Літературно-краєзнавчий проект «Т.Г.Шевченко і Глухівщина»

Про матеріал

Даний проект передбачає візуалізацію навчального матеріалу, сприяє емоційному та моральному осмисленню прочитаного й побаченого, чим викликає зацікавлення не лише художнім твором, але й історією рідного краю. Проект цілком відповідає чинній програмі з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів та освітнім потребам школярів. Дослідження свідчить про досконале оволодіння історією рідного краю, умінням розглядати твір у єдності змісту, форми та із життєписом Кобзаря.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Слоутський навчально-виховний комплекс:

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,

дошкільний навчальний заклад «Волошка»

Глухівської районної ради

РЕЦЕНЗІЯ НА ПРОЕКТ

В сучасних умовах розвитку суспільного простору літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів слова. Ми можемо в цьому упевнитись, поглянувши на літературну карту Глухівщини. Але донедавна ми бачили, образно кажучи, лише вершечок великого літературного айсберга. В усіх енциклопедіях, історичних довідниках про наш край, славну Глухівську землю, і досі згадується прізвище славетного діяча України, життєвий шлях якого неодноразово пов’язувався із околицями Глухова. І тільки після того, як у нашій державі стались ґрунтовні демократичні зміни, до нас повернулася справжня, не перекручена історія, ми почали досліджувати і побачили той айсберг зверху і донизу. І приємно здивувались. Виявляється, що колишня гетьманська столиця – не далека периферія, а знаходиться в епіцентрі мистецького життя незалежної української держави. Це пояснюється тим, що яскравою зіркою на літературній карті Глухівщини серед непересічних особистостей сяє ім’я Т.Г.Шевченка. Бо саме ця, прадавня глухівська земля й майорить у поетичних надбаннях Кобзаря.

Таким чином, глибока любов до рідного краю надихає митців на творчість, спонукає творити нове, вносити свій талант у розвиток науки і культури. Хіба не дивно, що в невеличкому мальовничому куточку Глухівщини є стільки яскравих постатей! Цілим сузір’ям юних науковців та дослідників земляки справедливо можуть пишатися. Але ж, згодьтеся, не всі імена митців, які досліджують епохальні сторінки нашого краю і продовжують працювати для його блага, сьогодні названі. Таким чином, ще констатуємо і те, що неповністю досліджена сторінка про зв’язки Кобзаря в історії Глухівського повіту. Через що, серед учнів Слоутського НВК і назріла потреба у створенні літературно-краєзнавчого проекту « Тарас Шевченко і Глухівщина». Чи не найбільше це відчувають вчителі-словесники, нелегка повсякденна праця яких і спрямована на виховання у дітей та молоді патріотизму, гордості за свій рідний край, державу, адже кожен художній твір, пов'язаний із нашою «малою Батьківщиною» - живий документ епохи та людської свідомості.

Дане дослідження є чітко структурованим – воно поділяється на три, приблизно однакові за розміром частини, кожна з яких підпорядкована одній меті – щонайповнішому висвітленню взаємозв’язку Тараса Шевченка із нашим краєм.

У першому (біографічному) розділі дослідження - на багатому фактичному матеріалі (епістолярій, мемуаристика, автобіографічна поезія, дослідження літературознавців) з’ясовуються найголовніші етапи життєвої долі Кобзаря, виокремлюються чинники, що мали визначальний вплив на становлення світогляду, ідеалів поета, його особистості вцілому, психологічно тонко простежується складна еволюція життєтворчості поета. Життєвий шлях громадського діяча досліджується в широкому культурно-історичному контексті доби, а саме: у взаємозв’язках із Глухівським повітом, що дає можливість рельєфніше показати його долю, складність, драматизм. Особливо цікавим та результативним є намагання пошукових загонів подати багатогранний психологічний портрет Тараса Шевченка періоду перебування митця у Глухові та його околицях, а також пов’язати його душевну конституцію із колом однодумців, товариського округу.

У другому розділі дослідження дається вичерпна характеристика творчості Т.Г.Шевченка як майстра художнього слова, визначаються складові його неповторного, унікального поетичного світу: провідні мотиви, теми, образи поезій, що овіяні мотивом славної гетьманської столиці, світогляд автора, стильові особливості тощо. Аналіз творчості Кобзаря здійснюється в тісному зв’язку і Глухівським краєм, тонко і точно визначаються автобіографічні мотиви, ґрунтовно характеризуються психологічні аспекти його творчості.

У третьому розділі висвітлено питання про життєтворчість Т.Г.Шевченка в творчих надбаннях місцевих глухівських літераторів, творців-рукодільників тощо.

Таким чином, як бачимо, суть проекту «Т.Г.Шевченко і Глухівщина» і спрямована на вирішення двох гуманітарних задач – мистецької та освітньої (доносить програмний матеріал до учня, тим самим сприяючи більш глибокому розумінню матеріалу та водночас гуманітарному розвитку школярів). Даний проект передбачає візуалізацію навчального матеріалу, сприяє емоційному та моральному осмисленню прочитаного й побаченого, чим викликає зацікавлення не лише художнім твором, але й історією рідного краю. Проект цілком відповідає чинній програмі з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів та освітнім потребам школярів.

Дослідження свідчить про досконале оволодіння історією рідного краю, умінням розглядати твір у єдності змісту, форми та із життєписом Кобзаря.

Робота має чітку структуру і складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, переліку використаних джерел та додатків. Стиль і грамотність оформлення на високому рівні.

Рецензент Директор НВК А.П.Гриценко

Паспорт проекту

Назва проекту: «Т.Г.Шевченко і Глухівщина»

Вид проекту:

за тривалістю: середньої тривалості

за основною діяльністю: краєзнавчий, пошуково-дослідницький

за кількістю учасників: колективний

Клас, у якому проводиться навчальний проект: 5-6 клас

Вид контактування між учасниками: внутрішньокласний

Комплексність і характер контактів: міжпредметний проект

Навчальний предмет, у рамках якого проводиться робота з теми проекту: історія України, українська мова та література

Навчальні дисципліни, наближені до теми проекту: історія України, українознавство

Необхідне обладнання: довідник з історії України, аудіозаписи та відеозаписи про життєтворчість Кобзаря, документальні матеріали, публіцистика, мемуари, літературознавчі дослідження, фотографії тощо

Місце проведення: Слоутський НВК: загальноосвітня І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад «Золотий ключик» Глухівської районної ради Сумської області

Керівник проекту: Лихошапка Оксана Петрівна, вчитель української мови та літератури Слоутського НВК

Консультант проекту: Мовчан Оксана Володимирівна, вчитель історії Слоутського НВК

Ключове питання: Яким чином життєтворча нива славетного Кобзаря України була пов’язана із Глухівським повітом?

Значимість на рівні школи та соціуму:

робота над проектом сприяє поглибленню знань учнів про життєвий і творчий шлях Т.Г.Шевченка, а також про славні сторінки в історії нашого краю;
розвиває творчі здібності, пізнавальну самостійність учнів, комунікативно-мовленнєві вміння та навички;
виховує повагу до творчих надбань відомого митця в історії розвитку нашої держави.

Мета:

залучити учнів загальноосвітнього навчального закладу до краєзнавчої, пошуково-дослідницької роботи;
вивчити і дослідити, яким чином життєтворчість Кобзаря була пов’язана із Глухівським краєм;
актуалізувати й активізувати ментальний досвід школярів, залучивши їх до обговорення проблем, порушених у творчій спадщині Т.Г.Шевченка, котрі пов’язані із нашим краєм;
здійснити екскурсію шевченківськими місцями;
розвивати пізнавальні інтереси школярів, їх навички і вміння збирати, досліджувати, узагальнювати і систематизувати пошуковий матеріал, активізувати асоціативне мислення, творчу уяву і фантазію, навички виразного читання, а також формувати естетичні смаки;
створити умови для самовираження кожної особистості;
сприяти вихованню почуття співпереживання, шанобливого ставлення до надбань культури, поваги до життєвого і творчого шляху генія України, його творів, а також любові до рідного краю, його героїчної історії.

Реалізація поставленої мети потребує вирішення таких завдань:

сформувати пошукові загони серед учнів загальноосвітнього навчального закладу;
ознайомити дітей із проектною діяльністю та основними етапами її реалізації;
організувати пошукову роботу по збору матеріалів та інформаторів;
виробити вміння проводити дослідження, робити висновки та узагальнення;
силами учнів школи розпочати роботу над виданням друкованої збірочки творчих робіт «Т.Г.Шевченко та Глухівщина»;
підготувати відеоматеріал «Стежки життєвого шляху Т.Г.Шевченка в Глухівському краї».

Термін виконання: січень-лютий 2015 р.

Очікувані результати:

розширення світогляду учнів;
згуртування школярів шляхом змістовного спілкування, що відбувається в неформальній обстановці.

Кінцеві результати реалізації проекту:

створення відеорепортажу, видання збірочки творчих робіт учнів, презентація

Для дитини: інтерес до вивченого матеріалу, позитивна зміна самооцінки та ціннісних орієнтацій, розвиток творчих здібностей, ступінь задоволеності дитиною своїх потреб і інтересів, активність в реалізації проекту та удосконалення особистості, об’єктивність оцінювання власних дій і здатність відповідати за виконане завдання.

Для дитячого колективу: уміння приймати спільні рішення, колективно планувати роботу, розподіляти обов’язки, відповідально виконувати доручену справу і відповідати за своє слово, спільно підводити підсумки та аналізувати результати власної діяльності, вести колективний пошук потрібної інформації.

Методи реалізації:

дослідницько-пошукова робота;
спостереження;
групова співпраця; практична робота тощо.

