Геній української нації

      Учитель укр. мови та літ.   НВК»Ерудит» Яворська С.Я.        

       Конкурс читців поезії Т. Г. Шевченка                                         

                           Геній української нації

Перегляд фраг. фільму «Заповіт. Давно те діялось колись»

Вступне слово вчителя

      Щовесни, коли тануть сніги
      І на рясті засяє веселка,
      Повні сил і живої снаги
      Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Пісня «Думи, мої» - виконує Харчук Валерій

Ведуча 1.
Сіяйте, вікна, пливіть оркестри,
Вінок безсмертя сплітайте, сестри,
Поета славить країна дужа,
Дівочий голос і голос мужа.

Ведучий2.
У грудях народу — у кожній жилці,
В гаях народних — у кожній гілці,
У кожній хвильці твого Дніпра
Цвіте твій голос і не вмира.

Ведуча 1.
Твій голос повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись, —
Твій сон щасливий, зоря твоя —
Велика вільна вкраїнська сім'я.

«Садок вишневий коло хати» декламує учень 5кл.Мезенцев Олексій

Ведучий 2.
9 березня 1814 року в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас Григорович Шевченко.

Ведуча 1.
Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком, не міг намилуватись природою, тягнувся до пісні. А найбільше любив слухати розповіді свого дідуся про Коліївщину, гайдамаків, які закарбувалися в його пам'яті на все життя.
Ведучий 2. Невдовзі Тараса спіткало велике горе. Коли йому було дев'ять років, знесилена тяжкою працею померла мати, а через рік і батько. Тарас залишився круглим сиротою.

«Доля» декламує учениця 9 класу Пархоменко Анастасія

Ведуча 1.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

Інсценізація поеми "Гайдамаки"
Дійові особи: Кобзар, хлопчик-поводир, Ярема, Оксана.
(Хлопчик-поводир підводить сліпця-кобзаря до пенька.)

Поводир.
Ось тут, діду, й відпочинемо. (Кобзар дістав з торбини окраєць хліба, розламує його, дає поводиреві і їсть сам...)

Дівчина-читець 1.
Перебендя старий, сліпий —
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоч сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює, й ночує;
Нема йому в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже;
Сяде собі, заспіває:
"Ой не шуми, луже!"
Заспіває та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином...
...Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної,
А на журбу зверне.

Кобзар.
Давно те минуло, як мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Вибачайте, люди добрі, що козацьку славу
Так навмання розказую без книжної справи.
(Входять Ярема і Оксана. Оксана тихенько плаче.)

Ярема.
Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справді плачеш.
Ну не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано...
Завтра вночі в Чигирині
Свячений достану.
Дасть він мені срібло-злото,
Дасть він мені славу;
Одягну тебе, обую,
Посаджу, як паву, —
На дзиґлику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь.

Оксана
А може, забудеш?
Розбагатієш, у Київ
Поїдеш з панами,
Найдеш собі шляхтяночку,
Забудеш Оксану?

Ярема.
Хіба краща є за тебе?

Оксана.
Може, й є, не знаю.

Ярема.
Гнівиш Бога, моє серце:
Кращої немає
Ні на небі, ні за небом;
Ні за синім морем
Нема кращої за тебе!

Оксана.
Що се ти говориш? Схаменися!
(Ярема і Оксана виходять.)

Поводир.
Діду, і пішов Ярема до Залізняка?

Кобзар.
Придбав Максим собі сина
На всю Україну,
Хоч не рідний син Ярема,
А щира дитина.
Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Ґуля Максим, ґуля батько
Степами-лісами.
Ой літає орел сизий,
А за ним орлята:
Ґуля Максим, ґуля батько,
А за ним хлоп'ята.
...Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом,
За ним гайдамаки. (Кобзар з поводирем виходять.)

Ведучий 2. Шевченко декілька разів приїжджає на Україну. З любов'ю і теплотою зустрічали його земляки. Він відвідує знайомі і дорогі йому місця, стає членом Кирило-Мефодіївського товариства, виступає за скасування кріпацтва.
Мріє здійснити друге видання свого "Кобзаря", поїхати до Італії. Але в 1847 році поета арештували. Шевченка призначи¬ли рядовим у окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати. Писати заборонено за обурливі вірші, а малювати — і сам верховний суддя не знав, за що забороняв.

Ведуча 2.
І пісня голосно лилась,
Але недовго: ворог лютий
Підкрався нишком — і замовк
Співець, кайданами окутий.
І довго у степу глухім
В неволі жив між москалями
Співець самотній, мовчазний
З своїми думами-піснями.

«Мені однаково чи буду…» декламує учениця 10 класу Калініні О.

Ведучий 1.
В Новопетрівську кам'яну фортецю,
Не побоявшись вартових і ґрат,
Прорвалось вранці сонце в каземат
Й промовило Тарасовому серцю:
— Ти за народ усе життя страждало,
Що хочеш в нагороду, вибирай:
Перлини і дукати, навіть рай,
Якщо, вважаєш, золота замало.

Ведуча 2.
— Не треба раю й золота мені,
Сповна у мене вистачить терпіння
Життя прожить і в казематній млі.
Ти краще дай джерела вогняні,
Своє ясне й негаснуче проміння,
Щоб всіх людей зігріти на землі.

«Сон» декламує учениця 8-Б класу Мішина Олександра

Ведучий 1.
Десять років тримав царизм Шевченка в засланні, десять жахливих років, що підірвали здоров'я поета, але не зламали його волі.
У 1858 році Шевченко повернувся до Петербурга. У своїх полум'яних віршах він писав:

Ведуча 2.
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.

«Тополя» декламує учениця 6класу Заболотня Марина

Ведучий 1.
Завітна мрія поета— оселитися на Україні — не покидала його. Хотілось хоч трошки особистого щастя, мати свою хату і господиню. Але й цього, найменшого в житті, Шевченкові не довелося побачити.

Ведуча 2.
З листопада 1860 року Шевченко почав частенько хворіти. Але незважаючи на тяжкий стан, він продовжує працювати. 14-15 лютого поет написав свій останній вірш:

Ведучий 1.
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки, набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...

Ведуча 2.
10 березня 1861 року серце поета перестало битися. Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. Він помер, щоб воскреснути й жити завжди в лоні своєї землі, в лоні свого народу.

«Заповіт» декламує учениця 7-Б класу Морозова Анастасія

Ведучий 1.
Останки поета було вирішено перевезти з Петербурга до Канева, як заповідав Шевченко:
...Серед степу широкого на Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі,
Було видно, було чути, як реве ревучий...

Ведуча 2.
Над широким Дніпром у промінні блакить,
І висока, і тиха могила.
В тій могилі співець незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили,
Що народу віддав своє серце й пісні,
Свої мрії про зорі досвітні...
А навколо лани вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці блакитні...

«Тополя» (уривок) декламує учениця 7-А класу

Ведучий 1.
Усе життя Тараса Шевченка було суцільним випробуванням. Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями. Щастя було не для нього: його ждало інше посмертне щастя і слава. Адже він вірив, що:

Читець 2.
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
...Умруть
Ще незачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

«Поклонімось сьогодні поету…» декламує Бєлєнька Поліна учениця 8-А
Поклонімось сьогодні поету,
Рідні сестри і брати мої,
Його славі й орлиному злету
Нема рівних ніде на землі.
Поклонімось Тарасу святому,
За слова чарівні крізь віки,
Що навчав нас долати утому,
Вперто йти до своєї мети.
Поклонімось великій людині,
Що стоїть на Чернечій горі
І шукає по всій Україні
Патріотів живої душі.
Поклонімось, дорослі і діти,
За натхнення, що в душу лягло,
За Кобзарські вірші і квіти,
За оспіване кожне село.
Поклонімося знову і знову
У весняні ці дні осяйні,
Вічна слава Пророчому слову,
Вічна слава, Тарасе, Тобі!