Літературне свято "У казковій вітальні Оле-Лукойє"

Літературне свято «У казковій вітальні Оле-Лукойє»

(Театралізоване свято починається з появи на сцені героя казки Андерсена Оле-Лукойє) Звучить весела мелодія. На сцені з'являється Оле-Лукойє з двома парасольками під рукою.

 Оле-Лукойє: Світ дивовижний вас вітає!

                       Всіх тих, хто вдумливо читає,

                       І тих, хто любить мандрувати

                       Та прагне більше пізнавати.

                       Кмітливих, добрих і відважних,

                       А ще, звичайно, і уважних.

                       Звеселить він і причарує,

                       Окрилить тим, що подарує

                       Казок чудових хоровод.

Ви вже впізнали мене! Придивіться уважніше: ось дві речі, без яких мене ніхто в світі не впізнає. (Показує дві парасольки: одна чорна, друга - яскрава)

А тепер? Звичайно ж, я - Оле-Лукойє, що в перекладі українською мовою означає «Оле - закрий очиці».

Ніхто на світі не знає стільки казок, скільки знаю їх я! Пізно ввечері, коли діти засинають у своїх ліжках, я дістаю свої парасольки. Ось цю, просту, (розкриває) я розкриваю над непосидючими і лінивими дітьми: ну вони й сплять всю ніч, а вранці виявляється, що вони зовсім нічого не бачили уві сні.

А ось цю, барвисту, я розкриваю над допитливими і добрими дітьми. Ось так (розкриває парасольку) і тоді їм всю ніч сняться чудові казки. Я знаю, що тут сьогодні зібрались хороші друзі Казки, тому я запрошую вас всіх на зустріч з героями улюблених казок. Зустрічей сьогодні буде сім - адже в тижневі рівно сім днів.

(Оле-Лукойє підходить до великого календаря, відкриває листок , на якому написано «Понеділок» і виходить.)

 Звучить музика                       «Понеділок»

Інсценізація уривку казки Ш. Перро «Попелюшка»

(З одного кінця сцени в другий проходять мачуха з двома дочками, розмовляючи )

1-а дочка: Матусю, а правда ж, принц подивився на мене аж два рази?

2-а дочка: Ой, і завжди ти брешеш, сестрице. Це на мене він подивився два, ні, два з половиною рази. А на тебе тільки півтора!

Мачуха: ( поправляючи їм сукні) - Знайшли час для сварки! Припиніть зараз же! Ви зіпсуєте собі вираз обличчя. Посміхайтесь і все буде чудово. Тільки б не приїхала ця чарівна незнайомка, а то принц знову протанцює з нею весь вечір і ні на кого більше не  гляне. Ідіть швидше одягайтесь, а то запізнитесь на бал.

 (Дочки виходять, а  мачуха залишається)

Мачуха: Чорногузко! Ледацюго!

(З'являється Попелюшка. В руках у неї віник або щітка і корзинка)

   Попелюшка: - Я слухаю вас, матінко, (ставить корзинку на підлогу)

Мачуха: - Мене з моїми доньками знову запросили в палац на бал до короля. Ти мусиш прибрати в кімнатах, попрати, приготувати їжу, причесати та одягнути дівчат.

 Попелюшка.-. - Слухаюся, матінко. Але як же я все це встигну зробити за   один вечір?

Мачуха: - Ти ще й голос подаєш, ледащице?! Іди зараз же і поклич сюди моїх доньок. (Попелюшка кличе сестер)

1- а дочка: - Кликали, мамо?

Мачуха: - Кликала, люба донечко. Яку сукню ти хочеш одягти на бал?

1-а дочка: - Я вберуся в сукню з червоного оксамиту й начеплю оздоби, які мені привезли з Англії.

Мачуха: (до другої дочки) - А як вберешся ти?

  2-а дочка: - А я вберуся в буденну сукню, але моя накидка буде прикрашена   золотими квітами. А ще - діамантове намисто, такого ні в кого нема!

Мачуха: - От і добре! Ви будете найгарнішими на балу і обов'язково сподобаєтесь принцу. Я наказала Попелюшці, щоб вона допомогла вам одягтись і причесатись. Будьте з нею суворішими! А я піду подивлюся, чи все прибрана в моєму домі. (Мачуха виходить)

1-а дочка: (глузливо) - А ти, Попелюшко, не хотіла б поїхати на бал?

Попелюшка: - Ой, сестрице, не глузуй. Чи ж мені личить бути там?

1-а дочка: -Ай справді, всі добре посміялися б, уздрівши на балу Чорногузку. Та досить базікати! (Звертаючись до Попелюшки) Краще берись до роботи! А ми йдемо одягатись. Нумо, швидше рухайся! І приходь до нас у кімнату, допоможеш нам одягтись і причесатись.

Попелюшка: - Добре, сестриці.

(Дочки виходять. Попелюшка сумно дивиться їм услід. Сідає на стільчик, затуляє обличчя руками, плаче... Тихо з'являється Фея. Підходить до Попелюшки, гладить її по голові. Попелюшка підводить голову, перестає плакати.)

Фея: - Що сталося, люба Попелюшко? Чому ти плачеш? Сестри знову образили тебе? (Попелюшка мовчить, тільки схлипує...) Ти , мабуть, також дуже хочеш поїхати на бал?

Попелюшка: - Так! Мені дуже хочеться, але чи можливо це знову?

Фея: - Якщо хочеш... Ну що ж, я знову тобі допоможу. Заплющ тільки очі. (Фея виносить з-за сцени розкішну бальну сукню. Обережно кладе її на стілець. Попелюшка відкриває очі, дивиться то на сукню, то на Фею, щасливо посміхається)

Попелюшка: - Ах, невже це справді мені? Ні, я не вірю своїм очам! Таке вбрання! Ще краще, ніж минулого разу! Я його бачила лише уві сні.

Фея: - Візьми в дарунок і ці кришталеві черевички. Взуй їх, і ти станеш справжньою красунею.

Попелюшка: - Чим же я віддячу вам, добра Феє! (милується черевичками)

Фея: - Дрібниці. Адже все це ти заслужила. Будь лише послушною. Сподіваюсь, ти не забула, що ці чари залишаються в силі тільки до півночі. Рівно опівночі чари зникнуть.

Попелюшка: - Так, дорога хресна, я пам'ятаю. Я така щаслива, що знову побачу принца! І дуже вдячна тобі за все.

Фея: - Поспішай, люба. Принц, мабуть, давно вже чекає тебе. Карета біля воріт.

Попелюшка: (виходить, несе в руках сукню і черевички. На ходу ще раз дякує Феї) - Дякую, дякую, добра Феє! Я така щаслива!

 Фея: - Так не забудь. Тільки до опівночі! (Фея виходить.)

Звучить музика. На сцену виходить Оле-Лукойє і звертається до глядачів.

Оле-Лукойє: - Ну що, здогадались, де і хто розповів нам цю чудову казку? (з залу діти відповідають)

Оле-Лукойє: - Правильно. Ця казка прийшла до нас з Франції. Шарль Перро подарував її читачам ще в 17 столітті, а вона й досі є однією з найулюбленіших казок.

(Підходить до календаря і відкриває наступний листок, де написано слово «Вівторок»)

Інсценізація уривку з казки С. Маршака «Дванадцять місяців»

(Звучить весняна мелодія або пісня, в якій чути сопілку або бубонці)

 Оле-Лукойє з одного кінця сцени «розсаджує»проліски з корзинки.

Музика стихає. На сцені з'являється місяць Квітень. В руках у нього патериця, обвита зеленим пагінням або квітами, з протилежного боку з'являється Пасербиця з кошиком в руках. Вираз обличчя у неї засмучений.

Квітень: - Добридень, люба дівчино! Ми з братами-місяцями добре знаємо тебе. Взимку часто бачимо тебе на річці біля ополонки з відрами або в лісі з оберемком хмизу. Мої молодші брати- місяці також знають тебе не менше: влітку ти все в роботі - то на грядках пораєшся, то в лісі ягоди збираєш. І завжди ти привітна, весела, а сьогодні чому сумна?

Пасербиця: - Дякую тобі, Квітню-місяцю, за добре ласкаве слово. Але мені сумно тому, що маю принести додому повен кошик пролісків. Заманулось нашій королеві пролісків серед зими. Тож пообіцяла повен кошик золота тому, хто принесе їй пролісків до святкового столу. От моя мачуха і звеліла йти в ліс за пролісками. Ще й пригрозила, що не пустить до хати, якщо не принесу квіти. Але ж для пролісків ще не настала пора! І що мені робити?

Квітень: - Не сумуй, мила дівчино. Зимові брати-місяці відступились на годину, дозволили мені похазяйнувати на цій галявині. Тож не стій! Поспішай! Дивись, ось проліски. Вони зацвіли для тебе!

Пасербиця: (з радісним обличчям) - Біжу, біжу ! («Зриває» проліски і складає їх до кошика) (Поки пасербиця збирає проліски)

Квітень: - Ну й хороша дівчина! Кращої хазяйки ніде не знайдеш! Подарую я їй свою весільну каблучку.

(В цей час з-за дерев повертається пасербиця, усміхнена, весела. В руках у неї повен кошик пролісків.)

Пасербиця: - Спасибі тобі, місяцю-Квітню, за твою ласку. І братам твоїм спасибі. Якби не ти, не бачити б мені ні сонечка, ані пролісків весняних. Скільки житиму, все вам дякувати буду - за кожну рослинку, за кожну годинку. (Вклоняється Квітню-місяцю) Тобі я завжди буду рада і повік тепер не забуду.

Квітень: - А щоб не забула, ось тобі від мене каблучка на спогад. Дивись на неї та згадуй мене. Якщо трапиться з тобою лихо, кинь її на землю, у воду або в сніговий замет і прокажи: Ти котись, каблучка,

На весняну лучку,

 У літнії сіни,

 В теремок осінній,

 Серед зимового двора

 До новорічного вогню!

Ми, всі брати-місяці, всі дванадцятеро, прийдемо із грозою, з віхолою, з весняною втіхою! Ну що, запам'ятала?

Пасербиця: (щасливо посміхаючись) - Запам'ятала!

Квітень: - Ну, прощавай, та каблучку мою бережи! Загубиш її - мене загубиш.

Пасербиця: - Не загублю. Я з цією каблучкою нізащо не розлучусь. Вона мені над усе на світі дорожчою буде. Прощавай, Квітню, прощавайте, брати-місяці!

Квітень: - Прощавай, сестрице! Не забувай нас! (Пасербиця, посміхаючись, виходить) Звучить мелодія.  

На сцену виходить Оле-Лукойє і звертається до глядачів.

Оле-Лукойє: - А чи впізнали ви цих героїв і казку, з якої вони прийшли? Так це казка С. Я. Маршака «Дванадцять місяців». (Оле-Лукойє перекидає листок календаря, на якому написано «Середа») - А ця казка перенесе нас на Схід. (Звучить східна мелодія)

Інсценізація уривку з казки В. Гауфа «Маленький Мук».

На сцену вибігає король з великими ослиними вухами на голові. За ним іде свита (дами) з такими ж вухами.

Король: - Це жахливо! Як же ми тепер зможемо показатись на очі нашим підданим? І жоден лікар у місті не зміг нам допомогти! Негайно розішліть гінців в усі кінці світу!

(Одна за одною в кімнату заходять дами, також з ослиними вухами на голові. Всі ходять по сцені, розгублено обмацуючи свої вуха.)

Дами:

 - Який жах!

 - Що ж тепер робити?

 - За що ж на нас така напасть?

 - Як же тепер показатися людям?

Слуга: - Володарю, прибув заморський лікар!

(Входить Маленький Мук в східному халаті, в чалмі, з довгою бородою. Він дає кусочок якогось плода одній із дам. Ослині вуха в неї відпадають. Дами кидаються до нього.)

Дами:

 - Допоможіть!

 - Врятуйте!

 - Благаємо!

Король: - Наказую всім вийти звідси!

(Всі виходять. Король підводить Мука до скрині і відкриває її.)

Король: - Ось мої найкращі скарби. Ти отримаєш все, чого тільки забажаєш, якщо позбавиш мене від цієї ганебної напасті!                  

   Мук: - Віроломний Королю! Ти платиш невдячністю за вірну службу. Нехай буде тобі заслуженою карою потворність, якою ти уражений. Я залишаю тобі довгі ослячі вуха, щоб вони день у день нагадували тобі про Маленького Мука, якого ти так незаслужено образив. (Мук зриває накладну бороду, обертається кругом себе і вибігає,) Виходить на сцену Оле-Лукойє .

Оле-Лукйє: - Ну як же звуть цього героя? Давайте разом пригадаєм.

Оле-Лукойє: - Казку про Маленького Мука написав на початку 19 століття відомий автор

Вільгельм Гауф. А тепер.. (Відкриває ще один листок календаря «Четвер».)

Інсценізація уривку з казки Андерсена «Снігова королева»

Звучить класична музика.

(На сцену виходить бабуся у великому солом'яному капелюсі, на якому прикріплені чудові квіти. Бабуся опирається на палицю. Вона веде за руку схвильовану Герду. Волосся в Герди розпущене.)

 Бабуся: - Ох бідолашне мале дівчатко! Як це ти потрапила сюди, так далеко від дому. І чому ти  опинилась сама в човні серед ріки? Ледве виловила твій човен. Якби не ось ця палиця (показує  палицю), то занесла б тебе ріка далеко звідси і невідомо, що б з тобою сталось. Як добре, що я  вчасно побачила тебе. Ну, ходімо, розкажеш мені, хто ти така і як ти сюди дісталася.

Герда: - Я, Герда. Йду шукати Кая. Снігова королева викрала його у нас і занесла далеко в своє  крижане царство. Де він? Що з ним? Я не знаю. Запитала у річки, але вона мені нічого не відповіла  і навіть повернула мої червоні черевички, які я їй подарувала. Вона не захотіла їх брати, бо не  змогла повернути мені Кая. Запитала у ластівок, але й вони нічого не знають про Кая. Я дуже  люблю свого брата і знайду його, не дивлячись ні на що. Може ви, бабусю, допоможете мені  знайти Кая? Може ви щось знаєте про нього? Ви, бабусю, не бачили його? 

Бабуся: - Ні, дитино, він ще не проходив тут, але, напевне, йтиме. Так що не сумуй, заспокойся, а краще скуштуй моїх вишень та подивись ось на ці квіти. Ці квіти з мого саду. Кожна ця квітка вміє розповідати казки (знімає капелюх з квітами і кладе перед Гердою). Сідай ось сюди. Дай я тебе розчешу, (виймає з кишені гребінець). Цей гребінець не простий. Я буду чесати ним твоє волосся, а ти заспокоїшся, відпочинеш, а потім усе забудеш. Ось так... (розчісує) Давно вже я хотіла мати таку милу маленьку дівчинку! Залишайся у мене. От побачиш, як добре ми заживемо з тобою.

Герда: (підводиться, бере бабусин капелюх. Перебирає і розглядає на ньому квіти. ) - Які чудові квіти на твоєму капелюсі, (називає) Ромашки, маки, волошки, фіалки.. .(милується квітами) І все ж... Якихось квітів все ж не вистачає. Яких же? (сидить, задумавшись )

 Бабуся: - Піду погляну на свої квіти в саду, (виходить)

Герда: (Знову повільно перебирає квіти на капелюсі, знаходить троянду. Вигукує:) - Ось вона! Це троянда... Я все згадала! Згадала свою бабусю і наші чудові троянди, під якими ми так любили гратися з Каєм. Кай! О Боже! Як же я забарилась! Ні, спочивати більше не можна ні дня! (Біжить) На сцену виходить Оле-Лукойє.

Оле-Лукойє: - А як ви гадаєте, чи повернуться додому Кай і Герда? (Діти відповідають) Оле-Лукойє перекидає ще один листок календаря, на якому

 « П'ятниця»

Оле-Лукойє: -А ось і ще одна казка. Відома шведська письменниця Астрід Ліндгрен запрошує нас побувати у Стокгольмі, в маленькому будиночку на даху, у найрозумнішого, найдотепнішого, найкумеднішого... (діти називаюь). Правильно, у Карлсона. Звучить мелодія (яка-небудь весела).

Інсценізація уривка з казки А. Ліндгрен «Карлсон, який живе на даху».

(По проходу в залі до сцени йдуть Карлсон і Малюк.)

Малюк: (радісно) - Ой , як високо ми вилізли!

 Карлсон: - Іди за мною і не відставай!

Малюк: (оглядаючись на всі боки) - Поглянь, поглянь, куди не обернись - скрізь дахи! Карлсон: - Кілька кілометрів дахів, де можна гуляти і вдосталь пустувати!

Малюк: -1 ми також будемо пустувати? Ну хоча б трішки, га? (Карлсон вилазить на сцену.)

Карлсон: (Зверху дивлячись на Малюка.) - Зрозуміло, аби лиш увильнути від прибирання, так? Вдало ж ти це придумав, нічого не скажеш!

Малюк: - Я охоче тобі допоможу, якщо потрібно.

Карлсон: - Авже ж, це потрібно. Ну гаразд, заходь в гості до найкращого в світі Карлсона! (Малюк вилазить на сцену, оглядається.) - Ну що, прикусив язик! Не пара твоїй кімнатці. Малюк: - Я розумію, чому ти хочеш прибрати свій дім. (Карлсон кидається на диванчик і зручно вмощується на ньому.)

Карлсон: - Ні, ти мене не так зрозумів. Я зовсім не хочу прибирати. Це ти хочеш прибирати... Малюк: - Ти що, навіть і допомагати мені не будеш?

Карлсон: - Ні, чому ж, я тобі допоможу. Я буду весь час співати і підбадьорювати тебе заохочувальними словами. Так буде дуже весело! Малюк: - 3 чого мені почати?

Карлсон: - Ех ти, кожен дурень знає, що починати треба з горіхової шкарлупи. (Малюк бере віник.)

Малюк: - У тебе є пилосос?

Карлсон: (похмуро) - А серед нас, виявляється, завелись ледарі! Пилососи їм, бачте подавай. Тільки б від роботи ухилятись! Та якби я захотів, у мене могло б бути хоч сто пилососів! Алея не такий нероба, як деякі. Я не боюсь фізичної праці.

Малюк: (підмітаючи) - А я хіба боюсь? Хоча... Адже все рівно у тебе нема електрики, значить, і пилососа бути не може.

Карлсон: (співає) - Довгий день для того, хто не зробив нічого. Скінчив діло - гуляй сміло! Золоті слова.

Малюк: - А де ж сміттєпровід?

Карлсон: - Зараз покажу. (Встає з дивана і йде до краю сцени.) Ось. Сип прямо туди (показує вниз).

Малюк: - Як? ... Адже виходить, що я викидаю сміття на вулицю... Але ж цього робити не можна! Карлсон: (перекидає і висипає сміття зі сцени) - Кращий в світі сміттєпровід! Висота падіння - 20 метрів!

Малюк: - Ой, ой, дивись! Все висипалось на голову перехожому!

 Карлсон: - А хто його просив гуляти під сміттєпроводом?

Малюк: (зі співчуттям) - Мабуть, у нього горіхова шкарлупа насипалась в череики, а в волоссі застрягли вишневі кісточки! Це не так уже й приємно!   

Карлсон: - Дрібниці, діло житейське. Навпаки, він повинен нам дякувати. Адже якщо вишневі кісточки пустять коріння в його волоссі, у нього на голові виросте вишневе деревце, і тоді він зможе їсти вишні, коли захоче.

Малюк: (злякано) - Ой, дивись, він кличе поліцейського!

Карлсон: (стурбовано) - Тікаймо! (Малюк і Карлсон тікають за куліси.) (На сцені - Оле-Лукойє.)

Оле-Лукойє: - Чи схвалюєте ви вчинок Карлсона? Ви робите так само? (Діти відповідають «Ні».) - Ну ось бачите, значить, не даремно я розкриваю кольорову парасольку і розповідаю вам казки! (Звучить музика. Оле-Лукойє перекидає листок календаря зі словом «Субота».)

 Оле-Лукойє: - А зараз ми зустрінемось ще з однією героїнею казки Астрід Ліндгрен, яку, сподіваюсь, всі ви любите і відразу впізнаєте.

 Інсценізація уривка казки А. Ліндгрен «Пенні Довгапанчоха»

(Стихає музика. На сцені з’являється Пеппі. Вона сідає в центрі сцени і висипає із торбинки багато-багато монет.)

 Оле- Лукойє підходить до календаря і відкриває останній листок з написом «Неділя».) Звучить ніжна класична музика.

Оле-Лукойє: - А зараз ви зустрінетесь з цікавим хлопчиком з казки французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Цей хлопчик незвичайний. Він живе на своїй маленькій планеті-астероїді, яку дуже любить. Він відвідав інші планети: побував у короля, честолюбця, бізнесмена, ліхтарника і географа, який порадив йому відвідати ще й планету Земля. Які ж істини знайшов і осягнув Маленький принц за час перебування на Землі? Зараз ви дізнаєтесь про це.

Інсценізація уривка з казки А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

(На сцені з'являється Маленький принц. Він розгублено озирається на всі боки, потім сідає і, закрившись руками, плаче. Тут тихо підходить Лис.)

Лис: - Добрий день!

Мал. Принц: - Добрий день! Хто ти ? Ти такий гарний!

Лис: - Я Лис.

Принц: - Пограйся зі мною. Мені так сумно.

Лис: - Я не можу з тобою гратися. Я ж не приручений.

Принц: - А що означає «приручити»?

Лис: - Ти не тутешній. Що ти шукаєш?

Принц: - Я шукаю людей. А ще я шукаю друзів. А що означає «приручити»?

Лис: - Це давно забуте поняття. Воно означає «привернути до себе...»

Принц: - Привернути до себе?

Лис: - Ну звичайно. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі.

Принц: - Я починаю розуміти. Є на моїй планеті одна троянда... Здається, вона приручила мене... Лис: - Можливо. А моє життя одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших... Будь ласка, приручи мене!

Принц: - Я б з радістю, але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти друзів і пізнати багато різних речей.

Лис: - Пізнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось пізнавати. Вони купують речі готовими у торгівців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Якщо хочеш мати друга - приручи мене! Принц: - А що для цього треба робити?

Лис: - Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву. Я дивитимусь на тебе, а ти нічого не казатимеш. Кожного дня ти сідатимеш трохи ближче... Так за кілька днів ти приручиш мене, і я стану таким же дорогим для тебе , як твоя єдина троянда. А коли настане час нам прощатися, я плакатиму і сумувати за тобою.

Принц: - Ти сам винен. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав , щоб я тебе приручив. Лис: - Ну звісно. Але я подарую тобі один мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно. Принц: - Найголовнішого очам не видно.

Лис: - Люди забули цю істину. Але ти не повинен її забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив.

Принц: - Я відповідаю за того, кого приручив. Прощавай, друже! Я запам'ятаю цю істину.

Лис: - Прощавай!

Звучить музика. На сцені з'являється Оле-Лукойє з розкритою кольоровою парасолькою.

 Оле-Лукойє: - Ну що, друзі, сподобалися вам ці зустрічі? Ото ж бо! Казка житиме вічно, допоки буде потрібна дітям. Спасибі вам за допомогу і підтримку. І пам'ятайте: Країна Дитинства - це ваш дім, а Казка - це ваша найвірніша подруга. Любіть казки, читайте їх, вони навчать вас мудрості і добра.

Ось і настав час прощатись. Пора закривати мою парасольку (закриває). Щасти вам! До нових зустрічей!

Звучить пісня «Как здорово, что все ми здесь