Літературна Глухівщина

Сумщина, як і вся наша земля, щедра на літературні таланти. Її літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів слова та якісною сутністю їхньої творчості,що набула заслуженої популярності серед народу.

Літературні традиції сумського краю сягають корінням ще з "Слова о полку Ігоревім", яке, безперечно, творилось на нашій землі, оспівало її. На літературному древі області червоними кеглями калини сяють імена класиків літератури Пантелеймона Куліша, Павла Грабовського, Остапа Вишні, Платона Воронька...

Зв'язок письменників з нашою місцевістю великий та різноманітний. Деякі народилися і довгий час жили тут, інші неодноразово приїздили на Сумщину. І люди, і природа наша були для них джерелом творчого натхнення, а життя сумчан дало матеріал для їх творів. З нашим краєм пов'язане життя ряду класиків та сучасних письменників. Фактів місцевої літературної географії багато, до того ж відкриваються нові, невідомі раніше. У різний час на Сумщині бували Д. Фонвізін, Г. Квітка - Основ'яненко, В. Туманський, М. Гоголь, Т. Шевченко, К. Ушинський, А. Чехов, Марко Вовчок, М. Коцюбинський, М. Рильський, О. Гончар та багато інших українських та російських письменників, що полишило той чи інший слід у їх творчості.

В 1888 році в сім'ї А. П. Чехова вирішувалося питання, де провести літо. Товариш Іваненко порадив приїхати до міста Суми.6 травня з матір' ю та сестрою приїхав Антон Павлович, а пізніше інші члени сім'ї. Жила сім'я в маєтку Линтварьових. Красива природа, річка Псел, рибалка, прогулянка на лодках, знайомство з місцевими жителями - ось незабутні враження письменника. Він полюбив місцевих дітлахів. З собою у Чехова завжди була валіза з ліками, яку він брав, коли йшов до сусідніх сел. З задоволенням допомагав хворим. Чехов запрошував до себе друзів. До нього приїздили Суворин, Баранцевич, віолончеліст Симашко, Іваненко. Поет петрашевич Плещеев, приговорений царським правительством до смертної кари, залишив вірші про своє перебування на дачі Линтварьових:

Цветущий милый уголок,Где отдыхал я от тревог,И суеты столицы душной. Я буду долго вспоминать,Когда вернусь в нее опять. Судьбы велением послушный,Где теплый дружеский привет Нежданно встретил я,Где нет ни чопорности скучной. Ни карт, ни пошлой болтовни С пустою жизнью неразлучной,Но где в трудах проходят дни. Антон Павлович привіз на Сумщину свого брата Миколу, хворого на туберкульоз. 17 липня брат помер, його поховали на кладовищі в Сумах. В 1889 році Чехов вдруге приїздить до Сум, а в 1894 разом з письменником Потапенко останній раз. Письменником були написані такі твори: "Именины ", "Житейская мелочь или неприятность ”, " Человек в футляре ", "Вишневый сад ", "Леший", "Скучная история ". їх основа - епізоди життя Чехова в Сумах.

Особистість поета Івана Петровича Клюшникова належить до визначних явищ не тільки в історії російської літератури, aie духовному житті російського суспільства. Широко освічений, наділений поетичним талантом, він на етиці 30-х - 40-х років девятнадцятого століття, опинившись між двома геніями, Пушкіним і Лєрмонтовим, зумів по - своєму оригінально і неповторно передати думки та почуття свого покоління. Його творчість не загубилась, а влилась в загальний потік російської поезії 19 століття, відобразив один з характерніших моментів в історії розвитку російського суспільства.Іван Петрович народився в 1811 році на хуторі Криничному в Сумському повіті. Батько, небагатий дворянин, зумів дати дітям гарну освіту. Закінчив блискуче гімназію, в числі кращих учнів був направлений до Московського університету своєкоштним студентом словесного відділення. Був молодим, повним сили,енергії, мав бажання служити суспільству.

