Літературно – музична композиція «І на тім рушникові…»

Про матеріал
Сценарій заходу, мета якого - ознайомити з рушником як оберегом, його символічним значенням, традиціями, звичаями, обрядами, пов'язаними з рушником; виховувати повагу до традицій, звичаїв рідного народу.
Перегляд файлу

Літературно – музична композиція «І на тім рушникові…»

Зал, де проходить свято, прибраний рушниками. На центральній стіні великий вишитий рушник і посередині  слова «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю,і дитинство, і розлука, й твоя материнська любов». Звучить тихо  мелодія із «Пісня про рушник» Платона Майбороди.

 Виходять хлопець з дівчиною в українських костюмах, в руках дівчини на вишитому рушнику коровай.

Юнак: Хліб і сіль на вишитому рушнику – це одвічні символи  української гостинності. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до господарів.

Дівчина: Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час. То ж і ми підносимо всім, хто прийшов на свято, хліб-сіль .

(Юнак і дівчина тричі вклоняються  всім учасникам свята, промовляючи слова:

«Гостинно просимо  на свято рушника». )

G:\фото-січень2013\IMG_0962.jpg

Хлопець: Український рушник прийшов до нас  з давніх часів. Колись без вишитого рушника не обходилося жодне свято  в родині.

Дівчина:Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було в Україні хати , яку б не прикрашали рушниками. «Хата без рушника, що родина без дітей», - казали в народі. Саме рушник був обличчям оселі. Про  рушник існує багато легенд, приказок, казок.

(Читається казка Г.Шулим «Вишитий рушник»)

           Жили собі брат і сестра — Василько й Марічка. Вони дуже любили одне одного, ніколи не сварилися, ділилися всім, що мали. Час минав, і Василько перетворився з хлопчика на змужнілого юнака, а Марічка стала справжньою красунею. Саме тоді на їхній край напало військо страшного і могутнього царя Бурдая. Всі чоловіки пішли захищати рідну землю від чужинців. Почав збиратися до війська й Василь. Марічка плакала, проводжаючи брата.

— Візьми ось це, — сказала, схлипуючи, й простягнула Василькові невеличкий вузлик. — Це вишитий рушник. Він допоможе тобі повернутися додому. Обійняв Василько сестру, низько вклонився батькам та й пішов захищати рідну землю від ворожої навали.

Якось Василя важко поранили в бою. Товариші подумали, що хлопець мертвий, і залишили його на полі бою. А ворожі солдати схопили юнака і притягнули до Бурдая. А той наказав укинути полоненого до в'язниці: може, там згине, а як вижеве, то стратити.

Та в Бурдая була улюблена племінниця Мелхола, котра зналася на чаклуванні. Вона й попросила дядька не страчувати хлопця.

— Я зроблю так, — сказала, — що він забуде все, навіть своє ім'я, і стане твоїм вірним воїном, дядечку. Бурдай погодився. Через деякий час Василько одужав, та під дією чарівних ліків і магії Мелхоли зовсім забув, хто він, звідки, і що є в нього сестра та батьки. Почав хлопець вірою і правдою служити цареві Бурдаю, воювати проти своїх побратимів. І був уже тепер не Васильком, а хоробрим воїном Ярміном, котрий ось-ось мав поріднитися з царем, одружившись із його вродливою племінницею.

          Минав час. Наближався день весілля. Але якось неспокійно було на серці молодого Василька-Ярміна. Щось тривожило його, мучило. Відчуваючи втому, хлопець вирішив піти до палацу, щоби трохи розважитися. На сходах він зустрів служницю, котра несла дуже знайомий згорточок

— Що це? — запитав Ярмін.

— О, мій пане, принцеса Мелхола наказала забрати і знищити це. Ось я і йду виконувати її наказ.

Василь попросив розгорнути вузлик. Щойно служниця це зробила, як додолу впав …вишитий рушник. Ярмін підняв його, пильно вдивляючись у кожен хрестик. І раптом він усе згадав: і рідний край, і лагідний погляд матері, і мелодійний голос сестри…

       Осідлавши коня, Василько чимдуж помчав із палацу. Відшукав своїх товаришів і разом із ними мужньо воював проти царя Бурдая, аж поки вони не розбили вороже військо вщент. Рідний край знову став вільним.

        Повернувшись додому, Василько розповів рідним про все, що з ним трапилося. Люди раділи і дивувалися, як міг вишитий рушник подолати могутні чари й заклинання і допомогти хлопцеві повернутися на батьківщину — дорогу й милу кожному серцю землю.

 

Хлопець: З рушником мати випроводжала сина  в далеку дорогу, промовляючи слова: «На рушник благословляю», що означає – на щасливу дорогу. Цей рушник мав берегти дитину від злої долі та нагадувати  про домівку, про лагідні матусині руки.

Читець 1:  Дивлюся мовчки на рушник,

                     Що мати вишивала

                     І чую гуси зняли крик

                     Зозуля закувала.

Читець 2:  Знов чорнобривці зацвіли,

                    Запахла рута-м’ята,

                    Десь тихо бджоли загнули ,

                    Всміхнулась люба мати.

Читець 3:  І біль із серця раптом зник,

                    Так тепло-тепло стало

                    Цілую мовчки той рушник

                    Що мати вишивала.

 

Читець:   Дай мені, мамо, рушник на щастя,

                  Вишитий півнями червонястими ,

                  Хмелем, любистком шитий квітчасто,

                  Ніжно мережаний зоряним рястом.

 (Виконується пісня «Рідна мати моя…»)

G:\фото-січень2013\IMG_0960.jpg

Дівчина: Рушника, а часом і не одного , брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі  хто на довго відлучався від рідної домівки. Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим, і кожний колір являв собою певний символ: червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі; зелена – зустрічей із добрими людьми, коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба; жовта – була символом здоров’я і удачі.

Хлопець:  Але особливо гарно вишиті рушники червоними і чорними нитками. Бо червоний  колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма  старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.

Читець 1:   Веселкою сплелися кольори

                     На рушничку твоєму, наче доля.

                     На нім - тобою прожиті роки,

                     Усі достоту, з радощами й болем.

Читець 2:  Усе на нім:  вечірня зоря,

                     І росами умите раннє сонце,

                    На нім і сльози, й посмішка твоя,

                    Хатинка рідна і твоє віконце.

(Виконується пісня «Два кольори». Показ слайдів рушників, вишитих червоними і чорними нитками)

Дівчина: Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушниками, збереглося у весільному обряді. Весільні рушники, як увесь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Коли приходив час свататися  дівчина мусила старостів та молодого перев’язувати своїми рушниками на знак згоди.

C:\Users\volodja\Desktop\фото-школа\IMG_0974.jpg

 

Хлопець: При вході в хату батьки  вітали молоду пару хлібом і сіллю на вишитому рушнику. Коровай на весіллі несли теж на вишитому рушнику.

(Виходять три дівчини , в руках яких вишиті рушники).

Дівчина 1:  Колись давно, як розповідала моя прабабуся , наречену на весіллі покривали  не хусткою, а рушником. Він називався «намітка», «план», «серпанок», «сповивало». Це був довгий рушничник, оздоблений на кінцях, а іноді й посередині тканням або вишивкою з переважанням червоного кольору.

Дівчина 2: А моя бабуся розповідала, що на весільному рушнику обов’язково має бути «дерево життя», яке символізує продовження роду, безсмертя. Кожна  квітка – член великої родини, а стовбурець з трьома гілочками – це батько, мати й дитя.

Дівчина  3:Ще весільний рушник мав бути прикрашений барвінком – символ вічності, кетягами калини – жіночий символ краси, дубове листя і жолуді – символи мужності і сили чоловіка, виноград – на добробут у родині.

Хлопець: Навіть зараз, коли на нинішніх наречених – розкішні вінчальні  плаття, женихи одягнені в елегантні смокінги, а весільний кортеж складають здебільшого блискучі «іномарки», неодмінним атрибутом навіть найсучаснішого весільного торжества залишається простий український рушник. Він не змінився. Змінився час, іншою стала Україна, а український рушник залишився колишнім. На ньому так само шаріють ягоди калини і горобини, співають птахи, зеленіють гілки дерев, синіє льон. Його, як і колись, вишивають з любов’ю, довго просиджуючи біля вікна.

Дівчина : Рушник є неодмінним атрибутом і інших багатьох обрядів. З рушником приходять до молодої матері, яка народила дитину; зустрічають і просаджали гостей проводжають в останню путь, прикрашають образи, накривають святий хліб, а тому рушники мали свої назви.

Хлопець: Для витирання посуду і столу – «стирок»; для образів і портретів – «покутник»;для весілля – «поховальний»; для  немовляти – «сповивач».

Читець:  Ти з перших днів завжди зі мною,

Із купелю, матусенька моя

Мене повила, рушничок, тобою.

У перший клас на рушничок

Ступав несмілою ходою.

Із школи проводжали рушничком.

Бабуся умивала свяченою водою –

Уже до війська час іти.

Чекаю виклик я до військомату,-

Матуся вишиває рушничок,

«Щасливої дороги», - каже тато.

Ми на весільнім рушничку,

Стояли з нареченою вродливі,

Нам посміхався вишитий рушник.

І ми були удвох щасливі,

У хаті чути крик малят,

Бабуся бавить всіх внучат

І вишиває рушничок.

Собі в останню путь-дорогу

Останній дзвін…

Остання путь…

А ти – рушник , і тут в дорозі –

На кришці – рушничок і білий хліб-

Несуть його – хто йти уже не в змозі

Отак – із дня у день, із року в рік –

Усе життя рушник зі мною,

В тобі і радість , смуток і любов.

Родинна стрічка вв’яжеться тобою

О, мій рушник!

Вклонюсь тобі низенько!

Щоб вишивав мій рід, тебе,

Тебе, моє серденько!

Дівчина: Вишитий український рушник  надихав багатьох митців.  Недарма його прославляли Тарас Шевченко, Павло Тичина, Андрій Малишко. Рушник — це святиня.  А тому в літературі ми часто зустрічаємося з цим оберегом. До вашої уваги  уривок з твору Нечуя-Левицького «Дві московки».

        Спродала Ганна, що було зайве в скрині, деякі хустки старої покійниці, деякі спідниці. Нічого так їй не було жалко, як тих рушників. Повиймала з скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоча надивитись. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Одійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво: 
      - Рушнички ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі під червоною калиною; вмочала вас, як почав соловейко щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя недоля тоді між старостами в хаті стояла! 
      Рушнички ви мої, шовком переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого; розстеляла вас при повному місяцеві, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-звіку! 
      Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння. Не продам вас, не продам!.. 

Хлопець: Вишивають рушники в кожному регіоні України, які мають свою різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва.

Дівчина: Українські вишивальниці постійно збагачують, розробляють нову техніку вишивання. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, частота виконання, ювелірний характер. Отож, запитаємо про це нашу односельчанку, майстриню-вишивальницю Валентину Козачук.(Виступає вишивальниця села)

Читці:

1.Рушники, рушники, наче крила орлині,

На стінах біленьких батьківської хати.

  Повертають до Вас, найдорожчі святині,

 Де жде з нетерпінням ріднесенька мати.

2.Благословенна будь на всі віки

Найперша жінка,що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

3. Рушники, рушники…

Та краса мої очі милує

Хоч минають роки,

А народ береже їх, шанує.

4.Вишиваний рушник – то мамина радість,

                                                        На рани душевні найкращий бальзам

                                                        Я неба її особливу поважність

                                                        І дітям й онукам своїм передам.

5.Червоні і чорні нитки у матусі

    Та голка вертка в працьовитих руках.

    Живе Україна в постійному русі.

    Зросте Україна у святих рушниках.

6. Рушники вишивані у Волинському краю…

                                                        Тут вплелися жита і квітучі сади,

                                                        І пташині гаї, і пісні водограю

   З рушником таким дужий усяк, молодий!

7. У привітних хатах, в сокровенних куточках,

Так красуються витвори лагідних рук,

Зводять теплим шитвом мальовничі листочки,

Захищають від чвар, боронять від розлук.

8. Рушники дарують нам свято,

І буяють хліба у праотчім краю,

                 Знову стукають в дім диво-весни крилаті,

            Як під вишитим дивом родинним стою.

9. Він простеленим тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло,

Хай цей символ лишається вічно

В нашій хаті на мир, на добро.

(Виконується пісня «Рушничок». Муз. І.Білик)

docx
Додано
25 березня
Переглядів
143
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку