Ми чуємо тебе, Кобзарю,

крізь століття

Літературно-музична композиція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:

● Закріпити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка, сприяти   вихованню національної самосвідомості учнів; 

● формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка, збагачувати словниковий запас учнів, розвивати творчі здібності дітей;

● виховувати любов культури свого народу, почуття гордості, гідності і любові  за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

 

Святково прибраний зал. Посередині портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом  - слова:

І на оновленій землі…

Врага не буде супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Поряд виставка художніх ілюстрацій до творів Т Шевченка.

І частина

Вступне слово вчителя.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

     І на оновленій нашій вільній українській землі живе і вічно житиме в народі пам'ять про Великого Кобзаря, геніального сина України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.

     Оцінюючи велич наших сьогодніших звершень,ми повинні частіше оглядатися назад, і незлим тихим словом згадувати провісників нового життя, борців проти чорного гніту самодержавства, безправ’я, експлуатації. Тарас був одним із ним, народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто закликав народ до збройного повстання:

… Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

     Мрії Кобзаря звершилися на його рідній землі,  на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати:

Провіснику долі, великий титане,

Справдилися думи пророчі твої.

Тримай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї.

Голос із мікрофона.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

 

Виходять ведучі.

Ведучий. Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професором і книжним ученим.

Ведуча.  Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала його страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий.   Найкращий і найцінніший скарб доля йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу  радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведуча. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Ведучі виходять. Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»

Тим часом на сцену виходять Перебендя з хлопчиком-поводирем.

Вони мовчки йдуть через сцену.

Читець

Перебендя старий, сліпий, -

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І  дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує.

Нема йому в світі  хати,

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже,

Сяде собі, заспіває:

«Ой не шуми, луже!»

Перебендя сідає на ослінчик.

Лілея (Виходить у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям).

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

 

Стає на сцені.

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе).

Утік!. Нема!. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! Голубчики!

Возьміть за собою..

Возьміть його… бо покину

Як батько покинув…

Катерина теж стає на стає на сцені.

Виходить Сова, йде сценою, здіймає вгору руки.

Читець.

Скалічені старі руки

До бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляля…

А уночі розхристана І простоволоса Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

Стає на сцені і Сова.     Зявляється група невільників у кайданах.

Невільник

«О милий боже України!

Не дай пропасти на чужині.

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором та –

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести

І перед всіма у кайданах

Стать козакові…»

Невільники стають на сцені

Голос із мікрофона.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині!

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині!

Звучить останній куплет пісні «Думи мої». На сцені стоять герої творів Т. Шевченка і сумно слухають пісню.

ІІ частина

Голос із мікрофона.

В похилій  хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Виходять малий Тарас і його мати.

Мати

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини,

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене нам довгій панській ниві?

Тарас

В тім гаю,

У тій хатині, у раю. Я бачив пекло… Там неволя,

Робота  тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

(Мати і малий Тарас виходять)

Виходять ведучі.

Ведуча.

Для Шевченка  нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще «молодую у могилу нужда та праця положила», рідні сестри поневірялися на панщині. Добре знав Тарас, як нелегко живеться братам, але сестрам – ще гірше.

Учень.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повивала

І, повиваючи,  співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину…

Там матір добрую  мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила…

… С сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий

     У вірші «Сестри»,  присвяченому молодшій від нього на два роки сестрі  Ярині, вірній товаришці його дитячих літ, з  великою любов’ю поет пише:

Моя єдиная  сестра!

Многострадальниця святая!

Ведуча

      Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького ладу

 

 

Учень

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими тоді любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не  вгадали.

….. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через  год,

….. З байстрям вернулась….

Ведучий

     Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним.  На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку, релігія вважала її нижчою порівняно з чоловіком.

Учениця

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила, і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

Ведуча.

     А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької  розпусти, наклали на себе руки. Тільки за 1839 рік в  Київській губернії покінчили самогубством 37 дівчат-покриток.

Учень.

А он бачиш» очі! Очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

Та покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!!

А панич не знає,

З двадцяткою, недоліток,

Душі пропиває!

Ведучий

     Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому  світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна-черниця» - не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої лякаються люди, бо вона божевільна.

Учень

В свитині латаній дрожала

Якась людина. На ногах

І на руках  повиступала

Од стужі кров, аж струпом стала.

І довгі коси в реп’яхах

О поли бились в ковтунах.

І далі Шевченко додає:

Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, що ви знали.

Ведуча

     Кожна жінка –жертва  для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками.  «Моя се відьма «– тобто його біль, горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.

Ведучий

     Скривджена паном дівчина-покритка, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько  віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

 

… Діточок шукаю.

Наталоньку!... Ні, ні, ні!

Я шукаю пана.

Розірву…   Возьміть себе

І мене, цигани,

Я ведмедя водитиму,

А як найду ката,

То й спущу його на його,

Отойді, проклятий!

Ні, не спущу. Сама його

Загризу…

… Чи я найду моїх діток,

Чи так і загину?

Ведучий

     Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему «Катерина». Героїня  гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого.

Ведуча

     Ганна ж з поеми «Наймичка» теж покритка,  але вона залишається жити заради свого сина.  ЇЇ материнська  любов така  могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни – материнський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матір’ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

     Учні інсценізують уривок від слів: «Сидить батько кінець стола, на руки схилився…»

    Кінчаючи словами «… А ти гріх мій спокутуєш. В людях сиротою, безбатченком.»

Ведучий

     Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.

Учень

Ой привезли до прийому

Чуприни голити.

Усе дрібні, усе малі.

Все багатих діти.

…В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Збожеволівши, мати

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить…

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою по улицях

Та, сміючись, «дражнили совою…»

 

Ведуча

     Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. У 1845 році в Переяслав-Хмельницькому районі, в селі В’юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, наче маківка в цвіту. Але одяг на ньому одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар’яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі написав вірш «Маленькій Мар’яні». Учениця читає вірш.

Ведучий

     Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі «Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це. Не можна гордувати, зневажати людей, ніби говорить цим Шевченко.

Учениця

Одчепися, пройдисвіте!

І зареготала титарівна,- хіба тобі

Наймичок не стало!

Насміялась титарівна з бідного Микити,

Насміялася при людях,

Що він в сирій свиті!

Мине небагато часу й титарівна гірко пошкодує за тим, що наробила.

…Живую положили

В домовину!.. Й сина з нею!

Та й засипали землею»

Ведуча  

 Поплатилася своїм життям за обман і дівчина Катерина.

Читає вірш «У тієї Катерини хата на помості».

Ведучий

    Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу, життєрадісну українську жінку.

Учень читає вірш «Утоптала стежечку».

Ведуча

     Немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку–матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі,-

Ведучий  …Стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли ми взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.