Літературний нарис "Історія Дніпра. Як все починалось"

Про матеріал
Літературний нарис представляє собою створене самостійно оповідання, яке дає смогу у творчій формі (фантастична подорож) вивчити та засвоїти глловні аспекти формування історії Монастирського острова на теренах м. Дніпро.
Перегляд файлу

1

 

Літературний нарис «Історія Дніпра. Як все починалося»

 

На дворі тепле надвечіря, хоч і раннього, але дуже теплого травня 2017 року. Та навчання школярів ніхто не відміняв, так троє друзів-одинадцятикласників вирішили зустрітися на пляжі Монастирського острова, щоб підготуватися до семінару з історії. Чому на пляжі? – Атмосфера сприяє кращому засвоєнню знань, – підбадьорює приятелів Лєра.

– Ой, сил немає вже вчитись, – бурмочить ліниво Богдан, – а тут ще цей семінар з історії рідного краю, оххх. Лєра, який район вивчає наша група?

– Богданчику, сонечко моє, подумай чому ми зібрались саме тут, а не будь інде, звичайно наша тема – «Історія Монастирського острова».

– Так, годі теревенити, – схаменулася Світлана, – Лєрочка, ти в нас найрозумніша, читай нам все, що знайшла уголос, ми завжди так краще запамятовуємо.

– Феодосій Макарєвський, описуючи Катеринославську єпархію, спираючись на якісь ранні історичні джерела чи міфи, стверджує, що на Монастирському острові зупинявся апостол Андрій Первозванний на шляху із Сінопа через Херсонес до Київа та землі Слов’янської. Макарєвський писав, що апостол пробув на острові деякий час: молився Господу, влаштував жертовник та водрузив хреста [9, 10], – із захватом начитувала Валерія…

А ось що було далі, та як ці заняття на свіжому повітрі переросли у дещо цікавіше, ніхто з компанії пояснити не може, можливо тільки у астрономічного календаря у дії із зоною розриву хрональних полів [15] є доводи з цього приводу. Що точно запамятали підлітки – це, що кожного разу перехід супроводжувався яскравим спалахом, ніби всі дискотеки міста увімкнули купу прожекторів. Який перехід? – спитаєте ви, – перехід у часі, так що тримайтеся!!!

Ось промайнув спалах прожекторів і Лера, Богдан та Світлана вже не на пляжі, а серед багацького натовпу людей у дуже смішному одязі. Можливо у них повинна була початися паніка, та це не про підлітковий темперамент. Коли Богдан хотів голосно розсміятися із зовнішнього вигляду оточуючих, як подивився на своїх подруг та перелякано опустив зір на очікувані джинси та футболку, та їх там зовсім не було, а на заміну – якийсь тоненький сірий халат, дівчата ж на його погляд були вдіті у білі довжелезні нічні сорочки.

– Що відбувається, не розумію, що відбувається, – збентежено, але тихенько тараторила Свєта.

– Концерт, розіграш – точно! А класна костюмована вечірка, тільки хто нас перевдів? – Богдан почав смикати за лікоть Лєру.

Лєра не спішила із відповіддю, та і життєвим кредо у неї було: «Декілька раз подумай, а вже потім говори.» І тут до світлої Лєриної голови почали сповзатися спогади власної розповіді про апостола Андрія. Вона озирнулася, навколо неї стояв натовп людей з поглядом подяки, любові та відданості і цей погляд був спрямований на чоловіка, що стояв на пагорбі, спираючись на метровий дерев’яний хрест, зріст його був високим, риси обличчя чіткі, вилиці гостріші за гієнові, вдітий він був у довжелезний коричневий філон, а з вуст його доносились слова: «Цей хрест – знамення перемоги Христової над гріхом, смертю та адом! [14]». Поряд стояв старець, який після промови високого чоловіка, розвівши руками у напрямку неба, гучно, що є сили відчеканив: « Слався, перший із названих Христом Спасителем учнів – Андрій!». До Лериного мозку поступив імпульс лише із однією правильною відповіддю на питання.

– Богдан, Свєта, ми у минулому, точно ми повернулися у минуле. Хіба ви не пам’ятаєте, що я про всі ці події вам читала. – Після цих слів Богдан жестами показав дівчатам прямувати убік широченного дуба.

А дуб той був настільки величезний, що трьох підлітків і видно за ним не було.

– Повз нього мабуть ще мамонти проходили, такий він мабуть старий, – пробурмотіла Світлана, – і про що це я, тільки дуб нас зараз і хвилює.

– Лєра, ти ж розповідала, що історія про апостола Андрія – це міф. Чи не так? – з подивом запитав Богдан.

– А чи можна тепер бути у цьому впевненими, може й насправді було. Як нам діяти далі? – ледве встигла закінчити речення Лєра, як перед очима трьох друзів спалахнув вибуховий заряд світла…

Прийшли до тями наші герої лежачі біля об’ємного дубового зрубу.

– Де я вже цей зруб бачила? – потираючи скроні запитала сама у себе Світлана, – одні дерева щось на думці.

Та згодом друзі помітили як сильно до кісток їх пронизує холодний шквальний вітер, і перша думка, це натягнути на себе щось тепленьке. Тут компанія ж знову помічає зміни на своєму одязі. На дівчатках були сорочки, як з минулої пригоди, додалися лише паски. А ось Богданів «халатик» покоротшав та бонусом до образу стали прилеглі до тіла штанці й трохи товщий за дівочий пасок. Та увагу підлітків привернув чоловік, що біг із факелом у руках і безупинно кричучи: «Човен, човен, човен перевернувся!!!».

Занепокоєння у суміші з адреналіном заграли у жилах Богдана та дівчат так, що вони побігли за чоловіком. Біля берега занепокоєння почало переростати у страх, бо хвилі вирували метра зо два й розбивались об берег як чеський кришталь. У воді було видно перевернутий догори човен та періодично виринаючі голови постраждалих людей. У цей час до ріки вже підбігло декілька парубків, що не замислюючись стрибали у воду, аби допомогти потопаючим, підсвідома жага героїзму промайнула і у Богдановій голові – він стрибнув за іншими рятівниками. Подиву та переляку Свєти та Лєри не було меж, та їм нічого не залишалося як чекати свого друга на березі, бо стрибнути за Богданом у воду – це додати рятівникам роботи. Та наш герой не змусив довго дівчат непокоїтись і виплив, витягаючи постраждалу жінку. Вона була притомна, на вигляд років п’ятдесяти у довгій сірій сукні-мантії, а на голові її був начельник [16], з-під якого люті хвилі витягли локон світло-русявого волосся.

Лєра і Свєта вхопили жінку під руки та повели далі від берега, призупинившись, незнайомка запитала дівчат.

– Ви знаєте ім’я мого спасителя?

– Богдан, – ніжно відповіла Свєта, ніби трохи закохуючись у нашого героя, ох ці сміливі вчинки…

– Ваше сіятєльство, о княгине, дякуємо Господу, що уберіг вас! Дякуємо Господу за спасіння нашої княгині Ольги!  – говорячи із дуже чіткою виразністю, забрав із рук дівчат жіночку якийсь доволі вельможний пан.

Рис. 1.1 Памятник візантійським монахам на Монастирському острові

 

Свєта з Лєрою не забарилися, та побігли до Богдана. І бігли вони з декілька секунд, та за цей час у Лєриній голові згадалися її власні слова: «На деяких мапах початку XVII ст. назва острову – Княжий [1]. На ньому неодноразово зупинялися князі Київської Русі зі своїми дружинами під час походів на Візантію та проти ворожих кочових племен. У 957 році на ньому, як стверджують деякі історики, прямуючи до Константинопля, рятувалася від бурі на Дніпрі княгиня Ольга разом із візантійським єпископом Григорієм. Княгиню, єпископа та дружину прихистили суворі монахи, з їх допомогою єпископ Григорій спорудив на честь спасіння дерев’яну каплицю, де провів службу. Жила княгиня деякий час у стінах монастиря, який був побудований тут у ІХ ст. візантійськими монахами, тому і острів носив назву «Монастирський». [5,8].»

Богдан не виглядав втомленим, герої – вони такі, але змерзлим виглядав точно. Дівчата обійняли його з обох боків, щоб хоч трошки зігріти.