Етапи реалізації:

І. Проблемно-цільовий

ІІ. Підготовчий

ІІІ. Збір необхідної інформації

ІV. Презентація

Можливі форми та критерії оцінки проектної діяльності: оцінювання, що відповідає вимогам, вміщених у програмах з української літератури

1 крок – Запуск проекту

Яким чином життєтворча нива славетного Кобзаря України була пов’язана із Глухівським повітом?

Давайте дізнаємось більше!

2 крок – Планування, розподіл обов’язків, аналіз зібраної інформації

Діти обговорюють, що над проектом можна працювати в групах, вирішують, що підсумком цієї роботи буде створений буклет, відеоматеріал та прещентація. Протягом місяця діти знаходять потрібний матеріал.

Один раз на тиждень підводяться підсумки: хто про що дізнався, джерела інформації, труднощі, що виникли під час підготовки.

3 крок – Захист проекту

4 крок – Колективний аналіз роботи

Обговорити в класі ідею проекту.
Розділити клас на пошукові загони, розподілити їх обов’язки.
За допомогою вчителя визначити джерела інформації.
Визначити форми представлення результату: виготовлення буклету, створення презентації та відеоматералу.
Скласти план дій:

кожен пошуковий загін готує інформацію і створює свою сторінку для буклету;
згідно плану дій презентує роботу.

Запросити гостей та продемонструвати перед ними результат проекту.
Оцінити роботу учасників проекту.

«ПІЗНАЙКИ»

МИ НА ВСЮДИХОДІ

ВИРУШАЄМ ВЕСЕЛО У ПУТЬ,

ЩОБ ЦІКАВО, ВЕСЕЛО Й ЩАСЛИВО

У КРАЇНУ ЗНАНЬ НАМ ЗАЗИРНУТЬ.

НА ШЛЯХУ СВОЄМУ МИ ЗУСТРІНЕМО

ПЕРЕШКОД БАГАТО І ЗАВДАНЬ,

З ПІСНЕЮ У МОВНИЙ СВІТ ПОЛИНЕМО –

ВІДПОВІДЬ ЗНАЙДЕМО ДЛЯ ПИТАНЬ.

ТОЖ, ДРУЗІ, ШВИДЕНЬКО,

ЗБЕРЕМОСЯ МИ В ПУТЬ,

ЩОБ У СКАРБНИЦЮ ЗНАНЬ

ЩЕ РАЗ ЗАЗИРНУТЬ.

$Описание: C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\фотогр\SAM_2237.JPG$ «Літературоквест»

Голова загону: Суглобова А.

Представники:

Кримова А.

Бондаренко А.

Казьоха О.

«Журналоквест»

Голова загону: Безделова Н.

Представники:

Супрунова Н.

$Описание: C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\фотогр\SAM_2236.JPG$ «Екскурсоквест»

Голова загону: Кримова А.

Представники:

Безделова Н.

Ащаулов В.

Ащаулов Р.

«Юний письмоквест»

Голова загону: Бандурова І.

Представники:

Журомська А.

Василенко В.

№	*ДАТА РЕАЛІЗАЦІЇ*	*ЗМІСТ ЗАВДАННЯ*	*ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОЕКТУ*
1	13.01.2015	Прес – конференція стосовно створення проекту «Тарас Шевченко і Глухівщина»	Лихошапка О.П.
2	14.01-29.01.2015	Робота з додатковою літературою, підбір матеріалу до проекту	Лихошапка О.П. Весь клас
3	30.01.2015	Радіогазета «Глухівщина і життєтворчість Кобзаря»	Лихошапка О.П. Кримова А. Безделова Н.
4	03.02..2015	Зустрічі з місцевими літераторами та проведення бесід з ними	Лихошапка О.П. Суглобова А. Ащаулов В.
5	04.02.2015	Гра – конкурс: «Пізнаємо образ Кобзаря у піснях місцевих поетів та композиторів»	Лихошапка О.П. Кримова А.
6	08.02.2015	Екскурсія до краєзнавчого музею	Лихошапка О.П.
7	10.02.2015	Літературні читання з використанням елементів театральної композиції «Тарас Шевченко і сьогодення Глкухівщини»	Лихошапка О.П. Весь клас
8	13.02.2015	Урок – погляд: «Відображення історичної долі Глухова у творчості Кобзаря»	Лихошапка О.П.
9	15.02.2015	Візит до бібліотеки «Тарас Шевченко в історії Глухова та житті його літераторів»	Лихошапка О.П. Супрунова Н.
10	17.02.2015	Проведення конкурсу: «Я – майбутній літератор Шевченко»	Лихошапка О.П.
11	27.01.2015	Перегляд кінофільму: «Глухів – гетьманська столиця»	Лихошапка О.П.
12	29.01.2015	Зустріч з істориками та екскурсоводами Глухівського національного заповідника	Лихошапка О.П. Весь клас
13	03.02.2015	Засідання круглого столу «Як я створю проект: Тарас Шевченко і Глухівщина»	Лихошапка О.П. Весь клас
14	20.02.2015	Звіт дослідницьких груп проекту	Весь клас

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗЕМЛЯ, ЯКУ СХОДИВ ТАРАС: ПРО ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК Т.Г.ШЕВЧЕНКА ІЗ НАШИМ КРАЄМ

1.1. Хроніка перебування Кобзаря у Глухівському повіті

1.2. Коло кращих побратимів Тараса Шевченка на Глухівщині

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Глухів і Глухівщина у творчих надбаннях Кобзаря

2.1. Образ історичних місць та околиць глухівської землі у творчій спадщині Кобзаря

2.2. Мовностилістичні особливості поетичного доробку митця, присвячених славнозвісній глухівській землі

Висновки до розділу 2

Розділ 3. І все таки Глухів мовить про Шевченка

3.1. Життєтворчість поета в творчих набутках глухівчан

3.2. Тарас Шевченко в житті вихованців навчальних закладів гетьманської столиці

3.3. Вшановуймо минуле для сьогодення та майбутнього

Висновки до розділу 3

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Процес національного відродження, який переживає сьогодні Україна, охоплює всі сфери суспільного буття, всі форми суспільної свідомості. Він безпосередньо стосується виховання патріотичних почуттів, особливо у підростаючого покоління. Зараз чимало робиться для заповнення «білих плям» в історії розвитку української літератури, мови, культури, насамперед через повернення в лоно насильно вилучених із неї й незаслужено забутих широкому загалу визначних її творців, діяльність яких, має непересічне значення для розвитку національної самосвідомості.

Таким чином, знання історії рідного краю та любов до нього формують високі громадські почуття. Жителям кожного села, міста та району притаманна гордість за свою батьківщину, за її видатних людей у всіх сферах корисної діяльності, а також за зв’язки з нею прославлених представників. Скажімо, таких як Тарас Шевченко. Хіба не пишаються глухівчани тим, що він під час трьох відвідин України бував і в колишній гетьманській столиці, де набирався наснаги, творив, мислив, відпочивав, любуючись чудовою природою цього краю, його працьовитими людьми, цінними надбаннями їх рук та духу?

Однак, як бачимо, навіть негативні з точки зору сьогодення результати попередників мають важливе значення для сучасних дослідників, оскільки змушують задуматися над причинами невдач, переконують переглянути у необхідності певні теоретичні та методологічні засади, на яких ґрунтувалася історико-філософська наука для дослідження певних періодів історії України, так і при висвітленні та оцінці ідейно-теоретичної спадщини окремих представників українського літературного процесу. Останнє стосується творчості Тараса Шевченка, адже, незважаючи на значну літературу, присвячену спадщині Кобзаря, багато з того, що написано, аж ніяк не можна сьогодні задовольнити не лише професійних шевченкознавців, а й усіх тих, хто просто цікавиться творчістю поета. Тому, не випадково тема «Т.Г.Шевченко і Глухівщина» цікавить багатьох дослідників, зокрема краєзнавців, упродовж майже останніх десятиліть. Ще з середини 20-х років стали з’являтися статті про тісні зв’язки Великого Кобзаря із глухівською землею, такі як «До перебування Т.Г.Шевченка на Сумщині» («Вісті», 11 березня 1925р.), «Т.Г.Шевченко на Слобожанщині» («Коммунист», 1926, №5-7) тощо. Цінним є те, що деякі статті містять спогади нащадків родин, з якими спілкувався Тарас Шевченко. Так, в останній із названих статтей використана розповідь Афанасії Огієвської – дочки тих Огієвських, з якими Шевченко зустрічався в Кролевці та Глухові у 1859 році.

З середини 90-х років тема «Шевченко та Глухівщина» стала об’єктом систематичних досліджень. У її розробці велику роль відіграли такі краєзнавці, як Ю.Ступак, І.Рябченко, В Дудченко, Г.Нудьга, П.Кисиленко та ін..

Нині ми маємо актуальне питання про висвітлення зв’язків Тараса Григоровича Шевченка із колишньою гетьманською столицею. Воно охоплює різноманітні аспекти: і перебування Шевченка на глухівській землі, і відображення вражень в літературній та малярській творчості Великого Кобзаря, і його особисті стосунки та зв’язки з вихідцями та жителями Глухівського повіту, і відгуки про нього в місцевій народній творчості, і вплив на неї шевченківської поезії, і відтворення образу Шевченка в творах місцевих професіональних та самодіяльних митців, і наукові та науково-популярні праці про життєтворчий шлях поета, а також вшанування його пам’яті на Глухівській землі. Переважно - це статті в періодиці, мережі Інтернет. Проте, зараз стало популярним ЩЕ Й апелювати до поезії чи прозової спадщини митця чи посилатися на його громадську позицію, артикульовану в творчій спадщині, присвячену висвітленню проблем колишньої гетьманської столиці. Вказуючи саме на глибокі знання літератора у сфері історії українського народу, дослідники підкреслюють, що поет обирає найтрагічніші сторінки для відтворення минулого нашого краю в канві художнього полотна. Однак, Істотну увагу приділено ще й вивченню хронотопу поезій, ціннісному осягненню минулого у віршах. Це є своєрідною вказівкою на історіософський тип мислення Кобзаря. Тому, в сучасних умовах й з’ясовується питання стосовно системного вивчення спадщини Тараса Шевченка з урахуванням психології творчої індивідуальності митця, його світоглядно-естетичних засад, аналізу літературно-критичної спадщини, що водночас розкриває ширші можливості для поглибленого розуміння особливостей світосприйняття митцем нашого краю. Хоча, упевнено нині можемо констатувати те, що хроніка перебування Тараса Шевченка у нашому краї як літературознавчий феномен ще недостатньо висвітлена. У зв’язку із цим, і вибір теми поректу «Тарас Шевченко і Глухівщина», як і формулювання проблеми дослідження, зумовлено наявністю вказаної лакуни у загальному корпусі текстів, які стосуються вивчення та потрактування творчого доробку митця. Це власне і слугує запорукою актуальності теми учнівського проекту.

РОЗДІЛ 1. ЗЕМЛЯ, ЯКУ СХОДИВ ТАРАС: ПРО ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК Т.Г.ШЕВЧЕНКА ІЗ НАШИМ КРАЄМ

Хроніка перебування Кобзаря у Глухівському повіті

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

В. Симоненко

У життєпис нашого національного генія, видатного поета і художника міцно і назавжди увійшла древня земля Глухівщина. Вперше Тарас Григорович Шевченко побував тут на початку лютого 1844 року, коли повертався з України до Петербурга через Москву (див. Додаток 1). То був час його першої подорожі по рідній українській землі. Отож перед своїм другим візитом до гетьманської столиці Кобзар мав друзів серед його мешканців. Тарас Григоровч зазначає: «Я задал себе такой вопрос: а что если у моего приятеля в Глухове, на котрого я надеюся, как на каменнную стенну, не случится денег, что я тога стану делать? Правда, у меня в Глухове есть и другой приятель, на котрого наверняка можна рассчитивать, потому что он одной фарфоровой глині продает тисяч на сто в продолжении года, так как на него не понадеяться? Но дело в том, что он нап на всю губу как говорится». Тим «паном на всю губу» був поміщик Іван Михайлович Скоропадський, який в селі Полошки Глухівського повіту видобував високоякісну каолінову глину (див. Додаток 2). З ним Кобзар міг познайомитися дійсно 1844 році, коли прямував до Петербурга через Москву. Знайомство Шевченка із І.М.Скоропадським могло статися і в Григорівці Конотопського повіту Чернігівської губернії, яку поет відвідав, як стверджується в деяких шевченкознавчих розвідках, у 1843 році.

Т.Г.Шевченко зупинився в Глухові 1845 року не у заможного пана, а у ротмістра в отставке» Віктора Олександровича. Деякий час перебував у його маєтку. До цього часу на Глухівщині побутують перекази, що тим маєтком поблизу Глухова, де зупинявся Шевченко, був хутір Білявщина, а його власником – пан Білявський, до якого наш Кобзар заїздив двічі.

1845 року Шевченко з великим інтересом оглядав історичні пам’ятки Глухова: Миколаївську церкву, збудовану ще в другій половині XVII століття; шукав тімісця, де знаходились палац гетьмана України /1708-1722/ Івана Скоропадського, будинок малоросійської колегії та інші відомі місця Глухівського повіту (див. Додаток 3). При цьому Тарас Григорович не був байдужим, непоінформованим споглядачем. Існіють навіть достовірні відомості про те, щро в березні 1845 року Тарас Григорович, закінчивши Академію художеств вирушив з Петербурга в другу подорож на Україну. Першу на Україні зупинку для ночівлі Тарас зробив в селі Есмань (тепер с.Червоне Глухівського районеу). Там тоді була поштова станція. Далі шлях ішов через Глухів, Тулиголове, Кролевець, Алтинівку.

Востаннє Шевченко перебував у Глухові проїздом 26 серпня 1859 року. Завершивши третю подорож по Україні, поет прямував через села Глухівщини: Тулиголове, Обложки, Есмань до Москви та Петербурга (див. Додаток 4). В Глухові на короткий час зупинявся на квартирі Дмитра Петровича Огієвського /1810-1871/, чоловіка Глафіри Матвіївни Лазаревської, з братами якої був у надзвичайно теплих, дружніх стосунках. До цього часу постать Огієвського належним чином не висвітлена в шевченкознавстві. Д.П.Огієвський того далекого 1859 року був останнім з тих, з ким довелося Шевченкові розмовляти на рідній українській землі. Двома роками згодом тим же шляхом, але у зворотному напрямі, везли тіло Кобзаря. На початку травня 1861 року мешканці Глухівського повіту з великим сумом, невимовним болем зустрічали і оплакували домовину Шевченка.

Навесні 1840 року в Петербурзі Шевченко познайомився з Миколою Андрійовичем Марковичем, уродженцем села Дунайці колишнього Глухівського повіту. Цьому знайомству допоміг перший видавець «Кобзаря» П.І.Мартос. У своєму щоденнику, рукопис якого зберігся до нашого часу, Маркевич записав враження від зустрічей з поетом у Петербурзі і на Україні. Уважно ставився до глухівчанина Шевченко, який в Петербурзі 40-х роківчасто бував на літературно-музичних вечорах, влаштовуваних приятелем.

Товаришами Тараса Григоровича були уродженці містечка Вороніж Глухівського повіту Пантелеймон Олександрович Куліш \1819-1897\ та Петро Омелянович Чуйкевич \1818-1874\. Їх стосунки із Шевченком добре відомі. Загальновідрмим є той факт, що із Шевченком Куліш познайомився ще 1843 року в Києві, разом брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. В ті часи, коли Кобзар відбував тяжке десятирічне заслання в далеких від його рідної України казахських степах, коли твори Шевченка найсуворіше було заборонено друкувати, Куліш все ж спромігся вмістити в підготованих ним «Записках о Южной Руси» поему Тараса Григоровича «Наймичка» (звичайно, без вказівки на автора твору), а в «Граматці» - окремі його твори з циклу «Псалми Давидові». Наш земляк завжди намагався порадувати Шевченка надісланням книг, в тому числі і власних.

В особі П.О.Чуйкевича, який також був причетний до справи Кирило-Мефодіївського товариства, Шевченко знайшов глибокого знавця і цінителя українських народних пісень. Протягом всього життя П.О.Чуйкевич високо шанував творчість Кобзаря.

Під час перебування у Глухові Тарас Шевченко зупинявся перепочити у Д.П.Огієвського. І зрозуміло, чому саме у нього. Адже сюди завернули Іван та Федір Лазаревськи. Про цю сімю ще в березні 1858року записав у своєму щоденнику так: «На удивление симапатические ети прекрасные братья Лазаревские, и все шесть братьев, как один, замечательная редкость». Такою ж чудовою, «симпатическою» людиною була їх сестра, про яку, безумовно, пішламова, коли подорожні завітали до Д.П.Огієвського. Згодом Шевченко подарував Глафірі Матвіївні «Кобзар» 1860 року видання з власноручним написом.

На початку квітня 1858 року в Петербурзі поет познайомився з глухівчанином Данилом Каменецьким, який близько 1852 року здобував оосвіту у Новгород-Сіверській гімназії. Його рукою були написані листи Шевченка до шефа жандармів В.Долгорукова, голови цензурного комітету І.Делянова, з клопотанням про дозвіл видати поетові твори. З 1857 до 1862 року Каменецький завідував друкарнею П.Куліша в Петербурзі. Його портрет Каменецький ввів до першого випуску літографованих «Портретов украинских писателей», що побачив світ 1860 року в Петербурзі. У цього глухівчанина збереглися автографи Шевченкових творів «Тарасова ніч», «Перебування», «До Основяненка», «Гамалія», «Марку Вовчку» та ін.. він виконував деякі доручення поета, до його «Щоденника» записав народну пісню «Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька».

26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року поета не стало. Друзі й шанувальники Т.Шевченка вирішили перевезти його прах з Петербурга в Україну. Першим українським населеним пунктом, який привітав тарасову труну, була Есмань (нині с.Червоне), затим Глухів, потім Кролевець.

Коло кращих побратимів Тараса Шевченка на Глухівщині

… На одно діло їх дружба душу положила….

В.Терлецький

Як би там не змінювалось суспільство, все одно протягом тисячоліть залишаються одвічні цінності, які мають велике значення для людей усіх поколінь, конфесій та культур. Однією з таких одвічних цінностей, безумовно, є дружба. Люди дуже часто вживають це слово у своїй мові, тих чи інших людей називають своїми друзями. Так і відомий всьому світові митець кращих своїх глухівських побратимів називав «справжніми товаришами». Саме від них в багатьох випадках і залежала доля Кобзаря. Констатуємо тут те, що на життєвому шляху Шевченка на славній глухівській землі, хоча декілька разів і зустрічався старець Досифей, то його земляк, Пантелеймон Куліш, пройшов поруч з поетом до останніх днів його страдницького життя.

В сучасних умовах тепер ми не можемо на жаль на справді довести, скільки було тут побратимів, але з меморіальних документів, літературознавчих розвідок дізнаємось про це. Однак, як засвідчується, кращих побратимів на території гетьманської столиці було лише тільки два.

