, потім з міді та золота, веде широку торгівлю з сусідніми варварськими племенами і багатьма античними центрами. Тепер відновлено давню слов'янську назву — Білгород-Дністровський.

Учитель. Численні гості нашого міста приїздять подивитися на старовинну фортецю, послухати цікаві легенди та перекази про її володарів, таємниці її башт.

Літератори

Український письменник ХІХ сторіччя Іван Нечуй-Левицький у своїй повісті «Микола Джеря» описує Білгород-Дністровський: «Акерман був розкинутий на горах і ніби виставив напоказ проти сонця свої біленькі хати, закидані садками та виноградниками. Над самим лиманом стояла давня Генуезька твердиня з високими, довгими, темними стінами з визубнями й зазубнями зверху. Поверх стін, порослих зеленим бадиллям, стриміли високі башти. Муровані стіни з баштами ніби виходили просто з води, а в воді одбивались такі самі стіни й башти, неначе хотіли впасти в глибоку синю безодню. На горах біліли й блищали бані церков, шпичасті верхи дзвіниць. Увесь височенький зелений берег з садками, церквами одбивався в воді, як в дзеркалі, а над горами синіло, мов густа синька, пишне південне гаряче небо».

Етнографи- екскурсоводи (уявна подорож за фотографіями Білгород-Дністровською фортецею)

1.                   В усі часи твердиня захоплювала, дивувала своєю могутністю та неприступністю. Збудована на високім скелястім березі Дністровського лиману з місцевого каменю — вапняку, фортеця у плані являє собою неправильний багатокутник площею близько 9 гектарів. Піднявшись на бічний майданчик мурів, можна обійти фортецю периметром та ознайомитися з архітектурними особливостями захисної лінії. Протяжність її захисних мурів, завтовшки 1,5 —5 м, становить близько 2,5 км, висота мурів і башт — від 5 до 15 м. З півночі фортецю омивають води лиману, а з решти трьох боків її оточує глибокий рів, вирубаний у скелі. Первісно рів, завглибшки близько 20 м та завширшки 14 м, у разі необхідності заповнювався водою. Через нього до головного входу у фортецю — Кілійської брами — перекидався підйомний міст. Сьогодні тут розмістились численні ятки з сувенірами, а при вході до фортеці, якщо ви не загарбник, ваш гаманець не дорахується певної суми.
2.                   У фортечні мури було вбудовано 26 (за іншою інформацією — 34) веж, деякі з них збереглися донині і пов’язані з давніми легендами та переказами. Так, наприклад, одна з башт носить ім’я Овідія. Переповідають, що саме місто Білгород стало прихистком для римського поета-вигнанця Овідія, на честь якого й названо вежу. Але це не більше, ніж легенда, адже Овідій відбував покарання у містечку Томи, що є районом нинішньої Констанци, де згодом була виявлена його могила.

Овідієва вежа має й другу назву — Дівоча. Про виникнення цієї назви існує така легенда.

3.                   У молдовського господаря Олександра Доброго буцімто була донька — принцеса Тамара. Жорстока принцеса оточила себе розбещеною прислугою і, користуючись відсутністю батька, який часто очолював походи на битву з ворогами, грабувала навколишні поселення. Одного разу, коли Олександр зібрався у новий похід, Тамара попросила в нього грошей — нібито на будівництво монастиря. На таку справу батько не відмовив. Отримавши гроші, Тамара наказала з усього князівства зігнати людей до Білгорода. Проте не дім для божих слуг насправді задумала споруджувати доня. Над лиманом незабаром виросла могутня фортеця, до якої перебралася Тамара з челяддю, оголосивши себе незалежною царицею. Відтоді розбійницькі набіги здійснювалися з фортеці. Пограбування та пожежі знелюдніли навколишні міста і села. Чутки про жорстоку царицю-самозванку поширились далеко за Дністер та Дунай, навіть за Чорне море. Й ось повернувся з походу Олександр Добрий. Замість монастиря він побачив твердиню, але найбільшу прикрість батько мав з того, що володаркою цих неприступних мурів виявилася його дочка-зрадниця. Засумував батько і зрікся Тамари, прокляв її та звелів ув’язнити до вежі, аби стражданнями і смертю спокутала вона свої гріхи. Тільки-но батьківські прокльони донеслися до темниці, донька одразу заснула вічним сном. Сплячу і внесли її до вежі, названу відтоді Дівочою. Далі легенда переповідає, що Тамара може прокинутись, якщо з’явиться лицар, який подвигами своїми спокутує її провину і візьме принцесу собі за дружину. Проте минули сторіччя, а лицар не прийшов і не прокинулась Тамара. Ця поетична вигадка говорить про те, що нарузі над народом, зраді, клятвопорушенню ніколи не було й не буде прощення.
4.                   Внутрішніми захисними мурами фортеця поділена на чотири подвір’я — фортечне, цивільне, гарнізонне та господарче, — кожне з яких мало власне призначення й могло витримати облогу самостійно.
5.                   У мурі поблизу Вартової вежі є арка, крізь яку можна потрапити до гарнізонного двору. Площа цього подвір’я становить близько 2 гектарів. Тут розміщувалися казарми, стайні та склади для амуніції. Найдавнішою спорудою фортеці, яку можна тут побачити, є цитадель — неприступна фортеця у фортеці. Цитадель, як дехто вважає, звели генуезці у ХІІІ ст., тому її ще називають генуезьким замком. Але інші науковці доводять, що об’єкт було зведено Візантією ще у V—VІ ст. В дні облоги цитадель була останнім оплотом оборони фортеці. На верхівці куртин, як називають фортечний мур між вежами, розташовані десятки бійниць, що призначалися для кругової оборони. Бійницями обладнані й наріжні вежі, кожна з яких, опріч оборонного значення, виконувала й інші функції. Ліворуч від входу до цитаделі розташована В’язнична вежа, або башта-темниця, яка протягом сторіч слугувала місцем ув’язнення військовополонених та непокірних підданих. У мури казематів були вмуровані металеві кільця, а кам’яною підлогою протягнутий важкий залізний ланцюг, до якого прив’язували бранців. Ця вежа була свідком багатьох людських трагедій, пам’ять про які збереглася в усній народній творчості. Спливла не одна сотня років, а легенда про вежу та незламну українську дівчину-патріотку Парасковію досі жива серед мешканців Бессарабії. Ось про що вона розповідає.
6.                   ... Жила у місті дівчина, як сонце ясна, як небо чиста, як троянда прекрасна. Звали її Парасковією. Розумною була дівчина і серцем чистою. В кого лихо скоїться чи радість, кожний до Парасковії іде, душу свою відкриє, порадиться з мудрою красунею. Почули про неї яничари і вирішили так: якщо схилити Парасковію на свій бік, то й решта мешканців міста підуть за ними. Викликав до себе дівчину Узук-паша і мовив, показуючи на скрині з золотом: «Усе твоїм буде. Дам тобі за чоловіка лицаря хороброго, як гірський орел, як молодий місяць, і житимеш з ним у палаці кришталевім над берегами священного Боспору. Схили лишень голову свою під промінням півмісяця, визнай владу і віру великого султана». Відповіла йому красуня: «Ні, не потрібні мені ані золото, ані срібло, і палаців царських мені не треба. Хочу жити вільною птахою, нехай й в очеретяній хижі, але щоб над моєю головою світило рідне сонце, аби перед моїми очима простягався мій рідний степ, і щоб оточували мене мої рідні, вільні земляки, а ви, чорне вороння, аби згинули, як морок нічний зі сходом сонця». Спалахнув після її слів гнівом і злобою Узук-паша і наказав ув’язнити Парасковію до вежі-темниці. Але щира віра у праве діло, пристрасна любов до Вітчизни та свого народу навіть гори зруйнують. От і впало важке каміння темниці, і дівчина опинилась на волі. Три яничари кинулись її наздоганяти. Ось вже один яничар наздогнав її, ось він замахнувся ятаганом, аби знести голову з рамен непокірної полонянки, але саме в цю мить зникла Парасковія — як дим розтанула, наче її не було зовсім. А на тім місці, де вона востаннє ногою ступила, заструменіло з-під землі джерело чистої, прозорої, життєдайної води. А вороги на тому самому місці у кам’яні глиби перетворились.

Багато часу відтоді минуло, багато води з Дністра у море утекло, а від кам’яних глиб нічого не лишилося — час стер їх на порох, вітер розніс, розвіяв його білим світом. А джерело чистої і цілющої води й досі струменить з-під землі. Його Парасковою криницею називають. Подейкують, хто хоч раз нап’ється з того струмка, силу в собі велику відчує, землю рідну полюбить навіки і ворожа сила його не поборе.

7.                   У цій, як і в інших легендах Бессарабії, показані стійкість, непокірність місцевого люду, що протягом сторіч боровся з іноземними загарбниками за свою свободу та незалежність. А джерело з такою назвою справді існує — у передмісті Білгорода-Дністровського. Протягом багатьох років сюди приходили мешканці міста та його околиць, приносили квіти, як данину пам’яті патріотичному подвигу простої дівчини.

ОКРАСОЮ і символом Білгорода-Дністровського й досі є Акерманська фортеця. Сьогодні вона — пам’ятка національного значення. Попри численні історичні події, реставрації та перебудови, фортеця зберегла свою первісну структуру. Своєю могутністю, красою та легендарною історією вона вабить численних туристів. Тут також відбуваються пісенні фестивалі, театралізовані вистави, під час яких можна побачити «штурм» фортеці чи взяти участь у лицарському двобої, знімаються захоплюючі художні фільми.

У різні часи Білгород відвідували видатні діячі української культури: композитор Микола Лисенко, поетка Леся Українка, письменники Іван Карпенко-Карий, Іван Нечуй-Левицький, актори Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський. Були в цьому місті також знані поляки Адам Міцкевич та Юзеф Крашевський, росіяни Олександр Пушкін, Максим Горький, Костянтин Паустовський, Валентин Катаєв, Федір Шаляпін.

І ви можете вписати свої імена в історією рідного міста, одного з найдавніших міст України та Європи.

V. Усвідомлення матеріалу

1. Чому, на вашу думку, ми сьогодні говорили саме про легенди та перекази нашого краю?

2. Чому в легендах народ наділяв героїв надзвичайними рисами характеру і здатністю творити дива?

3. Чому башти фортеці називали іменами власників?

VІ. Зворотній зв'язок

Що нового ви сьогодні дізналися про наше місто?

Що найбільше вразило вас сьогодні?

VІІ. Домашнє завдання. Дібрати цікаві легенди та перекази про місцеві назви.

Дізнайтеся, звідки походить назва села, селища, міста, з якого родом ваші батьки, бабусі, дідусі?