Література рідного краю "Рядки, обпалені війною..."

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮРЯДКИ, ОБПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

ВАЛЕРІЙ СИЧОВ - поет, співак, працівник РБК

Не заросте дорога. Стою під обеліском і проклинаю зло,Живу на цьому світі, бо мабуть повезло,Пройшли війну прокляту і батько мій, і дід,Лежать в землі солдати уже багато літ. Забрала в домовину проклята та війна... У чому їх провина ?.. І в чім моя вина ?.. Ось тут в почесній варті стояв я молодим,Кохану після РАГСу, приводив я сюди... З'явилось немовлятко приніс у пелюшках: Тихесенько у татка дрімало на руках. Здолали біль і муки, шануємо красу,Сьогодні вже онуків в історію несу !!!Здолали Вітчизняну, скорили світову. Ходить не перестан допоки я живу !Біля вогню, у тиші, зажурено стою... Ніхто не перепише історію мою... Не стерти блискавично оту страшну біду,Вогонь палає вічний і я до нього йду !Допоки носять ноги і чую серця бій,Не заросте дорога у пам'яті моїй !!!

Матері героя - "Азовця"Світлані Припишній. Ті почуття не кануть в лету, В них біль недоспаних ночей... Схилилась мати до портрету І сльози котяться з очей. Ридає ненька на алеї Героїв битви на війні... Душі торкнулася моєї І стало болісно мені. За що такі нелюдські муки ?.. Війна добралася до всіх !.. Тепер не няньчити онуків Його, Андрійкових, малих.

Між прапорами на сторожі Героя юного чоло... В скорботі стали перехожі,На мить завмерло все село. Від горя відібрало мову, В душі і біль, і каяття... Хвала герою із "Азова",Що за життя віддав життя !.. 15. 04. 2025 р. ДІДУСЬ 😢

Світлана Припишна «Моя душа»

У кінці 2019 року було видано подарунковий календар із світлинами фотопроєкту «Сильні духом. Мами». «Наші сини були молоді за віком, але дорослі душею, – розповіла мама загиблого військовослужбовця з Житомирщини Любов Жеребило. – Ми, матері, тепер мусимо жити заради пам’яті та заради того, щоб донести до суспільства цей біль. Наші сини зробили нас сильними».

Людмила Брижіцька - мешканка села Рачки, бібліотекар. Розгубила осінь золоті принади. Поржавіло листя,Потьмянів садок. Вітер оголив лісові фасади. Неохоче вкрився кригою ставок. Не цілує сонце вже вологу землю. Посіріле небо пролилось дощем. Листопад невміло оголив тополю,Залишив на серці невимовний щем. Прохолодний ранок посріблив дороги. Огорнув туманом поля і степи. Не чорніють в далині сумні перелоги,Не гаптує осінь з листя килими.