– Ти врятував саму княгиню Ольгу, – Лєра шепнула на вушко другові.

– Мені все одно ніхто не повірить, – засміявся Богдан.

Хто зна, може саме ця гра часу вплинула на релігійний склад населення України, адже згодом у Константинополі зустріч княгині Ольги та імператора Констянтина VII все ж відбулась [7].

І що ж ви думаєте… Вибуховий спалах світла.

Наші герої опинилися на березі річки. На воді штиль та за синім річковим полотном майже сховалося багряне сонечко. Друзі обмінялися поглядами, вони мовчали, говорити не хотілось, аби тільки дізнатися про подальші пригоди.

– Головне не у 1240! – усміхнено сказала Світлана.

– А що там було? – запитав Богдан.

– Бодя, ти взагалі мене слухав? – аж підстрибнула Лєра, – 1240 рік став чорною датою для мешканців острова, Орди Батия, які вдерлися на острів, пограбували і вщент зруйнували монастир, не встояли під їх потужним натиском і монахи. Тільки після 1400 року місцевість на острові та біля нього почала потрохи оживати [8, 13].

Богдан почав озиратися по сторонах і побачив виринаючий з-під гілля дерев купол якоїсь сакральної забудови.

– Мабуть це і є той «міфічний» монастир, що існував раніше на острові, – зауважив Бодя.

Свєта продовжувала насолоджуватися видом заходу сонця, та вдалечині побачила щось чорненьке, ніби жук повзе по поверхні води.

– Це корабель? – торкнувшись Богданової руки запитала Світлана.

– Та наче.

Тут друзі побачили чоловіка середніх років, що йшов по берегу із зв’язкою свіжої риби, – мабуть рибалка, – подумали друзі. На їх щастя, мисливець не здивувся, побачивши таку нетипову компанію, вони ж знову адаптувалися з допомогою зміну одягу.

– Машина часу з повним набором функцій, – тихенько зауважила Свєта.

– А що за корабель пливе, не знаєте? – набравшись сміливості запитав Богдан у незнайомця.

Чоловік повернувся у напрямку заходу сонця і випустив із рук свою рибу та якийсь невеликий клунок.

– Половці, половці!!! – заверещав, що є сили чоловік, побігши у континентальному напрямку.

– Попередь князя! – чоловік схопив за руку прибігшу на галас жіночку, – Попередь князя Мстислава! Я до лучників.

Звісно, Лєра одразу згадала власну розповідь про історію князя Мстислава на Монастирському острові: «Руські літописи сповіщають, що «в 1152 році при Самарі та річці Углі (зараз Оріль) великий князь Мстислав Ізяславич з чорними клобуками розбив половців-куманів та звільнив від їх рабства та неволі багатьох християн; довго прожив на Самарі, відвідував святий дніпровський острів – Монастирку – і всіма засобами намагався підтримувати ці святі місця від нападок іноплеменників», так записано у «Материалах для истрико-статистического описания Екатеринославской епархии» [3,13].

– Значить ще не 1240, ще доведеться – з острахом собі під ніс сказала Лєра, та не слід засмучувати інших, – Свєта, виходить це ти врятувала весь острів, чи врятуєш, взагалі, молодець, що помітила корабель.

– Дівчата, думаю нам не до розмов. Треба тікати та знайти якесь укриття. – зауважив Богдан.

Але дуже несподівано для наших мандрівників у часі їх очі засліпило іскрометне сяйво….і вони вже не на берегу Дніпра.

Літній день, яскраво сяє сонце. Та сонце – це єдина світла пляма у місці, де опинилися друзі. Навколо них одна величезна чорна завіса попелу….і все, майже немає дерев, не чутно співу птахів та шороху миші, не чутно людських розмов та дитячого сміху. Не чутно нічого, горіло, згоріло все.

– Це мабуть після набігу татар, о Господи, хоч би нам їх не зустріти. – сказала Світлана.

– Ви уявляєте, скількох життів коштувала жага влади, війни та вбивства. Тут могли жити багато поколінь, скільки сотень життів забрано лише тут, лише на цьому острові, а скільки життів забрала війна за всі часи по всій Землі...? І все через чиїсь амбіції, прагнення титулів та грошей. Це і є найбільша у світі несправедливість, яку людина створила сама. – по щоці Лєри блиснула сльоза.

