Історія української пісні

 Патріотизм, віра в Бога, мужність, стійкість, незламність, працелюбність, співучість - ці риси притаманні людям, які виборювали незалежність, соборність нашої Батьківщини,-козакам, які воювали проти монголо-татар, польських шляхтичів, посіпак Катерини ІІ у різні періоди становлення нашої рідної землі.

 ХХІ століття, незалежна Україна на шляху до Європейської родини, Крим, Донбас, повномасштабне вторгнення агресорки росії на наші території, страх, смерть, відчай, сльози, тривоги, сирени,  розлуки тисяч українських родин зі своїми чоловіками, синами, батьками, братами…Це все, що ми пережили за 10 місяців жахливої війни. Наші сучасні козаки епохи передових технологій: програмісти, екологи, ресторатори, кібернетики, актори, співаки, представники інших професій у довоєнному житті, які не побоялися та стали на захист неньки України. Молоді люди кожної хвилини дивляться в очі смерті, бачать поранених та вбитих побратимів, цивільних, але переможний співочий дух патріотичного українця не зламати, бо ми знаходимося на свойї святій землі.

Ви запитаєте: чому саме непереможний співочий дух? Бо в часи Козаччини і на сучасному етапі творення Нової Української Нації, наші воїни перед боєм завжди заводили пісні про звитягу, кохання, Батьківщину.

Із глибокої давнини дійшли до нас історичні пісні.  Вони складають значну групу українського фольклору. Саму ж назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Історичними піснями називають  ліро-епічні твори, що описують конкретні або типові історичні події, героями таких пісень стають реальні історичні особи або загальні образи, вчинки яких відповідають духу зображеної епохи. (Простіший варіант тлумачення історичних пісень - пісні, у яких зображено події минулого та видатні особи.)

 

Характерними рисами історичної пісні є:

1. сюжетність; 
2. насиченість розповідними елементами; 
3. наявність ліричних відступів; 
4. широке використання засобів художньої виразності, зокрема гіперболізації; 
5. відсутність міфологічних образів; 
6. головні герої — реальні люди, представники певної історичної епохи. 

Видатний письменник Олександр Довженко писав: «Який боєць не  знаходив для себе в українській пісні сили й завзяття, любові до народу, презирства до ворога і смерті? Виринають і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди – Байда-Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун, Богдан Хмельницький і славний Морозенко… і кличуть до бою за Батьківщину… Народ, якого позбавляли багатьох можливостей, у кривавій боротьбі вилив свою душу, свій поетичний геній в єдине, в що міг, – у безсмертну українську народну пісню».

Давайте зануримося в історію нашого народу та проведемо паралель між сивою давниною та сучасністю і проаналізуємо вплив української козацької пісні на вітчизняне суспільство та європейську громаду.

Найлютішими ворогами українського народу були татари, які ходили в Україну за бранцями, як за своєю власністю, і нещадно грабували її.

 До середини XV ст. південь і центр України перетворилися майже на пустелю. Київ став прикордонним містом, а на південь населення вже майже не  було, бо татари пограбували, зруйнували і спалили багато селищ. Кожна навала ставала страшним лихом. Гнобителі підпалювали оселі, зганяли з усіх околиць до одного місця, де вирізували старих і непридатних до невільницьких робіт, людей. Немовлят топтали кіньми. Бранців татари ділили між собою. Після розподілу  зв’язували невільників і тягли через степи до самісінького Криму.

                                          За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять.

Село наше запалили

І багатство заграбили,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долині бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть:

Коло шиї аркан в’ється,

А по ногах ланцюг б’ється.

Не кожний міг витримати таку «подорож». Роз’ятрені, скривавлені степовими будяками ноги не слухалися. Деякі невільники падали й волочилися за кіньми, доки бусурмани не добивали знесилених, залишаючи їх серед степу на поталу хижим звірам та птахам.

У Криму полонених розпродували. Найгірше було чоловікам, які потрапляли на турецькі галери. Бідолах приковували до весел і змушували гребти без відпочинку і вдень, і вночі.

Важкою була й доля жіноцтва. У неволі їх чекали приниження та знущання. Деяких молодиць гарної вроди заможні бусурмани купували для своїх гаремів. Але ніяка розкіш та «лакомства нещасні» не могли затьмарити дочкам України туги за батьківщиною і ненависті до катів.

Практично неможливо було зламати дух українських бранців, тому багато з них утікали з Криму й Туреччини. Однак, не знаючи місцевості, більшість утікачів знову по­трапляла до рук бусурманів, їх люто карали: виколювали або випікали очі і залишали у степах, де  бідолах очікувала загибель від голоду та хижаків.

