Літературно-музична композиція до Міжнародного дня пам’яті жертв Чорнобиля «Історія ядерної катастрофи»

Сценарій літературно-музичної композиції

до Міжнародного дня пам’яті жертв Чорнобиля

«Історія ядерної катастрофи»

(Звучить лірична мелодія. На сцену виходять читці в чорному одязі.)

Читець 1: Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

 

Ч2: То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

 

Ч3: Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

 

Ч4: І попелом покрились села,

І згинуло усе живе,

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

 

Ч5: Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра,

 

Разом: Запала тиша…

 

(Читці повертаються спинами і йдуть зі сцени. Змінюється музика і на сцену виходять двоє інших читців.)

 

Читець  1: Була весна, квітуча, напоєна запахами землі і  нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу та всього людства. Що про невелике місто Чорнобиль, дізнається весь світ.

Читець 2: Здавна чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, та лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки до жахливої ночі 1986 року. Відтоді ця земля почала називатися "зоною".

Читець 1: Сьогодні, 26 квітня, минає 37 років з часу чорнобильської катастрофи. Україна згадує тих, хто ціною власного здоров'я, а часом і життям, протистояв страшному лиху.

Читець 2: Серед усіх трагедій, яких зазнало людство на планеті, аварія на Чорнобильській атомній електростанції не має аналогів за масштабами забруднення довкілля та негативного впливу на здоров'я людей.

Читець 1: Цей день став одним з найскорботніших  в історії нашого народу, спогади про яку, ще довго будуть пронизувати наші серця гострим болем. Чорнобиль і досі для нас є незагоєною раною.

(Звучить  шум села та молоді, читці змінюють мізансцену)

Читець 2: Тепла весняна ніч сповила береги Прип’яті. Духмяний цвіт вишневих садків солодко линув, здавалося, не тільки над Україною, а й над усім світом.

Читець 1: Ніщо не сповіщало про біду. Після пасхальних свят очікували Першотравневих… ніхто ще не знав, що через кілька годин назва скромного районного містечка  Чорнобиль тісно переплететься з долею всією України…..

(Читці йдуть і на сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують, вітаються один з одним, зупинилися і між ними починається діалог.)

Хлопець: Привіт, як ваші справи?

Дівчина 1: (радісно) Все супер, адже нарешті весна, так тепло надворі, скоро перше травня, а там через місяць і випускні екзамени.

Дівчина 2: Та годі вже про ті екзамени… Краще розповідайте як будете проводити травнені свята?

Дівчина 3: (натхнено) Я на травневі свята поїду в Київ і буду гуляти Хрещатиком.

Хлопець : Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо вдома святкувати, правда, дівчатка?

Дівчина 2:Так, але ми не засмучуємось… Ви краще подивіться яка сьогодні чудова ніч. (вдивляючись на небо) Небо чисте, чисте…

Дівчина 3: А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?

Дівчина 2: Ні, а ти знаєш?

Дівчина 3: Так, ось послухайте. (закликаючи) Ходіть сюди!

(Всі сідають на авансцену і вдумливо слухають рядки)

Дівчина 3: Буває час, що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Дівчина 1: (натхнено) Прекрасні рядки, ніби про наше село.

Хлопець: Так, у нас тут гарно, і робота, до речі, буде поряд. Я ось  після коледжу піду до татка на атомну працювати.

Дівчина 2: Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть.

Хлопець: Візьмуть. Мені дядько казав, що молодих беруть і посилають учитися на будь-яку професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну

уже з дипломом. А у мене ж і батько там працює, так що буде сімейна династія.

(Хлопця перебиває звук вибуха, всі різко та злякано підводяться, вдивляючись на горизонт піднімаються на сцену та продовжують злякано діалог)

Дівчина 3: (спантеличено)Що це? Наче грім?

Дівчина 2: (розгублено)Та який грім? Небо ж чисте…

Хлопець: Подивіться! Там, над Чорнобилем! Ходімо дізнаємось що там сталося!

Дівчина 3: Ходімо скоріш!

(Всі починають йти і завмирають в мізансценах, злякано дивлячись в сторону вибуха. На сцені декілька секунд стоп кадр. Хлопець повільно підходить на авансцену)

Хлопець: О 1 годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива весна перестала існувати. А вранці ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Дорослі пішли на роботу, а малеча до школи і в дитсадки.

(Хлопець та дівчата йдуть зі сцени. Виходять читці)

Читець 1: Скрадлива чутка поповзла селом,

з хати в хату, наче тінь зловисна.

«Біда в Чорнобилі … Четвертий блок …

Рятуймося … Бо завтра може бути пізно …»

 

Читець 2: Та радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору концерти і кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

 

Читець 3: Город садили. Босими ногами

Збивали роси з ніжної трави.

Про радіацію не знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь.