– Дівчата, добре, що ми перенеслись сюди. Після злості та люті наша душа чорніє та спустошується, так і війна залишає після себе «нічого», ось таке «нічого». – Богдан розвів навколо себе руками.

Свєта, Лєра та Богдан перенеслись із цього відрізка часу не одразу, Час надав їм не одну хвилину мовчання, бо побачене спонукає до роздумів.

І цього разу спалах світла не здався компанії таким вже сяйливим, блимнуло і все.

Місце, де опинилися друзі одразу сподобалось їм, адже після чорної цілини вони побачили навколо себе багато зелених насаджень, чутний був цілий ансамбль пташиного співу, а у повітрі буяв аромат лугових квітів. Вдягнені підлітки майже однаково – довгополі рубахи та сорочки з льону та лапті. Неподалік на пригорку вони побачили чоловіка, який старанно щось нотував на клаптику паперу і тут до нього підбіг парубок, та достатньо голосно звернувся до чоловіка.

– Пане, вас чекають для підтвердження плану фортеці.

– Якої ще фортеці? Чи існувала тут фортеця? – пошепки Богдан звернувся до Лєри.

Лєру це питання змусило задуматися, але ми вже у курсі її аналітичних здібностей, тож відповідь не забарилася.

– Це Боплан. Пам’ ятаєте, французький інженер Гійом Левассер де Боплан – один із керівників будівництва польської фортеці Кодак [8], який відвідав острів у першій половині XVII ст., він заперечував наявність монастиря: «Нижче Романова і Тарентского Рогу і вище кінського острова і Кодака лежить Монастирський острів, крутий, високий, оточений скелями, що здіймають на 25 і на 30 футів. Колись тут був монастир, від нього і названо острів, але тепер від монастиря не залишилось ніяких слідів. Якби не надто твердий грунт острова, тут було б добре місце для заселення; острів має близько 1000 кроків завдовжки і 80-100 завширшки. Є тут багато гадюк та вужів» [2, 11]. Боплан нічого не згадує про залишки дерев’яного замку.

Рис. 1.2 «Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями» – «Опис України» Г. Л. Боплан. Виділено – приблизна територія сучасної Дніпропетровщини

 

– Тобто ми зараз є глядачами одразу двох історичних подій. – захопливо промовила Світлана.

– Так, бачимо як писався «Опис України» і у курсі будівництва Кодакської фортеці. – ще більш захопливо мовила Лєра.

– Дивно, і навіть смішно виходить, – продовжила Свєта, – Боплан не побачив монастир, а ми не побачили фортецю, тільки невеличке нагадування про неї. Ось таке воно життя, одні люди будували на віки, а інші люди руйнували вікові традиції.

На цих словах виблиск машини часу вкотре дав про себе знати.

Опинившись у новому часовому просторі, компанія мандрівників одразу звернула увагу на гучний шум, який гримів десь неподалік. От і вирішили вони піти у тому напрямку. Дійшовши до густих заростей кущів, у очі їм кинулась яскрава червона стрічка, і трохи піднявши голови до гори, друзі моментально зрозуміли, де вони знаходяться. Вони спостерігали таку картину: так гучно шумів жовтий підйомний кран, який у цю хвилину на довгих широких тросах, обвивши шию монумента Тараса Григоровича Шевченка, підіймав його до височенного пєдесталу. Все було зрозуміло, вони перенеслись у січень 1959 року і не дивно, що одягнені вони були у дуже смішні, хоч і теплі, повстяні пальто та валянки.

Відразу у головах наших героїв зазвучав голос Лериної розповіді: «На найвищій точці острова у 1959 році звели новий пам'ятник Шевченку скульпторів І.С. Зноба та В.І. Зноба, архітектора Л.Р. Ветвицького, колишній пам'ятник розташовувався прямо навпроти нинішнього на континентальній частині міста. Його висота 9,5 метрів, висота п'єдесталу – 10,5 метрів, вага чавунної скульптури – 55 тон. Пам'ятник відлитий під керівництвом інженера Н. І. Залівакіна на Дніпропетровському трубопрокатному заводі імені В. І. Леніна. Колектив ливарників: С. Я. Тьомкін, Н. А. Шішалов, В. В. Щекатуров, С. І. Серебряков, С. В. Резніковський. Ідея спорудити пам'ятник великому поетові – скельні виходи, рясна рослинність і чудові панорами з піднесених дніпровських схилів – як декорації до його творів.» [4, 12].

