Літературно – музична композиція «І на тім рушникові…»

Літературно – музична композиція «І на тім рушникові…»

Зал, де проходить свято, прибраний рушниками. На центральній стіні великий вишитий рушник і посередині  слова «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю,і дитинство, і розлука, й твоя материнська любов». Звучить тихо  мелодія із «Пісня про рушник» Платона Майбороди.

 Виходять хлопець з дівчиною в українських костюмах, в руках дівчини на вишитому рушнику коровай.

Юнак: Хліб і сіль на вишитому рушнику – це одвічні символи  української гостинності. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до господарів.

Дівчина: Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час. То ж і ми підносимо всім, хто прийшов на свято, хліб-сіль .

(Юнак і дівчина тричі вклоняються  всім учасникам свята, промовляючи слова:

«Гостинно просимо  на свято рушника». )

Хлопець: Український рушник прийшов до нас  з давніх часів. Колись без вишитого рушника не обходилося жодне свято  в родині.

Дівчина:Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було в Україні хати , яку б не прикрашали рушниками. «Хата без рушника, що родина без дітей», - казали в народі. Саме рушник був обличчям оселі. Про  рушник існує багато легенд, приказок, казок.

(Читається казка Г.Шулим «Вишитий рушник»)

           Жили собі брат і сестра — Василько й Марічка. Вони дуже любили одне одного, ніколи не сварилися, ділилися всім, що мали. Час минав, і Василько перетворився з хлопчика на змужнілого юнака, а Марічка стала справжньою красунею. Саме тоді на їхній край напало військо страшного і могутнього царя Бурдая. Всі чоловіки пішли захищати рідну землю від чужинців. Почав збиратися до війська й Василь. Марічка плакала, проводжаючи брата.

— Візьми ось це, — сказала, схлипуючи, й простягнула Василькові невеличкий вузлик. — Це вишитий рушник. Він допоможе тобі повернутися додому. Обійняв Василько сестру, низько вклонився батькам та й пішов захищати рідну землю від ворожої навали.

Якось Василя важко поранили в бою. Товариші подумали, що хлопець мертвий, і залишили його на полі бою. А ворожі солдати схопили юнака і притягнули до Бурдая. А той наказав укинути полоненого до в'язниці: може, там згине, а як вижеве, то стратити.

Та в Бурдая була улюблена племінниця Мелхола, котра зналася на чаклуванні. Вона й попросила дядька не страчувати хлопця.

— Я зроблю так, — сказала, — що він забуде все, навіть своє ім'я, і стане твоїм вірним воїном, дядечку. Бурдай погодився. Через деякий час Василько одужав, та під дією чарівних ліків і магії Мелхоли зовсім забув, хто він, звідки, і що є в нього сестра та батьки. Почав хлопець вірою і правдою служити цареві Бурдаю, воювати проти своїх побратимів. І був уже тепер не Васильком, а хоробрим воїном Ярміном, котрий ось-ось мав поріднитися з царем, одружившись із його вродливою племінницею.

          Минав час. Наближався день весілля. Але якось неспокійно було на серці молодого Василька-Ярміна. Щось тривожило його, мучило. Відчуваючи втому, хлопець вирішив піти до палацу, щоби трохи розважитися. На сходах він зустрів служницю, котра несла дуже знайомий згорточок

— Що це? — запитав Ярмін.

— О, мій пане, принцеса Мелхола наказала забрати і знищити це. Ось я і йду виконувати її наказ.

Василь попросив розгорнути вузлик. Щойно служниця це зробила, як додолу впав …вишитий рушник. Ярмін підняв його, пильно вдивляючись у кожен хрестик. І раптом він усе згадав: і рідний край, і лагідний погляд матері, і мелодійний голос сестри…

       Осідлавши коня, Василько чимдуж помчав із палацу. Відшукав своїх товаришів і разом із ними мужньо воював проти царя Бурдая, аж поки вони не розбили вороже військо вщент. Рідний край знову став вільним.