В перші роки навчання в університеті Іван Клюшников зійшовся з Оболенським, Станкевичем. Обдарований, чесний, довірливий, Микола притягував до себе студентів не тільки свого курсу, а й старших за себе. В1831 році організувався гурток, якому призначено було війти в історію як літературно - філософський гурток Н. В. Станкевича. В нього входили Бєлінський, Аксаков, Боткін, Бакунін. Однією із центральних фігур гуртка був Клюшников. Про це свідчать згадки багатьох членів: Станкевич: " Жизнь не полна без Красова и. Клюшникова Бєлінський :" Очень интересный человек Аксаков : " У Станкевича собирались каждый день дружные с ним студенты, из которых замечательнее других Клюшников". Начитаний, широко освічений, Клюшников постійно був у центрі уваги. З Неверовим він вивчав грецьку мову, Бакуніну допомагав переводити з німецької, а зі Станкевичем вивчав Шелінга, Канта. Багато чим зобов'язаний Івану Петровичу Бєлінський: Клюшников ввів його в гурток, наштовхнув на думку створити " Літературні мрії”, допомагав редактувати журнал " Телескоп", врятував від арешту під час гоніння на журнал, підтримував матеріально. Довга дружба зв'язувала його з поетом Полонським.

Тисячолітній Глухів багатий пам'ятниками історичної минувшини, літературно-мистецьким надбанням. Відомий український поет Борис Олійник сказав: " Якщо з цього гнізда вилетіли такі два могутні орли, як Максим Березовський і Дмитро Бортнянський, то Глухів виправдав своє призначення в історії українського народу."

Максим Созонович Березовський народився в 1745 році в Глухові. Загальну і початкову музичну освіту закінчив у Київській академії, обдарованого юнака генерал Рум'янцев забрав до Петербургу і віддав у придворну капелу. Для закінчення музичної освіти його послали у Болонську академію. В Італії музичні твори Березовського, особливо опера " Демофонт", завоювали велику популярність, його обрали почесним членом кілька академій. Молодший сучасник М. Березовського - Дмитро Степанович Бортнянський також народився у Глухові, за гарний голос був узятий до Петербурга і зарахований до придворного хору. Свою музичну освіту вдосконалював в Італії. Він першим з російських музикантів 18 століття плідно працював у різноманітних жанрах. Композитор писав не тільки культову музику, йому належить також кілька опер, наприклад " Сокіл", " Син - суперник'" концертних увертюр і камерних ансамблів, симфоній, сонат, романсів. Його по праву вважають талановитим попередником великих російських композиторів 18 століття.

Своєму географічному положенню ( через місто проходив Московсько - Київський тракт ), своїй біографії, нерозривно зв'язаній з історичними долями українського і російського народів, з їх боротьбою проти гнобителів за свою свободу і незалежність завдячує Глухів зустрічам з багатьма видатними людьми. Про місто древньої краси написано багато книг, створено легенди і пісні. Проте Глухів зі своєю багатющою історією, овіяний славою предків,- невичерпне благодатне джерело, з витоків якого упродовж багатьох століть люди творчого горіння черпають натхнення, славлять рідне місто новими піснями, творять його поетичний літопис. Глухів - колиска нашої історії, колишня столиця Гетьманщини і осередок ратних подвигів славного війська козацького, культурно - мистецький центр золотого 18 століття. Глухів освячений іменами видатних земляків не лише " золотого " вісімнадцятого століття, а й попередніх і наступних віків.

У місто древності, столицю Гетьманщини, тяглись за наукою та історією Григорій Сковорода і Тарас Шевченко. Тут сумував Великий Кобзар, розповідаючи: У Глухові, у городі- Стрельнули з гармати. Не по однім козаченьку Заплакала мати. У Глухові, у городі- Стрельнули з рушниці. Не по однім козаченьку Плакали вдовиці.

Під час своїх подорожей по Україні кілька разів відвідав Глухів Т. Г. Шевченко. Перший раз це було в лютому 1844 року. Свої враження від міста перебування там на початку квітня 1845 року Тарас Григорович описав у автобіографічній повісті ” Капітанша Погода (что весьма редко случается в это время года ) стояла хорошая, улицы были почти сухи, и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского... Но где же эта площадь? Где этот дворец? Где коллегия с своим кровожадным чудовищем - тайною канцеляриею? Где все это? И следу не осталось! Странно! А все это так недавно! Так свежо! Сто лет каких - нибудь мелькнуло, и Глухов из резиденции малороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком”. Повертаючись до Петербурга з останньої подорожі на Україну, Тарас Григорович зупинявся у Глухові 26 серпня 1859 року. А 4 травня 1861 року трудящі міста зустрічали труну з тілом поета. Іменем Т. Г. Шевченка названо одну з центральних міст Глухова.

