Літературно-мистецький вечір «З Григорієм Сковородою крокуємо в майбутнє».

  Ведучий І       Ми дякуєм  тобі, о свята земле,
                           Ти нам дала філософа, поета й байкаря,
                           Щоб він творив добро на цьому світі
                           І сяяв в нім,  як провідна зоря!
                          

   Ведучий ІІ     Ми   дякує тобі, о святий Боже,
                           Ми дякуєм вам, ангели святі,
                           Що ви дали ліхтар вкраїнським людям.
                           Щоб видно було стежку у житті!

Ведучий І :Г. Сковорода – «український Сократ», «мандрівна академія», «громадянин світу», «дивак», Учитель Вічності, творець унікальної філософії серця – кордоцентризму (Кордоцентризм (від лат. «cordis — серце) — розуміння дійсності не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем» — емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею), геній, якого Господь наділив численними дарами: філософа, богослова, поета, байкаря, просвітителя, музиканта, співака, композитора, поліглота, природолюба – людини барокової культури.

   Ведучий II:  Цього року виповнюється 300 років з часу народження на нашій землі великого сина українського народу, який і через  сотні літ від дня народження залишається нашим сучасником, чиї мудрі поради допомагають і ще будуть допомагати нашому народу згуртуватись у непросту і відповідальну добу для нашої держави.

                                   У тихім плині річки Многи,
                                  Серед людей привітних і простих
                                  Я й досі відчуваю теплий подих
                                  Славетного мого Сковороди.
                                  Важкі часи переживаєм нині,
                                  Та він незримо поряд, поміж нас.
                                  Щоб  правду відшукать на батьківшині,
                                  Він вирушає в мандри по світах.

                                  Скажи, земляче, як нам зараз жити?
                                  Як подолати біди, що навкруг,
                                  Ще скільки безневинних буде вбито?
                                  Чому моя земля стражда від мук?
                                  Твої слова - немов бальзам на душу,
                                  Твоя порада - мудра і проста.
                                  І запитать тебе про це я мушу.
                                  Бо ти ж філософ, що живе в віках.
                                  Прийди. Порадь. З далекої дороги
                                  Присядь і поглядом до нас звернись.
                                  Крізь призму часу, болі і тривоги
                                 Своїм нащадкам щиро посміхнись.

 

     Ведуча І: Пам'ять людства стає вічною, коли людина за своє життя змогла створити неперехідні цінності, і хоч минуло відтоді багато часу, начебто покроплені живою водою, оживають для нас слова великого пророка: "Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же в законі вічного".

     Ведучий II: Ім'я Григорія Сковороди для кожного українця - це не просто ім'я одного з діячів української культури, це - своєрідна легенда чи скоріше, життєстверджуючий міф. Можна без перебільшення сказати, що Сковороду більше знають, ніж читають, і це зовсім не парадокс, бо навколо цієї постаті створено своєрідний ореол, - ніби німб над персонажем із милої казки про мандрівця, котрий відрікся світських благ, чинів, не мав власного даху над головою, а награючи на сопілці, блукав собі дорогами України і навчав людей вічним істинам.

Хоч не одне уже пройшло століття

З народження Сковороди,

Та мудре його слово

Жило, живе і житиме завжди.

 

Стоїть філософ на сторожі,

Замріяно вдивляється у світ.

Він оглядає ліс та гори

І бачить нації прекрасний цвіт.

 

Він бачить скрізь поля й сади,

І чує гул сирен тривожний.

 Він бачить лихо, дим, вогонь,

І з нами йде до перемоги.

 

  Ведучий I:  Григорій Сковорода…Він бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю. Ким же він був,  "посполитим улюбленцем, дотепником із сопілкою", чи "похмурим самітником, ніким не збагнутим "чоловіком Божим", з людської ласки годованим?.."

 

Ведучий II :Справді, ким він був? Якби спитати про це в самого Сковороди, то важко сказати, що б він відповів.Та швидше за все, Сковорода сказав би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах.

 

Читець:

Уже минуло триста літ минуло,

Коли в козацькій хаті народивсь

Філософ, педагог, поет і геній,

Надії вогник людства засвітивсь

 

Читець:

Пориньмо ж у світло його вчення,

Торкнімося того, чого навчав.

І пригадаємо його зречення:

«А світ ловив мене, та так і не впіймав…»

 

Ведучий І: Кожна людина впродовж свого життя проходить своїми, іноді тернистими шляхами. Життєві стежки філософа, мислителя, педагога і поета Григорія Сковороди були нелегкими, але й сповненими цікавих вражень.

 

Читець:

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми…

 

Ведуча ІІ:  Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи, а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди. Чорнухи  тоді сотенне містечку Лубенського полку, а нині районний центр Полтавської області. Саме тут стояла хата Сави Сковороди та його дружини Палажки . Батько Григорія  колишній козак Лубенського полку, малоземельний селянин.

 

Ведучий І: У цій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній молодший син ‒ Григорій. Можливо, це було саме так.

Інсценізація.

Лунає тиха музика ( «Кобза»).

Посеред хати, на лаві, застеленій рядном, сидить подружжя Сковороди. Обоє вдягнені в український національний одяг. Жінка на руках тримає згорток з немовлям. Чоловік схилився над згортком, подружжя задивляються на дитину.

Мати: Дивись, Саво, який тихий і спокійний наш синочок, немов янголятко спустилося з небес. Що його чекає у цьому неспокійному світі? Яка доля написана Богом?

Батько: Головне, Палажко, щоб завжди залишався людиною: чесною. гостинною, побожною. А ще був добрим сусідом та не цурався ніякої праці, бо трударі завжди у пошані.

Мати: Дай Боже, щоб і наш меншенький таким став.

 

Ведучий ІІ: Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і побожністю та миролюбивим сусідством славилися на всю округу, таким і хлопця виховували. Праця у цій родині завжди була у пошані. Мабуть, саме з сім'ї хлопець виніс переконання: «Хто труда не перейде, до добра той не прийде».

Ведучий І : До виховання Григорія долучилася й сама природа. Ще в дитинстві звик бути сам із собою й зовсім віддався враженням чарівного оточення: вишневі садки, кленові гайки й рідна річка Многа. Малий Григорій був допитливий. Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?»

ВедучаІІ: Від дитячих літ, як сам про це згадував, тягла його якась таємна сила й порив до книг та навчання. За звичаєм того часу здобував освіту хлопець у чотирирічній дяківській школі у рідному селі. Отож, повів тато сина до дяка в науку. У полотняній торбі хлопчика скибка житнього хліба, а в душі  цікавість: що то за наука в тій школі? Ще малий Грицько виявив нахил до пошанування Бога, твердість духу й талант до музики, залюбки  вчився  співати  у  церковному  хорі.

Читець:

Я так люблю своє село.

Садами квітчане воно.

У зелені все потопає.

Тут Многа – річка  протікає.

Прославлені Чорнухи  здавна.

Історія села тут славана.

Ведуть  сюди усі сліди

Мандрівника Сковороди.

 

 ВЕДУЧИЙ І: Часто блукав  Григорій   Савич  степом,  лісом, садками, дослухаючись  до  звуків рідної  природи.  Думки і мрії свої довіряв саморобній  бузиновій  сопілці – незмінній  подрузі   всього  життя. З нею він  ніколи не розлучався, носив завжди  за поясом, як козак  шаблю, пістоль  або люльку.
 

 ВЕДУЧИЙ ІІ: Залишилися  позаду   роки,  коли  зазнав  і  материної  ласки, і перших  чар  дівочих  очей.  Молодий  Григорій  починає  наполегливо  шукати  свої  уподобання. В 10 років він вступає до Києво-Могилянської  академії, що  славилася  у  ті часи як один з найкращих  навчальних   закладів  у слов’янських  країнах. Провчився  він там з переривами  близько  десяти років.

 ВЕДУЧИЙ І: Новий, ще не знаний світ, постав перед  очима  Григорія  в стінах  академії. Жадібно  вивчав  він  мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи   граматики.

 ВЕДУЧИЙ ІІ: Григорій багато читав,а,читаючи  Вергілія, здавалося, що й сам мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі. Збагачували фантазію міфи  та байки.

Інсценізація байки "Зозуля і Дрозд".
Зозуля прилетіла до чорного Дроздика:
- Як тобі не сумно?  Що ти робиш?
- Співаю, Бачиш же...
-  Я і сама співаю частіше за тебе, та проте, все одно сумно...
-  Так ти ж пані, тільки те й робиш, що підкинувши в чуже гніздо свої  яйця, з місця на місце перелітаючи, співаєш, п’єш та їси. А я сам годую,  доглядаю і  навчаю  своїх   дітей, а свою працю полегшую піснею.
     Вісновок: Дуже   багато людей, занедбавши   властиву  їм   роботу, тільки  співають, п’ють та  їдять і від  цього   ледарства   нестерпної  і більшої  нудьги    зазнають, ніжті, хто   працює  без   послаби.

 ВЕДУЧИЙ І:Хотілося  йому  винести  свої  духовні   запити за стіни  академії, мандруючи  серед народу, пізнавати  істини в його  повсякчасному й історичному  бутті, побачити  життя в різних  країнах.

Читець:

Пішов з Чорнух у сині горизонти,

Де бачив світ невіданих думок.

Він мандрував і грізні повороти

Давали знати істини урок.

 

Читець:

Він світло бачив в темряві холодній

І той вогонь розпалював жагу

Пізнать життя небачине сьогодні

І силу духу й мудрості вагу.

 

Читець:

Сковорода-великий наш мислитель 

Його сузір'я в часі не згаса

Він був і є Чорнух почесний житель

І квітне від душі його краса.

 ВЕДУЧИЙ І:Трирічне  перебування за кордоном розширило  знання і світогляд Сковороди, якими він радо ділився. Перед студентами на кафедру виходив  професор, що  своїм простим одягом, звичайною  поведінкою відрізнявся від багатьох  інших  викладачів. Без зайвих  жестів, без штучних поз говорив він, наче  батько з рідними  дітьми. Прості  вдумливі  виклади супроводжувались притчами, змістовними, іноді  багатозначними алегоріями, а також  уривками з  Біблії.

 

Читець:

Чи знав би хтось в усьому світі

Про землю цю благословенну,

Якби на ній не народився

Талант Землі неоціненний,

Байкар, філософ і письменник,

Поет, учитель і мудрець

Сковорода Григорій Савич –

Науки й мудрості отець.

 

Читець:

Не до кінця ми зрозуміли,

Що край наш Бог благословив,

Бо наш земляк – Григорій Савич,

На цій землі він жив, творив.

Нам не могла не передатись

Ота любов до цього краю,

Якою жив філософ завжди,

Спішив сюди він, як до раю.

 

Читець:

Любив людей – не міг інакше,

Бо був тоді б він нещасливий,

На шлях життєвий рано ставши,

Любов по світу ніс, як диво.

Був незвичайним життєлюбом,

І вчив, що той вже нещасливий,

Кому з народження не миле

Життя, і світ кому жахливий.

 

Читець:

 « Шукати радість маєш у собі,

Й не говори, що нещасливий народився,

Що безталанна доля випала тобі,

Бо за журбою ти її не роздивився.

Не намагайсь знайти душевний спокій

Там, де лиш гроші, жадібність і слава,

Покою не дають журба і докір

Душі тій, що брудна і нежива.»

Читець:

Так говорив філософ, і лунають

Слова ці крізь віки,крізь сотні років,

Хто їх почує, той біди вже не зазнає,

Знайде гармонію в собі й душевний спокій.

Пісня "Ой ти, птичко, жолтобоко”

ВЕДУЧИЙ ІІ: Григорій Сковорода – мандрівний   філософ, народний учитель - просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала йоговід села до села, від міста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій  небагатий скарб - посох, сопілку та декілька  книг завжди  носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи  сьогодні, де прийдеться  ночувати завтра...

Сковорода

Ні, не хочу їздить  в море  задля  золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу  без меж.
Йти  гидую з барабаном завойовувать   міста.
Чи  лякати  пишним саном, щоб  хилилась   дрібнота.

 Дух мій і наук не  хоче   проти  розуму   свого,
 Крім   Христа   святих  пророчень - раю чистого мого.
 І нічого не бажаю, окрім   хліба  і води,
 Вбогість   приятелем маю, з нею ми давно свати.
 Мій  маєток   преземний - спокій, воленька свята,
 Окрім   вічності, для   мене, лиш дорога  ця свята.

Читець:

Знаю, що смертьяк коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик ти чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

 

Ведучий І: Совість, як чистий кришталь стала наріжним каменем морально-етичних поглядів Сковороди, що відображені в його теорії сродності, або спорідненої праці. Суть її в тому, що кожна людина повинна працювати, використовуючи свій хист до певного роду занять.

Ведуча ІІ: Якщо кожен так чинитиме, зазначав філософ, то суспільство працюватиме, як злагоджений годинник, коліщата якого обертаються в різні боки, але забезпечують нормальний його хід.

 

Інсценізація байки «Орел і Сорока».

Діючі особи: Орел, Сорока, мораліст.

Сорока: Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах – то вгору, то вниз?

Орел: Я б нізащо на землю не спустився, коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того.

Сорока: А я б нізащо не залишила міста, коли була б Орлом.

Орел: Я б теж так робив, коли б був лише Сорокою.

Мораліст: Кожному – своє. Хто народжений для того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях, садах, аніж у містах.

Ведучий І: Понад 25 років, аж до самої смерті філософ Григорій Сковорода мандрував містами і селами Лівобережної України, проповідучи свої ідеї.

Пісня «Молитва»

 ВЕДУЧИЙ ІІ:  Як поет, Сковорода увійшов  в історію української літератури збіркою "Сад  божественних пісень", яку за  жанровими ознаками можна вважати  збіркою  духовної   літератури. Кожна з пісень мала мелодію, складену  самим автором. Кладучи в їх основу "зерно" зі "святого письма", Сковорода  обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих  переживань автора, його морально-філософських  роздумів про смисл  життя, про істинне  щастя.

 ВЕДУЧИЙ ІІ:  Природа була для поета невичерпним джерелом людської радості, спокою і щастя, викликала творче  натхнення, збуджувала високі людські поривання, любов до рідного краю. У своїх віршах  він з любов'ю малює  картини  зелених  полів,  лісів, садів, високих могил, горбів і чистих  потоків, політ  жайворонка  над полями, зворушливу мелодію  сопілки...

Читець:

Вірш  "Стоїть явор над горою".

Стоїть явор над горою,

Все хитає головою.

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

 

А вербочки шумят низько,

Волокуть мене до сна.

Тут тече поточок блізько;

Видно воду аж до дна.

 

Нащо ж мені нарікати,

Що в селі родила мати,

Нехай у тих мозок рветься,

Що високо в гори дметься.

 

А я буду собі тихо

Коротати малий вік,

Так минеть мене все лихо,

Буду щаслив чоловік.

 

Читець:

Ревнитель істини й духовного буття,

Він мудрий словом, розумом, життям,

Прихильник простоти й найвищої свободи,

Він щирий друг, йому убогість не біда.

Досяг верхів наук, пізнавши дух свободи.

Достойний приклад всім серцям – Сковорода.

 

Ведучий І :Образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі інструменти виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього з Європи). В його полотняній торбинці крім книг, рукописів, сопілки завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

 

Ведучий ІІ : Всім  відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. В одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій.  Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім.

Ведучий І: Видатний філософ і мудрець Григорій Савич Сковорода, якого справедливо ще називають українським Сократом, у своїх творах підкреслював цілісність серця, розуму і вчинку. У центрі створеної ним філософської системи стоїть людина з її реальними потребами і прагненнями.

Ведучий ІІ: Суть його вислову «Пізнай себе» полягає в тому, що кожна людина протягом свого життя має вдосконалюватися в дусі інтересів і потреб, прагнути глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світобудови та себе саму. Крилаті вислови Григорія Савича вчать нас життєвої мудрості. Його філософська і поетична спадщина є широким полем для досліджень та міркувань. Тож давайте поринемо у глибокий світ Сковородинських афоризмів.

( Глядачі обирають фразеологізм і зачитують його.)

Ведучий І:     Він жив просто і гарно, і вмирав так само...  В час плачу він учив людей сміятися, бо голова і хвіст  змія  вічності – це  одне, і все починається  спочатку. Він   зберіг до останньої   хвилини   ясний    розум і зробив   це для людей.
     Поховали  його   під   липою, а на могилі  написали  те, що вінз   аповів: "Світ ловив мене, та не піймав".

 ВЕДУЧИЙ ІІ: Справді! Всі  принади   світу не спокусили  його. Своїх поглядів, свого душевного спокою, обраної  ним "статі" мандрівного філософа  й учителя, співця  й оповідача народного  він не проміняв на увагу "неситих”.
                                                                                                                                                       ВЕДУЧИЙ І: Давно занесені  піском  його  сліди, закинуті  криниці,  з яких він  пив воду, але одна з них холодна „Сковородинська   криниця" у селі  Бабаях на Харківщині є й понині. І вона старанно   оберігається.

ВЕДУЧИЙ ІІ: Ще за життя Сковорода мав  цінителя, який  знаходив для нього  слова  шани і любові. Цінитель  цей - народ... Ми  і зараз вшановує  філософа-гуманіста, письменника-демократа  Григорія  Сковороду, бо,  не зважаючи  на  віддаль  віків, Сковорода   промовляє  до своїх  нащадків, як наш сучасник,  засуджуючи   віджиле, вітаючи   нове, стверджуючи хвалу праці  як джерелу   радості, щастя …

    Вербовий  шлях, кленовий  посох...
    Перепочинок  де-не-де.
    Мудрець, замріяний  філософ
    До дальніх правнуків іде.
 

   Ведуча І: Сковорода сказав про світ та людину таке, чого не сказали інші, учив людину жити так, як не вчили інші, хоч у його словах і посиланнях нічого по-особливому невідомого не було; а найголовніше - сам жив так, як учив, тобто творив своїм ученням не тільки абстрактно вимудрувані книжки, але й подавав практичну науку людині як їй найгармонійніше жити в цьому світі.
 

Ведучий: І через сотні літ твори Григорія Савича Сковороди залишаються актуальними, а цінні поради допомагають нам у повсякденному житті і ще допомагатимуть багато років.

ВедучаІІ: Долучитися до мудрості митця, його світлого поетичного слова – справа честі для кожного з нас. Великий мандрівник України продовжує нескінченні мандри до читачів нових епох і цьому вічному шляху Григорія Сковороди немає кінця, бо кожне його слово звернене до серця та душі людини.

Ведучий: Сковорода ніс у народ слово про щастя для всіх і кожного. Ці прагнення разом із закликом до духовного удосконалення людини заповідав нам геніальний поет і філософ. Ось чому віщі слова Григорія Сковороди – поета, філософа, гуманіста, просвітителя ХУІІІ ст. Його ідеї потрібні сьогодні. Будуть потрібні завтра і завжди.

                                   Серед людей привітних і простих
                                  Я й досі відчуваю теплий подих
                                  Славетного мого Сковороди.
                                  Важкі часи переживаєм нині,
                                  Та він незримо поряд, поміж нас.
                                  Щоб  правду відшукать на батьківшині,
                                  Він вирушає в мандри по світах.
                                 

                                Скажи, земляче, як нам зараз жити?
                                  Як подолати біди, що навкруг,
                                  Ще скільки безневинних буде вбито?
                                  Чому земля моя стражда від тяжких мук?
                                 

                                 Твої слова - немов бальзам на душу,
                                  Твоя порада - мудра і проста.
                                  І запитать тебе про це я мушу.
                                  Бо ти ж філософ, що живе в віках.
                                  Прийди. Порадь. З далекої дороги
                                  Присядь і поглядом до нас звернись.
                                  Крізь призму часу, болі і тривоги
                                 Своїм нащадкам щиро посміхнись.

 

Читець:

Приніс мудрець в життя одвічне слово,

Ту філософію, яку чекав народ.

Звучить і досі чиста його мова:

Творить добро – найкраща з насолод!

Читець:

Вивчайте і досліджуйте Сковороду,

Це вчення принесе винагороду:

Пізнай себе – розкриєш увесь світ,

Так  осягнеш ти мудрість і свободу.

 

Тихо звучить мелодія «Кобза».

 

                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В незаможній козацькій родині,
                                    В невеликім полтавськім селі
                                    Бог життя дав малому хлопчині,
                                    Що з'явився в грудневій імлі.
                                    Душу вклали батьки в свого сина.
                                    Гриць і розум і міць - усе мав.
                                    Це був мудрий і чесний хлопчина,
                                    Наче Бог його сам цілував.
                                    Сівши в затишку, грав на сопілці,
                                    Яку сам з очерету зробив,
                                    І радів навіть сонцю і зірці,
                                    А ті миті найбільше любив.
                                    А у вільну від думки хвилину
                                    Все потрібне у торбу збирав
                                    І в похмуру чи сонячну днину
                                    Йшов кудись, а куди, й сам не знав.
                                    У шістнадцять покинув домівку,
                                    Досвід вчительський швидко здобув.
                                    Понесла в світ широкий мандрівка,
                                    Бо з дитинства філософом був.
                                    Радив він придивлятись до друзів,
                                    Бо отруйніш нічого нема.
                                    Ніж удаваний друг лізе в душі,
                                    А сьогодні - це гірш, ніж чума.
                                    Ті стежки, ті шляхи, ті дороги...
                                    Ті думки, що й сьогодні живі,
                                    Оббивають злощасні пороги:
                                   «Як нам жити на рідній землі?»
                                    Прагнув він ще тоді нас навчити.
                                    Та чи думав хто з нас, та чи знав?..
                                    Для людей, для народу вмів жити,
                                    Світ ловив його, та не спіймав.

 

     Ведуча І: Про Григорія Сковороду, його самобутній шлях та оригінальну творчу спадщину написано й розказано, відзнято та показано чимало. Офіційно зневажений за життя він полонив увагу мислителів, художників, кінематографів, учених різних галузей знань. За два посмертних століття створено навдивовижу багатий, цілісний образ людини, в чиїй особі органічно, поєдналися слово і вчинок, мудрість і вірність їй, поетична вдача та музичний хист.

    Ведуча II: Двадцять п'ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній За способом життя - чернець без ряси, мандрівник, самітник, за способом мислення -філософ, богослов містик, єретик. За способом діяння -учитель, письменник, мандрівний університет. Його вітали архімандрити і єпископи, сільські священики і звичайні прості люди, прикуті своїми обов'язками до монастирів, церков, сіл, пасік, хуторів.

     Читець:   
     Сопілка, палиця і свита
     У сакві - книги і папір.
     Прослалася дорога бита
     Далеко ледь видніє бір. (Ф.Кириченко).

 

     Читець:
     Як він ішов!
     Струменіла дорога.
     Далеч у жадібні очі текла.
     Не просто ступали -
     Співали ноги,
     І тиша музику берегла.
     Як він ішов!
     Зачарований світом,
     Натхненно і мудро творив ходу -
     Так нові планети грядуть на орбіти
     З шаленою радістю на виду! (В.Симоненко)

 

 

 

 

 

 

   Ведуча І: Сковорода сказав про світ та людину таке, чого не сказали інші, учив людину жити так, як не вчили інші, хоч у його словах і посиланнях нічого по-особливому невідомого не було; а найголовніше - сам жив так, як учив, тобто творив своїм ученням не тільки абстрактно вимудрувані книжки, але й подавав практичну науку людині як їй найгармонійніше жити в цьому світі.
     Скромний старичок у простій одежі, людина без власного дому, майно якого ховалося у шкіряній торбині освітив розумом не тільки свою епоху, але й передав те світло у віки наступні, адже його наука стосувалася основного в житті: яка ти, людино, що можеш і як жити тобі? Тобто Григорій Савич переніс проблеми загальної філософії у сферу етики, а вся його творчість - один великий заповіт чи послання людям не тільки свого часу чи свого народу а людям усіх часів та земель Але він був і лишається перш за все сином рідного народу і саме йому адресував витвори свого серця й ума