 

Читець 4: Чому ж було так тоскно на душі,

Немов щось світле вмерло й не воскресне.

… Літак, що в небі креслив віражі,

Немов зумисне – сонце перекреслив.

(На сцену виходять та приєднуються  до читців ще двоє студентів)

Читець 1: Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиці. Дехто не встиг взяти необхідні речі. Ніхто не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

Читець 2: Біда розчинилася в повітрі, у біло-рожевому цвітінні абрикосів та яблунь, у воді, у людях. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

(Вмикається звук вулиці, з останніх куліс вибігають перелякані люди, сім’ї з сумками та валізами, завмирають у мізансценах. З-за куліс звучить дикторський текст про заклик жителів міста евакуйовуватись, через аварію на ЧАЕС. )

Голос з-за куліс: Увага! Увага! УВАГА! У зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції станції в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна ситуація. Задля забезпечення цілковитої безпеки людей і - насамперед дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста в найближчі населені пункти Київської області.

(Читці йдуть зі сцени. А актори  хаотичну перебудовуються на авансцену і завмирають в мізансценах)

Жінка: Чому ми маємо кудись їхати, невже не можна без цього обійтись?..

Чоловік: Заспокойся, треба, значить треба, це ненадовго люба.

(Жінка і чоловік завмирають)

Сусідка 1: Ой, а що це в тебе така маленька валіза?

Сусідка 2: Так а навіщо все згрібати, сказали ж, що нічого страшного, взяла тільки документи, гроші і пару кофтин, а ти куди скільки всього набрала, наче пересилятись зібралась?

Сусідка 1:  Та хто його знає куди ми тепер, хай краще буде..

 (Сусідки завмирають)

Донька: Що трапилось, мамо, чому ми покидаємо свій дім?

Мама: Це всього два-три дні доню, і ми знову повернемося, складаємо  тільки найнеобхідніше.

Донька: Але в мене в школі завтра виступ, може ми пізніше поїдемо?

Мама: Все, нема часу думати.

(Мама бере дитину за руку, виводить, з рук випадає лялька, вона хоче за нею повернутися, але мама виводить доньку  та лялька залишається на підлозі. Разом з ними, йдуть інші актори зі сцени.)

(Зміна світла, звучить лірична мелодія, на сцені з’являється читець, підбирає ляльку)                           

Читець: Горем і болем увійшов у наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип’яті, кинуті школи, будинки, дитячі гойдалки, що застигли, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій тридцяти семирічної  давнини.

Хореографічна пластична композиція «Біда»(Наталія Май - Чорнобиль)

(В кінці композиції хореографи завмирають, позаду них виходять читці і стають спинами до глядача. Хореографи йдуть зі сцени, перший читець повертається обличчям, підходить ближче до авансцени. Всі по черзі читці повертаються, вибудовуються у мізансцену та  читають)

Читець 1: Зойкнула земля чаїним криком:

«Сину, вбережи і захисти!»

Вийшла мати із іконним ликом:

«Йди, синочку. Хто, коли не ти?»

 

Читець 2: Спалахнуло небо, впало крижнем:

«Сину, вбережи і захисти!»

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

«Йди, коханий. Хто, коли не ти?»

 

Ч3: І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.

Дух і Воля. Небо і Земля.

 

Ч4: Коли вже й хмари спопеліли

У знавіснілому вогні,

Ви смерть приборкати зуміли

На тім, останнім рубежі.

 

Ч1: Не віддам їй на поталу

Світанків наших ніжних щем,

Ви як один супроти стали,

Пекельним січені дощем.

 

Ч5: У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій -

І пронесли свої надії

Крізь вогнецвіт усіх надій.

 

Ч3: Шумлять у небі літаки...

За вас історія допише

Суворі подвига рядки.

 

(На останніх рядках з двох куліс, по різні боки сцени, виходять двоє читців)

Читець 1 : Їх було 28 – пожежників Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1”. Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи.

 

Читець 2:  Говорячи про героїв-пожежників, що здійснили подвиг, не можна не згадати про лікарів, тих, хто лікував найтяжчих опромінених пацієнтів. За кожним тяжкохворим цілодобово пильнувала група лікарів і медсестер, які працювали в три-чотири зміни.

(Читці йдуть, на сцену виходять «свідки аварії». Завмирають у мізансценах з опущеними головами. По черзі піднімають погляд в зал і розповідають про аварію)

Інженер: Я інженер,  почув абсолютно не знайомий рев у дуже низькому тоні, схожий на стогін людини, нам наказали порахувати до 10, потім знову почувся рев, частота поштовху зменшилася, проте їхня сила зросла. І вже після цього роздався звук вибуху. Всі були дуже наляканими, усіх охопив шок.  

Медсестра: Я медичний лаборант. Була однією із перших жінок , яка приїхала у Чорнобиль. Я обстежувала там шахтарів, які працювали під реактором. Доводилося щодня брати кров для аналізу. До 120 пальців в день доводилося вколоти. Бувало, тільки ляжеш спати і заплющив очі, а перед ними пальці, пальці з крапелькою крові.... А ще малі діти... їх садили в автобуси і евакуювали, а мами їхні біжать за ними і плачуть, і кричать.... Це були одні із найстрашніших днів в моєму житті.

Пожежник:  Я пожежник. Ми з товаришами першими прибули до реактора через кілька секунд по тривозі. Мені було 23 і мав в своїх руках всі права пожежника. Всі, крім одного, - у мене не було права на помилку. За наказом бойового побратима лейтенанта В. Кибенка ми ступили у вируюче полум’я, в смертельну радіацію. Ні, не за наказом командира, а за законом совісті. Ми кинулися рятувати станцію і людей, не думаючи про своє життя.

Голова Президії Верховної ради: Я Валентина Шевченко, Голова Президії Верховної ради. Я відчула, сталося лихо, однак протягом перших днів ніхто не усвідомлював усіх масштабів небезпеки. Мене турбувало, як розмістити таку кількість людей із Прип'яті, а вони потребували цього терміново. Тому вранці 28 квітня я негайно виїхала в Чорнобиль. Я заходила в оселі і розмовляла з людьми, цікавлячись, як їх тут прийняли. Люди були спокійні. Розраховували що вже дуже скоро повернуться додому. Всі запитували у мене «В чому саме полягає небезпека? Коли сюди прийшли німці, було справді небезпечно. А зараз? Там сонячно і тепло, нам потрібно займатися своїми городами".

(«Свідки» йдуть, на сцену виносять імітовану калину та стільчики)

                   Інсценізація «Чорнобильська дівчина Калина»

(На сцену виходить Любомир, відганяє горобців від куща калини,що росте біля тину)

(Виходить Калина)

Любомир: Як тебе звати?

Калина: Калина

Любомир:  Може, Килина?

Калина: Ні, Калина... Хіба не чув такого імені?

Любомир: Хто тебе так назвав?

Калина: А батько з матір'ю. Я була маленька, то не пам'ятаю, як вони мене називали. Ми сюди приїхали з Чорнобиля, я тепер живу у баби Явдохи, а батьки десь поїхали на заробітки, бо в цьому селі для них немає роботи. А ти Любомир, правда? Мені баба Явдоха казала, що ти Любомир, я й не чула такого імені.

Любомир: А ти Калина, о!

Калина: Ти Любомир, о!

(Регочуть один з одного)

Любомир: А чого ти весь час сидиш у квітнику? Давай побігаємо по нашому селу, я тобі покажу щось.

Калина: Хіба у вашому селі є щось цікаве?

Любомир: О! Ходімо на річку, я тобі покажу качині гнізда в очеретах.

Калина: А що в тих качиних гніздах? Сам піди подивися, а мені розкажеш.

Любомир: Як я тобі розкажу? Це треба самій дивитися... Я тебе ще посаджу на човен, попливемо на човні!

Калина: Ні, мені чомусь не хочеться. І нецікаво дивитися на качині гнізда. Отак би сиділа й сиділа під бабиною хатою й нікуди не йшла.

Любомир: Ех, Калино, й чому ти така чудна? Й що з тобою коїться? І що б таке придумати, аби ти захотіла, аби не відмовилась? (задумався) Гм, Калина... Якось чудно, що цей кущ — також калина. Мовби цей кущ — також дівчина… От якби цей кущ одягнути так, немов дівчину, — і в спідницю, і в кофтину, і хусткою запнути... Я зараз…(біжить за куліси)

Калина: І що ото вигадав? Дивна витівка одначе… (виходить за куліси)

(Забігає Любомир з жіночим одягом. Оглядається, шукає очима Калину. Починає одягати кущ.)

(На сцену виходить Мати)

Мати: (здивовано) Ти моєю биндою перев'язав калину? А нащо ти материну бинду — і на калину?

Любомир: Стара бинда... Хіба негарно?

Мати: Та гарно, наче молода дівчина стоїть надворі. Стоїть і стоїть... Жде когось...

Любомир: Хай стоїть у бинді, може, когось і дочекається...

Мати: А ти, синку, з отією переселенською товаришуєш?

Любомир: Так.

Мати: Тоді занеси їй оцю голубу косинку, я в райцентрі купила для неї. Може, невісточка для мене виросте.

Любомир: Що?! Й набалакаєте ото... Косинка... І як я понесу?

Мати: Ногами синку, ногами... Ще занеси горнятко меду моїй чорнобильській невісточці, бо марніє й марніє. Треба їй лікуватись, батьки її десь подалися на заробітки, а баба Явдоха нездужає сама, ех.. Нічого, вже дозріла наша калина, то наламаємо, занесеш їй спілих ягід.

