Літературне есе "Біль..."

Біль...

Якого роду це слово? Жіночого, бо так щемить і болить душа, що , здається, її переїхало танком? Середнього, бо серце ниє так, що розпадається на молекули усе тіло?

Чи, можливо, чоловічого, бо мозок розривають пекучі думки?.....

А, може, і не має це слово ніякого роду... А просто болить .. Болить від образи, болить від несправедливості, болить від самотності, болить від втрати близької людини, болить від безпомічності, коли від тебе нічого не залежить у складній ситуації ......І хотів би допомогти, і хотів би повернути, і радий би себе частину віддати, аби щось змінити, аби життя чиєсь повернути, аби здоров'я комусь поправити, аби біль зменшити....

Та не можеш...

Лише отой біль і залишається.....

І тоді вже неважливо , якого роду це слово. ..

Бо воно просто болить..Болить нестерпно....

А якого воно кольору?? Всі звикли асоціювати його з чорним..Дійсно, світу білого не бачиш, коли боляче..

А може, сірого???. Це ще страшніше, коли усе тьмяніє.....

А може, червоного?? Цей колір крові теж виливається від болю...

А може, біль синього кольору, бо як згадаю оті руки і губи сині, як морок, аж моторошно стає....

І так іноді хочеться тим болем поділитися з кимось....Щоб не так пекло..Щоб не так розривало....

Та нікому воно не потрібно, бо у кожного свого вистачає...

А деякі ще до твого болю візок яду додадуть, щоб останні живі краплини висмоктати....І висмокчують....І дивляться , чи залишилося ще чим поживитися.....

Думаю, на що ще схожий біль....І згадався чомусь "Кавказ" Т.Шевченка:

"Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває."

Ось він на що схожий, цей біль, на орла- жорстокого, нещадного, який щодня тобі серце розбиває, тіло знесилює і мозок нівечить......

І сильніший він за тебе, цей біль...

І немає від нього порятунку...

І жити з ним неможливо...

І не жити неможливо..,

І що ж робити.....