Літературно-музична композиція «Мова кожного народу неповторна…»

Про матеріал

Літературно-музична композиція спрямована на формування розуміння того, що українська мова — наш скарб, розширення знання про красу і багатство української мови; пробудження почуття національної гідності; виховування любові до рідної мови, рідного краю, його традицій.

Перегляд файлу

«Мова кожного народу неповторна…».

Літературно-музична композиція

Мета: формувати розуміння того, що українська мова —наш скарб; розширювати знання про красу і багатство української мови; пробуджувати почуття національної гідності; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій.

Обладнання: вишивані рушники, хліб, калина, плакати з висловлюваннями про мову, акустична система, фонограми.

Перебіг заходу

Святково прибраний зал. На бокових стінах — висловлювання про мову.

Та не молися мовою чужою,

Бо, на колінах стоячи, умреш.

Д. Павличко

Мови нашої слова —

Наче музика жива…

С. Бархоменко

Я прошитий травою густою,

Я пролитий Дніпром до кісток.

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

П. Перебийніс

Мова росте разом з душею народу.

І. Франко

Лунають позивні.

На сцену виходять ведучі.

Ведуча. Як нема без зірок небозводу,
                Як блакиті без сонця нема,
                Так і мови нема без народу,
                 і народу без мови нема.

Володимир Забаштанський.

Ведучий. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір'я бабусі чи дідуся, до яких ви їздите у гості. У нас сьогодні тепло і затишно, тож давайте поговоримо про Україну, про її рідну мову.

1-ша учениця.

Мова кожного народу

Неповторна і своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - тьохкіт солов'я.

2-га учениця.

Солов'їну, барвінкову.

Колосисту - навіки

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

1-ша учениця.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина - так, як мати.

Мова кожного із нас.

Оксана Забужко

2-га учениця.

                                       То в задумі притихла, мов пуща,
                                       То розбурхана, наче гроза,
                                       Мова – суща і невмируща,
                                       Мова – материна сльоза.

Микола Сингаївський

Ведуча.Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

1-й учень.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

2-й учень.

                                       Україно, ти моя молитва,
                                       Ти моя розпука вікова…
                                       Гримотить над світом люта битва
                                      За твоє життя, твої права.

Василь Симоненко

3-й учень.

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов’їна,

Не кінчається Україна.

Петро Осадчук

Звучить пісня «Це моя Україна» у виконанні учениці.

Ведучий. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

Ведуча. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

Учень.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.

Вірш «До українців» Віктора Баранова.

Ведучий. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Ведуча. Але й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі.

Інсценізація «Зустріч друзів»

Ведуча. Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько. Пашлі надвір. Там такі класні сорєвнованія.

Ведуча. Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і не поправив.

Михайлик. Ходімо.

Василько. Ти за кого будеш боліти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітєля!

Ведуча. Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.

Михайлик. Слухай, василько, а твої батьки у відрядженні?

Василько. Да. А чьо ти хотів?

Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на неділі.

Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).

Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).

Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

Ведуча. Мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Пропонуємо ще один доказ того, що наша мова справді пречудова.

На сцену виходять учасники сценки.

Інсценівка «Краса і багатство української мови».

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець – відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.
Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць всміхнувся і тихо промовив:

Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та англієць.
Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.
Хай буде буква «П», сказав той.
Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд із панночкою – премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали прелюдії, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричкою підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецький парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

- А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – наприклад, букву «С».

- Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

САМОТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Срібні співи серенад.

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Володимир Кобилянський

Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

Ведучий. Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, нажаль, не завжди так буває. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

Ведуча. Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. До вашої уваги сценка

«На дискотеці-1».

На сцену виходять учасники сценки.

Інна помітила його відразу. Дівчина привернула увагу Дениса своєю незвичайною доброю усмішкою. Він подумав, що неодмінно запросить її до танцю. Тільки б ніхто не випередив.

Прівєт, бебі. Давай познайомимось. Я – Денис с пятой школи. А тебе як зват? Можна тебя пригласити на танець? Шчас такий музон класний буде – полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
Я ще раз прошу у вас вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби…
Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі медляк нравиться, шо лі? Ну, ти дайош!
Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?

Ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

(Сценка «На дискотеці-2».)

Здрастуйте! Я Денис із п’ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина усміхнулась.)
Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім’я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
Мене звуть Інною.
Чудове ім’я і Вам дуже личить! (Танцюють.)
Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.
Дякую.

Ведуча. Ось так з гарної, чемної мови, за якою чисті помисли, чисті почуття, і зародиться справжнє кохання. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище. Хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює..

Ведучий. Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі сидить у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі. Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

Учень.

Я хочу відповісти на ці закиди рядками поезії:

Мені сказав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна з роду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!

Василь Діденко

Ведучий. Не замовкла мова в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос.

1-й читець.

А пісня – це душа. З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонце сяйво їй лиша –

Чим глибша пісня, тим ясніш душа.

Іван Драч

2-й читець.

                               Пісня українська!
                               Хто не був зачарований нею?
                               Вона натхненна, мелодійна,
                               Безмежна широтою і красою образів
                               Пісні лунають над широкими ланами
                               І високими горами.

Звучить українська народна пісня «Світить місяць, світить ясний».

Ведуча. Так, коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синононімів, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові, образність, простота у загадках, прислів’ях, приказках…

Ведучий. До речі, про прислів’я. мій сусід – третьокласник прийшов до школи, а вчителька питає:

Ти вчора пропустив уроки. Де ти був?
Маріє Іванівно, а позавчора ви самі казали: «Скрізь добре, а вдома найкраще».

Ведуча. Дійсно, народ скаже, як зав’яже. А наше слово і ніжне, і величне, і щемливе, і героїчне. Воно і на всілякі дотепи зугарне. Послухаємо гумореску П. Глазового «Кухлик».

Учень.
                                        Дід приїхав із села,
                                        Ходить по столиці.
                                        Має гроші - не мина
                                        Жодної крамниці.
                                        Попросив він:

                                        - Покажіть
                                        Кухлик той, що скраю.
                                        Продавщиця: - Что? Чєво?
                                        Я не понімаю.
                                        - Кухлик, люба, покажіть,
                                        Той, що збоку смужка.
                                        - Да какой же кухлік здєсь,
                                        Єслі ето кружка?
                                        Дід у руки кухлик взяв
                                        І нахмурив брови.
                                        - На Вкраїні живите
                                        Й не знаєте мови...
                                        Продавщиця теж була
                                        Гостра та бідова.
                                        - У мєня єсть свой язик.
                                        Ні к чєму мне мова!
                                        І сказав їй мудрий дід:
                                        - Цим пишатися не слід,
                                        Бо якраз така біда
                                        В моєї корови:
                                        Має, бідна, язика,
                                        Та не знає мови.

Ведучий. Так, українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття тадумки.

Учениця.

Сміється розум. Аж пашить крилом.

Сміється дотеп, смутком перелитий,

Добро сміється над горбатим злом,

А доки ми сміємось – будем жити.

Іван Драч.

Ведуча. Наш народ дужек любить жартувати. Тож давайте і ми ще пожартуємо.

На сцену виходять читці.

Усмішки

- Вставай, синочку, пора до школи, а то спізнишся – говорить мама.

- Не спізнюся, мамо, школа цілий день відчинена.

- Ого! Оце так-так! Нічого собі! – промовляє хлопчик.

- Що це ти там читаєш, синку? Фантастику? – запитує мати.

- Та ні! Орфографічний словник!

Музика

Найкраща мова

Йде синок до школи вперше,

Пита батька мати:

- Якій мові ми синочка

Будемо навчати,

Українській чи російській?

Обидві ж хороші.

-Хай вивчає ту, якою

Печатають гроші.

Зрозуміла по-своєму

Батько глянув у щоденникі питає: «Грицю,

це ж за що тобі учитель вліпив одиницю?»

Гриць знітився і промимрив так, що ледве чути:

«Та … то я не міг сьогодні…кореня добути».

«Ой лелечко! Чи ви чули? –обурилась мати. –

Вже дитину заставляють коріння тягати!»

Музика

Учителька пояснила Учням пряму мову.

- Розкажи, як ти засвоїв, -Просить вона Вову.

Той підвівся, просопів,Упер очі в раму.

- Тому мова ця пряма,Що пишеться прямо.

Музика

Ведучий. А тепер запитання до залу.
1. Коли беруть ноги на плечі? (Коли втікають)
2. Що можна ламати без рук і усякого знаряддя? (Голову)
3. Яку річку можна переламати? (Прут)
4. Який відносний прикметник показує ознаку хвороби, відсутньої на землі? (Морська)
5. Назвіть якісний прикметник, що показує ознаку каміння, якого немає у річці?(Сухе)
6. Який прикметник означає посуд, з якого не їдять? (Пустий)
Ведучий. Отож хто хоче вчитись правильно говорити, хай зважить на мудру пораду українського поета М. Рильського:
                          Не бійтесь заглядати у словник –
                          Це пишний яр, а не сумне провалля;
                          Збирайте, як розумний садівник,
                         Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
                         Не майте гніву до моїх порад.
                         І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Ведуча. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Без мови ми - ніхто, а маючи свою мову - ми нація, горда і незалежна.

Учениця.
                                 О Україно! Жить тобі,
                                 Як і твоїй співучій мові,
                                 Аж доки сяють голубі
                                 Небесні шати, і шовкові
                                 Шумують трави, і горить
                                 У небі чиста дощовиця,
                                 А нам до віку пить і пить
                                 З твоїх джерел - і не напиться!
                                                              Любов Забашта