Літературний вечір "Сонети- це ключ, яким Шекспір відкрив своє серце"

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА


       «СОНЕТИ – ЦЕ КЛЮЧ, ЯКИМ ШЕКСПІР ВІДКРИВ СВОЄ СЕРЦЕ»

Справжніми шедеврами світової лірики є сонети Шекспіра.

Знайомство з сонетами завжди привертає увагу школярів-підлітків, бо якраз в цьому віці починаються їх пошуки відповідей на запитання про дружбу і любов, чому присвячено більшість сонетів Шек­спіра. Щоб провести вечір поезії, присвячений сонетам Шекспіра,  треба почати підготовку вже завчасно: учні повинні залишитись із Шекспіром «наодинці», відчути ліризм його сонетів, відчути чарівність високої поезії, вибрати те, що захочеться вивчити на пам'ять.

На уроках зарубіжної літератури учні  знайомляться історією сонета, як жанру, зупиняються на аналізі деяких з них. Вечір може бути перетворений у своєрідний кон­курс майстерності  художнього читання. Треба потурбуватись про те,  щоб сонети звучали і мовою оригіналу, і в різних перекладах і у супроводі ліричної музики.

                     Дійові особи

  Ведуча

  Ведучий

  Учні-читці

Вступне слово вчителя.  Скількох велетнів світової літератури можна поставити поруч із Шек­спіром? Але й перед ними він, мабуть, матиме переваги. Бо не віддалився на художній Олімп, де мешкають боги і куди люди зазирають лише у дні ювілеїв. Він живе серед нас - на сценах театрів, на кіноекранах, на полицях книгарень.

Демонстрація фрагмента сучасної опери за трагедією «Ромео і  Джульєтта» (Будь-який фрагмент на вибір учителя). Romeo et Juliette / Ромео и Джульетта (2001)

 https://www.youtube.com/watch?v=QjWqQxkMIos

Ведучий. Шекспір - уславлений драматург. Він залишив нам 37 п'єс, 3 трагіко­медії, 2 великі поеми. Яскраво виявився талант Шекспіра-лірика у його 154 сонетах. Кінець XVI ст. був часом розквіту ліричної поезії в Англії. Улюб­лений тоді жанр - сонет - зародився в Італії і був вдосконалений Данте Аліг'єрі та Франческо Петраркою. Твір має обов'язкову кількість рядків - 14. Але, на відміну від італійського, англійський сонет складається з трьох чотиривіршів (катренів) і одного заключного двовірша.

Ведуча. З італійського сонета Шекспір та його сучасники запозичили головну поетичну тему - оспівування жіночої краси та кохання. Змістом сонетів Шекспіра є не тільки дружба і любов, але й соціальні конфлікти епохи, питання творчості.

 Читець. Виразне читання сонета 21.  Ні, я не йду тропою віршоробів…

Ведучий.  Шекспір та його сучасники розробили нове поняття кохання - любов,  як вірну опору, провідну зорю у бурхливому морі життєвих незгод. Лише   вона може врятувати людину, вказати їй правильний шлях серед блукань та помилок.

  Читець. Виразне читання сонета 116. Переклад українською та російською

                          мовами.

Ведуча. Навіть у час бурхливих і несамовитих пристрастей, якими було позна­чено Відродження, кохання вважали найпотаємнішим із почуттів. Закохані ховали свою любов від сторонніх очей:

 Зросте любов моя, всякчас нова,-

 Люблю ніжніше, мовчки, до нестями.

 Торгує той дрібними почуттями,

  Хто серце всім на показ відкрива. (102)

     Виразне читання вчителем сонета 147. Любов - недуг. Моя душа больна…

Ведучий.   І, нарешті, найвище призначення кохання - дарунок світові нового життя. В цьому також полягає сутність ренесансного кохання.

 Читець. Виразне читання сонета 8.

 Читець. Виразне читання сонета 3.

         Учитель. 154 сонети Шекспіра до сьогодні таять багато загадок. Написані, як га­дають дослідники між 1592-1598 роками, вони присвячені двом особам: «Прийшли мені на горе і на страх любові дві в супутники щоденні. Юнак бла­китноокий - добрий геній. І жінка. - демон з мороком в очах», - пише поет в 144-у сонеті. Але хто цей друг, кому присвячено більшість виливів поета, і хто та красуня, що подарувала йому радість і смуток, - залишається невідо­мим. Щодо друга, то Шекспірові біографи найчастіше вказують або на гра­фа Пембрука, або на графа Саутгемптона. А «смагляву леді сонетів» найохочіше ототожнюють із Мері Фіттон, придворною дамою королеви Єлизавети. Є й інші кандидатки. Одна з них - оксфордська шинкарка, мати поета Вільяма Давенанта, гаданого Шекспірового сина.

         Перегляд слайдів.

Ведучий. Існує думка, що сонети Шекспіра - це його лірична сповідь, і все, що відбувалось між ним, Другом, і Смаглявою леді, можна сприймати як відо­браження реальних фактів його біографії. Інші бачать в цих образах лиш художнє втілення почуттів, притаманних всім людям, що кохають.

         Ведуча. Чи існує порядок, в якому друкувались і друкуються сонети Шекспіра, хронологія їх написання? Дослідники схильні відповідати заперечно. Най­імовірніше, перший видавець розмістив їх самовільно, сам же поет ні дат, ні порядкових номерів сонетів в рукописі не залишав.

Ведучий. Як би там не було, читач стає свідком драматичних переживань лірич­ного героя, якому доля подарувала дружбу людини дивовижної краси і, ма­буть, душевно дуже близької поету, людину, спілкування з якою він цінив найвище.

 Читець. Виразне читання сонета 97.

 Читець. Виразне читання сонета 91.

 Ведуча. Другою радістю поета була кохана, прекрасна у своїй земній красі   

  Читець. Виразне читання сонета 130 мовою оригіналу.

  Читець. Виразне читання сонета 130 українською мовою.

Запис  сонета 130 російською мовою.

 https://w ww.youtube.com/watch?v=_S3nTflHQis

 Ведуча. Не важко помітити подібність цього і вже знайомого сонета 21. Весь опис дорогої йому істоти поет будує на протиставленні загальноприйнятим шаблонам уявлення про прекрасне. Все в ньому по-земному природно і просто, а тому і істинно прекрасне. Ставлення поета до коханої складне, суперечливе: це і захоплююче милування, і рабська відданість, і здорова оцінка її вад і недоліків, і всепрощення, засудження і поклоніння одночасно.

 Читець. Виразне читання сонета  131.

 Ведучий. Найчорнішим вчинком Смаглявої леді було те, що вона стала між по­етом і його Другом. Спочатку поет хоче пояснити і виправдати те, що ста­лося, пробує облагородити зраду.

 Читець. Виразне читання сонета 42.

 Читець. Виразне читання сонета 141.

Учитель. Читаючи інші сонети, можна побачити, що втрату друга поет переживає з більшим болем, ніж охолодження коханої.

Звучить запис  сонета 90 https://www.youtube.com/watch?v=YcI2Qib89VM

Ведучий. Душевне у взаєминах людей поет цінив незрівнянно вище почуттє­вого. Друг, з яким його розлучали тимчасові прикрості кохання, залишався його вірною симпатією.

Читець. Виразне читання сонета 22.

 Ведуча.  Загальновизнано, що у вираження почуттів і думок багато сонетів Шекспіра перегукуються з думками і почуттями героїв його драматичних творів. Так, думки Гамлета в його монолозі «Бути чи не бути?» спочатку були виражені Шекспіром в 66 сонеті.

Читець. Виразне читання сонета 66 українською мовою.

Читець. Виразне читання сонета 66 російською мовою.

Ведуча Цей сонет відтворює подобу Шекспіра - громадянина і мислителя, який бачить соціальні болячки свого часу. І в сонеті, і в монолозі Гамлета виникає думка про смерть, як вираження протесту, але автор і герой відхи­ляють її: Гамлет в ім'я активного втручання в події, в ім'я боротьби, лірич­ний герой - в ім'я друга, якого він не мислить залишити в цьому мерзенно­му світі.

 Ведучий. В ряді сонетів Шекспір говорить про свою поезію. І хоч скромність не дозволяє йому відкрито виразити оцінку своєї літературної діяльності, стає ясно, що поет відчував силу і значення своєї творчості. В 55 сонеті він пише:

Надгробків царських мармурові плити

Переживе потужний мій рядок…

Учитель. Більше 4 століть відділяють нас від того часу, коли були написані со­нети Шекспіра, а ми читаємо з тим же трепетом, який викликали вони у сучасників. І перед нами ясно постає образ ліричного героя: людини великого серця, якій характерна вірність, самопожертва, палкість, безкорис­ливість, людини із філософським складом розуму, що наділена багатьма талантами, головний з яких - талант бути другом, доступний натурам благо­родним і чуйним.

Ось як сказав про Шекспіра драматург Бенджамін Джонсон: «О генію нашої доби! Предмет загального подиву і диво нашої сцени! Сам слугуєш ти пам'ятником і вічно житимеш, поки живі творіння, а ми живимося з них твоїм розумом, підносячи тобі хвалу».

ДОДАТОК

21   Ні, я не йду тропою віршоробів,
Що оди тчуть з фальшивої краси.
Їй не шкодують неба для оздоби
Здрібнілі і охриплі голоси.

Своїх я уст брехнею не поганив,
Для порівнянь не брав так, як вони,
Скарбів земних, перлин всіх океанів,
Зірок і квітів ранньої весни.

У вірші правда - над усе для мене,
І я писав, що мила - чарівна,
Хоча від матері лице натхненне,
А не з небес отримала вона.

Мою любов хвалити не годиться,-
Вона не крам, що продають в крамницях.

66   Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості - ганебний суд,

І злу - добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов твоя.

116  Не буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець. То не любов,
Що розцвіта залежно від нагоди
І на віддаленні згасає знов.

Любов - над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це - зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.

Любов - не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі -
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня- я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.

130   Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,-
А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої - цілком земні.

І все ж вона - найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.


131  Ти деспотична, з серцем кам'яним,
Як всі красуні, пишні й гордовиті,
Бо знаєш добре - ти мій скарб, і ним
Я дорожу понад усе на світі.

Та що мені обмови й поговір!
Що ти смуглява - й слухати не стану.
Нехай! Та серцю я скажу: не вір
Чужим очам, заведеним в оману.

Щоб впевнити себе і очі ті,
Щоб і своїм очам не йняти віри,
Я ладен присягнути на хресті,
Що сніг темніший від твоєї шкіри.

Та не смугляве милої чоло,
А чорні вчинки - лиха джерело.


138   Коли в правдивості клянешся ти,
Я, навіть бачачи неправду, вірю,
Аби лише в очах твоїх зійти
За підлітка, ще скромного надміру.

Даремно вірить лестощам пустим,
Адже мій вік усяк прекрасно знає.
Та фальш беру за правду я, між тим,
І щирості між нас обох немає.

Не скажеш ти, що обманула знов,
Та і мені свій вік признати сором.
У парі йдуть лукавство і любов,-
Ми про літа в коханні не говорим.

Так я брешу тобі, а ти мені,
І кожне задоволене з брехні.

144   Прийшли мені на горе і на страх
Любові дві в супутники щоденні.
Юнак блакитноокий - добрий геній,
І жінка - демон з мороком в очах.

Щоб чисту душу в пекло заманити,
Збиває демон ангела на гріх
І хоче силою очей своїх
Слугу небес дияволом зробити.

Та я не впевнений, чи ангел мій
Зберіг незайманість, чи вже пропащий,
Він друг мені, тож завжди він при ній,
За крок один від пеклової пащі.

І я живу й чекаю кожну мить,
Що праведник до пекла полетить.

42  Полгоря в том, что ты владеешь ею,

Но сознавать и видеть, что она

Тобой владеет, - вдвое мне больнее.

Твоей любви утрата мне страшна.

Я сам для вас придумал оправданье:

Любя меня, ее ты полюбил.

А милая тебе дарит свиданья

За то, что мне ты бесконечно мил.

И если мне терять необходимо, -

Свои потери вам я отдаю:

Ее любовь нашел мой друг любимый,

Любимая нашла любовь твою.

Но если друг и я - одно и то же,

То я, как прежде, ей всего дороже...

141 Мои глаза в тебя не влюблены, -

Они твои пороки видят ясно.

А сердце ни одной твоей вины

Не видит и с глазами не согласно.

Ушей твоя не услаждает речь.

Твой голос, взор и рук твоих касанье,

Прельщая, не могли меня увлечь

На праздник слуха, зренья, осязанья.

И все же внешним чувствам не дано -

Ни всем пяти, ни каждому отдельно -

Уверить сердце бедное одно,

Что это рабство для него смертельно.

В своем несчастье одному я рад,

Что ты - мой грех и ты - мой вечный ад.

147 Любовь - недуг. Моя душа больна

Томительной, неутолимой жаждой.

Того же яда требует она,

Который отравил ее однажды.

Мой разум-врач любовь мою лечил.

Она отвергла травы и коренья,

И бедный лекарь выбился из сил

И нас покинул, потеряв терпенье.

Отныне мой недуг неизлечим.

Душа ни в чем покоя не находит.

Покинутые разумом моим,

И чувства и слова по воле бродят.

И долго мне, лишенному ума,

Казался раем ад, а светом - тьма!