Література рідного краю. Тут, край рідного порога вироста найвищий небозвід...

Тема  Література рідного краю. Тут, край рідного порога вироста найвищий небозвід…

Мета Ознайомити з творами поетів Чернігівщини про батьківський край, рідну мову, материнську любов, опрацювати ідейно-художні особливості поезій.; формувати  світогляд учнів, розвивати навички аналізу поетичних текстів; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання:  аудіо- та фотоматеріали, тексти поезій, роздатковий матерілал.

Епіграф уроку:

Тут,край рідного порога

Вироста найвищий небозвід.

І душа чутлива, і нестрога,

Наче сонце зводиться в зеніт.

Анатолій Шкуліпа

Хід уроку

І. Організаційний момент

Перевірка підготовки учнів до уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми й мети уроку

1. Слово вчителя.

  Славний наш край чернігівський людьми мудрими, працьовитими, щедрий талантами. Земля Чернігівщини це - джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних письменників і поетів. Стежками Чернігівщини ходили  Олександр Довженко, Павло Тичина, Степан Васильченко які вчились краси українського слова у своїх попередників Леоніда Глібова, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Михайла Коцюбинського. Імена цих письменників навічно залишаться на літературній карті Чернігівщини.

Сьогодні ми будемо говорити про поетів, наших сучасників, які примножують славу української літератури, адже книжкова полиця літератури рідного краю постійно поповнюється.

 Сьогодні  ми познайомимося із творчістю поетів нашого краю, з їхніми прекрасними поезіями про рідну землю, рідну мову та материнську любов.

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Робота з епіграфом.

Прочитайте епіграф уроку.

 Як ви розумієте його зміст?

2. Слово вчителя
3. Нас чекає книжкова полиця, література рідного краю. Різноманітна тематика творів наших земляків, ми зупинимося лише на деяких.

Перша сторінка уроку

1. Розповідь про Тетяну Череп.

     

Череп-Пероганич Тетяна Павлівна -українська поетеса, прозаїк і драматург, журналістка, перекладачка, громадська діячка, член Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, лауреатка національних і міжнародних премій, авторка 10 книжок.

Народилася18 листопада 1974, с. Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області в сім’ї сільських вчителів на хуторі Тимки в селі Стара Басань.

У 1992 закінчила Старобасанську середню школу. У 1999 – закінчилаки Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналісти: отримала повну вищу освіту за спеціальністю  «Журналістика».

Протягом 1992–2006 років працювала завідувачкою відділу громадсько-політичного життя, заступницею головного редактора Бобровицької районної газети «Наше життя».

З березня 2017 працює прессекретаркою Аптечної професійної асоціації України.

В 2015-2016 керувала літературною студією «Горлиця» Університету «Україна»

Дружина Юрія Пероганича. Виховує синів Віталія і Богдана.

Є авторкою поетичних книг:  «Ідуть дощі», «Берег любові», « Ліки для душі», «Теплі мамині казки».

У співавторстві з композитором Василем Сторонським вийшли дві збірки пісень на її вірші.

15 травня 2013 пісні «Задрімала зима…» та «Весна» в стилі академічного романсу на вірші Тетяни Череп і музику Оксани Євсюкової виконувалися на першому вікі-концерті в Київському будинку вчених.

14 жовтня 2017 Марина Порошенко, дружина експрезидента України, прочитала поезію Тетяни Череп-Пероганич «Під свій захист візьми нас усіх, Пресвята Богородице…» у відеопривітанні з Днем захисника України, Покрови Пресвятої Богородиці та Днем Українського козацтва.

  За своєю спрямованістю іі лірика переважно інтимна. Але тема кохання є зовнішнім поштовхом до виявлення сокровенних мотивів, якими живе людство. Тут і невмируща любов до рідної матері і трепетне благоговіння перед красою природи.  Послухаємо її поезії.

Чернігівщині

Чернігівщино!

Я стаю на коліна перед тобою,

Беру землю твою своєю рукою

І любуюся її пахощами.

                                                        Чернігівщино!

У серці моїм майбутнє твоє і минуле,

Щоб його бува не забули.

Я дітям цей скарб передам.

Молися, мамо, за свою дитину

Молися, мамо, за свою дитину.
Молися зранку й ввечері молись.
І я до тебе звідусіль прилину,
І буде добре вдвох нам, як колись.

Схилюся на плече твоє від втоми,
Закрию очі в добру щиру мить,
Як добре вдома, як же добре вдома.
Самотнє серце навіть не болить.

Мені тебе весь час не вистачає.
Де б не була, щоб не робила я.
Завжди за обрій тугу проганяє
Усмішка ніжна, лагідна твоя.

Не знаю чи в житті мені везтиме,
Чи десь на рівнім місці не спіткнусь?
Молися, мамо, за свою дитину,
А я за тебе рідна помолюсь.

Мати

Ніколи не вмирають матері!

Вони живуть із нами в цьому світі

Наші серця їх ніжністю зігріті

І пісня ніжна лине на зорі.

 

Вони безсмертні. Їх ласкаві очі

Нам завжди шепчуть лагідні слова.

Там,де вони- є квіти і трава

Де їх нема – одні холодні ночі.

 

Ніколи не вмирають матері!

Тільки про них не треба забувати,

Й частіше в рідні гнізда прилітати,

Як прилітають птахи-журавлі.

 

Питання до учнів:

-Чим схвилювали вас поезії? Які думки викликали?

 - Чому вчать нас?

 

Друга сторінка уроку.

Слово вчителя.

Я тримаю в руці збірку віршів нашого земляка  Віталія Пригоровського.

Хто такий Віталій Пригоровський ?  Що ви про нього знаєте?

Розповідь про поета

 Пригоровський Віталій Михайлович народився 19 грудня 1935 р. в селі Сальне, Ніжинського р-ну. Після закінчення місцевої семирічки, продовжував навчання в середній школі сусідньої Лосинівки. Перші вірші почали народжуватись ще з шкільної парти.

Далі історико-філологічний факультет в Ніжинському педагогічному інституті ім. М.Гоголя. Трудову діяльність розпочав 1956р. У Ніжині тривалий час працював заступником редактора, потім редактором міської газети. Мав почесне звання – заслужений журналіст України.

Віталій Михайлович дослідив і опублікував історію школи в селі Сальне під назвою «Школа в Сальному».

Віталій Пригоровський не встиг опрацювати рукописи своїх віршів, щоб видати збірку. Він відійшов у вічність 26 липня 2017 року. Важка хвороба перервала його творчість. Але його молодший брат взяв на себе цей клопіт в пам'ять про нього  опублікував збірку віршів. Не забув і Микола Михайлович про рідне село, яке так любив Віталій і завжди згадував з такою ніжністю і теплотою. І коли вийшла збірка «Я буду вічно молодим» за нагоди відвідав село та подарував у сільську бібліотеку книгу віршів. Тематика віршів різна від патріотизму до лірики. Кожний читач знайде для себе те, що йому близьке, рідне і зрозуміле. Послухаймо вірші Віталія Пригоровського.

 Місто моєї юності

 Унежен, Ніжатин, Ніжин-

Місто моєї юності,

Тут я до часу ніжив

Мрії кохання врунисті

Тут обирав дорогу

На грім,

             На вітри, на спеку.

Тут в інституті

                          Гоголь

Був моїм першим лектором.

 

На вік єдина

Над Україною- небо синє,

На Україні співають жита…

Ти мені стала навік єдиною

Земле моя свята.

Знаю тебе в світання тихі,

В теплі ясні вечори;

Знаю, коли тобі горе під стріху

Кидало іскру:

• Гори!

Ти огорталась пожежі полум’ям.

Падав твій колос в дим…

Я не забуду тих днів ніколи.

Скільки не бачив див.

Ти підняла мою долю із попелу,-

Ген аж до обрію море густе.

 Чуєте шерхіт?

На дві Європи

Думає думу степ.

Думає думу небо синє,

А попід синню співають жита…

Ти мені стала навік єдиною

Земле моя свята.

Читання учнями віршів поета «Прощай, село», «Сальне».

Питання учням:

- Як ви розумієте значення слів батьківщина і Батьківщина?

 - Чим для вас є рідне село? Що ви знаєте про його історію?

 

Про рідний край писав і Анатолій Григорович Шкуліпа.

Народився він на Срібнянщині в маленькому селі Пручаї 2 вересня 1950 р. Закінчив восьмирічку в сусідньому селі Охіньки на Прилуччині. Навчався у Козелецькому зооветтехнікумі. Після армії приїхав до Ніжина, став студентом педінституту ім. М.Гоголя. Відточував майстерність у літстудії, серед талановитої молоді. І навіки закохався в  місто Ніжин:

"Спасибі долі, що звела

Мене із Ніжином і вузом,

Де творчий злет мені дала,
Сказавши, що не зрадить, Муза."

("Вдячність").

Нині Анатолій Григорович Шкуліпа-член Національної Спілки письменників України, лауреат обласної літературно-мистецької премії ім.М.Коцюбинського. У нього  багато збірок віршів, які  користуються попитом у шанувальників поезії. Це «Звернення до радості» (1983), «Право на взаємність» (1990),  «Зірки над хрестами» (1993), «Релігія кохання» (2002), «Будемо живі» (2004). Послухайте вірші поета (читають учні).

Наш ніжний град

Із глибини обпалених століть

Явився нам із сонця і роси

Унежен-сад у чарах верховіть,

Наш ніжний град у золоті краси,

Понад Остром, де верби в синій млі

І тишина промінить береги,

Як діамант вкраїнської землі,

Іскриться рідний Ніжин навкруги.

Із наших душ, із нашого тепла,        

Із наших рук голубкою зрина…

 

ТЕЧЕ РІКА ЛЮБОВ

Тече ріка Любов, дороги розмиває,

Тече – не утіка, а тане в міражі.

Кудись вона біжить , і світ перевертає,

І звабно мерехтить на крихітній межі.

Тече ріка вогню – нікому не спинити.

Уже в ній не один із відчаю згорів.

Але ніхто не зміг і краплі осквернити

В священній чистоті квітучих берегів.

Тече ріка Любов і хвилі прибувають.

Тече - не припиня закручувати вир.

Аж подих забива у повені розмаю –

На гребені чуттів не вміщується шир.

До нашого щастя з тобою,

Здається, подати рукою,

А серце стривожено б’ється,

Що стежка ніяк не дов’ється.

Ніяк поміж нами не ляже

 

 Третя сторінка уроку.

Слово вчителя

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова, до рідної мови. « Я знаю: мова мамина свята», - писав поет Микола Адаменко.

Розповідь про поета

 АДАМЕНКО Микола Петрович - філолог, поет. Учасник українського правозахисного руху. Політв’язень радянських тюрем і таборів (1953-56). Член СПУ (1988). Лауреат обласних премій ім. Б. Грінченка та М. Коцюбинського. Нагороджений орденом «За мужність» (2005).

Микола Адаменко народився в невеликому селі під Сосницею, на батьківщині Олександра Довженка.

У 60 – ті роки вчився у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка, був репресований разом зі своїми друзями-студентами. 20 років його твори не друкувалися. Довгий час працював учителем у своєму рідному селі.

Має публікації творів у журналах та збірниках, окремими виданнями. Твори поета мужні, щирі, сповнені вболівання за майбутнє України. Лише 1985 вийшла перша його поетична збірка «Повінь». Потім побачили світ ще кілька книжок.

Ось його вірші про мову.

Жива вода

Я знаю: мова мамина –свята,
В ній вічний незнищенний дух свободи,
Її плекали розум і вуста
Мільйонів. Це жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ,
Який до сонця зводився крізь муки,
Це – забруднити плеса наших вод,
Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,
Останню дрібку хліба віддавали,
Щоб ми нівроку дужими були
Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам можем передать
Лиш те, що корені калині сушить.

Зневажить мову - зрадити себе
(А зрадників хто може поважати?),
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.

***

Без мови рідної
Непевні будуть кроки —
Вона ж бо перепустка
В світ широкий.

***

Мабуть, у рідну мову, діти,

Якоїсь музики налито –

Весняної, бродильної,

Живої, молодильної.

Колись її, шовковую,

Калічили підковами,

Вожді та генерали

Із неї лика драли.

Гули вітри зловіснії –

Вона ж врунилась піснею,

І думою крилатою

Ширяла понад хатою,

Над ворогом сміялася,

Нікому не скорялася.

 

Запитання до учнів:

• Як ви думаєте, чому мова мамина свята?
• Що для нас рідна мова?

Четверта сторінка уроку присвячена творчості Володимира Миколайовича Сапона

Слово вчителя.

Володимир Миколайович Сапон народився 20 липня 1951 року в селі Рудка Чернігівського району Чернігввської області у селянській родині. Ще восьмикласником опублікував у районній газеті та журналі «Піонерія» перші вірші.

У 1969 році вступив на філологічний факультет Ніжинського педінституту ім. М. В. Гоголя, усі роки навчання був активним членом інститутської студії, якою тоді керували відомі літературознавці Дмитро Наливайко та Павло Сердюк.

Після закінчення інституту проходив армійську службу в групі радянських військ у Німеччині, із 1975 року жив у Чернігові, працював кореспондентом, редактором багатотиражної газети «Будівельник», відповідальним секретарем, заступником редактора обласної молодіжної газети . З 1986 року був співробітником обласної газети «Деснянська правда». Очолював відділ освіти і культури.

З іменем Володимира Сапона пов’язані і серйозні історико-краєзнавчі дослідження минулого краю.

Не стало видатного літератора 3 жовтня 2017 року.

Володимир Сапон був справжнім сином Чернігівщини. Кожний рядок його самобутніх творів, наповнений безмежною любов’ю до рідної землі. Його літературна спадщина є справжнім скарбом. Вона буде жити і нести мудрість життя прийдешнім поколінням читачів.

***

Мене берези, сосни та ялиці,

Мов гостя, кличуть у свої ліси,

Де обрію зелені пояси

Прошиті листям і голками глиці.

Прийти сюди — напитися з криниці

Води живлющої, почути голоси

Синиць і сойок, в атомах роси

Язичницькі пізнати таємниці.

Дими снуються хвояні, вершини

Гойдають гнізда — біло зацвіли

В них юні крила цвітом черемшини.

Спасибі вам дерева за гостини,

Самотніми без вас би ми були,

І ви б себе не знали без людини.

* * *

В опівнічних лугах волохаті зірки —

Колобродять очима вовки-сніжаки.

Одиноко і німо їм у тиші зими,

Шлях Чумацький дрімає,

не гримить колісьми.

Тільки колесо срібне покотилось в стоги —

Тужно виють на місяць сіроманці-сніги.

Їм мороз дошкуляє, допіка вітрюга —

Так і хльоскає в морди волосінь батога.

Та спадає потроху глупа ніч і глуха,

Сніговиця-вовчиця знемага і стиха.

В дальні лігва тікають вслід за нею вовки,

Сліпо меркнуть у лузі їхні більма-зірки.

Лиш в ранкове село забреде навмання

Заблукале із ночі сніженя-вовченя.

 

Слово вчителя.

Любов до рідного краю, до рідної землі нерозривно пов’язані з любов’ю до рідної природи.

Запитання до учнів:

-Якою постає перед нами природа у віршах В. Сапона?

-Назвіть зорові образи.

Робота над поетичною мовою творів

ІІІ. Підсумок уроку   

Слово вчителя.

Звернемось ще раз до епіграфа нашого уроку. Прочитайте його.

Запитання до учнів:

• Якими східцями повинна підійматися людина до найвищого в своєму житті небозводу?

Учень:

• Кожна людина починає свою дорогу з батьківського порога, ми повинні пам’ятати свою матір, цінувати рідну мову, любити землю своїх батьків.

Запитання до учнів:

• А що тримає цей небозвід, робить його міцним і непорушним?

Учень:

• Цей небозвід триматиме любов до рідного краю, рідної землі, природи, любов до рідних.

 

 

ІV. Домашнє завдання.

Виписати з віршів  наших земляків вислови про рідну землю, про рідну мову.

Додаток.

Тетяна Череп

Анатолій Шкуліпа

Микола Адаменко

 

ВОЛОДИМИР САПОН