Любомир: А ягоди нашої калини поможуть їй? 3 неї здорові ягоди?

Мати: Мають помогти, калина завжди помічна...

Любомир: Якби ж помогла..

(Мати виходить, Любомир залишається сам. Весь час поглядає на сусідній двір)

Любомир: (гукає) Калино! Калино!… Та де ж вона? (Сідає на ослінчику )

Увесь час думаю чомусь про неї, стоїть перед моїми очима — як жива, в голубій косинці. І хоч би де був, а подумки розмовляю з нею. Вже багато наслухався балачок і про Чорнобиль, і про чорнобильських людей, то тепер знаю про це велике горе. Кажуть мати з бабою, що то в неї кров порчена стала, а коли порчена кров, то й світ білий не милий, то й жити не хочеться. Що якби їй усю кров поміняти — полегшало б, як удруге б на світ народилася. Ото їй харчі всякі здорові треба — і мед, і молоко, і ягоди. (І весь час мимоволі перебирає в руках намисто.) Цей червоний разок знайшов на узбіччі дороги, хотів віддати Калині.

(Мати виходить на сцену)

Мати: Любомире, сьогодні обламуватимемо нашу калину, чуєш? Немає моєї чорнобильської невісточки, а то вона помогла б нам.

Любомир: А де ж вона?

Мати: Хіба не знаєш? Зовсім занедужала, кров же у неї хвора, то баба Явдоха повезла в лікарню. Ой, горе наше велике...

(Мати іде до калини ламати)

Любомир: Не ламайте!

Мати: А що це з тобою, дитино?

Любомир: Мамо, не ламайте, не треба!

Мати: Та що з тобою? Дозріли ягоди, пора обламувати...

Любомир: Почекаймо Калину з лікарні, тоді обламаємо. Хай видужає, авжеж, тоді обламаємо.

Мати: Це така в тебе калина? Дорога така?

Любомир: Дорога така...

(Журно зітхнувши, мати йде собі, а Любомир, схлипуючи, чіпляє намисто на калину і йде зі сцени.)

(Виходить читець)

Читець: Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного  апокаліпсиса.  Чорнобильська  біда  надовго залишиться у нашій пам’яті.

(Читець йде, на сцену виходить жінка з дитячим одягом в руках.)

Жінка: Синочку, ненароджена моя дитино!

З меча Чорнобиля упав ти на росу.

Апокаліпсисова жертва безневинна.

Цей біль у серці все життя я пронесу.

Душа моя роками за тобою тужить…

Гірким дощем її проллю в квітневі дні.

Можливо, й справді мирним атом бути мусить,

Але хіба замінить сина він мені?

Чи жертви хоч колись Чорнобиль порахує?

Чи людям стане сліз оплакати усіх?

Хто звідав опік зірки – хай мене почує,

Можливо, разом ми відмолимо цей гріх.

Синочку мій, зів’яла ніжна квітко!

Прости за все ти бідну матінку свою.

Душа моя без тебе, мов сирітка.

В дитині кожній бачу я тебе й люблю.

Про тебе пам'ять маю я очистить душу

Від безнадії, горя й дум усіх тяжких.

Нести по світу я добро й кохання мушу.

Господь, молю, нам одпусти полинний гріх!

(Жінка йде зі сцени.)

(На сцену виходять читці, стають у мізансцену)

 

Читець 1: Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки Чорнобильської катастрофи, ще довго чутимемо її дзвони.

 

Ч 2: Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, за тими хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям та життям.

 

Ч 3: Вічна пам'ять та низький уклін усім покійним від усього людства. Вічна слава  героям!

 

Ч 4: Вшануймо ж пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

Ч 5: Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила людські жертви біль і спустошення.

Ч 6 :Нам люте горе миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І – не забути! – доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

 

Ч 7: За днями дні – минув повільно рік.

За днями дні – вже котрого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться повік.

 

Ч 4: Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат, –

Його уроків людство не забуде.

 

Ч 8: Коли на сонце ляже тінь,

Коли колючий шлях ляга під ноги,

Ми піснею освятим далечінь

І піснею відгонимо тривоги.

 

Ч 1: Ми закликаємо всіх пам’ятати тих відчайдушних і мужніх людей , які в далекому 1986 року врятували світ від ще більш трагічних наслідків вибуху на ЧАЕС та дали нам можливість жити.

Ч 3: Пам’ятайте чорнобильський квітень! Хай не повториться!

Ч 5: - Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом!

Ч 7:  Нехай пахнуть трави, співають пташки!

Ч 8: Нехай повертаються журавлі до рідної оселі!

Ч 9: Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця…

Разом: миром і спокоєм!

Читець 3: Запрошуємо всіх долучитися до урочистого покладання квітів,  до пам’ятника ліквідаторам катастрофи на Чорнобильській АЕС