Не претендуючи на аналіз майже двадцятилітніх взаємин Шевченка і Куліша, зупинимось лише на окремих їх епізодах, які свідчать про дружбу, глибоку повагу, захоплення і водночас про гострі ідейні розходження, психологічний антагонізм.

Загальновідомим є той факт, що саме Глухівщина ввжається батьківщиною побратима Шевченка – Пантелеймона Куліша. Вперше вони зустрілися і на все життя зійшлися в Києві 1843 року. Ось як він змальовує їх першу зустріч у червні 1843 року. Одного разу до нього на квартиру завітала людина в полотняному одязі й з дитячою безпосередністю мовила: «Здорові були! А вгадайте — хто?». Відповідь була безпомилковою. За цим пішли нескінченні розмови, спілкування і вдень, і вночі, спільні мандри, співання народних пісень, у яких обоє кохалися. Дружба спалахнула відразу, і перші роки була майже безхмарною. Саме в цей період Шевченко створює портрет П. О. Куліша (залишився незакінченим), а останній в свою чергу малює Кобзаря: на одному примірнику «України» за 1843 рік рукою Куліша накреслено зображення сплячого Тараса Григоровича. Згадуваний вже тут М. В. Шугуров в опублікованій в журналі «Киевская старина» за вересень 1899 року статті свідчить, що у вдови Куліша (уродженої Білозерської) — української письменниці Ганни Барвінок — серед інших малюнків чоловіка зберігався невеликий портрет Шевченка, виконаний пером. Відносини між ними встановилися відразу і до того ж були щирими, дружніми, то часом суперечливими, протилежні з погляду на суспільні явища, той чи інший історичний факт. Та єднало їх непідробне бажання бачити отчий край вільним, незалежним. Саме у січні 1847 року Куліш запрошує Шевченка старшим боярином на своє весілля з О.М.Білозерською. Молоде подружжя вирішує допомогти поетові, щоб він виїхав за кордон, побачив світ, зокрема пожив років зо три в Італії, де б міг удосконалювати свою майстерність художника. Та не судилося: Шевченко був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Наскільки це бажання Пантелеймона Куліша та його дружини Олександри було щирим і твердим, засвідчує лист воронежця до Тараса Шевченка понад десятиліття згодом: « А в мене була така думка, щоб тебе за границю спровадити, і щоб ти ширше світу поглянув. Ся думка була в мене і в 1847 годі, коли ти не забув, - так тоді Микола (російський цар) не дав доброго діла вчинити».

П. О. Куліш надзвичайно захоплювався творчістю свого великого друга, переписував і розповсюджував його вірші, сам пам'ятав їх не гірше за «Отченаш»; відчував, що Шевченко «подає надії грандіозні», називав його «Кобзарем з кобзарів», «генієм слова», «національним пророком», «останнім українським менестрелем», «найбільшим поетом на всю Слов'янщину», порівнював з Пушкіним. Усі ці відгуки можна знайти в спогадах Куліша. Але там же ми з прикрістю і обуренням наразимося на рядки, в яких уродженець Вороніжа самовдоволено і гордовито розповідає, що він, «аристократ», «пан на всю губу» (це при неписьменній матері, постійній матеріальній скруті, а то й просто бідності), запросив до себе шафером «мужицького сина», плебея, чий норов він зносив «ради таланту». Пізніше 1857 року У «Записках Южной Руси» Куліш вміщує поему Шевченка «Наймичка», не вказуючи ім’я автора, бо поет ще перебував на засланні. Відомим стає тут і те, що Пантелеймон Олександрович дарував Шевченкові чимало своїх творів. Особливо сколихнула Кобзаря фольклорно-історіографічна збірка «Записки о Южной Руси». «Она мне, - писав Шевченко, - так живо, так волшебно наповнила мою прерасную бедную Украину, что я как будто би с живими бесідую…». Саме ось це спілкування, з цим так званим побратимом і бачиться найкраще. Час доніс до нас 17 листів Пантелеймона Куліша і, на жаль, лише тільки чотири – тараса шевченка. Ідеться в них здебільшого про головне спрямування їхнього життя – літературну роботу. Саме Куліш помагав йому друкувати твори та впливати на тематику творчості. Погляди Куліша та Шевченка не завжди збігались. Але й Куліш, і Шевченко мали спільну мету, спільну мрію. Вони хотіли бачиш Україну незалежною політично та духовно, український народ — щасливим і національно свідомим, а українську культуру — самобутньою.

Шевченко був категоричним та непримиренним до царату, до зневаги, яку висловлювали стосовно України. Куліш був більш толерантним, його дещо лякали полум’яні виступи Шевченка проти існуючого режиму. Але особиста позиція кожного з цих видатних діячів зумовлена передусім їхнім життєвим шляхом. Нам відомо, що Шевченко до 24 років був кріпаком, а Куліш народився у вільній козацькій родині, мав змогу вчитися та розвиватися. Шевченко пережив на класному досвіді знущання панів, тяжку працю та безправ’я, принизливе ставлення деяких петербурзьких діячів до його минулого. Усе це глибоко ранило Кобзаря, ці душевні рани не загоїлися до самої смерті Шевченка

Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були членами Кирило-Мефодіївського братства, а за свою творчість були засуджені Миколою на заслання з майже однаковими вироками. «Запретить писать и сослать на службу в Вологду», — такий вирок винесли Кулішеві. Але ні Куліша, ні Шевченка не зламало заслання та гоніння. Вражаючи нас своєю прямотою та сміливістю, кожен по-своєму, згідно зі своєю вдачею та поглядами, не припиняв ні на мить боротися за долю народу.

Відомо, що Шевченко спілкувався з Кулішем, був боярином у нього на весіллі, глибоко шанував творчу діяльність Куліша. Тарас Шевченко оцінив і «Чорну раду». Ось що він пише Кулішеві про його роман: «Спасибі тобі, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».

Навіть у «Слові над гробом Шевченка» уродженець Глухівщини дав клятву виконувати «великий і святий завіт» поета – йти його шляхом, не несучи зерно неправди за собою. Після смерті Шевченка, то часом звертаючи з указаного нашим поетом-генієм шляху, то знову стаючи на нього, всього себе без останку віддав українському красному письменству протягом 36 років. Навіть Микола Зеров пізніше про це побратимство напише:

І навіть в смертних муках агонії

В повітрі пише ще його рука

Ще одним побратимом на Глухівщині для Тараса Шевченка був Петро Чуйкевич. З Петром Чуйкевичем Шевченко познайомився влітку 1843 року через П.Куліша, родичем якого той доводився. Чуйкевич був людиною демократичних переконань і співчував ідеям, які висували кирило-мефодіївці. Не випадково пізніше він був навіть арештований у справі товариства, але звільнений за браком доказів. Звичайно, в ці роки Чуйкевич міг бувати у Глухові рідко. .

БО після закінчення 1843 року Київського університету П.О.Чуйкевич був призначений викладачем латинської мови у Ровенську гімназію. Як учитель він користувався повагою учнів, дбав про знання предмету, ставився до учнів краще, ніж інші. М.Костомаров, який, прибувши сюди через рік, зблизився з Чуйкевичем. Він так відгукувався про нього в листі: «Учитель латинского язика Чуйкевич, родственник Кулеша, поёт прекрасно малороссийские песни, любит их и выше прочих по взгляду». На початку 1846 року Чуйкевич увійшов у конфлікт з директором гімназії П.О.Аврамовим (це пов'язано з інцидентом щодо покарання учня Казиміра Піотровського), і це було чи не основною причиною переведення його влітку того ж року на посаду молодшого вчителя географії Кам'янець-Подільської гімназії.

Тарас Шевченко зустрівся з П.Чуйкевичем на початку своєї подорожі. Очевидно, напередодні вони тримали якийсь зв'язок між собою — чи то безпосередній (може, листувались), чи то через Куліша. Як свідчення поваги й довіри до гімназійного вчителя можемо розцінювати той факт, що у Глухові рукою Чуйкевича записано в альбом Т.Г.Шевченка три народні пісні — «Пливе щука з Кременчука» (дата — 3 жовтня), «Зійшла зоря ізвечора», «Ой Кармалюче, по світу ходиш». П. О. Чуйкевич був добрим знавцем народної творчості, фольклорні записи він здійснював і під час учителювання в Ровно. Щодо згаданих пісень, то вони, як зазначає М.Дубина, були на той час однаково популярні і на Поділлі, і в багатьох місцевостях Волині. Розвиваючи далі таку думку, зробимо логічне припущення – П.Чуйкевич міг записати ці пісні й на Роменщині

П.Чуйкевич усього за два з половиною місяці до зустрічі з Т. Шевченком покинув Глухів. Він був останнім із Шевченковнх знайомих, з ким бачився поет перед відвіданням Глухівщини. Отже, від нього Кобзар міг одержати інформацію не тільки про фольклорно-етнографічні традиції краю, а її конкретні поради щодо побутової сторони наступної поїздки на Батьківшину.

Отже, як бачимо, на основі вище сказаного можна зробити ряд принципово важливих висновків про характер стосунків між поетом та його побратимами. Саме зустріч з ними і стала переломним моментом в розвитку суспільно-історичних поглядів Кобзаря.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Осмислення життєтворчості славних діячів, доля яких пов’язана із нашим краєм, актуалізувалося в ХХІ ст. Однак звернення до цієї важливої теми мали фрагментарний і ситуативний характер, а життєдіяння Кобзаря як цілісний феномен якщо й аналізувався, то лише в дослідженнях історико-психологічного характеру. На сьогодні актуальним є дослідження стосовно хроніки перебування Тараса Шевченка у нашому краї, позаяк постать і творчість українського письменника посідають помітне місце в українському літературному процесі й викликають літературознавчий дискусійний резонанс.

