Вечорниці на  Андрія (літературно-фольклорний вечір)

Таким чином, як переповідає переказ, апостол Андрій першим приніс християнську віру в Київ. Там на честь святого Андрія Первозванного і з’явилось свято.

Звичаї та обряди в день цього святого мають дохристиянський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусання «калити» (коржа з білого борошна).

 

Мета: ознайомити учнів з давніми звичаями і традиціями українського народу, а саме повідати про Андріїв вечір, який святкували 13 грудня; виховувати любов і повагу до історичного минулого, до пісень і легенд нашого народу, патріотичні почуття, духовність, шляхетність.

 

Обладнання: святково прибрана українська світлиця, лавки, стіл, піч, горщики, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику  — запашний хліб, сіль.

 

Господиня. Ох, що то я любила вечорниці, як була дівчиною! Щедруєш, співаєш було цілісіньку ніч, бігаєш, наштовхаєшся, замерзнеш, як цуценя, аж щоки побіліють — байдуже. За сміхом, за жартами і морозу не чуєш. А як зберемося потім, то й хата ходором ходить. Як тільки стіни видержують! Ех, тріщали в мене тини-перелази від парубочих залицянь. У мене вже й гості в хаті, а я все пораюсь. Добривечір, мої любі!

Дівчата. Добрий вечір!

Господиня

Завітайте до світлиці,

На вкраїнські вечорниці,

Пригощати будемо піснями,

Ще й хотіли пирогами,

Та не стало в нас мукички,

Тож зліпили варенички.

Доброго вам настрою

У цей чудовий вечір!

Для скучання, сумування

Вибирайте інший час,

Тільки жарти, тільки сміх

Дозволяється для всіх.

Просимо гостей до хати, просимо сідати!

Дівчата (сідають на лаві, виймають рукоділля, співають). Чи ж нам пристало сідати, нам пристало пісню заспівати.

(Співають пісню, сумну.)

Господиня. Дівчатонька, голубоньки, душечки не крайте.

(Здалеку чути спів хлопців, ідуть, співаючи.)

Хлопці (стукають). Пустіть до хати!

Дівчата. Гарненько попросіть!

(Хлопці знову стукають.)

Дівчата. Агов, хто такий?

Хлопці

Пес рябий, баран крутолобий,

Ведмідь клишоногий,

Пустіть до хати.

Дівчата. Не пустимо в хату, дуже вас багато.

Хлопці. Пустіть ліпше, бо буде гірше.

Дівчата

Ми як візьмем рогатини,

Полатаєм ваші спини.

Хлопці (ніби злякалися)

Дівчатонька, голуб’яточка,

та ми ж не битися,

Ми ж миритися прийшли.

(Хлопці роблять вигляд, що сердяться, дівчата їх зачіпають.)

Дівчата

Полюбила коваля, така доля моя,

Я ж думала кучерявий,

а в нього чуба нема.

Хлопець 1

Галю, Галю, чорнобрива,

чого в тебе брови криво,

На козака задивилась,

та й брівоньки іскривились.

Дівчина 1

А до мене Яків приходив,

Коробочку раків приносив,

А я тії раки забрала,

А Якова з хати прогнала.

Хлопець 2

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний,

Подивись на мене, дівко,

Який я моторний.

Хлопець 3

Біла курка ряба, перебита нога,

Хто, хто перебив?

Чотири лозини — п’ята палка,

Виходь до нас, Наталко!

Нашу кішку деруть,

Тобі палку дадуть.

Хлопець 1. А я таки забути не можу, як Антін в дядька Василя козу вкрав.

Хлопець 2

Антон козу веде,

Антонова коза не йде,

Він її уздою —

Вона його гузою;

Він її віжками —

Вона його ріжками.

Хлопець 3. Його дядько догнав і козу відібрав.

Хлопець 4. Тоді ми ледве звідти втекли! Ось так ми сюди й потрапили!

Дівчина

Ой, заграйте музики,

В мене нові черевики,

Починайте скоро грати,

Бо хочеться танцювати.

(Танцюють і співають.)

Хазяйка. Вечорниці... Скільки радощів від них колись було! Минулося моє. Тепер тільки милуюся молодятами. Ой стривайте! А сьогодні так і не прийшла на вечорниці Катерина? Не слухала Катерина ні батька, ні неньки...

Сценка з поеми «Катерина» Т. Шевченка

Автор

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мати

Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояри?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер — москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягідку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх речей,

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче наді мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас.

Автор

Ледве-ледве

Поблагословила:

Мати

Бог з тобою!

Автор

Та, як мертва,

На діл повалилась...

Обізвався старий батько.

Батько

Чого ждеш, небого?

Автор

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги:

Катерина

Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе.

Мій соколе милий!

Батько

Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись богу та йди собі —

Мені легше буде.

Автор

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила;

Промовила:

Катерина

Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю, чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихітка

Наді мною ляже

Та про долю, моє горе,

Чужим людям скаже...

Не розказуй, голубонько!

Де б ні заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люди не займали.

Ти не скажеш... ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій! Дитя моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..

Автор

Пішла селом,

Плаче Катерина.

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Дівчина 1. Ой, дівчатонька, що я вам розкажу! Знаєте про кого? Про багачку Проньку, що величає себе Пронею Прокопівною. Думає, що вона так потрібна Голохвастову. А він за Галею одно ввивається!

Дівчина 2. Тільки хто зна, чим воно все скінчиться. У Проньки посаг великий, грошей багато. А  Голохвастов на гроші ласий.

Дівчина 3. Цікаво, кого ж він вибере? Не так-то з Галею легко зустрітись, мати он як за нею слідкує.

Дівчина 4. Як за двома зайцями поженеться, жодного не впіймає.

Дівчина 5. Тихіше, он вони!

Сценка із «За двома зайцями»

Химка. Тут під брамою якийсь панич стоїть, я й забула. Чи пускати?

Проня. Та це ж жених мій Голохвастов. Куди ж його вести, в хаті такий мотлох. Химко, Химко! Прибирай швидше в хаті!

Химка. Та й приберу. мов пожар почека!

Проня (з відчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці!? Що ж його одягнути? Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більше до лиця? Або, може, те й друге?! Так! Нехай баче! А книжки й нема! Знову занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листах саджати! Ось, слава Богу! Щось знайшла! А як у мене серце тіпається?! (Задумується, поглядає в дзеркало.) Як би його прийняти: чи ходячи, чи сидячи, чи стоячи?. Ні, краще лежачи! Ей, Химко, проси!

Химка. Чого просити?

Проня. Панича клич!

Химка. Так би й сказали! (Виходить до панича.) Бариня лягли і просють!

(Заходить Голохвастов, у шляпі, рукавичках; з паличкою, тре часто руку.)

Голохвастов (кашляє). Честь імею, одрикамендуватись у собственнім вашім дому! (Кашляє.) Горю, палаю от щастя, милая мамзеля, што виджу вас.

Проня (скинувши очі). Ах, це Ви? Банджур! А я так зачиталась! Мерсі, што прийшли!

(Голохвастов хоче закурити.)

Проня. Химко, Химко, вагню! (Обоє закурюють.) Ваша папіроска шкварчить!

Голохвастов. Ето в груді моєй-с!

Проня. Чого?

Голохвастов. Од любві!

Проня. Ах, што Ви!

Голохвастов. В груді моєй — Визувій, так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку і серце!

Проня. Ой, я так стривожена... так сталось несподьовано я я вас. ви знаєте. Чи ви мене не обманюєте? Чи любите? Я ще молода не знаюсь у цім ділі.

Голохвастов. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшительно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє!

Проня. Так дуже любите? (Схиляється до нього.)

Голохвастов. То єсть говорю вам — кип’яток!

Проня. Ой страшно! І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його.)

Я согласна... буть вашою половиною. От только спросіть благословенія. Папонько, мамонько! (Вибігає з кімнати.)

Хлопець 1. А хто бачив коваля Вакулу?

Хлопець 2. Та він зовсім голову втратив через ту Оксану. Десь поїхав шукати золоті черевички, як у самої цариці...

Сценка «Ночь перед Рождеством»

Оксана. Что людям вздумалось расславлять, что я хороша? Разве черные брови и очи мои так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом к верху носе? И в щеках? И в губах? Будто хороши мои черные косы? Ух! Их можно испугаться вечером, они, как длинные змеи, обвились вокруг моей головы! Я вижу теперь, что я совсем нехороша. Нет! Хороша я! Ах, как хороша! Чудо! Какую радость принесу я тому, кому буду женою! Как будет любоваться мною мой муж! Он не вспомнит себя! Он зацелует меня насмерть!

Кузнец. Чудная девка! Сейчас стоит, глядясь в зеркало, и не наглядится, и еще и хвалит себя вслух!

Оксана. Да, парубки, вам ли я чета! Вы поглядите на меня, как я плавно выступаю, у меня сорочка шита красным шелком. А какие ленты на голове! (Повернулась, и увидела Вакулу. Вскрикнула и сурово остановилась перед ним.) Зачем ты пришел сюда? Разве хочется, чтобы выгнала за дверь лопатою?

Кузнец. Не сердись на меня, моє серденько. Позволь хоть поговорить, хоть поглядеть на тебя.

Оксана. Кто же тебя запрещает, говори и гляди! (Села на лавку.)

Кузнец. Позволь и мне сесть возле тебя!

Оксана. Садись!

Кузнец. Чудная, ненаглядная Оксана, позволь мне поцеловать тебя!

(Вакула прижал ее к себе, намереваясь поцеловать, но Оксана отклонила свои щеки и оттолкнула его.)

Оксана. Чего тебе еще хочется?

Кузнец. Не любишь ты меня, а я тебя люблю, так люблю, как ни один человек на свете не любил и не будет никогда любить.

Оксана. Любишь, говоришь? Что ж, выйду за тебя замуж, если ты, кузнец Вакула, принесешь те самые черевички, которые носит царица!

Кузнец. Смейся, смейся Оксана! А  я достану тебе черевички, которые носит сама царица, или ты меня больше не увидишь! Прощай!

(Выбегает, Оксана пытается догнать его.)

Оксана. Вакула! Ну что я наделала, глупая. Я ведь сама люблю его!

Хазяйка. Дівчата, а де це Карпо з Мотрею та Лаврін з Мелашкою? Без них ніколи вечорниці не обходились. Може, щось сталось?

Хлопець 1. А Ви хіба не чули? Сміху було на все село! Кайдашиха Маруся з Мотрею за яйця посварилися, а Карпо з Лавріном побилися, а в тій сварці Мотря деркачем вибила Кайдашисі око.

Хазяйка. Ось до чого доводять сімейні сварки! Вчіться дівчата і хлопці, коли оженетесь, щоб так не сварилися, а жили в мирі і злагоді.

Сценка із «Кайдашевої сім’ї»

(Мотря злазить із драбини з кошиком яєць, до неї підходить Мелашка.)

Мелашка. Оддай мені яйця, злодійко! Нащо ти покрала в нас яйця?

Мотря. Це моя курка нанесла!

Мелашка. А хіба твоя курка їх позначила, чи що?

Кайдашиха. Як не вернеш яєць, то я піду в волость!

Мотря. Про мене йдіть і за волость. Ти — змія люта, а не свекруха. Буду я чортова дочка, коли не розіб’ю тобі кочергою голови!

Кайдашиха. Хто? Ти? Мені? Своїй матері? Карпе, ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке кажеш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз в сінях на бантині, бо як не повісиш, то я сама їй смерть заподію!

Мотря. Карпе, візьми налигача і прив’яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає.

Кайдашиха. Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив’язував налигачем серед вигону на сміх людям? Ось я візьму мішка та напну тобі на голову, мов скаженій собаці, бо ти нас усіх покусаєш! (Витягає мішка з-під лави і кидається до Мотрі, а Карпо витріщив очі, не знає, що робити.) Ти злодійка, ти покрала в нас яйця!

Мотря. Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене і мою працю цілий рік!

Кайдашиха. А чом же ти мене не кидала, коли тобі в мене було погано? Чом тебе чорти не понесли в Басарабію або й заграницю?

Мотря. Овва, через таке паскудство та оце б я тікала за границю? Тікай сама хоч під шум, хоч під греблю! Ти злодюга! Ти відьма!

Кайдашиха. Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? Ось тобі на! (Тикає їй дулю, а Мотря деркачем вибиває їй око.) Ой, лишенько! Виколола проклята зміюка мені око!

Мелашка. В волость її, розбишаку! В тюрму її!

Кайдашиха. Ой, Боже, ж мій, людоньки! Дзвоніть в усі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в Бога вірує!

(Розходяться в різні сторони.)

Хлопець. Тітонько, а сьогодні ж Андріїв вечір?

Хазяйка. Так-так, мої любі. У цей вечір дівчата гадали: яка доля чекає, хто буде її судженим, коли вийде заміж.

Дівчина 1. А хіба можна вгадати свою долю?

Дівчина 2. А Ви колись гадали, тьотю? Розкажіть.

Хазяйка. А за мого дівування були такі, що викликали духів.

Дівчина. А як то можна викликати духа? Мабуть, злий приходив?

Хазяйка. О 12 годині ночі ставали перед дзеркалом, запалювали свічку, робили певні рухи свічкою і говорили: «Суджений, ряджений, явись до мене жаданий». І в дзеркалі з’являвся образ хлопця.

Дівчата. А голос було чути? Чи нічого не говорив?

Хазяйка. Були і такі, що голос чули. Запитає дівчина, чи скоро заміж вийде, а голос промовляє: «Вийдеш!». А голос такий, наче з-під землі.

Дівчина 1. Ой, як страшно, аж волосся дибки стає.

Дівчина 2. А зараз, хлопці, ворожіння для вас. У миску з водою кидають свій перстень, задумують бажання і, якщо дістануть зубами, то бажання збудеться. Хто хоче спопробувати? Ідіть, хлопці.

(Хлопці дістають перстень з миски.)

Хазяйка. А за мого дівування ще гадали так: при свічці палили папір і на стіні відбивались різні видіння. Пам’ятаю, як сьогодні, підпалили ми папір і чекаємо, на що перетвориться ватра. Загас папір, я бачу  — переді мною замок великий на горі, а кругом багато дерев. А з гори, себто з замку, на коні їде вершник. Молодець такий стрункий. Хоч я і не вірила в ці гадання, але зі своїм Петром добре живемо.

Дівчина 3. Дівчата, давайте погадаємо і ми.

(Одна приносить свічку, зминають папір, кладуть на тарілки, запалюють кожна свій папір.)

Хазяйка (підходить до дівчат). Дивний малюнок в тебе відбився. Що це: наче карета гарна, ніби казкова. Це твій наречений, іде лісом. Мабуть, чужий буде, не з нашого села!

Дівчина 1. Ой лишенько! Дівчата, нема нічого, одна темна пляма.

Дівчина 2. Та це ж скриня. Тільки не видно, чи повна. Звісно, що повна, багата будеш.

Хлопець. Дівчата, а я знаю, котра з вас заміж швидше вийде. А  ну роззувайтеся.

Хлопці допоможіть.

(Переставляють взуття до порога: чий перший стане на поріг, та перша заміж вийде.)

Хазяйка. Доки ми з вами тут співали, веселились, наші дівчата наварили вареників.

Милі гості, просим сісти,

Вареники будем їсти,

Вареники непогані,

Вареники у сметані,

Вас чекають у макітрі

Вареники дуже ситні.

Білолиці, круглолиці.

Із дорідної пшениці.

Пригощайтесь, шановні гості!

(Дівчата розносять вареники, а всі співають українську народну пісню «Зеленеє жито».)

Дівчина 1. Хлопці, дівчата! Пора й честь знати. Спасибі одному дому, підемо до другого. Спасибі вам, тітко!

(Кланяються хазяйці.)

Хазяйка. Спасибі вам, мої любі! Будьте здорові.

(Всі співають пісню «І в вас, і в нас хай буде гаразд».)