Здається неймовірним, але декому із сліпців вдавалося повернутися до рідного краю, долаючи сотні кілометрів. Та навіть скалічені, вони не припиняли боротьби проти ненависних катів, їх зброєю ставала кобза. Народ любив і підтримував їх, а гнобителі за всіх часів боялись правди, тому й переслідували цих співців.

Кобзарі ходили по містах і селах, оспівували журбу тих, хто втратив близьких розповідали  про  страждання невільників. У цих піснях був заклик до боротьби.

У піснях цієї групи йдеться не лише про страждання народу, а й про відчайдушну боротьбу за волю, розправу над гнобителями, висловлюється правота і сила захисників Вітчизни від ординців. Такі пісні переконливо доводять, що Україна була не лише землею страху, а й землею опору і звитяги.

Українські історичні пісні виникли в часи серйозних потрясінь, насамперед визвольних змагань. Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню, й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його морально-етичні норми, погляди, естетичні смаки.

Боротьба проти національного і соціального гноблення кристалізувала в народній душі риси, що були необхідними для виборювання волі у протистоянні з численними нападниками. Тому специфіка історичних пісень полягає не в точному (хронографічному) відтворенні подій, а в розкритті психологічних властивостей народних героїв, звеличенні їхніх внутрішніх достоїнств.

Герої історичних пісень завжди були носіями моральності, виразниками загальнонародних інтересів і сподівань. Вони всім корінням своїм міцно зв’язані з рідною землею. Незважаючи на багатолітні страждання в неволі, вони не забувають ані мови своєї, ані звичаїв, не втрачають надії на повернення.

На тихі води,

На ясні зорі,

У край веселий,

У мир хрещений,

В города християнські.

У історичних піснях про турецько-татарську неволю знайшли втілення кращі риси українського народу: любов до рідної землі, почуття власної гідності, стійкість. Зрадник, запроданець, за народною мораллю, був гірший за ворога-чужинця.

 

              Ой кинувся козак Нечай

Від дому до дому

Та зложив же ляхів тисяч

З коней , як солому.

Повернувся козак Нечай

На лівеє плече,

А вже з ляшків , вражих синів,

    Кров ріками тече

 

Отже, основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, опора загарбникам і поневолювачам. Тут не можна не помітити ознак світлого оптимізму, властивого народній творчості, навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події.

Тематика історичних пісень дуже широка: розповідається в них і про татарські напади, і про турецьку неволю, і про запорозьких козаків, і про визвольну боротьбу в часи Хмельниччини, і про відважних ватажків, і про героїв нашого століття – січових стрільців та вояків УПА.

Саме з історичної пісні цілі покоління українців, що виростали в неволі, дізнавалися про своїх славних предків, усвідомлювали себе народом великим, багатожильним, спроможним вибороти свободу і незалежність.

Нумо проаналізуймо найколоритніші з них!

«Зажурилась Україна…» – одна з найдавніших історичних пісень, у якій говориться про боротьбу українського народу проти грабіжницьких нападів турків і татар, висвітлені події козацької доби .

Сюжет  пісні доволі простий: турецький хан нападає на Україну, забирає у полон молодь і дітей. Але герой-козак сміливо звертається до хана, закликає його до бою. Відважні українські вояки беруть зброю, йдуть на хана та перемагають його. Ця пісня  наповнена  бойовим козацьким патріотизмом, відображає силу  духу і   героїзм воїнів під час татарських нападів. Але специфічною особливістю твору стає відсутність точних посилань на конкретні історичні події, історичних осіб. Пісня спрямована на передання атмосфери страждань народних і запеклої боротьби проти загарбників.

Ця пісня дає можливість усвідомити складність епохи, яка породила титанічні постаті Байди, Хмельницького, Сірка, Морозенка, Залізняка та ін. Пісня є своєрідним відгуком на спустошення України ординцями. Народнопоетичними засобами відтворено масштабність трагедії. Через метонімічний образ України персоніфікований і максимально наближений до понять «народ» і «люди» відтворюється пригнічений внутрішній стан українського населення, незахищеного від південної навали. Із цієї психологічної ситуації існувало два виходи: або змиритися, або виробити в собі лицарський характер, необхідний для самозахисту. Українці, мобілізувавшись, віддали перевагу боротьбі.

Тема пісні:  захист Вітчизни, її теперішнього і майбутнього. Показ страждань українського народу від нападів турецько-татарських орд. У пісні протиставляються Україна і орда, яка хоче її знищити. Україну народ змальовує «журливими» фарбами, бо орда чинить ганебний розбій: «витоптала кіньми маленькії діти», забрала до полону українців, повиганяла з хат селян. Таку картину ми бачимо у перших двох строфах. Наступні рядки пісні звучать урочисто, піднесено. Народ закликає своїх синів боронити волю, радить взяти до рук шаблю та йти воювати. Успіх у боротьбі буде забезпечений, якщо козаки і бурлаки об’єднаються:

Ой козак до дружини,

Бурлака до дрюка:

Оце ж тобі, вражий турчин,

З душею розлука.

