Література рідного краю. Олекса Ющенко (м.Ірпінь, Київщина)

Ющенко Олекса Якович –поет, прозаїк, журналіст, член Національної Спілки письменників з 1944 року, лауреат багатьох премій. Заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури Білорусі та Чувашії.

Нагороджений орденами «За заслуги», «За мужність», багатьма медалями, серед них «Партизану Вітчизняної війни» II ступеня.

Олекса Якович Ющенко народився 2 серпня 1917 року в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області в селянській родині. Читати навчився рано. Батько з 1911 року проходив військову царську службу на Кавказі і привіз з Тифлісу цілу скриню книг: і «Кобзар», і твори Пушкіна, Чехова, а також старанно переписані добрим почерком українські пісні, які любили співати на чужині.

Після семирічної школи навчався в Роменському агрономічному технікумі, деякий час працював агрономом у своєму районі. Потім було навчання в Ніжинському учительському інституті ім. Гоголя, після закінчення якого завідував відділом літератури та мистецтва в чернігівській обласній газеті «Молодий комунар», керував літературним об'єднанням Чернігівщини. З 1935 року на сторінках місцевих газет почали з’являтися перші вірші молодого поета.

За станом здоров’я О. Ющенко не був призваний до радянської армії, причиною була серцева недуга. Під час війни три роки О. Ющенко працював в Саратові на радіостанції України імені Т. Шевченка завідуючим відділом партизанського руху, а також редактором матеріалів для Середньої Азії, Уралу та Поволжя. Бував у військових частинах, збирав матеріали для радіопересилань. Його кращі твори передавали по радіо і засилали в тил ворога окремими листівками.

В 1943 році Олекса Ющенко в журналі «Перець», який тоді виходив у Москві, вперше виступив з сатиричними віршами. В 1944 році за рекомендацією М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри Олексу Ющенка прийняли до Спілки письменників.

Перша збірка віршів «До рідної землі» вийшла 1945 року. Віршам, що склали цю збірку, притаманні мотиви мужності, високості духу воїнів, героїв партизанської війни в тилу ворога. Журналістська праця в газеті тривала недовго. Видавши збірки поезій "До рідної землі", "Моя весна", "Сонячна дорога", О. Ющенко зосередився на поетичній творчості.

За багатолітнє творче життя письменника побачили світ більше сорока книг прози, поезії. Творам О. Ющенка характерні дотепний гумор, властивий духові українського фольклору, простота форми. Поет оспівував любов до Батьківщини, до матері, красу праці і людської душі.

З юних літ він був прихильний до кобзарського мистецтва. Його книга «Бандуристи – орли сизі» - це справжня енциклопедія кобзарського мистецтва, захоплююча оповідь про долі та здобутки неперевершених майстрів, якими були Єгор Мовчан, Євген Адамцевич, Володимир Перепелюк, Олексій Чуприна та чимало інших видатних кобзарів.

З Ірпенем у Олекси Яковича пов'язано багато сторінок життя і творчості. Він був не лише палким прихильником, а й Почесним громадянином Ірпеня, справжнім патріотом нашого міста. Ще з післявоєнних років письменник часто відпочивав і працював у Будинку творчості. Поет дружив з усіма творчими людьми, які жили чи перебували на той час в Ірпені. Він охоче зустрічався з ірпінськими шанувальниками літератури, зокрема в Ірпінській центральній міській бібліотеці, дарував свої книги.

Олекса Ющенко любив наше місто, був закоханий у його природу, оспівав його у віршах.«Я дуже часто бував у Ірпені, там дуже добре писалося..., - розповідав Олекса Якович. - У Києві була маленька квартира. Ірпінь - це як власна домівка. Тут виколисано багато поетичних збірок, зокрема, "В коханні признаюсь", "Зорі миру", "Джерела", "Люди і квіти", поему "Так починалось життя". У багатьох книгах є окремі вірші, написані в Ірпені. Там написав пісню "У закоханім Ірпені...". Ірпінь дав мені притулок, натхнення... Я любив відпочити у лісі, скупатися у річці, особливо з такими друзями як Анатолій Шиян, Микола Нагнибіда. Тут ми часто рибу ловили. А коли не вистачало місць у Будинку творчості, то я винаймав кімнатку, недалечко від вокзалу, зараз не знаю, як там вулиці звуться. Адже на кімнати у Будинок творчості була черга».

У співавторстві з сином Олександром, членом Національної Спілки журналістів, О. Ющенко упорядкував книгу «Поїзди гудуть над Ірпінню» – про Ірпінський будинок творчості письменників. В ній представлені матеріали, які Олекса Якович збирав практично все життя: художні твори, спогади, документи про письменників, які відвідували Приірпіння, а також ілюстративний матеріал. Книга стала справжнім подарунком Ірпеню і примножила його вікову славу. В ній кожен рядок, кожна фотографія дивують ірпінських читачів безліччю відкриттів.

«Уклонімося ж Ірпеню – шматочку землі, шуму сосен, старезним каштанам і маленькій річці, що давно запливла в нашу душу…», - так написав про наше місто О. Ющенко в цій книзі.

Олекса Ющенко був гідною, порядною, світлою, до того ж і безкорисливою людиною: до дев'яноста двох років не нажив навіть маленької дачі та скромного автомобіля. Він прожив довге життя, в якому були тріумфи і трагедії, пережив передчасну смерть власного сина. Та він ні на що не нарікав. Була в нього віра в силу добра, людського розуму, духовної краси. Помер О. Ющенко 27 грудня 2008 року в Києві на 92-му році життя.

Умій стеблині порадітиІ розгадать, чий в росах слід. Люби всілякі трави, квіти,Ожини і колючий глід. Як хвильки, пахощі до мене. Вітрець ласкавий посила.І жовте, й голубе, зелене. Куштує медобор бджола.«Чай, чай, молочай,У мед умочай…» —Це пісню наш народ співа,І, наче цвіт, її слова. Тут і солодкого, й терпкого,І кислого — що до смаку,Блакитного і золотого,—Земля в барвистому пінку. Траві радію, молочаю…Як гарно, земле, що ти є!То праця так тебе квітчає,А гріє сонечко моє! А цвіту всякого доволі,В садах плодів на різний смак. Земля нам догоджає в полі,У лісі, й лузі — добрий знак. У вінку моя земля. Олекса Ющенко