        Повернувшись додому, Василько розповів рідним про все, що з ним трапилося. Люди раділи і дивувалися, як міг вишитий рушник подолати могутні чари й заклинання і допомогти хлопцеві повернутися на батьківщину — дорогу й милу кожному серцю землю.

Хлопець: З рушником мати випроводжала сина  в далеку дорогу, промовляючи слова: «На рушник благословляю», що означає – на щасливу дорогу. Цей рушник мав берегти дитину від злої долі та нагадувати  про домівку, про лагідні матусині руки.

Читець 1:  Дивлюся мовчки на рушник,

                     Що мати вишивала

                     І чую гуси зняли крик

                     Зозуля закувала.

Читець 2:  Знов чорнобривці зацвіли,

                    Запахла рута-м’ята,

                    Десь тихо бджоли загнули ,

                    Всміхнулась люба мати.

Читець 3:  І біль із серця раптом зник,

                    Так тепло-тепло стало

                    Цілую мовчки той рушник

                    Що мати вишивала.

Читець:   Дай мені, мамо, рушник на щастя,

                  Вишитий півнями червонястими ,

                  Хмелем, любистком шитий квітчасто,

                  Ніжно мережаний зоряним рястом.

 (Виконується пісня «Рідна мати моя…»)

Дівчина: Рушника, а часом і не одного , брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі  хто на довго відлучався від рідної домівки. Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим, і кожний колір являв собою певний символ: червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі; зелена – зустрічей із добрими людьми, коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба; жовта – була символом здоров’я і удачі.

Хлопець:  Але особливо гарно вишиті рушники червоними і чорними нитками. Бо червоний  колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма  старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.

Читець 1:   Веселкою сплелися кольори

                     На рушничку твоєму, наче доля.

                     На нім - тобою прожиті роки,

                     Усі достоту, з радощами й болем.

Читець 2:  Усе на нім:  вечірня зоря,

                     І росами умите раннє сонце,

                    На нім і сльози, й посмішка твоя,

                    Хатинка рідна і твоє віконце.

(Виконується пісня «Два кольори». Показ слайдів рушників, вишитих червоними і чорними нитками)

Дівчина: Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушниками, збереглося у весільному обряді. Весільні рушники, як увесь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Коли приходив час свататися  дівчина мусила старостів та молодого перев’язувати своїми рушниками на знак згоди.

Хлопець: При вході в хату батьки  вітали молоду пару хлібом і сіллю на вишитому рушнику. Коровай на весіллі несли теж на вишитому рушнику.

(Виходять три дівчини , в руках яких вишиті рушники).

Дівчина 1:  Колись давно, як розповідала моя прабабуся , наречену на весіллі покривали  не хусткою, а рушником. Він називався «намітка», «план», «серпанок», «сповивало». Це був довгий рушничник, оздоблений на кінцях, а іноді й посередині тканням або вишивкою з переважанням червоного кольору.

Дівчина 2: А моя бабуся розповідала, що на весільному рушнику обов’язково має бути «дерево життя», яке символізує продовження роду, безсмертя. Кожна  квітка – член великої родини, а стовбурець з трьома гілочками – це батько, мати й дитя.

Дівчина  3:Ще весільний рушник мав бути прикрашений барвінком – символ вічності, кетягами калини – жіночий символ краси, дубове листя і жолуді – символи мужності і сили чоловіка, виноград – на добробут у родині.

Хлопець: Навіть зараз, коли на нинішніх наречених – розкішні вінчальні  плаття, женихи одягнені в елегантні смокінги, а весільний кортеж складають здебільшого блискучі «іномарки», неодмінним атрибутом навіть найсучаснішого весільного торжества залишається простий український рушник. Він не змінився. Змінився час, іншою стала Україна, а український рушник залишився колишнім. На ньому так само шаріють ягоди калини і горобини, співають птахи, зеленіють гілки дерев, синіє льон. Його, як і колись, вишивають з любов’ю, довго просиджуючи біля вікна.

Дівчина : Рушник є неодмінним атрибутом і інших багатьох обрядів. З рушником приходять до молодої матері, яка народила дитину; зустрічають і просаджали гостей проводжають в останню путь, прикрашають образи, накривають святий хліб, а тому рушники мали свої назви.