Тарас Шевченко – це письменник, котрий особливо болісно сприймав тогочасні реалії. Травматична дійсність спричинила внутрішню катастрофічну ситуацію митця, відтворила межу душевного випробування. Таким чином, українська катастрофа постала пограничною ситуацією всього його життя, з якої єдиним позитивним виходом могла бути творчість. Життєвий і творчий шлях Кобзаря вважається проекцією внутрішнього стану, продуктом катастрофічної свідомості митця, намаганням подолати страхітливе і трагічне розщеплення власної душі та уникнути божевілля.

Таким чином, такі переломні моменти, і пов’язали життя Кобзаря із нашим краєм. Тому тепер упевнено можемо констатувати, що проблема життєтворчості Тараа Шевченка на Глухівщині існує як цілком конкретна і потребує серйозного дослідження. Такий підхід до дослідження взаємозв’язків поета із нашим краєм дає підстави ввести в загальний контекст і творчі надбання Кобзаря.

РОЗДІЛ 2. ГЛУХІВ І ГЛУХІВЩИНА У ТВОРЧИХ НАДБАННЯХ КОБЗАРЯ

2.1 Образ історичних місць та околиць глухівської землі у творчій спадщині Кобзаря

Чимало можна назвати міст і сіл Глухівщини, в яких бував Тарас Шевченко або навіть писав у своїх поетичних надбаннях. Хоча б де не бував Шевченко, він прославляв себе як справжній краєзнавець-дослідник: вів дорожні записи, намагався змалювати місцевість, де зупинявся, чи невеличкий малярський етюд, цікавився промислами, і історико-культурною спадщиною краю. На жаль, до сьогодні нам невідомі його мистецькі роботи про наш край, зате Глухів і Глухівщина описані в його поетичних та прозових творах. Зокрема, здійснюючи подорожі Україною, Кобзар не лише вивчає, описує, але й популяризує історію і культуру свого народу, відтворює історичні події у свої творчих надбаннях. Справді, господар Корчми Туман, і підтвердив спостеження Шевченка стосовно мови, звертаючись до візника Єрмолая, який підвозив поета: «Чого ж ти там стоїш, московська вороно, чому не заїджаєш?» - и он пошел отворять ворота корчми» («Капитанша»). У вищезгаданій повісті митець детально описує краєвиди околиць м.Глухова: «Не доежая верстви две до города Глухова, в правой стороне от большой дороги, чернееет небольшая березовая роща, и к етой росице вьться маленькая дорожка….»

Глухів цікавив поета своєю місією в історії України, насамперед як однієї із її столиць. Безумовно, Шевченко добре знав історичне минуле своєї вітчизни, ознайомившись із п’ятитомною «Історієї Малороссії» нашого земляка, уродженця села Дунайці, миколи Маркевича. Тараса Григоровича, очевидно, глибоко розчарувало те, що він побачив: «Напившись чая, мы погуторили еще немного, оделис и поехали в горд, в исторический Николаевский собор «Деяния» слушать.. Погода (что весьма редко случается в ето время года) стояла хорошая, улицы были почти сухи, и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского…

Но где же ета площадь? Где етот дворец? Где коллегия со своим кровожадным чудовищем – тайною канцелярною? Где ето все? И следу не осталось! Странно! А все ето так недавно, так свежо! Сто лет каких-нибудь мелькнуло, и Глухов из резиденции малороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком.

Благовест к обедне прервал мои невеселые вопросы, и я, перекрестяся, пошел в Николаевскую церковь, один единственный памятник времен минувших».

Тарас Шевченко наче б споглядає панораму «міста древньої краси», пильно вдивляється в архітектурний обрис колишньої гетьманської столиці.

«За пологой линей косогора, на самом горизонте в фиолетовом тумане едва рисовался город Глухов». Це – з повісті «Капітанша», в якій Кобзар малює Глухів сорокових років дев’ятнадцятого століття. А цей уривок, майже хрестоматійний, знайомий нам з іншого: «… я пошел шляться по городу, отискивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская колегія и где стоял дворе гетмана Скоропадского. Та мусимо ще тут наголосити, що поет, не називаючи прізвище, вів у «Капітанші» мову не про «власника фабри ки фарфорових виробів», як тлумачили автори приміток до цієї повісті, а того «пана на всю губу» з Глухівщини, на землі якого лежав кар’єр, де видобувавалась в ті часи високоякісна каолінова глина, так звана «глухівка». Існують навіть достовірні відомості про те, як у даній повісті митець згадує: «мы с Ермолаем коротали и врекмя и дорогу до самой Есмани (первак станция Черниговской губернии)». Та повернімося знову до даного тексту повісті. Зробивши разюче і слушне народознавче повідомлення-порівняння, накидавши ескіз картини рідного українського побуту, природи, Тарас Григорович переносить читача «верствы две или три за Эсмань» в « серый бревенчатый с крепкими воротами постоялый двор», в «белую, под соломенной крышею, между вербами, корчму». І не утримується від того, щоб не навести почуту ним ще в дитинстві пісню:

Ой, у полі верба

Під вербою корчма.

Замислюючись над його рядками: «Засветло можно было бы еще приехать в Глухов, но мне так понравилась эта корчма, что я спросил Ермолая остановиться в ней и переночевать, на что он охотно согласился». Навіть читаючи інші твори поета і знаходячи в них також описи корчми, розмірковуєм: чого ж у них більше – чи від народної пісні, чи від баченого на Глухівщині?

На верстовім шляху в полі

Корчма під вербою

Стоїть собі в холодочку,

Згадував пет у 1849 році на далекому о.Кос-Арал у поемі «Якби тобі довелося». В її наступних рядках:

А попід корчмою

Сидять в путах арештанти.

Трохи одпочити

Позволенобідолагам

Та води напитись, -

Бачиться нам ця корчма на Глухівщині, на поштовому тракті Київ-Москва, яким частенько вели засланців – «невольників убогих у Сибір»

Окрім повісті «капітанша», поет згадує Глухів у поемах «Сон», «Іржавець»:

….І здалека

Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,

З гармати стрельнули.

Зокрема для поеми «Сон» «у всякого своя доля» поет творчо використав добре відому йому історичну пісню «У Глухові у городі». Патріотично звучать рядки його поеми:

Із горда із Глухова

Полки виступали

З заступами на лінію,

А мене послали

На столицю з козаками

Наказним гетьманом.

Констатуємо навіть і те, що про історичні події про обрання у Глухові 1708 року з веління Петра І нового гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського зображені у поемі наступній, котра має назву «Іржавець»:

І здалека

Запорожці чули

Як дзвонили у Глухові,

З гармати ревнули.

Як погнали на болото

Город будувати.

Як плакала за дітками

Старенькая мати.

Шевченко був добре обізнаний з історичними подіями того часу: а саме з обранням у Глухові нового гетьмана Івана Скоропадського, з колесуванням, четвертуванням,садженням на кіл таких синів України, як Антін Гамалія, які прагнули під кермом Мазепи бути вільними у вільній самостійній державі.

Є підстави припускати, що, буваючи у Глухові або шугаючи думкою до міста-столиці гетьманщини, Шевченко міг згадати видавця свого Кобзаря, ниточки їхніх зв’язків і тягнуться із Глухова. Саме П.І.Мартосу поет присвятив поему «Тарасова ніч»:

Булаколись гетьманщина,

Та вже невернеться!

Було колись – панували,

Та більше не будем!

Тіїслави козацької

Повік не забудем!

Особливу увагу приковують такі рядки цього твору:

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько!

Вони своїм змістом перегукуються з рядками про Глухів у повісті «Капітанша»: «Где это? И следу не осталось! Странно! А все ето такнедавно, так свежо!».

Одним із приятелів молодого Т.Г.Шевченка був Микола Андрійович Маркевич, уродженець села Дунайця на Глухівщині, в свій час відромий український історик, письменник і етнограф. Йому Тарас Шевченко присвятив поезію «Н.Маркевичу» («Бандуристе, орле сизий…»). Маркевич же поклав на музику шевченківського вірша «Нащо мені чорні брови», який став народною піснею.

Отож, як виявляється, славну гетьманську столицю на всю Україну оспівав і сам Тарас Шевченко. Навіть з його творів ми черпаємо і до сих пір ті історичні відомості, котрі залишаються таємничими протягом декількох уже століть.

2.2 Мовностилістичні особливості поетичного доробку митця, присвячених славнозвісній глухівській землі

Багатовимірність сучасного світу знаходить своє мовообразне відображення у творах національної літератури кожного народу. Яскраво й виразно це відбувається у творах митців слова через характерні мовнопоетичні стильові форми, які є зовнішніми виявами внутрішнього світоглядного та естетичного потенціалу автора.

У художніх творах відбиваються процеси, характерні для певного етапу розвитку літературної мови. Саме тому опис окремих ідіостилів митців української літератури є необхідною складовою загального дослідження історії національної художньої мови. Традицію її вивчення започаткували В.Ващенко, В.Виноградов, І.Білодід, В.Григор’єв .

На сьогодні серед вітчизняних лінгвістів мову і стиль окремого автора вивчають К.Голобородько, Л.Дударенко, І.Зінченко, Н.Князєв, Т.Коляда, Є.Концевич, Л.Краснова, О.Муромцева, Л.Пустовіт, О.Семенюк, Л.Ставицька, Н.Сологуб, Л.Савченко, О.Таран й ін.