У цих рядках виражена ідея пісні: заклик до мирного населення єднатися з козацьким військом для захисту рідних земель.

Основна думка твору: лише одностайні дії всього народу можуть врятувати країну від зруйнування.

Ще одна популярна  історична пісня «Та , ой, як крикнув же та козак Сірко».

Цю пісню було записано в 1887 р. від селянина Дмитра Сукура з с. Капулівка, Катеринославської губернії.

Лицарськими рисами народ наділяє конкретних учасників історичних подій, причому кожного героя своїми.

Іван Сірко був родом із села Мерефи, що на Харківщині. Він не мав освіти і навіть не вмів писати. Та це не завадило легендарному козацькому ватажку залишити яскравий слід в історії. «Він являв собою велетенську особистість серед усіх низових козаків...», - так Сірка характеризував визначний знавець історії запорозького козацтва Дмитро Яворницький.

Мало про кого ще за життя ходили легенди, складалися думи й      пісні. Сірко ж якраз був одним з таких героїв.

Козацького ватажка добре знали і в Криму, і в Туреччині, і в Європі. Так, наприклад, в 1645 році він отримав запрошення з Франції служити в її військах під час війни з Іспанією.

Москалі кликали Івана «Серком» і «Сереком», німці - «Цирком». Ім’я Сірка стало справжнім пострахом для турецько-татарських загарб­ників. Бусурмани його називали «урус-шайтаном» (руським чортом) і були свято переконані, що йому допомагає нечиста сила, а татарки ім'ям Сірка лякали дітей, коли ті не слухались.

Невідомий український поет склав про Сірка поему, де пояснює його ім’я як Богом дане. За словами поета Сірко був «поставлений Богом, як пес на сторожі християнських овечок, щоб видирати їх з вовчої пащеки турок і татар». І дійсно, в ті часи сторожовим собакам часто надавали прізвисько Сірко.

Цікаво, що в цій поемі поет порівнює Сірка з геройськими мальтійськими ли­царями і щиро дивується, що ні король або князь, а простий козак зажив такої слави ще за життя.

Із п’ятдесяти п’яти битв, у яких Сірко брав участь як полководець, він програв лише одну.

Турецький султан, якого постійно «турбував» Сірко, видав наказ молитися в мечетях про загибель «урус-шайтана».

Про Івана Сірка писав навіть польський король Ян Собеський: «Сірко чо­ловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір’я у козацькому війську».

Проводячи все життя на війні, Сірко, разом із тим, відокремлювався ве­ликодушністю та рідкісною безкорисливістю. Він ніколи не переслідував слаб­кого ворога, а після перемоги ніколи не брав собі здобичі. На війні Іван був самовіддано хоробрим і надзвичайно винахідливим: з десятком козаків долав сотні, а з сотнею молодців тисячі неприятелів. Вороги боялися його «більше за бурю, більше за вогонь, більше за пошесть морову» ( Дмитро Яворницький).

Гірше за всіх Сірко усім своїм щирим козацьким серцем ненавидів мусульман. У запорожців було повір’я: «Той, хто більше знищить бусурманів, той вірніше увійде у царство Боже», ця віра була сильнішою, ніж у будь – кого.

Однак до полонених ставився гуманно: відпускав на волю всіх не мусульман, а за кривду, заподіяну полоненим бусурманським жінкам та дітям, навіть засуджував винного запорожця до страти.

До зрадників отаман був суворим і навіть жорстоким. У1663 році Івана Сірка було обрано кошовим отаманом низових козаків. Про народження Сірка існує легенда, яка свідчить, що він з’явився на світ із зубами. «Тільки-но повитуха піднесла його до столу, він одразу ж ухопив звідти пиріг з начинкою і з’їв його. Це нібито було знамення, що йому судилося увесь свій вік гризти ворогів».

З історії відомо, що Сірко мав зріст трохи вище середнього (174—176 см), правильні риси обличчя, а на нижній губі з правого боку в нього була врод­жена родима пляма, котру сучасники вважали «Божим знаком».

За народними переказами Іван Сірко - автор дотепного листа турецькому султану   Магомету IV від запорожців (факт послужив  І. Ю. Рєпіну сюжетом для відомої картини «Запорожці»).

Похований І. Сірко біля  Чортомлинської Січі (тепер  село Капулівка Нікопольського району  Дніпропертровської області). 1967 року його перепоховали на іншому краю села, бо води Каховського водосховища наблизилися до могили. Точно не відомо, що то є тіло Сірка.  Він заповідав, щоб після смерті йому відрубали праву руку. При розкопках могили обидві  руки були цілі, тому, де його насправді поховано, залишається загадкою.

7 квітня 2022 року гурт Pink Floyd оприлюднив композицію Hey Hey Rise Up. Сингл та кліп легендарної рок-групи спрямована на підтримку України. На цю роботу британських рокерів надихнуло відео соліста гурту “Бумбокс” Андрія Хливнюка, в якому той співає “Ой, у лузі червона калина” на Софійській площі в Києві. Після уривку зі співом Хливнюка учасники Pink Floyd доповнюють українську мелодію інструментальною музикою у стилі гурту.

Відомий історик та народний депутат України Володимир В'ятрович розповів про історію пісні "Червона калина", яка вже стала всесвітньовідомою.

•     Вперше пісня прозвучала напередодні Першої світової війни взимку 1914 року у виставі Степана Чарнецького «Сонце руїни».
•     Але Чарнецький насправді створив рімейк народної пісні часів Хмельниччини, тобто середини ХVII століття. Давній наспів записали й опублікували у 1875 році відомі збирачі української спадщини та діячі українського національного руху Володимир Антонович та Михайло Драгоманов.
•     Обробка Чарнецького швидко набула популярності. А особливо, коли на початку світової війни її підхопили українські січові стрільці – вояки першого у ХХ  столітті українського військового формування, хоч поки не самостійного, а створеного в лавах австро-угорської армії.
•     Для стрільців ця пісня (ще дещо перероблена у порівнянні з версією Чарнецького) стала одним із гімнів їхньої формації.
•     Уже у 1921 році ветерани УСС створили видавництво «Червона калина», яке публікувало спогади учасників боротьби за незалежність, вояків армій УНР та ЗУНР, дослідження на теми української революції.
•     Тим часом пісня потрапила за океан. Там у 1925 році перший її запис здійснив український співак з нью-йоркської “Метрополітен Опера” Михайло Зозуляк, той самий, який дев’ять років перед тим записав гімн «Ще не вмерла Україна».
•     У 1944-му «Червона калина» вдруге з’явилася на платівці в США, в аранжуванні Олександра Кошиця – того самого, який зробив знаменитим у світі українського “Щедрика”.
•     Тим часом в Україні у роки Другої світової пісня стала надзвичайно популярною серед вояків УПА. У фільмі «Червоний», який розповідає про повстання українців у таборах ГУЛАГу на початку 1950-х, герої теж співають «Червону калину», що, зважаючи на її популярність серед патріотів, може бути цілком реальним.
•     І справжнє повернення пісні в Україну відбувається наприкінці 1980-х, коли вона починає відкрито звучати на концертних майданчиках, стадіонах та протестних мітингах. Цікаво, що саме тоді з’явилася ще одна версія зі словами:

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

Нині «Червона калина» звучить на цілий світ різними мовами. Пісня з часів Козаччини ХVІІ століття, записана в епоху національного відродження у ХІХ ст., оброблена в часи української революції на початку ХХ століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними у ХХІ  столітті, тому що єднає з нашими попередниками – тими, хто боровся за волю України  протягом попередніх віків.

«Українська народна пісня, - писав Михайло Стельмах, -  увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію й побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром. Нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому».

Доля української пісні сумна і велична. Але, незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки «Найкращі пісні України» Михайло Шевченко: «Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!»

Про народну пісенну творчість так висловився М. Гоголь: «Українська народна  пісня – це жива, яскрава сповнена барв історія народу. Весь запал, всесильне буття виливається в його піснях… У тих піснях побут людей, їх характер, найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів, дух минулого».

Історична пісня була для нашого народу своєрідним, єдиним правдивим підручником з історії.

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

    Піснями і невільницьким плачем, – стверджує наша геніальна сучасниця Ліна Костенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

Література:

1)  Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків./ О.М. Апанович .- К.: Дніпро, 1991.

2) Гетьмани України.- Харків: Промінь, 2011.

3) Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник. /                         В.К. Губарев. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008.

4) Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії. /                                    Д. В. Журавльов. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013.

5) Журавльов Д. В. Хто є хто в українській історії. / Д. В. Журавльов.  -  Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011.

6) Потоцький В. П. 500 найцікавіших питань та відповідей про Україну. /                                  В. П. Потоцький Харків: ВД «ШКОЛА», 2008 .

7) Українська література : підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Олена Міщенко.-К.: Генеза,2008.-304 с.:іл.

 

Інтернет-ресурси:

http://pidruchniki.com

https://uk.wikipedia.org

http://studopedia.org

http://www.panoramio.com

http://retrobazar.com