Добру пам'ть про місто проніс через усе життя випускник глухівського інституту Олександр Довженко. Зі стін одного з найстаріших вузів України вийшли білоруський письменник Янка Журба і росіянин Сергєєв- Ценський, українці Степан Васисильченко і Олексій Палащенко. Прізвище В.І. Туманського, подібно прізвищам інших поетів - сучасників О. С. Пушкіна, несправедливо було віднесено до забутих. Сьогодні ми знову повертаємося обличчям до нашої спадщини, згадуючи і вшановуючи забуті імена. Василь Іванович Туманський народився в 1800 році в селі Чорториги Глухівського повіту (нині село Шевченкове ). Навчався в Петербурзі, в Парижі був слухачем кращих професорів Франції. Разом зі своїм другом В. К. Кюхельбекером майбутній поет влітку 1821 року приїздить в Петербург і захоплюється поезією. Але в 1823 році переїзджає в Одесу і стає на службу в канцелярію графа М. С. Воронцова. В сонячному місті Туманський зустрічається з великим російським поетом О. С. Пушкіним. Друзі часто зустрічалися, разом відвідували літературні вечори. їх дружба тривала до останніх днів Олександра Сергійовича. Автор " Євгенія Онєгіна " завжди морально підтримував свого друга і в листах до нього просив " ... не забувати свого таланту, щоб проза життя... не здолала поезії душі.”В свою чергу наш поет- земляк писав Пушкіну: "... Намовляй тамтешню молодь на корисні заняття. Непогано б було створити товариство молодих людей для перекладу хороших книжок...” Ім'я Туманського знайшло відображення і в самій творчості Олександра Сергійовича. Йому він присвятив невелику дружню епіграму, згадує його в романі" Євгеній Онєгін”.

Олександр Довженко

Одеський період життя нашого земляка є найщедрішим. Його вірші "Девушка влюбленному поэту”, " Одесса ", " На кончину Ризничь ”, з 'являються на сторінках літературних журналів " Новости литературы”, ” Современник”, "Полярная звезда”. В.І. Туманський здійснив далеко не все, що міг би зробити, але той слід, що він залишив в літературі, безперечно привертає до себе увагу і О. С. Пушкін не був на Сумщині, але він ознайомився з картою нашої області,бо збирав матеріал для "Истории Петра ". В 1709 році Петро і святкував Новий рік в місті Суми. Два предки поета сиділи в місті Путивлі на воєводстві: Григорій Гаврилович Пушкін в 1639 та Степан Гаврилович в 1653. Також великий письменник познайомився з істориком МЛ. Маркевичем, який народився в селі Дунаєць на Глухівщині.Ілля Григорович Еренбург добре відомий читачам. Відомий, перш за все, як плодовитий письменник, один з найталановіших журналістів,- автор пристрасних іспанських нарисів, полум'яних публіцистичних статей,фронтових кореспонденцій періоду Великої Вітчизняної війни. Колись Еренбург сказав, що найважче тому,хто багато знає. А в поетичних рядках продовжив свою думку: Не дай доглядеть, окажи, молю, эту милость,Не видеть, не вспомнить, что с нами в жизни случилось. Письменник став у радянській літературі одним з перших, хто своею повістю " Відлига" сказав про соціально - політичні і морально - психологічні деформації, породжені сталінщиною. Бачимо ми його і глибоким мислителем, прозірливцем. Фронтові шляхи - дороги Іллі Григоровича стелилися і через Глухівщину. У 1943 році він побачив у місті нечуване варварство. Відразу ж народився вірш: Был час один - душа ослабла:

Был час один - душа ослабла: Я видел Глухова сады И срубленных врагами яблонь Еще незрелые плоды. Дрожали листья. Было пусто. Мы постояли и ушли. Прости, великое искусство,Мы и тебя не сберегли. Щаслива земля, що народжує таких людей . Уродженці Глухівщини Георгій та Володимир Нарбути залишили значний слід в історії культури. Обидва закінчили Глухівську чоловічу гімназію, поїхали до Петербурга,але пішли в велике мистецтво. Георгій став відомим художником - графіком, що єднає своєю творчістю розквіт українського барокко з нашим сьогоденням. Робив ілюстрацію до " Руслана і Людмили " О. С. Пушкіна. Був ректором Академії мистецтв України. Володимир - відомий російський поет. Під час навчання в Петербурзі познайомився з Олександром Блоком. Збірка віршів "Алілуя” викликала багато галасу.

Микола Васильович Гоголь бував у Глухові декілька разів. У кінці серпня 1848 року він зупинився у місті, щоб на декілька днів виїхати в село Сваркове Глухівського повіту, в маєток поміщика О. М. Марковича. Востаннє письменник був у цій місцевості в червні 1850 року. Його дуже цікавив архів Марковича, в якому зберігалося багато цінних матеріалів та документів, зокрема відомий в історичній літературі щоденник генерального підскарбія Якова Марковича. На Україні, зокрема і в Глухові, М. В. Гоголь записував історичні пісні, вивчав народний побут. Відомо, що одним з найважливіших джерел в роботі письменника над створенням повісті " Тарас Бу. Льба " були українські народні пісні. Історичні пісні та думи великою мірою вплинули на мову повісті, на всю її образну систему. У сцені, в якій описується загибель половини Незамайківського куреня від вогню польської артилерії,є такі рядки: " Не по одному козаку взрыдает старая мать, ударяя себя костистыми руками в дряхлые перси. Не одна останется вдова в Глухове, Немирове, Чернигове и других городах. Будет, сердечная, выбегать всякий день на базар, хватаясь за всех проходящих, распознавая каждого из них в очи, нет ли между их одного, милейшего всех”.

Микола Гоголь

У цих рядках ніби чути подих старовинної української пісні" У Глухові,у городі".”Тарас Бульба” - не єдиний твір М. В. Гоголя, в якому згадується Глухів. У повісті " Страшна помста письменник змальовує сцену, під час якої народ слухає пісні старого бандуриста:" В городе Глухове собрался народ около старца бандуриста и уже с час слушали, как играл слепец на бандуре. Еще таких чудных песен и так хорошо не пел ни один бандурист”. У відомого українського художника К. Трутовського є малюнок, присвячений саме цьому епізоду повісті. Перебуваючи в Глухові і в селі Сваркові, Гоголь збирав географічні і етнографічні матеріали, потрібні йому для роботи над "Мертвими душами”, а також "Географією Росії для дітей”, яку він хотів написати. До цих матеріалів і належить складений і надісланий йому Маркевичем календар сільськогосподарських річних робіт у Чернігівській губернії.

Деніс Іванович Фонвізін відвідав Глухів влітку 1986 року під час подорожі за кордон на лікування. Хворий зупинився тут, щоб відпочити після важкої для нього дороги. Його супроводжувала дружина та домашня доглядальниця. Глухів у цей час перебував у занепаді після страшної пожежі 1784 року, яка спустошила місто. Письменник і його супутники жили в будинку дрібного поміщика Івана Федоровича. У своєму дорожному щоденнику Денис Іванович занотував, що господар і його дружина Марфа Григорівна були справжнісінькими Простаковими з комедії " Недоросль”, безсоромними і невмолимими кріпосниками. Це ще раз підтверджувало глибоку правдивість створених письменником образів. З Глухова Д.І. Фонвізін написав листи багатьом своїм друзям і знайомим. В1839 році в селі Волокитине Глухівського району був відкритий фарфоровий завод. А. М. Миклашевський з фарфору зробив іконостас для церкви. М. Ю. Лєрмонтов був знайомий з цим умільцем. Ю. Шапорин, композитор із Глухова, писав музику на вірші російського поета. Елегія " Дробись, дробись, волна ночная ”, хор " Как по вольной волюшке " - слова пісні із " Тамані".

Видатний російський письменник - академік, лауреат Державної премії Сергій Миколайович Сергеев-Ценський має тісні біографічні зв'язки зі стародавнім містом Глуховом. З 1892 по 1895 роки він навчався в Глухівському вчительскому інституті. В одному з листів він писав : " Глухівський вчительський інститут заклав фундамент моєї освіти. Крім того, він познайомив мене з Україною, з українською мовою, з українськими піснями, а це для мене мало дуже велике значення”. Восени 1892 року він вступив до навчального закладу. Тут він мав змогу навчатися за казенний рахунок. В той час в Росії було всього д таких інститутів. З великою любов'ю згадує Сергій Миколайович вчителів Бельського, Андрієвського, Линника та інших. їм він був вдячним за глубокі знання. В 1895 році закінчив інститут з медаллю. Прожив письменник 83 роки. На протязі всього свого життя він підтримумав тісний зв'язок з інститутом, Вітав з ювілейними датами. В 1955 році колектив інституту тепло відмітив 8о - річчя з дня народження Сергія Миколаєвича. В цей день письменник подарував закладу збірку своїх творів в ю томах. З 1911 по 1914 роки В Глухові жив радянський письменник, критик, кінорежисер А. П. Довженко, в творчості якого Сумщина посіла помітне місце. Він також закінчив Глухівський вчительський інститут. Весь час підтримував з ним зв'язок. Поставив широко відомі кінофільми: "Поема про море”, "Щорс ", "Мичурин".

Нині на Глухівщині багато поетів. Тисячолітній ювілей міста пробудив ранкові дзвони поетичних голосівт глухівчан. Вони виходять до читачів з віршами та піснями, з прозою та гумором. Найстаріший серед авторів - Валерій Юхимович Висоцький. Вірші почав друкувати з тридцятих років - у місцевій, обласній, республіканській пресі , зокрема, на сторінках " Сумщини", "Молоді України", "Сільських вістей". В його віршах - звитяжна молодість, дзвони древності гетьманского Глухова, суєтність нашого життя. Старійшому поету нашого краю вже за сімдесят, проте муза його молода,автор сповнений нових творчих задумів. Вагомим поетичним словом зарекомендували себе у колі шанувальників поезії викладачі педуніверситету Вадим Раєвський і Микола Гурець. Вадим Юрійович працював учителем математики у школах Полтавщини та Сумщини. Тридцять років викладав математику у Глухівському університеті. Педагог - математик у поезії тонкий лірик з філософським баченням світу. Діапазон тем, що цікавлять його, широкий: тут і сучасне життя,і питання історії, і літературні образи, і лірика, і вірші для дітей.

Висоцький Валерій Юхимович

До своїх віршів додав власних мелодій Микола Єроха - і вони зазвучали серед інших голосів глухівчан. Він з того хліборобського краю, де у весняних заспівах солов'ї глухівські споконвічно змагаються з солов'ями курськими. Тут у селянському роді черпав він коріння доброго духу. Вірші почав писати на шкільній лаві, продовжив на студентській, де вже створював перші мелодії на власні поезії. Однією з найкращих, які співаються з уо - х років, вважається пісня "Глухівчанка Потім народились інші пісні про Глухів і рідний край, про Сіверщину і Сумщину, пісні з іншим тематичним напрямком - про спорт, митну справу, міліцію. Член Національної спілки журналістів України. За фахом - педагог, за покликом - журналіст, а в серці пульсує пісня. Література рідного краю бере на себе місію - виховання майбутнього члена нової держави. Вона формує основи мистецьких і естетичних уподобань школярів, прилучає їх до духовної культури. Тому глибокі знання з літератури, гордість дітей за свій край, за людей свого краю, у першу чергу - письменників,- одна з найважливіших умов духовного становлення і творчого розвитку особистості. Рідне слово має виключне значення в щоденному формуванні особистості, духовного світу, ідейних переконань та ідеалів школяра. Це доведено життям - не було ще письменників, а художнє слово жило - його творив народ. Рідне слово має унікальне значення, бо воно діє на розум людини, впливає на її почуття, допомагає глибше пізнати саму людину.

