Тема:  Література рідного краю. Життя та творчість Ігоря Римарука. Збереження вічних цінностей в творчісті І. Римарука

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом письменника, з’ясувати тематичні та жанрові особливості лірики поета, заглибитись у філософське звучання окремих поезій, визначити роль художніх засобів у віршах Римарука; розвивати вміння глибоко аналізувати ідейно-художній зміст творів, тренувати пам’ять, увагу; виховувати любов до рідного слова, повагу до творчої спадщини письменників-подолян.

 

Обладнання: портрет письменника, карта Хмельниччини, комп’ютер, диск, виставка творів художньої літератури письменників нашого краю, картки із завданнями, презентація.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу з літератури рідного краю.

Форма уроку: усний журнал.

 

                                          Хід  уроку

 

                    

І. Мотивація навчальної діяльності.

1. З'ясування емоційної готовності учнів до уроку (обмін побажаннями).

 

2. Актуалізація суб’єктного досвіду.
   • «Незакінчене речення»: 

    „Читаючи поезію, я...”

 

І. Вступне слово вчителя. Актуалізація опорних знань.

 

 Поет, журналіст, перекладач, член Асоціації українських письменників з 1996 року, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка, багатьох літературних премій. Перед вами його портрет. Це Ігор Миколайович Римарук (портрет висвічується на екрані).

  В особі Ігоря Римарука маємо справжнього майстра української поезії, поета глибоко пульсуючої думки, поета з великим набутком знань у багатьох галузях сучасної культури, що виявилися і в його поетичних текстах.

  Мета нашого уроку: торкнутися граней творчого таланту Ігоря Римарука, спробувати зрозуміти філософське звучання його творів, з’ясувати їх ідейно-художній зміст.

  Отож розгорнімо журнал «Поетична палітра Ігоря Римарука».

ІІ. Вивчення нового матеріалу (повідомлення учнів, основні відомості висвічуються на екрані).

  1. Сторінка перша

«Впала зірка у високих верхів

у дитячі незамкнені очі…»

(відомості з біографії письменника)

  Ігор Миколайович Римарук (1958-2008) народився 4 липня 1958 року в селі М’якоти Ізяславського району (показує на карті) в сім’ї вчителів. У 1962 році батьки переїхали в село Западинці. Тут він навчався в школі, яку закінчив у 1974 р. із золотою медаллю. Згодом вступає до Київського університету ім.Т.Г.Шевченка на  факультет журналістики, який закінчує з червоним дипломом. З 1978 року поет починає друкувати свої твори в журналах «Дніпро», «Жовтень», в «Літературній Україні». Після закінчення університету працює в редакції газети «Вісті з України», пізніше – редактором видавництва «Молодь», заввідділом поезії видавництва «Дніпро».

  У 1984 році виходить перша збірка поета «Висока вода», що засвідчила великий талант І.Римарука. Він стає членом Спілки письменників України. Після видання другої збірки «Упродовж снігопаду» (1988) митець стає лауреатом комсомольської премії ім.О.Бойченка.

  У 1991 р. за збірку «Нічні голоси» поет удостоєний премії В.Булаєнка.

  Вершиною його творчого таланту є збірка «Діва Обида» (1998, 2001), за яку у 2002 Ігор Римарук був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.

  Працював головним редактором журналу «Сучасність». Жив і працював у Києві. Був віце-президентом АУП.

  Помер 3 жовтня 2008 р. у м.Львові. Похований на Личаківському кладовищі.

  В поезії «Блудний син» автор ніби про факти своєї біографії пише:

 Скам’янівши в самітних літах,

                                           ніби грудка землі у хустині,

                                           він і нині

                                                          під ранок

                                                                          у снах

                                           помиратиме в Україні,

                                           де вітри з невсихаючих пущ

                                           понесуть на верхи супокою

                                           і терновий засніжений кущ

                                           поведуть,

                                                           мов коня,

                                                                          за труною. 

1.Створення психологічного портрета поета

•     «Гронування»:

Ігор Римарук як особистість ― це...

 

                                        ?                   ?

                                     (поет)          (знавець

                                                     Ігор Римарук

 

                                                           ?    

                                                   (видавець)

    

2. Сторінка друга

                                           «Уже ні славі, ні ганьбі

                                           не перервать цієї ниті,

                                           бо – непідвладні… Бо нема

                                           між ними нижчих ані вищих…»

(особливості поетичної спадщини митця)

  Ігор Римарук – упорядник антології «Вісімдесятники», один із чільних модерністів «генерації 80-х років». У його поезіях відчутний перманентний протест проти охрестоматійнення неомодерних способів творення. Римарук – вічний і відданий неофіт модернізму, який уособлює фаховість та ерудовану інтелігентність. Тому його твори перекладалися багатьма мовами світу, друкувалися в англо-, іспано-, польсько-, російсько-, румуно-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.

