Література рідного краю. Письменники Кіровоградщини. Шпирко Оксана Леонідівна

Література рідного краю. Письменники Кіровоградщини. Шпирко Оксана Леонідівна

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлися, коли не знаєш, з чого їх почати, бо всі слова були вже чиїмись…Ліна Костенко Цей урок присвячений творчій спадщині поетів-земляків, тож сьогодні ми поговоримо про продуті степовими вітрами, напоєні запахами трав, відчуттям волі і безмежного всеперемагаючого кохання пронизливі катрени чудової поетеси Кіровоградщини Оксани Леонідівни Шпирко.

ШПИРКО Оксана Леонідівна народилася 21 липня 1970 року в с. Новоградівка Бобринецького району Кіровоградської області.    Через рік після народження разом з батьками переїхала в село Седнівку Устинівського району Кіровоградської області, де й минуло її дитинство та шкільні роки. У 1991 році закінчила педагогічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна, звідки за державним розподілом поїхала працювати в село Ганно-Леонтовичеве Устинівського району, де до 1996 викладала українську мову і літературу. Саме тут починає писати поезії. З 1996 мешкає в смт Олександрівці, займається підприємницькою діяльністю.

Перший вірш був надрукований у районній газеті „Трудівник Устинівщини». Твори друкувались у газетах «Література та життя» (Київ), „Трудівник Устинівщини» (смт Устинівка), „Честь хлібороба» (м. Бобринець), „Олександрівський вісник» та «Вперед» (смт Олександрівка), обласній газеті „Кіровоградська правда». Авторка книг «До моєї душі на гостини» та «Не плачь над розами любимого» (2007), «Іду на «ти» (2008), «Поезії» (2010). Твори вміщені у колективних збірках «Созвездие лиры» та «Чотири долі» (2008), альманахах «Літературна Кіровоградщина» (2009, 2010, 2011). Член Конгресу літераторів України (з 2008), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Голова Кіровоградської обласної організації Конгресу літераторів України, Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила». Лауреат обласної літературної премії «Сокіл степів» за 2010 рік.

Почитай мені вірші, поетепрожени ці важкі печалізміст вдихни у крихкі силуетищо застигли на дикім причаліодиноко стає у світіне настачить нам вітер киснювиростають маленькі дітий сиві болі на серці виснутьчас проймає чужа трагічністьу якої нема перервиа в природі - все та ж циклічністьтак же в дим закипають нервині любові, ні строф, ні слависвіт диктує умовні межібо життя - чорно-білі октавиде ще мріють блакитні вежіти за всесвіт, мабуть, сильнішийта чи кинеш ту частку левуможе, ще розроджуся віршемй ми напишем удвох поемупро рояль чи його відсутністьпро пастельно-високі нотипро поетів глуху відлюдністьі меди, що стікають в сотими про вічне так довго мовчалитіло тисли тугі корсети...прожени не мої печаліпочитай мені вірші, поете...«13-те липня»

Тільки й мого,що розлукою зветься... Тільки й мого,що для інших весна... Тиша твоя на папери проллється. Синя, як ніч,і як грім, голосна... Тільки й мого,що ні долі, ні волі,Що сиротоюблукаю між снів... Небо крислате підперли тополі... Світ мій тобоюповік завеснів...

Більше поезій О. Шпирко за посиланням: Підготувала вчитель української мови та літератури. Акстолевич Тетяна Вікторівнаhttp://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&art. ID=20242