Тричі мені являлася любов...

(літературний вечір за життєвим і творчим шляхом І. Я. Франка)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета :           Розкрити учням особистість І.Франка не тільки як геніального поета,громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання; використовуючи шедеври інтимної лірики, поглибити розуміння суті поетичного мистецтва;розвивати декламаторські, творчі здібності десятикласників; виховувати любов і шану до видатних діячів української культури, чистоту і благородство почуттів, розуміння неперевершеної краси інтимної лірики І.Я.Франка.

 

Обладнання :  Портрет І.Я.Франка, його листи,збірка “Зів’яле листя”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ї

 

Хід заходу

Ведучий 1 Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поезії.

Ведучий 2 “Поезію творить любов, а не злоба,” – наголошує Дмитро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності, творчості.

Ведучий 1 Скільки чарівних віршів, що вражають щирістю почуттів і збагачують нашу душу, написано поетами різних часів і народів. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. З цього ряду тичининська Лідія Папарук, друге Я Юрія Яновського - Тамара Жевченко, вірна дружина Олеся Гончара - Валентина Данилівна. Стали легендами Лесина найбільша любов - Сергій Мержинський.

Ведучий 2 Але завжди поряд зі словами “кохання”, “ніжність”, звучать слова “туга”, “сум”, “біль”. Адже пошуки берега любові в складному, бурхливому житейському морі тривог не бувають без перешкод. І Я. Франко одного разу написав:

“Хвилини, в котрих я любив, були, може, найкращі у моєму житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості.”

Ведучий 1 “Тричі мені являлася любов, - зізанається поет, - тричі в руці від раю ключ держала”, - і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі “невтишиму тоску”, засипали зів’ялим листям сподівання: ”Замерзали в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла.”

Ведучий 2 Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

Ведучий 1 Сьогодні ми спробуємо розгадати таємницю інтимної лірики Івана Яковича Франка. У його листах знаходимо

Франко: ”Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів... усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями та інтересами, усі вони... є частками моєї біографії... Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич...

Ведучий 2 Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

Вони зустрілись... у горах...

Ольга Рошкевич була дочкою священника. Серед карпатських вершин ледь притулилось зелене село Лолин, де жила її сім’я. Глухе ,Богом забуте місце. Але й тут вирує життя. У сім’ї священника ростуть дві доньки – Ольга й Михайлина, яким судилася доля стати відомими світу. Одній – як геніальному натхненнику поета, другій – як перекладачу й письменнику. То був 1874р. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині...

Читець1. Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль –

Говорити так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з – за трьохсот миль.

 

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говорить щось про ідеї –

То зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать!

Ведучий 1 Рука писала, а душа рвалася до коханої... Вони чекали весілля. У їхніх листах жило кохання. Воно летіло з поштовими екіпажами із одного серця до другого.

І. Франко Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до вас кілька слів, бо не маю жодної сміливості сказати Вам відкрито! Мій Боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що ні на хвилину про Вас я не забув і не забуду!

Ольга        Будьте певні, що... Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, метою якої простую працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь у своєму щасті! О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, до нашої смерті.

Ведучий 2 Але грянув грім у житті закоханих! Арешт Франка змінив у їхньому житті багато чого: обшуки в Рошкевичів, відмова батька від майбутнього зятя, сльози Ольги. У цей час Михайлина Рошкевич запише у своєму щоденнику.

Михайлина Рошкевич Ось так навесні того року, коли Франко вийшов на волю після першого засудження, каже сестра до мене, що писав Франко, що приїде до лісу й щоб вийшли в ліс, тут будемо бачитися з ним, і він поверне назад верхами. Але ми не дочекалися його. Приходимо до хати, а мама виходить напроти нас, може перед годиною. Тата не було на той час дома. Сестра з Франком розмовляла довгий час... Був страх, мама і я боялися ,що то буде, як тато прийде. Надійшла та хвиля. Мама тата попередила, тато був страшенно обурений, багато й рішуче з ним говорив і рішуче жадав того, щоб він всякі заслуги вважав за зірвані, заявив йому, щоб більше не являвся в їх домі.

Ведучий 1 Батькова розмова з Іваном поставила крапку над усіма сподіваннями. Лолин залишився болючою раною...

До Ольги пішли холодні листи, які не мали вже надії на повернення кохання. Вона ,мов сиза горлиця, рвалася з колючих тенет, та вони міцно вп’ялися в серце і рвали, рвали його на шматки.

Ольга Рошкевич “Я приймаю поміч від другого приятеля і йду заміж за Озаркевича... Я уступлюся відси, бо тут мені не життя, а смерть... Не кажи, що я тебе забула! Ти у мене ніколи з думки не йдеш. Тебе люблю.”..

Ведучий 2 Відповіді на лист не було... Він знав,.що так станеться. Знав... але не витримав. Крововилив у мозок був відповіддю їй і вірш...

Він ....І ти лукавила зо мною!

           Ах, ангельські слова твої

           Були лиш одблиском брехні!

           І ти лукавила зо мною!

           І нетямущому мені

           Затрули серце гризотою.

