" СТРУНИ КОБЗАРЕВОГО СЕРЦЯ ”

СЦЕНАРІЙ ДО СВЯТА ШЕВЧЕНКА " Струни Кобзаревого серця ”

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова України

            вшанування пам’яті  видатного художника слова, патріота України – Т.Г.Шевченка

            формування культури мовлення через красу і багатство рідної мови

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічки, гілка вишні, хліб,  рушники, стрічки

«Хай палає свічка…»

На сцені – стіл, вкритий рушниками, портрет Шевченка, квіти, свічка; по можливості – елементи інтер’єру української хати

Ведучий: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини (запалює свічку, що стоїть біля портрета Шевченка)

Ведучий: В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. Скільки років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі

Ведучий:

 Хай палає свічка,

  Хай палає,

  Поєднає нас вона в цей час.

   Друзів голоси нехай лунають,

   Слово й музика нехай єднають нас

(Звучить мелодія «Молитва за Богородицю»)

Ведучий:

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем

(Входить молода мати з немовлям на руках)

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

(Відходить убік, виходить учениця і читає поезію «На панщині пшеницю жала»)

 

Виходить стомлений батько, зупиняється біля матері

Батько: Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе

(Йдуть зі сцени)

 

Ведучий: Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838року

Голос Тараса (починає звучати з-за сцени) : Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике щастя бути вільним чоловіком, робити, що хочеш, , тебе не спинить (говорить, виходячи на авансцену)

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

 

(До Шевченка-старшого на сцені приєднується Шевченко –молодший і вони по частинах читають поезію

 «Мені тринадцятий минало») По закінченні звучить музика у виконанні кобзи чи бандури

Ведучий: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди  людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібралися ми серед білого дня і всією громадою, складаємо йому щиру дяку за його животворне слово

Учень 1:

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм п,ам'ять Шевченка

Учень 2

Ти,Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки

Учень3:

Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо… (цей учень стоїть із хлібом на рушнику, який кладе на стіл перед портретом Шевченка)

Вшанувати цю гостинність

 Оплесками просимо (присутні аплодують на честь Шевченка)

Учень1:

Ти зорею сяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас

Учень 2:

Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили і боролись, -

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

Український танок

 

Ведучий:

Живими в пам’яті встають

Ярема, Гонта, Гамалія,

І Катерина, Ганна, і Лілея

В людські серця проклали путь

(Виходять герої Шевченкових творів)

 

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і говорить сама до себе):   Утік! Нема! Сина, сина батько одцурався! Боже ти мій! Дитя моє! Де дінуся з тобою? Москалики! Голубчики! Візьміть за собою…бо покину. Як батько покинув  (застигає у непорушності)

Наймичка (виходить):  А я ледве додибала до вашої хати, не хотілося на чужині одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало!  (Входить хлопець-Марко. Наймичка кидається до нього)

Наймичка: Марку! Проти мене! Я каралась! Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… Я твоя мати

 

(Під сумну музику йдуть зі сцени)

 

 

Сценка-колаж «Тополя»

1 русалка

Ходімо гріться!

Зійшов вже місяць!

2 русалка

Місяченьку! Наш голубоньку!

Ходи до нас вечеряти!

Посвіти нам… Он щось ходить!

Он під дубом щось там робить.

3 русалка

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила,

Пішов та й загинув…

4 русалка

Пішла вночі до ворожки

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

1 русалка

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала.

Вдруге, втретє та, мов сонна,

В степу заспівала.

Дівчина (під час монологу дівчини русалки пов’язують на її одяг, руки різнокольорові стрічки, а дівчина потихеньку підіймає руки вгору, перетворюючись на дерево)

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люде,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

2 русалка

Зілля дива наробило –

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждалась пари.

3 русалка

Прилітає зозуленька

Над нею кувати,

Прилітає соловейко

Щоніч щебетати.

Виспівує та щебече,

Поки місяць зійде,

Поки тії русалоньки

З Дніпра грітись вийдуть.

(Під музику до балади «Причинна» русалки і дівчина йдуть зі сцени)

 

Ведучий: Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лаиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на ржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віру в Бога – на зневіру і песимізм.

Ведучий: Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

(Музична композиція у виконанні учня школи із уривків до творів Шевченка)

З’являється дівчина-Україна із вишневою гілкою у руках

Україна:

Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж;

А земля од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш;

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносила міста,

А дуби стругалися на мари,

На труну, на віко, на хреста.

Петербурзьким шляхом, по коліна

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

Хурделяє хуга-хуртовина,

Засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга –

Тільки гілка вишні на столі. (ставить гілочку вишні із квіточками у вазу на столі із портретом Шевченка)

 

Ведучий:  Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось. Не судилось.

Ведучий: На дорозі життя Шевченко зустрічав жінок, які могли б розділити його самотність, та не судилось. Не дозволила доля стати Тарасові під вінець у церкві з подругою на все життя.

 

(Під звуки ліричної мелодії виходить дівчина і читає поезію І.Драча «Далекий дівочий голос»)

Дівчина:

Я тебе чекала роки й роки.

Райдугу пускала з рукава.

На твої задумані мороки,

На твої огрозені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Рєпніній,

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді, смуглій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,

Ні Лікери голуба мана

Цвітом не зронилися в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала б мак.

Та мені зв’язали руки люди.

«Хай страждає, - кажуть, - треба

Хай у ньому сльози доспівають

У ненависть, в покару, в вогні».

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я – Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях.

Я твоя надія і омана.

Іскра не роздмухана твоя.

 

Хлопець, який виконував роль дорослого Шевченка:

Шануйте коми кожної пір’їну

В розкриллях білих ста його томів,

Що зносили до сонця Україну,

Яку лиш він до слова розумів.

Він був поетом волі і час неволі,

Поетом доброти в засланні зла,

Була у нього надзвичайна доля.

Та доля українською була.

 

Дівчина:

Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах.

І ми, читая, оживаєм,

В чуєм Бога в небесах.

 

Учнями виконуються перші 4 рядка «Заповіту» різними мовами світу (до шести), закінчує учень останніми рядками українською мовою:

…І мене в сім’ї великій

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом