Літературний диктант за кіноповістю "Україна в огні"

Літературний диктант за кіноповістю «Україна в огні»

Продовжіть речення:

1. Був тихий літній ранок, родина колгоспника Лавріна Запорожця шанувала п’ятдесятиріччя матері Тетяни, співаючи її улюблену пісню …
2. Додому приїхали діти – … синів (лейтенант прикордонних військ …, чорноморець …, агроном …, артилерист … та батько п’ятьох дітей … ), а також дочка … – улюблениця всієї сім’ї.
3. -  … На кого ж ви нас, нещасних, покидаєте? — перегукувалися в городі Тетяна Запорожчиха з Мотрею, сапаючи картоплю, поки не прострочило … кулеметом з ворожого літака.
4. А чого б я падав? Їдем на війну та будем од першої бомби падать, — сказав веселий Савка і …
5. До Олесі підійшов один з останніх бійців, … … , аж з-під Кам'янця-Подільського, і пожадливо припав до відра.
6. - Цю землю …..  Я хочу дивитися на тебе, сину мій, як на символ свого буття отут! — … , старий полковник німецької розвідки, простяг своєму сину лейтенанту …   жменю землі.
7. - Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише … . Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди ...
8. — Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали … …, — сказав Демид. — А думаю я, що погані ваші діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше ….
9. … у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння … навіть в ім'я інтересів загальних, високих.  Ти знаєш, вони не вивчають …. Дивовижно. У них від слова "нація" остався тільки  …. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато ….
10. Оставшись один, Запорожець зняв з покуття портрет …. — Прощайте, товаришу. Не думали ми з вами, що так вийде, та сталося — не малою, великою кров'ю на [своїй] території, — тихо промовив він до портрета. — Що буде з народом нашим?
11. — Дозвольте, господин начальник, ваше високоблагородіє, — сказав літній якийсь чоловік і, знявши шапку, вийшов трохи вперед Його не було між селянами. Він тільки що з'явивсь, він відрізнявся від усіх. Тихий гомін пішов по натовчу. Селяни взнали куркуля ….
12. Два непримиренні вороги …  і …  подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима.
13. — Тікайте, … , тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас, заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораємий шкаф, — показав … на …, — що збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за ….
14. — Я прийшов сказати вам про одну свою помилку, — тихо промовив Запорожець, підійшовши до Крауза. — Народ хвилюється, і це моя вина. Я ж … до списку. Признаюсь, пожалів.
15. — Ну, годі, Христе, давайте заспіваєм веселої. Все одно вже. Ну! — розважала її Олеся і, щоб розвіяти тугу, почала: …
16.  За колючим дротом сидів Лаврін Запорожець і …. На темне небо повиходили зорі.
17. Над мертвою Левчихою стояв …. На грудях на ремені блищав у нього автомат.  …  встав, і вони зразу впізнали один одного.
18. Це був уже не той …. Немов залізними обценьками вчепився він в …,  обняв його, зірвав з землі, підняв, тяжко хекнув, з усієї сили шарпонув на себе і притис горлянкою до дроту.
19. Три німецькі жандарми вхопили її й зірвали з землі. Олеся вирвалась од них і припала до землі. Вона хотіла взятии … . Вони схопили її за руки.
20. Страшно помстився фон Крауз за …. Він власноручно перестріляв усіх поліцаїв… Горіло все село. Все, що не встигло втекти до лісу, в очерети, в потайні ями, — все …
21. - В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі, — сказав байдуже ….
22. Коли Мину поставили під шибеницею на табурет і наділи на шию зашморг, Мина поглянув на Штігліца і на двох його катів і раптом почав співати …. Співав він голосно і натхненно.
23. Уже не одним, а … загонами переслідували фон Крауза Лаврін з Романом. І партизанські загони вже були не ті, що на початку війни.
24. Потім все сталося як у казці. Прийшов батько Лаврін, брат Роман, прийшов Іван Запорожець, що теж оказався братом. І хоча всі вони були поранені, а … … ….  зовсім уже не було, і хата була спалена, стали укупі коло печища і в честь матері заспівали: …

Відповіді:

1. "Ой піду я до роду гуляти".
2. Додому приїхали діти – п’ять синів (лейтенант прикордонних військ Роман, чорноморець Савка, агроном Григорій, артилерист Іван та батько п’ятьох дітей Трохим), а також дочка Олеся – улюблениця всієї сім’ї.
3.  На кого ж ви нас, нещасних, покидаєте? — перегукувалися в городі Тетяна Запорожчиха з Мотрею, сапаючи картоплю поки не прострочило Тетяну кулеметом з ворожого літака.
4. - А чого б я падав? Їдем на війну та будем од першої бомби падать, — сказав веселий Савка і впав мертвим.
5. До Олесі підійшов один з останніх бійців, танкіст Василь Кравчина, аж з-під Кам'янця-Подільського, і пожадливо припав до відра.
6. - Цю землю можна їсти! На! Їж! Я хочу дивитися на тебе, сину мій, як на символ свого буття отут! — Ернст фон Крауз, старий полковник німецької розвідки, простяг своєму сину лейтенанту Людвігу Краузу жменю землі.
7. - Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху...
8. — Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали всяке г... кусать, — сказав Демид. — А думаю я, що погані ваші діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше програне.
9. … у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників..
10. Оставшись один, Запорожець зняв з покуття портрет Сталіна. — Прощайте, товаришу. Не думали ми з вами, що так вийде, та сталося — не малою, великою кров'ю на [своїй] території, — тихо промовив він до портрета. — Що буде з народом нашим?
11. — Дозвольте, господин начальник, ваше високоблагородіє, — сказав літній якийсь чоловік і, знявши шапку, вийшов трохи вперед Його не було між селянами. Він тільки що з'явивсь, він відрізнявся від усіх. Тихий гомін пішов по натовчу. Селяни взнали куркуля …
12.  Два непримиренні вороги Лаврін Запорожець і Максим Заброда подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима.
13. — Тікайте, сестри мої, тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораємий шкаф, — показав Василь на голову, — що збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за розпусту.
14. — Я прийшов сказати вам про одну свою помилку, — тихо промовив Запорожець, підійшовши до Крауза. — Народ хвилюється, і це моя вина. Я ж дочку свою не вніс до списку. Признаюсь, пожалів.
15. — Ну, годі, Христе, давайте заспіваєм веселої. Все одно вже. Ну! — розважала її Олеся і, щоб розвіяти тугу, почала: Летіла зозуля через мою хату..
16. За колючим дротом сидів Лаврін Запорожець і плакав. На темне небо повиходили зорі.
17. Над мертвою Левчихою стояв Максим Заброда. На грудях на ремені блищав у нього автомат. Запорожець встав, і вони зразу впізнали один одного.
18. Це був уже не той Запорожець. Немов залізними обценьками вчепився він в Заброду, обняв його, зірвав з землі, підняв, тяжко хекнув, з усієї сили шарпонув на себе і притис горлянкою до дроту.
19. Три німецькі жандарми вхопили її й зірвали з землі. Олеся вирвалась од них і припала до землі. Вона хотіла взяти жменю землі. Вони схопили її за руки.
20. Страшно помстився фон Крауз за смерть свого сина. Він власноручно перестріляв усіх поліцаїв, Горіло все село. Все, що не встигло втекти до лісу, в очерети, в потайні ями, — все загинуло.
21. -  В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі, — сказав байдуже Пальма.
22. Коли Мину поставили під шибеницею на табурет і наділи на шию зашморг, Мина поглянув на Штігліца і на двох його катів і раптом почав співати фашистський гімн. Співав він голосно і натхненно.
23. Уже не одним, а двома загонами переслідували фон Крауза Лаврін з Романом. І партизанські загони вже були не ті, що на початку війни. 
24. Потім все сталося як у казці. Прийшов батько Лаврін, брат Роман, прийшов Іван Запорожець, що теж оказався братом. І хоча всі вони були поранені, а матері, діда Демида, Савки і Григорія зовсім уже не було, і хата була спалена, стали укупі коло печища і в честь матері заспівали:

Ой піду я до роду гуляти,