           Ті ангельські слова твої...

           І ти лукавила зо мною!

Вона .Я не лукавила з тобою,

           Клянуся правдою святою!

           Я чесно думала й робила,

           Та доля нас лиха слідила.

           Що щирая любов долала,

           Вона на лихо повертала,

           Що чиста щирість говорила,

           Вона в брехню перетворила,

           Аж поки нас не розлучила.

Він     Та під пліною золотою

           Ховались скази мідяні,

           І цвіт, розцвілий навесні,

           Під пишнотою золотою

           Крик черв’яка!Ох чи не в сні

           Любились щиро ми з тобою?

           І серце бідне рвесь у мні,

           Що ти лукавила зо мною!

Вона   Ти ж думаєш, я не терпіла,

           В новії зв’зки радо бігла?

           Ти ж думаєш, я сліз не лила,

           По ночах темних не тужила?

           Не я лукавила з тобою,

           А все лукавство в нашім строю-

           Дороги наші віддалила.

Ведучий 1 Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному старенька жінка зрідка показувалась на люди. Лише при добрій погоді, та й то надвечір, бачили, як дибала тісною вуличкою, затіненою бузиною та буйним пасльоном до річки. Зупинялась аж коло верб, старих і дуплявих. Довго стояла, думала про щось своє, а відтак, спираючить на палицю, вертала назад... Це була Ольга Рошкевич...

Час був безжалісним до неї...

Ведучий 2 А він мусив жити далі. Вогняний смерч кохання, що вирвався з Франкового серця, вів його крізь пустиню безправ’я і нужди, крізь ніч неволі й зневаги до світанку життя нового.

Обірвалася нитка великої любові, та й не згасла сама любов.

Ведучий 2.1 У багатстві другого кохання

Першого завжди іскринка тліє.

Цими словами Дмитра Павличка ми відкриваємо другу сторінку життя Франка.

Ведучий 2.2 У старому Станіславі доживали віку польські політичні емігранти: Гіллер, Дескур, Дзвонковський. З їхньою таємною організацією знайомиться Франко, коли перебуває у рідному селі Нагуєвичі. Йому важко, як ніколи. Ольга втрачена назавжди, мати й батько померли, загострюється хвороба. Він їде в Станіславськ. А там на вустах друзів постійно чує ім’я Юзефа. Усі вони були закохані в неї, та вона – “гордая княгиня” – не відповідала нікому. Була в ній якась загадка, яку жоден не міг розкрити... І це заінтигрувало Франка.

Ведучий 2.1 На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що покохав. Мало того вирішив, що це саме та жінка, що може йти поруч, стати дружиною. Та на лист з проханням відповідь матері була короткою: “Уже саме положення моєї дочки противиться тому... Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те що Вам здається щястям, при ближньому розгляді не є ним.

Ведучий 2.2 Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в усьому...

Франко Я й забув, що то осінь холодна!

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що то кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід.

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Ведучий 2.1 Лише через деякий час Франко дізнався про справжню причину відмови. Дівчина була хвора на сухоти. Могила вже кликала до себе. Інші не знали цього, а Франку вона сказала. Честно і відверто.

У 30 років Юзефа пішла з життя. У вірші “ Вона умерла” автор передав свій біль утрати і розпач.

Франко І меркне світ довкола, і я сам

             Лечу кудись в бездонну стужу й сному.

             Ридать. Кричать! – та горло біль запер.

             Вона умерла! Ні се я умер!

Ведучий 3.1 Ось перегорнули другу сторінку із особистого життя поета. Але була ще й третя, на ім’я Целіна Журовська.

Франко Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне,

І сила розливається в простір...

Ведучий 3.2 Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не роозуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення.

Вона твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде  з роботи, а він – слідом. Вона зупиниться – зупиниться й він. То тривало місяцями.

Франко  Як почуєш вночі край свойого вікна,

               Що хтось плаче і хлипає важко,

               Не тривожся зовсім,не збавляй собі сна,

               Не дивися в той бік, моя пташко!

               Це не та сирота,що без мами блука,

               Не голодний жебрак,моя зірко,

               А розлука моя, невтишима тоска,

               Це любов моя плаче так гірко.

Ведучий 3.1 Коли потім Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю, жінка відповість, що поет був рудий, а їй імпонували брюнети з синіми очима. І прізвище їй не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Ведучий 3.2 Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучій біль, з якого постали оті “ридання голосні” - пісні. Він виливав свій біль – і відокремлював його від себе, щоб мати сили для подальшої праці.

Ведучий 3.1 Його кохання, котре народилося колись давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, віддзеркалилось холодною тінню  в Юзефі Дзвоновській, щоб весь біль, муки, радість горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської.

Целіна За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплится в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито,

За що я тужу так, і мучусь, і  терплю?

Ведучий 3.2 Любов Франка до жінки – велика всеохоплююча , правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

Ведучий 3.1 Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньому усі ці почуття.

Любов – це те, що буде вічно,

І ні початку, ні кінця.

Любов, як Всесвіт, що магічно

Пульсує в грудях у Творця.