Тривалий час в теорії й практиці аналізу літературного твору провідною була концепція зображувально-виразових засобів, яка не враховувала цього поняття. Тому певне мовне явище (епітет, метафора, порівняння й ін.) розглядалось як щось автономне та самодостатнє. Тим самим ігнорувалися загальні закономірності мистецтва словесної творчості, органічна особливість якого полягає у зіставленні життя з ідеальним уявленням про нього, що характеризує всі сфери суспільної свідомості та практичної діяльності людини.

Саме вербалізований досвід, знання, культура, які нагромаджує етноспільнота, створюють своєрідну формулу володіння світом, якою й користується митець, розвиваючи її й наповнюючи новою культурологічною сутністю.

Творче самоствердження поетів на мовно-ментальному рівні, особливості націєтворчих процесів, історіософські погляди й концепції передбачали збереження виразних ознак національного мовмислення. Оскільки в науковому дискурсі існує теорія про дві моделі художнього світу – концептуальну й мовну, то проаналізуємо художнє мовлення Тараса Шевченка, присвячене описам гетьманської столиці у площині обох підходів. З огляду на зазначене, завданням дослідження підрозділу буде висвітлення історіософських концепцій у творчій спадщині Кобзаря через призму художнього мовлення митця.

У творчості літератора, присвяченій глухівським місцям, можна прослідкувати розмаїття естетичних і світоглядних пошуків, історіософські концепції, особливості націєтворчої проблематики, помітні зрушення в тематичному доробку, новаторство поетики й стилю. Дослідження мовного аспекту ідіостилю поета дозволяє уявити індивідуальну неповторність письменника через аналіз вербально-естетичної художньої картини світу. Визначними рисами творчої індивідуальності поета дослідники називають:

масштабність мистецького мислення;
громадянський пафос;
філософську глибину й високу культуру поетичної думки.

Закономірністю мовної системи у творчій спадщині Тараса Шевченка справедливо вважають гармонійне поєднання традицій попередників із новаторством українського поетичного мовлення.

Як відомо, літератор був безстрашним і непримиренним до виявів несправедливості, зла, що яскраво відобразилося на художньому мовленні.

Студіювання творчого доробку Кобзаря, присвячене гетьманській столиці, дає підстави стверджувати, що мовлення митця характеризується повноцінним використанням виражальних засобів на певних рівнях мовленнєвої організації художнього тексту, що виконують авторську естетичну функцію. Продуктивне відображення почуттів, емоцій автора реалізується через мовні одиниці шляхом використання різних прийомів їх художнього застосування.

Поезіям, в яких оспівано трагічні сторінки буття гетьманської столиці, притаманне своєрідне вживання таких фонетичних засобів, як наголос, інтонація, звуконаслідування, мелодика й паузація. Тарас Шевченко масштабно використовує палітру звукового компоненту української мови, що відрізняє поетичні твори широким спектром відтінків, мелодійністю, виразністю, образністю.

Проілюструємо виокремлені ознаки художнього мислення Кобзаря прикладами з поетичних творів, які формують світоглядне уявлення про історіософську позицію поета. Яскравим виражальним засобом фонетичного рівня в поетичному доробку митця вважаємо паузацію, що на письмі позначається за допомогою пунктуаційних знаків. Ознайомлення з віршами переконує в багатоманітному використанні розділових знаків із метою надання певного стилістичного навантаження. Найчастіше митець в кінці речень використовує крапку, знак оклику, рідше знак питання для вираження різних смислових відтінків. Наприклад, в поезії

«Єретик» автор використовує знаки оклику для підсилення емоційного спектру. Митець висловлює гнівне обурення зрадою, наголошуючи майбутнім поколінням на тому, щоб не було довкола зради, бо якщо пануватиме зрада, то не буде процвітати країна і прославлятись український народ:

Дарма в крові закипіли в піні

Лицарські остроги!

“І ти зрадив,

коню мій могутній!

В іншому уривку літератор вказує на сум, печаль за долею українського народу через складні перипетії людського існування, зумовлені історичними подіями:

Іде конвой, і гнеться камінь,

мов крига рання на воді;

ідуть похилені селяни,

як гори чорні, до лісів.

Виражальні засоби фонетичного рівня в поетичному доробку літератора виконують переважно зображальну характерологічну функцію:

Іде конвой, і стогне камінь,

спиня трамваї голосні.

Ідуть оточені селяни

густими жалами заліз,

Торби із хлібом за плечима,

обличчя чорні од ріллі,

а ворони ведуть над ними

круг сонця кола вогняні

На лексико–семантичному рівні найбільш повно відтворено історіософську концепцію митця, індивідуальні особливості стилю й своєрідність художнього методу. Однією з характерних ознак поетичної мови поета є вживання мовних засобів усіх шарів лексики української мови. Автор використовує як активну (люди, попіл, кров, життя, смерть, церква, історія), так і пасивну лексику (конвой, свита, хутко, босі далі, грива, брама, гармата) тощо. Послуговуючись загальновживаною лексикою Тарас Шевченко відтворює один із найскладніших періодів української історії, коли поневолене селянство страждало від вищої верхівки суспільства.

Неабиякі виражальні можливості характерні засобам розмовно-просторічного шару лексики. Слова, що оригінально вплелися в поезію для називання осіб (хитрюги, собацюга), предметів, понять, дій (ґвалт, теревені, кровопролиття, смерть) мають, окрім свого денотативного значення, оцінний компонент. За допомогою них автор висловлює гнівну критику стосовно пануючого тоталітарного суспільства, мимоволі ставить перед собою важкі й болючі питання: чому Україна зазнала поразки, чи це просто випадок історії, коли доля не усміхнулась її народові, чи історична закономірність, яка випливає з певних особливостей національного характеру народу.

Номінативи, що входять до складу індивідуальної лексики Тараса Шевченка вирізняють його з-поміж когорти інших діячів Глухівщини. Їх можна класифікувати в такі групи:

1) опис краси природи й довколишнього світу: шляхи неміряні, Україна синнє небая, ноче, ноче без луни і крику;

2) людина і суспільство: кров людська тече, розіп’ятий на хресті ;

3) фольклор, культура, духовність: любисток, дума, пісня, голосіння, замовляння;

4) застарілі й маловживані слова: конвой, свита, твар, глум, причастя.

У творчості митець вдало використав антропоніми: Христос; топоніми: Україна, Глухів, гідроніми: Дніпро, що свідчить про різнобічність інтересів і зацікавлень Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко віддзеркалює тогочасний світ на території глухівського краю через образну символіку. Слова-символи: дорога, дім, сонце, ріка, небо, очі, дерево, трава, мак тощо стають ключовими для розуміння ситуацій, які митець відображає у творчості.

Отже, за допомогою образів-символів автор намагається розкрити сутність людини, художньо осмислити таємниці людського духу, оспівати красу околиць Глухівщини.

Світло – темрява, добро – зло, чорне – біле є номінаціями понять, які протиставляються в художньому мовленні і виконують визначальну функцію. Все, що окреслене світлом, має позитивну оцінку, темрявою – негативну. У передачі психічного стану персонажів через зображення очей, їх погляду важливу роль відіграють оксюморони, що стають засобом посилення експресії: холодний вогонь, чорне світло очей, очі чорно спалахнули, світив змертвілим поглядом, очі запалали холодним вогнем.

Поетичний кольоропис є однією з провідних ознак мовного стилю Тараса Шевченка, тому митець здебільшого використовує прикметник «чорний» як у прямому, так і переносному значенні. Вживання лексеми «чорний» у прямому значенні можна прослідкувати: «злетів із жердки чорний крук), «крутила завірюха чорними шапкам, «люди із чорних печер».

За сюжетно-тематичним спрямуванням барвопозначення Тараса Шевченка на Глухівщині доцільно впорядкувати в такі тематичні групи:

природа (зелений простір, білий сніг, червоний мак, синє небо);
війна й військові атрибути (червона кров);
довколишній світ (чорні люди, білі вишні).

Сеґмент мовної кольористики як певної ділянки лексико-семантичної тканини віршових текстів Тараса Шевченка відіграє вирішальну роль у визначенні загальної картини індивідуальної мови митця. З огляду на те, що поет наголошував на особливостях індивідуального сприйняття світу з домінуванням світло-колірної рецепції, розгляду основних принципів мовного кольоропису приділено значну увагу.

Головне місце серед виражальних засобів лексико-семантичного рівня у поетичному доробку Тараса Шевченка, в якому оспівано наш край, займає метафора й індивідуально – авторські епітети. Авторські епітети надають поезії мелодійності. Зокрема, індивідуально-авторське моделювання картин тогочасної дійсності в поезії виявляється у семантиці епітетів, на позначення психічних, соціальних моментів, пов’язаних із категорією суспільного життя:

Гризи, гризи! Даремна справа,

впадеш під кригу ланцюгів,

співаючи присмаглими вустами

чужих пісень із городів

опису краси довколишнього світу:

Гойдав поволі вітер степовий

із неї сонце вечорове

Зів’яла мідь горіла од стіни

високої сумної школи

Переважна більшість епітетів належить до означень, виражених прикметниками. Частовживаними є епітети у функції обставин способу дії, що виявляють індивідуальний характер:

М’яко стікає по грудях

солодке і тепле натхнення

У створенні образів вітру, бурі, бурану, крові, тиші, муки, неволі, сметрі, зла типовим прийомом, яким користується автор, є персоніфікація.

Кров попід степом до гір дотекла

в горах пробила між скелями хід…

Яром прорила рови до села —

хату підмила вдові

Або:

Свистять батоги,

кліпає сонце,

і бризкає кров аж у стелю світів;

Характерною ознакою творчої манери Тараса Шевченка є використання різних частин мови. Однак пріоритет письменник надає іменнику: золотонебо, стохід, дереза, височінь, червін, корчмаь та інші.

Як бачимо, лексика поетичного доробку Тараса Шевченка, присвячена описам історії Глухівського повіту зберегла основні ознаки власне української літературної мови. Сполучаючи активні й пасивні лексеми активного й пасивного шарів українського словника, автор робить необхідні логічні, смислові й стилістичні акценти, надаючи висловам додаткової експресивності. У зв’язку з чим, індивідуально-художній стиль митця відзначається художньо естетичною виправданістю усіх використовуваних виражальних засобів різних рівнів мовної системи, які й висвітлюють історіософську концепцію митця.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Особливості історіософської концепції в художній інтерпретації Тараса Шевченка, присвяченій славній глухівській землі, визначаються відображеням об'єктивної історичної дійсності. Незважаючи на численні життєві негаразди митцеві вдалося повністю реалізувати себе і через художню творчість висловити заповітні ідеали, пов’язані з історією, культурою, устремліннями, думками і почуттями української нації. Пережиті труднощі й досвід їх переборювання спричинили осмислення значущих історіософських проблем у творчості Кобзаря. Літератор був чутливим до трагічних перипетій, тому глибоко осмислював конкретні проблеми в тогочасній часовій площині, які проявлялися в гетьманській столиці.

Таким чином, констатуємо, що цілісний акт історіософського пізнання в Тараса Шевченка включає різні аспекти, притаманні реалістичному письму.

Як правило,у центрі оповіді – грандіозні історичні події. Масштабність зображення цього жахіття в канві твору досягається шляхом використання філософсько-політичних відступів, діалогів, монологів, соціального узагальнення образів, ретроспективних поглядів у минуле, використання історіографічних свідчень, які стають важливими складовими художньої оповіді про долю глухівських мешканців.

Тарас Шевченко вважається художником слова, а тому актуальні для подальшого буття нації ідеї він висловлював емоційно-образною мовою, шляхом органічного й адекватного поєднання сповідуваної ідеї і художньої форми. У творчості митця, присвяченої нашому краї, історіософські проблеми набували нового звучання і такої глибини, яку не можна було осягнути.

Відображення історіософських проблем через призму художнього мовлення Тараса Шевченка має велике значення для індивідуалізації персонажів й розкриття їх психології, інтерпретації минулого українського народу.

РОЗДІЛ 3. І ВСЕ ТАКИ ГЛУХІВ МОВИТЬ ПРО ШЕВЧЕНКА

3.1 Життєтворчість поета в творчих набутках глухівчан

З великою Любов’ю ставився до трудової людини Т.Г.Шевченко, і людина праці відповідала йому тим же. Він оспівув свій великий народ, і народ також возвеличував його. В переказах і легендах, піснях і думах, в прислів’ях та приказках. А коли творив анекдоти, то на противагу обмеженим панкам поставав у них поет мудрим і всевидящим, справжнім народним героєм. Взагалі, якщо розглядати животворні витоки невичерпних джерел фольклору про Кобзаря на оспіваній ним Україні, то слід наголосити, що значна часина його різних жанрів народилася і на території славної глухівської землі. Великого Кобзаря приваблював наш край природною красою і славною історією. Все це посилювало як увагу до нього так до жителів нашого краю.

Народнопоетична творчість Глухівщини про Т.Г.Шевченка надихана його подвижницьким життям та невмирущою творчістю. Вона є яскравим свідченням глибокої любові і поваги трудящих до свого незабутнього поета-пророка.

Геніальна поезія Т.Г.Шевченка, яка зросла на багатій і щедрій фольклорній ниві, гучною луною відгукнулася в народнопоетичній творчості по всій Україні, в тому числі і в Глухівському районі. Відгомін її добре відчутний у цілому ряді пісенних творів як минулого, так і сучасності, причому як у безпосередньому сприйнятті, так і в творчому переосмисленні.

З пісень Тараса Шевченка, крім повсюдно поширених на Глухівщині «Заповіту» і «Реве та стогне Дніпр широкий», в нашому краї популярними здавна є «Кохайтеся, чорні брови», «Якби мені черевики», «Така її доля», «По діброві вітер віє», «Нащо мені чорні брови» та інші. У них відбилися окремі діалектні особливості Глухівського повіту. Наприклад, «мусе помирати», «москаль любе жартуючи». У цих піснях також трапляється немало відступів від шевченківського тексту, що цілком закономірно для їх усного побутування. Констатуємо те, що у народнопоетичній творчості Глухівщини дуже часто спостерігається таке явище цікаве, як «вклинення в традиційні пісні тих чи інших строф або виразів з поетичних творів Кобзаря». Візьмемо до уваги такі поетичні твори як «Летить галка через балку», «Шумлять верби». В першій з цих пісень (записана у селі Пустогород Глухівського району) наявні два шевченківські куплети, дані в народній переробці:

Нащо брови змалювала,

Дала карі очі, -

Усе дала, усе дала

Долі дать не хочеш.

Літа мої молодії

Марно пролітають,

Очі карі, брови чорні

До вітру линяють.

У народній творчості нашого краю навіть зустрічаються пісні, перероблені з народного мотиву і присвячені Кобзареві. Наприклад,

Нащо рано ти покинув

Рідну Україну?

За тобою вона плаче,

Як мати за сином.

Значний інтерес становлять і перекази. Зокрема, переказ, котрий був записаний відомим збирачем фольклору в древньому Путивлі Ф.П.Акименком, де розповідається, яу у Глухові один жорстокий пан через гінця-кріпака запрошує Шевченка в гості.

_ Передай, будь ласка панові, що я завітаю, але так, як колись Гонта і Залізняк приїздили до панів у гості. Завітаю з великим свяченим ножем, і духу від пана-негідника не залишиться, - відповів Тарас.

Це справжні високохудожні, невеликі за розміром народні твори, де не лише поет, але й знедолений люд говорить соковитою і такою багатою мовою, що зайвий раз підкреслювало оді його обдарованість, віру в те, що прийде час, і ця зав’язь таланту розквітне небаченою досі квіткою.

Багато митців Глухівського повіту чи вихідців із нього присвятили свої твори Кобзарю. Не лише кобзарі, а й художники, скульптори, літератори в різний час натхненно працювали над відтворенням образу улюбленого поета, тих чи інших епізодів із його життя, особливо пов’язаних із колишньою гетьманською столицею та її околицями.

Перше місце в галузі цієї діяльності належить художникам та скульпторам. Художники, ще в минулому столітті, почали відтворювати живописний образ Кобзаря, що стосується насамперед М.І.Мурашка, який народився в Глухові, а як доводять нам дослідники,писав він не знатури, а керуючись поезією Кобзаря.

Від часу, коли Тарас Шевченко своїм життям і творчістю як поет, художник освіти наше буття, і до сьогодення, скільки то з’явилося портретних зображень Кобзаря в живописі, графіці, фотодокументах. А скільки його літературних героїв втілено митцями у живописі.

Художні вироби народних умільців у ряді випадків теж відтворюють образ Кобзаря, тематику і мотиви його творів, про що свідчать, зокрема, матеріали краєзнавчого музею м.Глухова. Для прикладу можна послатися на чудові рушники і скатертини народних умільців Глухівщини, які прикрають інтер’єр майже в кожній хатині (Додаток 5). Ще слід сказати і про малярські роботи, різьбу по дереву, вишивку з тими чи іншими шевченківськими мотивами (Додаток 6).

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би правильно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й правильніше, і жодна не висловить усього остаточно. Шевченко є для нас образом людини-правдошукача, людини творчої, непересічної у своєму поетичному й малярському таланті, людини настійливої в досягненні своєї мети, справжнього патріота, поета, який кожен свій поетичний рядок-думу спрямовував до рідної землі, рідного українського читача. Це справжній приклад для прийдешніх поколінь, приклад вірного служіння своїй Батьківщині. І навіть Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

3.2 Тарас Шевченко в житті вихованців навчальних закладів гетьманської столиці

Т. Шевченко універсальний. Немає такої події у недавній і новітній нашій історії, де б він не був доречний. Навіть зараз сучасному Глухівчанину важко уявити себе без Шевченка, все одно, що без неба над головою. Він - верхівка нашого родового дерева. Пояснити це можливо різними шляхами. Візьмемо для прикладу, його зв’язки із Глуховом та його навчальними закладами. Хоча поет там і не бував ніколи, але про нього всі знають. Скільки вихованців цих закладів оспівали його життєтворчість, вознесли на вищий щабель розвитку. Наприклад, сам Сергеєв-Ценський (відомий російський письменник), говорив про нього так: «Глухівський педагогічний університет заклав міцний фундамент моєї освіти. Крім того, познайомив мене з Україною, українською мовою (В обсязі Шевченка), з українськими піснями….». «В обсязі Шевченка» аналогічні думки висловлював і білоруський поет, перекладач і публіцист Янка Журба (Івашин Іван Якович), який навчався у Глухівському учительському інституті з серпня 1906 по 1906 рік.. Прояв великого інтересу до Кобзаря бачиться в його вислові: «Я хотів якомога більше ознайомитися із народом, а особливо із мовою Шевченка…».

Навіть із життєпису славного кінорежисера і письменника О.Довженка наводимо такі факти.

1904 рік, 31 грудня. Сосниця. 10-річний Сашко зустрічає Новий рік біля шкільної ялинки. Зворушливо читає вірші Тараса Шевченка «Думи мої», «Заповіт».