Окремо хочеться сказати про О. Г. Нездоймишева. На його руках, під його наглядом виросло не одне покоління дітей. Багато хто з теперішніх мешканців району завдячує йому своїм здоров'ям, можливістю виховувати здорових дітей. Вдень і вночі, в будь-яку пору року поспішав він на виклик, жодного разу нікому не відмовляючи. Здавалося так буде завжди. Але…“Смерть самых лучших выбирает. И дергает по одному”. Пішов з життя Лікар, Людина, Громадянин. Та залишилися врятовані ним життя. А ще на згадку нам залишилися вірші – ліричні, вдумливі, жартівливі й ностальгічні. Вони розкривають Олександра Григоровича як лікаря з душею поета. І жоден, хто візьме його книжку в руки, відчує прекрасну, чисту, добру, закохану в рідний край людину. Сивий Глухів, ти – наша столиця, Краще тебе на світі нема!Рідний Глухів, ти – наша столиця,Процвітай і живи у віках!

Література рідного краю бере на себе місію – виховання майбутнього члена нової держави. Вона формує основи мистецьких і естетичних уподобань школярів, прилучає їх до духовної культури. Тому глибокі знання з літератури, гордість людей за свій край, за людей свого краю, у першу чергу – письменників, - одна з найважливіших умов духовного становлення і творчого розвитку особистості. У місті Глухові талантів поетичного слова, скрипкового ключа чи художньо-документальної прози багато. З роками це стає очевиднішим. Витоки творчості глухівчан заджерелились новими гранями і барвами. Левченко Вікторія в школі завжди мала високий рівень знань. До навчання ставилась з повною серйозністю та відповідальністю. Після закінчення школи вступила до Києво-Московської академіїї. Зараз працює юристом, але радувати нас новими віршами не забуває. Скільки ніжності і тепла в оспівуванні вічного – душевної краси і кохання, мальовничої пророди, всього земного, що нас радує, хвилює, наснажує… Вірш “Погляд з майбутнього” написаний у 2007 році. Уривки з нього.

Це правда, дідусю, що гине планета?І що нас чекає? Чия це провина?Чи можемо ми врятувати ПРОРОДУ?Невже це безвихідь?...І як ми так Землю могли занедбати?Довкола все чорне, холодне і грізне,Рятуйте планету! Благаю, малята!Чим швидше рятуйте! Допоки не різно… Література завжди була улюбленим предметом Кидименко Єви, учениці 11 класу ЗОШ №6 м. Глухова. Це, напевне тому, що вана не розлучалася з книгою з дитинства. Книгу була мудрим порадником, вірним другом та утішником. На уроках літератури відкрила для себе книгу, як носія життєвого досвіду людства. Вірші почала писати давно. Ось декілька рядків: Ну що ж? Іди!Нехай щастить!А я – поплачу, посміюсь, посумую. Я – не ловлю щасливу мить,Я тільки посмішку твою цілую…

Література стала головним захопленням Довбиш Юлії. Вона дозволила підвищити рівень ерудиції, осягнути світогляд людства протягом різних століть. Валько Анастасія серед шкільних предметів віддає перевагу гуманітарному циклу. Багато читає художньої літератури. У вільну хвилину пише вірші.

Література рідного краю допомагає ефективніше реалізувати поставлені перед школою навчальні, розвиваючі та виховні цілі. Працюючи з дітьми багато років, вчу їх орієнтуватися у великому просторі художнього слова, вивчати красу рідної літератури у всій її різноманітності. Навчаю дітей цікавитись літературою свого краю, з інтересом її читати і розуміти, вчитись пізнавати життя, знати історію місцевості, де вони народились. Завдяки літературі рідного краю у дітей виробляються смаки, вони вчаться входити у світ краси, творчості. Твори письменників рідного краю допомагають виховувати почуття любові і поваги до людей праці, формують такі моральні якості, як працелюбність, скромність. Мені приємно говорити дітям, що Сумська область не далека частина України, а та частина, що знаходиться в епіцентрі мистецького життя країни. Творчість наших земляків допомагає школярам краще і глибше пізнати рідний край, його невичерпні багатства, людей, їх проблеми, крвсу рідної землі.