Рис. 1.3 Монастирський острів у 1960-ті рр.

 

– Ви уявляєте, ми присутні при появі найбільшого в Україні пам’ятника величному Кобзарю!

– Так, Богдане, ми завжди ходили повз цей монумент та не замислювалися, зусиль скількох людей коштує ця праця, робітників навіть не зупиняє лютий мороз, вони старанно створюють історію. – відповіла Свєта.

Рис. 1.4 Реконструкція постументу пам’ятника Т. Г. Шевченко у 2011 р.

На цих словах знову блимнуло яскраве проміння. Лєра, Богдан та Свєта опинилися на березі Дніпра. Лєра закривала свій нотатник, а Свєта з Богданом лежали поряд на ряднині. Вдягнені вони були всі у джинси та футболки, взуті у модні кеди та кросівки. Так, це 2017 рік.

– Мабуть пора вже йти додому, згодні? – запитала Лєра.

Всі мовчки зібралися і попрямували у напрямку моста, йшли та мовчали. Та коли вже опинилися біля сходинок, що ведуть до набережної, водночас всі троє озирнулися.

– Розумієте, ми дізналися лише про історію одного острова, а яка насичена історія у нашого величезного міста, і про які значні події ми ще нічогісінько не знаємо… Дарма я раніше так не любив уроки історії. – вислухали Богдана дівчата.

Всі пам’ятали про пригоди, які відбулися із ними, але не обов’язково про це всім розповідати. Головне, що вони відчули внутрішньо всі важливі події в історії… і далеко не всі…

 

P. S. «Любов до рідного краю, знання його історії – основа, на якій тільки й може здійснитися зростання духовної культури всього суспільства.» Дмитро Ліхачов.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  1. Андрущенко Н.П. Днепропетровск: архи.тектурно-исторический очерк / Н.П. Андрущенко, С.Е. Зубарев, В.А. Сенченко – К.: Будівельник, 1985.-с. 20
  2. Боплан Гійом Левассер. Опис України / Г.Л. Боплан - Л: Каменяр, 1990.- с. 35

3.     Где родилась Русь – в Древнем Киеве или в Древнем Великом Новгороде? / Станислав ОверковМосква: Издательство «Litres», 2016. – с. 337

4.     Гений места. История городских парков [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181

  1. Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Д: Дніпро-книга, 2001. – c. 251
  2. История Монастырского острова в Днепропетровске [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tourdnepr.com/content/view/387/308/
  3. Киевская княгиня Ольга [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://historykratko.com/knyaginya-olga
  4. Легенды города Святой Екатерины / А. В. Троценко. – Тернополь: Издательство «Крок», 2012. – с. 40-48
  5. Макаревский Феодосій. Матеріалы для историко-статистического описанія Екатеринославской епархіи: церкви и приходы прошедшаго XVIII столътія / Ф. Макаревский – Катеринослав: типография Я.М. Чаусскаго, 1880. - с.31-32
  6. Монастирський острів – унікальний куточок Дніпропетровщини / Поух А.В. УДК 94(477. 63) (210.7), - с. 3

11. Монастырский остров – оазис на Днепре [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-travel.info/ru/news_details/0/59.html

  1. Парковые комплексы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tourdnepr.com/content/view/424/345/
  2. Половица. Изъ воспоминаній В.И. Милославского. // Приднепровье. Календарь – Ежегодник 1912. – Екатеринославъ, 1912.
  3. Святой Андрей. – Москва: Издательство «Litres», 2017. – с. 16

15. Тайны Днепропетровских островов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=127

  1. Чем на Руси косы покрывали [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kramola.info/blogs/rusy/chem-na-rusi-kosy-pokryvali-o-vazhnosti-zhenskogo-golovnogo-ubora

 

docx
Пов’язані теми
Історія України, 11 клас, Сценарії
Інкл
Додано
5 травня
Переглядів
114
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку