Літературний диктант за твором Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" у двох варіантах.

1 варіант

1. Хто і про кого? «любо було одкривати світ його очам, — утішно думати: з якою натоптаною головою виросте»
2. Купивши грунт, почув себе    ……зараз іншим, немов на аршин виріс, на корх потовщав. І люди заговорили в селі: "От парубок! от хазяїн!" Батьки та. матері гострили на його зуби, як на корисного жениха, усобливо убогші. Та …….. тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда.
3. — Краще б мені, сину, в домовині лежати, ніж таку чутку чути! — ледве вимовила Мотря крізь сльози...
4. Між парубками він поводивсь звисока. Як же лучалося йому вийти на вулицю або піти куди на вечорниці, він зараз пускав їм ману в вічі. Де, мов, ви бували? що видали? Що ви знаєте?.. Ось як я був... отам і там!.. Та іноді почне верзти таке, як той москаль, що вернувся в рідне село по білету. Хлопці слухають, уха розвішавши, роти пороззявлявши. А він — таке плете, що й на голову не налізе!
5. На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та незгодами побите, серце малій дитині! Старість побраталась з молодістю, — молодість прилипла до старості. Жили одним життям; тішились однією втіхою; сумували одним сумом.
6. Одно невеличке слівце "Дін", як молотком, ударило її в голову... Пам'ять у неї зразу прокинулась і нагадала, що вже раз прийшла була'до неї лиха година з Дону, котра перевернула все її життя, та й кинула бідувати на старість..
7.  Кому воля, а кому неволя!
8. Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім верховодив... А насміятися над ким, украсти, одняти що — йому дай!
9. Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун... Хороший з лиця — повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі... Вся молодіж любила    ……за його вдачу, за веселий, безбоязний норов, — усі йому корилися...
10. Вертаючись додому через тридцять літ, він думав застати Піски такими ж самими Пісками, якими кинув. 
11. "І що я без землі? — вертілося в його похнюпленій голові... — Людський попихач... наймит... Без землі — нема волі... Земля тебе годує... земля хазяїном робить... А без землі — все пропало... і моя надія пропала..."
12.  "Коли не краду, то б'ють, — дума сам собі, — за те, що посягаю вкрасти, то хай же краще б'ють за те, що краду!". І через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіячка
13.  Коли вже тобі так хочеться, то й заберу. Тільки, знаєш що. Чіпко? У тебе мати старая, а ти її так зневажив... у чужих людей хліб заробляє, сердешна..ЧИЇ ЦЕ СЛОВА?
14. Лишенько! То не огонь паше, то лице     ?     ; то не іскри сиплються, — то її кльони й прокльони та духопелики... Інша мачуха здержує руку над пасинком, а      ?      , розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином.
15. Що тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало... все пропало! І добро й душа пропала... бо немає правди на світі... немає між людьми..
16. — Хто ж винуватий у вашому лихові? — обізвалася, глядя на його Христя. — Мабуть,чи не самі найбільше?..
17. Коли такий чоловік отаке робить, що ж уже другі???"
18. Станьмо краще такими людьми, як усі, — приймемось за роботу, вдень будемо працювати... а нічматінка — й научить і скаже, де наше лежить.

19. Яке життя, таке й товариство. Зажив тепер Чіпка з    …….?     душа в душу.
20. Тютюну було не більше жмені, а це так оддулося... Що воно? Розшморгнув, полапав, — м'яке; витяга: — другий кисет, з синьої шовкової матерії, вишитий червоними квітками й кругом обсаджений червоними китицями!.
21. РОЗБИШАЦЬКА ДОЧКА-?
22. Хатиночка, як чашечка: невеличка, чиста, ясна, весела. На покуті стояли образи в срібних шатах, заквітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками; перед образами на срібному ретязьку висіла срібна лампадка. У тому ж таки кутку — стіл столярної роботи; у другому — ліж
23. ко, заслане м'яким шовковим коцем; попід стіною невеличкі стільці. Всюди так хороше, чисто; пахощі од васильків та м'яти окривали всю хату, лоскотали чуття. Чіпці здалося, що він у рай вступив..
24. Це все, що на мені, — все грабоване! Ти думаєш, не давить воно мене? Мов хто рукою за горло душить, випирає дух з мене... Ти не дивись, що я весела й жартівлива... То веселить мене лиха моя година!.. Ще день — сяк-так переможеш... А вночі — ляжеш спати, то й привиджується тобі: буцім лізе хто, кричить: "Оддай ми платок!.." — та й тягне за волосся... "Оддай моє намисто!..

2 варіант

1.-Хіба було не можна без того обійтися?.. Працею, хоч тяжкою, кривавою працею, та чесною — свого добути?...- Працею?.. Гм... Нічого…. працею не вдієш... Один з неї вискочить, а десятьох вона задавить!

2. хоч …. й дукачем став, а душею та серцем зостався давнім  Такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу втрату.
3. . Та отак собі й давай розмовляти... Чіпка більше слухав, — іноді й засне, слухаючи мови, що як струмінь тихо журчала... А іноді й сам розщебечеться...»КОГО СЛУХАВ?
4. вродлива, а привітна та ввічлива до кожного! А до його... Сказано: могла б, свого серця влупила та йому дала.
5. своїм, на прибуток напрямленим, розумом
6. як вони не різнились, а все-таки обидві однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках. 
7. перестав хліба робити, став по ярмарках їздити, полотна скуповувати та перепродувати. Од його й пішли в Пісках полотенщики. До його ніхто й не думав про це: він перший почин зробив.
8.  А мужик — віл... ори, поки здужає! Дай йому полови, щоб не здох, — та знову запрягай... поки не впаде в борозні... А тоді здери з його шкуру на чоботи... Прокляті! Чорти, а не люди!
9. невсипущий хазяїн. Він чесною працею, своїми мозоляними руками надбав те, що мае в господі. Він і тепер не лежить: рано встає, пізно лягає. Він не паніє, як другі, а сам з своєю невтомною помічницею-жінкою веде до ладу своє хліборобське діло, маючи думку на чесну працю й дітей напрямити..
10. Осіннє сонце сідало в хмари. Прощаючись з землею, заливало хмари й землю огняним світом. Як кров, червонів захід сонця й заглядав своїми червоними очима крізь побиті шибки в    …….. хату...
11.  В очах у неї заграла одрада — не одрада, зло — не зло, щось добре, любе, а разом хиже й лихе.
12. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось, сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривої стежки, якою він думав дійти до щастя... Шкода йому було свого безталанного товариства, жаль його погибелі... А сказати їм Галину правду — нехватало духу, сили; І він тепер ховався, тікав від своїх давніх братчиків.
13.  А мужик — віл... ори, поки здужає! Дай йому полови, щоб не здох, — та знову запрягай... поки не впаде в борозні... А тоді здери з його шкуру на чоботи... Прокляті! Чорти, а не люди!
14. Разом з нею вступило й нове лихо в Чіпчину хату.
15. Так же, бач: немає щастя, немає добра! Якесь лихо з самого малку мене окривало, — з самого малку воно вчепилося за мене, ніяк я від його ні одіб'юся, ні одгребуся! Як той ірод, залізло в саму душу та й душить, та й вадить, та й каламутить усім..
16. Вона захотіла ввійти в те товариство тихим янголом-спасителем, навчити запеклі харцизяцькі душі, п'яні голови любові до людей, до їх мирних звичаїв, до раз заведеного тихого життя. Та ба! Тим запеклим душам треба було десь дівати свою силу, що пручалася, рвалася на волю, переступала звичаї, топилась у гульні, в горілці
17. Я б свого серця влупила та дала йому, коли б тільки він став чоловіком. Я б тоді вмерла спокійно
18. Один     …. не плакав. Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, — тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд...
19. Так оце та правда?! Оце вона!!! — скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом...
20. Яким      Тимофій      Петро
21. Чижик  Шавкун  Порох
22. Посада , яку мав Никифор Іванович
23. За що звинувачував Чіпка матір вкінці життя?
24. Як аж  у волості дізналися про Чіпчин злочин? Тільки воно й на тім світі легше було б лежати, коли б я знала. Що ти будеш щасливий