Літературно- музична композиція " Перехресна доля Кобзаря"

Літературно- музична композиція

 

 Перехрестя долі Кобзаря

( до дня народження Великого Козаря Т.Г. Шевченка)

 

На сцені хата, тин, за столом вечеряє родина Шевченка. Виходять ведучі. Звучить мелодія.

 

1 ведучий.  Щовесни березнева українська земля зустрічає на веслах шевченківську пісню. І спадає світанням на тихі поля , і лине зорею у сонячну мрію.

2 ведучий. І все- таки прийшла весна. Зійшли сніги. Нам привітно усміхнуться ківти й трави. І прлетять гуси- лебеді.

1 ведучий.  Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом.

Великий  Кобзарю!

Ти живеш і в наші дні,

Ти з нами в праці і в борні,

Ти з нами йдеш до сонця сходу,

Ти правди й вільності пророк.

 

2 ведучий.                    Кобзарем  ми його звемо,

Так від роду і роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

1 ведучий                         Ось чому в сім’ї великій,

У саду квіток прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

 

З хати виходить мати з дитям на руках.  Підходить до родини.

Мати  ( до батька) . Дивись, який гарний син росте. Як губи складає та лоба морщить.

Батько. Гарне ми дали ім’я нашому синові. Тарас – це бунтівник. Гарний хлопець. А що з нього вийде- хто знає.

Мати.                 Як гірко , як нестерпно жаль,

                             Що долі нам нема з тобою:

                             Ми биті, змучені раби,

                            Не знаєм радісної днини.

                            Нам вік доводиться терпіть,

                            Не розгинать своєї спини.

                            Промовиш слово – і нагай

                            Над головою люто свисне.

                            І так усюди- з краю в край-

                            Панує рабство ненависне....

Ведучий 1  Ріс він швидко і дивувався красі , бо вмів її бачити.              

( Звучить бандура, виходить малий Тарасик, роздивляється, читає.

... Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,
Соловейко  в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють.

Між ярами над ставами

Верби зеленіють...

( Тарас іде до родини).

Катерина.  Прийшов. Прийшов , приблудо! Сідай уже вечерять. Де ти бродиш, моя доле?

Батько. Де ти був?

Тарас.  Ходив на залізні стовпи дивитися, що небо підпирають. А сонце заходить на ніч у золоті ворота, як корова у хлів.. Я бачив.

Батько. Ви його послухайте, так розповідає, ніби сам теє бачив.

Мати. Ой Тарасе , що з тебе буде?

Батько. Синові моєму Тарасу зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою. З нього вийде або щось добре, або велике ледащо.

( Родина залишає сцену. Виходять ведучі._

 1 Ведучий. Народжений весною, він був  і зостався символом весняного пробудження та вічного оновлення, символом незнищенності людства і людяності, в ім’я яких він жив.

2 ведучий. Щовесни о цій порі великий Кобзар скликає на свято письменників, митців, усіх тих,  кому небайдуже українське слово.

1 Ведучий.  Великі дороги  в широкий світ завжди починаються від стежки біля рідної оселі, а багатство й краса поезії – від материнської пісні, співаної над колискою. Мати, звертаючись, до сина Тараса, молилась, щоб доля оберігала його від хвороби і злих людей, від нещастя і злих і злих язиків, від смутку і від нерозумних веселощів.

Мати бажала, щоб життя вистелило сину стежки барвінком, висвітило зорями ясними, виспівало солов’ями.

2 ведучий. Розгорнемо знову Кобзар- головну книгу, вічну зорю української поезії. По – народному глибинне шевченківське слово – то невичерпна скарбниця мудрості й краси.  І нині викликає зачарування й подив, як у звичайному вірші Шевченка поєдналися і геніальність, ніжність і полум’яність, гірка сльоза і прометеївська сила волі.

1 Ведучий.   Біографія Шевченка всім відома. Юнаком він був на чужині, там  з’явились і перші твори. Але серце поета, разом з усіма його почуттями, сподіваннями, щодня й щогодини було в Україні. Без рідного краю поетове серце не могло ні співати, ні сумувати,  а тільки поривалось і співало.

 1 Муза ( читає вірші).    Думи мої, думи мої,

                                       Квіти мої, діти!

                                       Виростав вас, доглядав вас,-

                                       Де ж мені вас діти?

