Літературно-мистецьке свято до Міжнародного дня рідної мови "Шануймо мову над усі скарби і багатства!"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:

     допомагати учням пізнавати всю глибину краси і багатства української мови, формувати внутрішню потребу глибоко вивчати і шанувати рідну мову, спілкуватися нею, удосконалювати культуру власного мовлення;

     розвивати творчі здібності: вміння художнього читання поезій, вокальні дані, артистизм;

     виховувати любов до рідної української мови; прищеплювати почуття гордості за свою державу, рідний народ.

Обладнання: зала святково прикрашена плакатами з крилатими висловами про мову, перлинами народної мудрості, рушниками, кетягами калини, колоссям.

Хід заходу

Слово вчителя.

 Хочу до вас я звернутися, діти.

Можна людині без мови прожити,

Можна без пісні, без загадки й казки?

Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

 Учень 1.  

   Як же людині без казки і слова,

   Без задушевної пісні й розмови?

   Думаю я, що таке неможливо.

   Мова людини - це щастя, це - диво!

Учитель.

    Правильно думаєш. Мова - це диво.

    З нею людина розумна й щаслива.

    Знаючи мову, спілкуються люди,

    Мова загине - й людини не буде.

 Учень 2.   

      Як же без мови? Не уявляю!

      Я щохвилини про щось та й питаю.

      А коли мови не будемо знати,

     Як же ми зможемо світ пізнавати?

Учитель.

В світі ми - люди і правильно, діти,

Людям без мови не можна прожити.

Ще повідомити хочу вам я -

В кожній країні є мова своя.

Кожна людина свою мову знає,

Любить безмежно її й поважає.

Рідна одним мова східна - японська,

Іншим найкраща - китайська, естонська.

Мова у світі панує англійська,

Нам найрідніша своя, українська.

(Пісня «Мова єднання»)

1-й ведучий.. Наша мова – це наша гордість. Вона поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулася далекого 1916 року в купе поїзда «Львів- Відень».

 2 –й ведучий.  Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів - Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій із них належить світове майбутнє.

 

Першим заговорив англієць:

- Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мови належить світове майбутнє.

- Ні в якім разі, - гордовито промовив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Міллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

  Італієць посміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

  Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості своїх мов. Чи могли б ви своїми мовами написати невеличкий вірш, в якому усі слова починалися б з однакової літери?

- Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

- Нехай буде "П" - сказав той.

- Добре. Оповідання буде називатися.

 

 

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: "Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,-погостюєте, повеселитесь". Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. 

Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили пана Павла поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені пллцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили,погуляли.

...Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

- Ну а коли б я назвав іншу літеру? - заявив він. - Ну, наприклад, літеру "С"!

- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на "С". Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

Вірш називається «Самотній сад».

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток - срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад солодкий спокій снить,
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад.

. - Геніально! Незрівнянно! - закричали англієць та італієць.

Потім усі змовкли. Говорити вже не було потреби.

 

 1-й ведучий. Так, українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки треба її наполегливо вивчати.

2-й ведучий. І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй землі, все ще зрікаємося мови наших предків.

 

Читець                                          ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ
                                                                (П. Глазовий )

Прилетіли на Вкраїну
           Гості із Канади.
           Мандруючи по столиці,
           Зайшли до райради.
           Біля входу запитали
           Міліціонера:
           - Чи потрапити ми можем
           На прийом до мера?
           Козирнув сержант бадьоро:
           - Голови немає.
           Він якраз нові будинки
           В Дарниці приймає.
           Здивуванням засвітились
           Очі у туриста:
           - Ваша мова бездоганна
           І вимова чиста.
           А у нас там, у Канаді,
           Галасують знову,
           Що у Києві забули
           Українську мову.
           Козирнув сержант і вдруге.
          - Не дивуйтесь,- каже. -
           Розбиратися у людях
           Перше діло наше.
           Я  вгадав, що ви культурні,
           Благородні люди,
           Бо шпана по-українськи
           Розмовлять не буде.

То дивіться, щоб так не говорили про нас із вами.

Ведучий:

Приємно слухати ніжну, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди буває так. Дехто забуває, що чистота мови, її  багатство – така ж необхідна  річ, як і чистота тіла, охайність одягу. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

 

 

Ведучий:

Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. Послухайте діалог двох однокласників, які зустрілися після вихідних днів…

 

 Розігрується драматизований діалог:

 

-                     Хелоу, кент!  Як ти тіпа на діскарі вчора оттягнувся?

-                     Привіт, Олеже. Ми вчора відвідали вечір, присвячений Дню української писемності і мови «Квітни, мово калинова».

-                     Так що – і дискаря не було?

-                     Ні, ми лише подивилися чудове   літературно-мистецьке свято.

-                     Во, блін, галімо було. Харашо, шо я не пішов. Ми з кентами у мене на хаузі  отривались. Родаків дома не було. Кльово!

-                     Що ж ви робили, Олеже? Як провели свій вільний час?

-                     Повний отпад! Бабки зібрали, прикинь,  такий балдьож – хавать є шо, музон ніштяк. Такі приколи були… Слухай, братан…

-                     Вибач, Олеже, не розумію я тебе. Ти  якою мовою говориш?

-                     Ну ти Андерсен! Якою мовою – українською в  натуре!

-                     Вибач, я знаю іншу мову. Таких слів немає у словниках. Перепрошую, я поспішаю. Зустрінемось потім. Бувай. (Іде).

-                     Ну, братан, давай ше побазарим. Ех ти, а ще друг називається… І чого ото він випендрюється?

 

Ведучий:

І справді, чого? А ви не здогадуєтесь?

Ведучий :

Так буває, що, хто нехтує культурою рідної мови,  потрапляє в жалюгідне становище, хоч, на жаль, сам цього не  усвідомлює.

Ведучий :

Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі  тліє у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі! Мовляв,  українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

 

Ведучий :

Манкуртами називають таких людей – тих, що втратили історичну пам’ять, а з нею і почуття національної гідності. Як не згадати тут поезію Бориса Кулика «Манкурти».

 

 

 

Читець:

Забуто все: історію і мову.

Дніпрові груди сковано в граніт.

І десь у полі знайдена підкова

Вже не хвилює сивиною літ.

Вже все одно, якою говорити,

Вже все одно, хто ми на цій землі.

Гадали – будем вдягнені і ситі,

Все інше – зайвий клопіт на чолі.

Та не зійшло: Дніпро немов калюжа,

Та не зійшло: вже діти як чужі

Ідуть у світ непевні і байдужі.

Ледь що – готові взятись за ножі.

Такі не схилять голову в шанобі.

Їм материнська мова -  дивина.

Не діти, а манкурти вузьколобі

Від ситості, неробства і вина.

Їм не болять  потоптані могили,

Їм не болить розтерзана земля.

У них уже ні гідності, ні сили.

А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?

Отак і йдуть надщерблені і ниці,

Надломлені у мислях і хребтах,

Дожовують останні паляниці,

А там – хоч жебраками по світах.

Якщо ти є, народе, я благаю,

Не обкрадай ні долі, ні себе.

Бо втратиш все: не бачить тобі раю,

Ні паляниць не буде, ні тебе.

 

Ведучий :

Тож завжди пам’ятайте, що рідне слово – невід’ємна частина рідного краю, нашої мальовничої України зі щедрими нивами й полями, багатою славною історією, зрештою, «маленької вітчизни» – куточків, де залишилися сліди наших батьків, дідів, прадідів; того гніздечка, де кожен «ріс і мужнів».

 

Ведучий :

І куди б не закинула нас доля, ким би ми не стали в житті, нам ніколи не забути стежинки до рідного дому.

 

Ведучий:

Комусь давай чужі світи,

Екзотику чужого гаю.

Мені ж і снишся тільки ти,

Моя любов, мій рідний краю.

Когось у сні і наяву

Втішає, бач, заморське слово,

А я ніде не проживу

Без пісні рідної і мови!

 

Учень 3.   

Ми з вами всі живемо в Україні,

Мова чудова й пісні в нас чарівні.

Треба, щоб мову ми вчили і знали,

І нею чистенько усі розмовляли.

 

Учень.    

У світі дитині не можна без слова.

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою стати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

Їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

Ніколи людиною їй не зрости.

 

Учениця.

Я - україночка. Хоч зовсім ще маленька,

Але ходжу до школи в шостий клас!

Читати я навчилася легенько.

Бо дуже гарна рідна мова в нас.

Це українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно-чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

Учень.        

 Вона дзвенить у срібному джерельці,

 У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

ЇЇ ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як  без неї на Землі прожить?

В нас, українців, - українська мова!

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

(Пісня «Рідна мова»)

Читець:

(на фоні мелодії «Рідна мати моя..»):

Запахнув чебрець з материнського поля,

Немов нагадати силкується він,

Що мати дала нам і сонце, і долю,

Дала, не забравши нічого взамін.

Читець:

З далеких країв нашу душу тривожну

До рідної хати птах добрий несе,

Бо тільки матуся уміє і може

Порадить, утішить, пробачить усе.

 

Ведучий :

Прислухаймось і ми з вами, шановні, до мудрої материнської поради.

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мама:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Доню моя, доню, кароока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

(продовжує звучати мелодія «Рідна мати моя…»)

Донька:

Рідна моя мово – материнське слово!

Буду пам’ятати я завжди про те,

Як навчила мати слово шанувати,

І не оскверняти, бо воно святе.

Рідна моя мова – пісня  колискова!

Про усе казкове на своїй землі

Ніжнопелюсткова мова світанкова,

На якій співають птахи і джмелі.

Рідна моя мово -  слово веселкове!

Ти зі мною будеш в щасті і в біді.

Рідна моя мово, маминому слову

Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

 

Читець1 (На фоні звуків трембіти)

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось вона тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Читець 2

Трембітна мова, музико, калино!

Звучи в розмові,  повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи!

 

                                Ти не загинеш, Україно! (М.Чернявський)

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік. І світ-зоря,

Твоя свята зоря засяє.

Поглянь — слов'янство оживає

І сили пробує свої:

Ганебні ярма розбиває,

Докупи всіх синів скликає...

А то ж усе брати твої!..

        Ні, не умре ніколи мова,

Якою син співає твій,

Якою люд скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій,

Якою Січ буйна лишала,

Якою наш Кобзар співав,

Яка степи опанувала

І міліони об'єднала

Людей-братів!..

       Хто не чував

Пісень по селах вечорами

І жартівливих, і сумних?..

То долю рідними словами

Народ виспівує у їх.

О ні, Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа,неначе ураган,

Є сила в нім — душа єдина.

(Звучить пісня «Це край, де я родилась і живу»)

Читець

Моя Батьківщина – велика країна.

Весь Всесвіт для мене вона.

Найкраща у світі моя Україна.

У цілому світі одна.

Я гордий тим, що народився українцем,

У мальовничім, журавлинім краї,

І що співучу українську мову

Своєю рідною й святою називаю…

 

Молитва за мову

 – Боже милосердний, що на небі,

Українську мову збережи.

 – Всім, хто має в серці віру в Тебе,

Об’єднатись в слові поможи.

 – Уклади в уста мого народу

Незнищенні істини прості,

 – Щоб ніколи рабству на догоду

Не збивався з істини путі.

 – Дай нам милосердя і терпіння,

 – До байдужості не доведи!

 – Від змертвіння і від запустіння

Отче, збережи і захисти!

Ведучий:

Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено.

1-й ведучий Ми дякуємо вам за те, що були з нами. Бажаємо вам:

2-й ведучий Щоб похмурий день ставав світлішим,

                      Щоб було на серці веселіше,

                      Щоб усіх вас посмішка здружила,

                      Щоб щасливо й весело ви жили.

 1-й читець. Щоб пили в основному ви квас – раз.

 2-й читець. Щоб ділами вінчали слова – два.

 3-й читець. Щоб любили критичні вітри – три.

 4-й читець. Щоб щасливі були у квартирі – чотири.

 5-й читець. Щоб завжди всі хотіли співать – п'ять.

 6-й читець. Щоб були ви скрізь бажаний гість – шість.

 7-й читець. Хай про вас щонайкраща йде вість!