Літературна вітальня "Жінки у творчй долі О.де Бальзака", для учнів 9-10 класів

Літературна вітальня «Жінки в творчій долі О. де Бальзака»

Мета:

• викликати інтерес до скарбниці світової літератури, розвивати пізнавальні інтереси, спонукати до читання художньої літератури та самовдосконалення;
• формувати позитивні риси характеру;

• сприяти розвитку пізнавальних інтересів

Обладнання: презентація, відео, фото

Хід уроку

Ведучий 1. Бальзак – геній, Бальзак – титан, Прометей літератури. Особистість великого французького письменника постійно хвилює нащадків. Яким же був творець «Людської комедії»? Як зумів Бальзак під постійним градом життєвих негараздів, під тягарем величезних боргів, особистих проблем, в атмосфері образливого непорозуміння зі сторони критиків та читачів, ворожнечі та брехні, возвести величне творіння «Людської комедії»? Як і коли зміг він відтворити величезний життєвий матеріал, працюючи по шістнадцять  годин на добу?

Життя Бальзака не багате зовнішніми подіями. Найзначніше в житті письменника відбувалося за закритими дверима його кабінету, у внутрішньому світі, куди він мало кого впускав.

Ведучий 2. У ставленні до жінок Бальзак був схожим на героїв деяких своїх творів – винахідливим, галантним, приємним. Письменник багато в чому зобов’язаний жінкам. Він зобов’язаний герцогині де Кастрі оповіданнями  про сучасне життя. Сюжет «Директорії» йому подарувала  інша жінка – пані Софі Ге.

Тож сьогодні у нас у гостях жінки, які зіграли у житті та творчій долі  письменника велику роль. Знайомтесь, Луїза-Антуанетта-Лора де Берні, якій  у 1832 р. був присвячений  роман «Луі Ламбер», на першій сторінці було записано: «Нині і постійно обраній»

Ведучий.  Жінка, що присвятила себе тому, щоб вчасно застерігати письменника від схованих на шляху небезпек…і давати  поради, оберігаючи при цьому його гордість. Одночасно чуттєва, розумна та ніжна, вона була для нього ангелом, що зійшов з небес. Пані да Берні інтуїтивно відчула у Бальзака величезний талант, допомогла йому сформуватися, направляла його. Якби не було цієї жінки в житті письменника, геній письменника, безумовно, проявився інакше. І Бальзак це знав.

Пані Лора де Берні. Познайомилися ми у моєму маєтку, куди Оноре приходив давати уроки моїм молодшим дітям. Я не  приховувала, що мені сорок п’ять років і я вже бабуся, не збиралася закохувати в себе молодого двадцятидвухрічного хлопця. Навпаки,  інколи насміхалася над манерами Бальзака, над його юнацькою зарозумілістю та честолюбними планами. Але при цьому  я бачила  в ньому неабиякий розум, рідкісний дар імпровізації та палку натуру. Він цікавився моїм придворним життям при старому режимі.  Одного разу  отримала листа, в якому Оноре признався мені в коханні. Я не сприйняла його  серйозно, адже в молодості людина майже завжди вірить в те, про що пише в любовних листах. Щодня він писав мені пристрасні послання, описуючи  свої почуття…

     Спочатку я ставилася до нього по-материнськи ніжно і трохи насмішкувато, але згодом мої почуття змінилися, він став мені товаришем, братом, шанувальником.

Ведучий. Через  десять років Оноре де Бальзак у листі до Евеліни Ганської напише; «В этой ужасной борьбе меня поддерживал ангел. Госпожа де Берни стала для меня настоящим божеством. Она была одновременно матерью, подругой, семьей, другом, советчицей. Она создала писателя, она утешала молодого человека, она плакала, как сестра…»

Навіть через десятиліття прихильність і вірність Бальзака  цій жінці не згаснуть , а стануть ще  глибшими. Все, що було ним написано про пані де Берні -    при житті та після її смерті, зливається в єдину, всепоглинаючу пісню про цього ангела дружби.

В любих життєвих обставинах він буде підсвідомо прагнути до багатопланового кохання, що об’єднує в собі всі відтінки любові, яку знайшов у цій жінці, яка була для нього всім: і матір’ю, і сестрою, і подругою, і наставником.

Ведучий. З герцогинею д’Абрантес, вдовою генерала Жюно, Бальзак познайомився у 1829 році у Версалі. Вона не користувалася повагою у суспільстві та безнадійно загрузла у боргах. Вона торгує своїми мемуарами, а згодом без особливих труднощів оволодіває почуттями молодого письменника, тому що діє на дві слабкості Бальзака: на його  цікавість художника та на невтомний снобізм. Лорі д’Абрантес у серпні 1835 року присвячена «Покинута жінка»

Лора д’Абрамс. Отримавши пансіон в розмірі шести тисяч франків, я поселилась у Версалі в невеличкому маєтку  на вулиці Монтрей, де жила досить скромно.  Я хотіла спробувати сили у літературі, щоб поповнити свої матеріальні статки. Молодий письменник не залишив мене байдужою. У нього були зв’язки в літературному світі, і я попросила його прочитати мій переклад. Прочитавши його, він запропонував мені писати мемуари. Я вирішила спробувати.

       Пані де Берні знала про наші зустрічі,  допомагала Оноре, але заборонила йому зустрічатися зі мною. Але бачилися ми  таємно. Спершись на підвіконня,  милувалися далекими зорями, насолоджувалися величною тишею. Хоча й обіцяв Оноре бачитися частіше, але наші зустрічі відбувалися  все рідше і рідше.

Ведучий. Коли ще зав’язувалися недовгі стосунки письменника із герцогинею д’Абрантес, в життя Бальзака входить інша жінка: Зюльма Карро, найкраща, найблагородніша, найчистіша і найдовша із його прихильностей. Їй присвячений роман «Банкірський будинок Нусінгена»; в присвяченні до неї звернені такі рядки: «Вам, чей возвышенный и неподкупный ум – сокровище для друзей, вам, кто для меня – и публика, и самая снисходительная из сестер»

Ведучий. Ровесниця його сестри Лори, Зюльма Туранжен у 1816 році вийшла заміж за артилерійського капітана  Карро. За часів Наполеона цей чесний та відважний офіцер мав нещастя потрапити в полон  і багато років провів у англійській плавучій в’язниці. Після обміну військовополоненими він був направлений в маленький провінційний гарнізон, а через деякий час призначений керуючим державним пороховим заводом.

Ведучий. Зюльма Карро, негарна кульгава жінка, не любила свого чоловіка, але поважала його благородний характер та співчувала йому як людині, яка передчасно зламалася і втратила смак до життя. Вона ділила свої турботи  між ним та своїм сином. Вона зуміла навіть у провінційній глушині зібрати навколо себе тісне коло порядних, поважних і цікавих людей. Зустріч Зельми Карро з Бальзаком в будинку його сестри стала неочікуваним подарунком долі для обох – і для неї, і для Бальзака.

Зюльма Карро. Ми  познайомилися з Оноре у будинку його сестри Лори і після цього стали найкращими друзями. Бальзак гостював у нас, коли м жили в Ангулемі, часто бував у нашому замку Фрапель біля Іссудена. Для мене ця зустріч з геніальним письменником була справжньою подією, тому для Оноре у нас завжди була підготована кімната, де він працював, не боячись бути тягарем. Я не могла  бути для нього і наставницею, і коханою. Я хотіла бути впевненою в одному:  ці сфери назавжди будуть чітко розмежовані, тільки тоді я стану помічницею в усіх його справах. Думати про нього, турбуватися про нього, бути його порадницею – ось що стає для мене головним.

Навіть після вінчання з пані Ганською він написав мені: «Коли мене запитували про мої попередні дружні стосунки, я завжди першою називав вас».

Ведучий. Якщо прийняти на віру слова самого Бальзака, його історія з пані де Кастрі була трагедією, що принесла йому незцілені рани. «Я ненавиджу пані де Кастрі, вона  розбила моє життя, не давши мені нового», - писав він. Анрієта де Кастрі , маркіза, потім герцогиня, була коханою Бальзака. Їй він присвятив роман «Прославлений Годіссар»

На час зустрічі з пані де Кастрі Лора де Берні все ще була для нього незамінною помічницею з вичитки коректури, завжди лагідною та люблячою. Герцогиня д’Абантес дорожила ним тому, що він допомагав їй в літературних заняттях, інколи розважав її. Крім того, Бальзак отримував  багато листів від незнайомих читачок його романів. У жовтні 1841 року прийшов наступний лист: він був підписаний англійським іменем і вразив його. Лист був адресований : « Париж, пану Бальзаку». Таємнича незнайомка звинувачувала  письменника в цинізмі та в його несправедливих судженнях про жінок. То була маркіза де Кастрі, яка належала за своїм народженням до самої високої аристократії Сен-Жерменського передмістя. Саме життя цієї жінки  могло стати  сюжетом для роману.

Ведучий . Життя Анрієти у шлюбі  з маркізом де Кастрі було нещасливим. У віці 22 років  юна маркіза, одна з найкращих аристократок Парижа, познайомилася з сином всемогутнього канцлера Меттерніха. Маркіза пристрасно закохується у молодого чоловіка, який успадкував від батька чоловічу красу і світську чарівність, але, на жаль, не успадкував його міцного здоров’я. Спочатку її чоловік робив вигляд, що не помічає пристрасних почуттів пари. Але закохані, відкинувши любий компроміс, покидають Париж, блискучу кар’єру, заможне життя. Вони хочуть жити одне для одного. Ця романтична пара мандрує по всій Європі, побували у Швейцарії, Італії. Але їхнє щастя було коротким; на полюванні маркіза впала з коня і зламала  хребет. З того часу вона була змушена більшу частину дня лежати, а Віктор фон Меттернінг недовго полегшував  її долю своїми турботами, згодом помер.  Втрата коханого вразила маркізу сильніше, ніж її хвороба. Вона вже не може залишатися там, де була колись щасливою, повертається в Париж.

Анрієтта де Кастрі. Після повернення в Париж я проводила свій час в родовому палаці на самоті, покинувши  друзів. Тільки книги стали моєю справжньою втіхою, саме вони підказали мені кому адресувати свої послання.

В другому листі я запросила Бальзака до себе. Він у свою чергу відгукнувся на запрошення. Це був перший письменник, з яким я познайомилась. Він був ніби  з іншого світу. Три години пролетіли так швидко, як одна хвилина. Це була незвичайна людина, послана мені самим Господом. Після смерті коханого я думала, що розучилась посміхатися, радіти, відчувати, а він повернув мені життя. Оноре подарував мені декілька своїх рукописів: «Доручення», «Побачення».  Я відчувала до цього талановитого письменника ніжні почуття, прихильність, дозволяла до пізньої ночі залишатися у себе в будуарі, але тримала його на відстані. Пам’ятаю, як у день його ангела відправила йому прекрасний букет квітів. А він дякував мені за прекрасний букет квітів та ті години, які ми проводили разом. Але як тільки його залицяння наближались до небезпечної  межі, я завжди обривала їх.

Ведучий. У 1832 році у життя Оноре де Бальзака увійшла  іноземка Евеліна Ганська, російська поміщиця, полька за національністю, яка згодом стала його дружиною. Від першого ж побачення вона стала для нього ідеалом любові, який він створив у своїй уяві і зберіг на все життя.

Ведучий. Пану Ганському було під п’ятдесят років, його дружині у два рази менше. Він не міг похвалитися міцним здоров’ям, а управління маєтком не приносило задоволення, він не знав, що робити з успадкованими мільйонами. Ще більше нудьгувала його дружина, красуня графиня Ржевуська, в глушині, далеко від розваг та людей. Будучи спадкоємицею відомого польського роду, прекрасно розмовляючи на французькій, англійській, німецькій мові, вона з батьківського дому  винесла потребу до красного письменства, жила інтересами західного, такого далекого світу.

Ведучий. Сусіди по маєтку у Верхівні – погано виховані, некультурні люди, а обидві бідні родички, яких пані Ганська взяла до себе в якості компаньонок, не вміли підтримувати  розмову. Маєток дуже великий та усамітнений від світу, півроку заметений кучугурами снігу. У Ганських рідко були гості. Весною вони виїжджали  у Київ на  бал і приблизно раз у три-чотири роки – в Москву чи Петербург. Ева Ганська за дванадцять років народила семеро  дітей (за іншими джерелами – п’ятеро). Всі вони, за виключенням єдиної доньки, померли. Крім усього, що було пов’язано з вихованням донечки, Евеліну Ганську цікавили газети, в тому числі  дозволені російською цензурою, французькі літературні журнали. Книготорговець регулярно присилав Ганським із Франції всі новинки літератури та публіцистики. Пані Ганська, обидві її небоги та вихователька її дочки швейцарка Анрієта Борель вечорами обговорювали  книги, обмінювалися  враженнями. Іноді в розмові приймав участь пан Ганський або брат Евеліни Ганської Адам Ржевуський, який часто гостював у маєтку.

Евеліна Ганська. Історія нашого кохання дуже романтична. А почалося все  одного зимового вечора 1831 року. Тоді ми почали сперечатися про молодого французького письменника Оноре де Бальзака, який уже рік викликав захоплення всіх читачів. Особливо ж захоплювалися  ним читачки, хоча й відчували себе  ображеними. Яка прекрасна книга ці «Сцени приватного життя»! Ніколи ще ні один письменник не осягав так глибоко жіночу душу. Яке розуміння кинутих, ображених жінок! Яка зворушлива поблажливість до їх помилок та слабкостей! Чи можна собі уявити, що така витончена , співчутлива людина могла одночасно написати «Фізіологію шлюбу» - цю холодно-іронічну, цинічну, мерзенну книжечку?

«Може написати йому про це?» Але це неможливо!   Що  сказав би пан Ганський, якби його дружина , якби Евеліна Ганська, уроджена Ржевуська, надумала написати першому стрічному? Не можна компроментувати своє ім’я! Кажуть, цей пан де Бальзак ще дуже молодий, та й хіба ж можна довіряти людині, яка мала нахабство написати «Фізіологію шлюбу»?  І хто знає, що цей парижанин зробить з листом?

 Врешті-решт ми вирішили всі разом написати і відіслати листа пану Оноре де Бальзаку в Париж. Та й чому б самим не ввести в оману цього таємничого письменника, який то обожнює жінок, то висміює їх?  Лист повинен бути достатньо романтичним, достатньо чуттєвим і при цьому підсолодженим захопленням, щоб пан де Бальзак  як слід поламав голову над ним. Звичайно, я не підпишу такого листа. Нехай брат чи мадемуазель Борель, вихователька, перепишуть текст своєю рукою, щоб таємниця адресата інтригувала та манила де Бальзака.

Ведучий. Так розпочався останній роман Бальзака в листах, який тривав майже шістнадцять  років. Роман з короткими зустрічами і величезними надіями, який завершився у 1850 році вінчанням у костьолі Св. Варвари, в українському містечку Бердичеві. Це таїнство відбувалося в  обмеженому колі рідних та знайомих, щоб уникнути розголосу. Церемонія відбувалася в сім годин ранку. 

У листі до брата Адама згодом Евеліна напише: «Я справді не шкодую ні про що, не докоряю собі. Мало жінок мали таке щастя, як я: бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним з найбільших письменників свого часу!»