1924 рік. У газеті «Вісті ВУЦВК» (№141, 24 червня) вміщено портрет Тараса Шевченка роботи О.Довженка. безперечно, інститут у Глухові сприяв заглибленню Олександра Петровича в життя та творчість Кобзаря. Все це з часом виявилося у його роботах. Символічний образ Шевченка Довженко відтворив в одному із епізодів кінофільму «Арсенал» (1929). Піснею на слова Шевченка починається його кіноповість «Поема про море». Працюючи над іншими стрічками Довженко знову і знову повертається до Шевченка. Особлива показова в цьому плані його кіноповість «Україна в огні». Дослідники творчості не могли не помітити, що навіть сама назва цього кінотвору перегукується із шевченківськими рядками:

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві, і в огні

ЇЇ, окраденую, збудять.

А скільки роздумів про Шевченка знаходиться в довженкових записних книжках, щоденниках і статтях!

Однак, у наступного вихованця Глухівського інституту, Степана Васильченка, прослідковується зв'язок із Шевченком вже по-іншому. Саме шевченківська тематика міцно увійшла в його літературну працю, ставши однією з провідних. Свою шевченкіану він продовжив публіцистичними статтями про Кобзаря. Навіть оповідання «Чайка» Васильченко закінчив Шевченківськими рядками:

Чи буде правда на землі?

Повинна буть, бо сонце стане

І оскверненню землю спалить…

Її можна вважати чимось на зразок дороговказа чи то життєвого креда усіх тих, хто вийшовши з навчальних закладів Глухова, пішов у широкий світ життя, яке вони до останку присвятили боротьбі заради «правди на землі».

Тож, Можна з великою впевненістю казати,що діяльність Шевченка не була безрезультатною, завдяки йому знайшлося багато послідовників, які також боролися за кращу долю українського народу. Образ великого Кобзаря залишиться безсмертним назавжди як у наших думках так у нашому серці, житті навчальних закладів.

Вшановуймо минуле для сьогодення та майбутнього

Щороку 9-10 березня в самій Україні та по всіх світах, де живуть українці, святкуються Шевченківські дні. Вони відзначаються як свято всього українського народу на честь нашого національного генія - видатного поета, талановитого художника, пророка і мислителя Тараса Григоровича Шевченка.

Можливо, Тарас Григорович саме та людина, з якої кожен повинен брати приклад. У ці дні щорічно і на славній глухівській землі проходять заходи до Шевченківської річниці, присвячені його великому творчому шляху та неоціненному доробку Великого Кобзаря.

Великий син свого народу Т.Г. Шевченко був, є і назавжди залишиться поетом українським, як Данте - італійським, Шекспір - англійським, Міцкевич - польським, Пушкін - російським, Абай - казахським.

Водночас художня спадщина Тараса Шевченка свідчить, що його не можна обмежувати рамками лише національними. Вірші й поеми, малюнки і прозаїчні твори, пісні та думи Великого Кобзаря однаково зрозумілі й близькі всім, незалежно від національної приналежності. Шевченківські твори лунають сьогодні багатьма мовами.

А відтак - ім'я Шевченка належить світові.

Уже багато років минуло з того дня, як перестало битися благородне серце геніального поета, але світлий образ Великого Тараса безсмертний, як і сам народ, що породив його.

Проходять десятиліття, а Шевченкове слово залишається таким же світлим, діючим, закличним для усіх поколінь, бо воно - невмируще.

Мабуть, кожний українець усвідомлює, хто для нашого народу був, є і буде Тарас Шевченко і за що з великими почестями вшановуємо його.

Щоби поклін йому віддати

І як у батька запитати:

Чи так живем, як Він навчав,

І як боротись закликав...

Щоб Україну так любити,

За неї й душу положити,

Щоби ідеї нас єднали,

А волю так оберігали,

Щоб не шаліли вороги

І наші «старшії брати».

І щоб звелися яничари,

Манкурти, зрадники, примари..

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

«Людина і праця, людина і пісня, людина і витвір мистецтва - це все вічне, безсмертне, щось своєрідне і глибоко вражаюче», - спадає одразу на думку цей вислів. І тут згадується історія одразу про нову та ще й славну сторінку в історії розвитку Глухівщини. Це творіння її народу.

Наш глухівський народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. Тож, Як бачимо, в сучасних умовах розвитку суспільного простору особлива увага серед народних умільців приділяється витворам рук, де відтворено життя Кобзаря України. Проте не лише популярним є вишивка, але й малярство, скульптура та інші види мистецтва. Завдяки діянням цих творців Тарас Шевченко і побутує серед нас. Звичайно, пам'ять про нього назавжди залишиться в історії і всієї славної глухівської землі, її навчальних закладів. Скільки б років не минуло, але ми пам’ятаємо, ми розвиваємо, ми вдосконалюємо це все.

Хоча, заповітні слова Великого Кобзаря „Не забудьте пом’янути незлим, тихим словом” ми, теперішнє покоління, знаємо, пам’ятаємо і виконуємо. І з впевненістю можемо сказати: „Ми тебе не забудем, Тарасе!”

ВИСНОВКИ

В історії кожного народу є постаті, які з тих чи інших причин не лише стають уособленням сокровенних національних прагнень, але ще й ідеальними символами його, народу, здобутків, історичної долі, своєрідними зразковими громадянами, що вивищуються над часом. Таких постатей вкрай мало. Проте ще менше з-поміж них тих, кого по-справжньому люблять і шанують незалежно від політичних та ідеологічних завдань часу, зміни культурних епох чи примхливої моди.

Секрет і причини такої історично-культурної обраності – завжди унікальні й значною мірою ірраціональні, до того ж завжди пов’язані не лише з професійними здобутками, а ще й, і може навіть більшою мірою, – з набутим моральним авторитетом, який є чи не єдиним надійним фундаментом народної любові та шани. При цьому що проблемнішою, тобто бездержавнішою, є історична доля народу, то вищими виявляються морально-етичні вимоги, які висувають претендентові на роль, без якої культурна історія народу мислиться як неповноцінна. «Обраний» у такий спосіб культурний герой стає беззаперечним моральним авторитетом і прикладом для наслідування, настільки ж вічним, як і сама нація. При цьому постать та біографія культурного героя нації творяться фактично за агіографічними зразками, що не допускають розмови про людські слабкості.

Звісно, в більшості народів формування образу культурного героя нації творилося в романтичну добу, на початковому етапі формування модерних націй1. Проте навіть після закінчення романтичної доби у свідомості переважної більшості представників національної культури постать національного героя продовжує сприйматися згідно з романтичними канонами, а тому в офіційному дискурсі не вітається сама спроба об’єктивно переосмислити життя і діяльність обраного. Коли ж національна культура з якихось причин втрачає динаміку розвитку, то навіть обережне прагнення до наукового об’єктивізму може трактуватись у масовій свідомості як факт національної зради.

У культурному іконостасі України вже майже півтора століття беззаперечним моральним авторитетом є Тарас Шевченко. Поет. Художник. Людина, доля якої була й залишається взірцевим прикладом «служіння народу». Його постать наділена ідеальною біографією, що у свідомості більшості носіїв національної традиції давно трансформувалася в міф, за посягання на який (а часто навіть за саме використання цього терміну) доводиться розплачуватися.

І тому, коли ми сьогодні говоримо про постать Тараса Шевченка, дуже важливо розуміти: мова йде про вивчення біографії та творчості митця чи про ідеалізований образ, витворений у XIX ст. і мільйонами повторів закріплений на рівні національної пам’яті?

Дійсно, життя і творчість поета( як це не парадоксально звучить!) ще далеко до кінця не вивчені. То бракує документальних свідчень і недостатня наша обізнаність – і в цілому, і в деталях – щодо того чи іншого періоду його діяльності й оточення, то пошуки ведуться в напрямі, який не виводить до істини, тогочасної дійсності, а звертає в глухий кут – і, як наслідок, виникають версії, гіпотези, що врешті-решт лопаються, мов ті мильні бульки. То оцінка Шевченка з багатьох аспектів його творчого шляху була, а часом залишається і нині упередженою, і тому хибною. Та й узагалі – чи можна у висвітленні життєпису нашого Кобзаря ставити останню крапку? Звичайно, ні! Ось по темі «Шевченко і Глухівщина» існують питання, проблеми, які, виникаючи перед дослідниками, відкривають нові горизонти пошуків та узагальнень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Голубенко В.Ю. Ліницький Б.В. 600 кілометрів по Сумщині: Путівник. – Х.: Прапор, 1973. – С.53-68
Грушкін В. Земля, оспівана Тарасом. – К., Кн-газ. Вид-во. 1961. – 126 с.
Киселенко, П. Друг Т. Г. Шевченка з Глухівщини.// Народна трибуна.- 1964.- 14 березня.
Кленько ,В. Спасибі великому кобзареві, який увічнив древній Глухів.: Про перебування Т. Шевченка у Миколаївському храмі. // Народна трибуна.- 1991.- 28 травня.
Остапенко, Х.Шевченко на Глухівщині. // Народна трибуна.- 1968.- 8 березня.
Поет бував на Глухівщині. //Народна трибуна.- 1989.- 8 березня.
Савицька, Л. Тарас Шевченко на Глухівщині.// Соборний майдан.- 2004.- №2.- с.2.
Сапухін П.Т. Перебування Т.Г.Шевченка на Сумщині. – Суми, 1956р.
Сендерова, М. Правнучка Т. Г. Шевченка в гостях у глухівчан. // Народна трибуна.- 1964.- 4 квітня.
Сереженко, М. Остання подорож: Про Т. Г, Шевченка. // Народна трибуна.- 1964.- 23 січня.
Скидоненко, М..М. Що я знаю про перебування Т. Г. Шевченка на Глухівщині.// Народна трибуна .- 1991.- 30 липня.