                                       В Україну ідіть, діти,

                                        В нашу Україну,

                                        Попідтинню сиротами,

                                       А я тут- загину....

2 Ведучий.  Душа линула в Україну. У пам’яті зривали солов’їні ночі, а з – під пензля вимальовувалась « Місячна ніч на Кос- Аралі». Пекли серце неправда і тяжка неволя, солдатчина. « Крізь стрій», « Кара колодкою» - так горе і біль безправного солдата міг передати лише той, хто ніс на собі страшний тягар солдатчини.

1 Ведучий. Йому здавалося, що у вікна каземату постукала вишнева гілочка з далекої України. Буяла на Україні весна. І дух нового пробудження трептно торкався серця. А він,  захований від усього світу , в брутальних допитах і нестерпному очікуванні вироку, провів квітень і травень. Пливла, розмірено погойдуючись, безкрая ніч, а в камері буяла розкішна весна і пошерхлі вуста натхненно шепотіли слова.

( Виходить Тарас і читає )              То так я тепер пишу,

                                                  Папір тільки, чорнило трачу...

                                                  А перш!. Їй – Богу, не брешу!

                                                  Згадаю що чи що побачу,

                                                  То так утну, що аж заплачу

                                                  І ніби сам перелечу

                                                  Хоч на годину на Вкраїну,

                                                  На неї гляну, подивлюсь

                                                  І мов добро кому зроблю,

                                                  Так любо серце одпочине...

                                                  ( Пише і говорить сидячи).

                                                          Люблю, як ширу, вірную дружину,

                                                  Як безталанну свою Україну!

( За сценою звучить пісня Т.Г. Шевченка.)

Тарас. Єсть на світі доля, а хто її знає?

           Єсть на світі воля, а хто її має?

2 Ведучий.  Душа поета лине в Україну. Все він пізнав: і тягар кріпаччини, і нещасливе кохання, і солдатське життя.

2 Муза                       Нащо тобі застінки кам’яні,

                                       По вікнах тюрем лячно заглядати?

                                       До Бога правди криком день при дні

                                       За Україну з’юрмлену волати?!

                                       Молилась. При свічці. При сльозах.

                                       При сонці й місяці. При серця світлі

                                       Варвара Рєпніна...

Варвара. Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити для нього добро. Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе робилось через мене.

                        Вернути  б час, і я – Варвара,

                        Сумна, задумана княжна,

                        Я б утекла з Яготина

                        Аж за Урал, де , наче хмара,

                        Пісок підводивсь над тобою,

                        Де цар кривавою  рукою

                        Вершив безбожнії діла.

                        Я б у задушливу казарму,

                        Як вірна подруга, прийшла б..

                        Твоєю стала б я сестрою

                        І в придніпровський рідний край

                        Листи б од тебе одсилала,

                        Я б ерегла б твої пісні...

( Звучить куплет пісні « Зоре моя вечірняя..».  Виходить Шевченко

Шевченко до Варвари:           Якби зустрілися ми знову,

                                                     Чи ти злякалася б, чи ні?

                                                     Якеє тихеє ти слово

                                                     Тоді промовила б мені?

                                                     Ніякого. І не впізнала б.

                                                     А може б, потім нагадала,

                                                     Сказавши: « Снилося дурній».

                                                     А я зрадів би , моє диво!

                                                     Моя ти доле чорнобрива!..

Муза                    Нема кому привітати,

                             Ні з ким поділитись,-

                             Треба було б молодому,

                             Треба одружитись

                             Минулися молодії

                             Веселії літа,

                             Немає з ким остиглого

                             Серденька нагріти.

Шевченко          Думи мої, думи мої,

                             Ви мої єдині.

                             Не кидайте хоч ви мене

                             При лихій годині.

1 Ведучий.   На хвилі історичних припливів і відпливів Т.Г. Шевченко  приходить до нас, як  весняне сонце, проміння якого зігріває наші серця. Він житиме вічно, промовлятиме до нас устами славних правнуків

2 Ведучий.  Не заросте стежка до могили Тараса. Сьогодні вона стала широким трактом, по якому з усіх країн світу ідуть і ідуть сотні тисяч людей, щоб віддати шану великому Кобзарю.

                           Над широким Дніпром

                           У промінні блакить

                           І висока, і тиха могила.

                           В тій могилі співець

                           Незабутній лежить,

                           Що народу віддав свої сили...