  У своїх поезіях автор виступає в якості своєрідного «прихованого Вергілія», проводиря, що сам потерпає від емоційного та харизматичного напруження своєї місії. Як відомо, інтелектуальна поезія має бути освітлена зсередини «Божою іскрою». Інтелектуалізм Римарука органічний. В його поезіях, не позбавлених витонченої ускладненості, немає плутаної невиразності, розхристаності. Фраза майстерно відшліфована, образність часом аж занадто щільна. Поет сміливо й вміло використовує розроблені раніше ідеї, образи, сюжетні схеми, не втрачаючи своєї самобутності й оригінальності.

  Лірика Римарука відбиває кризовий стан душі і думок нашого сучасника, його конфлікт із самим собою, з навколишньою дійсністю і неправдою, його намагання пізнати себе і закони реальності. Монологічні вірші сповнені драматизму, боротьби духу.

 

 Декламування поезії «Навколо світ, болючий знову»:

                                          Навколо світ, болючий знову.

                                          А як бажалося колись

                                          із нього вихопити слово,

                                          немов дитину з-під коліс,

                                          пірнути в мерехтливу річку

                                          немислимих відлунь і там

                                          забути вічне протиріччя

                                          між словником і почуттям,

                                          не знати зла й добра, без ляку

                                          упасти в звуки, як в траву!..

                                          І пригортав до серця ляльку.

                                          Прекрасну. Вільну. Неживу.

  3. Сторінка третя

                                          «Про що б не йшлося –

                                          зводимо до строф»

(тематика віршів)

  Тематика творів – різноманітна: це і автобіографічні мотиви («Тільки рука, що немовби навчає ходити», «Блудний син», «Один», «Чаша»), і проблема зображення духовності («Порушив кожну із обітниць…», «Вже не стачить старих підошов», «Сиві гриви зірниць», «Нічні голоси»), і власний погляд на сучасну епоху («А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх», «Ця стерня не коле…», «У небесних полях чорнокрилий тюльпан»), і фольклорний струмінь («Новорічне», «Різдво», «Ми надійшли…»), і роздуми про час і простір, історичне минуле («До Святослава», «На Щекавиці», «Хортиця», «Версія»), і вираження особистих почуттів в інтимній ліриці («Двоє блукали в деревах», «У цьому світі, де тебе нема», «Свої слова читаю як чужі», «Не світи…»), і висока оцінка діяльності поета-громадянина, подана у віршах-присвятах: захованій за світлим, як мир, іменем Ірині, Ігореві Калинцю, Федьку, Драчеві, Герасим’юку, Тарнавському, Бойчуку, Рубчакові, Пашковському, Талалаю, Фльорку, В’ячеславу Медведеві, Воробйову – такий собі маленький пантеон сучасної української культури. Але насправді – це друзі, близькі люди, брати по духу, по крові, по Україні. І, збагнувши це, перестаєш дивуватися: великий поет мав велике серце. Бо як же інакше було б умістити в серці слова, щоб тобі повірили: «Істинно кажу вам…».

  Декламування поезії «Глосолалії»:

                                            Істинно кажу вам

                                            трава істинно кажу

                                            вам вода істинні

                                            кажу вам слова допоки

                                            горить звізда

 

                                            перші запільний пил другі бездонний плач

 треті обсядуть небесний стіл коли

 просурмить сурмач істинно кажу вам

 огонь істинно кажу вам земля

 істинно не з лона кажу з долонь

 

 даремна хода тверда не тут

 освітить межу заповітну

 словозвізда

 істинновамкажу

 

 перші з-під ніг пилюга другі пилок із крил

 треті кому звізда дорога обсядуть

 небесний стіл голос там не з

 бездонь сурми не звіддаля істинно

 не з лона кажу з долонь

 пробитих вам немовля.

  4. Сторінка четверта

                                             «…що там шукати?

                                             Віщого слова? Погибелі?»

(ідейно-художній зміст збірки «Діва Обида»

 та однойменної поезії митця)

  Збірка «Діва Обида» принесла світову славу письменнику, це його творча візитка, життєве кредо митця. Віртуоз форми, Римарук (рима так і проситься до рук) не піддається спокусі писати «гладенько і рівненько», мережано-римовано. Він пише насамперед органічно-зламаний ритм, не завжди витриманий розмір. Але все це творить живу, «дихаючу» фактуру, де потовщення нитки є природним, бо свідчить про її достеменність, про те, що вона прядена рукою, а не машиною. Цьому сприяють асоціації, образи-символи, образи-алегорії. Діва Обида – це стан. Стан слів та речей, це та неймовірна іпостась Марії, в якій Вона являється лише нам, лише тут. Тисячолітній сум. Первісне мовчання. Безсловесна Заступниця. Безнадійна Надія. Тремтливий, непевний зв’язок. І все ж таки… Страшна правда кожного протистояння над прірвою полягає у тому, що відчайдушно й приречено боремся лише сам із собою і ніколи не знаєш, якого тебе забере чорна глибина. Життя не терпить тривалого завмирання, жене, штовхає і копає; тому ти змушений час від часу ховатися по кутках від щоденного натовпу, та це вдається лише час від часу. І ще – страх повернути до прози: іншого, не свого ритму спілкування зі світом і Богом, до іншого ритму дихання. Пережити свою сороківку, час перегляду, переоцінки, перетворення, перенесення на якийсь інший берег – означає уникнути застигання:

                                            

 Сорок – це морок, це посвист ножа,

часу і слова,

ще не безмежжя і вже не межа –  це післямова,

післялюбов без гріха і гроша…  Наче в «Токаї»,

сорок – це корок… а клята душа все ж витікає.

  Навіть у вірші «Діва Обида», де йдеться про поєдинок над прірвою, який спричинює наступні, ще кривавіші поєдинки, авторська позиція відносно діючих осіб нейтральна. Вони для нього «темні обидва». Автор лише запитує Діву Марію, чом вона «ймення Обиди взяла», хоч, на перший погляд, усе нібито ясно. Сучасна дійсність постає хаотичною і непроглядною, в ній немає місця не те що гармонії, а навіть елементарній упорядкованості. Час і простір, втративши реальні обриси, стають внутрішнім станом поета, замкнутим колом, у якому безконечно повторюються «моровиці» і «споконвічні прокляття».

  Декламування поезії «Діва Обида»:

Стали над прірвою – хто потойбіч –

          темні обидва.

Плакала в ніч із коханих облич

          Діва Обида.

Хто упаде – бо немає для двох

          місця на світі.

Душу якого заманює Бог

          в порвані сіті?

Вже прикипіла до тисячі пліч

          траурна бинда…

Кликала пріч із пекельних сторіч

          Діва Обида.

Вже перейшли чудеса і хрести,

          нетрі і скали.

Люто гнучи задубілі хребти

          що там шукати?

Віщого слова? Погибелі? Чи

          їдла для бидла?..

Ще озирається, нитку рвучи,

          Діва Обида:

Може, душа спопеліла дотла,

          не озвіріє…

Чом же ти ймення Обиди взяла

          Діво Маріє?

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу (робота в групах).

  1. Сторінка п’ята

«Щасливець був поет, який писав:

«Нас мало»

(художні засоби поезій Римарука)

  У своїх філософських творах Римарук не міркує, а мислить. Складні філософські ідеї розчинені в його метафорах, символічних образах і картинах, незвичайних епітетах, непрямих порівняннях та риторичних звертаннях. Спробуємо віднайти ці засоби в конкретних поезіях.

РОБОТА В ГРУПАХ

  Група 1. Визначити, які тропи використав Римарук у поезії «Скільки багряного…»

Скільки багряного в груди шипшинові влито,

скільки тужавіє крил у зернині роси!..

Вже незабаром у світі двотисячне літо

визріє – миру й любові у нього проси.

Глибших потонів проси, засвітись, як пташина,

в урвищах слів!..

А як схлине висока вода,

на роздоріжжі віків шестикрила шипшина

вибухне – груди відкриє – тобі для гнізда.

  Група 2. Які художні засоби найповніше розкривають ідейний задум митця у поезії «Різдво»?

Примружив очі срібний сміх – а переляк

З-під лоба зирка…

Любов остання – мов небесний віщий знак,

Мов перша зірка.

Незрозуміло гомонять горіх і мак –

Така говірка.

Втім, коляда – це щонайперший зодіак

Найвища мірка.

Сакральна риба у нічній ріці пливе,

Стоїть, як воїн, струнко дерево криве

Звізда не згасла –

До неї зведеного зору не лиша…

Перетворилась упокорена душа

На Божі ясла.

  Група 3. Назвати образи-символи та вказати їх роль у поданому вірші Римарука.

Недовга була розлука:

під твій опівнічний дах,

немов у ковчег голубка,

вернулася птиця-страх.

Пропіяли півні треті…

Вселенські болі і жалі,

як герб на дрібній монеті,

красуються на чолі.

Удосвіта сльози теплі

у пригорщу позбирай.

Змасти заржавілі петлі

скрипучої  хвіртки в рай.

  Відповіді учнів.

 

 

 

 ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

 «Незакінчене речення»:                                                                                           «Сьогодні на уроці я відчув...., зрозумів..., усвідомив...»

АБО

1. Заповнити таблички «Чи справдилися ваші очікування від вивченої теми».   

Добре засвоїв  (-ла)	Маю сумніви	Хочу дізнатися більше

 

  Домашнє завдання: опрацювати біографію І.Римарука, вивчити напам’ять одну із поезій.

 

 

 

 

 

 Епілог:                             «Я пам’ятаю: пам’ятником був…»

Той чоловік, одягнутий убого,

читав ці вірші, не просив нічого…