Хлопець: Для витирання посуду і столу – «стирок»; для образів і портретів – «покутник»;для весілля – «поховальний»; для  немовляти – «сповивач».

Читець:  Ти з перших днів завжди зі мною,

Із купелю, матусенька моя

Мене повила, рушничок, тобою.

У перший клас на рушничок

Ступав несмілою ходою.

Із школи проводжали рушничком.

Бабуся умивала свяченою водою –

Уже до війська час іти.

Чекаю виклик я до військомату,-

Матуся вишиває рушничок,

«Щасливої дороги», - каже тато.

Ми на весільнім рушничку,

Стояли з нареченою вродливі,

Нам посміхався вишитий рушник.

І ми були удвох щасливі,

У хаті чути крик малят,

Бабуся бавить всіх внучат

І вишиває рушничок.

Собі в останню путь-дорогу

Останній дзвін…

Остання путь…

А ти – рушник , і тут в дорозі –

На кришці – рушничок і білий хліб-

Несуть його – хто йти уже не в змозі

Отак – із дня у день, із року в рік –

Усе життя рушник зі мною,

В тобі і радість , смуток і любов.

Родинна стрічка вв’яжеться тобою

О, мій рушник!

Вклонюсь тобі низенько!

Щоб вишивав мій рід, тебе,

Тебе, моє серденько!

Дівчина: Вишитий український рушник  надихав багатьох митців.  Недарма його прославляли Тарас Шевченко, Павло Тичина, Андрій Малишко. Рушник — це святиня.  А тому в літературі ми часто зустрічаємося з цим оберегом. До вашої уваги  уривок з твору Нечуя-Левицького «Дві московки».

        Спродала Ганна, що було зайве в скрині, деякі хустки старої покійниці, деякі спідниці. Нічого так їй не було жалко, як тих рушників. Повиймала з скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоча надивитись. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво: 
      - Рушнички ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі під червоною калиною; вмочала вас, як почав соловейко щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя недоля тоді між старостами в хаті стояла! 
      Рушнички ви мої, шовком переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого; розстеляла вас при повному місяцеві, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-звіку! 
      Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння. Не продам вас, не продам!.. 

Хлопець: Вишивають рушники в кожному регіоні України, які мають свою різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва.

Дівчина: Українські вишивальниці постійно збагачують, розробляють нову техніку вишивання. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, частота виконання, ювелірний характер. Отож, запитаємо про це нашу односельчанку, майстриню-вишивальницю Валентину Козачук.(Виступає вишивальниця села)

Читці:

1.Рушники, рушники, наче крила орлині,

На стінах біленьких батьківської хати.

  Повертають до Вас, найдорожчі святині,

 Де жде з нетерпінням ріднесенька мати.

2.Благословенна будь на всі віки

Найперша жінка,що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

3. Рушники, рушники…

Та краса мої очі милує

Хоч минають роки,

А народ береже їх, шанує.

4.Вишиваний рушник – то мамина радість,

                                                        На рани душевні найкращий бальзам

                                                        Я неба її особливу поважність

                                                        І дітям й онукам своїм передам.

5.Червоні і чорні нитки у матусі

    Та голка вертка в працьовитих руках.

    Живе Україна в постійному русі.

    Зросте Україна у святих рушниках.

6. Рушники вишивані у Волинському краю…

                                                        Тут вплелися жита і квітучі сади,

                                                        І пташині гаї, і пісні водограю

   З рушником таким дужий усяк, молодий!

7. У привітних хатах, в сокровенних куточках,

Так красуються витвори лагідних рук,

Зводять теплим шитвом мальовничі листочки,

Захищають від чвар, боронять від розлук.

8. Рушники дарують нам свято,

І буяють хліба у праотчім краю,

                 Знову стукають в дім диво-весни крилаті,

            Як під вишитим дивом родинним стою.

9. Він простеленим тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло,

Хай цей символ лишається вічно

В нашій хаті на мир, на добро.

(Виконується пісня «Рушничок». Муз. І.Білик)